SDE

Неповторне знайомство з Гуцульським краєм

25 вересня 2016
Друк E-mail
Фото Марії ГАРАСИМЧУК
Ранок суботи 24 вересня. Після молитви за щасливу дорогу, яку провів голова Комісії у справах молоді о. Олег Кекош, група вирушає у подорож. А ранок ще віє осінньою прохолодою, та перші промені сонця, яке таки тішить подорожуючих, розсіюють її. І ось з букового лісу ніби виринають масивні скелі, які свого часу ховали славнозвісного опришка Олексу Довбуша. Група, звісно, не могла не помилуватися чудовим краєвидом Карпатських гір, який проглядається зі скелі.

Далі – Ясна Гора в Гошеві, і такий спокій і мир в душі, і подяки і прохання, які у кожного різні, біля стіп Гошівської Богородиці.

Наступними зупинками були чоловічий Хрестовоздвиженський монастир у Маняві, де також пішли і до Блаженного каменя, а також водоспад Пробій у Яремче на річці Прут.

І ось надвечір нас зустрічають гостинні господарі садиби «У Ганнусі». Повечерявши і подякувавши Богу за прожитий день, мандрівники йдуть відпочивати, бо вже зраненька на всіх очікує насичений графік знайомства з «Гуцульською столицею», як називав Іван Франко Верховину (Жаб’є). І справді, після ранішніх молитов і смачнючого сніданку, - а це банош, який господиня подала групі з білими грибами, бринзою та гуслянкою, - мали можливість побувати на сироварні та придбати повсякчасну їжу гуцулів – сири: вурду, будз та бринзу.

А далі – знайомство з гуцульською музикою у музеї музиканта-віртуоза, гуцульського Паганіні, «Людини-оркестру» (адже грав на 35 музичних інструментах), – Романа Кумлика, якого, на жаль, вже немає. Та донька Наталя, яка є лікарем за професією, так вміє передати любов батька до музики, до свого краю і України, що ноги самі танцюють, а серце починає битися скоріше. Гуцульські співанки, гра на різних гуцульських музичних інструментах: дримбі, скрипці, трембіті, цимбалах, зозульці, двійниці, долобанці, черепашках та ін., неповторний говір і колорит самого музею, а головне любов доньки до батька, яка так щиро горить у спогадах про нього і якому присвячує екскурсії, вражають….

З піднесеним настроєм група прощається з п. Лесею, щоб за декілька хвилин зустрітися із ще однією гуцулкою, але вже у Криворівні, у хаті-гражді, адже «Гуцульські Афіни» (Криворівня) поруч. Цікава екскурсія про побут, про українських майстрів слова – від Франка до Коцюбинського. Про славнозвісного Довбуша і опришківський рух, а ще про Параджанова, Миколайчука та славнозвісні «Тіні забутих предків» Коцюбинського, які знімалися саме у хаті-гражді…

А потім «Етнографічний музей старожитностей Гуцульщини»: Ярослав Іванович, який створив цей музей, знайомить гостей з етно-соціальною системою Гуцульщини, його архаїчними складовими: збиральництвом, мисливством, рибальством, пастушим полонинським господарством, дерев’яною архітектурою та будівництвом, гірськими лісорозробками та лісосплавом, керамікою, мосяжництвом, чинбарством, бондарством та іншими. Два розділи музею характеризують події Першої та Другої світових воєн та ті руйнування, від яких Гуцульський край не може оговтатися і донині.

Ще однією перлиною Гуцульщини є с. Яворів, жителі якого споконвіків займаються ліжникарством. Тож майстер-клас по ліжникарству та огляд гідротехнічної споруди – валила, де закінчується виготовлення ліжників, мала можливість побачити група з Дрогобиччини.

Та, мабуть, найціннішим скарбом Гуцульщини є її люди: щирі та добрі, запальні і талановиті, які відроджують традиції рідного краю і з любов’ю передають їх своїм дітям, щоб багатюща культура гуцульського краю жила у віках…

Марія ГАРАСИМЧУК

Теми: Комісія у справах молоді

Інші публікації за темою
Архів
^ Догори