Христос Воскрес!
Дорогі у Христі брати і сестри!
У цей світлий Пасхальний час, коли Церква продовжує жити радістю Христового Воскресіння, Господь зібрав нас на подію, сповнену глибокого змісту і вдячності. Святкувати Пасху означає відкритися на силу Воскресіння, яка нині надає нам нові, «надлюдські сили» і можливості. Йдеться не лише про спомин події, що сталася понад дві тисячі років тому в Єрусалимі, а про реальність, яка змінює саме наше життя.
У східнохристиянській традиції Воскресіння розуміється як глибинна онтологічна переміна людської природи, де тлінне зодягається в нетління, а смертне – у безсмертя (1 Кор. 15, 53–54). Коли ми говоримо про «надлюдські сили», маємо на увазі не символічні образи чи психологічну витривалість, а дійсну участь у Божому житті, яка здійснюється через синергію людини з благодаттю Святого Духа. Народ, який живе цією силою Воскреслого Христа, набуває здатності протистояти страху, оскільки людське життя вже не зводиться до біологічного виживання, а визначається вірністю Богові та готовністю до жертовної любові; тому засоби тиску, на яких тримаються тиранічні системи, втрачають свою силу і не досягають ганебної мети.
Особливо виразно сила Господнього Воскресіння відкривається в мучениках Христової Церкви. Саме слово «мученик» означає свідка – того, хто говорить про пережите власним життям. І в християнському досвіді це слово набуває нового змісту: мученик є свідком воскресіння. Коли християнина приводили на суд, усе виглядало так, ніби вирішується його доля, але насправді саме в цю мить він давав свідчення про правду, яка вища за будь-яку людську владу. Перед обличчям тих, хто мав силу відняти земне життя, він відкрито визнавав: після смерті є воскресіння, і тому не боявся, бо смерть уже переможена у Христі (2 Тим. 1, 10).
Рання Церква ніколи не розглядала мучеництво як трагедію, поразку чи привід для жалоби. Навпаки, це було найповніше здійснення віри, участь у самій Пасхальній таємниці. Святий Ігнатій Антіохійський, ідучи на смерть, благав вірних не клопотати про його помилування, називаючи себе «пшеницею Божою», яка має бути змелена зубами левів, щоб стати чистим хлібом Христовим. Блаженний Августин наголошував, що світська влада може знищити тіло, але вона безсила перед душею, і що кожна епоха вимагає свого свідчення, де вінець чекає на тих, хто непохитно стоїть у правді.
І сьогодні з особливою радістю звертаємо свій погляд до великомученика Юрія – переможця і чудотворця. Уже саме його ім’я відкриває глибший зміст його життя. У традиції Церкви ім’я не є випадковим, воно часто вказує на покликання людини. Ім’я Юрій, або Георгій, означає «землероб», той, хто обробляє землю. На перший погляд це не поєднується з образом воїна і людини високого становища. Але в духовному сенсі відкривається інша правда: святий Юрій був тим, хто невтомно працював над своїм серцем. Він дбав про внутрішнє життя, очищав його від усього, що не від Бога, і робив його відкритим для дії Господньої благодаті. Саме тому його життя стало доброю і плідною нивою для дії Святого Духа.
Щоб осягнути масштаб боротьби і жертви великомученика Юрія варто коротко згадати обставини його життя. Він походив із шляхетної християнської родини з Каппадокії. Його батько сам прийняв мученицьку смерть за Христа, а мати виховала сина у глибокому благочесті. Як відомо, він, двадцятирічний юнак, воїн, тисяцький, командир елітного підрозділу. За свою виняткову хоробрість і таланти він був відзначений правителем і став одним зі старших воєначальників, маючи блискуче майбутнє. Однак, коли імператор ініціював велике гоніння, прагнучи знищити християнство, перед Юрієм постав радикальний вибір. Він не обрав шлях дволичного компромісу. З'явившись до Сенату, він безстрашно визнав себе християнином і закликав присутніх прийняти істинну віру. На вмовляння імператора принести жертву язичницьким божкам він відповів рішучою відмовою, за що був підданий найжорстокішим тортурам.
Він переносив ці катування заради Христа й, укріплений силою Божою, залишався непохитним. Імператор засліплений злом і ненавистю до християн наказав стратити юнака. Цікаво, що Юрій помер мученицькою смертю в день Пасхи у 303 році, коли йому ще не було і тридцяти років. Його страта містично збіглася з найвеличнішим християнським святом – переходом від смерті до життя, довівши, що хто погубить свою душу ради Христа та Євангелія, той її спасе (пор. Мк. 8, 35).
Через свій подвиг Свята Церква називає Юрія Побідоносцем не тому, що він не знав поразок у земних битвах, а тому, що своєю безкомпромісною вірою він переміг зло. На іконах ми найчастіше споглядаємо, як святий Юрій на білому коні вражає списом змія. Це зображення історично ґрунтується на розповіді про порятунок приреченої на смерть дівчини у передмісті Бейрута від страшного чудовиська, якому місцеві жителі приносили людські жертви. Але його глибинний сенс має виразно есхатологічне коріння. Диявол як той змій, що збунтувався проти Бога і воює проти його дітей (Об. 12, 7-9). Зображення вершника символізує перемогу над дияволом – змієм стародревнім (Об. 20, 2). Цей давній дракон є уособленням зла, яке намагається поглинути невинність, отруїти істину брехнею та поневолити людство страхом. Білий кінь великомученика символізує незаплямовану чистоту душі, а разючий спис уособлює духовну зброю – Слово Боже і непохитну віру (Еф. 6, 11-17). І це стосується кожного з нас, бо щодня ми також переживаємо свою духовну боротьбу. Тому просимо в Бога благодаті, щоб не піддатися злу, не втратити правду і витримати до кінця, бо від цього залежить найважливіше – наше життя з Богом.
Сьогодні ця боротьба зі злом звучить для нас особливо гостро і болісно. У давній українській пісні ми співаємо: «Нам поможе Святий Юрій і Пречиста Мати волю здобувати!». Сьогодні над нашою Батьківщиною навис хижий північний змій-дракон. Тільки Господня кріпость може врятувати нас перед агресією підступного ворога, який несе кривавий московський імперіалізм.
Рівно 85 років тому на подвір’ї цього храму в червні 1941 року був проголошений Акт відновлення нашої державності. І сьогодні ми з довірою поручаємо святому Юрію наших захисників, зокрема 15-ту окрему бригаду артилерійської розвідки «Чорний ліс», молячись, щоб Господь укріпляв їх, оберігав і провадив. Вони стоять на захисті нашої Батьківщини, і боронять не лише землю, але й гідність, свободу, правду і саме людське життя. У цьому служінні відкривається справжній зміст перемоги – зберегти в собі образ Божий і не дозволити злу його знищити. І тому сьогодні стає очевидно, що боротьба, яку веде Україна, має значення далеко поза її межами: йдеться про захист людяності перед обличчям жорстокості і руйнування. У цьому титанічному протистоянні український воїн стає уособленням самого Юрія Побідоносця, який спиняє агресію московського дракона.
Дорогі брати і сестри! Ми зібрані у храмі, де особливо відчувається Божа присутність під заступництвом святого Юрія, якого наші предки з вірою обирали своїм покровителем. Нехай у цьому святому місці завжди зароджується і міцніє наша віра, нехай наші діти у Святій Тайні Хрещення зодягаються у Христа. Нехай пам'ять великомученика Юрія, шляхетного воїна, який перемінив тимчасову земну славу на нетлінний вінок мучеництва і став духовним землеробом своєї душі, надихає кожного з нас наслідувати його чесноти. Культивуючи в собі живу віру, правду та жертовну любов, ми озброюємося тим самим духовним списом, який здатний вразити будь-якого змія злоби. Бо пасхальна істина залишається непохитною: смерть уже подолана, а світло Христового Воскресіння перемагає всяку темряву (Ів. 1, 5).
Великомученику і побідоносцю Юрію допоможи нам перемогти російського дракона так, як ти свого часу переміг. Поблагослови наше військо, дай нам силу захистити суверенність і незалежність нашої Держави. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
23 квітня 2026 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав посвятив бригаду «Чорний ліс» під заступництво святого Юрія Переможця [фото]
- У Львові відбувся IV Синод єпископів Львівської митрополії УГКЦ [фото]
- Владика Ярослав уділив дияконські свячення випускникам Дрогобицької духовної семінарії [фото]
- Проповідь на Томину неділю (2026)
- Владика Ярослав: Ми пізнаємо Христа перш за все тоді, коли Він об'єднується з нами у спільноті пасхальної трапези – Євхаристії [фото]
