У Дрогобичі вшанували жертв Голодомору [відео&фото]

27 листопада, у м. Дрогобичі, на території Меморіалу «Тюрма на Стрийській», відбулося поминальне віче з вшанування пам’яті жертв геноциду українського народу — Голодомору 1932-33 рр. Панахиду за жертвами Голодомору відслужив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні священиків Дрогобицького деканату та духовенства інших конфесій. Детальніше...

У Всесвітній день убогих владика Ярослав відвідав спільноту взаємодопомоги для безхатченків «Наша хата» [фото]

14 листопада 2021 р., у Всесвітній день убогих, преосвященний владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав спільнотувзаємодопомоги для безхатченків «Наша хата». Архиєрей поспілкувався з членами цієї спільноти, оглянув умови їхнього побуту, ознайомився з різними сферами діяльності. Мешканці висловили свою щиру вдячність Церкві за турботу та опіку, а також побажання і плани на майбутнє, та представили свої найнагальніші потреби. Детальніше...

Владика Ярослав: Слово Боже — це передусім звернення Бога, люблячого Батька, до людини — Свого творіння

14 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять першу неділю після Зіслання Святого Духа (2021)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під цим Словом. Слово Боже - це передусім звернення Бога, люблячого Батька, до людини – свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, а грунт означає внутрішню диспозицію людей. Таким чином, зростання Царства Божого залежить, згідно з Ісусом, також і від нас, бо вільна людська воля, несе відповідальність за це зростання. Зерно можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова – Зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, Який з любові до людини у Воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. Також у притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро. Перші рядки Євангелії Св. Йоана Богослова розкривають нам нову правду про Бога, називаючи Його Словом – Словом, Яке було на початку і з Якого все постало (пор. Йо.1, 1-5). Зі Священного Писання знаємо, що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр 1, 3) і, врешті, судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо.12,48). Слово Боже – "живе та діяльне, гостріше від усякого меча двосічного", воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця (пор. Євр 4,12). Воно є "силою Божою на спасіння кожному, хто вірує" (Рим 1,16). Це – "слово життя" (Флп 2,16), "слово примирення" (2 Кор 5,19), як твердить апостол Павло. А пророк Ісая говорить: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс. 55,10 – 11). Це означає, що Слово Боже є дієвим: Господь сказав і створилось. Це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є присутній у Слові Отця. Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання Слова Божого, читання, внутрішнє натхнення, споглядання, висновки із різних обставин життя тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в церкві чи на молитві, але всюди, де перебуває людина. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо ми Слово самого Господа? Як слухаємо ми один одного? Як слухаємо ми голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання.У біблійній мові «слухати» означає більше, аніж просто чути, а навіть більше, ніж розуміти. Воно включає цілковите відання особи: від почути до розуміти і від розуміти до жити. Слухати – означає чути, сприймати і виконувати волю Небесного Отця. Ісус у Господній молитві закликає всіх молитися: «Нехай прийде Царство Твоє» (пор. Мт. 6,11; Лк 11,2). Притча про сіяча голосить, що Царство Боже стає реальністю вже у вченні Ісуса, і одночасно вказує на безмежну кількість плодів, які складають велике благо Царства, що об'являться при кінці часів. Не всі зерна дадуть плід. Це залежить від того, якою буде відповідь на запрошення, як буде прийняте зерно Слова Божого. Під час кожної Божественної Літургії, перед читанням Слова Божого, ми чуємо заклик священика до вірних: «Будьмо уважні». Цей заклик спонукає вірних стати причасниками Божого Слова, щоб бути готовими до прийняття зерна, яке Господь щедро сіє. Заклик «Будьмо уважні» чуємо як перед читанням Апостола, так і перед читанням Євангелія. Важливо запитати себе, чи дійсно я уважно вслухаюся у Слово, яке промовляє до мене Господь. Притча пояснює нам, що Слово Боже, яке приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Слово Божим, приглушуючи сумління, кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення у тимчасових примарних насолодах. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також заглушують Слово непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші, аби тільки воно не принесло жодного плоду в нашому житті. Наш слух є недосконалий, грунт нашого серця – неплідний, повний колючок і каміння, які треба усунути, твердої землі, яку треба зорати. Слово вимагає слухання, уваги, воно вимагає  закритися від світських перешкод. Щоб чути слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, - каже Ісус, - і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Йо. 10, 27). Святий Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим 10,17). Отож, є дуже важливо зрозуміти, що наше слухання може народити віру. Бо як ми можемо повірити комусь, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що щось подібне взагалі існує? Ісус постійно наголошував: «Слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих хтось Його слухав називав:  «Блаженні ті, що слухають…».             Словами сьогоднішньої притчі Господь також хоче нам сказати, наскільки важливим є грунт, тобто людське серце, у сприйманні Слова Божого.Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими: «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк 11, 28). Зростати в статусі учня Ісуса (тобто бути християнином) означає дозволити слову пускати корінь вглиб нашого серця, щоб відтак могти встояти в час випробувань та спокус, яких не бракує кожного дня і кожної години. Плід завжди приноситься у терпінні (пор. Лк. 8, 15). Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина уникає всілякого страждання, не готова пожертвувати чимось своїм заради іншого, вона не зможе приносити плоди добра. У притчі про сівача, Ісус, згадує про різних людей, які Його слухають, але з різних причин не дають плодів, залишаються такими, якими були і перед тим. Їх життя не змінюється. До кого ми належимо? Ми слухаємо Христа? Якщо слухаємо, тоді як ми це робимо, що потім стається з нами? Погляньмо на наше життя і пригадаємо скільки ми примножили добра, що було засіяне в нас? Скільки ми передали іншим Божої науки, понад усе добрими ділами? Сіяч сіє зерном, що було зібране. А якщо був не врожай, то чи тоді він зможе засіяти багато? Значить якість землі і умови впливають на урожайність, бо зерно завжди є добрим. І якщо в цьому світі є мало добра, то це може бути через те, що мало було зібрано раніше? Саме тому християни мають якісно помножувати доброту, щоб вона проростала і давала плоди. А зібрані плоди, щоб знову були посіяні. Коли хтось зробив нам добро, стараймося помножувати його в кілька раз і прикликати Боже благословення на свою сівбу, щоб і вона була плодовита. У притчі про сіяча ми бачимо, насамперед, Бога, в якого віримо і сповідуємо: Господь є той, що приходить. Він не закривається у самому собі, у своєму вічному небесному щасті. Він виходить до людини, бо ми чуємо про те, що сіяч вийшов сіяти. Він є тим Словом Божим, Словом Отця, скерованим до нас. Сьогодні так багато слів сіються у наші серця, так багато пустомовства зараз є у світі. Ми живемо у цьому світі, який так багато говорить, кричить, пише, і ми часом навіть не можемо зрозуміти, де серед тих слів є Слово життя? Дорогі у Христі! Ісус є Добрий Пастир, і ми ніколи не повинні уявляти, що ми є поза досягненням Його слуху, Його уваги. Він бачить нас так, наче у світі нема жодної Його дитини, крім нас. Він прихиляє своє вухо до нашого найслабшого прохання про допомогу і поспішає на поміч. Каже псалмоспівець:  «Бо прихилив до мене вухо своє, тому взиватиму до нього всі дні мої» (Пс. 116,2). Нехай Господь щедро благословить кожного з нас, щоб рілля нашого серця була родючою землею. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 14 листопада 2021 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Вознесіння Господнього в м. Борислав [фото]

8 листопада, у свято св. великомученика Дмитрія Солунського, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Вознесіння Господнього в м. Борислав. У спів-служінні о. Романа Василіва (декана Бориславського), о. Петра Івасівки (декана Трускавець-кого), о. Анатолія Демченка (адміністратора парафії) і священиків Бориславського, Дрогоби-цького деканатів владика Ярослав відслужив Божественну Літургію. Детальніше...

Владика Ярослав: Господь є найближче до тих, кому важко

7 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав в Архикатедральному соборі св. Юра: Український народ мав у особі Митрополита Андрея свого найкращого представника – Князя української Церкви, проповідника, Мойсея далекоглядного [відео]

1 листопада 2021 року, в день 77-х роковин відходу до вічності Праведного Митрополита Андрея, Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, звершив Архиєрейську Божественну Літургію в Архикатедральному Соборі святого Юра у Львові. Детальніше...

Слово з нагоди вшанування пам'яті 77-ої річниці переставлення праведного митрополита Андрея Шептицького в Архикатедральному Соборі святого Юра у Львові (2021)

Слава Ісусу Христу! Ваше Блаженство!Високопреосвященний владико Ігорю!Преосвященні владики!Всесвітліші та преподобні отці! Преподобні сестри!Дорогі в Христі брати і сестри, любі молільники! Святий апостол Павло у ІІ Посланні до Тимотея так підсумував своє життя: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (4, 7-8). Цими словами апостола народів можна узагальнити життя, невтомну працю і жертву наступника апостольського служіння – слуги Божого праведного митрополита Андрея Шептицького, який посвятив себе спасінню людських душ, єдності Христової Церкви на помісному і вселенському рівнях та прославі Божого імені серед нашого народу. Сьогодні виповнюється 77 років з дня переставлення праведного митрополита Андрея Шептицького. Ми відзначаємо цю дату в незалежній Україні й у вільній УГКЦ. Проте ми повинні бути свідомі, що життя великого митрополита було сповнене тією борнею, завдяки якій ми маємо незалежну Україну, вільну Церкву й український народ як націю. Ревною молитвою, важкою працею і наполегливим служінням він заклав фундаменти, на яких через кілька десятків років відновилася Українська Держава і воскресла катакомбна Церква. Це на його проповідях і посланнях виховувався окупований різними режимами український народ, це завдяки створеним ним структурам жила національна ідентичність нашого народу, це завдяки його прямій підтримці поставала ціла плеяда українських інтелігентів та церковних діячів і Церква змогла пройти крізь терні катакомб та наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. сягнути світла воскресіння. Це він засіяв зерна правди, які проросли пагінцями на духовній і національній ниві. Але підливати, плекати та оберігати їх тепер маємо ми. Митрополит Андрей був одночасно відважним провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; натхненним дослідником із пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-наставником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт. Український народ мав у величній особі митрополита Шептицького свого найкращого представника і речника – князя української Церкви, провідника і етнарха, Мойсея і далекоглядного пророка. Пастирська дбайливість митрополита Андрея не обмежувалася ані часом, ані простором. Діяльний дух Шептицького не стримували межі Галичини чи помісна УГКЦ. Його погляд сягав і на географічний Захід, і на Схід. Митрополит Шептицький дбав про долю українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старався про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку та власну церковну ієрархію. Можемо сказати, що саме завдяки його крокам УГКЦ є сьогодні Церквою не тільки українською чи європейською, а світовою, глобальною, бо через свої структури присутня в Північній і Південній Америці, Азії, Австралії та Африці. Пам’ятаючи про Христову заповідь-молитву «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 21), митрополит Андрей стає натхненником та гарячим поборником існування екзархату Російської Греко-Католицької Церкви... Він виношував і втілював ідею єднання православного Сходу й католицького Заходу, зокрема організовував і успішно проводив Велеградські з’їзди. Однак передусім Шептицький вболівав за роз’єднаних українців, дбав, щоб УГКЦ не втратила власного обличчя в непростих обставинах та зберегла свою східну ідентичність. Наслідком цієї турботи стало заснування східного монашества, місійних чинів і згромаджень, наукових інституцій, товариств і часописів, заходи для збереження духовно-культурної і національної спадщини народу. Аналізуючи життєвий шлях митрополита Андрея, бачимо, що він – особа багатогранна. Митрополит звертає свою увагу на такі речі, як творення нації, державне будівництво, культура, освіта, економіка, соціальна сфера тощо. Він робить це не тому, що мав намір стати політиком, економістом чи державним діячем, але тому, що цього вимагало його розуміння завдань як Христового пастиря. Ще в 1899 р. в одному зі своїх послань він сказав: «Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут чи просвіту? Ні! Я справді не лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько». І вся ця різностороння діяльність митрополита Андрея припала на часи, коли наш народ не мав своєї держави, а на українській землі панувала то австрійська, то російська, то польська, то німецька, то більшовицька влада! Пам’ятаймо, що Він жив і творив не в період щасливого національного відродження, а у міжвоєнні та воєнні часи, коли політична ситуація і міжнаціональні взаємовідносини в Галичині були далеко не прості. Та все ж не слід забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. В архипастирському служінні та праці цей муж Церкви керувався насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова, які він пише в одному зі своїх послань: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні». Тож і не дивно, що дух святості, який променів від цього великого архиєрея, запалював серця людей, котрі мали нагоду слухати слово Боже з його вуст. Усе життя митрополита зводилося до однієї глибокої основи – духовності і святості. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але й тим чинником, який визначав усе інше в його житті. Був він людиною не тільки незвичайних людських якостей, а й надзвичайних християнських чеснот. Тому сьогодні ми всі з великим нетерпіння очікуємо на логічне завершення його беатифікаційного процесу, розпочатого ще 1955 року Божого. «А тепер вже мене не почуєте, аж у день Суду Божого» – з цими словами на вустах відійшов у вічність слуга Божий Андрей Шептицький. Його тілесний голос затих, але праведний митрополит і далі промовляє до нас через свої богословські трактати, твори на тему церковної дисципліни, аскези, духовності, через посвяту й жертву, терпіння і любов, щоб ми наслідувати його приклад і наполегливо працювали для добра нашої Церкви і народу. Чого можемо навчитися від нашого великого батька Андрея Шептицького ми, що живемо у ХХІ ст.? Наш світ має свої виклики і проблеми, які колишуть човен Христової Церкви. Як вистояти в цих умовах? На що маємо звернути увагу? Соціальна активність – це добре, але нею не вичерпується наше життя. Просвітництво – це потрібно, але не найголовніше. Душпастирство – дуже важливе, але за умови, що воно має надійний двовимірний компас діяння: вертикальний – Божий і споглядальний та горизонтальний – людський, у служінні про об’явлене спасіння у Христі Господі. Тож уважаю, що основне для нас – глибоке духовне життя і правдиве свідчення вірності Богові у всіх вимірах нашого життя. Це стосується і кожного вірного зокрема, і кожної нашої парафіяльної спільноти, і нашої Церкви загалом. У своєму творі «Божа мудрість» митрополит Андрей глибоко роздумує над важливістю молитви в житті людини та завершує ці роздуми такими словами одного святого: «У молитві душа очищується від гріха, кормиться любов’ю, скріплюється у вірі, утверджується в надії: розквітає дух, розширюється нутро душі, очищується серце, являється правда, поконується спокуса, зникає смуток, відновлюються змисли, сили знеможені підносяться; холодність устає, ржа прикростей никне. З молитви виходять, як живі іскорки, бажання неба, які видає душа, запалена огнем Божої любові. Велике достоїнство молитви, безмірні її привілеї: молитві відкриваються небеса». Якщо будемо жити богослужбовою молитвою і глибоким духовним життя, то зі спілкування з Богом знайдемо правильні відповіді і розв’язки тих проблем та викликів, які посилає нам цей світ. Тому молімося за прославу праведного митрополита Андрея славою святих, але вже тепер, споглядаючи його праведне і святе життя, наслідуймо його і самі прямуймо до святості. Нехай велична постать праведного слуги Божого митрополита Андрея Шептицького і сьогодні буде нам прикладом та натхненням для плідної праці на благо нашої Церкви і нашого багатостраждального українського народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Львів,1 листопада 2021 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Всім людям потрібна глибина: глибина людськості, глибина правдивої віри, глибина автентичності, глибина отриманого дару покликання і харизми [відео]

24 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

У Самборі відсвяткували 10-ліття освячення Прокатедрального собору [фото]

14 жовтня, у свято Покрова Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав Прокатедральний собор у м. Самбір. З нагоди 10-ліття освячення Свято-Покровського храму єпископ відслужив Божественну Літургію. Архиєрею співслужили: о.Богдан Добрянський, декан Самбірський о.Василь Штокало, декан Підбузький, о.Володимир Коркуна, адміністратор храму, і священики Самбірського деканату. Детальніше...