Різдвяне послання "Як же сповнився час"

Христос Рождається!

«Як же сповнився час,
Бог послав свого Сина,…
щоб ми прийняли усиновлення».
(Гал. 4, 4–5)

Дорогі у Христі Брати і Сестри! У цей святковий та урочистий празник Різдва Христового ми знову сподобились благодаті зустрічати Спасителя світу . Для нас ця неповторна у своїй суті спасенна подія є насамперед джерелом невимовної радості, спонукою до благодарення та поклоніння Богові.

Коли відбувалось таїнство Христового Різдва у Вифлеємському вертепі, людство спало глибоким сном. Лише скромні пастухи удостоїлись почути голос ангела: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-11). Ці слова знову й знову лунають як заклик до кожного з нас. У відповідь на них, ми, як євангельські пастухи та мудреці, маємо піти й зустріти Христа.

Де ж ми можемо зустріти Його сьогодні? У молитві, коли усвідомлюємо, що молитва наша прийнята й почута, що Бог «прийшов і вселився в нас» і наповнив нас Своєю життєдайною присутністю. Ми зустрічаємо Христа у Святих Тайнах, коли оновлюємось й оживотворяємось на шляху до вічного життя. Зустрічаємо Христа в нашому ближньому, коли усвідомлюємо, що, незважаючи на недоліки, в людині проглядає неповторна краса образу Божого, за яким усі ми створені. Ми зустрічаємо Христа в нашому повсякденному житті, коли довіряємо Божому провидінню. Тому Христос народжується постійно! І місцем Його народження – тим самим вертепом і яслами, до яких був покладений Господь, – є наше серце! Якщо тільки ми не спимо глибоким духовним сном і наше покірне серце чуває, ми здатні почути слова «не бійтеся!», зустрінути Христа і сповнитись справжньою радістю.

Однак, часто за щоденними турботами, нещастями і невдачами, за примарними радощами ми схильні забути про цю вічну, нетлінну радість, котра сповнює наше існування сенсом і надає нам наснаги в кожній хвилині нашого життя. Свято Христового Різдва вчить зберігати в наших серцях і передавати іншим ту радість, що прийшла до нас з висоти і про яку в Євангелії сказано, що «ніхто не відніме її у нас» (Ів. 16, 22), бо причиною нашої радості є сам Христос і Його прихід до нас. Апостол Павло в Посланні до галатів каже, що « Бог послав свого Сина... щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. 4, 4–5) . Святий Іриней Ліонський пояснює ці слова: «Син Божий став Сином Людським, щоб синів людських зробити синами Божими». Стати сином Божим – ось у чому полягає наше високе покликання, до якого людина була призначена при сотворенні, яке втратила через гріхопадіння та яке повернуло їй Слово Боже у Своєму Воплоченні!

Бог стає людиною для того, щоб людина уподібнилась до Нього своїм святим життям. Роблячи це, людина стає дитиною Божою. Різдво Христове нагадує про наше славне покликання, про те, щоб ми про нього ніколи не забували. Про християнське покликання нагадує нам Синод Єпископів, присвячуючи цей рік глибшому осмисленню покликання кожної людини. Воно приходить від Бога, людина ж здійснює його в любові до Бога і до ближнього. Бог кличе людину до життя вже від зачаття в лоні матері, а відчувати Божий голос вона починає з осягненням зрілості «літ і ласки». Дуже добре, якщо вибір її життєвого шляху на порозі дорослого життя буде позитивною відповіддю Богові. Минулого року, який був присвячений молоді, багато наших віруючих юнаків і дівчат чуйно прислухались до Божого покликання, зокрема, на Молодіжному соборі й форумі УГКЦ у м. Києві. Це були справді благословенні дні, під час яких старші намагалися дослухатись до голосу молодших, а ціла Церква молитовно супроводжувала перебіг Собору .

Радіємо, що наша Церква втішається справжнім скарбом чисельних священичих і монаших покликань; ми пов'язуємо з цими людьми великі сподівання на майбутнє і водночас маємо бути свідомі великої відповідальності за плекання цих покликань. Це відповідальність цілої Церкви і, зокрема, християнських батьків. До них звернений приклад життя Пресвятої родини, Йосифа і Марії, котрі самовіддано й мужньо виховували Ісуса, а Він, у свою чергу, хоча й Бог, смиренно приймав повчання і турботу від людей. Йосиф і Марія почитали в їхній дитині Бога, а Ісус шанував їх як батька і матір, як велить заповідь Небесного Отця. У цій взаємній повазі й любові органічно виплекалась свідомість Ісуса, що йому «належить бути у справах Отця», Ісус говорив це уже з дванадцяти років. Про своє Боже покликання із ранньої юності мали б думати кожний хлопець і дівчина, щоб у належний час виконати доручення Бога Отця на благо Церкви й народу.

Крім щастя й тепла, які, наче зоря, сяють із Вифлеєму, ми не можемо не згадати й іншого аспекту Різдва. Коли безбожний Ірод замахнувся на життя Божої Дитини, той же Вифлеєм сповнився плачем і голосінням матерів, а вулиці були залиті невинною кров'ю дітей. Уже не життя, а смерть запанувала в сім'ях і родинах, скосивши тисячі народжених маленьких паростків, які зів'яли, так і не розвинувшись. Сьогодні ми з нагоди Різдва згадуємо мільйони наших невинно замучених земляків, що їх під час голодомору змела з лиця землі більшовицька влада. Ми згадуємо наших шахтарів, які не дожили до Різдва, та їхні осиротілі сім'ї. Вони стали жертвами захланності й зажерливості сучасних «іродів», для яких життя людини нічого не вартує. Подібними до вбивці Ірода є всі ті, хто вбиває дітей у материнському лоні, котре з колиски нового життя стає домовиною, і таких дітей в Україні щороку понад мільйон!

Згадавши померлих і ненароджених, знову звернімося до живих. Божественне Дитя пережило ці жахіття, щоб відтак перемогти навіть саму смерть у своєму Воскресінні. У цьому запорука надії для всіх християн і людей доброї волі, адже не за Іродом, а за Христом була перемога, не Іродову злобу, а Божественну любов ми сьогодні святкуємо.

Тому зі щирою батьківською любов'ю бажаю, щоб Вифлеємська зоря освітила Божим світлом усіх, хто сьогодні святкує цей світлий празник Різдва: чи то в родинному колі, чи далеко за межами своєї рідної оселі та Батьківщини, щоб і ті, хто в радості, як і ті, що засмучені життєвими негараздами та турботами, віднайшли шлях до свого «внутрішнього Вифлеєму» – місця зустрічі з Богом.

Нехай наша родюча земля та натхнена Богом праця, стануть запорукою нашого добробуту, а наш благородний народ – натхненням для влади бути справжньою народною владою.

Усіх вас, возлюбені й покликані у Христі, чесне пресвітерство, преподобні ченці та черниці, дорогі християнські родини, що в Україні та поза її межами, діти й молодь, немічні, самотні і похилі віком, вітаю з радісним святом Різдва Христового. Нехай цей світлий празник стане для нас джерелом християнської віри, надії та любові.

+Юліян Вороновський,
Єпископ
Самбірсько-Дрогобицький

Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці
у празник св. Миколая архиєп. Мир Ликійських, Чудотворця
19 грудня 2007 року Божого.