Архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії привітали вірних з Різдвом Христовим [відео&фото]

7 січня, в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Цього ж дня в Прокатедральному соборі м. Самбора різдвяні богослужіння очолив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. У день Різдва Христового в храмах Самбірсько-Дрогобицької єпархії зачитувалось різдвяне послання владики Ярослава. Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2021)

На небі ликують ангели, і люди нині радіють,та веселиться  все створіння з народженого в Вифлеємі Спаса Господа. Стихира на литії РіздваГНІХ Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Знову Господь сподобив нас святкувати одне з найбільших свят літургійного року – Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. За словами св. Івана Золотоустого, «те, до чого предки так сильно прагнули, те, що пророки сповіщали, а праведники бачити бажали, те сьогодні звершилося: Бог явився на землі у плоті і оселився між людьми» (36-та бесіда, на Різдво Xристове, 1). Ця подія – велика таїна Божого Одкровення і Промислу, адже цими днями очима віри ми молитовно споглядаємо, як Син Божий сходить у наш вражений і спотворений гріхом світ та зодягається в немічну людську природу. У цей день місто Вифлеєм і вбогий вертеп стають центром уваги всього світу і точкою відліку нового часу, бо тут замешкав Той, хто держить собою Вселенну. Днесь Той, хто створив небо і землю, упокорює себе і воплочується Духом Святим через Преблагословенну Діву Марію. Прихід у світ Сина Божого оспівують ангели; мудреці поспішають, несучи дари Божому Дитяти; пастирі поклоняються народженому Спасителеві світу. А ми, християни, святкуючи сьогодні подію Христового Різдва, по-особливому відчуваємо Божу близькість і допомогу, завдяки якій перед нами знову відкриваються двері до вічного життя у Небесному Царстві. Чому Господь так упокорив себе, прийшовши на землю і воплотившись у людському тілі? Св. Атанасій Великий відповідає: «Ми – причина прийняття Ним людської подоби, і задля нашого спасіння у своїй великій любові Він народився та з'явився в людському тілі» (Про воплочення, 1.4). Син Божий приходить у цей світ, аби повернути нам втрачену надію, подарувати справжнє Життя, для якого ми створені, але яке у гріхопадінні втратили. Псалмоспівець Давид із подивом взиває: «Господи, Боже наш… що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його» (Пс. 8: 2, 5-6). Чому ж людська особа має таку високу цінність і гідність? Відповідь знаходимо в біблійному описі про створення світу: людина створена за образом та подобою Бога і носить у собі Божий «віддих життя» (пор.Бт.1,26; 2,7). Для вічного блаженства була задумана Творцем, але, згрішивши, впала, бо, не послухавшись Божої заповіді, захотіла пізнати не тільки добро, яке знала в раю, а й зло, якого не знала та яке їй запропонував ворог людського роду (пор. Бт. 3, 1–7). Але щоб людина не загинула остаточно, Господь дав їй обітницю спасіння (пор. Бт. 3, 15), початок звершення якої ми нині радісно святкуємо в події Різдва. Відтоді Бог береже своє найвище творіння на життєвих стежках і опікується ним упродовж історії спасіння, з одного боку, не обмежуючи його свободи, а з іншого – захищаючи від сваволі темних сил, які і сьогодні за допомогою новітніх безбожницьких і людиноненависницьких ідеологій намагаються знищити людину, спотворити у ній первинний образ, вихолостити з її істоти Божий дух, звести її лише до матеріального та тілесного. Проте, навчені мудрістю церковного Передання, ми віримо, що всі злі силкування приречені на невдачу, бо людська душа безсмертна і, за відомим висловлюванням ранньохристиянського автора Тертуліана, за своєю природою є християнською (Апологетик, 17, 6), а тому навіть у разі найглибшого падіння вона не припиняє шукати Христа, Божественне світло яке розтоплює наше скам'яніле серце, допомагає нам звільнитися від байдужості та інертності, виводить нас з-під влади безнадії та відчаю. Тому в ці святкові дні, коли до нас приходить Спаситель світу, промовмо разом із старозавітним пророком Ісаєю: «Я веселюся в Господі, душа моя радіє в моїм Бозі, бо він зодягнув мене в шати спасіння» (Іс. 61, 10). Прислухаймося також до слів новозавітного апостола Павла: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся!.. Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою...» (Флп. 4, 4–6). Ця християнська радість перемагає скорботу і рятує від зневіри. Вона є дорогоцінною перлиною, яка не втрачає свого блиску і цінності, навіть коли занурена в темряву безнадії, труднощів і спокус. Джерелом цієї всепереможної радості є наша віра в Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, любов і близькість до Нього, тверда впевненість, що кожною миттю нашого земного життя піклується Божий Промисел. Спостерігаючи мниме торжество зла у світі навколо нас і мислячи по-людському, ми не бачимо причин для радості і ризикуємо впасти у відчай. Конфлікти, війни, несправедливість, наклепи, пандемія, інші тяжкі хвороби і катаклізми ніби повністю охопили цей світ. У таких, здавалося б, безпросвітних ситуаціях пам’ятаймо, що в темряві різдвяної ночі народжується світло Життя. Новонароджений Христос осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч і хоч би як лякав нас морок, неодмінно настає світанок і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають, як роса. Сяйво вифлеємської зірки вказує нам, як колись мудрецям і пастирям, шлях до Того, хто дарує нам спасіння. Христос народжується, щоб визволити людей від насильства зла і смерті. Син Божий воплочується, щоб показати нам, що щастя можна досягти тільки в любові, взаємоповазі та однодумності, бо в Ньому ми всі – Божі діти. Спаситель спонукає нас до духовної боротьби з гріхом і злом, до перемоги любові та лагідності над ненавистю і чварами, до торжества християнського смирення над сатанинською злобою. Дорогі в Христі! Залишається позаду ще один непростий рік нашої новітньої історії. Науковці та дослідники з часом проаналізують його значення для долі нашої країни й усього світу. Ми ж, доручаючи історію Богові, сприймаймо минулий рік і всі важливі в ньому події як педагогічний жест Господа, який промислительно виховує нас до гідності дітей Божих, перестерігаючи перед задумами і діями безумців світу цього, що знову і знову марно силкуються поставити себе на Його місце. Вдивляючись у новий 2021 рік Божий, ми з надією очікуємо явлення величних діл Божих. Це, зокрема, рік, у якому сповнюється 30-та річниця відновлення Незалежності України – події, що відкрила нові можливості для розвитку української державності і для духовного відродження рідного народу. Тому ми, відзначаючи цей ювілей, складатимемо подяку Богові, який дарував українському народові свободу, і молитимемося за тих, які її виборювали і продовжують виборювати чи то на полі війни з російським агресором, чи у протистоянні іншим, більш прихованим загрозам. Водночас проситимемо в новонародженого Спаса світу, щоб ми самі, наші родини та парафіяльні спільноти, уся наша Церква стали євангельською закваскою справжнього, тривалого духовного відродження рідного народу в Україні і на поселеннях сущого. Улюблені в Христі! З глибоким почуттям духовної радості від усього серця вітаю вас з великим святом Різдва Христового. Молитовно бажаю вам, щоб Немовля Ісус кріпив ваш дух, дарував вам душевний мир, посилав тілесне здоров’я, благословляв ваші земні труди та винагороджував духовні старання. Нехай спасенне світло Христового Різдва наповнить наші серця чистою радістю, пошле благоденство кожній сім'ї і родині, втішить засмучених і знедолених, допоможе подолати життєві труднощі та випробування, благословить нашу Церкву і весь український народ! Нехай «Христос, істинний Бог наш, що задля нашого спасіння в вертепі народився і в яслах був положений, молитвами Пречистої своєї Матері… помилує і спасе нас, бо Він благий і чоловіколюбець». Амінь. ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,19 грудня 2020 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Новий заповіт — це початок нового духовного родоводу — не через кровну спорідненість, не через національність, а через духовне синівство, через віру в Ісуса Христа!

3 січня, у неділю Святих Отців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: У Христі ми маємо сміливість наблизитись до Отця

27 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному Соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Дякувати Богові може тільки справді віруюча людина

20 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять восьму неділю після Зіслання Святого Духа

Слава Ісусу Христу. Дорогі в Христі брати і сестри. Сьогоднішня євангельська благовість розповідає нам, як Ісус Христос у подорожі до Єрусалиму проходить через Самарію. В одному селі вийшли Йому назустріч десять прокажених. Вони трималися здалека, бо за тодішнім Мойсеєвим законом їм не було дозволено зустрічатися з людьми, оскільки проказа була заразливою недугою (пор. Лев. 13,14). Прокажені за часів Ісуса Христа мешкали поза людськими оселями, на відлюдді. Вони стояли здалека перед брамою села і піднесено кричали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» (пор. Лк. 17:13). Заклик «Господи Ісусе, змилуйся над нами» відомий в Церкві як «молитва серця». Згодом це благання буде повторене від першої особи незрячим (Лк 18,38), і це є кульмінаційним пунктом, до якого євангелист Лука хоче нас допровадити. Це т.зв. «Ісусова молитва», що поєднює нас із Господом у подорожі нашого життя. Небесний Отець завжди чує крик вбогого, бо в ньому чує голос Свого Єдинородного Сина. Тому молитва робить те, що є неможливим — вводить до Царства, яке є першим закликом до Отця (Лк. 11,2) і останнім проханням до Сина (Лк 23,42). Прокажені є першими, які звертаються до Ісуса на ім'я. Крім них тільки незрячий (Лк 18,38) і розбійник на хресті (Лк 23,4) вимовляють ім'я Ісус, що означає «Бог спасає», як каже Священне Писання: «Бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (пор. Мт. 1,21). До Нього ми з повною довірою звертаємо наше благання «Помилуй нас», бо Ісус є милосердям Отця. Ціна помилування є взивання Його імені.Це благання об'єднує нас дорогою, що веде до Отця. «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» -  каже святий Лука (пор. Ді. 4,12). Прокаженні називають Ісуса Наставником, а значить визнають Його владу і довір’яють, що Господь може їх оздоровити. І, як каже святе Євангеліє, Ісус змилосердився над ними і промовив: «Ідіть і покажіться священикам» (пор. Лк. 17, 14). Цей момент пригадує нам сирійця Наамана, генерала сирійського царя (9 ст. до Р.Х.), який, будучи прокаженим, звернувся до пророка Єлисея в Ізраїлі, на його слово сім разів занурився в ріці Йордані і очистився (пор. ІІ Цар 5,1-16). Перед тим Ісус сам згадував про цю подію з історії Ізраїля кажучи: «Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак, ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана» (Лк 4,27). Таким чином Господь прагнув сказати, що «Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині» (Лк 4,24). Ісус згадав цей момент з історії Ізраїля, аби показати, що як тоді, так і тепер, здавалося б далекі народи насправді здатні почути Боже Слово й увірувати. Ісус десятьом прокаженим не дає такої вказівки як пророк Єлисей Нааману. Однак піти до священиків означало піти до Єрусалиму, адже священики служили саме там. «І сталось, як вони йшли, очистилися» (пор. Лк. 17, 14). Ми очищуємось, через послух Божому слову, яке наказує нам іти у святу подорож до Єрусалиму. В цій подорожі не є так, що ми спочатку стаємо праведними, а потім можемо іти за Ісусом. Порятунок не є умовою, а наслідком слідування за Господом. Ісус випередив нас у цій подорожі і в цей же час йде разом із нами. Також Він став останнім з усіх, щоб взяти на себе всю нашу гріховність і винести її на хрест. Там довірив Отцеві своє синівське життя, тягар усіх браті і сестер, які увірують у Нього. Також сьогоднішнє святе Євангеліє вказує нам не тільки на конечність живої віри для одержання Божих ласк, але рівно ж пригадує нам про потребу виявити вдячність за одержані ласки. Ісус із докором зауважує: „Чи не десять оздоровилося? А де ж дев’ять?” І не знайшовся між ними, щоб повернутися і Богові хвалу віддати, ніхто інший, крім цього чужинця?” (Лк. 17, 17-18). Дякувати Богові може тільки справді віруюча людина. Бо той, хто не дякує Богові, а тільки випрошує в Нього дари, показує брак своєї віри. Прокажені були людьми молитви прохання, але вони не були людьми благодарення – прослави. Так само як багато з нас благає про милосердя, але коли воно приходить, то не спромагаємося на молитву подяки. Ми швидші на прохання, ніж на подяку, більш готові просити, ніж дякувати. Лише один із десяти повернувся подякувати. Чи це не типово? Усі ми знаємо, як просити. Навіть невіруючі звертаються до Бога в скрутну хвилину, але ми забуваємо дякувати. Цікаво зазначити, що слово «вдячний» походить від слова вдумливий, і ми не можемо по-справжньому бути вдячними, коли ми не задумуємося над отриманим даром. Спасіння вже прийшло для всіх (пор. Лк 13,12). Однак воно діє лише при зустрічі зі Спасителем. Цей «один» із сьогоднішньої благовісті, повернувся щоб подякувати Богові є образом Церкви. Бо він «бачить» спасіння і «повертається» до Спасителя, «славлячи» Бога, «і припав лицем» до ніг Ісуса поклоняється Йому і «почав йому дякувати». Це є прийняття спасіння, яке починається з «бачення» власного зцілення, за яким слідує навернення до Ісуса, поєднане з поклонінням Богу і віддаванням Господу хвали і подяки. Спасіння, це не зцілення від прокази, але зустріч з Тим, хто зцілив нас. Спрага не втамовується склянкою води, але потрібно знайти джерело. Відповіддю на дарунок повинна бути вдячність тому, Хто дарує. Тільки зв'язок з Господом рятує нас. Його дари є звичайні засоби для того, щоб нав’язати сопричастя з Ним. Тому порятунок здійснюється між «вже» та «ще не вповні». Спасіння вже є подароване всім, але ще не всі його прийняли. Той єдиний, який повертається, щоб подякувати, є посланий, щоб принести благу звістку всім. Нехай відкриються очі сліпих і побачать світло! Сьогоднішня благовість веде до відкриття і прийняття дару. А дар є таким лише тоді, коли він знаходить руки, які його приймуть, і серце, яке ним радіє. Хто дякує, той розуміє, що Бог любить всіх людей, очищених Кров'ю Нового Завіту, через Жертву Ісуса Христа нашого Господа, якою всі були відкуплені. Тому любов до Христа спонукує в нас цю думку: коли Господь умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для себе, а для того, хто за них умер і воскрес (пор. 2 Кор 5,15). Таким чином подяка робить людей новими, вона долучає їх до шляху Господнього як свідків Воскресіння. Богові воздавати хвалу – ось мета людини, яка таким чином реалізовується. Бо слава Бога оживляє людину, як каже святий Іриней. Тому вдячність є відповіддю на дар, на благодать, яку нам виявив Господь. Вдячність це постава, яка бачить дари і пізнає, як дуже ми є обдарованими. Святі люди вміють саме так підходити до життя, вони вміють пізнавати в усьому Божий дар. Говорити Богові «Дякую», означає передовсім признати, що все, що ми маємо і чим ми є, походить від Бога. Так як молимося на святій Літургії – „Всяке добре давання і всякий звершений дар з висоти є, що сходить від Тебе, Отця світла”... Бог є Дателем всього, на чому базується наше життя. Дякувати Богові означає бути віруючою людиною. Невипадково Ісус поєднує вдячність з вірою. Каже самар’янинові, котрий повернувся, щоб подякувати Йому за дар оздоровлення: «Іди, віра твоя спасла тебе» (пор. Лк. 17, 19). Свята Мати Тереза з Калькутти, яка поширювала в світі прекрасну справу гостинності й опіки над бідними, невтомно повторювала: «Ісус, присутній на Божественній літургії, вносить в моє серце Свою Любов, а я йду, щоб роздавати її бідним, яких зустрічаю на моєму шляху. Без Євхаристії я не змогла б жити ані одного дня!». А святий папа Йоан Павло ІІ багато разів звірявся: «Євхаристія є центром цілого мого дня». І з богослужіння черпав сили до того, щоб бути місіонером Євангелія цілого світу. Господь допомагав йому переносити довгу хворобу, не втрачаючи радості та надії, ще більше стаючи взірцем для наслідування для тих, хто терпить. Нам потрібно, щоб «серце» було піднесене до Господа, самі ми цього зробити не можемо, наші сили мізерні для того, щоб піднести серце до висот Бога. Горде переконання, що можемо це зробити самі, тягне нас додолу і віддаляє від Бога. Лише Бог має міць піднести нас угору, і саме Христос розпочав цю дію на хресті. Він зійшов у крайні низини людського життя – смерть, щоб витягнути нас догори, до себе, до живого Бога. Тому найвищим способом прослави Бога, який сьогодні має Церква, є Божественна Літургія: Немає сильнішої молитви на землі, як Свята Літургії, яка сама по собі є молитвою благодарення. У Божественній Літургії ми дякуємо Богові за Його спасіння людського роду. Усе те, що Бог творив для людського роду, Він уприсутнює в Богослужінні. Тому так важливо долучитися до цієї молитви подяки. Пригадаймо Богові, за що ми маємо подякувати Йому в тій молитві прослави, щоб увійти в сопричастя з Ним і отримати дар спілкування та спасіння. Божественна Літургія не повинна закінчуватися для нас відпустом. Подяка Богові у Христі, з Христом та через Христа повинна виробити в нас Євхаристійну поставу за «всіх і за все» – за всіх людей, за приємне, радісне і бажане та за сумне, прикре і не бажане. Через кожну особу і кожну подію Господь чогось навчає нас і по особливому промовляє навіть тоді, коли це здається найменш ймовірним чи зрозумілим. Пишучи до спільноти у Солуні, яка прийняла Боже слово та свідчила Христа серед численних утисків (пор. 1 Сол 1, 6 – 7), Апостол Павло просить, звертаючись і до нас сьогодні: «За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (1 Сол 5, 18). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 20 грудня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Людина відповідає на Божий поклик, коли вона віддає себе Божому милосердю

13 грудня, у свято св. Андрія Первозванного, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Все, чим людина володіє, є Божим даром, навіть те, що вона заробила власною працею

6 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять шосту неділю після Зіслання Святого Духа

 «Не від надміру того, що хто має, залежить його життя», (Лк. 12, 16) Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні знаходимо слова, які промовив Господь наш Ісус Христос у відповідь на прохання когось з народу напоумити його брата, щоб той поділився спадщиною. У Старому Завіті містяться закони про спадщину (пор. Числа 27: 1– 11; 36: 1– 12; Втор 21: 15– 17) й учителі Закону мали б їх знати. З огляду на це, якийсь чоловік попросив Ісуса, щоб той, знаючи Писання/Закон, переконав його брата, поділитися з ним частиною майна. Ісус відповідає, що Він не є суддею над ними, але додає, що не від надміру того, що хто має, залежить його життя. Христос таким чином говорить, що Він не прийшов дати готові присуди, які й так не вирішують суті проблем людини у ставленні до матеріальних благ. Господь пропонує поглянути глибше, щоб побачити корінь проблеми та розповідає притчу, яку ми називаємо «Про нерозумного багача», щоб показати і нам, на які небезпеки наражається той, хто покладає свою надію на багатство. Ця притча представляє нам багатого чоловіка, який на перший погляд мислить стратегічно, дбає про свій завтрашній день, хоче забезпечити своє майбутнє, будує плани на життя, за що люди називають його успішним. Але в очах Господніх він виглядає не успішним, а безумним. Така оцінка Господа викликає здивування і запитання у людей, що злого він зробив, адже він зібрав багатий урожай. У Старому Завіті багатство було своєрідним знаком Божого благословення. Бог привів Ізраїля у землю, що йому не належала, дав йому все необхідне для життя: виноградники, оливкові сади та інше (пор. Втор 6, 10-13). Ці всі дари мали б дати зрозуміти, що все, що має людина – вона має як дарунок, тому необхідно цим ділитися, щоб дар залишався даром. Тому про яку б ділянку нашого життя у ширшому значенні не йшлося, все, що ми маємо, є Божим даром, навіть, якщо те чи інше благо ми здобули власною працею. Наслідуючи  Ісуса, апостол Павло нагадує нам, що отримуємо життя не власними зусиллями: «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (пор. Еф. 2, 8). І те, що багатому чоловікові вродила земля - це був Божий дар. Однак він не усвідомлював цього. Не відчував потреби Богові подякувати, не відчував потреби можливо з кимось поділитися зі свого надлишку. Він тільки бажає використати все це для себе. Крім того він, отримавши щедрий урожай, все приписує собі, кажучи: що мені робити, мій урожай, мої стодоли, мій достаток, тощо. Часто в душі людини виникає питання про власну долю: «Що буде зі мною в майбутньому». При цьому існує ризик того, що неправильні відповіді можуть призвести до фаталізму і розпачу чи гордині і сліпої впевненості в собі. «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе», - застерігає Господь (пор. Лк 12,20). Саме тут розкривається Боже Провидіння. Ісус сюди вносить правдиве світло, бо, ведучи в Нагірній проповіді мовупро Боже Провидіння, закінчує її закликом: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6,33). Однак багатій чоловік, прив'язаний до свого безмірного багатства, впевнений, що йому вдасться запанувати також і над смертю, подібно до того, як він підпорядкував собі все і всіх завдяки грошам. Втім, якою б великою не була сума, яку він готовий віддати, його кінцева доля неминуча. Бо, як і всі люди, багаті або бідні, кожен опиниться в могилі, де знаходяться і вельможі, та залишить на землі возлюблене золото і блага, які він обожнював і яким поклонявся як ідолам. Ісус задає слухачам тривожне питання: «Що може людина дати взамін за власну душу» (Мт. 16,26). Жодний обмін не є можливий, тому що життя є даром Божим, а «в Його руці душа всього живого, і дихання кожного людського тіла» (пор. Йов. 12,10). У сьогоднішній притчі Господь звертає нашу увагу на поведінку людини, яка не відчуває і не визнає Божого батьківства та благословення. Багач може протестувати, що ціле життя вірив у Бога, але те, як він впорядковує своє життя, розподіляє блага та будує плани на майбутнє, демонструє, що він жив так, ніби Бога не має. У притчі багач розмовляє сам зі собою, тут немає діалогу, бо діалог потребує двох і більше осіб. Багач, зазвичай, хоче мати все більше і більше, і таким чином скеровує все своє життя у напрямку пожадання. Ідучи цією дорогою він відокремлюється і, чим раз сильніше віддаляючись від Бога, потрапляє у клітку самотності. Багатство, яке спрямоване тільки на себе, є зубожінням у Бозі. Таким чином Ісус Христос у притчі представляє нам людину, горизонти мислення якої обмежуються виключно до матеріального світу. Він називає її немудрою, бо вона є в’язнем матеріальних благ. Причиною такого ув’язнення матеріальним світом є втрата основної мети життя – бути з Богом. Метою життя нерозумного багача стало власне задоволення, джерелом якого він вважав матеріальний достаток, щедрий урожай. Але людина - створена на образ і подобу Бога, тому найвища її мета – прийти до Бога, спілкуватись з Ним, увійти у життя вічне. Однак часто вона не прагне цієї високої мети, обмежує себе матеріальними речами, які є тільки замінником, дешевою приманою прагнення людського серця і справжнього блага. Ми покликані співпрацювати з Богом, маючи велику довіру до Нього. Ісус навчає нас просити у Отця Небесного хліба насущного (пор. Мт 6,11). Якщо ми приймемо його з вдячністю, то пам’ятатимемо і про те, що ми не маємо нічого у власності і що ми повинні бути готові все пожертвувати:«Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся» (Лк 6,30). Впевненість у тому, що Бог любить нас, допомагає нам також у найважчі моменти довіряти Його батьківському Провидінню. Про це Святе Письмо дає нам наочний приклад повної довіри до Бога, коли розповідає про Авраама, який вирішив принести в жертву Сина Ісаака. Справді, Бог не бажав смерті сина, але віри батька. І Авраам засвідчує її у всій повноті, тому що на питання Ісаака, де знаходиться ягня для цілопалення, він відповідає, що «Бог подбає собі» (пор. Бут. 22,8). Відразу після цього він досвідчує благодать Божого Провидіння, яке рятує хлопчика і нагороджує його віру даруючи благословення. Таким чином, нам слід розуміти Священне Писання у світлі всього Божого Об’явлення, яке досягає своєї повноти у Христі Господі. Він вчить нас виявляти Богові безмежну довіру навіть у найважчі моменти. Прибитий до хреста Ісус повністю віддав себе Отцю:«Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лк. 23,46). ТутГосподь дає нам найдосконаліший приклад постави, яку праведний Йов коротко виразив у відомих словах:«Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне!» (пор. Йов 1,21). Не раз те, що, за людськими мірками, є нещастям в наших очах, може бути великим планом безмежної любові, якою Бог піклується про наше спасіння. Для нас в Україні сьогодні більше актуальна проблема не багатства, а бідність, зубожіння народу. Але й у цій ситуації, якщо забудемо про Бога, ближнього, закриємося в собі, будемо вести діалог лише зі собою, як цей багач, то є ризик впасти в іншу, ніж самовпевнений багач, крайність – відчай. Ісус через сьогоднішню притчу, закликає нас до розсудливості та мудрого підходу, до великого дару життя. Якщо намагаємося все вирішувати власними силами, особистими планами, не покладаючи надії на Бога, то повторюємо помилку нерозумного багача. Тому Церква, як мати і наставниця, кличе нас сьогодні устами свого пророка Ісаї «кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата свого не ховатись» (пор. Іс. 58, 6–7). Тож закликаю Вас братів і сестер у вірі активно долучатися до ініціативи «Нагодуй убогого!», яка надалі діятиме у наші Єпархії при наших парафіяльних спільнотах і церковних організаціях на постійній основі.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 6 грудня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Відбулись похоронні богослужіння за о. Іваном Федьком [фото]

5 грудня в храмі Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбір відбулась заупокійна Божественна Літургія та чин священичого похорону за покійним протоієреєм Іваном Федьком. Богослужіння очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та священиків єпархії. Детальніше...