Проповідь на неділю про Блудного сина (2021)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо чудову благовість Христа – притчу про блудного сина. Хоча зміст цієї притчі всім нам добре відомий, проте щоразу вона відкривається перед нами з новою силою у благодаті Святого Духа. Як пише апостол Павло, «Слово Боже живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4,12). Воно – мов «гострий меч» або ж «добірна стріла» (Іс. 49,2), а тому постійно проникає щораз глибше, перетворюючи наше земне буття відповідно до Божих задумів. Тому вкотре пригадаймо собі, чого за допомогою цієї притчі Господь хоче нас навчити. Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого – Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все – образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий». Три часто найважчі слова, які треба сказати собі, Богові та іншим. Тоді до людини, яка має достатньо хоробрості, щоб їх промовити, повертається прощення, мир, сила і нове право на життя. «І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк.15,20). Ці слова вводять нас у серце притчі, демонструють суть батьківської постави, який бачить повернення свого сина. Батько не чекає аж поки син наблизиться до його дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що блудний син є бажаний і що на нього чекають. Але батько вибігає із дому не тільки задля цього сина. Радість батька не була би повною без присутності старшого сина, тому він виходить назустріч також і йому, запрошуючи на трапезу. Однак, здається, що старшому синові не до вподоби святковий бенкет; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтратив родинний маєток, він називає його не «своїм молодшим братом», але каже батькові: «Цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим. Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах з Богом вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі, які представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша – це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги. Друга можливість – нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця. Постава ж батька до двох синів відкриває повноту милосердя Бога до своїх дітей, свого творіння. Батько називає грішну людину: «Мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1Йо. 3, 1). Євангелист Лука полюбляє залишати притчі незавершеними. Ми так і не дізнаємося, чи старший син увійшов додому і взяв участь у трапезі, чи йому потрібно було також багато часу для зрозуміння, що він є улюбленою дитиною свого батька, хоч і забув про це, а тому потребує навернення. Отці Церкви в алегоричній формі в обох синах притчі вбачають людину, яка в той чи інший спосіб віддалюється від батька який уособлює Небесного Отця. Однак Небесний Отець має Єдинородного Сина який завжди є Йому вірний. Ісус живе вповні радістю Отцівського дому. “Усе, що Отець має – моє” – каже Ісус (Йо.16, 15). Ця Божа радість не стирає Божого болю. Ісус, Син Божий, є людиною страждань, але теж і повної радості. Проблиск цієї правди можемо бачити, коли зауважимо, що у хвилині свого найбільшого страждання, Ісус ніколи не відокремлюється від Отця. Навіть у хвилині, коли він «почуває себе» покинутим (Йо. 15,9-11). Дорогі у Христі! Сьогодні ми вшановуємо восьму річницю переставлення блаженної пам’яті владику Юліана (Вороновського). Він прожив нелегке життя – під трьома різними чужими політичними режимами, і лише в останній третині виділених йому Господом років втішався даром, який Господь послав народу, який він так любив, - незалежною Україною. Владика Юліан щиро вболівав за долю українського народу, часто промовляючи: «Я готовий терпіти, лише б моєму народові було добре». Владика Юліян наслідував те Боже милосердя про яке благовістує нам сьогоднішнє Євангеліє, він був для нас «образом лагідності». Кожен, хто зустрічався з владикою найперше зауважив його щирість, простоту, відкритість і цілковите уповання на Бога. Саме тому він був для нас таким доступним, дорогим і близьким. Цією простотою, лагідністю та непохитною вірою в Божу всемогутність у цьому житті владика здійснив чимало. Життя владики Юліяна – це книга Божої любові, яка була відкрита і доступна для кожної людини. Гортаємо в нашій пам’яті сторінки життя Владики Юліяна і зауважмо, як сильно перегукується це життя із Божим словом про Любов: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усе перетерпить. Любов ніколи не минає» (1 Кор, 13, 4-8). Це все – про нього. І в цій любові – справжня його велич. В першу чергу – любов до Бога, до Церкви, до рідного народу, до кожної людини.   Кажучи словами Апостола Павла, блаженної пам’яті архиєрей Юліан «боровся доброю борнею, біг скінчив – віру зберіг» і тепер йому приготований «вінок справедливости» (пор. ІІ Тим.4,7-8). Молячись за упокій цього мужа молитви, ми одночасно благодаримо Господа за ті великі діла, які Він через подвиг віри нашого дорогого владики здійснив для нашої Церкви та Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Сьогодні його немає серед нас фізично, але ми віримо, що він разом з нами молитовно предстоїть перед Престолом Всевишнього на Небесній Літургії. Ми молимось за нього, але одночасно звертаємось до нього, просячи, щоб він не переставав бути таким же ж ревним молільником за свій народ, яким він був і під час свого земного життя. Амінь. + Ярослав 28 лютого 2021 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Стрітення Господнього у м. Дрогобич [фото]

15 лютого владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, відвідав з душпастирським візитом парафію Стрітення Господнього, що у м. Дрогобичі (по вул. Самбірській). У співслужінні о. Тараса Коберинка, адміністратора парафії, та міського духовенства Єпископ очолив Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди парафіяльного празника та 5-річчя освячення храму. Детальніше...

Проповідь на Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (2021)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Різдвяний коло свят завершується празником Господнього Стрітення, що його святкуємо, сьогодні, у сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний з Різдвом Христа і відкриває шлях до Пасхи. Сьогодні таїнственно споглядаємо, як Пречиста Діва Марія і святий обручник Йосиф приходять до єрусалимського храму, а на руках Богородиці бачимо сорокаденне дитятко Ісуса. Можна сказати, що сьогодні до храму Пресвяту родину привів Господній Закон. Тому що, згідно з старозавітним приписом, на згадку про спасіння Ізраїля під час виходу з Єгипту кожен первенець посвячується Богові (пор. Вих.13, 2). Для того, щоб батьки могли втішатися присутністю цієї дитини, яка є Божою власністю, вони повинні були принести Богові жертву на сороковий день після народження дитини (пор. Лк. 2,24). Але на Стрітення Господнє за цим релігійним обрядом відбулося щось надзвичайне – зустріч людини з Богом, Спасителя зі спрагненим спасіння людством. Три основні елементи варто виокремити у цій євангельській події: таємниця пришестя, реальність зустрічі та проголошення пророцтва.Богослужіння свята пригадує нам насамперед здійснення пророцтва Малахії: «І Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій» (Мал.3,1). Ці слова сповнились в цю хвилину, коли вперше до своєї святині ввійшов той, який є для неї Господом. Також і псальмоспівець торжественно взиває: «О брами, підніміте главні ваші… щоб увійшов Цар слави. “Хто він - отой Цар слави?”…"Господь сил, він є Цар слави!"» (Пс. 23,7-8.10). Вєрусалимський храм входить Той, на кого чекали століттями, Той, Хто є виконання обіцянок Старого Завіту – Месія,Якого пророкували. Псалмоспівець називає Його «Царем слави».Соломонів храм від моменту його будівництва чекав на очікуваний та таємний прихід Того, Хто був обіцяний. І ось у Стрітенні Архиєрей, істинний і вічний Первосвященик входить до храму. Святиня, яка була збудована людьми для прослави правдивого Бога, мала поступитися місцем святині, яку збудує сам Бог в Єрусалимі. Саме сьогодні прибув до святині Той, Хто має сповнити її покликання, Той, Хто має «збудувати її знову». Навчаючи одного разу в єрусалимському храмі Ісус промовить, що ця будівля, зведена людськими руками, яку вже руйнували вороги, знову буде зруйнованою, але це руйнування буде початком для святині, яку не можливо зруйнувати. Учні ж Ісуса лише згодом після воскресіння Спасителя зрозуміли, що Він «святинею назвав своє тіло» (Йо. 2,20-21). Таким чином Бог укладає Новий заповіт зі своїм народом у своєму Сині, Якого Він «помазав і послав у світ». Святиня Старого завіту очікує на цього Помазаника, очікує на Месію. Можна сказати, що основним покликанням цієї святині є очікування. І ось Господь входить. Несуть його на своїх руках Марія і Йосиф. Він входить як Дитятко, якому лише сорок днів, щоб виконати закон Мойсея. Приносять його, як багатьох інших ізраїльських дітей до святині. Дитя вбогих батьків. Входить він непомітно і неочікувано для всіх, наче всупереч слів пророка Малахії, бо «Бог – тайний» (Іс.45,15), Бог – прихований в людському тілі і народжений у стаєнці, що поблизу Вифлеєму. Ісус як Син Божий був вільний від закону «відкуплення», як і Його Матір – від закону очищення. Євангелист Лука підкреслює, що батьки Ісуса зберегли вірність Божому законові, що заохочував до пожертвування новонародженого і наказував звершити обряд очищення матері (Лк.2, 22-24; Лев.12,2-8). Другий характерний елемент сьогоднішнього торжества це реальність зустрічі. В Єрусалимському храмі відбувається щось дуже особливе. В цей день сюди, керований Духом Святим, приходить благочестивий старець Симеон, про якого святий Євангелист Лука пише: «Чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк 2,25-26). Сьогодні таїнственно споглядаємо тут і пророчицю Анну, яка, «жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшись вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи Богові вночі і вдень постом та молитвою» (Лк 2,36-37).З юності вона є вдовою і, як така, є символом для Ізраїлю, так і всього людства, яке втратило свого нареченого і живе в повній порожнечі, втративши споглядання бажаного обличчя. Однак ніколи не залишає храм, продовжує шукати і чекати його, молиться і постить, страждає й очікує. Євангелист розповідає нам, що «надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму» (Лк 2,38). Симеон був настільки старий, що ніхто з людей не знав про його вік; збився з ліку рокам, мабуть, і він сам. Легенда розповідає, що колись у сивій давнині він в числі сімдесять двох знавців древньоєврейської і грецької мови з наказу Єгипетського царя Птоломея Філадельфа перекладав Святе Письмо для Олександрійської бібліотеки. Йому випало перекладати книгу пророка Ісаї, і коли він дійшов до пророчих слів: «Ось діва зачне у лоні і породить сина і йому дадуть ім’я Емануїл, що в перекладі означає «з нами Бог» (Іс. 7,14), то став вагатися, ніяк не розуміючи, як можна народити дитятко і не втратити дівства. Думаючи, що в цьому місці Святого Письма з вини якогось переписувача вкралася помилка, він хотів закреслити слово «діва» і написати слово «жінка». Та тут явився йому ангел Божий і сказав, що він буде жити так довго, аж поки на власні очі не побачить здійснення цього пророцтва. Старець Симеон виходить на зустріч Марії і Йосифові, бере на руки Дитятко і промовляє слова, які є живим відлунням пророцтва Ісаї: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля» (пор. Лк.2,29-32; Іс. 25,7-9). Ці слова є синтезом всього очікування, це – синтез Старого заповіту. Людина, яка їх промовляє, не говорить сама від себе. Це – пророк, який промовляє з глибини об’явлення і віри Ізраїля. Він проголошує завершення Старого і початок Нового Завіту. Старець Симеон і пророчиця Анна – представники Старого Завіту, які, в певному сенсі, прожили все своє життя в очікуванні моменту, коли єрусалимський храм відвідає сповіщений Месія. Симеон і Анна розуміють, що цей момент, нарешті, настав і, заспокоєні цією зустріччю, вони можуть із миром у серці прожити останні моменти свого життя (Лк. 2,29-32). У цій тихій зустрічі слова і жести прекрасно висловлюють реальність події, яка відбувається. Пришестя Месії не пройшло непомічено. Воно було відчитане пронизливим поглядом віри, яку старець Симеон проявляє в своїх зворушливих словах. Ким насправді є це Дитятко якого приносять сьогодні до храму? Фундаментальну відповідь в історії світу і людства пророчо проголошує старець Симеон, який, пригортаючи Дитя до своїх грудей, відчуває в ньому «спасіння» Боже, «світло на просвічення поган», «славу» людей Ізраїля, «падіння і піднесення багатьох в Ізраїлі», «знак, якому будуть противитися». Таким є це Дитя, яке хоч і є «Царем слави» і «Господом святині», але перший раз входить до неї в тиші, приховано і в слабкості людської природи. Третім елементом, який з'являється у сьогоднішньому святі, є пророцтво.Сьогодні звучать воістину пророчі слова. «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі…»(Лк 2,29-32). Цією піснею ми молимося кожного дняна Вечірні. Таким чиномперед ніччю, яка наступає, звучить гімн про перемогу над темрявою.Старець Симеон, звертаючись до Марії каже: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк 2,34-35). Дитина буде одночасно причиною падіння і підняття багатьох в Ізраїлі. Бо вона несе спасіння, яке не буде прийняте всіма. Тому багато виступить проти Нього, згіршаться і впадуть,такожі учні покинуть Його,але Він є Спасителем усіх, хто заблукав і спотикнувся. Тут розкривається таємниця смерті і Воскресіння Господа, яка, подібно меча, пронизує серце учня і всієї Церкви, прообразом якої є Марія – Богородиця. Ця таємниця буде жити постійно в історії учня, який проходить також шлях від хреста до перемоги.Таким чином, хоча ми є ще на початку життя Ісуса, однак ми вже орієнтуємося на Голготуі на хрест, яким Ісус остаточно підтверджується як знак протиріччя. Усе це нам сказано вже на початку, на сороковий день після народження Ісуса, у святі Стрітення. Дорогі у Христі! У сьогоднішньому святі страх перед смертю – страх перед самим Богом, Який власне є життям! – розвіюється, як туман після сходу сонця. Тепер старець на схилі життя вже більше не є у тіні смерті, але обіймає своїми старечими руками Того, Хто є Дателем життя. Тільки зустріч з Господом може врятувати нас від отрути смерті. Очі Симеона вже не бачать перед собою темряви, але Зорю життя — Боже спасіння. Зустріч із Ісусом Спасителем дозволяє жити і померти в мирі. Це здивування для тих, хто, стоячи голодним перед дверима, за якими він уявляв собі прірву темряви і небуття, після того, як вони відкриваються, бачить освітлений зал і чудово розставлені столи, приготовані для бенкету. Він повільно піднімаючи ногу, переступає поріг і може взяти участь у цьому святкуванні на яке нас запрошує Господь (пор. Лк.14,16-24). Спасіння є приготоване Богом «перед усіма народами». Воно не є зарезервоване лише для Ізраїля. Воно є світло для всіх людей, що перебувають ще в безодні темряви і тіні смерті (пор. Лк 1,79; Іс 42,6; 49,6). Хто довіряєтся Божому провидінню, приймає Христа, той ніколи не буде блукати в темряві. Також ми сьогодні святкуємо особливе свято богопосвячених осіб у нашій Церкві, тих людей, які справді побачили Світло, які зрозуміли, що в Христі Ісусі є життя і задля нього вартує залишити усяке інше життя, вартує «всяку нині житейську відкласти печаль». У цей день ми дякуємо Богові за дар монашого життя і молимось за покликання, як до священичого, так і до чернечого життя. Не можемо уявити собі життя Церкви без присутності монашества, які повністю посвячуються Богові та обітами убожества, чистоти й послуху жертвують своє життя Богові, виконуючи особливе посланництво в Христовій Церкві. Рівно ж у сьогоднішньому святі всі ми є покликані відкрити черговий раз для себе правду, що наше життя є Божим даром, що Господь дбає про нас, є для нас дорогою, правдою і життям. Ми повинні свідчити, що те життя, яке маємо, є нам Богом подароване. Наше життя остаточно належить Богові, а нашим покликанням є бути носіями світла, миру, любові і надії. Тому маймо відвагу віддати своє життя у посвяту Богові – «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 15 лютого 2021 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Бог бачить нас такими, якими ми можемо бути

14 лютого, у неділю Закхея, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Церква закликає нас до покаяння, яке має стати головною метою нашого життя

24 січня, у неділю по Богоявленні Господньому, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: На ріці Йордан Пресвята Трійця об'являється торжественно і врочисто

19 січня, у свято Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Під час жертви на горі Голгофі ім’я Ісус проголошено як ім’я Життя, через яке Бог уділяє всім людям благодать миру, єдності і спасіння

14 січня, у свято Обрізання Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на найменування Господа нашого Ісуса Христа

Христос Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у восьмий день після Різдва Христового, ми святкуємо празник найменування Господа нашого Ісуса Христа, а також пам'ять святого Василія Великого та Новий рік. Недаремно всі ці події відбуваються восьмого дня. Як відомо, сотворення світу згідно з Біблією сталося впродовж семи днів – шість днів Господь Бог творив вселену, а на сьомий – спочив. Тому семиденний тиждень пронизує земне життя людини. Восьмий же день показує нам абсолютно іншу дійсність, інший вимір існування людини, впроваджує нас у нову епоху Божої присутності і вічного життя. Цей світ тління і смерті колись закінчиться, але не для того, щоб зануритися в темряву небуття, а щоб прийняти «інший образ», коли «Бог буде всім у всьому» (1 Кор. 15, 28). Отці Церкви називали «восьмим днем», – час всеосяжного тривання і перебування в Божій любові. Восьмий день – це час спасенної дії Бога, котрий у своєму воскресінні перевершив час, простір і будь-які межі законів буття та матеріального світу (зійшовши до аду і з’явившись своїм учням живим). Тому час, коли Він це здійснив, стає немов новим днем і початком відліку в історії боголюдських відносин, передсмаком вічності Бога і людини, днем поза часом і воднораз у часі. Як би ми не намагалися тепер описати цю майбутню дійсність, наші слова будуть лише слабким натяком на неї, бо «тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя» (1 Кор. 13, 12).Саме тому у восьмий день також розпочинаємо Новий рік в Ім’я Боже. Народження Христа Спасителя – це епохальна подія нашої планети, яка поділила історію людства надвоє: до Різдва Христа і після Різдва Христового. Тому ми, переживаючи цикл Різдвяних свят, гідно прославляємо Бога, котрий своїм приходом на землю освятив історію людства, наповнив своїм світлом та добром кожен наш день. Сьогодні ж ми віддаємо хвалу Богові Творцеві, дякуємо за прожитий час і просимо у Господа благословення на Новий рік для особистого, духовного і національного життя нашого народу. З вірою та надією на Бога прикладаймо зусилля, щоб освятилося Боже ім'я у світі, запанувало Боже царство правди і добра між людьми, щоб постав мир і добробут у людському роді, а між народами і людьми запанувала добра воля. Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе Євангеліє так нам про це говорить: «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні» (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і зберігав. За законом Мойсея, кожне хлоп’я восьмого дня після народження через обряд обрізання отримувало ім’я. В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно для євреїв було символом союзу з Богом. Бог сказав до Авраама: “Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. (…) На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях” (Бт.17,9-12). Обрізання насамперед було символом зарахування до членів єврейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. Апостол Павло каже: «Свідчу знову кожному, що обрізується, він мусить увесь закон чинити» (Гал.5,3). Через обрізання кожний єврей ставав учасником благословення й обітниць, даних Богом його народові. Отож восьмиденне хлоп’ятко, народжене від Діви Марії, згідно з Законом Старого Завіту, обрізується і отримує ім’я Ісус, «Бог спасає». Зі Святого Письма дізнаємось й про інші імена Месії. Пророк Ісая звіщав: „Ось Діва зачне і породить Сина, і дадуть ім'я Йому Емануїл, що означає: З нами Бог”. Цей пророк Ісая провіщає ще й інші імена Месії: „Що Хлоп'ятко народилося нам, Син даний нам, власть на раменах Його, і дадуть ім'я Йому: Дивний порадник. Бог Сильний, Отець Вічності, Князь Миру...”(Іс. 9.5). У повноті часу архангел Гавриїл об’являє Марії: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус» (Лк.1,31). Також це ім’я ангел об’явив святому Йосифові перед Його народженням (пор. Мт.1,21). Священне Письмо каже нам, що немає іншого імені під небом, через яке людина може отримати вічне життя і спасіння, як ім’я Ісус (пор. Ді 4, 12). Ісус, це – ім’я яким називали Христа в родині і друзі в Назареті. Це ім’я вихваляли натовпи людей і закликали хворі, коли Ісус публічно проповідував. Воно вказує на Його ідентичність і місію – Спаситель. Це благословенне ім’я було написане на хресті як пояснення, за що його розіп’ято (пор. Йо.19,19). Однак, в найбільшій жертві на горі Голгофі, це ім’я проголошено як ім’я Життя, через яке Бог уділяє всім людям благодать миру, єдності і спасіння. В цьому імені Церква відкриває всі свої ласки і добро, призиває його безнастанно і проповідує з новим запалом. Це Боже ім’я дарує спасіння й Ісус сам вказує на спасительну силу свого імені, коли дає нам це радісне запевнення: «Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім'я» (Йо.16,22). Хто взиває з вірою ім’я Ісуса, той може пережити досвід подібний до того, який описує євангелист Лука, коли згадує про те, як натовп старався хоча б доторкнутися Ісуса, «бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла» (пор. Лк.6,19). Старозавітне обрізання було тільки прообразом новозавітного хре­щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: «У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли» (Кол. 2, 11-12).У Новому Завіті обряд обрізання був замінений святою тайною Хрещення, прообразом якої він був. Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя нашого Спасителя, нагадують нам, що ми так само вступили в Новий Завіт з Богом і носимо тепер на собі ім’я Христове.Таким чином всі ми підчас хрещення приймаємо ім'я і називаємося християнами, а хрещення – це основа всього християнського життя. Це перше таїнство, двері, які дозволяють Христові знайти в нашій особі пристанище для себе, а нам – стати причасниками в Його Таїнствах. Силою Святого Духа хрещення занурює нас у смерть і воскресіння нашого Господа. У хрищальній купелі потопає стара людина, підвладна гріху й відокремлена від Бога, а народжується нова, наново створена в Христі Господі. В Ісусі всі сини і дочки Адама покликані до нового життя. Тобто хрещення – це відродження до нового життя, і ми віруємо, «що Бог спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (пор. Тит. 3, 5) Занурюючи у Христа, хрещення робить нас також членами Його Тіла – Церкви, учасниками її місії у світі. Життєва сила, яка плине з хрестильного джерела, виражена такими словами Ісуса: «Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро» (пор. Йо. 15, 5). Те саме життя, що походить від Духа Святого, плине від Христа до охрещених, об’єднуючи їх в одне тіло (пор. 1 Кор 12, 13), Хрещення дозволяє Христові жити в нас, а нам жити в єдності з Ним, співпрацювати в Церкві, кожен у своєму покликанні, задля переображення світу. Коли Бог надає нам ім'я, він творить нас. Коли Він нас кличе нашим іменем, Він удержує нас при існуванні, даючи нам своє благословення, що значить захист, опіку, порятунок, а перш за все, певність щасливої будучності, повноти життя в Ньому. Святе Письмо пригадує нам, що: «Ісус Христос – вчора, і сьогодні, той самий навіки (Євр.13,8). Тому ми, християни називаємо рік не просто роком нової ери, не просто роком після Христа, але роком Божим, роком Господнім, часом сприятливим днем спасіння (пор. 2 Кор. 6, 2). Сьогодні ми також споглядаємо постать святого Василія Великого, який у своїй особі наче ввібрав усе те, про що говорить нам Священне Писання. Святий Великій належав до однієї з найбільш знатних родин Каппадокії (територія сучасної східної Туреччини). Його родина належала до перших християнських родин цієї території, яка зазнала переслідувань за часів імператора Діоклетіана. Василій Великий був проповідником Христової істини, реформатором і засновником спільнотного чернечого життя. Літургія, яку ми служимо сьогодні, називається «Літургією святого Василія Великого», й відправляється вона десять разів у літургійному році. Він — один із трьох каппадокійських Отців Церкви, що фактично завершили формулювання догми про Пресвяту Трійцю; Василій Великий брав участь у Нікейському соборі, що засудив вчення Арія, а згодом боровся з його послідовниками. «Хто іде, за Василієм іде за Святим Духом», — говорив Теодор Студит. А праведний митрополит Андрей Шептицький у вступі до Аскетичних Творів святого Василія Великого так сказав про нього: «Василій це чоловік всебічно освічений у всіх напрямах тодішнього знання, знаменитий бесідник, незрівнянний знавець Святого Письма, знаменитий догматист та полеміст у боротьбі проти аріян». Святий Василій за своєю природою аскет і богослов. Будучи архиєпископом Кесарії у Кападокії, він зарекомендував себе як справжній оборонець святої віри, добрий організатор, знаменитий бесідник, визначний письменник, ревний опікун сиріт та вбогих, законодавець монашого життя в монастирях. За його заслуги свята Церква дала йому звання Великого». Тому сьогодні, на початок Нового року, Св. Василій Великий кличе кожного з нас бути справжніми християнам, являти світові Христа, бо в Ісусі Христі Бог увійшов у людську історію, щоб перемінити її, відновити, наповнити новим значенням і новим змістом. Відтепер історія людства вже не є історією гріха і невірності, але історією спасіння. То ж в ім’я Боже почнімо цей Новий рік, в ім’я Бога, Котрий називається Ісус Христос – Месія, що спасає. Нехай це ім’я нас супроводжує кожної хвилини у Новому році, а тоді цей рік напевно стане для нас роком сприятливим, роком Божої благодаті і Божої любові, часом нашого спасіння. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 14 січня 2021 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав уділив священичі свячення викладачу Дрогобицької семінарії [фото]

9 січня, у свято св. Стефана, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький у катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі уділив ієрейське рукоположення диякону Андрію Нискогузу, випускнику Дрогобицької духовної семінарії та Папського Григоріанського університету. У Архієрейській Святій Літургії владиці співслужили о.Тарас Нискогуз, о.Юрій Завійський, о.Роман Андрійовський, новопоставлений о.Андрій Нискогуз, протодиякон Микола Рик. Детальніше...

У свято Собору Пресвятої Богородиці владика Ярослав очолив богослужіння в Прокатедральному соборі [фото]

8 січня, у свято Собору Пресвятої Богородиці і св. Йосифа Обручника, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Архієрейську Святу Літургію у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Самбора. Детальніше...