SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав: Божим виноградником є наше життя, особисті дари і таланти, які Господь Бог кожному з нас дав

22 вересня 2024
22 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на тринадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)

22 вересня 2024
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Притча, яку представляє нам сьогоднішнє Євангеліє, має драматичний характер, бо розповідається в ній про насилля і смерть. На думку святого Йоана Золотоустого ця притча підсумовує історію спілкування та відношення Бога і людини впродовж усього Старого Завіту. За словами пророка Ісаї, виноградником Бога є дім Ізраїля – вибраний Божий народ, який Господь собі насадив, яким піклується та який захищає (пор.Іс.5,2-3,7). Господь Бог не просто насадив цей виноградник, але Він довірив його людині і впродовж історії посилає до неї своїх посланців, тобто пророків – тих, хто несе Його слово. Бог очікує від людини плідної діяльності у цьому винограднику, тому що той виноградник не є власністю людини, але власністю Бога. Кожний, хто покликаний до праці у винограднику, у свій час повинен віддати його Власнику плоди. Ми не маємо права привласнити собі ані Його власність, ані плоди. В образі виноградника Церква вбачає також себе. В документі Отців ІІ Ватиканського собору Світло Сходу Церква є представлена як рілля та будівля Божа (пор.1Кор.3, 9). Цей новий виноградник покликаний Небесним Отцем, щоб приносити плід відкуплення та спасіння в кожній хвилині, в кожному місці, в кожній людині яка його прагне. Отож притча про Божий виноградник, про його управителів, про його справжнього Господаря і Власника є надзвичайно важливим Божим Словом для нас сьогодні. Через розп’ятого і воскреслого Христа ми, християни, увійшли у цей Божий виноградник, стали новим вибраним Божим народом – Церквою Христовою, яку «ворота пекельні не подолають» (пор. Мт.16,18). І кожен християнин, кожен, хто став членом новозавітного Божого народу, членом Христової Церкви, є управителем у Божому винограднику… Кінець притчі є сповнений надії, тому що смерть сина господаря виноградника є праобразом смерті Христа, через страждання якого світ отримує спасіння. «Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт. 21,37). Однак, орендарі виноградника вбили і його. Про ту саму істину говорить апостол Павло в посланні до Римлян: «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рим.8, 32). Христос не лише був «посланий», як читаємо в євангелиста Йоана (Йо. 3,16), але Він був «виданий» як жертва «за всіх нас» (Рим.8, 32). Отець «послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1Йо.4, 10). Цю саму правду проголошує і Символ віри: «Задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес». Цілий Новий Завіт проголошує правду про посланництво Божого Сина Отцем, яке об’являється в месіанській місії Ісуса Христа. Особливо виразними з цього приводу є численні записи в Євангелії від Йоана, які ми повинні виокремити в першу чергу. В розмовах з своїми учнями і противниками Ісус промовляє: «Бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він мене послав» (пор. Йо.8, 42; Йо.8, 16). «Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить» (Йо.8, 18; Йо.7, 28-29). «Діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо.5, 36). «Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене і діло його вивершити» (Йо.4, 34). Багаторазово, як ми це бачимо в Євангелії від Йоана, Ісус говорить про себе (в першій особі), що Він є посланий Отцем. Ця ж істина по-особливому підкреслена в Архиєрейській молитві Ісуса, в якій Він молиться до Отця за своїх учнів, підкреслюючи: «Вони […] справді  збагнули, що від тебе я вийшов і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо.17, 8). Продовжуючи цю молитву, в переддень своїх страждань, Ісус промовив: «Як послав єси мене у світ, так посилав і я їх у світ» (Йо.17, 18). Синоптичні Євангелія також підкреслюють цю правду. Згідно синоптиків Ісус говорить, що: «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий» (Лк.4, 43). Свідчення про те, що Ісус є посланий Отцем, в особливий спосіб представляє притча про орендарів виноградника. Орендарі виноградника в жорстокий спосіб поводяться зі слугами, яких посилає господар виноградника, «щоб взяти від них плоди, йому належні» (пор. Мт.21,34), тому що багатьох слуг господаря вони побили і вбили. Врешті-решт, господар вирішує послати до орендарів виноградника свого сина: «Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: «Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт.21,37). Однак орендарі виноградника змовилися між собою кажучи: «Це  спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. І, схопивши його, вбили та викинули з виноградника» (Мк.12, 6-8). Оповідаючи цю притчу, Ісус виразно підкреслює і використовує вислів зі псалма 118 (117) про камінь, який відкинули будівничі: власне саме цей камінь став головним на розі, тобто каменем наріжним (пор. Пс.118, 22). Правда про Ісуса Христа, Сина Божого, посланого Отцем для відкуплення світу, для спасіння і визволення людини, яка перебувала під владою гріха (а з ним і під владою темряви) є центральною благовістю Євангелія. Ісус Христос є Єдинородним Сином Отця (пор. Йо.1, 18), який, щоб виконати своє месіанське післанництво, «не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. [...] ставши  слухняним аж до смерті» (пор. Фил.2, 6-8). В цій добровільно прийнятій ситуації як людина, як слуга Бога, Христос голосить: «Отець бо більший, ніж я» (Йо.14, 28), а також: «Я постійно те  чиню, що до вподоби йому» (Йо.8, 29). Цей добровільно прийнятий послух Сина Отцеві, підпорядкування себе Йому, є як антитеза до непослуху першого Адама, залишається виразом найглибшої єдності між Отцем і Сином, відблиском тринітарної єдності: «Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню …» (Йо.14, 31). Навіть більше того, така власне єдність, причиняючись до спасіння людини, об’явила правду про Бога, який є Любов’ю: об’явила раз і назавжди саму сутність Бога. Об’явила найглибше джерело і сенс спасіння світу і людини: «Життя, яке є світлом людей» (пор. Йо.1, 4). Ісус у цій притчі говорить дуже важливу річ про себе. Притча каже нам, що вкінці Бог прислав свого Сина. Він посилав слугу за слугою, посланця за посланцем. Зараз приходить не слуга чи посланець, але Сам Син – Бог в Особі! Притча містить найпрозоріше твердження, яке Ісус зробив про свою особливість. Він більший навіть за найвеличніших, хто був перед Ним. Вони приносили Божі послання; Він приніс самого Бога. Вони об’являли Божі плани; Він відкрив Боже серце – Чоловіколюбця. Вони казали людям, що хоче Бог; Він показав їм Бога в Собі. Євангелист Марко так це виразив: «У Нього був один улюблений син: Він послав Його до них» (пор. Мр. 12, 6). А автор Послання до євреїв каже: «Багаторазово і багатьма способами Бог говорив коли до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина...» (Єв. 1,1-2). Ось останнє слово Бога, Його останнє запрошення, Його останній аргумент. У свої останні дні, перед розп’яттям, Ісус використовує цю притчу, щоб зробити кришталево зрозумілим провідникам Ізраїлю, хто Він є і яка Його місія. Бог не є «відсутнім» господарем, який давно створив цей світ для себе, а потім покинув і забув, навпаки Бог постійно присутній, турботливий, люблячий, терпеливий, щедрий, який посилає посланця за посланцем, а вкінці присилає свого Сина, щоб дарувати нам небо. Отці Церкви містагогійно оповідають, що цим Божим виноградником є наше життя, особисті дари і таланти, які Господь Бог кожному з нас дав. Але нам важливо зрозуміти, що ми не є господарями цього виноградника в особистому, родинному та суспільному вимірі, а лише його управителями, які повинні плекати, розвивати Божі дари нашого життя і плоди у свій час приносити Богові. Сьогоднішня благовість також говорить нам про Бога, Який є милосердний, терпеливий, щедрий і довірливий, але і справедливий. Орендарі думали, що вони зможуть вбити сина господаря і забрати виноградник. Вони напевно думали, що власник надто далеко або він помер. Багато людей і сьогодні так думають про Бога, живуть так ніби Його немає, але Він живий і повновладний. День розрахунку завжди прийде, про це говорить нам Боже слово. Отець Небесний помістив нас у свій виноградник з довірою, і одного дня коли Він прийде, то матиме право очікувати від нас плодів нашого життя, в яке Він інвестував дари відкуплення свого Єдинородного Сина Ісуса Христа.   Дорогі в Христі! Боже слово над яким ми сьогодні роздумували, по-особливому звучить у вухах нашого народу. Ми сьогодні дякуємо Богові за те, що наше звитяжне воїнство мужньо протистоїть рашиському окупанту. Ворог-загарбник у своєму колонізаторському пориві хоче вбити Україну і привласнити собі нашу спадщину. Однак ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло. У цій нашій боротьбі також бачимо як Господь діє через наш народ який жертовно бореться за принципи свободи, гідності і незалежності своєї країни, за яку найкращі сини і дочки навіть віддають своє життя, і це важливо, щоби кожен із нас це також усвідомлював. Бо незалежність України – це не лише екзистенційна потреба, але це ключ до безпеки та процвітання Європи та світу і головна перешкода для російських неоімперіалістичних і реваншистських ідей, які сягають далеко за межі України. Тож нехай Святий Дух просвічує нас, щоб благодать Божа не була у нас марною, приносьмо достойно і з радістю плоди нашого навернення, плоди щирої молитви, праведного життя. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 22 вересня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Ми дякуємо Богові за тих, хто переображує це місце на «неопалиму купину» для Божого люду, який шукає свого зцілення [фото]

21 вересня 2024
21 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні місцевих священників, відслужив подячну Божественну Літургію з нагоди 20-річчя заснування реабілітаційного центру «Назарет», який знаходиться в с. Ритхтичі на Дрогобиччині. Детальніше...

Владика Ярослав: Святий Хрест – це вічно живий символ безмежної Божої любові до нас грішних

15 вересня 2024
14 вересня, у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2024)

15 вересня 2024
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста належить до дванадцяти великих свят церковного року. Його святкуванню передувало декілька важливих подій. Свято пов’язане із хрестом як символом перемоги. Імператор Костянтин, який йшов військом, аби здобути перемогу над своїм опонентом Максентієм, побачив на небі дивний знак – хрест, й почув слово Боже: «Цим знаменням переможеш». Тоді він наказав нанести знак хреста на прапори і зброю своїх воїнів, і так здобув перемогу над переважаючим військом свого опонента. Костянтин зрозумів, що не він переможець, а Господь, який відкрив йому знак перемоги – хрест. Тому імператор розпорядився здійснити експедицію до Єрусалиму для пошуку Господнього Хреста, яку очолила його мати Олена. Свята Олена у 326 р. віднайшла в Єрусалимі Хрест, на якому був розп'ятий Господь наш Ісусу Христос. На згадку про свою перемогу Костянтин збудував в Єрусалимі величний храм Воскресіння Господнього, який було освячено 13 вересня 335 р., а 14 вересня цього ж року відбулося воздвиження – підняття віднайденого Хреста Господнього. Однак почитання чесного Хреста бере свій початок ще з апостольських часів. У своєму пастирському посланні до Галатів апостол Павло пише: „Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп'ятий, а я - світові” (Гал.6,14). З хрестом у руках ішли перші християнські проповідники у поганські країни, щоб нести світло Божої науки. Під знаменням чесного хреста прийшло торжество християнства в часи Костянтина Великого. З хрестом у руках став колись на київських горах, як каже легенда, апостол Андрій Первозванний, а згодом святий Володимир Великий під знаменом хреста започаткував золоту добу християнської Української Держави – Київської Русі. Від того часу спасительна благовість поширилася по нашій землі, а Київ став Новим Єрусалимом. Чого ж тільки не звершив Хрест Господній. Він освятив всю вселенну. Він розвіяв гріховну темряву і привернув світло. Він знищив смерть. Він зібрав народи зі сходу і заходу, півночі і півдня і з’єднав їх любов’ю в Одну Святу Соборну і Апостольську Церкву, в одну віру, в одне Хрищення. Він зробив людей здатними до високих чесноти і подвижного монашого життя. А для всіх нас, що спасаємося, він є «сила Божа». Богослужіння сьогоднішнього свята заохочує нас, дорогі брати і сестри, щоб ми споглядали святий хрест. Він є «особливим знаком» через який об’являється і виявляється нам Божа любов. На хресті зустрічається убогість людини і милосердя Боже. Хрест є «посаджений» в землі і може видаватися, що корінням його сягає людського зла, аду, однак він підноситься до гори, і спрямовано вказує на небо. Це – знак, який пригадує Божу доброту. Хрестом Христа є подоланий сатана, переможена смерть, дароване життя, повернена надія і подароване світло життя вічного. У райському саді Едему, під деревом, стояла жінка, Єва (пор. Бут.3). Спокушена сатаною, вона тягнеться до чогось, від чого застерігає Бог, за намовою спокусника вона бажає стати як Бог. Однак це є початок смерті, яка в ній зароджується (пор. Бут.3,6-7; Як.1,15). На Голготі, під хресним деревом, стоїть інша жінка, Марія – Богомати (пор. Йо.19,25-27). Вона послушна Богові, бере глибоку участь в жертві, яку Син складає з самого себе Отцеві за життя світу; а приймаючи довіреного Їй Ісусом апостола Йоана, Вона стає Матір’ю всіх людей по вірі в Її Сина. Сьогодні кожен, хто з вірою вдивляється в цей хрест, насамперед розуміє, що святий Хрест – це вічно живий символ безмежної Божої любові до нас грішних, символ досконалої Христової жертви, символ нашого відкуплення і спасіння, символ Христової перемоги над смертю і дияволом. Адже Хрест дає нам урок великої божественної любові, бо «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо.3,16). Святитель Іван Золотоустий у своїх роздумах про Боговтілення і Хрест Господній так говорить: «Не раба, не ангела, не архангела віддав Господь світові, але дав сутність Свою й Іпостась — Сина Єдинородного. Віддав же не за якихось обраних людей, а за все людство». Отже, Господній Хрест, якому поклоняємося в сьогоднішній празник, пригадує нам перш за все про безконечну Божу любов, про Христові страждання задля нас, але також і про наш обов’язок терпеливо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас є звернені слова Спасителя: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт.16,24) і «Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною – не може бути моїм учнем» (Лк.14,27). Богослужбові тексти празника Воздвиження Чесного Хреста також пригадують нам, що кожний з нас має сильну і могутню зброю для протистояння силам зла і ворогу нашого спасіння. Святий Єфрем Сирійський в IV ст. записав свої глибокі думки про животворне древо святого хреста: «Хрест – це воскресіння мертвих і надія християн; Хрест - потіха для бідних і терплячих; Хрест – батько для сиріт і вінець для одиноких; Хрест – охоронець для юнаків і невинність для дівиць, Хрест – хліб для голодних і джерело для спрагнених. Тож кладімо  животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди. Ні на одну годину, ні на одну мить не залишаймо хреста та без нього нічого не робімо». Тож сьогоднішнє свято промовляє до нас про дивне і триваюче діяння Бога в історії людства. Хрест Христовий на Голгофі став раз і назавжди центром спасительного діяння Бога. Христос є спасителем світу, бо в Ньому і через Нього явилася та любов, яка і дальше являється і якою Бог полюбив світ: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав» (Йо.3,16). Послав, щоб Співістотний Син Отця став Чоловіком, народившись з Діви Марії. Послав, щоб Син Чоловічий проповідував людям Євангеліє – Добру Новину спасіння. Послав, врешті-решт, щоб Син, відповідаючи нескінченною любов’ю на любов Отця, видав самого себе на хрест. Розп’яття на хресті було ганьбою і приниженням в людських очах. Апостол Павло в посланні до Филипян так каже про таїну Христового хреста: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я» (Фил. 2,6-9). В смерті Ісуса на Голготі, в ганьбі хреста і розп’ятті, чисто в людському розумінні тих подій, криється найбільше піднесення. Людські мірки є іншими. Боже провидіння і міра, якою відміряє Господь, перевищує їх безмірно. Те, що для нас може видаватися поразкою, в очах Божих є перемогою жертовної любові. Саме тому в хресті, ганьбі людській, знаходиться джерело вивищення Христа в Бозі. «Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2,9-11). Для апостолів це відкрилося у Воскресінні Христовому. Саме тоді вони зрозуміли, що Христос є Господь, що дана йому всяка влада на небі і землі. Тоді відкрилися їх очі і серця. Уста апостола Томи визнали: «Господь мій і Бог мій» (Йо.20,28). Тоді також, повіривши в силу Духа Правди, апостоли були готовими вирушити по цілому світу: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт.28,19). «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо.3,17). Часто люди запитують, чому хрест і розп’ятий на ньому Господь є брамою життя вічного? Чому в Христі розп’ятому являється до самого кінця Божа любов до світу, до людини? Відповідь на ці запитання знаходимо у розмові Ісуса Христа з Никодимом: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо.3,16-17). Спасительне піднесення Сина Божого на хресті має своє вічне джерело в любові. Це є любов Отця, який посилає Сина, дає Сина для спасіння світу. Це є також любов Сина, яка «не засуджує» світ, але віддає себе з любові до Отця для спасіння світу. Віддаючи себе Отцю через жертву на хресті, віддає себе також світові, кожній людині і людству. Хрест містить в собі таємницю спасіння, тому що в хресті підноситься любов! Це є піднесенням любові до найвищої вершини в історії людства. В хресті є піднесено любов і хрест, з висоти хреста ця любов сходить на нас. Бо Хрест – це найглибше схилення Божества над людиною. Хрест є наче дотиком споконвічної любові до найболючіших ран земного існування людини. Дорогі у Христі брати і сестри! Змінюються покоління, але незмінним залишається Христовий хрест. В ньому Бог постійно проголошує світові свою нескінченну любов і переможну силу, якої жодне зло не є в стані перемогти. Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста є наче стислою синтезою пасхального Таїнства Господа нашого Ісуса Христа. Сьогодні слово про Хрест, особливо звучить в серцях нашого народу. Подія Воздвиження Животворящого Хреста Господнього, по-особливому відчувається під час війни в Україні, бо Україну розпинають московити. І кожен, хто споглядає це розп’яття нашої Батьківщини, повинен зробити свій вибір у її захисті, просячи Божої допомоги. Тож без сумніву, сила животворного Хреста буде перемогою України. Просімо про Господнє милосердя над нашим народом, молячись словами тропаря: «Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови спадкоємство Твоє, дай перемогу благовірному народові Твоєму над супротивниками і Хрестом твоїм охорони люд Твій». А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 14 вересня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Бориславі відсвяткували 10-ліття освячення храму Різвда Пресвятої Богородиці [фото]

09 вересня 2024
  8 вересня 2024 р.Б. у м. Борислав (мікрорайон «Баня») відбулося святкування 10-ліття освячення храму Різвда Пресвятої Богородиці. З цієї нагоди Архиєрейську Божественну Літургію очолив преосвященний владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні архиєпископа-емерита Ігоря (Ісіченко) та владики Іринея (Білика), а також собору єпархіального духовенства та парафіян і гостей. Святкове богослужіння супроводжував своїм співом хор «Лемківська студентка» (кер. Богдан Шкільник). Проповідь виголосив владика Ігор, який, зокрема, зазначив, що свято Різдва Пресвятої Богородиці дає людині можливість відчути присутність Богоматері у її житті. Батьки Пречистої Діви – Йоаким і Анна – очікуючи її народження, пройшли іспит стійкості, довголітньої віри в Бога, і це вчить нас: хто витримає до кінця – спасеться, а це важливо у цей період повномасштабної російської збройної агресії супроти України. Детальніше...

Розпочались реколекції для єпархіального духовенства, які провадить владика Ігор Ісіченко [фото]

04 вересня 2024
2 вересня у м. Трускавець, в реколекційно-просвітницькому центрі "Оранта", розпочався І-й тур реколекцій для священників Самбірсько-Дрогобицької єпархії. На запрошення владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, цьогорічні реколекції проводить владика Ігор Ісіченко, архиєпископ-емерит УГКЦ. Детальніше...

Самбірсько-Дрогобицька єпархія уклала угоду з Дрогобицькою ОТГ про співпрацю у сфері освіти

04 вересня 2024
4 вересня у приміщенні Єпархіального управління Самбірсько-Дрогобицької єпархії, в м. Дрогобич, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, зустрівся з паном Тарасом Кучмою, міським головою м. Дрогобича та головою Дрогобицької ОТГ. На зустрічі були присутні також: владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та пан Тарас Шев'як, начальник відділу освіти Дрогобицької міської ради. Під час зустрічі було укладено угоду про співробітництво у сфері освіти між Самбірсько-Дрогобицькою єпархією та Дрогобицькою об'єднаною територіальною громадою. Детальніше...

Владика Ярослав делегував ієромонаху Никанору Лоїку право звершувати Чин великого екзорцизму на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії

03 вересня 2024
2 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, проголосив декрет, яким делегував ієромонаху студійського уставу о. Никанору Лоїку право звершувати на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії Чин великого екзорцизму. Детальніше...

У Корналовичах на Самбірщині відсвяткували 200-ліття храму Воскресіння Христового [фото]

03 вересня 2024
1 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Корналовичі на Самбірщині з нагоди 200-літнього ювілею освячення храму Воскресіння Христового. Єпископ відслужив Архиєрейську Літургію у співслужінні о. Григорія Жука (декана Дублянського) і священиків Дублянського деканату. Детальніше...

banner

Про музей
д-р Роман СМИК,
співзасновник музею:

Павло Пундій, Лука Костелина. Життєвий шлях Романа Смика
Марія Климчак. Світлій пам'яті Доктора Романа Смика


З ЖИТТЯ МУЗЕЮ

Виставки, які відбулися в музеї
Раритети музею
Гості музею
Відгуки гостей
Фотогалерея музею
Фільм "Єпархіальний музей"

КОНТАКТИ

Директор музею:
Тарас Шафран,
учитель історії та українознавства
Моб.: 097-661-40-47
shafran.ts@gmail.com
Skype: muzzey4

Адреса:
Львівська  обл.,
м. Трускавець,
вул. С. Бандери, 19.

Тел.: (03247) 6-85-91

Час роботи музею:
10:00-18:00
Вихідні: Субота, Неділя
Вартість квитків: пожертва

^ Догори