Владика Ярослав: Господь є найближче до тих, кому важко

7 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав в Архикатедральному соборі св. Юра: Український народ мав у особі Митрополита Андрея свого найкращого представника – Князя української Церкви, проповідника, Мойсея далекоглядного [відео]

1 листопада 2021 року, в день 77-х роковин відходу до вічності Праведного Митрополита Андрея, Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, звершив Архиєрейську Божественну Літургію в Архикатедральному Соборі святого Юра у Львові. Детальніше...

Слово з нагоди вшанування пам'яті 77-ої річниці переставлення праведного митрополита Андрея Шептицького в Архикатедральному Соборі святого Юра у Львові (2021)

Слава Ісусу Христу! Ваше Блаженство!Високопреосвященний владико Ігорю!Преосвященні владики!Всесвітліші та преподобні отці! Преподобні сестри!Дорогі в Христі брати і сестри, любі молільники! Святий апостол Павло у ІІ Посланні до Тимотея так підсумував своє життя: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (4, 7-8). Цими словами апостола народів можна узагальнити життя, невтомну працю і жертву наступника апостольського служіння – слуги Божого праведного митрополита Андрея Шептицького, який посвятив себе спасінню людських душ, єдності Христової Церкви на помісному і вселенському рівнях та прославі Божого імені серед нашого народу. Сьогодні виповнюється 77 років з дня переставлення праведного митрополита Андрея Шептицького. Ми відзначаємо цю дату в незалежній Україні й у вільній УГКЦ. Проте ми повинні бути свідомі, що життя великого митрополита було сповнене тією борнею, завдяки якій ми маємо незалежну Україну, вільну Церкву й український народ як націю. Ревною молитвою, важкою працею і наполегливим служінням він заклав фундаменти, на яких через кілька десятків років відновилася Українська Держава і воскресла катакомбна Церква. Це на його проповідях і посланнях виховувався окупований різними режимами український народ, це завдяки створеним ним структурам жила національна ідентичність нашого народу, це завдяки його прямій підтримці поставала ціла плеяда українських інтелігентів та церковних діячів і Церква змогла пройти крізь терні катакомб та наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. сягнути світла воскресіння. Це він засіяв зерна правди, які проросли пагінцями на духовній і національній ниві. Але підливати, плекати та оберігати їх тепер маємо ми. Митрополит Андрей був одночасно відважним провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; натхненним дослідником із пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-наставником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт. Український народ мав у величній особі митрополита Шептицького свого найкращого представника і речника – князя української Церкви, провідника і етнарха, Мойсея і далекоглядного пророка. Пастирська дбайливість митрополита Андрея не обмежувалася ані часом, ані простором. Діяльний дух Шептицького не стримували межі Галичини чи помісна УГКЦ. Його погляд сягав і на географічний Захід, і на Схід. Митрополит Шептицький дбав про долю українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старався про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку та власну церковну ієрархію. Можемо сказати, що саме завдяки його крокам УГКЦ є сьогодні Церквою не тільки українською чи європейською, а світовою, глобальною, бо через свої структури присутня в Північній і Південній Америці, Азії, Австралії та Африці. Пам’ятаючи про Христову заповідь-молитву «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 21), митрополит Андрей стає натхненником та гарячим поборником існування екзархату Російської Греко-Католицької Церкви... Він виношував і втілював ідею єднання православного Сходу й католицького Заходу, зокрема організовував і успішно проводив Велеградські з’їзди. Однак передусім Шептицький вболівав за роз’єднаних українців, дбав, щоб УГКЦ не втратила власного обличчя в непростих обставинах та зберегла свою східну ідентичність. Наслідком цієї турботи стало заснування східного монашества, місійних чинів і згромаджень, наукових інституцій, товариств і часописів, заходи для збереження духовно-культурної і національної спадщини народу. Аналізуючи життєвий шлях митрополита Андрея, бачимо, що він – особа багатогранна. Митрополит звертає свою увагу на такі речі, як творення нації, державне будівництво, культура, освіта, економіка, соціальна сфера тощо. Він робить це не тому, що мав намір стати політиком, економістом чи державним діячем, але тому, що цього вимагало його розуміння завдань як Христового пастиря. Ще в 1899 р. в одному зі своїх послань він сказав: «Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут чи просвіту? Ні! Я справді не лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько». І вся ця різностороння діяльність митрополита Андрея припала на часи, коли наш народ не мав своєї держави, а на українській землі панувала то австрійська, то російська, то польська, то німецька, то більшовицька влада! Пам’ятаймо, що Він жив і творив не в період щасливого національного відродження, а у міжвоєнні та воєнні часи, коли політична ситуація і міжнаціональні взаємовідносини в Галичині були далеко не прості. Та все ж не слід забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. В архипастирському служінні та праці цей муж Церкви керувався насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова, які він пише в одному зі своїх послань: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні». Тож і не дивно, що дух святості, який променів від цього великого архиєрея, запалював серця людей, котрі мали нагоду слухати слово Боже з його вуст. Усе життя митрополита зводилося до однієї глибокої основи – духовності і святості. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але й тим чинником, який визначав усе інше в його житті. Був він людиною не тільки незвичайних людських якостей, а й надзвичайних християнських чеснот. Тому сьогодні ми всі з великим нетерпіння очікуємо на логічне завершення його беатифікаційного процесу, розпочатого ще 1955 року Божого. «А тепер вже мене не почуєте, аж у день Суду Божого» – з цими словами на вустах відійшов у вічність слуга Божий Андрей Шептицький. Його тілесний голос затих, але праведний митрополит і далі промовляє до нас через свої богословські трактати, твори на тему церковної дисципліни, аскези, духовності, через посвяту й жертву, терпіння і любов, щоб ми наслідувати його приклад і наполегливо працювали для добра нашої Церкви і народу. Чого можемо навчитися від нашого великого батька Андрея Шептицького ми, що живемо у ХХІ ст.? Наш світ має свої виклики і проблеми, які колишуть човен Христової Церкви. Як вистояти в цих умовах? На що маємо звернути увагу? Соціальна активність – це добре, але нею не вичерпується наше життя. Просвітництво – це потрібно, але не найголовніше. Душпастирство – дуже важливе, але за умови, що воно має надійний двовимірний компас діяння: вертикальний – Божий і споглядальний та горизонтальний – людський, у служінні про об’явлене спасіння у Христі Господі. Тож уважаю, що основне для нас – глибоке духовне життя і правдиве свідчення вірності Богові у всіх вимірах нашого життя. Це стосується і кожного вірного зокрема, і кожної нашої парафіяльної спільноти, і нашої Церкви загалом. У своєму творі «Божа мудрість» митрополит Андрей глибоко роздумує над важливістю молитви в житті людини та завершує ці роздуми такими словами одного святого: «У молитві душа очищується від гріха, кормиться любов’ю, скріплюється у вірі, утверджується в надії: розквітає дух, розширюється нутро душі, очищується серце, являється правда, поконується спокуса, зникає смуток, відновлюються змисли, сили знеможені підносяться; холодність устає, ржа прикростей никне. З молитви виходять, як живі іскорки, бажання неба, які видає душа, запалена огнем Божої любові. Велике достоїнство молитви, безмірні її привілеї: молитві відкриваються небеса». Якщо будемо жити богослужбовою молитвою і глибоким духовним життя, то зі спілкування з Богом знайдемо правильні відповіді і розв’язки тих проблем та викликів, які посилає нам цей світ. Тому молімося за прославу праведного митрополита Андрея славою святих, але вже тепер, споглядаючи його праведне і святе життя, наслідуймо його і самі прямуймо до святості. Нехай велична постать праведного слуги Божого митрополита Андрея Шептицького і сьогодні буде нам прикладом та натхненням для плідної праці на благо нашої Церкви і нашого багатостраждального українського народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Львів,1 листопада 2021 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Всім людям потрібна глибина: глибина людськості, глибина правдивої віри, глибина автентичності, глибина отриманого дару покликання і харизми [відео]

24 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

У Самборі відсвяткували 10-ліття освячення Прокатедрального собору [фото]

14 жовтня, у свято Покрова Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав Прокатедральний собор у м. Самбір. З нагоди 10-ліття освячення Свято-Покровського храму єпископ відслужив Божественну Літургію. Архиєрею співслужили: о.Богдан Добрянський, декан Самбірський о.Василь Штокало, декан Підбузький, о.Володимир Коркуна, адміністратор храму, і священики Самбірського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці (2021)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!  Свято Покрови Богородиці, яке ми днесь урочисто і молитовно празнуємо, є для нас особливою нагодою роздумати про Її Небесне заступництво. Це свято відкриває нам, що Небесна Церква невпинно молиться за нас – Церкву земну. Завдяки цьому празнику ми знаємо, що Цариця неба і землі разом із хорами святих та ангелів перебуває в наших храмах, коли ми звершуємо в них богослужіння. Вона благає тут, щоб Милостивий Господь змилувався над нами. Мати Божа допомагає нашим молитвам підноситись до престолу Владики всесвіту. Вона простирає над нами свій омофор, демонструючи своє заступництво над людським родом, а особливо над тими, хто молитися на богослужіннях у храмі. Чи задумувались ми колись, що від самого свого народження ми перебуваємо під пильною Божою опікою. Псалмоспівець каже: «Бо ангелам своїм він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах. І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь» (Пс.90,11-12). Господь подає нам безліч благодатей, але найбільшим благодіянням Божим для людського роду є те, що Він подав нам Небесну заступницю – Свою Матір, Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю. Вона завжди готова подати нам Свою допомогу і заступництво. Церква з глибоким благоговінням прославляє Пречисту Діву Марію, звеличену Богом за ангельську чистоту, глибоке смирення й найбільшу святість. Вона займає найближче до Престолу Божого місце. Церква називає її «чеснійшою від Херувимів і славнійшою без зрівняння від Серафимів». Вона – Всесвята, бо перша перед усіма святими. В Її Особі людство дало Сину Божому свою плоть і кров для того, щоб Він, спокутувавши й освятивши цю плоть, відновив союз між небом і землею, між Богом і людиною вчинивши її богоносною. Про Божу опіку, завдяки якій триває оцей союз-заповіт між Богом і людиною, розповідає нам сьогоднішнє свято. Знаємо, що історія святкування празника Покрови Пресвятої Богородиці пов’язана з подією, яка мала місце в одній церкві в столичному граді Константинополі в Х ст. Жителі цього міста перебували у небезпеці через облогу ворогів. І ось, коли вони зібрались у храмі на спільну молитву, святий Андрій духовним баченням прозрів, що Пресвята Богородиця простягнула над людьми свій омофор. І завдяки цьому покровительству Пречистої Діви Марії вороги відступили. Відтоді Східна Церква, а особливо наш український народ, святкує свято Покрови, бо у ньому виражає свою віру і надію, що у різноманітних випробуваннях, які зустрічаються на нашому життєвому шляху, маємо особливу Заступницю. Божа Матір й тепер, коли ми зібралися у цьому величному храмі, покриває нас своїм омофором. Її молитви за нас завжди невпинно лунають перед Божим Престолом, а ми відчуваємо їх благі плоди особливо тоді, коли, як колись константинопольські городяни, приєднюємось до Її молитов своїми спільними моліннями у храмі Божому. Ось чому рід людський спокон-віків споруджує оці місця особливої Божої присутності. Тому сини й дочки нашого народу будували храми у своїх містах й селах, а, навіть силою обставин відбуваючи на чужину, ще перед власною домівкою споруджували Дім Божий – Храм Господній. Покров Божої Матері – це постійна опіка над тими дітьми, яких Їй доручив наш Господь сказавши: «Жінко, ось син твій... Ось матір твоя» (пор. Йо. 19,26-27). До теперішніх часів Вона, як добра Мати виконує цю місію, яку отримала від Сина Божого на Голготі. Вона прийняла під опіку наш народ і стала його Матір’ю, коли він завдяки мудрому рішенню своїх державних мужів у Свято-Володимировому Хрещенні в Х ст. «у Христа хрестився і у Христа зодягнувся». Богородиця продовжувала опікуватись нашим народом, коли у важких обставинах покривала своїм Покровом козаків, Січових Стрільців, вояків УПА. Божа Матір була зі своїми дітьми в Сибіру, на Соловках і в Караганді, в гулагах і концтаборах, в каменоломнях і рудниках. Вона присутня в своїх чудотворних іконах, цілющих джерелах, відпустових місцях. Вона і «днесь предстоїть у церкві і невидимо за нас молиться Богу», про що нам нагадує велична мозаїка у святилищі цього храму. Тому-то ми, діти України, Її любимо і до Неї прибігаємо в молитвах, побожних піснях і віршах, шукаємо Її заступництва під час прощ до Грушова, Билич, Самбора, Унева, Зарваниці і багатьох інших відпустових місцях. І як тисячу років тому у Константинополі, так і сьогодні, хоч ми цього можемо й не зауважувати, Покров Божої Матері покриває нас усіх: і ревних молільників, і менш побожних; і тих, хто сьогодні тут зібраний, і тих, хто з різних причин відсутній. Пресвята Діва Марія допомагає всім, а особливо тим хто про це Її з вірою неустанно просить, бо Вона наша Мати. З історії походження цього свята дізнаємося, що хоча Покров Богородиці простягався над усіма, але це бачили не всі. На жаль, і у нашому житті стається так, що ми не зауважуємо Божої опіки. Серед різноманітних викликів, труднощів, випробувань і бід, які нас оточують, ми схильні, або надмірно покладатися на власні сили, у власній гордості сподіваючись знайти вихід зі складних ситуацій; або ж ми можемо скочуватися у безодню розпачі і зневіри, коли на кінець усвідомлюємо, що виключно нашими зусиллями нам не вдається осягнути бажаного. Так сталося, що Божий Промисел останніми місяцями послав світові випробування, аби ми вкотре пересвідчилися у справедливості високої богословської істини, яку наш народ висловив простою приказкою: «Без Бога – ані до порога!». Невидима людському оку короновірусна інфекція поставила на коліна увесь світ, горді і богохульні зарозумілі люди вчергове проголосили свою всемогутність і самодостатність, поставивши себе на місце Бога. Коли безумна людина проголосила, що готова самостійно клонувати себе, змінити свою стать, скасувати природнє подружжя між чоловіком і жінкою, впровадити нові безбожні гендерні порядки у державі і суспільстві, завпровадити евтаназію і т.д., тоді вона з жахом усвідомила, що насправді є безсильною перед манюсіньким вірусом, який зупинив потужні економіки найбільших держав! Але навіть у такій важкій ситуації маємо пам’ятати, що Господь Бог через Пресвяту Богородицю продовжує опікуватися нами. І ми не помилимося, якщо скажемо, що одна з головних причин того, що багато хто не зауважує цього Покрову Божої Матері, – це наша духовна сліпота, затьмареність духовного погляду, надмірна заклопотаність матеріальними речами. На жаль, часто людина настільки спрямовує свій погляд у земні справи, що не може побачити небесних вічних перспектив! У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули розповідь про Марту і Марію. Євангелист Лука розповідає нам, що перша клопоталася усілякою послугою, а друга, сівши у ногах Господа, слухала Його слова. І справді, кожна людина має дуже багато земних турбот: слід подбати про поживу, про одяг, про дім, про здоров’я, про дітей, про батьків… Усе це займає багато наших сил і часу. Словами «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї» (Лк.10, 41-42) Господь вчить нас розставляти правильні пріоритети у нашому житті. В цих словах криється глибокий сенс. Вони звернені до всіх тих, хто вірує у Христа у всі часи та по всіх місцях. Всі ми маємо намагатися якнайбільше перебувати з Христом – наслідувати Його, піклуватися про свою душу, живитися небесною поживою – Божим Словом і Його Тілом і Кров’ю. Оце є першою справою, «кращою часткою» християн серед всіх інших речей, які нас оточують. Тільки ця частка може забезпечити усі наші потреби, тільки вона є справжньою реальністю, тільки вона відкриває перспективи на вічність. Христос сьогодні не говорить, що наші земні клопоти є непотрібними, а навчає, що є речі більш важливі. Коли у нашому житті наступають особливі моменти Божої присутності, то слід відкласти все і бути з Господом, слухати те, що Він нам промовляє, молитовно спілкуватися з Ним. Цими особливими моментами є великі церковні свята літургійного року; щотижня – неділя, Господній день; щодня – пора молитви, тобто ранок і вечір, час трапези. Серед безлічі клопотів нашого земного життя потрібно віднайти час, аби зайнятися своїм духовним життям і таким чином приготувати себе до небесних осель, куди прямуємо і де перебуватимемо не, як каже псалмоспівець, «70 чи 80 років», а «віки віків» які чергуватимуться в безконечності. Сьогодні також свято – День захисника України і ми щиро вітаємо все наше воїнство. Дорогі наші Звитяги, ваша сила духу, героїзм та виваженість стали для багатьох українців прикладом того, як треба любити свою державу, пишатися власною історією, своїм походженням і плекати світле майбутнє свого народу. Сьогодні справа захисту української незалежності згуртувала і кадрових військових, і добровольців, і волонтерів, тому коло тих, кого ми вшановуємо як захисників України, включає і їх. Це також день пам'яті та пошани всіх, хто впродовж століть боровся за свою землю і відстоював суверенітет України після здобуття нею незалежності. Дорогі наші Воїни, вітаємо Вас із Днем захисника України! Дякуємо Богові за наших ветеранів, учасників бойових дій. Ви пройшли через найгарячіші етапи війни та встояли. Дякуємо за те, що не ухилялися від цього священного обов’язку, за те, що ділом і подвигом, а не тільки словами, засвідчили свою любов до рідного краю. Дякуємо за ваше служіння серед нестач, випробувань, труднощів, під обстрілами й у боях. Нехай Милостивий Господь зцілить усяку вашу рану, душевну й тілесну, а вільна, квітуча та справедлива Україна, за яку Ви боретесь, буде найкращою для вас нагородою. Сьогодні ми хочемо огорнути молитвою кожного нашого воїна-захисника, всі родини наших військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Ми підносимо нашу молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта. Завдяки їхній службі в холоді, небезпеках і незручностях ми можемо спокійно розбудовувати й розвивати нашу державу, всупереч задуму підступного агресора. У ці дні кожен українець і не тільки, подивляє мужність, свідоцтво та боротьбу нескорених українських воїнів, які стали уособленням незламності українського народу і його духу. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Тому молімося сьогодні і повсякчас: «Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво. Молитвами нашими у скорботах не погорди, але від бід визволь нас, Єдина Чистая і Благословенная»! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 14 жовтня 2021 року Божого,м. Самбір, Прокатедральний Свято-Покровський храм Детальніше...

Владика Ярослав привітав воїнів, добровольців, ветеранів, волонтерів зі святом Покрова Пресвятої Богородиці та Днем Захисника України [відео]

Напередодні 14 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, звернувся з привітанням до воїнів, добровольців, ветеранів, волонтерів та всіх людей доброї волі хто працює, служить і бореться для захисту нашої держави зі святом Покрова Пресвятої Богородиці та Днем Захисника України. Детальніше...

Владика Ярослав: Наші таланти, незважаючи на те, мало їх чи багато, дані нам від Бога, перед Ним ми дамо наш останній розрахунок

10 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на шістнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2021)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус оповідає нам притчу про таланти та їх помноження. Ісус часто розповідав притчі, оскільки пряма мова та буквальний сенс окремих Його вимог, могли відразу відштовхнути слухачів, які не бажали змінювати свої погляди. Натомість за допомогою притч Христос входив в довіру до слухачів і в ненав’язливий, але водночас дуже аргументований спосіб спонукав їх до роздумів та відповіді на Його слово. Часто теми притч були взяті зі звичайного життя, яким жили Його сучасники, а тому були близькі та зрозумілі для кожного. Слово «таланти» має багато значень. В українській мові слово «талант» означає якусь здібність, і тому часто цей уривок інтерпретується саме в такому напрямку. В історичному контексті притчі йдеться про певну грошову одиницю, яка мала на той час дуже велику вартість. Водночас талант – це не лише матеріальні речі чи різні природні дари, вміння, здібності, але й життя, дар любові, можливість творити добро при різних нагодах. Різна кількість талантів, які отримали слуги – п’ять, два і один – не означає несправедливості Бога чи меншовартості одних слуг перед іншими, а Божу щедрість. Притча пригадує про велику доброту Бога, Який обдаровує кожного з нас за нашими спроможностями і особливостями, даючи кожному можливість не тільки використати, але ще й помножити, збільшити те, що ми отримали. Кожна людина отримує з Божих рук певну «життєву інвестицію». Все, що маємо – це Божі дари. З одного боку можемо захоплюватися такою великою ціною і щедрістю нашого Творця, але з іншого подумаймо за відповідальність про отримані дари. Бог кожного обдарував тим, що йому було найбільше потрібно для його добра – спасіння, дав людині найбільший талант – Божий образ. Словами притчі про таланти Христос запрошує нас переглянути наше життя на предмет того, чи ми використовуємо всі можливості та нагоди творити добро для власного освячення і спасіння, пізнавати Божу любов у житті, наповнювати нею свою душу і ділитися зі всіма тими, хто потребують її. Із притчі бачимо, що одні слуги орудували дарами і помножили їх, а в кінцевому результаті збагатили самих себе і до них каже Господь: «Увійди в радість пана твого». Арамійське слово «радість», яке використовує тут Ісус, одночасно означає і «свято». Господар влаштував після повернення свято і віддав належне своїм кмітливим слугам. А останній слуга, «закопавши», не дбав про розвиток дарів Божих, які були йому довірені Творцем. Господь-Податель не тільки є щедрим, але ще й мудрим, бо дає кожному за його початковими здібностями. Ісус відкриває нам поведінку Бога Отця: Він дає, довіряє і помножує, залишаючись справедливим. Саме ця притча надала метафоричний сенс слову «талант» значення практичного використання дарів і здібностей, даних нам Богом. Троє слуг у сьогоднішній притчі були однаковими не лише тому, що всі отримували таланти, але й в тому, що на всіх був покладений однаковий обов’язок використовувати те, що їм було подароване. Христос сказав: «Кому багато дано, з того багато вимагається» (пор. Лк. 12:48). Наші таланти, незважаючи на те, мало їх чи багато, дані нам від Бога, перед Ним ми дамо наш останній розрахунок. Господь не судитиме нас з огляду на розмір чи кількість прибутків, Він судитиме радше за рівнем вірності, з якою ми використовували ці дари. Через те, що ми не маємо однакових талантів, і Бог не чекатиме від нас однакової відповіді. Лише в одному ми маємо бути схожі – ми маємо бути вірними. Христос представляє новий стандарт оцінювання людей. За людськими стандартами велика людина є та, яка дуже обдарована. За Божими стандартами великою є та людина, яка є вірною. Звернімо увагу на Боже Слово. Ісус не каже тому, хто мав п’ять талантів: «Через те, що ти був вірний у великому, увійди радість свого Пана», але Він каже те, що міг сказати і до чоловіка з одним талантом: «Ти був вірний у малому і через те, що ти був вірний у малому, увійди в радість свого Пана» (пор. Мт. 25, 21). Що означає бути вірним у малому? Доволі часто можна у людському житті почути виправдання на кшталт: «Якби я мав, чим ділитись, я б обов’язково поділився», «якби в мене самого були кошти, я б їх віддав», «якби я мав такі можливості, як інші, я б ними скористався по правді», «якби я мав так багато талантів, я б їх не змарнував», «якби від мене щось залежало, я би зробив це…» і т.д. А Господь каже дуже виразно: «У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим». Якщо ми не вміємо бути вірні у малому, то як можемо осягнути велике? Якщо ми не вміємо ділитись тим малим, що маємо, то як можна нам довірити велике? Якщо ми можемо занедбати те мале, що маємо, то як не занедбаємо великого, яке потребує ще більше праці, ще більше зусиль? Іншими словами, той, хто є вірним у малому, стане великим. Той, хто виправдовує власне лінивство, звинувачує Бога – не ввійде в радість Пана свого. Бути вірним у малому, використовувати усі Богом дані таланти, служачи у правді Господеві і ближньому, означає придбати інших п’ять, чи два, чи один талант, в залежності від здібності. Помилка третього слуги в тому, що він не зрозумів намірів свого господаря і приховав свій талант, замість того щоб використовувати його, злегковажив, занедбав і закінчив тим, що вчинив неправильно. Він, ймовірно, мав вміння орудувати талантом; його просто не хвилювала доля власності господаря. Навіть найменше вкладення капіталу могло дати відсоток від заощаджень і не загрожувало б небезпекою втрати, – тобто було не менше надійним, ніж закопати дар. Фраза «ось тобі твоє» в єврейських правових документах означала «я за це більше не несу відповідальності». Лінивство, страх, хибне розуміння пана, обов’язків служіння стали загибеллю для того, кому було приготовано краще достоїнство – Боже Царство! Хоча третій слуга характеризує свого господаря як жадібного й жорсткого підприємця (пор. Мт. 25, 24), це однак не є алегоричним зображенням Бога. Бог чекає з нашого боку творчих зусиль і винагороджує використання всіх можливостей і нагод, які відкриті для нас у служінні. Якщо ми неправильно уявляємо Собі Бога як суворого і вимогливого «виконроба», то нам буде важко відповісти Йому з любов’ю і відгукнутися всім серцем. Ми повинні використовувати Його дари відповідально, але при цьому сміливо і заповзято. Дуже важливим є той факт, що дари є дані для того, щоб інші могли з них користати: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» - каже апостол Павло (пор. 1 Кор 12, 7). Впродовж всієї історії спасіння не існує навіть одного випадку, коли Бог вибрав би якусь людину, не підпорядковуючи цей вибір своєму планові спасіння, призначеному для всіх. Також апостол Павло говорить в сьогоднішньому апостольському читанні: «Як співробітники, ми закликаємо вас, щоб благодаті Божої не приймати марно. … Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння» (пор. 2 Кор 6, 1-2). Приймаймо Божу благодать, щоб помножувати і поширювати те добро, що було нам дано. «Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт.25, 28-29). У відношенні до духовних багатств Ісус застосував засаду: хто є багатий в Бозі, – того Бог вчинить ще багатшим благодаттю в часі остаточного розрахунку. Хто однак не зберіг і не посідає жодних духовних скарбів, які беруться до уваги в небі – Божому Царстві (пор. Мт 6, 20), – на Божому суді залишиться з нічим. Дорогі брати і сестри! Ми створені любити Бога і служити Йому усім своїм єством. Ми створені виявляти нашу віру у ділах любові, які прославляють Бога. І коли ми молимося Господню молитву: «Хліб наш насущний дай нам днесь», – можливо, забуваємо, що просимо хліб насущний, щоб мати силу – благодать, яку він дає нам, щоб робити щось для Бога, тобто прославляти Його ім’я, виконувати Його волю, робити Його Царство реально присутнім на землі. Усе, що Бог дав нам – це навіть може бути лише один талант – має бути використаним для інших, в Його ім’я. Коли наші таланти зустрічаються з потребами світу – людей, то це саме те місце, де нас призначив Бог. Подивімося на вдову, що дала останню свою лепту, і як Ісус її прославив. Погляньмо на пляшечку з дорогоцінним миром Марії, і як Ісус похвалив її за солодкий аромат служіння у любові, коли вона його відкрила і втерла ним Його ноги. Тому не будьмо байдужі до нашого спасіння. Інвестиції в наше життя Творцем великі. Відкриймо пляшку дорогоцінного мира наших дарів – талантів, подарованих нам Небесним Отцем, і поширюймо аромат Божої любові в добрих ділах при кожній нагоді у служінні. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. 10 жовтня 2021 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Дорога за Ісусом Христом — єдиний шлях життя і спасіння

3 жовтня, у неділю після Воздвиження, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...