Проповідь на Зіслання Святого Духа (2023)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!  Ми зібралися сьогодні в Божому храмі, як і апостоли на п’ятдесятий день після Христового Воскресіння, аби таїнственно пережити разом з ними історичну подію Зіслання Святого Духа. Разом з Христовим Різдвом і Воскресінням свято П’ятидесятниці належить до найбільших свят нашого церковного року. Спираючись на спадщину Святих Отців Церкви, ми споглядаємо цю подію як безперервний процес в історії спасіння. Його часовими «віхами»  стали оживотворення Святим Духом усього, що сотворив Отець; утішання людини Обітницею після її гріхопадіння; «ведення» людства від неповноти його понять до зрілого й усвідомленого очікування Месії. Це очікування плекав і надихав Святий Дух, Який «говорив через пророків». Старозавітний вибраний народ у давнину щорічно святкував три великі празники: Пасхи, П’ятдесятниці і Кучок. Свою назву сьогоднішнє свято отримало від того, що це був п’ятдесятий день після празника Пасхи. П’ятидесятниця була спогадом про надання через Мойсея Божого Закону на горі Синай у п’ятдесятий день після виходу Ізраїльського народу з Єгипту. Також старозавітна П’ятидесятниця була святом жнив і подяки. Того дня, за приписом закону, до Єрусалиму приходили юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв діаспори, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву. Апостоли і перші християни продовжили святкувати Пасху і П’ятидесятницю, але наповнили ці свята новим сенсом. Пасха була не просто спогадом про вихід з Єгипетської неволі, а пережиттям Христової Пасхи-Переходу від смерті до життя, якою Він звільнив людину від підлеглості гріху і смерті. А у п’ятдесятий день після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів, яке якраз відбулося у день, коли до Єрусалиму зійшлися юдеї, аби святкувати старозавітню П’ятидесятницю. Про цю подію Діяння апостолів розповідають нам такими словами: «Як настав день П’ятдесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці» (Ді. 2, 1). Знаємо, що на п’ятдесятий день після Пасхи апостоли були зібрані в тій самій світлиці, де була започаткована Тайна Євхаристії, а потім відбулася зустріч з Воскреслим Христом. Саме там вони відкрили в собі силу Духа Святого, який зійшов на них. Святе Письмо навчає нас, що Святий Дух є Духом Христа і що Ісус, як чоловік, мав повноту Духа Святого, який являв усі Його вчинки. У Новому Завіті читаємо, що Дух Святий водив Ісуса (пор. Мт.4,1), а Його слова були повні Святого Духа. Коли ж Ісус довершив діло відкуплення і приготувався, щоб залишити цей видимий світ, то залишив апостолам свій найцінніший дар – повноту Святого Духа. Тож Зіслання Святого Духа це – наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його довершив Божий Син через свої страждання, смерть і воскресіння. «Прийміть Духа Святого, – каже Ісус апостолам після воскресіння, – кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 21–22). Святий Дух, є «полум’ям, що спалює гріхи» та «творить нових людей». Ісус дарує апостолам Святого Духа для того, щоб надихнути на місію. У день П’ятидесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христової Благовісті, отримавши Його, вони стануть «свідками Христа в Єрусалимі, в усій Юдеї і Самарії, і аж до краю землі» (Ді. 1,8). У цей день починає діяти Христова Церква, яку Святий Дух провадить, просвічує, освячує і оберігає впродовж земної історії. Під час першого сотворення Бог Отець дихнув свого Духа в неживу матерію і так почалося життя на землі. Під час П’ятидесятниці Бог вдихає в Христових послідовників нового Духа, і так розпочинається нове життя – Церкви. Розповідаючи про подію Зіслання Святого Духа, Діяння апостольські згадують і про присутність при цьому різних народів, які дивуються: «Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Ді.2, 8-11). Біблійні науковці і коментатори пояснюють, що, перераховуючи відомі на той час народи, священний автор підкреслює, що від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є пізнішим наслідком приєднання різних спільнот. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів. Вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Святий Дух оживляє Церкву. Вона не походить з волі людини, з її роздумів, вмінь чи організаційних здібностей, бо інакше вона вже давно б згасла, як проминає кожна людська річ. Христос же обіцяє, що адові ворота не подолають Церкви (пор. Мт.16,18). Церква – Христове Тіло, оживлене Святим Духом. Він же є Гарантом здійснення її в історії задуму Отця, вершиною якого стане славне Зновупришестя Божого Сина, коли «все» сповниться Богом.  Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, Який помер, воскрес і вознісся до Отця, сходить на людство Божий подих – Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, народжується єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії. У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню воєн та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, навіть нашого ХХІ століття, що залишають за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе людства. Божий вогонь є вогнем палаючого куща (пор. Вих. 3, 2), що горить, але не згоряє; є полум'ям, що палає, однак, не руйнує, а навпаки, виявляє найкращі і найправдивіші сторони людини. Дозвольмо, щоб вогонь Святого Духа доторкнувся до нас. Це є необхідним для нашого переображення, для нашого спасіння! Дорогі в Христі, у 2023 році виповнюється 1035-та річниця Свято-Володимирового Хрещення Руси-України та 30-річчя від заснування Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Ці важливі події в житті нашої Церкви є доброю нагодою подякувати Богові за незліченні благодаті, які ми від Нього отримали. Наша єпархія − спадкоємиця однієї з найдавніших єпископських кафедр Київської Церкви – Перемишльської (ХІІІ ст.). Про її канонічне заснування оголосив Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський) 12 липня 1993 р. Б., невдовзі після того, як наприкінці 80-х − на початку 90-х рр. ХХ ст. УГКЦ почала відновлювати свої церковні структури після десятиліть переслідування безбожним комуністичним режимом. Синодальна постанова містить слова з книги Діянь святих апостолів: «Сподобалося Святому Духові і нам...» (пор. Ді. 15, 28), адже кожен Синод Єпископів − це подія П’ятдесятниці. Тож Самбірсько–Дрогобицька єпархія народилася як плід локальної П’ятдесятниці в українському народі. Єдина, свята, соборно−католицька й апостольська Церква утворена з помісних Церков, однією з яких є й наша Українська Греко-Католицька Церква. Церковне тіло кожної помісної Церкви твориться з єпархій, а ті − з парафіяльних громад. Апостол Павло у своїх посланнях називає Церкву Тілом Христовим, а нас – Його членами (пор. 1 Кор. 12, 27). Це означає, що через нас Господь діє в цьому світі, а ми творимо єдність і потрібні одне одному. Ми різні, але рівні у своїй гідності. У цьому Тілі кожен з нас має своє особливе незамінне місце і значення. Своїми талантами, які дарує нам Бог, ми доповнюємо один одного. Жоден із дарів не дається віруючому для особистого користування, але для того, щоб ним ділитися для розбудови нерукотворного храму, живими цеглинами якого ми є. Тому в Церкві не можна бути споживачем чи спостерігачем, але всі ми покликані ділитися своїми талантами. У нашому народі вірність Української Греко-Католицької Церкви з особливою силою проявилася в часи жорстоких переслідувань та утисків, у період бездержавності й національно-визвольних змагань. Наша Церква завжди була люблячою та вірною Матірʼю, яка розділяла зі своїми дітьми долю й недолю, надії та сподівання. Так було і в минулому столітті, так є і тепер, в умовах жахливої та немилосердної воєнної агресії, яку Московія веде проти нашого народу. У часи підпілля в другій половині ХХ ст. присутність Церкви на теренах нашої єпархії була надзвичайно живою. З вдячністю згадуємо єпископів, священників, богопосвячених осіб і боголюбивих мирян, які своєю вірністю Христові й Католицькій Церкві заклали живу та непорушну підвалину майбутньої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Духовенство та вірні нашої єпархії як свідомі громадяни виборювали й утверджували нашу державність упродовж років незалежності, а тепер захищають її перед ворогом-окупантом, заручившись безнастанною молитвою всієї церковної спільноти. Сьогодні висловлюємо щиру вдячність воїнам-захисникам, волонтерам і добровольцям, медикам і лікарям, а особливо нашим капеланам, які несуть світло Божої благодаті й любові туди, де війна приносить страх, смерть і руїну. Запитаймо себе, у чому полягає таємниця стійкості, мужності українського народу, який упродовж століть долає непрості випробування, а останніми роками знову протистоїть новітній імперії зла? Секретом нашої стійкості є сила Божа, яка постійно в нас народжується, оновлюється, проявляється навіть у нашій немічності. Цю силу дає нам Бог, Який є Господом сил (пор. Пс. 23, 10). Українці керуються не ненавистю до чужого, а любов’ю до свого. Ця любов – одна з тих християнських цінностей, які плекаємо в собі від часів Свято-Володимирового Хрещення. Сьогодні вона виявляється в жертовності захисників, у невтомній праці волонтерів, у щедрих пожертвах мільйонів людей, у щирій, тихій молитві. Продовжуймо й надалі плекати в собі цю християнську любов, яка народжує героїв, і попри весь біль, який охоплює нас у ці важкі хвилини воєнних випробувань, уникаймо ненависті, бо вона породжує злочинців. Докладаймо зусиль, щоб зберегти свою гідність і людяність і не опуститися до нелюдяності. Залишаймося воїнами світла й добра! Прислухаймося до слів апостола Павла, який закликає: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21). Дорогі брати і сестри, напрям нашого земного паломництва вказує нам Церква-Мати, яка має за собою патріархів, пророків, апостолів, проповідників, мучеників, ісповідників, посників. Церква вбачає свою місію в тому, щоб бути справжньою духовною провідницею нашого суспільства, сприяти утвердженню гідності людини, християнських та загальнолюдських цінностей, які були защеплені на українській землі, – це той надійний фундамент, на якому тримається державність, суспільно-громадські відносини та культурна самобутність нашого народу. Тож дякуємо Христу Богові, Який 1035 років тому відвідав наш народ і впродовж усього цього часу ростив Свою Церкву (пор. 1 Кор. 3, 7), посилаючи численних жертовних працівників у Христовий виноградник. Ми також прагнемо скласти вдячність всім, хто ці 30 років великодушно підтримував розбудову церковного життя на теренах нашої єпархії. Дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі Ви – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки Вам, Господнім помічникам – щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою Матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Дякую всім Вам та молю Господа, щоб продовжував спрямовувати Ваші стопи шляхами Божого Промислу, наповнюючи Своєю божественною любов’ю та скріплюючи Своєю благодаттю. У ці дні відновімо нашу віру у Христа Воскреслого, поручаймо Йому себе, наших захисників, наш народ та його провід з твердою вірою, що після Страсної п’ятниці обов’язково настане великодній світанок Воскресіння. Наближаймо його своєю витривалою молитвою, ділами милосердя, жертовною любовʼю. Пам’ятаймо про всіх, хто воює на фронтах − духовних і тілесних, особливо наших незламних воїнів, відданих душпастирів і невтомних волонтерів, поранених і полонених, щоб у своєму терпінні вони відчували підтримку, любов і вдячність всього народу, а передусім − Божу милість і безнастанну Божу підтримку. Просімо Духа Святого, щоб обнови нас, подай нам силу, навчив нас бути носіями і оборонцями правди. Нехай Дух Святий зійде сьогодні на Україну, утре наші сльози і обновить лице української землі, щоб на нашій землі, «врага не було, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі»! Амінь! + Ярослав 4 червня 2023 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Владика Ярослав: Прихід Святого Духа – це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса

28 травня, у Неділю Святих Отців Першого Вселенського собору в Нікеї, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь в Неділю Святих Отців І Нікейського Собору (2023)

Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю по Вознесінні Господа нашого Ісуса Христа, Церква святкує пам’ять Отців І Вселенського Собору, який відбувся у далекому 325 р.Б. Сьогодні тут, серед нас, зібраних на Божественній літургії, невидимим чином присутній Господь. Наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісус Христос (Мт.18, 20). Ось чому такою важливою є спільнотна молитва і наша присутність у храмі. Ось чому християни збираються разом. Ось чому ми готуємо для нашого молитовного зібрання особливе приміщення – Божий храм. Ми будуємо його величним, надаємо йому гарної форми, прикрашаємо його найкращими витворами мистецтва – все це тому, що він є не тільки можливістю нашої зустрічі між собою, а місцем нашої зустрічі з Господом, Котрий серед нас перебуває. Ми збираємось у храмі на молитву, ми молимось приватно і спільно в наших домівках. Чому вона така важлива? У чому її сенс? Як вона має виглядати? Помогти усвідомити це нам дещо допоможе сьогоднішнє свято. Минулого четверга ми відсвяткували Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в зачиненій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. В Апостольських діяннях про це читаємо: «Тоді вони повернулися в Єрусалим, з гори, що зветься Оливною ...і всі вони пильно і однодушно перебували на молитві разом з Марією, Матір’ю Ісуса, та з його братами» ( Ді.1, 12-14). Отож наша подячна молитва відбувається у тому час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Пресвята Богородиця, яка впродовж всього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою Вона випрошує у Сина дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Першість молитви – це євангельський закон, якого навчилися і який зберігали також Христові апостоли і саме тому після Його вознесіння, вони не почали відразу діяти, проповідувати, а пішли молитися. Молитва Церкви в сіонській горниці має кілька особливостей, що вказують на те, якою повинна бути справжня молитва. Перша властивість цієї молитви полягає утому, що вона є однодушною. Ця умова залишається актуальною завжди, а особливо у наш час роз’єднання і ворожнечі та війни. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія, бо мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви «Щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою  нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити. І ще на одну властивість молитви варто звернути нашу увагу. А саме, молитися слід з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею і Приснодівою Марією, адже вона – Мати Церкви. Її молитва очищує, освячує, стяжає Святого Духа. Діва Марія, яка колись з апостолами молилася про дар Святого Духа для Церкви, молиться про Його прихід також сьогодні, разом з нами. Образ Церкви, яка молиться разом з Марією, підкреслює першість і виняткове значення молитви. Просімо Богоматір, щоби була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви і донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас душі наші. Краще пізнати суть молитви нам допоможе й сьогоднішнє євангельське читання. З нього дізнаємося, що молитва – жива розмова з Богом. Євангелист Йоан розповідає про т.зв. «архиєрейську молитву» Христа. Нею Ісус звертався тоді (і не перестає звертатися сьогодні) до Небесного Отця про заступництво за людський рід. Слова молитви, які Господь промовляє перед своїми стражданнями, подібно як пролог у Євангелії від Йоана (1,1-18), передають нам глибину таїнства відносин Ісуса з Отцем і з усім творінням. В цій молитві мова йде про невимовну любов між Отцем і Сином. Ця любов була дарована учням і вона також увінчує «заповіт» Ісуса для нас, Його послідовників. Цей заповіт, як і кожний інший, передає спадкоємцям блага, які заповідає. Чим глибше ми сягаємо в це невичерпне джерело, тим більше знаходимо. Це той момент, який переповнює нас не лише відчуттям, що ми знайшли щось цінне, але й переконанням, що ми потрапили у скарбницю, ба більше, всередину діаманту, такого ж великого, як весь всесвіт, і такого ж нескінченного, як сам Бог. Кожне слово є його унікальним і сяючим відблиском, який пробуджує все нове і нове захоплення. Молитва допомагає нам пережити важкі моменти і виклики нашого життя. Перед Тайною вечерею, як зазначає євангелист Йоан, любов Ісуса до своїх знаменує прихід Його години: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1). Це – година прослави Сина Чоловічого, яку Господь заповів ще в Кані Галилейській (пор. Йо.2,4). Розпочинається вона в момент Його помазання миром у Витанії (Йо.12,23). Ісус приймає її, незважаючи на тривогу, яку ця година несе з собою. Це – година пшеничного зерна, яке помирає, щоб принести плід (Йо.12,24). Божий Син переживає цю годину як вияв любові до Отця і братів, як час Його прослави (Йо.13,31). Однак перед Ісусом предстоїть ще боротьба з князем цього світу, коли всі Його покинуть, тільки Отець буде з Ним (Йо.16,32). Ісус шукає прослави Отця і задля прослави Отця віддає своє життя, виявляючи цим також свою любов до людського роду. Ісус говорить про свою «владу над усяким тілом», яку Він отримав від Отця з цією єдиною метою: «Дарувати життя вічне тим, яких Отець передав йому» (Йо. 17,2). Ісус прийшов до всього людства, для спасіння світу, що є виявом любові Отця, але не всі Його приймають, і тільки ті, хто в Нього вірують і прославляють Отця, отримують життя вічне. «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного істиного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа», — читаємо у Євангелиста Йоана (Йо.17,3). Таким чином Ісус Христос дає нам можливість брати участь у славі самого Бога: «Бо жива людина є славою Божою», — пише святий Іриней Ліонський і відразу додає, — «а людське життя полягає у спогляданні Бога». Молитва християнина має бути не егоїстичною, а альтруїстичною. Ісус молить Отця за своїх учнів. Він просить про три речі для своїх учнів: берегти їх («Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми»! – Йо.17,11); захистити їх («щоб зберіг їх від лихого» - Йо.17,15); освятити їх («освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина» – Йо.17,17). Молитва християнина – середник його освячення. Євангелист Йоан пригадує нам, що спочатку учні належали до світу, бо Син вибрав їх від світу, а Отець відділив їх від світу (Йо. 15,19). Радикальна відмінність між учнями і світом підкреслює радикальність вимог християнської благовісті. Людина є покликана до святості, щоб бути творцем оновленого світу у Божій славі. На-жаль, наша епоха видається більше епохою технічних відкриттів, глобалізації та секуляризації, а сьогодні ще і війни московії проти нашого народу. Ми знаємо, що Ісус переміг ненависть, страждання, гріх і смерть та обезсилив диявола через свої страждання своєю любов’ю до людського роду. Сьогодні ми є свідками, як воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Ми кажемо сьогодні цілому світові, що війна в Україні є війною між добром і злом. Можливо, це є наша історична місія вже вкотре захистити Європу від азіатського загарбника, як це було у часи орди, які приходили на нашу землю. Тому для нас молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, яку сьогодні покладає на нас Господь, довіряймо Божому провидінню про яке сьогодні навчає нас Господі. Також сьогодні святкуючи неділю Святих Отців І Нікейського Собору, ми літургійно споминаємо їх і молитовно єднаємося з ними. Вони захистили правдиву віру від лжеучителів, зберегли її і передали нам у спадщину через Символ Віри. За цю віру страждали тисячі мучеників і нашої святої Церкви. Сьогоднішнє свято пригадує нам про обов’язок берегти її, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі, бо й сьогодні залишаються актуальними слова, що ми чули в читанні апостола: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада» (Ді.44, 29). Дорогі в Христі, в нашій Церкві від Вознесіння до Зіслання Святого Духа розпочалась Декада місійності. Упродовж десяти днів ми разом, як Церква, молимося за місійність наших парафій, єпархії та всієї нашої помісної Церкви. Очікуючи Духа Святого, слухаємо Боже слово, у якому Господь нам допоможе зрозуміти, що ми маємо зробити в цьому світі, а також роздумуватимемо, як нам поділитися нашою вірою в Бога з іншими людьми. Нехай це наше молитовне зібрання сьогодні скріпить нашу віру, щоб світ пізнав правдивого Бога, в Якому ми живемо і спасаємось – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її власним щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Навчімося відваги від перших християн, щоби і ми були добрими християнами всюди, де Бог нас кожного дня посилає. У ці дні коли Церква приготовляє нас до Зіслання Святого Духа огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 28 травня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Господь наш Ісус Христос видимо і урочисто зійшов на небо, щоб відкрити шлях невидимій благодатній дії Святого Духа

25 травня, у свято Вознесіння Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Вознесіння ГНІХ (2023)

Сповнивши промисел щодо нас, і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе, Я з вами і ніхто проти вас. Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі драти і сестри! Кондак нинішнього свята передає сенс події Вознесіння Господнього. Зі Святого Писання дізнаємося, що Ісус Христос, після свого воскресіння перебував на землі ще сорок днів і з’являвся своїм апостолам та учням. Весь цей час Господь навчав, давав своїм послідовникам вказівки на майбутнє, напоучував у розумінні Священного Писання, заохочував до проповідування Євангелії по всьому світі. Він також пообіцяв учням зіслати Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відвагу в розумінні й свідченні про Нього у світі. У своєму Вознесінні Ісус Христос повертається до слави, що належала Йому завжди як Сину Божому співістотному з Небесним Отцем. Він повертається до неї в людській природі, яку прийняв від Марії – Пресвятої Богородиці, і несе з собою прославлені знаки терпіння. Він повертається до Отця як Відкупитель людства, щоб зіслати нам дар Святого Духа, що дає життя та утішення. Таким чином Вознесіння Господнє проголошує надію людству. Сучасній людині, незважаючи на здобутки науки і техніки, так загрожує втрата основоположного сенсу життя. Але саме у таїні Вознесіння вона знаходить сенс свого покликання. Людська природа Христа є також нашою людською природою: у своїй особі Христос назавжди з’єднав Бога з історією людини, а людину з Небесним Отцем. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (пор. Мт. 28:20). Про свято Вознесіння дуже влучно говорить папа Венедикт XVI у книзі «Ісус із Назарету»: «У вознесінні Ісус йде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не «пішов геть», але завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас. У прощальних промовах Євангелія від Йоана Ісус саме це говорить своїм учням: «Відходжу і до вас повернуся» (Йо. 14, 28). У цьому стихові дивовижно виражена своєрідність «відходу»... Його відхід одночасно є «приходом», новим способом близькості, тривалої присутності, радості, про яку йде мова в Євангелії. Оскільки Ісус є біля Отця, Він не є далеко, але близько до нас. Тепер Він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер у своїй могутності, що перевершує для всіх усякий простір, Він присутній поруч з усіма і йому моляться всі – протягом цілої історії – і в усіх місцях». Коли в священному писанні чи богослужбових текстах згадується «небо та землю», то йдеться не про фізично-просторовий вимір нашої дійсності, а про інший вимір, іншу грань реальності.  «Небо» є «простором», в якому перебуває Бог, це Божий вимір життя і реальності, а «земля» – «простір», в якому перебувають люди. Той, хто перебуває на небесах (у біблійному розумінні), може одночасно знаходитися і в будь-якій точці землі. Тому Ісус після свого вознесіння став доступним всім і всюди. А разом з тим Він стає володарем землі, адже в біблійному розумінні, Той, Хто перебуває на небесах, є Володарем, Господом усієї землі. Це засвідчують слова наприкінці Євангелія від Матея, якими Ісус звертається до Своїх учнів: «Дана мені всяка влада на небі і на землі» (пор. Мт. 28, 18). Господь наш Ісус Христос видимо і урочисто зійшов на небо, щоб відкрити шлях невидимій благодатній дії Святого Духа, бо всі особи Святої Тройці приймають участь у нашому спасінні. Діло відкуплення людства було звершене Ісусом Христом, а діло благодатного освячення належало звершити Святому Духові. Возносячись на небо, Христос наш Спаситель відкрив всім віруючим в Нього благодатний шлях до Отця. Цим шляхом вірності заповідям, самовідданної посвяти, внутрішнього відновлення і очищення у благодаті Святого Духа через святі Таїнства освячуємо своє земне життя в надії на життя вічне. Рівно ж Вознесіння Христове зміцнює нашу віру. Апостоли через видиму людську природу Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга є тих, котрі вірують у Нього, не бачивши, бо Сам Христос каже: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (пор. Йо. 20, 29). Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми будемо з Господом: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Йо. 14, 3). Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесного – вічного. Апостол Павло говорить: «Шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне» (Кол. 3, 1-2), адже, за словом Господа, «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (пор. Мт. 6, 21). Апостол народів говорить про те небесне, яке повернув нам Христос і яке ми втратили через гріх.  Це небо – близькість з Богом, бо небо є там, де є Бог. Це небо – царство вічного життя, як торжество любові над ненавистю та гнівом, як перемога над гріхом і смертю. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» – каже Господь (Мт. 28:20). Ця обітниця – особлива для нас, адже Ісус дав її своїм учням у той момент, коли їх зоставляв. Вона в особливий спосіб реалізується у таїнстві Євхаристії. Під видом хліба і вина Христос уособлюється у конкретному місці і часі, дозволяючи кожній людській істоті, де вона не була б і до якої б не належала історичної епохи, нав’язати з Ним особистісний контакт. В Євхаристії логіка Воплочення осягає свою остаточну повноту. Євхаристія це вінець цієї дороги, яка привела Христа до відмови від божественних привілеїв, щоб прийняти вигляд слуги (пор. Фил.2,8-7) і щоб стати біля кожного з нас, щоб в кінці кінців стати Їжею і Напоєм для нашої душі в її духовній мандрівці. Ісус не лише тому хотів залишитися з нами, щоб утішати нас у щоденному житті і помагати у прийманні життя з усіма його викликами. Він є з нами, щоб підтримувати нас у боротьбі з кожним проявом зла на землі і щоб стимулювати наше заангажування у поступі до цілей щоразу більш гідних людини й її покликання. Постійна участь у Господній трапезі безпосередньо торкається нашого усвідомлення добра і зла, ставить нас перед обличчям власної відповідальності щодо ближніх та оточуючого світу. Таким чином Євхаристія як «ламання хліба» зобов’язує нас зробити наш особистий  внесок у будівництво «нового творіння»! Свято Вознесіння говорить нам і про остаточне покликання та призначення людини – реалізувати Божу волю «як на небі, так і на землі». І це можливе лише за умови усиновлення людини Богові, зверненні всього свого людського потенціалу в напрямку до джерела свого життя – Бога Отця.Таким чиномсенс усього людського життя на землі – це прагнути неба, щоб Бог був у моїй душі, бо де Бог, там і є небо. Це сенс життя, це сенс відносин, щоб Бог був творцем неба у моїй душі. Для цього потрібно кожному з нас запросити Бога до свого серця, щоб бути людиною вознесіння. Небо потребує постійного оновлення, постійного поступу, досконалості. Лише в Бозі можемо реалізувати справжню людськість. Вознесіння Господнє також показує, що все у житті людини на землі може бути вознесене до небес, все може набрати сенсу і значення у світлі Небесного Царства. Важливо, щоб ми переживали це вознесення, щоб небо в нашій душі настало, щоб від настання неба змінилося наше реагування, можливо на важкі ситуації, на різні обставини, щоб на них ми вміли по-небесному реагувати на дорогах нашого життя. Господь не залишив нас Він завжди там, де збираються двоє чи троє в Його ім’я (пор. Мт.18,20). Він серед нас, бо ми зібралися у храмі в Його ім’я. Він при серці кожного, хто шукає Його і прагне до Нього. Від серця починає свій шлях людина до Бога. І ми розуміємо, що на небеса Господь зійшов не для того, щоб піти від людей, а для того, щоб наблизитися до кожної людини. Він не залишив апостолів, а перебував з ними під час їх проповіді й свідчення. Він перебував із мучениками й ісповідниками під час їхніх страждань і вони відчували Його допомогу. Господь перебував із преподобними і праведними та полегшував їх подвиг. Тому у ці дні війни агресора московії проти нашого народу хочемо огорнути молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини. Ми підносимо нашу молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта. Завдяки їхній боротьбі підступні задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Дорогі у Христі,нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці, та всіх святих яких видала українська земля, дарує нам натхнення для ревного служіння у Його Церкві, щоб славилося пресвяте Його Ім’я в нашому народі. Молімо нашого Господа, щоб Він зміцнив нашу віру, вислухав нашу посильну молитву, благослови благовірному народу нашому перемогу над супротивниками, подав нам справедливий мир, щоб ми полюбили Його всією душею, всім серцем і всією думкою та щоб Спаситель перебував з нами завжди бо в Ньому живемо, рухаємося і перебуваємо нині і по всяк час. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь!  + Ярослав 25 травня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав у Грушеві: День Матері – це насамперед особлива нагода подякувати Богові за нашу Небесну Матір [фото]

14 травня, у Неділю Самарянки, відбулась загальноєпархіальна проща до відпустового місця в с. Грушів на Дрогобиччині, де Пресвята Богородиця прославилась у чудотворній іконі. Значна частина паломників вдосвіта вирушили пішою прощею від Катедрального храму Пресвятої Трійці у Дрогобичі. Під час паломництва вірні мали нагоду приступити до таїнства сповіді та взяти участь в молитві, яку провадили семінаристи Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Владика Ярослав: Господь Ісус прийшов у місце скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання [фото]

7 травня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Тарасу Живчину, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на неділею Розслабленого (2023)

Христос Воскрес!Дорогі в Христі драти і сестри! Дорогі брати і сестри, у сьогоднішню неділею Розслабеного ми продовжуємо роздумувати над пасхальною таїною – Воскресіння нашого Господа. Євангельське читання сьогоднішньої неділі звертає нашу увагу на саму основу християнської духовості – особу Ісуса Христа, нашого Спасителя. Це той справжній Богочоловік, приходу Якого чекав не тільки хворий при купелі, що з глибини свого зраненого і самотнього серця промовляє: „Немає чоловіка, який би мені поміг...” (Йо.5,7), але і все людство потребує Його спасительного оздоровлення. Адже Ісус прийшов, щоб принести Добру Новину убогим, терплячим та знедоленим проголошуючи своє післаництво такими словами: „Господній дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, випустити пригноблених на волю....” (Лк.4,18). Святе Письмо подає нам приклади того, як Христос сповнює своє післаництво у співчутті та милосерді над тими, хто потребував зцілення чи допомоги. Три євангельські слова, що їх ми часто чуємо в Євангелії, дуже гарно відображають ту повноту Божого світла і любові, з якою Христос приходить у темінь людських скорбот та страждань. Отже ми ще пам’ятаємо сумну атмосферу скорботи та плачу, що наповнила дім померлого Лазаря. Його найближчі оплакують гірку втрату дорогої людини, панує безнадія та сум. І тут Святе Письмо подає ці важливі і спасенні слова: «І тоді прийшов Ісус»... Хвора Теща апостола Петра, гірке досвідчення болю та страждання... І знову чуємо: «Тоді прийшов Ісус». Розгублені апостоли після Воскресіння, серед них апостол Тома, який не знаходить в собі сили, щоб повірити, бо ще всі наповнені гіркими почуттями Страсної П’ятниці, нібито втратили Господа, на якого покладали надії… І далі чуємо: «І тоді прийшов Ісус». Рівно ж і сьогоднішнє Євангеліє оповідає нам про те, що на місце людської недолі, горя та смутку, тяжких людських стогонів та плачу приходить Той, «Хто прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк.19,10). Христос звертає свій Божественний погляд на одного чоловіка, про якого здається забули всі. Ось уже впродовж 38 років він тут лежить в надії на те, що колись прийде та хвилина, коли він дочекається чиєїсь допомоги, щоби діткнутися до цілющого джерела. Він терпить нестерпний біль, приниження та несправедливість. Адже тут були і заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогін хворих – справді важке та страшне місце. І Господь Ісус прийшов у це місце скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання. Адже шлях Христа – не просто співчувати людям та оздоровляти, Він сам стає одним із них, ступає шляхом приниження та добровільних страждань, і тим самим перевертає встановлений порядок: Він переконує людей не просто робити добро нужденним та терплячим, але бачити у них прихованого Бога, виявити їхню силу, котра також може зцілювати та звільняти. Мати – Церква, бажаючи слідувати за прикладом Христа, розуміє стогін болів та терпінь наших братів та сестер. Сьогоднішній день – неділя Розслабленого – є присвячений хворим. Бо справді є дуже важливим показати світові, що страждаючі не повинні бути відкинуті. Вони можуть нам багато об’явити, адже їхні страждання – це не тільки, як часто думають люди, якась кара за гріхи. Хоч слід признати, що дуже часто своїм неправедним та грішним життям люди самі себе карають різними хворобами та немочами. Про цей зв’язок між здоров’ям людини та неморальним життям дуже ясно вчить нас сьогодні Ісус, Котрий зустрівши оздоровленого вдруге в храмі і дуже чітко промовляє: «Ось ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося» (Йо.5,14). Отож, людські страждання можуть бути і цінністю для тих, кого вони дотикають, як і для всіх, хто зуміє побачити в них засіб до освячення душі через упокорення, через наслідування терплячого Христа, страждання якого стали спасенними для всього людства. Для багатьох це може стати доброю нагодою щоб більше довіритися Богові, але також, щоб побачити потреби не тільки власні, але і вміти послужити іншим у їхніх немочах. Це дуже гарно змальовує сьогоднішня євангельська оповідь, в якій нас найперше вражає те, що чоловік, який довгі літа страждає, розбитий тілесно і заламаний духовно, проте не знайшов нікого, хто б міг простягнути йому руку допомоги. Сьогодні мусимо визнати, що це стається і в наш час із багатьма людьми, до яких часто і ми залишаємося холодні серцем, не знаходимо помочі для тих, хто страждає хворобами, знаходиться у душевному відчаї, хто шукає і не може знайти свого шляху в житті, і врешті прагне світла – Живого Бога. Дорогі брати і сестри, кожен з нас часто стоїть зі своїми потребами та болями в притворі цілющого джерела. Ми чули про джерело в Єрусалимі, в котре кидалися розпачливі люди, але яке зрідка ставало цілющим, тільки тоді, коли ангел зрушував воду. Ми натомість маємо ті невичерпні та постійні джерела, в яких справді зможемо знайти допомогу. Найперше – це Слово Боже, в якому є все необхідне для духовного життя людини. Наше джерело – це також Свята Чаша – Пресвята Євхаристія, в якій черпаємо поживу життя вічного, це також і наша щоденна молитва, взаємна любов та пошана, гідне християнське життя – це ті джерела, з яких не поодинці, але кожен може користати щоденно. І врешті хочу сьогодні особливо підкреслити те, що всі ми дуже щасливі, адже можемо прибігати також і до того справді невсихаючого джерела помочі та материнської підтримки, котрою є для нас Небесна Мати. У цьому розбурханому морі життя нашою надійною спокійною пристанню, де можемо безпечно пережити шквал негараздів, є наша Пречиста Мати. Вона – стіна, охорона, щит і покров для своїх дітей, а передусім – спокій і домашній затишок дому Бога Отця, приготований для нас – дітей Марії. Тут знайдемо не тільки спокій від війни, хвороби та інших потрясінь, але й спокій власної душі і совісті. Не забуваймо про це джерело миру й якнайчастіше прибігаймо до Богородиці. В щоденному неспокої та турботах знайдімо хвилину, щоб помолитися біля Її ікони. То ж з повною довірою заносімо й ми наші молитви до Божої Матері, бо Вона щедро роздає свої материнські ласки для своїх синів і дочок, яких у Христі Господі прийняла на Голготі і не залишила у своєму Успенні. Дорогі в Христі, таким чином сьогоднішня євангельська благовість описує нам Боже милосердя. Вона показує нам нашого Бога як того, хто спішить до людини, більше того, є джерелом її життя і спасіння. У Церкві Ісусу залишив нам багато середників нашого визволення, користаймо з них щоб лікувати свої рани, ставати прощеними грішниками. Рівно ж, нехай відчуття Божої близькості в найважчих обставинах війни для нас буде силою, надією й ключем нашої перемоги. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 7 травня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У м. Мостиська у храмі св. Юрія Переможця освячено новий іконостас [фото]

6 травня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. великомученика Юрія у м. Мостиська. Єпископ освятив храм після оновлення та іконостас. Відтак у співслужінні о. Тарас Шпега, декана Мостиського, і священиків Мостиського деканату владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

Проповідь на свято Великомученика Юрія Побідоносця

Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! У Пасхальному часі, коли ми продовжуємо святкувати Христове Воскресіння, Господь зібрав нас у цьому храмі з нагоди радісної події – посвячення оновленого храму. Ця подія особливо урочиста, адже ми звершили її у день, коли святкуємо пам’ять покровителя цього храму – Святого Великомученика Юрія Побідоносця. Житія Святих розповідають, що великомученик Юрій Побідоносець походить з Каппадокії, що знаходиться на північному сході Малої Азії, сьогодні Туреччина. Народився християнській родині в другій половині третього століття – його батько прийняв мученицьку смерть за Христа, а мати, переселившись до Палестини, виховала сина у благочесті та християнському смиренні. Зростаючи в християнській сім’ї, Юрій був мудрим, сміливим і талановитим юнаком. Особливу здібність мав він до військової справи, то ж поступив на службу до римського війська. За свою хоробрість був відзначений імператором Діоклетіаном (284 - 305) і став одним зі старших воєначальників. Доблесть Юрія стала підставою величати його воїном Христового воїнства. Коли імператор посилив гоніння на християн, то святий Юрій роздав бідним все своє майно, відпустив на волю рабів і, з‘явившись до Сенату, відкрито виступив проти цих переслідувань, сміливо визнав себе християнином і закликав всіх присутніх наслідувати його через прийняття істинної віри у Христа. Імператор, здивований позицією св. Юрія, вмовляв його не нищити свого життя і принести жертву язичницьким богам за римським звичаєм. Проте Юрій відмовився відректися Христа і за це був ув‘язнений, та підданий жорстоким різноманітним тортурам. Святий мученик ці катування терпляче переносив заради Христа і, укріплений силою Божою, залишався непохитним. Великомученик Юрій стверджував, що віруючий у Христа здатен творити діла, які творив сам Христос – сліпим повертати зір, кривим – ходіння, прокаженим – очищення, глухим – слух, мертвим воскресіння (пор. Лук.7, 22). Почувши це, імператор звелів святому здійснити чудо, непосильне язичницьким волхвам – воскресити померлого. Коли святого Юрія підвели до гробниці, він прорік: «Господи! Покажи, що Ти Бог Єдиний по всій землі, нехай пізнають Тебе, Всесильного Господа». Після цих слів земля затрусилася, гробниця відкрилася, мертвий ожив і вийшов з неї. Це чудо, здійснене святим Юрієм, прославилося у празничних піснеспівах як чудо воскресіння Христового, як черговий доказ істинності обітниці Христової – обітниці майбутнього життя. Величні чуда, які сталися за молитвами Юрія, не змінили думки імператора і він наказав вбити його. Святий великомученик Юрій загинув 23 квітня 303 року, коли йому ще не було і 30 років. Свята Церква називає великомученика Юрія Побідоносцем не тому, що він не знав поразок у битвах, а тому, що своєю вірою доказав силу Ісуса Христа, і з Його підтримкою переміг зло. Завдяки дивовижній силі віри до Бога великомученик Юрій допомагає християнам у різних їх потребах, є взірцем для молодих людей, а та для воїнів. На іконах споглядаємо, як св. Юрій на білому коні вражає списом змія. Це зображення грунтується на розповіді про одне з його посмертних чудес. У давні часи, у передмісті Бейрута, у місцевому озері, перебував страшний змій, який поїдав людей. З часом люди перетворили це чудовисько на ідола-божка і почали приносити йому жертвоприношення – дівчину, або юнака. Одного разу жереб випав на дочку місцевого правителя. Стояла вона, приречена на смерть, на березі  цього озера і тоді, з’явився вершник на коні, зі списом  у руці та вбив того змія, визволивши нещасну приречену юначку від неминучої смерті. У давній українській пісні співаємо: «Нам поможе Святий Юрій і Пречиста Мати волю здобувати!». Сьогодні і над нашою батьківщиною – Україною,  навис північний змій. Тільки Господня кріпость може врятувати нас перед агресією підступного ворога, який намагається перекроїти світовий порядок, несучи кровавий імперіалізм. Звернімось у молитві до Святого Великомученика Юрія, щоб він за Божою допомогою підніс свій спис і допоміг нашим воїнам і нашому народові у нелегкій боротьбі проти окупанта. Зображення Юрія Побідоносця на коні символізує перемогу над дияволом - «змієм  стародревнім» (Од. 20, 2).  Рівно ж просімо у Св. Юрія заступництва й у нашій духовній боротьбі з цим невидимим ворогом, який загрожує нашій безсмертній душі через різноманітні пристрасті, модерні ідеології і спокуси. Св. Юрій міг жити у славі й достатку, коли б відрікся від Христа. Однак він терпить знущання, муки і смерть, бо пам’ятає євангельські слова Христа. «Хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мк. 8,35). Як ми можемо наслідувати цього святого великомученика? На це запитання відповідає св. Іван Золотоустий: «Ти кажеш, як тепер ми можемо наслідувати мучеників? Ти не бачиш перед собою розжареного вугілля, але бачиш палаюче полум’я пристрастей та гріховних жадань. Мученики долали розжарене вугілля, а ти перемагай вогонь плоті. Вони перемагали дику звірину, а ти вгамовуй гнів, мовби дикого й лютого звіра. Вони встояли проти нестерпних скорбот, а ти подолай нечисті думки, що виходять із твого серця, і ти станеш наслідувачем мучеників». Нехай за молитвами великомученика Юрія наші християнські чесноти перемагають над людськими пороками. Як молодий воїн він допоможе особливо молодим людям у духовній боротьбі, допоможе своїм заступництвом і прикладом, бо сам не пішов за принадами світу цього, а обрав вірність Христові. Побожна християнська сім’я, в якій зростав святий великомученик Юрій, має бути прикладом і для наших сімей, як слід виховувати своїх дітей – у молитві і у готовності відважно свідчити Христову істину. Не піддаваймося на улесливість лозунгів, які брехливо намагаються зруйнувати наші моральні цінності, наші традиційні християнські сім’ї і стоячи на позиціях гендерної ідеології і лжетолерантності. Ця спокуса подібна до тієї, коли за порадою змія пішли наші прародичі у раю і так не тільки не здобули те, що їм обіцяв спокусник, але й втратили те, що мали. Св. Юрій – є взірцем того, як слід любити правду, не боятися стати на її стороні, вказати іншим на неї. Звертаюся до всіх не боятися бути правдивими та праведними свідками істинної віри у світі. Світ потребує таких живих свідків. Дорогі у Христі! Ми перебуваємо в пасхальному часі і наші серця сповнені радості світлого Воскресіння Христового. Згадаймо важливу подію з життя св. Юрія – воскресіння померлого, яке вчинив Господь через молитву великомученика. Спричинила це чудо  - віра святого, чеснота, про яку говорив апостолам Ісус Христос, згадуючи про гірчичне зерно (пор. Мат.17,20). Та віра, яку ми сповідуємо у Символі віри; віра, яку мусимо підкріплювати молитвою і добрими ділами та причастям Тіла і Крові Господніх у Таїнстві Євхаристії. Сьогодні ми посвятили після оновлення величний храм Св. Юрія. Це – простір особливої Божої присутності, в якому зароджуватиметься, міцнітиме і зростатиме християнська віра. Тут лунатиме проповідь священика, яка заохочуватиме парафіян до глибшого духовного життя. Тут наші діти у Св. Тайні Хрещенні зодягатимуться у Христа. Тут наші хлопці і дівчата у Св. Тайні Вінчання отримуватимуть Боже благословення на спільне подружнє життя. Тут ми всі живитимемося Святими Таїнствами. Ваші предки вибрали покровителем цього храму надійного небесного заступника. Нехай він буде для Вас відчутним помічником і охоронцем у різних потребах Вашого життя. У 2023 році виповнюється 1035-та річниця Свято-Володимирового Хрещення Руси-України та 30-річчя від заснування Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Ці важливі події в житті нашої Церкви є доброю нагодою подякувати Богові за незліченні благодаті, які ми від Нього отримали. Наша єпархія − спадкоємиця однієї з найдавніших єпископських кафедр Київської Церкви – Перемишльської (ХІІІ ст.). Про її канонічне заснування оголосив Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський) 12 липня 1993 р. Б., невдовзі після того, як наприкінці 80-х − на початку 90-х рр. ХХ ст. УГКЦ почала відновлювати свої церковні структури після десятиліть переслідування безбожним комуністичним режимом. Синодальна постанова містить слова з книги Діянь святих апостолів: «Сподобалося Святому Духові і нам...» (пор. Ді. 15, 28), адже кожен Синод Єпископів − це подія П’ятдесятниці. Тож Самбірсько–Дрогобицька єпархія народилася як плід локальної П’ятдесятниці в українському народі. Християнські цінності, які були защеплені на українській землі, – це той надійний фундамент, на якому тримається державність, суспільно-громадські відносини та культурна самобутність нашого народу. Тож дякуємо Христу Богові, Який 1035 років тому відвідав наш народ і впродовж усього цього часу ростив Свою Церкву (пор. 1 Кор. 3, 7), посилаючи численних жертовних працівників у Христовий виноградник. Ми також прагнемо скласти вдячність всім, хто ці 30 років великодушно підтримував розбудову церковного життя на теренах нашої єпархії. Дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі Ви – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки Вам, Господнім помічникам – щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою Матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Дякую всім Вам та молю Господа, щоб продовжував спрямовувати Ваші стопи шляхами Божого Промислу, наповнюючи Своєю божественною любов’ю та скріплюючи Своєю благодаттю. Вітаю Вас з Престольним Святом, щиро бажаю, щоб Вас завжди супроводжувала Пасхальна радість Великоднього часу, в якому ми перебуваємо. Великомученик Юрій Побідоносець нехай буде для Вас надійним заступником на стежках Вашого життя, допомагаючи жити праведним християнським життям, щоб осягнути спасіння у Царстві Небесному. Амінь. + Ярослав 6 травня 2023 року Божого,м. Мостиська Детальніше...