Владика Ярослав: Наші предки йшли на Кальварію до Пресвятої Богородиці з великою довірою [фото]

8 серпня у с. Губичі на Старосамбірщині відбулась Єпархіальна проща та освячення храму Матері Божої, прославленої у Пацлавській чудотворній іконі. Чин освячення та Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та владики Володимира, єпископа-помічника Львівської архиєпархії, о.Павла Коляси, декана Добромильського, о.Ігоря Петровича, декана Хирівського, о.Михайла Николина, декана Старосамбірського, о.Степана Гладя, декана Мокрянського, о.Павла Гачана, адміністратора Відпустового місця, о.Юстина Бойка (СУ), о.Никодима Гуралюка,ЧСВВ, о.Макарія Флячка (ЧСВВ) та священиків Самбірсько-Дрогобиць. Детальніше...

Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2021)

Слава Ісусу Хритсу! Дорогі у Христі брати і сестри. Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою, заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію до Пресвятої Богородиці з великою довірою, тому Пацлавська ікона й стала чудотворною –  це була надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам…  Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматірі, прославленої на цьому місці у Пацлавській іконі. Сьогодні на древню Пацлавську Кальварію прибули і ми, аби подякувати за воскресіння нашої Церкви, яка вірно береже спадщину хрещення святого Володимира і супроводжує наш народ на дорозі спасіння, допомагаючи вистояти у духовній та національній ідентичності; аби подякувати за відновлення незалежності української держави, 30 річницю якої відзначаємо цього року; аби просити про заступництво і поміч нашої Небесної Матінки у непростий час пошесті і російської збройної агресії, які переживаємо.  Євангельське читання сьогоднішньої неділі також розповідає нам про сповнення прохань людей, які очікували цього від Христа. Ми чули про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус, повертаючи двом незрячим особам зір, а німому чоловікові – мову. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей розповідає нам про віру як про очі душі, духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Незряча людина перебуває у темряві, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що вона є незрячою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої людської гідності. Просвітлення сліпців наступило у домі. Це Церква є Божим домом, наметом, у якому замешкала Слава Божа. Зцілення сліпців починається від бажання іти за Господом. Це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу саме на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Прохання про змилування линуть до Нього впродовж довшого часу – по дорозі до дому. Відповідає ж Христос на прохання незрячих аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячі звертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи сліпці справді вірують, однак Він не питає про віру в Його месіанство, бо вони й так виражають її словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Очима віри вони змогли проникнути в глибину того, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними; саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасницею спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», –  каже Cвященне Писання (пор. Мт. 13,58). Тому сьогодні, дорогі паломники, нам важливо пригадати собі слова папи Венедикта ХVІ про те, що завданням кожного християнина і Церкви загалом є показати світові красу та істину нашої віри. У кого ми ще здатні побачити цю легкість, багатство і повноту християнської віри, як не в нашої небесної Матері? Як Одигітрія, тобто Путиводитильниця, Богородиця вказує шлях до Христа і веде нас до Нього. Вона завжди чує слово Свого Божественного Сина і зберігає у своєму серці. Прямуймо Її шляхом віри, який вона показує нам своїм життям! Ось деякі з найбільш повчальних для нас епізодів. Вірою у Благовіщенні Діва Марія у покорі своєї побожності прийняла слово ангела про те, що вона стане Матір’ю Бога: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (пор. Лк. 1, 38). І нас вона вчить з повною довірою приймати Божий задум щодо себе та, не вагаючись, ступати на шлях, який Господь нам вказує. Хтось може запитати: «Як повірити від усієї душі? Як скріпити свою слабку віру?» на ці запитання нам дає відповідь Богородиця: вона увірувала, що зачне і народить Спасителя, через благовість ангела. Для нас таким ангелом-благовісником є свята Церква. Слухаймо її, а не нашіптувань лукавих лжепроповідників і «вовків в овечих шкурах», які намагаються звести людей з правдивої дороги спасіння різними ідеологіями та підступами. Відвідуючи Єлизавету, Богородиця заспівала гімн слави Всевишньому за ті чуда, які Він робить для тих, хто Йому довіряє: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм…» (пор. Лк. 1, 46−55). Так вона вчить нас бути вдячними Богові за всі величні діла, які Він вчинив у нашому особистому житті і у житті нашого народу. Кожна людина, як і Марія, покликана величати, прославляти Бога за ті дива, які вона бачить навколо себе. Кожен з нас може заспівати величальну пісню Богу за ті дивні діла, які Він учинив щодо нашої Української Греко-Католицької Церкви і народу. В кінці 80-их – на початку 90-их років минулого століття Бог «згадав» про катакомбну Церкву – тоді, коли, здавалося б, усі вже забули про її існування; Він «виявив потугу рамени свого» і «скинув з престолів» тих, хто переслідував її; Він «пригорнув» її і «наситив благами», отож сьогодні Церква впевнено стоїть у Господі  і з надією дивиться у майбутнє… Тому сьогодні ми маємо всі підстави промовити разом з Дівою Марією: «Величає душа наша Господа і дух наш радіє у Бозі і Спасі нашім»! Матір Божа привела у світ Єдинородного Сина Божого, залишаючись Дівою. І цей факт є ніби «каменем спотикання» для людського розуму та певним «індикатором», який перевіряє, якою є наша християнська віра, чи щирою є наша набожність до Неї. Так Вона вчить нас, що немає нічого неможливого для того, хто вірить у Всемогутність Творця неба і землі. Цього року у Католицькій Церкві відзначаємо рік Св. Йосифа Обручника. З цієї нагоди варто пригадати той епізод з життя Пречистої Діви, коли вона довірилась своєму опікунові Йосифу, який отримав від Бога об’явлення про необхідність втікати з Новонародженим Ісусом до Єгипту, щоб вберегтись від переслідування Ірода (пор. Мт. 2, 13−15). Тому з найдавніших часів Богородиця вважалася образом Матері-Церкви, яка є послушною церковному проводові, адже Йосиф як Її опікун вважався у церковній традиції взірцем для єпископа. Вірою Богородиця впродовж земної життєвої мандрівки свого сина прямувала за Господом, вслухалася у Його слово і «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (пор. Лк.2,19; 2,51). Так Вона показує нам, що маємо будувати своє життя і вчинки на Божому Слові, читаючи його в наших домівках та вслухаючись у нього на богослужіннях у храмі. Вірою при хресті на Голготі Богородиця прийняла слово свого Розп’ятого Сина: «Жінко, ось син твій», промовлені до апостола Йоана (пор. Лк.19, 26-27), і стала матір’ю людського роду. Тому впродовж багатьох століть люди не соромляться прибігати до Неї зі своїми труднощами і болями і, як співаємо у нашій побожній пісні, «ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла, чи у горю чи в недолі цього земного життя». Вірою Богомати відчула благодать плодів Ісусового воскресіння і передала їх Дванадцятьом Апостолам, зібраним разом з Нею у світлиці, щоб прийняти Святого Духа (пор. Ді. 1, 14; 2, 1−4). Тому й ми сьогодні, зібралися на цьому древньому паломницькому місці, на Божественній літургії на Українській Кальварії, щоб скріпитися Її вірою та «побачити світло істинне, прийняти Духа Небесного, знайти віру істинну, нероздільній Тройці поклонитися, бо Вона спасла нас», як співатимемо після Причастя, Євхаристійного Тіла і Крові Христових. Наслідуймо й ми цю віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую від усього мого серця, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне, ввійду у радість Господа мого». Наслідуючи віру Богородиці, яку вона проповідувала не так словом і проповіддю, як ділами, поступками та вчинками, - поступаймо як Вона. Власним життям свідчімо про Бога. Кожен на своєму місці – на навчанні, чи на роботі, вдома чи на вулиці – будьмо живими взірцями християнської віри, щоб поглянувши на нас й інші були заохочені ступити на шлях слідування за Христом. А сьогодні на цьому відпустовому місці на Пацлавській – Кальварії молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!  Амінь. + Ярослав 8 серпня 2021 року Божого,с. Губичі Детальніше...

У Рудках вшанували 100-річчя коронування чудотворної ікони Рудківської Богородиці

  15 липня, у свято Положення чесної ризи Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький УГКЦ, у санктуарії Рудківської Божої Матері у співслужінні владики Едварда Кави, єпископа-помічника Львівської Архідієцезії РКЦ, духовенства УГКЦ і РКЦ, очолив Архиєрейську Святу Літургію з нагоди Ювілею 100-річчя коронування ікони Рудківської Богородиці. Детальніше...

У Дрогобичі перепоховали останки жертв більшовицького терору [фото&відео]

14 липня Дрогобичі відбулось перепоховання останків 78 людей, що були знайдені під час пошукових робіт у 2018 −2019 роках у колишньому тюремному саду поблизу церкви св. апп. Петра й Павла. Згідно з дослідженнями пошуково-ексгумаційного центру «Доля», ці люди були в’язнями Дрогобицької тюрми у часи сталінських репресій — у 1939-1941 і у 1944-1953 роках. Переважна більшість закатована у 1944 році. Детальніше...

Владика Ярослав: Служити Богові означає співпрацювати з Ним, діяти в злуці з Ним, бо Він завжди поважає нашу індивідуальність та нашу особистість

11 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на третю неділю після Зіслання Святого Духа (2021)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість розкриває нам дві основні теми: служіння Богові та життєві занепокоєння людини. Це – не лише поезія. Вона вказує на те, якою є воля Божа щодо творіння. Ми почули метафори, образний спосіб мислення, який може бути зрозумілим нам у світлі Священного писання. Каже Господь: «Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле; коли ж воно недуже, все тіло твоє темне» (Лк.11,34). Око - це духовний зір, тобто якщо очі серця лихі, то уся людина позбавлена світла. У Біблії тіло, як і серце, вказує на цілу людську особу. Оскільки особа може діяти, вона має потребу в світлі, потребує бачити. Бачити – це  щось більше ніж матеріальне «око». Можна бачити також і розумом. Згадуючи про здорове око, Священне Писання говорить нам про особу, яка шукає Господа, очікує сповнення Його обітниці, очікує Його спасіння (пор. Пс 118, 82-123). Коли натомість Господь говорить про темне, зле око, то вказує на людину зависну та егоїстичну: «Око скупого не сите тим, що має… Лукаве око заздро дивиться на хліб (іншого)» (пор. Сир. 14, 9-10). Як серце, так само і око, є суб’єктом вибору. Якщо воно є світле, тобто звернене до Бога, то вибере Бога і буде огорнене повністю світлом. Воно побачить і знатиме чітко, де в житті можна віднайти скарб. Однак, якщо око є темним, тобто скупе, зависне, егоїстичне, закрите в собі та закрите на інших, навіть більше – закрите на Бога, позбавлене Джерела світла, то воно є ніби погаслою лампадою, мрякою, темрявою. Вражаючим є останнє речення Ісуса про око: «Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде» (пор. Мт. 6, 23). Отож, стоячи перед цими двома альтернативними виборами, поставмо собі запитання: що означає служити Богові? Перше ніж відповісти на це запитання, пригадаймо поведінку Ісуса на пустині під час спокушування дияволом, який обіцяв цілковиту владу над світом та всю славу з її багатствами. Тоді Христос відповів: «Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити» (Мт. 4,10). Ісус як людина зробив свій вибір і тепер очікує його від нас. З одного боку – матеріальні блага, зручності цього світу; приліпитися до них – означає жити в темряві. З іншого боку – Бог; служити Йому, як каже Священне Писання, це – знак величі, бо насправді не йдеться про те, щоб відчувати себе слугами, а синами.  Служити Богові означає співпрацювати з Ним, діяти в злуці з Ним, бо Він завжди поважає нашу індивідуальність та нашу особистість і допомагає нам максимально самореалізуватися, щоб ми могли прямувати до неба, до Божого Царства.  «Тож не турбуйтеся» – цей заклик Господа, який повторюється декілька разів у сьогоднішній благовісті, означає віддавання свого життя у Божі рук, звільнення від хвилювання і страху. Маємо довіритись Божому Провидінню. Деколи ми з тривогою глядимо у завтрашній день: чи будемо мати хліб? чи буде в що зодягнутися? Це породжує неспокій. Щоб позбавити нас від нього, Господь нам каже: «Не турбуйтеся». Він не говорить не працювати. Він каже не робити з праці ідола. На відміну від тварин, людина не приходить у світ одягнена. Вона повинна працювати, проте не може зі своїх потреб чинити собі божка. Їжа, одяг, матеріальні блага не мають бути перешкодою, а засобом для входження у сопричастя з Отцем та людьми. Надмірна турбота про матеріальне забирає наші сили і ослаблює життя, замість того, щоб його підтримувати. Замість того, щоб служити нам, матеріальні речі роблять нас рабами. Ми спрямовані або до Бога, Який все нам дає, або в бік божка, який нас поневолює. Хвилювання про завтрашній день є силою, яка нас вириває із сьогодення. Живімо теперішньою миттю, бо і завтрашній день буде мати свої переживання. Але якщо не будемо надмірно ними перейматися тепер, то побачимо, що будемо мати силу подолати ті сьогоднішні. І так буде також і завтра, якщо не будемо думати про ці переживання, що їх принесе наступний день. Кожний день має до подолання свою дозу труднощів, без додавання тих, що є з наступного дня. Тим, що робить неможливим життя «тут» і «зараз», є хвилювання про те, що буде «після». Завтрашнє зло завжди є таким, що неможливо подолати, особливо через те, що його ще немає. Зазвичай ми марнуємо багато енергії для того, щоб уникнути того, що не зважаючи ні на що, станеться і виявиться, що воно було на добро. Старозавітна манна, яка посилалася щодня, псувалася, якщо хтось намагався зберегти її на наступний день (пор. Вих 16, 17-20). Це є метафорою, що зображує нам сенс справжнього життя: матеріальні речі посилаються нам як дар для підтримки нашого існування, але ми ними не можемо скористатися, якщо збираємо її про запас, надміру. Їжа та пиття підтримують життя, але ним не є і не дають його на постійно. Матеріальні речі є лише засобом, і то лише тимчасовим, аби жити. Якщо ми з них робимо ціль нашого життя, то руйнуємо себе. «Гляньте на птиць небесних», – каже нам Христос (Мт. 6,26). Так він пригадує, що пожива в основному не залежить від нашої праці, але насамперед від Бога, до співпраці з Яким ми всі є покликаними. «…і Отець ваш небесний їх годує» (пор. Йова 38, 41. Пс. 147, 9). Отець, який є «ваш», а не «їх», кормить також і «їх». Його добродійне милосердя охоплює все створіння (пор. Пс. 145, 9). Якщо Він дає поживу для воронят, що квилять (пор. Пс. 147,9), то хіба Він не подбає про свою дитину? Бог посилає зерно для сіяча, як і дощ для зерна, щоб дати хліб для поживи (пор. Іс. 55, 10).             Далі Господь додає: «Чи хтось з вас, журячись, може добавити до свого віку хоч один лікоть?» (Мт.6,27). Тому турбота не продовжить нашого часу або віку. Це хвилювання замість того, щоб продовжувати наше життя, насправді його забирає. То що ж потрібно робити, щоб не турбуватися про завтрашній день? Про це говорить Священне Писання: «Що таке людина, що ти про неї пам'ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього?» (Євр.2, 6; пор. Йов 7,17-18). Бог, однак, дбає не лише про людину, але як каже Ісус, посилаючись на псальмопівця, також і про всі інші істоти. «Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли ти даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом» (Пс. 104, 27-28), – співаємо на Вечірньому богослужінні у Псалмі 103 після опису життя птахів та диких звірів. «Маловіри» – так Євангеліє описує учня, який недостатньо довіряє своєму Господу (Мт 8, 26; 14, 31; 17, 20). Християни ж мають жити вірою. Тому батько просить за глухонімого сина: «Вірю, поможи моєму невірству» (Мк 9, 24), а апостоли благають: «Додай нам віри» (пор. Лк 17, 5). Віра не є чимось стабільним, а маємо її розвивати. Вона є даром. Правдива віра не довіряє собі і власній впевненості, але Богові і Його безнастанній вірності. Поганин не вірить, що Бог є його Отцем і мусить про себе дбати сам. «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться», – каже Господь (пор. Мт. 6,33). Звернімо увагу, що ми шукаємо лише те, що вже було дане. Існують пріоритети у такому шуканні. Найперше ми повинні шукати Царства Божого і його справедливості, любові до Отця і до ближніх. Чітке пояснення, що означає цей вислів, знаходимо в листі св. Павла до Римлян: «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (пор. Рм. 14,17). Тут йдеться про Царство не в Ізраїлі чи в якомусь іншому означеному місці, але у стосунках між Богом і людьми. Дорогі в Христі! На зразок старозавітної манни, Бог кожного дня дає нам силу для подолання щоденних труднощів. Зростаймо у довірі до Нього. Життя є даром і не можливо його опанувати чи нагромаджувати. Джерело завжди дає свіжу воду. Замість того, щоб нагромаджувати собі копанки діряві, які не держать води (пор. Єр 2, 13), кожного дня черпаймо Живу воду від Отця, Який є невсихаючим Джерелом нового життя (пор. Іс 12, 3). Це – шлях до Небесного Царства. У прямуванні ним нехай нас супроводжує благодать Господа нашого Ісуса Христа, а любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,11 липня 2021 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав освятив новозбудований храм в с. Нижня Яблунька на Турківщині [фото]

7 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив чин освячення храму Різдва св. Йоана Хрестителя у с. Нижня Яблунька Турківського деканату. Під час Літургії єпископу співслужили: декан Турківський о.Тарас Більо, адміністратор храму о.Руслан Гедз, попередній адміністратор парафії о.Антон Маличкович, уродженець села о.Василь Іванюк з Краматорська, а також священики Турківського, Дрогобицького і Трускавецького деканатів.  Детальніше...

Владика Ярослав у Рудках: Марія народила Христа понад дві тисячі років тому назад тілесно, тепер же вона народжує Його в наших душах [фото]

4 липня в м. Рудки, у храмі Пресвятої Євхаристії, Архиєрейською Святою Літургією, яку очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, завершилася проща до Рудків-ської ікони Божої Матері. На Святій Літургії єпископу співслужили: декан Рудківський о. Іван Заяць, адміністратор храму о. Богдан Ванівський, а також священники Рудківського, Дрогобицького і Славського деканатів. Це вже одинадцята за числом проща, під час якої у храмі Пресвятої Євхаристії відбуваються нічні чування і похід містом з іконою Рудківської Матері Божої та запаленими свічками.  Детальніше...

Владика Григорій у Биличах: Святість є неможливою без хреста [відео&фото]

27 червня, у Неділю всіх святих, Архиєрейською Божественною Літургією завершилася захальноєпархіальна проща до відпустового місця в с. Биличі на Старосамбірщині. Урочисте богослужіння очолив преосвященний владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, о. Володимира Нестера, відповідального за відпустовий центр, та численних священнослужителів єпархії. Детальніше...

У Катедральному соборі відбулись соборні Літургії в наміреннях вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

22 і 23 червня у Катедральному соборі Пресвятої Трійці владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, і владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відслужили заупокійну і заздоровну Божественні Літургії в наміреннях вірян з усіх парафій Самбірсько-Дрогобицької єпархії.  Детальніше...