Владика Ярослав у Самборі: Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною [фото]

28 серпня, на празник Успення Пресвятої Богородиці, храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора відвідав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. У співслужінні о. Богдана Добрянського (декана Самбірського і адміністратора парафії) та місцевого духовенства архиєрей очолив святкову Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2023)

У Різдві дівство зберегла Ти,в Успенні світа не оставила Ти, Богородице.Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.I молитвами Твоїмиізбавляєш від смерти душі наші.Тропар свята Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, прославленої у Самбірській іконі, зібралися ми сьогодні у святому храмі, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення − і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого доблесного воїнства, щоб Пресвята Богородиця захистила їх Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над агресором московії і справедливий мир для України. Ще декілька днів тому, святкуючи свято Преображення ГНІХ, ми думками линули на гору Тавор, споглядаючи з апостолами світлосяйну славу Божества нашого Господа. А сьогодні, у день Успення Богородиці, мисленно ступаємо до Гетсиманії – до гробу, де було покладене Її тіло. Ця подія – таїнственна, як і таїнственними були стрижневі моменти Її земного життя, про яке розповідають нам Святе Письмо і Священне Передання. У святі Преображення ми роздумували над майбутнім преображенням людського життя, яке нам у Своїй Особі привідкрив Христос Спаситель. А сьогодні, у день Успення Пресвятої Богородиці, споглядаємо торжественне преображення смерти: з трагічної розлуки − у мирне переставлення й сон. Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, яка від апостольських часів засвідчує, що коли Діва Марія закінчила Своє земне життя, Її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Святий Йоан Дамаскин пояснює нам це таїнство прослави Пречистої Богородиці, кажучи: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм народженні, зберіг Її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби Та, що в обіймах Своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, Яка бачила Свого Сина на хресті та серце Якої прошив меч болю, що його не зазнала Вона при народженні Ісуса Христа, оглядала Його, що сидить по правиці Отця». Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята «Успення» глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в оселі Небесного Отця. Кінець Її земного життя став переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало. У день Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала Цариця праворуч тебе, у ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс. 44, 10). Тож у цей святковий день Божий люд возвеличує Її словами кондака: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали, бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну». Перенісшись на небо, Богородиця не перестала бути Матірʼю тих, що живуть на землі. Вона є і Цариця Небесна, і Покровителька всього людства. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Це небесне материнство і близькість Пресвятої Богородиці до нас, людей, є однією з основних причин безмежної любови до Неї християн усього світу. Тому в наших богослужіннях ми часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас!» Чому ми так прославляємо Пресвяту Матір Божу?Святий євангелист Лука бачить суть восхваляння Марії у вислові Єлисавети: «Щаслива Та, що повірила» (Лк. 1, 45), бо Величання Богородиці – це пісня до Бога, Який живе і діє в історії, це гимн віри та любови, що лине з серця Діви Марії. Вона жила зі зразковою довірою і зберігала в глибині серця слова Бога до Свого народу, обіцянки, дані Аврааму, Ісааку та Якову, творячи їх суттю Своєї молитви. Слово Боже у Величанні стало словом Марії, світильником на Її шляху. Завдяки повній посвяті і ревній вірі Вона удостоїлася вмістити у Своїй утробі Слово Боже, що сталося плоттю. Марія в очікуванні народження Ісуса − це новозавітний Ковчег Божий, який носить у собі Божу Присутність, що є джерелом втіхи і повної радости. Тому Йоан Предтеча, зрадівши, «танцював» в утробі Єлисавети під час відвідин Пречистої Діви Марії, адже й цар Давид радісно танцював перед старозавітним Ковчегом. Марія − «візит» Бога, який дарує радість. Це відчула Єлисавета і, сповнена Святим Духом, викликнула голосом сильним: «Звідки мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого…?» (Лк. 1, 43). Також у Євангелії вміщені слова Богородиці, якими Вона пророчо передбачає цю перспективу прослави: «Ось бо віднині ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1, 48). Це пророцтво поширюється на всю історію Церкви. Воно вказує на те, що слава Пресвятої Діви Марії тісно пов'язана з тим фактом, що Вона погодилася стати Божим знаряддям у спасінні світу й породити Ісуса Христа. Отже, застановімся, яке значення для нашого життя має Успення Пресвятої Богородиці? Перша відповідь: в Успенні ми бачимо, що Бог гарантує людині оселю в Себе (пор. Йо. 14, 2); Бог є домівкою людини, у Бозі є місце для людини. Марія, з'єднуючись із Богом, не віддаляється від нас, не відходить в невідому галактику. Тому той, хто прямує життєвими шляхами до Бога, наближається й до Неї. Богородиця, поєднана з Богом, має таке велике серце, що воно здатне прийняти все творіння. І Вона засвідчує це Своїми чудесними ділами по всій землі, у чудотворних іконах та відпустових місцях. Богомати поруч, Вона слухає нас, Вона допомагає, Вона близька до кожного з нас. Дорогі у Христі, від початків християнства на українських землях наш народ перебуває під Покровом Пресвятої Богородиці та плекає особливу любов до Неї. Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши 1036 року войовничі орди печенігів, у подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії − Премудрости Божої, а над Золотими воротами − храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, у якому весь український народ було віддано під Покров Божої Матері. Відтоді й надалі Пресвяту Богородицю любить і з особливою набожністю вшановує наш український люд. Скільки ж то по нашій землі Богородичних святинь! Чимало з них посвячені й Успенню Пресвятої Богоматері. Саме в цю пору, після жнив, тисячами линули прочани до Її відпустових місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які відчиняються там, де, здавалося б, немає перспективи, немає виходу. На вихід із безнадії нам вказує ікона Матері Божої, прославлена у Самбірській чудотворній іконі. Як свідчать перекази та дослідники її зараховують до найдавніших українських ікон, що походять із XII–XIII ст. Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці належить до ряду богородичних ікон «умиління». Старослов’янське слово «умиління» вміщає в себе значення кількох сучасних слів: «скорботи», «милосердя» і «любові». На ній дитятко Ісус притуляється своїм обличчям до Богоматері. Однією рукою легеньким рухом повертає обличчя Богородиці до молільника, а другою рукою привідкриває Її мантію і в той спосіб немовби повторює слова, сказані на Голготі до свого улюбленого учня Йоана: «Ось Мати твоя», – а сьогодні ці слова нашого Господа линуть до всіх нас у скорботі засмучених війною, яку розпочала проти нашого народу московія. Пресвята Богородиця охороняє християн від відчаю та допомагає їм сказати «так» життю, незважаючи на присутність смерті, яку несе війна. Сьогодні ми відзначаємо 95-ту річницю коронації чудотворної ікони Самбірської Богородиці. Для того щоб більше осмислити значущість цієї річниці, згадаємо історичний контекст коронаційної події. 95 років тому, у 1928 році, Папа Римський Пій XI коронував Самбірську ікону Папською короною. Урочистий акт коронації звершив владика Йосафат Коциловський у свято Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня того ж року. Коронація ікони здійснюється тільки після визнання цієї ікони чудотворною, коли після ретельного дослідження звітується про численні чуда, пов'язані з даною іконою. Згадуючи 95-ту річницю коронації, ми цим виражаємо наше поклоніння та шанування Матері Божої і Її особливе місце в нашому житті та в нашому народі. Сьогодні Україна і світ переживають часи боротьби світла і темряви, добра і зла. Століттями український народ звертався до Богородиці про захист від ворога, але з 24 лютого 2022 року загроза від азійського рашистського агресора стала надзвичайно смертоносною. Та з нами Бог! Він дає нам обітницю: «Я покладу ворожнечу між тобою і Жінкою і між твоїм потомством та Її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Богородиця завжди вберігає своїх вірних у їхній боротьбі зі злом, бо «Ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла», – співаємо ми в нашій побожній пісні. Ось чому і сьогодні, у дуже скорботний час війни, ми молимось перед Самбірською чудотворною іконою про Її заступництво. Бо людський рід знає Її як помічницю покривджених, надію зневірених, убогих заступницю, засмучених утіху, недужих зцілення, грішних спасіння, всіх християн покров і прибіжище. Сьогодні перед чудотворною іконою тут, у Самборі, відзначаючи 95-ту річницю коронації, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Просимо, щоб Пресвята Богородиця захистила нас, наших воїнів, покривджених від війни, Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над агресором московії і справедливий мир для України. Нехай божественна благодать торкне кожного з вас і наповнить відчуттям близькости Христа і Його Небесного Царства! Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь + Ярослав 28 серпня 2023 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Владика Ярослав: Боже милосердя безмежне до грішників, які щиро каються і навертаються на праведну дорогу

  20 серпня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь з нагоди Преображення Господа нашого Ісуса Христа (2023)

«Це Син мій улюблений… Його слухайте»(Мт. 17, 5) Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми урочисто святкуємо літургійний спомин Преображення Господнього – реальної події з життя Господа нашого Ісуса Христа, про яку нам розповідає Євангеліє. Земне життя нашого Спасителя добігало до завершення. Зближався час Його страстей і смерті на Голгофі, а разом з тим і випробовування віри Його учнів — майбутніх апостолів. Учні щиро вірили, що Ісус є обіцяний Месія, про Якого писали Мойсей і пророки. Однак Євангельські події вказують, та й самі апостоли пізніше признаються, що ця віра затьмарювалася в їх розумі від тих неправдивих поглядів на Месію, які ширили в єврейському народі книжники і фарисеї. Загальноприйнятою була думка, що Месія, прийшовши на землю, згуртує весь єврейський народ, переможе його ворогів і дасть своєму вибраному народові можливість насолоджуватись невимовним щастям на землі. Апостоли також були під впливом таких уявлень, а тому вони ніяк не могли погодитись з тим, що їх учитель, такий могутній і славний, може бути зневажений, скатований, розп'ятий… Тому Христос скріплював віру своїх учнів. Необхідно було явити учням Свою славу — ту славу, яку Він мав у Небесного Отця перед сотворенням світу. Ту славу, яка належала Йому як Синові Божому, одноістотному з Отцем і Святим Духом. Цю безмірну славу Сина Божого ми виразно добачаємо впродовж всього земного життя Ісуса Христа. Також у сьогоднішньому євангельському читання дізнаємось про неї: «…узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли…» (Мт. 17, 1-8). На думку святого Йоана Дамаскина, Ісус Христос узяв саме цих трьох, а не інших апостолів, тому, що Петро, який прилюдно визнав Христове Божество, мав почути потвердження цього визнання і від Небесного Отця; Яків мав стати першим єпископом Єрусалиму і першим з апостолів віддати життя за Христа; Йоан був улюбленим учнем Ісуса. Дякуймо Богові за те, що «дав нам привілей називати його Отцем». В Старому Заповіті знаходимо об’явлення Божого батьківства, однак, лише Ісус був тим, хто навчив нас взивати «Отче наш», бо саме в Христі Ісусі стаємо дітьми Божими. Як чуємо в сьогоднішньому євангельському уривку, Ісус преобразився перед Петром, Яковом і Іваном (пор. Мт.17,2). Через заслону людської природи об’явився Син Божий, «Світло від світла». І було це підтверджено голосом з неба (пор. Мт.17,5). Бог Отець сам вказує на Ісуса, Сина свого, як «Вибраного» (пор. Лк.9,35), не лише під час хрещення в Йордані, але і під час Преображення. На горі Тавор, подібно як і над Йорданом, залунав голос Отця: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт.17,5). Коли Ісус втілився в лоно Марії Діви, то стався нашим братом, а ми всі, в Христі, стаємо «дітьми – синами та дочками в Сині», тому Бог влив в нас духа усиновлення (пор. Рим.8,15). Ця велика істина вимагає від нас конкретної відповіді вірою і життям. Преображення Господнє має глибокий богословський задум: воно вказує на життя вічне, яке перебуває поза нашим історичним і циклічним часом. Ця подія говорить нам про царство слави, преображення світу. Свідчення апостола Петра: «Господи, добре нам тут бути», – вказує на Царство Боже, яке прийшло в силі на землю на мить. Апостол Петро прагнув затримати його, але воно цьому світу не належить, тому й зникло, хоча й було в ньому. Тільки у другому приході Господа у славі Царство Боже прийде та існуватиме вічно, а на Таворі його чудесне видіння було хвилеве. Таким чином Преображення виявляє вільну волю Ісуса Христа до страждання, до входу в Єрусалим для хресної смерті. На Таворі заговорив апостол Петро й каже до Ісуса: «Учителю, добре нам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, Мойсеєві один та Іллі один» (пор. Мк.9,5). Тоді і залунав голос: «Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!» (Мк. 9,7). Це незвикле об’явлення Божого синівства Ісуса тривало досить коротко. Коли апостоли підвели свої очі, то не бачили вже нікого іншого, лише Ісуса: «А коли сходили вони з гори, наказав їм, щоб нікому не оповідали те, що бачили, аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих», - описує євангелист Марко (Мк.9,9). Так ми чуємо разом з апостолами передречення воскресіння з мертвих. Чуємо про це разом з учнями, вирушаючи з ними в Єрусалим, де станемо учасниками терпіння і смерті Господа, що є ключовими подіями в історії спасіння людства. Ісус є не лише найвидатнішою особистістю людської історії, але й Сином Божим, є Еммануїлом, Богом-з-нами і Божественним приятелем, Який має слова життя вічного. Він є світлом в темряві. Ісус є нашою радістю, бо ж знаємо, як Він любить кожного з нас. Апостол Павло в Посланні до Римлян пише так: «Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас … Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, - він заступається за нас» (Рим.8,31-34). Ніколи, але особливо в хвилинах розгубленості і неспокою, коли життя і сам світ валиться, не забувайте про Христові слова: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий» (Мт.11,28-30). На горі Тавор Небесний Отець свідчить про Ісуса Христа: «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте!». Словами «Його слухайте!». Бог Отець посилає Ісуса Христа людству як єдиного і остаточного Вчителя. З повеління «Його слухайте!» випромінює повнота Божественної влади, а також повнота любові Бога до людини. Послух Ісусові є для нас не тільки обов’язком, який випливає з буття християнина, але й ласкою, привілеєм, даром. Він є Дорогою; йдучи за Ним, не заблукаємо. Він є Правдою; слухаючи Його, осягнемо правдиве визволення (пор. Йо. 8, 32). Він є Любов’ю, а отже, прагне виключно нашого добра, коли скеровує до нас своє слово. Він є Життям; слухаючи Його слово, маємо доступ до вічного життя, бо слово Його — «Дух і життя» (пор. Йо. 6, 63). У сьогоднішньому Євангелії також читаємо, що ставши свідками Таворського чуда учні впали обличчям до землі й вельми злякались. Тоді Ісус підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт. 17, 7). Дотик Бога усуває із людського серця збентеження і страх, та вливає до нього силу і відвагу. Божий дотик позбавляє людське життя стагнації, інертності і пасивності. Як часто чути ці слова в Святому Письмі: «Устань!». Господь каже до Мойсея на Синай пустині: «Устань вийди поперед людей … Ось я стану перед тобою там на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть (пор. Вих. 17. 5-7). «Устань та їж, бо далека тобі дорога», — сказав Божий Ангел Іллі. «Вийди з печери і встань на горі перед Господом», — закликав вже сам Господь до пророка (пор. 1 Цар. 19, 7- 11). Пророк Єзекиїл згадує своє пережиття зустрічі з Богом: «Рука Господня була там на мені і він сказав мені: «Встань, вийди на рівнину, і Я там говоритиму з тобою» (3, 22). «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього» — наказує Господь пророкові Йоні (1,2). «Встань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет», — каже Ангел св. Йосифові (Мт 2, 13). «Встану і піду до мого батька», — вигукуй блудний син в хвилині прозріння (Лк 15, 18). «Встань і йди в Дамаск», — чує Савло, коли від Божого світла повалився до долу й осліп» (пор. Дії 22, 10). Кожного разу, коли відбувається щось важливе і вирішальне, людина мусить встати, піднестися, віддалитись від буденності. Завдяки прямій поставі людина може розмовляти з Богом віч-на-віч, як Мойсей на горі Синай. Вона виражає надзвичайну гідність покликання людини — бути партнером Бога, продовжувати Його діло сотворення і переображення створіння. Постава стояння на ногах є водночас поставою слухання і готовності сповняти волю Божу. Преображення Господнє належить до одних з найбільш подій в земному житті Ісуса Христа. Своє Божество Ісус приховував під виглядом тіла, затаював свою славу перед людським оком, а на горі Тавор Господь являється апостолам Тим, Ким справді був - Богом. Тому й пише Євангелист Йоан: «І ми славу Його бачили, - славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини» (Йо. 1.14). Цим прославленням Ісус хотів зазначити, що тим, хто слідуватиме за Ним на Голготу, їм на кінці важкої дороги розкриється незрівнянне щастя – з терпіння зрине спасіння. Тож завдання людини – стриміти до звершеного переображення свого життя, щоби з хмарних земних низин завітати до світлих, небесних вершин, тобто до місця всякого добра. Із сьогоднішнього Євангелія також бачимо, що саме під час молитви здійснюється оце Таворське чудо і Христос осяюється славою Божества. Тому і для нас щоденна щира молитва, приватна чи спільнотна у Божому храмі, повинні стати джерелом благодаті та духовного очищення. І це є нагода кожному із нас почути в глибині душі постійний та люблячий голос Небесного Отця: „Ти є син (дочка) мій улюблений, котрого я вподобав!” Добра й уважна молитва робить нас дітьми Божими, захоронює від байдужості та духовного очерствіння. Дорогі у Христі, наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність,  традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Сьогодні, коли святкуємо 85 річницю храму у вашому селі, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Погляньмо на плоди фруктових дерев, які ми приносимо для освячення на свято Преображення. Зовсім недавно вони були маленькими та непридатними до споживання, але під дією сонця та вологи вони дозріли та стали смачними. Під дією молитви і ми стаємо іншими, наповнюємо своє життя Божими чеснотами. Не забуваймо також і про ті життєдайні середники нашого преображення, котрими є Святі Тайни, а зокрема Сповідь та Причастя. Кожна Свята Літургія – це та Таворська вершина, на якій ми можемо зріти сяйво Божого Царства. Приступаючи до Господньої трапези, кожен стає причасником життя Божого, сповнюється радістю від участі в Божій славі та власного внутрішнього преображення. Стараймося, аби разом з плодами, що ми їх сьогодні принесли до храму на освячення, ми також віддавали Господеві гідні плоди нашого побожного життя. Нехай вони будуть покладені в скарбницях Небесного Царства. Також просімо нашого Господа, щоб Він і надалі проявляв свою силу в нашому народі. Молімся за наших воїнів захисників, усіх тих які зараз, жертвують власним життям боронячи нашу Батьківщину. Просімо, щоб Господь укріпив нашу віру у наших щоденних випробуваннях. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 19 серпня 2023 року Божого,с. Унятичі, Лішнянського д-ту Детальніше...

Відбулася проща до Української Кальварії [фото]

13 серпня відбулась загальноєпархіальна проща до Української Кальварії в с. Губичі, що на Старосамбірщині. Урочисту Літургію відслужив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Павла Коляси (декана Добромильського), о. Михайла Николина (декана Старосамбірського), ієромонаха Юстина Бойка, ієромонаха Никодима Гуралюка, о. Євгена Карпінця (адміністратора відпустового місця) та священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Богослужіння молитовним співом супроводжував хор храму св.Андрія Первозванного із Добромиля (регент Надія Яворська). Детальніше...

Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2023)

«Коли будете мати віру, як гірчичне зерно,  то нічого не буде для вас неможливого» (Мт. 17, 20)   Слава Ісусу Хритсу!Дорогі у Христі брати і сестри! Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію з великою довірою Божу допомогу. Місцева чудотворна Пацлавська ікона – надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам… Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Отож вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматері. На древню Українську кальварію прибули і ми сьогодні, у дуже скорботний час війни, яка вже триває півтора року.  Ми прийшли, щоб просити в Богородиці справедливого миру і перемоги для українського народу. Щоб молитися за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта, бо завдяки їхній боротьбі жахливі задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та для добра рідного народу. Улюблені прочани! Святий Амвросій Медіолянський каже: «Коли ми молимося, то ми промовляємо до Бога. А коли ми читаємо чи слухаємо Слово Боже, то Бог промовляє до нас». Слухаючи Євангелії, ми щоразу чуємо Слово живого Бога, Який до нас промовляє. Як християни, ми не лише віримо, що Бог є з нами, але що цей Бог своїм Словом промовляє до нас і кормить нас Слово життя. Боже Слово несе в собі велику силу: воно є творчим, бо ним Господь сотворив усе, що існує; воно є сильним, бо ним він виганяв демонів і воскрешав померлих; воно є зцілюючим, бо ним він оздоровлював недужих і прокажених. У Божому Слові криється Божий Дух і Боже життя (пор. Йо. 6, 63). Євангельське читання сьогоднішньої неділі розповідає нам про подію, яка відбулася після Преображення Ісуса Христа. Господь з трьома учнями (Петром, Яковом та Йоаном) повертається з гори Тавор і бачить розгубленість інших учнів, які не змогли оздоровити недужого юнака на прохання його батька. В цій благовісті на прикладі батька і апостолів бачимо людей, які, досвідчивши свою слабку віру, все одно прагнуть у вірі зростати у своєму щоденному житті… Євангелист Матей дуже коротко розповідає про цю подію, акцентуючи не на самому факті оздоровлення Христом, а на нездатності учнів його здійснити. Євангелист підводить нас до запитання: чому учні не могли зцілити цього юнака? Адже ж вони перед тим одержали владу оздоровляти хворих і виганяти бісів (пор. Мт. 10,1)! В той час, коли Ісус перебуває на горі з Отцем у славі, учні перебувають під горою з людьми. Вони стараються виконувати доручену їм Христом місію, однак безуспішно. Подібне питання постає перед Церквою після Пасхи Христової: як виконувати місію Спасителя, коли Він відійшов до Отця?  Основною темою і причиною слабкості Христових учнів є мала віра. Проблема полягає в тому, щоб наша мала віра перед лицем зла не перейшла в невіру. Важливо діяти у вірі, яка може все у Христі Господі. Віра є виявом послуху Отцеві, який промовляє на горі, щоб ми слухали Сина (пор. Мт. 17,5). Така віра перенесе будь-де «ту гору», яка є горою Преображення Господнього – славу Бога на землі. Хто слухає Ісуса Христа, той вже переміг зло, Його слово має силу зробити нас дітьми Божими (пор. Йо.1, 12). Ісус буде взятий з цього світу, і місія буде продовжена Його учнями (пор. Мт.21,18-20). Так само і у Церкві тільки той переможе зло, хто має віру. Вона уможливлює присутність «неприсутнього» Бога. Віра полягає у слуханні Бога і виконанні Його слів (пор. Мт.7,21.24). Церква завдяки тому, що слухає Ісуса, стається такою, як Він – переможницею зла. З Євангелії Луки дізнаємося, що оздоровлення юнака сталося «наступного дня» після преображення (пор. Лк.9,37). Це важливе уточнення, бо наступний день після свята – звичайний день. В цьому фрагменті йдеться про проблему «наступного дня»: як переживати свято Преображення і славу на горі у буденності життя, яке часто затьмарене і віддане злу. Як принести в «щоденне сьогодні» вже звершену Ісусом перемогу над злом, яку таїнственно святкуємо на Божественній Літургії? Як переживати неділю у понеділок і впродовж цілого тижня? Отож наступного дня Ісус є між своїми, але вже не як Господь слави, але як Той, Хто йде на хрест щоб перемогти смерть. Ісус, який остаточно вознісся і вступив до неба, є і надалі присутній серед своїх завдяки своїй спасительній силі Воскресіння. Він не відійшов, але надалі є присутнім, щоб продовжувати боротьбу зі злом у своїй Церкві. Він заступається своїми багатими небесними дарами. Тепер ми маємо доступ до Нього у новий спосіб: через віру. Саме цього сьогоднішнє Євангеліє хоче нас навчити. Після сходження Ісуса Христос на гору Тавор і спілкування з Отцем у Преображенні Господь сходить поміж своїх учнів, щоб реалізувати Боже Царство через віру апостолів. Причиною того, що учні не змогли допомогти юнаку, є не відсутність Господа, Який насправді завжди є присутній і славлений, але відсутність тієї віри учнів, яка чинить Його присутнім разом із Його силою. Темою цього фрагменту є можливість бачення Ісуса під час Його відсутності. Це дає віра. Безсилля учнів у звершенні спасіння Ісус пояснює браком віри. Успіх або відсутність успіху у боротьбі зі злом залежить від віри, а не від чогось іншого. Господь є всесильним і милосердним, але може діяти лише там, де через віру приймається Його діяння. Христос є «відсутнім», коли помер, воскрес і вступив до своєї Небесної слави, але у євхаристійному таїнстві ми «споглядаємо» Його славну присутність у тій мірі, в якій «слухаємо» голосу Отця, Який говорить нам, щоб ми були Йому послушні на Його хресному шляху. Так Він діє у нашому щоденному житті. Учні радісно приймають славу преображення, хочуть навіть її затримати. Але Ісус вимагає від них віри, яка є згідною на страждання і «слабкість» хреста. Тільки така віра має силу подолати злого духа. Віра, яка не знає сили хреста, є невірою і лукавством (пор. Лк. 23, 35-39). Тому учні повинні «уважно слухати» слів, що «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям» (пор. Лк. 9,44). Вони мусять зрозуміти сенс Його Страждань. Було б достатньо, якби апостоли мали навіть невеличку віру. Тут євангелист відсилає нас до притчі про гірчичне зерно (пор. Мт 13, 31-32). Спочатку це насіння найменше з усіх зерен. Але воно перебуває у постійному зростанні, сягаючи аж до великого дерева. Важливо, щоб і віра учнів була такою ж динамічною у прогресії постійного зростання. Так із малої віри можна прийти до сповнення великих речей, бо нема нічого неможливого для того, хто вірує (пор. Мк. 9,23). Учні запитали в Ісуса, чому вони такі безсилі, чому вони не можуть допомогти тим, які з великою надією до них приходять? Учням не вистачило віри. Не віри в те, що вони мають силу це зробити, а віри в те, що Бог може це створити. Роль учня в тому, щоб розгорнути якомога ширший простір для Бога, щоб Він міг вступити в життя й вчинити чудо. Спочатку, до їх запитування, Христос сказав привести хворого юнака. Віра є приношенням до Ісуса нашого непереможеного зла, а навіть нашої невіри і лукавства. Це перше, що кожний з нас може зробити, коли перед нами брак довіри, нестатки, хвороба, розпач, розгубленість, смертоносна війна… Ми так часто намагаємося комусь допомогти. Деколи якоюсь мірою ми це можемо зробити. Водночас маємо усвідомити, що гранична гармонія, цілісність людини може бути відновлена тільки самим Богом. Тому ми повинні пам’ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного зраненого, розбитого привести до Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди ввійшли у спілкування із Ісусом, до Якого ми їх привели. Для сповнення християнської місії треба пройти шляхом молитви й посту. Не тільки посту як поміркованості в їжі. Але також і духовного посту, тобто свободи від усього того, що нас поневолює, від усього того, що нас приваблює в грісі. Це означає до кінця належати Богові й бути здатними до Нього повернутися й слухати в глибинах нашого буття Його животворче слово,яке запрошує до молитви. Це означає збільшити нашу віру. Дорогі в Христі! Вірити в Бога означає поєднати себе з Ним. Поєднати нашу душу, наше тіло, наше прагнення – усе наше єство. Саме те поєднання між людиною і Богом ми називаємо вірою. Апостол Павло каже: вже не я живу, а Христос живе в мені (пор. Гал. 2, 19-20). І те, що сам Христос чинив на доказ свого Божества, може діятися через життя, молитву і свідчення віруючої людини, бо Слово Отця є живе і вічне. Воно не підлягає зіпсуттю і є безсмертним зерном, яке відновлює нас на Його образ (пор. 1 Пет.1,23). Хто його приймає, той стається Божою дитиною (пор. Йо.1,12) і ріднею Ісуса Христа (пор. Мт.12, 50). Тож просімо нашого Господа, щоб Він і надалі проявляв свою силу в нашому народі. За молитвами Пресвятої Богородиці, що прославилась у Пацлавській іконі, занесімо наші молитви до стіп Спасителя за наших воїнів захисників, усіх тих які зараз, жертвують власним життям боронячи нашу Батьківщину. Просімо, щоб Господь укріпив нашу віру у наших щоденних випробуваннях, кажучи: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (пор. Мр. 9,24 ).А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 13 серпня 2023 року Божого,с. Губичі, Добромильського деканату Детальніше...

Владика Ярослав: Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас

30 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м.Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співчуття з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт. 14,14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб – Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби – до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі. Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» – каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі.   Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших. Одного дня батько просив свого приятеля–бізнесмена відвезти його сина, хворого на церебральний параліч, до спеціальної школи. Цей бізнесмен погодився, а опісля докоряв собі, що будучи дуже зайнятим, погодився відволіктися на справу, яку б міг зробити будь-хто інший. Як тільки вони від’їхали, хлопчик запитав бізнесмена: «Чи ви є Бог?» «Ні, я не Бог», прозвучала відповідь. «Чи ви працюєте для Бога?» «Ні, я не працюю для Бога, але чому ти ставиш такі запитання», – поцікавився бізнесмен. «Коли я запитав свою маму, хто відвезе мене до школи, – пояснив хлопчик, - вона сказала: «Не знаю, але Бог про це потурбується». Після тривалої призадуми бізнесмен відповів: «Синочку, я ніколи перед цим не думав про працю для Бога. Відтепер можеш бути впевнений, я працюватиму для Нього у будь-який спосіб». Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. В сучасному глобалізованому світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодної нестачі чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни потрапляють в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство у пустелю, щоб навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку. Сьогоднішній світ дуже потребує доброго свідчення нашої віри, жертовності у любові. Наша правдива християнська постава може заспокоїти голод сучасної людини, котра так часто його відчуває, шукаючи правди та сенсу свого існування. Тому наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися. Уже півтора роки ми живемо в умовах війни, страждають міста і села, від обстрілів гинуть люди, по всій лінії фронту ідуть важкі бої, і для того щоб захистити сьогодні нашу землю, країну, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок. Маємо відчути, як українське суспільство, як народ, що ми повинні боронити свою Батьківщину відповідно до дарів, завдань і покликань кожного з нас. Сьогодні кожен з нас має відповісти у своєму сумлінні на питання: де є мій блокпост, на якому я зобов’язаний робити все для перемоги. Коли ми принесемо перед Боже обличчя цей наш «хліб» – наші зусилля, Господь довершить те, що не можливе людині, бо Він дає хліб серед пустелі, життя серед смерті, надію серед відчаю. Отож коли ми спроможемося на цей крок довіри до Божого Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо. 6,35). Бо, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік (пор. Пс. 125, 1). Тому милість Твоя, Господи, нехай буде на нас, бо ми надіємося на Тебе (пор. Пс. 33, 22). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав м. Дрогобич,30 липня 2023 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Віра провадить нас до Божої всемогутності

  23 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Преображення Господнього в м. Стебник. У співслужінні о. Андрія Осередчука (адміністратора парафії) і священиків Трускавецького, Дрогобицького деканатів єпископ відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!  Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс. 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт. 8,3), сотником (пор. Мт. 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячізвертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності. У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», –  каже Cвященне Писання (пор. Мт. 13,58). Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт. 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи  Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт. 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті. Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33). Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд. 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі. Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного. Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив. Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення. Всі ми потребуємо Божого змилування, коли наш народ потерпає від зухвалого та жорстокого агресора московита, коли бойові дії ведуться на землі, в повітрі і на морі, ми благаємо у Господа про особливу підтримку для наших воїнів, тому наслідуймо євангельських незрячих у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй наш народ, нашу державу, наше воїнство, терплячий і страждаючий наш Божий люд, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом». З вірою молимось, трудимось і боремось, за ради майбутнього України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. 23 липня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...