Владика Ярослав: Наші таланти, незважаючи на те, мало їх чи багато, дані нам від Бога, перед Ним ми дамо наш останній розрахунок

10 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на шістнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2021)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус оповідає нам притчу про таланти та їх помноження. Ісус часто розповідав притчі, оскільки пряма мова та буквальний сенс окремих Його вимог, могли відразу відштовхнути слухачів, які не бажали змінювати свої погляди. Натомість за допомогою притч Христос входив в довіру до слухачів і в ненав’язливий, але водночас дуже аргументований спосіб спонукав їх до роздумів та відповіді на Його слово. Часто теми притч були взяті зі звичайного життя, яким жили Його сучасники, а тому були близькі та зрозумілі для кожного. Слово «таланти» має багато значень. В українській мові слово «талант» означає якусь здібність, і тому часто цей уривок інтерпретується саме в такому напрямку. В історичному контексті притчі йдеться про певну грошову одиницю, яка мала на той час дуже велику вартість. Водночас талант – це не лише матеріальні речі чи різні природні дари, вміння, здібності, але й життя, дар любові, можливість творити добро при різних нагодах. Різна кількість талантів, які отримали слуги – п’ять, два і один – не означає несправедливості Бога чи меншовартості одних слуг перед іншими, а Божу щедрість. Притча пригадує про велику доброту Бога, Який обдаровує кожного з нас за нашими спроможностями і особливостями, даючи кожному можливість не тільки використати, але ще й помножити, збільшити те, що ми отримали. Кожна людина отримує з Божих рук певну «життєву інвестицію». Все, що маємо – це Божі дари. З одного боку можемо захоплюватися такою великою ціною і щедрістю нашого Творця, але з іншого подумаймо за відповідальність про отримані дари. Бог кожного обдарував тим, що йому було найбільше потрібно для його добра – спасіння, дав людині найбільший талант – Божий образ. Словами притчі про таланти Христос запрошує нас переглянути наше життя на предмет того, чи ми використовуємо всі можливості та нагоди творити добро для власного освячення і спасіння, пізнавати Божу любов у житті, наповнювати нею свою душу і ділитися зі всіма тими, хто потребують її. Із притчі бачимо, що одні слуги орудували дарами і помножили їх, а в кінцевому результаті збагатили самих себе і до них каже Господь: «Увійди в радість пана твого». Арамійське слово «радість», яке використовує тут Ісус, одночасно означає і «свято». Господар влаштував після повернення свято і віддав належне своїм кмітливим слугам. А останній слуга, «закопавши», не дбав про розвиток дарів Божих, які були йому довірені Творцем. Господь-Податель не тільки є щедрим, але ще й мудрим, бо дає кожному за його початковими здібностями. Ісус відкриває нам поведінку Бога Отця: Він дає, довіряє і помножує, залишаючись справедливим. Саме ця притча надала метафоричний сенс слову «талант» значення практичного використання дарів і здібностей, даних нам Богом. Троє слуг у сьогоднішній притчі були однаковими не лише тому, що всі отримували таланти, але й в тому, що на всіх був покладений однаковий обов’язок використовувати те, що їм було подароване. Христос сказав: «Кому багато дано, з того багато вимагається» (пор. Лк. 12:48). Наші таланти, незважаючи на те, мало їх чи багато, дані нам від Бога, перед Ним ми дамо наш останній розрахунок. Господь не судитиме нас з огляду на розмір чи кількість прибутків, Він судитиме радше за рівнем вірності, з якою ми використовували ці дари. Через те, що ми не маємо однакових талантів, і Бог не чекатиме від нас однакової відповіді. Лише в одному ми маємо бути схожі – ми маємо бути вірними. Христос представляє новий стандарт оцінювання людей. За людськими стандартами велика людина є та, яка дуже обдарована. За Божими стандартами великою є та людина, яка є вірною. Звернімо увагу на Боже Слово. Ісус не каже тому, хто мав п’ять талантів: «Через те, що ти був вірний у великому, увійди радість свого Пана», але Він каже те, що міг сказати і до чоловіка з одним талантом: «Ти був вірний у малому і через те, що ти був вірний у малому, увійди в радість свого Пана» (пор. Мт. 25, 21). Що означає бути вірним у малому? Доволі часто можна у людському житті почути виправдання на кшталт: «Якби я мав, чим ділитись, я б обов’язково поділився», «якби в мене самого були кошти, я б їх віддав», «якби я мав такі можливості, як інші, я б ними скористався по правді», «якби я мав так багато талантів, я б їх не змарнував», «якби від мене щось залежало, я би зробив це…» і т.д. А Господь каже дуже виразно: «У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим». Якщо ми не вміємо бути вірні у малому, то як можемо осягнути велике? Якщо ми не вміємо ділитись тим малим, що маємо, то як можна нам довірити велике? Якщо ми можемо занедбати те мале, що маємо, то як не занедбаємо великого, яке потребує ще більше праці, ще більше зусиль? Іншими словами, той, хто є вірним у малому, стане великим. Той, хто виправдовує власне лінивство, звинувачує Бога – не ввійде в радість Пана свого. Бути вірним у малому, використовувати усі Богом дані таланти, служачи у правді Господеві і ближньому, означає придбати інших п’ять, чи два, чи один талант, в залежності від здібності. Помилка третього слуги в тому, що він не зрозумів намірів свого господаря і приховав свій талант, замість того щоб використовувати його, злегковажив, занедбав і закінчив тим, що вчинив неправильно. Він, ймовірно, мав вміння орудувати талантом; його просто не хвилювала доля власності господаря. Навіть найменше вкладення капіталу могло дати відсоток від заощаджень і не загрожувало б небезпекою втрати, – тобто було не менше надійним, ніж закопати дар. Фраза «ось тобі твоє» в єврейських правових документах означала «я за це більше не несу відповідальності». Лінивство, страх, хибне розуміння пана, обов’язків служіння стали загибеллю для того, кому було приготовано краще достоїнство – Боже Царство! Хоча третій слуга характеризує свого господаря як жадібного й жорсткого підприємця (пор. Мт. 25, 24), це однак не є алегоричним зображенням Бога. Бог чекає з нашого боку творчих зусиль і винагороджує використання всіх можливостей і нагод, які відкриті для нас у служінні. Якщо ми неправильно уявляємо Собі Бога як суворого і вимогливого «виконроба», то нам буде важко відповісти Йому з любов’ю і відгукнутися всім серцем. Ми повинні використовувати Його дари відповідально, але при цьому сміливо і заповзято. Дуже важливим є той факт, що дари є дані для того, щоб інші могли з них користати: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» - каже апостол Павло (пор. 1 Кор 12, 7). Впродовж всієї історії спасіння не існує навіть одного випадку, коли Бог вибрав би якусь людину, не підпорядковуючи цей вибір своєму планові спасіння, призначеному для всіх. Також апостол Павло говорить в сьогоднішньому апостольському читанні: «Як співробітники, ми закликаємо вас, щоб благодаті Божої не приймати марно. … Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння» (пор. 2 Кор 6, 1-2). Приймаймо Божу благодать, щоб помножувати і поширювати те добро, що було нам дано. «Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт.25, 28-29). У відношенні до духовних багатств Ісус застосував засаду: хто є багатий в Бозі, – того Бог вчинить ще багатшим благодаттю в часі остаточного розрахунку. Хто однак не зберіг і не посідає жодних духовних скарбів, які беруться до уваги в небі – Божому Царстві (пор. Мт 6, 20), – на Божому суді залишиться з нічим. Дорогі брати і сестри! Ми створені любити Бога і служити Йому усім своїм єством. Ми створені виявляти нашу віру у ділах любові, які прославляють Бога. І коли ми молимося Господню молитву: «Хліб наш насущний дай нам днесь», – можливо, забуваємо, що просимо хліб насущний, щоб мати силу – благодать, яку він дає нам, щоб робити щось для Бога, тобто прославляти Його ім’я, виконувати Його волю, робити Його Царство реально присутнім на землі. Усе, що Бог дав нам – це навіть може бути лише один талант – має бути використаним для інших, в Його ім’я. Коли наші таланти зустрічаються з потребами світу – людей, то це саме те місце, де нас призначив Бог. Подивімося на вдову, що дала останню свою лепту, і як Ісус її прославив. Погляньмо на пляшечку з дорогоцінним миром Марії, і як Ісус похвалив її за солодкий аромат служіння у любові, коли вона його відкрила і втерла ним Його ноги. Тому не будьмо байдужі до нашого спасіння. Інвестиції в наше життя Творцем великі. Відкриймо пляшку дорогоцінного мира наших дарів – талантів, подарованих нам Небесним Отцем, і поширюймо аромат Божої любові в добрих ділах при кожній нагоді у служінні. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. 10 жовтня 2021 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Дорога за Ісусом Христом — єдиний шлях життя і спасіння

3 жовтня, у неділю після Воздвиження, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2021)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, Церква подає до нашої уваги уривок з Євангелія від Марка. У ньому євангелист передає нам слова нашого Господа: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за мною». Тут ми бачимо тематику «наслідування Христа», яка є виразно присутньою в новозавітних текстах Священного Писання. Наприклад, у апостола народів Павла знаходимо цей вираз, коли він говорить: «Будьте моїми послідовниками, як і я - Христа» (1Кор.11,1). А в іншому місці: «І ви заходилися наслідувати нас і Господа, прийнявши слово посеред численних утисків, з радістю Святого Духа» (1 Сол.1,6). Однак сам вираз не є найважливішим. Найважливішим є факт, що ціле життя і діяння Христа є увінчане хресною жертвою з любові «за братів» залишається триваючим взірцем і ідеалом. Схиляє воно не лише до пізнання, але, перш за все, до наслідування. Христос, врешті-решт, промовляє в світлиці до апостолів, після того як вмив їм ноги: «Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив» (Йо. 13,15). Промовляючи ці слова, Христос має на думці не лише подію миття ніг, але й ціле своє життя, яке вважає покірною послугою. Кожний з учнів приймає виклик, щоб іти слідом за Сином Чоловічим, який «прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт.20,28). Саме в світлі цього життя, тієї любові, тієї убогості, врешті-решт, тієї жертви – «наслідування» Христа стає вимогою для всіх його учнів і послідовників воно стається наче «основою» євангельського, християнського «етосу». Наскільки важливі для нас сьогодні слова Христа: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за мною»? Для людей ХХІ століття, від яких ми дуже часто чуємо нарікання, про постійні проблеми, і деколи сприймаємо їх не так, як заповідав нам Христос. А Він до нас каже, щоб ми взяли свій хрест на себе, не чужий, не Його хрест, а свій! Дорога за Ісусом Христом – єдиний шлях життя і спасіння всі інші – людські. Люди багато дізналися, багато здобули, подолали, проникли в далекі та важкодоступні місця, спускалися на дно моря і піднімалися в космос, розщепили атом, але це не зробило людське життя щасливішим, радіснішим, мирним. Ось чому Господь говорить нам ці слова: «Яка користь людині, коли вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить?» (пор. Мк. 8, 36). Поміркуймо про це: чого б людина не досягла, якщо її душа одночасно духовно не зростає у досконалості, не стає шляхетнішою, не просвітлюється, ‒ усе буде марно. І зараз ми це добре усвідомлюємо, знаючи, що навіть матеріальний добробут не може зробити людей кращими та щасливішими. Потрібно, щоб людина оживотворювалась Божою правдою, просвітлювалась Його благодаттю – тоді вона буде щасливою. Ісус Христос нас запевнив: «Пізнайте правду, і правда визволить вас!» (Йо. 8, 32). Христос звершує спасіння людини, останнім і дефінітивним словом яким є хрест і воскресіння. В пасхальній жертві Христос визволяє людину з неволі гріха до нового життя. Спасіння стає новим творінням. У спасительній жертві і в воскресінні з мертвих Спасителя бере свій початок «нове людство». Бог за ціну жертви Христової творить нову людину «у справедливості й у святості правди» (Еф.4,24), людину, яка стається поклонником Бога «в дусі і правді» (Йо. 4.23). Особа ж Ісуса Христа для цієї «нової людини» є досконалим взірцем, тобто ідеалом. Той, який в своїй власній людській природі був досконалим «образом невидимого Бога» (пор. Кол.1,15), через своє земне життя, через усе, що «робив та що навчав» (Дії.1,1), але перш за все через свою жертву, стається видимим і найдосконалішим взірцем для людей. Христос не переказав людству лише прекрасну теорію, але об’явив в якому значенні і в якому напрямку має звершуватися спасительна переміна «старої» людини - людини гріха в людину «нову». Та переміна є екзистенціальною, а в підсумку моральною, і має сягати найпершого «ідеалу», на який людина була створена. Тільки до істоти створеної «на образ і подобу Божу» можуть бути звернені такі слова, які читаємо в посланні до Ефесян: «Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху» (Еф. 5,1-2). Христос є взірцем на дорозі «наслідування Бога». Також лише Він один вчиняє це наслідування можливим до реалізації, коли через відкуплення дає нам можливість брати участь в Божому житті. Саме в той момент Христос стається взірцем не тільки досконалим, але взірцем, який приносить плід. Корінням нової подібності до Бога в Христі, а також корінням наслідування Христа, який є досконалим взірцем дару, тобто ласки Божого життя, яка спливає з пасхальної таємниці відкуплення людини. Отож Христос промовляє до кожного з нас „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого”. Господь не каже, що йти за Ним означає безболісно і безтурботно жити, але стверджує необхідність зречення від себе та несення свого хреста, щоби могти зватись Його послідовниками. Це означає, що людина повинна зректися в першу чергу всього, що пов’язане з гріхом, із користолюбством та життям тільки для себе. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов’ю віддає себе на службі ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, той ще більше здобуде. „Відректися себе” означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радостями, труднощами та успіхами, але й інших, у яких також свої радості та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і їхнім життям. Наступний заклик Христа – це „взяти свого хреста”. Тут хрест – не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, що зустрічають нас в житті. Це також праця, яка вдосконалює людину, праця на благо родини, Церкви, суспільства, тому що хрест – це щоденний подвиг в ім’я Бога, ближнього, в ім’я свого народу. Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій – тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, котрі стрінуть нас на цьому шляху. Очевидно, що мусимо також молитися, щоби терпеливо зносити свої хрести, щоби Господь, за своєю волею зменшив наші скорботи чи полегшив страждання наших ближніх, близьких та рідних. І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос – це „йти слідом за Ним”. Слідувати за Христом – означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом – це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий. Це також значить завжди бути готовим відповісти „так” на Божий поклик, навіть якщо приходиться іти хресним шляхом, крізь приниження та наругу. Дорогі у Христі брати та сестри! Напевно, кожен з нас несе в цьому житті свій хрест. Інколи ми не розуміємо чому Господь допускає до нас певні випробовування, труднощі чи скорботи. Деколи нарікаємо, заздримо іншим, не вміємо прийняти по-християнськи те, що переживаємо. Однак завжди пам’ятаймо, що Господь ніколи не допускає того, чого людина не може перенести, а тим більше, якщо довіряємося Йому, то завжди відчуємо Його підтримку, любов та благословення. Нам важливо навчитися нести свій хрест так, як бажає того Христос. І справді, Бог дав нам життя, щоби ми його віддавали іншим, а не зберігали для себе. Якщо живемо, постійно думаючи тільки про свою вигоду, свій комфорт та безпеку, якщо своє життя хочемо зберегти надовго й безтурботно, то насправді втрачаємо його. Тільки тоді, коли даруємо себе інших, забуваючи про своє здоров’я, час, статки та вигоди, з бажанням зробити щось для Господа та людей, заради яких помер Христос, то насправді ми починаємо дійсно жити вповні. Тож у сьогоднішній день, коли вшановуємо Хрест Христовий, просімо щоби Господь захистив нас силою Свого Чесного і Животворящого Хреста від усякого ворога і супостата, дав нам силу нести свій життєвий хрест і досягти сяючих вершин Царства Божого. Вознесімо Господній Хрест у наших домівках і на вулицях, на роботі і в навчальних закладах як знак торжества Христової істини над різними облудливими ідеологіями світу цього, як свідчення незламності нашої понад тисячолітньої християнської культури. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 3 жовтня 2021 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав у свято Воздвиження: Розп’яття — це велика книга Божої любові

27 вересня, у свято Воздвиження чесного і животворящого Хреста, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: У таїнстві Хреста відкривається премудрість незбагненної таємниці

26 вересня, у неділю перед Воздвиженням, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Різдва Пресвятої Богородиці в м. Стебник [фото]

21 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Різдва Пресвятої Богородиці в м. Стебник на Дрогобиччині. Єпископ освятив церковні дзвони та оновлену дзвіницю. Відтак архиєрей відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Ярослава Копичина та священиків Трускавецького деканату. Детальніше...

Владика Ярослав освятив у м. Самбір храм Чуда св. архистратига Михаїла в Колосах [фото]

19 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у м. Самбір здійснив чин освячення храму Чуда св. архистратига Михаїла в Колосах. Відтак єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Богдана Добрянського (декана самбірського), о.Тараса Рисея (адміністратора храму) та священиків Самбірського, Старосамбірського, Хирівського й Лішнянського деканатів. Богослужіння супроводжував спів хору «Еффата» капеланського храму св. Пантелеймона і студенти-семінаристи. Детальніше...

“Через терни до зірок”: у Старому Самборі відбулася урочиста академія вшанування ювілеїв важливих подій історії УГКЦ [фото]

12 вересня за ініціативи о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, у Старому Самборі відбулася урочиста академія з нагоди 75-ліття Львівського псевдособору, 425-ліття Берестейської унії та 130-ліття створення хорового товариства “Львівський боян”. Детальніше...

На Самбірщині освячено камінь під будівництво нового храму [фото]

11 вересня, у день Усікновення чесної глави св. Івана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у с. Рудня на Самбірщині освятив камінь під будівництво храму Преображення Господнього. Детальніше...