Владика Ярослав: Євангеліє переконує, що кожен може ділитися з іншими хлібом віри, прикладом святого і побожного життя

  7 серпня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт 14:14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб - Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби - до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі.              Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» - каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі.   Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших. Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. В сучасному глобалізованому світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодної нестачі чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни потрапляють в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство у пустелю, щоби навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку. Сьогоднішній світ дуже потребує доброго свідчення нашої віри, жертовності у любові. Наша правдива християнська постава може заспокоїти голод сучасної людини, котра так часто його відчуває, шукаючи правди та сенсу свого існування. Тому наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися. Як це важливо сьогодні для нас пам’ятати коли переживаємо війну агресора московії. Тож для того, щоб народилася нова Україна, щоб наше воїнство перемогло ворога, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь. І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Божого Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо ж Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. … Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт. 28, 18-20). Тому ми в довірі до Господа огортаємо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини, терплячих і страждаючих. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви і щоденної праці на славу Божу та дочасне і вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 7 серпня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Вітальний лист з нагоди 70-го ювілею Митрополита Ігоря (2022)

Слава Ісусу Христу! Високопреосвященний Владико Ігоре! З нагоди сімдесятої річниці Ваших уродин прийміть найщиріші вітання та найкращі побажання від духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Кожен Ювілей – добра нагода благодарити Господа за дар життя. Своє життя Ви, дорогий Митрополите, посвятили служінню Богові і своєму народові. Відповівши на Боже покликання «во время люте», коли наша Церква була в катакомбах. Ви ревно трудились і свідчили перед ордою московії, що наша Церква жива і врата більшовитсього аду її не подолали. Все ж, коли споглядаємо на Ваш життєвий шлях, бачимо, як мудро Господь приготовляв Вас до цього пастирського завдання. Ви протягом усього свого монашого та священичого покликання змагалися за життя і за обнову Церкви. Робили це передусім вступаючи до монашого Чину Найсвятішого Ізбавителя в темні роки переслідувань. Цей крок означав тоді готовність до самопожертви включно з жертвою власного життя. Але завдяки тому, що були саме такі як Ви особи, наша Церква могли перетривати і підготувати фундамент для прийдешньої відбудови церковного життя. Що й сталося на початку 90-их років минулого століття. Саме тоді Ви знову прийняли на себе завдання відбудови Провінції ЧНІ, коли перейняли від блаженної пам’яті Кир Филимона Курчаби уряд Настоятеля Провінції. Своєю терпеливістю, уважністю та мудрістю Ви зуміли згуртувати розсіяних братів через переслідування, творячи з них дійсно апостольську спільноту. Дбали про освіту, духовний зріст спільноти братів у монашестві, про відбудову домів Провінції. По нині з вдячністю згадуємо ті славні вівторки, коли всі ми збиралися, щоб ділитися тим, чим ми були і чим жили. Певного часу один співбрат звернув увагу на Ваш цінний дар кажучи: отець Ігор Возьняк завжди вмів вислухати. І дійсно, Ви завжди мали час і серце для кожного співбрата. Таким чином Господь проложив Ваш життєвий шлях відповідальними стежками людської історії. Він покликав Вас також до благодатного Архипастирського служіння та доручив Вам важливі завдання у Божому винограднику. Жертовно виконуючи їх, Ви здобули любов, повагу і вдячність Люду Божого. Тож у день, коли Ви відзначаєте 70-ліття Ваших уродин, я приєднуюсь до всіх привітань, які линуть на Вашу адресу, і молю Господа, аби благословляв усі Ваші добрі починання та архипастирські труди на теренах нашої рідної Львівської митрополії та всієї УГКЦ в Україні та на поселеннях. Сердечно дякую Богові за Ваше життя і служіння, яке Ви звершуєте у твердій вірі і непохитній надії за допомогою мудрого і виваженого слова та світлого і гідного до наслідування прикладу любові Бога, Церкви і свого народу. Нехай Милосердний Господь допомагає Вам відкривати нові горизонти перед нашою Церквою, облагороджувати наше зболене суспільство переконливим архипастирським словом та у непрості часи війни московії правдивим подвижницьким свідченням вміло провадити Божий люд до спасіння. Бажаю Вам, дорогий Владико, у архиєрейському служінні і надалі відчувати супровід Святого Духа та материнську опіку Пресвятої Богоматері Неустанної Помочі, щоб Ви змогли якнайповніше сповнити Божий задум щодо Вас, бо у цьому й полягає справжнє щастя кожної людини. Нехай Господь посилає Вам міцне здоров’я, духовний мир і щедру благодать на дорогах Вашого життя і служіння на многії і благії літа! + Ярослав м. Дрогобич,3 серпня 2022 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав привітав митрополита Ігоря з 70-літнім ювілеєм

3 серпня Високопреосвященному владиці Ігору, Митрополиту Львівському, виповнюється 70 років. З цієї нагоди владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, привітав ювіляра від грона духовенства й вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав: Віра повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім

31 липня владика Ярослав, єпископ Самірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячізвертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності. У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», – каже Cвященне Писання (пор. Мт 13,58). Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті. Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33). Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі. Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного. Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив. Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення. Всі ми потребуємо Божого змилування, коли наш народ потерпає від зухвалого та жорстокого агресора московита, коли бойові дії ведуться на землі, в повітрі і на морі, ми благаємо у Господа про особливу підтримку для наших воїнів, тому наслідуймо євангельських сліпців у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй наш народ, нашу державу, наше воїнство, терплячий і страждаючий наш Божий люд, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом». З вірою молимось, трудимось і боремось, за ради майбутнього України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 31 липня 2022 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

У Рудках на Самбірщині відбулась єпархіальна проща [фото]

3 липня у м. Рудки на Самбірщині відбулась проща до Рудківської ікони Пресвятої Богородиці. У храмі Пресвятої Євхаристії владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у співслужінні о. Івана Заяця (декана Рудківського), о. Богдана Ванівського (адміністратора храму) і священиків Рудківського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Бісковичі на Самбірщині [фото]

26 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирські відвідини парафії с. Бісковичі на Самбірщині. У цей день вірні святкували 30-ліття першої Божественної Літургії після виходу УГКЦ з підпілля і 25-ліття освячення місцевого храму. Єпископу співслужив о. Богдан Добрянський, декан Самбірський, о. Тарас Войтко, адміністратор парафії, і священики Самбірського деканату.  Детальніше...

Проповідь на другу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання описує перші дні прилюдного месіанського служіння Сина Божого. Дізнавшись про ув’язнення Іродом Йоана Хрестителя, Ісус Христос вперше виступив зі словами: «Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4,17). Після цієї проповіді відбулось покликання чотирьох рибалок – Петра, Андрія, Якова та Йоана до апостольського служіння. Коли Ісус проходив вздовж Галилейського озера, про що розповідається у сьогоднішньому Євангелії, Петро й Андрій, а також сини Заведея вже знали Ісуса. Про це нам говорить євангелист Йоан (пор. Йо. 1, 38-42). Ісус звертається до них: «Ідіть за мною», Господь не пояснює, до чого кличе їх, лише говорить дещо незрозумілі слова: «Зроблю вас рибалками людей» (пор. Мт. 4,19). Ми чули, як вони, покинувши човен, сіті, свої родини, пішли вслід за Ісусом. Для них розпочалось інше життя: життя людей, які навернулися і довірились цілковито Тому, Кому посвятилися. Читаємо у Євангелії: «Ісус побачив…» (пор. Мт. 4,21). Погляд Ісуса охоплював і багатьох інших людей, які там були, але щодо цих братів-рибалок Його погляд стає для них вибранням і покликанням. Це покликання відбувається під час щоденної праці цих людей. Ісус не говорить їм змінити професію, а тільки об’єкт ловитви, однак це буде тільки в майбутньому. Щоб це здійснилося, галилейським рибалкам потрібно буде слідувати за Ісусом, щоб навчитися від Нього проголошення Царства Божого. Таким чином покликання перших учнів відбувається у чотири етапи: побачив; покликав; залишили все; пішли слідом за Ісусом. Два перших кроки стосуються – Бога, два другі – людей. Покликанню учнів передує Божий погляд. Що означає «побачити»? В грецькому оригінальному тексті воно означає доконану дію і походить від слів «пильно дивитись», «шукати». Бог дивиться інакше, ніж ми. Людям впадає у вічі зовнішнє, а Бог бачить внутрішнє. Він бачить свій образ в людині. Він бачить, ким ми могли б бути. Ісус дивиться поглядом любові і глибокої довіри. Погляд цей має міжособовий характер і спрямований до конкретних осіб. Люди бачили у євангельських рибалках звичайних людей, а Ісус побачив у них своїх друзів – апостолів, попри їх людські слабкості й упадки. Апостоли були покликані, щоб після Вознесіння Господнього продовжити справу спасіння людського роду, яку започаткував Ісус Христос через своє воплочення, народження, хресну смерть та воскресіння. Саме ця ціль – спасіння людства – проходить основною віссю через все земне життя Сина Божого та через ціле Священне Писання. І першим кроком людини на цьому шляху є навернення. Навернення зі злої дороги, навернення до Бога, відкинення гріха… Апостоли виконали доручення, яке отримали від свого Божественного вчителя. Вони проповідували Його Слово. Хрестили людей, розбудовували Церкву Христову по всій землі. І завдання поширення Христової Благовісті не закінчилося зі смертю останнього Апостола. Це завдання для всіх нас, це покликання всіх християн. Першими, хто приніс радісну звістку про воскресіння Христове були жінки-мироносиці. Усіх нас – жінок, чоловіків, молодь, дітей – Господь закликав до поширення Євангелія, до свідчення життям віри у Його Ім’я, бо християнство – це не лише культ, обряд та дотримування певних норм і правил. Це, перш за все, життя кожного з нас у Христі Ісусі. І до нас, як і до Апостолів, звернені слова: «Ходи за мною». Тож маємо добре усвідомлювати, який обов’язок беремо на себе. Хто Він, що каже і нам сьогодні: «Іди за мною»? Він Той, Хто твердить, що рівний з Богом Отцем. «Я і Отець – одно» (пор. Йо. 10,30). «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14,9).  «Я – дорога, правда і життя» (пор. Йо.14,6). Коли Бог творив світ, то також дивився і бачив, що все створене ним було добре. Він створив людину на свій образ (Бут 1, 27) і хоче бачити у ній свою подобу (Бут 1, 26). Внаслідок гріхопадіння людина відійшла від Бога, почала ховатися від нього (Бут 3, 8). Творець же ж шукає її, його погляд біжить до людини. Він шукає зустрічі з поглядом людини, і коли два погляди зустрінуться, то означатиме, що людина побачила свій Первообраз, до якого вона хоче уподібнюватися. Людина в Ісусі Христі є покликана уподібнюватися до свого Творця, ставати богоносною. Ісус «покликав»: «Ідіть за мною» (пор. Мт. 4,19). Кожна людина є покликана Богом до життя, і це становить фундаментальну частину її особовості й ідентичності. Кожне покликання завжди є даром самого Бога. Гарно говорить про покликання як Божий дар пророк Єремія: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (Єр. 1,5). Про це говорить сам Ісус Христос до своїх учнів: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав» (Ів. 15,16). Ці слова об’являють нам правду про те, що кожне покликання є особистим даром, яким Бог обдаровує кожну людину зокрема. Ще перед народженням, Бог Творець дає людині покликання, приготовляє для неї місію. У наш час можемо почути: «Проблема нинішнього світу в тому, що у нас немає єдиного великого лідера». Але ж ми, християни, маємо найвеличнішого лідера у світі – Господа Ісуса Христа. У сьогоднішньому Євангелії Він закликає нас зробити Його нашим лідером: «Іди за мною». Він каже: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (пор. Мт.16,34). Сьогодні багато людей не знають, куди вони ідуть. Той, Хто каже: «Іди за мною», знає, куди він іде. Ісус прямує до Отця. Він хоче запросити нас із собою. Він прийшов, аби запровадити нас на небеса перед лице Отця. Він прийшов, аби дати нам прощення і мир як з Богом, так і з самими собою, аби донести нам любов Отця. В Ісуса для нас є завдання, мета, яку ми повинні досягти, як у цьому світі, так і в іншому, в який прийдемо. Тому не біймося іти за Ним. Наша справжня мета – не просто вірити в Ісуса, але свідчити Його своїм щоденним життям, бо «не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі», – каже Ісус (Мт. 7,21). Сьогодні люди передусім хочуть відчути зміст і сутність свого життя. Єдиний спосіб відчути це – іти за Ісусом. Якщо ми шукаєте шлях до прощення, то Ісус є тим шляхом, бо Він забирає наші провини від нас. Якщо ми шукаєте шлях до миру, то тим шляхом є Він, який сказав: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Йо. 14,27). Якщо ми шукаємо шлях до справжньої свободи, то тим шляхом є Ісус, який сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо.8,31-32). Хтось може подумати, що він не достойний того, аби іти за Ним. А рибалки були вартими? Був вартий гонитель Савло? Був вартий Петро? Ісус прийшов, як Спаситель, аби зробити нас вартими. Бог не обирає досконалих. Він виправляє тих, кого обрав. Так сталось зі Савлом, якого Він обрав, аби слідувати за Ним, і він став Павлом – великим апостолом. Так сталось зі стрімким і нерішучим Петром, який був обраний, аби іти за Ісусом – він став стійким і рішучим провідником Християнської Церкви. Слова «Іди за мною» визначають, що Ісус більш зацікавлений майбутнім, ніж минулим. Ці слова спрямовані тим, хто впав і хоче підвестись; тим, хто хоче вийти з болючого минулого до щасливого майбутнього, вийти з темряви до світла, тощо. Коли Ісус проходив мимо, Він сказав до рибалок: «Ідіть за мною», вони відразу кинули свої сіті і пішли за ним. Це було їхнє духовне народження, це був перший крок до спасіння, до прощення, миру, любові, правдивої свободи. Це був перший крок до небес. Так може статись і з нами, якщо ми скористаємось цим запрошенням нашого Господа, кожний особисто і як народ в цілому. Бо Господь промовляє до кожного з нас особисто через сьогоднішнє Євангеліє: «Іди за мною». Тож у ці дні коли Україна, її народ, збройні сили України переживають широкомаштабну військової агресії московії, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу, вкладаємо своє життя і майбутнє України у Божі руки. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 26 червня 2022 року Божого,с. Бісковичі, Самбірський деканат Детальніше...

У Дрогобицькій семінарії відбулось вручення дипломів випускникам [відео]

25 червня у каплиці Дрогобицької духовної семінарії владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію з нагоди завершення навчального року, вручення дипломів випускникам та уділення їм нижчих свячень. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Юрію Бойчуку. Детальніше...