Невже для того, аби пореготати досхочу, потрібно аж збиратися всією молодіжною церковною спільнотою опісля Вечірні? Якби мета тієї зустрічі полягала лише у піднятті гарного настрою, то звичайно, достатньо було би зробити щось аналогічне в себе вдома – у колі сім’ї чи друзів. Однак, кожен із присутніх, напередодні заходу, отримав у соціальній мережі персональне запрошення-анонс, який містив ось ці слова: «Завтра на "Ноєвому Ковчезі" о 18:00 відбудеться перегляд комедійно-БОГОСЛОВСЬКОГО мультика "Пінгвіни Мадагаскару", який принесе Вам не лише масу позитивних емоцій, а й розуміння того, що навіть у таких голлівудських дріб'язках, як оцей витвір, можна побачити ЗАКОДОВАНИЙ християнський месидж...». Таке хитрувате інтригування принесло свій передбачуваний результат. Кожному із присутніх дуже хотілось дізнатися, який же ж християнський посил може містити у собі комедійний мультфільм про чорно-білих пернатих мешканців льодовитої частини світу.
Духівник організації «Українська Молодь – Христові» м. Самбора, отець Тарас Рисей, відразу після перегляду анімаційного фільму «Пінгвіни Мадагаскару», взяв слово… Ось, подаємо кілька думок, які були озвучені цього вечора ним, стосовно побаченого і почутого присутніми «ковчезянами»…
1. Загальна картина: життя пінгвінів у системі крижаної природи.
Уже в перших кадрах мультфільму, перед глядачами постає білосніжний пейзаж Антарктики, на тлі якого проглядаються довжелезні ланцюги чорно-білих незграбних птахів, котрі і виглядають, і поводяться дуже однотипно: кудись весело крокують, не задаючись жодним питанням про доцільність цього дивакуватого руху та мету власного існування. Для них поводитись так є цілком природно і крапка. Часто вони втрачають (попросту гублять) свої яйця, а також піддаються загрозі знищення від різноманітних сусідів-хижаків. Однак, перейматися «такими дурницями» (у суті ж, своїми побратимами у виді) їм попросту ніколи. Життя є життя – треба рухатись у колонії, дбаючи лише за себе. Знайомтесь – перед нами звичайнісінькі пінгвіни!
У цих невеликих істотках не так вже й важко розпізнати старе-престаре людство (окреслене євангельським терміном як «світ цей»), котре, внаслідок безперервного гріхопадіння та втрати зв’язку із Творцем, «веселими ногами» попрямувало до свого «світлого майбуття» – остаточного провалля-загибелі. Бажання (вірніше, погодження) «бути (виглядати), як усі», притримуючись загальноприйнятої моди і принципів, керуючись одними-лиш тваринними інстинктами, поступово затерло неповторність особистісної ікони істоти, створеної колись на образ і подобу Божу (Див. Бут. 1, 26). Ближній, у цій системі темряви, перетворюється на банальний гвинтик, потрібний лише тоді, коли є здоровий, сильний, красивий та вигідний… Слабким місця у такому суспільстві бути просто не може. Таким легше дозволити щезнути і все. Яскраво про подібний плачевний стан людства, де байдужість та відсутність творчості й любові досяг свого апогею, співав колись Віктор Цой, даруючи радянському народцю (homo sovieticus) потрібну дозу солі власною піснею – «Мурашник». Подамо уривочок тексту мовою оригіналу:
«Муравейник живет,
Кто-то лапку сломал – не в счет,
А до свадьбы заживет,
А помрет – так помрет...».
2. Народження християнина на прикладі трьох інакомислячих пінгвінів.
Після невеликого вступу і ознайомлення зі середовищем, де проживають колонії пінгвінів, перед глядачем раптом постають три пташенятка, котрі вистрибують-випадають із шеренги крокуючих побратимів. Один із них, на ім’я Шкіпер, голосно запитує: «Хто-небудь знає, куди ми маршируємо?» І відразу чує такі відповіді: «Яка різниця? Я нічого не питаю! Я теж…». Люди, котрі знаходяться у системі гріха, зазвичай, поводяться аналогічно. Вони не задаються питанням, чим закінчиться їхнє блукання. Власні пристрасті легше назвати темпераментом, даниною природі і т. д. Боротися з ними, плисти проти течії, видається більшості справою безглуздою. «Не тратьте, куме, сили – спускайтеся на дно!», – радять з усіх сторін. Людина залишається між тими, які себе прирікають на смерть вічну. Ось якими рядками, зі смутком великим у серці, висловлюється про аналогічний стан душі старозавітній цар Давид: «Лихо мені, що подорож моя продовжилася: оселився я між оселями кидарськими. Довго подорожувала душа моя: з тими, що ненавидять мир, був я сумирний. Коли промовляв до них, вони без вини ворогували проти мене» (Пс. 119, 5-7).
Стати християнином – це рішуче постановити собі випасти зі системи гріха. Сказати голосно: «Стоп! Мені в іншу сторону!» Щось подібне робить і пінгвіненя на ім’я Шкіпер. Побачивши, як в черговий раз втрачається яйце і зрозумівши, що ніхто не збирається його рятувати, він робить різку заяву: «Я проти системи! Хто зі мною?» З цими словами він береться за добродітель, вибираючи шлях самопожертви, заради життя ближнього.
Мало є сказати собі, що я більше не хочу грішити! Недостатньо просто так піти в черговий раз до сповіді, щоб висказати перед Богом, які ми були негідники, погоджуючись далі жити за принципами гріховної системи… Необхідною умовою справжнього християнського оновлення є те, про що так наполегливо говорив святий Йоан Предтеча: «Гадюче поріддя! Хто вам вказав утікати від настигаючого гніву? Чиніть плоди, достойні покаяння…» (Лк. 3, 7-8).
Рятуючи яйце, а в суті – майбутнього улюбленця команди – пінгвіна з іменнячком Рядовий, Шкіпер спонукує до активної антисистемної діяльності ще двох пернатих – Ріко та Ковальського. Гарні слова проповіді – це завжди є щось добре. Але слова плюс приклад життя – добре в квадраті. Християнська теорія не може йти в розріз із практикою. Інакше, знову над головами бездіяльних проповідників зазвучать гарячі слова Ісуса Христа: «Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять. В’яжуть тяжкі, не під силу тягарі й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть» (Мт. 23, 3-4).
Отож, рішуча самопожертва Шкіпера відкриває йому цілком нове життя, наповнене пригодами та мандрівками, у компанії чудових друзів-соратників.
Достатньо один раз рішуче відірватись від землі (почати творити діла милосердя, відчайдушно зануритись з головою у молитву та піст, заради Христа та Євангелії, плекати чесноти), як людина швидко помічатиме, що поступово віднаходить себе саму – власну ідентичність. Вона ставатиме неповторним воїном Живого Бога…
3. Поява небезпеки. Ворог не спить. Падіння.
У день народження Рядового, браві члени «славної четвірки» вирішують трохи розслабитись-посвяткувати, зробивши щось вкрай для них недобре, але таке солодкаве... Їхня спокуса полягала ось в чому: живучи у мегаполісі, пінгвіни задумують непомітно прокрастись у національне сховище США та заволодіти вмістом останнього апарату зі шкідливим харчовим продуктом (котрий був заборонений Міністерством Охорони Здоров’я держави), з метою поласувати ним досхочу. Підійшовши до «заказаного плоду», пінгвіни стають жертвами, ще зовсім невідомого для них, восьминогого нападника…
Відомий богослов о. Олександр Ельчанінов говорить, що легкими у християнському поступі є лише перші кроки…Пізніше стає щораз, то важче, немов, у якійсь комп’ютерній грі – чим вищий рівень, тим більші виклики. Допоки ти висловлюєш бажання «бути, як усі» у гріховній системі світу цього, то жодної загрози темряві не несеш. Якщо ж, немов Шкіпер та друзі, починаєш бути яскравим світильником, начувайся – прийдеться відбивати атаку за атакою ворога невидимого. Пригадується історія про якогось подвижника, якого постійно, різноманітними спокусами, напастував диявол. Одного разу монах не витримав і вигукнув: «Доки ти будеш мене так важко мучити, лукавий душе??? Відстань від мене, благаю тебе!» Нечистий не забарився із відповіддю та й відрік: «Якщо послухаєш мене і зробиш один гріх із трьох, мною запропонованих, негайно покину тебе й більше ніколи не атакуватиму! Отож, вибирай: або вбий когось, або згріши із жінкою, або просто впийся алкоголем!» Подумав інок, та й вибрав третє. Воно йому видалось чимось найбільш невинним. Тож, пішов подвижник до шинку, набрався понадміру і не зумів справитись зі собою, коли до нього підійшла розпусна жінка, пропонуючи вчинити блуд. Коли ж її чоловік застав картину гріха і хотів помститися, горе-монах, захищаючи себе, убив його, без жодних вагань… З дияволом не можна шукати жодних компромісів. Якесь, навіть незначне у наших очах гріхопадіння, може привести людину до вихідного положення – найжалюгіднішого стану духовного рабства. Ось чому Господь робив такий великий наголос на духовній пильності: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26, 41).
4. Знайомтесь – восьминіг Дейв і його план помсти усім пінгвінам планети.
Пінгвіни Шкіпер, Ковальський, Ріко та Рядовий, «ковтнувши отруйну наживку», опиняються у халепі – полон неминучий. Невдовзі їм випадає нагода зустрітися зі самим викрадачем та дізнатися про його мерзенний план. На перший погляд, ним є людина з науковим ступенем – доктор Октавій Спрут. Але такий достойний вигляд є тільки його личиною – гарною маскою і не більше, за якою причаївся потворний восьминіг з іменням Дейв. Його ненависть до пінгвінів та бажання помсти є пов’язані із жахливою пристрастю, яку часто недооцінюють у світі людей – збунтованою заздрістю. Як виявилось, колись восьминіг Дейв, живучи собі спокійненько у зоопарку, був улюбленцем місцевої публіки. Йому єдиному належала похвала, бурні аплодисменти, визнання, увага та захоплення відвідувачів. Однак, з появою у мегаполісі чотирьох пінгвінів, ставлення глядачів до нього різко міняється. З того часу, люди воліють симпатизувати більше оцим чудернацьким істотам у чорно-білих «фраках», аніж йому – прекрасному і неповторному. З часом у нього виник план: виловити усіх «мімішних» пінгвінів та, за допомогою «медузячої сироватки», понівечити їхню красу, зробивши потворними монстрами, щоб люди світу просто зненавиділи цих пташок… І йому це частково вдається…
У постаті доктора Октавіана (восьминога Дейва) не важко впізнати Денницю – Ангела Світла – Люцифера, який збунтувався проти Бога, забажавши бути як Він, та й «хоботом свого безумства відірвав третину зір небесних, тобто ангелів», щоб лукавством своїм пізніше потягнути за собою «ввесь рід людський, запустивши смертоносну отруту в його коріння» (як читаємо у стихирі Вечірні в день празника Зачаття святої Анни). В історії людства, щоб звабити найкращих, диявол часто поставав у виді розумного генія світу цього, який жонглює тими чи іншими привабливими пропозиціями. Як навчав святитель Йоан Золотоустий, гріх Єви полягав не у самому споживанні забороненого плоду, а в тому, що вона зважилася вести розмову-діалог із найхитрішим сотворінням – змієм.
У мультиплікаційного Дейва – вісім ніг… Це також дуже показовий символ. Вже у IV столітті, ранньо-візантійський богослов Евагрій Понтійський вирізняв вісім головним помислів, котрими маніпулює лукавий, щоб звести людину до стану падіння і полонення: гординя, марнославство, жадібність, гнів, блуд, черевоугодництво, зневіра, сум (униніє). Все життя християнина – це безперервна невидима боротьба (згідно Никодима Святогорця) проти духів піднебесних злоби (за вченням апостола Павла). «Ось чому, – пише святий тарсієць, – ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже» (Еф.6,13-17)…
- У Самборі відбувся вечір пам'яті о. Степана Рисея [фото]
- Владика Ярослав відвідав парафію с. Дубрівка на Самбірщині [фото]
- Владика Ярослав відвідав парафію с. Монастирець на Самбірщині [фото]
- Владика Ярослав: Лише Господь спроможний відпустити людський гріх і розірвати його окови [фото]
- Владика Ярослав у Самборі: Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною [фото]
