Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2022)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Цими днями Церква поступово готує нас до великого свята літургійного року – Різдва Христового. Це приготування розпочали ми з вами ще місяць тому – передріздвяним постом Пилипівкою. Згодом, починаючи від свята Введення у храм Пречистої Діви Марії, під час богослужінь ми співали: «Христос народжується – славте; Христос з небес – зустрічайте; Христос на землі – підносьтеся!» (Ірмос 1 пісні Канону Різдва Христового). Минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї згадуємо Святих Отців. Сьогоднішній день – Неділя перед Різдвом Христовим – є черговим етапом підготовки до святкування спомину про цю величну подію в історії спасіння, якою започатковується Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт був угодою між Богом і Його народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягарів гріха, мовлячи до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо гріхопадіння прародичів зробило людській рід особливо уразливим до зла. Цю людську трагедію cвятий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є воланням усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. За рiзних обставин цією вірою Отці Старого Завіту жили i перемагали. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40). В сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Святий євангелист Матей поділяє книгу родоводу Ісуса Христа на історію очікування в чотирьох періодах: говорить про час до Авраама, відтак час між Авраамом та Давидом, між Давидом і часом Вавилонської неволі, а далі – до народження на землі Спасителя світу. Іншими словами, святий Матей наче вводить нас таким прологом в Таїнство народження Ісуса Христа, показує Хто є Той, Якого ми очікуємо побачити у Різдвяну ніч у бідному вертепі в яслах на сіні, і дає відповідь – це є Месія. Він є Той, хто сповнить усі сподівання і очікування всієї історії старозавітного Ізраїля. Він є Той, хто буде сповненням обіцянки Бога Авраамові, що у його потомстві будуть благословенні всі народи. Він є Той, хто народиться з дому Давида, як «паросток з пня Єсея», буде сповненням того завіту, який уклав Бог з царем Давидом, кажучи, що потомок його отримає царство, «якому не буде кінця». А пророк Ісая, який був благовісником слова Божого в часи Вавилонської неволі, сповіщав прихід Спасителя не тільки для Ізраїля, але й для цілого світу. Іншими словами, Той, Хто має народитися, є сповненням надії, походить з дому царя Давида, є Месією, в якому Господь Бог сповняє все те, що Він говорив і обіцяв протягом усієї історії Старого Завіту. Прихід Месії засвідчують більше 300 незвичайних пророцтв у Старому Завіті, що стосуються Його життя і діяння. У цьому родоводі Ісуса Христа ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді людина відверталася від Бога. Коли ж народ виявляв знаки покаяння, Бог продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. У темряві різдвяної ночі народжується світло життя – Дитятко Ісус, і осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч нашого сьогодення і хоч як лякав би нас морок, неодмінно настає світанок, і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають. Дорогі у Христі! Кілька років тому світ належно не відреагував навіть на акт російської агресії та анексію Криму. Московія повірила, що може робити все, що захоче, однак зустріла спротив народу України, який стоїть у біблійній баталії: Давида проти Голіата, правди проти брехні, добра проти абсолютного лукавства, яке вбиває і нищить. Рік який минає був для нас дуже важким. Московія розпочала повномасштабну хвилю збройної агресії супроти українського народу. Наше життя радикально змінилося. Тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма… Люди ховаються від обстрілів у підвалах і думають, як забезпечити електрикою свої помешкання. Сьогодні наша Батьківщина занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців. Наші воїни – брати і сестри захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця, і Він завжди допоможе нам! У Євангелії від Йоана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі тягарі. Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він Сам –Господь наш Ісус Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог! З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. З нами при смерті – аби ми були впевненими і покріпленими. Так, з нами навіки після смерті – у місці, де “око не бачило, вухо не чуло, не спадало ніколи людині на думку, що Бог приготував для тих, кого Він любить” (І Кор.2,9). Часто ми сприймаємо Ісуса виключно як історичну постать минулого; як того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». У ці дні війни, як ніколи, ми потребуємо «Бога з нами». Дорогі молільники! Ставаймо свідками присутності Живого Бога в нашому житті. Вміймо відчути, відчитати цю присутність Бога в різних обставинах і моментах нашого земного життя і нашої боротьби. По-особливому переживаючи Божу присутність під час Різдвяних свят, навчімось відчувати її щоденно, впродовж цілого року. Приготовляймося до духовної зустрічі із Христом, щоб відновити свій духовний родовід, свою спорідненість з Господом. «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі Його» – каже Господь (пор. Отк. 3.20-21). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 1 січня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Різдвяне послання Владики Ярослава (2023)

Христос народжується – славте;Христос із небес – зустрічайте; Христос на землі – підносьтеся!Співай Господеві, вся земле, і радісно оспівуйте, люди!Ірмос 1-ї пісні Різдвяного канону Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Серед теперішніх непростих обставин зновучуємо слова, якими доноситься звістка «ангела Господнього», повідомляючи нам «велику радість, що буде радістю всього народу:сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк. 2, 10−11). ДнесьПредвічний Бог приймає людське тіло. Нині Син Божий стає Сином Людським. Сьогодні Агнець Божий сходить з неба на землю, щоб узяти на Себе весь тягар людської гріховности і зцілити її. Нині в образі беззахисного Дитяти, Яке спочиває у скромних яслах, очима віри споглядаємо Того, Хто скоровоскресне з мертвих, зруйнує адову силу і як Цар миру вийде переможцем із гробової печери, несучивсьому світові нескінченну пасхальну радість. Сьогодні Син Божий дарує людям надію на спасіння від вічної погибелі. Щорокуновозавітний народ Божиймолитовно споминає подію Христового Різдва, яку передбачали пророки й дожидавстарозавітний Ізраїль. Чимало поколінь сподівалося на прихід Христа-Месії. За цей час очікування людство глибоко відчуло тугу за втраченим раєм, пройшло довгий шлях дозрівання, стало на шлях Богопочитання, приготувавшись до таїни пришестя свого Спасителя. І коли «сповнився час, Бог послав Свого Сина, що народився від жінки, народився під Законом, щоб викупити тих, які під Законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. 4, 4−5).Таке увінчане успіхом старозавітне очікування вчить нас не розчаровуватися, а з вірою та надією прямувати до сповнення Божих обітниць, хоча іноді наші життєві шляхи затьмарені випробуваннями, крізь які, здавалося б, навіть не проглядає промінь Божої любови до нас. Ангельське славослів'я «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14) сповіщає про найбільше чудо – втілення Бога в людину, Творця – у творіння; чудо, яке перевершило велике діло сотворення світу з нічого.Вифлеємські пастухи прийшли поклонитися сповитому пеленами Творцю Вселенної.Небесна зоря привела до Вифлеєма царів-мудреців, звіщаючинародженняПредвічного Бога.Тому пришестя Спасителя знаменує початок нового етапу в історії людства. Старий Завіт був Союзом Бога лише з вибраним народом, а Різдво Христове– це свято, яке стосується кожної людини, до якої б нації, культури чи соціальної групи вона не належала.Біля ясел новонародженого Спасителя зустрічаються прості пастухи та царі–мудреці, тобто юдеї та чужинці, невчені і вчені, бідні й багаті. Наші різдвяні святкування – це не просто данина традиції чи ще один період церковного й народного календаря. Різдво Христове – це свято безмежної БожественноїЛюбови до людини; це святосповнення Надії людства, яку нездатні знищити труднощі й випробування; це свято Віри в Бога, вірного Своїм обітницям. Ми маємо переживати цю подію як радість втіхи грішних людей, як радість від усвідомлення того, що ми не забуті й не покинуті Богом, як радість від зустрічі з Тим, Хто витре кожну сльозу з очей наших і втамує всяку скорботу, плач і біль (пор. Од. 21, 4). Українців, зануренених у полумʼя оборонної війни від нападів підступного й жорстокого північного ворога− московії, часами охоплюють сумніви: чому в тиху ніч Христового Різдва ангели співають про мир, якщо тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет? Чому різдвяну ніч просвітлила вифлеємська зоря, а наші домівки й вулиці поглинула пітьма? Та ми знаємо, що мирна землі, мирв Україні залежить від миру в душі кожної людини, від чистоти серця, подвигу віри й жертовного служіння Правді. Війну й руйнування несе гріх, який є порушеннямБожих Заповідей.Ангели співаютьпро той мир, який ми випрошуємопід час наших богослужінь, молячись «замир з висот і спасіння душ наших». Ми прагнемо миру, «вищого від усякого уявлення» (Флп. 4, 7). Цей мир приніс на землю Єдинородний Божий Син, Якого пророк Ісая називає «чудесним Порадником, сильним Богом, Отцем довічним, Князем миру» (Іс. 9, 5), тобто Джерелом і Подателем справжнього Божого миру. Наш народ став союзником цього Князя миру й сильного Бога, занурившись у купіль Свято-Володимирового Хрещення, 1035-у річницю якого споминаємо цього року. Тому християни-українці переконані, що цей Божий мир неодмінно запанує. Стоячи на боці Правди й Божих Заповідей, ми відповідаємо на всі біди й випробування словами пророка: «Задумуйте задуми − та вони не вдадуться, давайте накази − та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Іс. 8, 10)». У цьому переконанні робімо все, що від нас залежить, щоб і на багатостраждальній українській землі запанував справедливий мир, та одночасно благаймо Всемогутнього Господа: «Перемоги благовірному народові на супротивників даруй і Хрестом Твоїм охорони люд Твій» (Тропар Хресту «Спаси, Боже, людей Твоїх»). Гортаючи сторінки Євангеліяй аналізуючи історію, зауважуємо, що світчасто зустрічає Богаз невдячністю та ворожістю. Христос прийшов у цей світ, але не всі Його прийняли. Справді, Ірод і досірозшукує «дитя, щоб його вбити» (Мт. 2, 13). І сьогодні в наших домівках та на вулицях лунають «голос, плач і тяжке ридання» (Мт. 2, 18). І в наші часи наявна тенденція вигнання Христа з особистого й публічного життя.Часто сучасналюдина живе так, ніби й не відбулося пришестя Спасителя.Проте Божественна педагогія різдвяної події вчить нас, що, незважаючи на всі зусилля Ірода, його слуг, а також їхніх пізніших послідовників, неможливо знищити великий дар спасіння людства. Зауважуючи несправедливість довкола й самі зазнаючи випробувань, прислухаймося до слів Господа: «Прийдіть до Мене, всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28); «У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я-бо подолав світ» (Йо. 16, 32).Не зневірюймося, а будьмо певними, що Господь завжди вірний Своїм обітницям. Дорогі у Христі! Російська збройна агресія ранила і розʼєднала нас фізично: хтось перебуває далеко від рідного дому, захищаючи свою родину й Батьківщину, хтось утратив свою домівку, хтось скорботно переживає втрату рідних. У цих умовахми особливо покликані до духовної єдности – у наших молитвах та за допомогою справ любови й милосердя. Вірою у вічне життя, світлом пасхальної радости та незламної надії огорнімо наш біль від утрати рідних та знайомих.Переживаючи різдвяну подію, стараймося надати допомогу тим, хто її потребує, наповнити світлом і радістю життя самотніх, засмучених і хворих. У ці різдвяні дні особливоювдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто захищає нас зі зброєю в руках, а також тих українців та представників інших націй, які допомагають нашим воїнам і постраждалим від війни.Під час наших богослужінь і за святковим столом згадаймо полеглих героїв і їхні родини, поранених захисників і відважних бійців, полонених і вимушено переселених осіб, волонтерів − усіх, завдяки кому святкуємо Різдво у вільній і незалежній Українській Державі. Святкуючи подію Христового Різдва, попри всі труднощі й випробування, які тепер переживаємо, бажаю кожному з нас зберігати християнську віру, не втрачати надії та сповнюватися любов'ю до Бога і свого народу. З Божим благословенням розпочнімо новий 2023 рік Божий у твердому переконанні й молитовному очікуванні, що «Господь народові Своєму дасть силу, Господь благословить народ Свій миром» (Пс. 29, 11). Молімося й борімося, щоб в Україні й у всьому світі зникла злоба війни, а запанував мир і спокій, щоб разом з небесними силами людський рід заспівав радісну пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання!» (Лк. 2, 14). Нехай радість світлого Христового Різдва завжди освячує наше земне життя у служінні Богові й Україні! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,19 грудня 2022 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав у Бориславі: Господь Бог, з огляду на майбутнє Богоматеринство Пресвятої Богородиці, зберіг її святість, чистоту і непорочність недіткненою будь-яким гріхом [фото]

22 грудня, у свято Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Анни в м. Борислав. У співслужінні о. Романа Василіва (декана Бориславського) і священиків Бориславського, Трускавецького деканатів єпископ відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

У с. Медвежа на Дрогобиччині відсвяткували 150-ліття місцевого храму [фото]

19 грудня, у свято св. Миколая Чудотворця, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Медвежа на Дрогобиччині, де з нагоди 150-ліття місцевого храму відслужив Архиєрейську Літургію. Владиці співслужив о. Степан Гладьо (декан Мокрянський), о. Євген Вороновський (адміністратор парафії) і священики Мокрянського, Дрогобицького деканатів. Детальніше...

Проповідь у день святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Посеред великого числасвятих в мозаїці свят церковного року християни з особливою увагою вшановують святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця. Цьому Божому угоднику Церква у богослужіннях віддає особливу прославу 19 грудня та 22 травня, а також кожного четверга тижня, оспівуючи його велику любов до Бога та ближніх, називаючи його правилом віри, взірцем лагідності та великим заступником вірних. Із життя святого Миколая знаємо, що він народився близько 270 рокуБожогов місті Патарі, в Лікії, південно – західній області Малої Азії (сьогодні територія Туреччини). Юний Миколай, будучи даром у відповідь на невтомні молитви своїх благочестивих батьків Теофана та Нонни, які пообіцяли Богу посвятити свою дитину Йому на служіння, виховувався в особливих духовних обставинах. Його віруючі батьки зуміли передати сину свою глибоку любов до Бога та людей. Вони прищеплювали йому всі християнські чесноти, оберігаючи його душу від руйнівного впливу цього світу. Це допомогло йому вже в юнацькому віці стати досить зрілою духовною людиною. Про це красномовно свідчить його житіє, в якому говориться: «Будучи юнаком, він виявляв схильність до строгого стримування та усамітненого життя, віддалявся від світських забав та розваг, часто відвідував храми Божі і з любов’ю вивчав Святе Письмо під керівництвом свого родича Миколая, єпископа Патарського». Тому про юного св. Миколая справедливо стверджується: «Служачи Господу, юнак горів духом, а досвідченістю у питаннях віри був подібний духовному старцю, чим викликав подив та глибоку повагу вірних». Родина святого Миколая була досить заможною, проте багатства не стали перепоною для живої віри, правдивої побожності та доброго християнського виховання. Саме тому молодого юнака, який після смерті своїх батьків успадкував великий маєток, не манили матеріальні блага. Він радо ділився ними із потребуючими. Ціле своє життя святий Миколай відзначався євангельськими чеснотами сильної віри, гарячої любові до Бога та ближніх, особливо милосердям до вбогих, хворих, немічних та опущених. Недарма його ще за життя називали батьком сиріт, вдів і бідних. В образі святого Миколая бачимо правдиву поставу справжньої милостині: він не чекав, щоб вбогі приходили до нього, прохаючи про допомогу, а сам шукав їх з метою допомогти. Робив він це часто таємно, визначаючись великою скромністю, пам’ятаючи повчання Христа: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (пор. Мт. 6, 3-4). Часто на іконах святого Миколая зображають зі святим Євангелієм в руках, і це невипадково. Життя та служіння цього Божого угодника стали живим свідченням сповнення євангельських блаженств, котрі є суттю всієї Христової Благовісті, до яких впроваджує нас сьогоднішнє євангельське читання. Тому в тропарі празника св. Миколая співаємо: «Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши, положив ти душу за людей твоїх...”. З життєпису святого угодника Миколая бачимо, що любов та милосердя до ближнього – це не прояв якоїсь слабкості та дріб’язкових сентиментів, а постава зрілої та відважної людини. Відомо, що святий Миколай був ревним захисником Божої правди, коли державою ширилося єретичне вчення Арія, який спотворив віру Церкви в божество Христа. Відомо, що він як архієрей брав участь у І Вселенському Соборі в Нікеї в 325 році, де рішуче виступав проти аріанства. Переставився св. Миколай близько 345 року. Господь після смерті прославив його мощі даром творення чудес, і Церква величає його великим чудотворцем. Чудесні прояви його заступництва стали причиною поширення ще більшої слави про нього. Святого Миколая вшановують християни по всьому світі з особливою повагою. Наприклад, у Франції та Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько чотирьохсот храмів, названих на честь святого Миколая. В Україні храми з його іменем споруджували майже від самих початків запровадження християнства. Одним із перших храмів, побудованих рівноапостольною княгинею Ольгою у Києві, був саме Свято-Миколаївський храм. Його спорудили над могилою князя Аскольда, першого київського князя – християнина, якого у хрещенні назвали Миколаєм. У другій половині ХІ століття під загрозою нападу мусульман, які захопили Малу Азію, італійські купці, вважаючи святого Миколая великим покровителем й опікуном мореплавців, викрали мощі святого і перенесли їх у 1087 році до міста Барі на півдні Італії. З цим історичним фактом пов’язане свято, яке майже від часу його установлення існувало в нашій українській Церкві. Таким чином святий Миколай служив і служить символом єднання східних і західних християн. Святкові богослужіння вдало розкривають суть служіння св. Миколая. На Утрені цього свята співаємо такі слова: «Зійшовшись, звеличаймо: хворі – лікаря; ті, що в бідах – рятівника; грішні – заступника; бідні – скарб, терплячі – потішителя, подорожні – супутника, плаваючі – керівника, і всіх всюди радо випереджаючого». А тропар празника звіщає нам, що св. Миколай є правилом віри і образом лагідності, тобто він є зразком правдивої, а не примарної віри у Христа, а також зразком правдивої, а не вдаваної лагідності. Святитель став правилом віри, бо не нехтував постановами чи заповідями, що випливають із віри, а практикував віру в повсякденному житті. Також цей Божий угодник був образом лагідності, бо не дозволяв собі залишатися байдужим до людського горя. Образ святого Миколая – це живий приклад для наслідування. Це – взірець того, як належить поступати нам у нашому повсякденні. Часто і ми мусимо оглянутися довкола, щоб побачити тих, хто потребує помочі та розради у життєвих труднощах. Довкола нас так багато людей, зранених розпачем невдач і сповнених болем відкинення та самотності. Християнин покликаний до дару променіти любов’ю до кожного потребуючого, допомагаючи йому відродити в собі гідність людини за образом і подобою Божою. Доброчинність чи милостиня – це не одноразова допомога чи якась звичка, а велика чеснота, стан душі, порив чистого серця, яке в кожній людині вміє побачити образ Христа. Лише глибоко воцерковлену, практикуючу у вірі людину можемо назвати милостивим доброчинцем. Духом сьогоднішнього свята повинні бути перейняті всі ми – християни, ті, хто покликаний до побудови суспільного ладу, в якому має домінувати не влада авторитету та грошей, а справедливість і солідарність з тими, хто потребує оборони та захисту. Стараймося, щоб і наші парафії ставали щораз більше спільнотами осіб, сповнених правдивою християнською любов’ю та взаємопорозумінням, а не анонімною та ізольованою групкою людей. Нам ще так багато слід попрацювати, щоб у нас якнайбільше було таких родин, в яких плекалися б правдиві християнські чесноти любові до Бога та ближніх, звідки б також виростали нові угодники Божі. Свято Миколая, що є особливо радісним для дітей, відкриває перед ними важливу правду, що кожна людина – Божа дитина, котра постійно одержує від свого Небесного Отця чимало благ - як небесних, так і земних. Тому ми молимося на Божественній Літургії під час заамвонної молитви: «Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла». Особа, котра є відкрита на такий «дар з висоти», вміє ділитися ним з іншими. Така людина не зневірюється, не знеохочується, але молиться, працює та надіється на Божу поміч, завжди є на стороні правди та справедливості. І таких людей ми потребуємо у всіх ділянках нашого суспільного життя: чи то церковного та громадського, чи культурно–мистецького тощо. Дорогі брати і сестри, cьогодні Україна занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора, тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. В ці непрості часи з вірою і надією поручаймося заступництву угодника Божого Миколая Чудотворця, щоби Господь не переставав прихиляти милість до нашого народу, зміцнюючи нас в істинній вірі, захищаючи перед всякою ворожою силою. Бо ми бачимо, що ворог нашого народу мобілізую всі свої ресурси: земні, людські, військові, завдаючи нам надзвичайного болю. Але ми уповаємо не на людські сили, але на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити і живе в Божій любові, є непереможений. Нехай Господь за молитвами святого отця Миколая береже нашу батьківщину Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 грудня 2022 року Божого,с. Медвежа, Мокрянського деканату Детальніше...

Проповідь на двадцять сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні споглядаємо Ісуса Христа, який перебуває в суботу в синагозі. Відомо, що старозавітна синагога була місцем моління і навчання. І ось Ісус навчає в суботу. Особливістю є те, що навчає Він не тільки словами, але й cвоїми дуже промовистими вчинками. Слово, яке Він звіщає, показує себе живим і діяльним через певні знаки милосердя й оздоровлення, які супроводжують Його навчання. Євангелист Лука розповідає, що між людьми у синагозі Ісус побачив жінку, яка була багато років пригніченою, розбитою, зігнутою. Вона була внутрішньо поневолена владою злого духа. І ось Христос зцілює цю жінку дуже промовистим і особливим способом. Зокрема, святий Лука описує нам три характеристики цього жесту оздоровлення: Ісус Христос її побачив, покликав і поклав на неї свої руки. Цікаво, що коли людина відповідає на Божий поклик, коли вона віддає себе милосердю Божому, саме тоді вона може стати повноцінною людиною, може випростатися, звільнитися від поневоленого зла та споглядати свого Творця. Роздумаймо про розбитість сучасної людини і джерело її зцілення. Хвороби, терпіння і смерть прийшли в людське життя не тому, що так захотів Бог. Людина вибрала життя без Бога, тому все це прийшло як наслідки гріха. Людське життя є сповнене розбитості: розбиті країни, нації, міста, сім’ї, серця, мрії тощо. Ісус Христос прийшов поєднати ці зруйновані стосунки між людиною і Богом. Він хоче показати, як Бог бачить кожного з нас і діє в нашому житті. Він діє навіть тоді, коли ми цього зовсім не очікуємо і не сподіваємося. Він перший нас зауважує, бо ініціатива завжди належить Богові. За словами пророка Ісаї, Ісус «був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (пор. Іс. 53,5). Христове тіло було розіп’яте на хресті, щоб ми могли стати цілісними. Людина була створена для спільноти і дружби з Богом. Справді, Бог понад усе хоче бути нашим Приятелем, проте ця приязнь була розбита через людський гріх, який є причиною проблем і страждань у сучасному світі. До тих, хто перебуває в скорботі; до тих, хто скаржиться, бо життя було до них злим; до тих, у кого є спокуса вірити, що немає Бога на небі, принаймні Бога любові – до всіх цих людей приходить Ісус і показує свої руки. Більш промовисто, ніж будь-які слова, ці пробиті руки кажуть: «Я також страждав». Він плаче з тими, котрі плачуть. Але у Нього також є відповідь: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йо.16,33). Христос приносить мир. Він був розбитий, щоб зцілити нашу розбитість. Якщо б не було розп’ятого Спасителя, у Якого можуть знайти розраду ті, хто розбитий трагедіями свого життя, то що ми могли б їм сказати?! Як зміг би хтось промовляти до батьків, довгождана дитина яких народилася хворою? Як міг би душпастир говорити з незліченною кількістю страждаючих у світі, якщо б ми не мала розп’ятого Спасителя? Що ми робимо зі своєю розбитістю? Як колись, так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як бути людинoю? як нaвчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Відповіді на ці запитання ми можемо знайти у храмі, бо це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo земного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк 4,18). Цe означає, що Бог мaє вiдпoвiдь нa нaшe oснoвнe зaпитaння: «Я - путь, істина і життя!» (Ів.14,6). Іншими словами – «Я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя», бiльшe тoгo, «Я є ця дoрoгa», – каже Господь (пор. Ів. 14, 6). Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у глобальному світі панує науковий прогрес і технології. Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім і розбитим. Отож благовість християнської віри полягає в тому, що Господь Ісус займається «ремонтом» нашого розбитого життя. Він бере розбиті долі і знову робить їх цілісними, так як Він випрямив спину жінці у сьогоднішньому Євангелії. Хіба Він не сказав: «Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних» (Лк.5,32). Він прийшов, щоб зціляти людей з розбитими надіями, розбитим життям. Бог бере розбиті речі з нашого життя і перетворює їх у краще життя свого Божественного промислу. Бог може робити чудеса з розбитого серця і розбитого життя, якщо ми передамо Йому уламки. Народна приказка каже: «Бог може намалювати пряму лінію нашого життя – кривими штрихами». Наш Всемогутній Бог спеціалізується на відновлювальній хірургії розбитого життя. Він бере уламки розбитого життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, що приносить Йому прославу. «І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі» (Мт.4, 23-24). Дванадцять Апостолів продовжували в часі і просторі діло спасіння, бо ж Христос вислав їх, кажучи: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт. 28,19-20). Апостоли не тільки стали проповідниками Слова, але також і благовісниками спасіння народу в Христі Господі. Через це Христова Церква не тільки проголошує Добру Новину, але є носієм спасіння Бога через святі Тайни. Майстерня Великого Лікаря розбитих доль відкрита цілодобово, без вихідних, і не треба наперед домовлятися, щоб до неї доступити. Над входом до однієї майстерні був такий напис: “Ми ремонтуємо усе, крім розбитих сердець!”. У Христі Ісусі це звучало б так: “Господь ремонтує все, особливо розбиті серця”. Хіба Він не сказав: “Дух Господній на мені, бо Він послав мене зціляти тих, в кого розбите серце” (пор. Лк 4,18). У людському житті є деякі розбиті речі, які Бог вирішив лікувати через інших людей. Якщо ми розбиті, знайдімо справжнього приятеля – можливо духівника, який полегшить нашу розбитість. Бог діє через власне Тіло – Церкву; через неї Він приносить зцілення. Ми потребуємо людей і Бог їх нам дає. У цьому полягає суть Церкви. Бог помістив нас тут, щоб ми розділяли тягарі одне одного. Зцілення полягає у віднайдені когось, кому ми можемо довіритися і розповісти історію власної розбитості. Отже, знайди хворе серце і дозволь Богові скористатися тобою, щоб принести зцілення іншій розбитій людині. Ніщо так швидко не загоїть біль нашого серця, як допомога іншому. Спробуймо вийти поза обрій свого себелюбства. Бог створив нас у такий спосіб, що, допомагаючи іншим, ми зцілюємося самі. Наче дерево, яке плодоносить своїми зламаними гілками, так не раз Бог використовує нашу розбитість, надламаність для нашого зростання. Так, як Бог бере розламану землю і дає урожай, розламані хмари – і дає дощ, розмолоту пшеницю – і дає хліб, так Бог бере розбитих людей, таких як Апостол Петро, який гірко плаче, розбитий гріхом, і робить його святим, посудиною для більшої Божої слави. Згадаймо розбійника, розп’ятого біля Христа, – його життя було абсолютно розбите і поламане. Перед смертю він видихнув молитву: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство” (пор. Лк.23,42), і одразу Божа любов влилася в його серце, і він почув обіцянку: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї” (Лк.23,43). В житті кожного з нас є багато недоліків, але коли ми приходимо до Ісуса з розбитим, сокрушеним серцем, Він перемінить нас своєю любов’ю. “Жертва Богові – дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить” (Пс. 51,17). Іноді тільки тоді, коли ми є розламані, розбиті аж до відчаю, ми усвідомлюємо, наскільки ми є обмежені, як досконало надіятися на Бога. Іноді лише тоді, коли ми є розбиті, ми упокорюємося перед Богом, даємо Йому простір діяти у нашому житті. Дорогі брати і сестри, cьогодні Україна занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора, тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 18 грудня 2022 року Божого,м.Старий Самбір Детальніше...

Владика Ярослав освятив престіл в храмі св. Миколая, в Старому Самборі [фото]

18 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Миколая Чудтворця в м. Старий Самбір. З нагоди храмового свята єпископ освятив новий престіл, а також оновлений феретрон з іконами святого Миколая та Богородиці Неустанної Помочі. Відтак архиєрей відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Михайла Николина (декана Старосамбірського та адміністратора парафії), о. Богдана Добрянського (декана Самбірського), і священиків Старосамбірського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав: Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати

27 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом. Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми. І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї. Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра – і віра незвичайна. Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"». Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного. Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом. Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла. Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: «Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло». Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра, Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але і тут, на землі! Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті. Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір. Дорогі брати і сестри, вже дев’ятий місяців як на вашій землі московія розв’язала божевільну війна. По наших містах лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Наші міста безжалісно обстрілюють гради ракет які несуть біль, смерть, голод, спрагу і холод. Однак попри величезну трагедію, яку зараз переживаємо, наш народ не занепадає духом і не впадає у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, народ, що страждає, молиться і бореться, чинить опір рашистські московії. Тому сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного віруючого народу. «Тільки віруй», що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Молімося, нехай прийде воскресла весна, там де ми стоїмо до кінця і нас не зламає війна, бо наша віра єднає у Бозі серця, щоб Україна навіки жила, бо Україна це наша земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 27 лютого 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Дрогобичі вшанували пам’ять жертв Голодоморів [фото]

Поминальну молитву очолив владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ у співсужінні з владикою Василем Тучапцем, Екзархом Харківським та священниками дрогобицького деканату. У своєму слові Владика Ярослав звернувся до всіх присутніх:  Детальніше...