У Катедральному соборі відбулись дияконські свячення

15 липня, у свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час Літургії єпископ уділив дияконські свячення брату Тарасу Гринашу і брату Юрію Соболю. Детальніше...

Владика Ярослав: Тільки Господь спроможний відпустити людський гріх і розірвати його окови

9 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час Літургії єпископ уділив священичі свячення диякону Олегу Бережанському. Детальніше...

Владика Ярослав: Постава Йона Хрестителя – це постава пророка

7 липня, у свято св. Йоана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час Літургії єпископ уділив священичі свячення диякону Івану Злупку. Детальніше...

Проповідь на п’яту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри, сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам, як Христос залишаючи обітовану землю перепливає море і приходить до іншої країни, яку у євангелиста Матея названо Гадаринським краєм. Гадара та Гераза були частиною так званого Декаполісу (союзу 10-ти грецьких міст за Йорданом) – території, яка була переважно заселена поганами та асимільованими євреями, які, втім, були в меншості на цих теренах. Таким чином, згадуючи цей географічний регіон, євангелист наголошує на місії Ісуса Христа до поган, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт. 28,19–20). Першими, хто зустрічає Христа на цій землі, є біснуваті. Згідно з євангелистом Матеєм, вони такі були люті, що ніхто не міг перейти тою дорогою. Біснувати наганяли страх на цілу країну. Так євангелист описує, що ця країна живе в грісі, вона є у владі зла, а воно є люте, страшне, агресивне і всі його бояться. Отці Церкви вважають, що в цих двох біснуватих проявилася природа зла. Передусім, зло завжди поневолює: той, хто чинить зло, стає його невільником. Святий Іван Золотоустий твердить, що два біснуваті – це втілення природи того, хто зветься дияволом, бо саме диявол розділяє, закликає до агресії й ненависті. Диявол через гріх спаралізував людину, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена – до чинення добра, гріх учинив людину своїм в’язнем. Але при зустрічі з Господом, коли ми йдемо до Нього зі свідомістю, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, – стається чудо, і про це чудо ми сьогодні чули. Біснуваті кричать: «Що нам і тобі, Сину Божий»? Іншими словами, що Тобі до нас. Це одне з найбільших й найгостріших запитань, що стоять перед людиною: що Богові до нас? Те, що робить Ісус є відповіддю на це запитання, радше Його прихід: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3,16). Бог є той, хто залишає дев’яносто дев’ять овець, щоб знайти одну заблукану (Лк. 15,4-7). Сама лише присутність Ісуса Христа, Який ще нічого не зробив і не сказав, вже наводить страх і трепет на того, хто у страсі тримав це край. Сили зла, які, здавалося б, керують світом, є нічим перед абсолютною владою Ісуса та будуть остаточно знищені в часі Його Другого славного приходу. І євангелист це чітко підкреслює – з приходом Ісуса вже почався цей есхатологічний час (останній період, який закінчиться загальним воскресінням та переходом до життя майбутнього віку). Після демонстрації влади над силами природи – утихомирення бурі на морі (пор. Мт. 8,23–27) – Ісус втихомирює бурю в серцях біснуватих людей. Він, не веде з бісами переговорів, які тут, подібно як і в пустелі в часі спокус, визнають Його Сином Божим (пор. Мт. 4, 3–6), не бореться з ними та навіть не вживає якоїсь спеціальної формули вигнання злого духа, а вживає тільки одне слово в наказовому стані: «Ідіть!» Біси входять в стадо свиней. Євреї, за старозавітнім Божим Законом, не могли споживати м’яса свиней, які вважалися нечистими тваринами. Проте в Гадаринському краї вони втратили свою ідентичність, пішли на компроміс з поганством, забули приписи власної релігії. Тому деякі з них розводили та торгували свинями. Пояснюючи, чому Христос дозволив, щоб біси увійшли в свиней, святий Іван Золотоустий подає три причини цього допуску: щоб показати зціленим ту шкоду, яку біси їм заподіювали; щоб всі зрозуміли, що біси не наважились би увійти у свиней без Його дозволу; та щоб показати, що сталось би з нещасними, якби не чудесний Божий порятунок. Загибель свиней наочно демонструє поразку і знищення бісів, їхнє вигнання з цього світу, щоб нікому вони не змогли більше заподіяти шкоди. Євангелист Матей описує цю подію в такий спосіб, щоб акцентувати на надзвичайній владі Христа. Він хоче, щоб його читачі бачили, яку владу та могутність  має Ісус – Він опановує хаос за допомогою лише слова. Щоб це стало можливим і у нашому житті сьогодні, потрібно бути готовим втратити все, що стає на перешкоді цілковитому відкриттю нашого життя для Бога. Христос показується тут як Визволитель, як Той, Хто приносить мир, як Той, Хто є здатним побороти найбільшого тирана, яким є зло у нашому житті, громаді й у нашій країні. Ісус цінує людей завжди більше, ніж будь-яку власність. Чому мешканці того краю не прийняли Христа? – Те, що вони вважали своїм скарбом, в один день зникло. Ігноруючи звільнення двох нещасних чоловіків та зосередившись на власному майні, мешканці Гадаринського краю побачили в Ісусі загрозу для своїх інтересів. Це – до болю знайомі історії, які щодня повторюються в нашій новітній історії… Євангелист застерігає нас, щоб ми не були подібні до тих гадаринців, які сказали Йому: «Іди геть від нас». Він запрошує нас поводитися по-іншому, прийняти Господа і побачити, що у Ньому ми маємо мир, радість і вічне життя. Дорогі у Христі, із історії про гадаринських біснуватих нам відкривається духовна закономірність: коли приходить Ісус, то зло бентежиться. Отож не можуть бути разом зло і добро, святе і те, що веде люди до гріха, життя і те, що веде до знищення. Коли Ісус приходить в життя людини, то Він найперше визволяє її від влади злого духа, віддаляє від неї те, що веде її до знищення. У ХХ-ХХІ столітті форми біснуватості проявилися в гітлерівсько-нацистському, радянсько-комуністичному, путінсько-рашистському режимах, які знищували цілі народи через війни, геноциди, гулаги, масові депортації, голодомори і т.д. Але впав нацистський режим, і Європа отримала змогу вільно розвиватися. Коли розвалилася тюрма народів – Радянський Союз, то всіх, хто був у рабстві більшовицької ідеології, Бог також покликав до вільного життя, до свободи. Тому ми знаємо, що й сучасні тоталітарні режими, опановані ідеологією зла, приречені на розпад.   Українська борня є війною між добром і злом. Можливо, нашою історичною місією сьогодні є вже вкотре захистити решту Європи від азіатського загарбника, як це було у часи хана Батия та інших загарбників зі Сходу. Молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, щоб кожен з нас міг по-християнськи виконати своє життєве завдання. Переживаючи трагічні моменти життя, ми, можливо, питаємо у Господа: Боже, чому це все нам сталося? До чого ти нас кличеш? Яку ти місію приготував Україні, українцям і український Церкві? У чому полягає повнота Твого задуму про долю нашого народу? На ці питання, сьогодні ми маємо дуже глибоку відповідь. Найперше – ми з вами в новітній історії нашої держави, нашої Церкви були свідками Воскресіння. Бо це Господь розвалив радянський союз і воскресив вільну Незалежну Україну. Це Господь дарував Церкві і народові свободу. І сьогодні від доручає нам бути свідками Його Воскресіння якраз у світлі тієї місії, бути свідками воскресіння Церкви і нашого народу. Ісус Христос і сьогодні є присутній між нами. Віднайшовши і зустрівши Його, ми зможемо стати справді вільними і гідними людьми. Отець Церкви Григорій Нісський твердить: «Де є присутнім Бог, там усе віднаходить свою гідність».  Ми є сотворені на образ і подобу Божу, і  Господь не забирає нашої свободи через заклик до зберігання Його заповідей і правд. Саме Він є нашим Визволителем, джерелом нашої особистої і національної гідності як вільних людей у вільній державі. Запросімо Христа, щоб Він звільнив нас від усякий духів злоби. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 9 липня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на Різдво Йоана Хрестителя (2023)

Cлава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! З великою радістю та вдячністю Богові зібралися ми сьогодні у храмі, щоб соборно святкувати Різдво Йоана Хрестителя Господнього Предтечі. Цьому святому праведнику Церква присвятила декілька днів у літургійному році. Ми святкуємо його народження, смерть, віднайдення чесної глави, ми споминаємо Предтечу у вівторок кожного тижня. Запитаймо себе: чим цей святий угодник заслужив на таку увагу, що ми святкуємо його пам’ять так велично і часто, як нікого з інших святих. Адже святкуємо літургійно тільки три Різдва у церковному році – Христа, Богородиці і Йоана Хрестителя. Він найбільший серед пророків, особа, в якій сповнився пророчий уряд Старого Завіту. Бо лише Йоан Хреститель бачив Того, про Кого пророкували пророки і міг торкнутися своєю рукою Його голови. У своєму благовіщенні Захарії архангел Гавриїл широко розкриває майбутню місію Йоана Хрестителя: «Багато з його народження радітимуть; бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога» (Лк. 1,14-16), але згадує також велику постать з минулого – пророка Іллю: «І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний» (пор. Лк. 1,17). Інший старозавітній пророк – Малахія – книга якого остання у Старому Завіті, виголошує таке пророцтво: «Ось я пошлю вам Іллю пророка перед приходом дня Господнього, великого і страшного. І він наверне серце батьків до дітей і серце дітей до батьків, щоб я, прийшовши, не побив землі прокляттям» (Мал. 3,23-24). Згодом Ісус Христос підтвердить учням, що ці пророчі слова відносяться до Йоана Хрестителя (пор. Мт. 11,14). Отже, Йоан Хреститель вже не є у Старому Завіті, але з його народженням ще не настав Новий Завіт. Тому з одного боку він – найбільший з між народжених від жінок, а з іншого – «найменший у Небеснім Царстві більший від нього» (Мт. 11,11). Царство Боже відкриється тільки з приходом Ісуса Христа, а покликання Йоана буде приготувати Йому дорогу. Розповідь про Йоана Хрестителя, яку ми чули у сьогоднішньому євангельському читанні, Євангелист Лука описує на самому початку свого Євангелія. Це  ніби пролог, вступ, до головної частини – розповіді про Христа і його спасительну діяльність. Євангелист Лука у цьому уривку свого Євангелія допомагає нам розкрити особу Йоана Хрестителя. У центрі розповіді стоїть опис народження дитини, котра є повністю даром Бога, бо є народженою від неплідної матері. Так зазвичай, Старий Завіт описує народження когось, хто матиме особливу місію. Згадаймо народження Ісаака, Самсона, Самуїла... Одразу ж можна зауважити, що великий наголос кладеться на сам факт надання імені довгоочікуваному сину Захарії і Єлизавети. Ангел не тільки сповіщає батькові про народження сина, але й вказує на те, як він повинен бути названий: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан» (Лк.1,13). Людині нашого часу, що часто вибирає ім’я своєї дитини досить випадково, це може здатись дивним. Проте для єврейського народу ім’я мало велике значення. У семітському світі ім’я виражає суть особи, визначає її життєвий шлях, вказує на її ідентичність, а тому його вибір був надзвичайно відповідальною справою. У випадку Йоана Хрестителя факт надання імені є особливо важливим. Він, з однієї сторони, вказує на абсолютну новизну Божого дару для Захарії і Єлизавети (адже ім’я Йоан не було присутнє в родоводі Хрестителя, було чимось незвичним для них – згадаймо, як здивувались сусіди і родичі з цього приводу). З іншої сторони, ім’я Йоан дивовижним чином вказує на місію і реальність Предтечі. Воно означає «Господь посилає благодать». Таким чином, з дивовижним приходом у світ цієї людини проголошується, що наблизився час благодаті, зичливості, божественної любові. Вже сам прихід Хрестителя у світ як малої дитини, не кажучи вже про його майбутню діяльність і проповідь як дорослого чоловіка, сповіщають світові: Господь посилає своєму народові благодать, ласку, спасіння. Він зглянувся над ним і послав йому Спасителя – Ісуса Христа. Тому Хреститель готує світ до приходу цього довгоочікуваного Месії, є Його предтечею вже у момент свого народження, ще будучи безмовним і безпомічним. Його батько пророчо провіщає почуте від ангела: «Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати» (Лк. 1,73). Таким чином, з мовчанки Захарії народжується останнє пророче слово Старого Завіту, з безпліддя Єлизавети – проповідник досконалого життя, дарованого Богом своєму народові. Заслуговує на увагу і спосіб життя Йоана Хрестителя. Ангел, звіщаючи Захарії новину про народження сина, між іншим говорить про його подвижницьке життя: «Він буде великий у Господа, ні вина, ні п'янкого напою не питиме, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері» (Лк.1,15). З цих слів видно, що Йоан Хреститель – святець. У чому ж полягає його святість? З приведеної цитати бачимо, що вона складається з двох елементів: з однієї сторони, з подвижницького і покаянного життя, а з другої – з діяльності в людині Духа Святого. Тільки свята людина здатна творити справжні чудеса – приводити людей до Бога, тому ангел й каже про Йоана: «Багато синів із Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога» (пор. Лк.1,16). І справді з євангельських розповідей знаємо, що за пустинножителем і святцем Йоаном йшло багато людей і каялись у своїх гріхах. Проповідуючи покаяння, Йоан Предтеча не звертав уваги людей на себе самого. Свою роль він визначив чітко і цілком смиренно: «Вони спитали його: «Що ж - Ілля ти?» - «Ні», мовив він. «Пророк ти?» - «Ні», відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я - голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, - як ото пророк Ісая сказав» (пор. Йо. 1, 21-23). Йоан постійно вказував на Ісуса, на Агнця, а сам все далі йде в Його тінь, щоб все більше і більше простору робити для Того, чиє пришестя він проповідував. Йоан – це велика людина. Він зумів пізнати Сина Божого, і при цьому сам смиренно відійшов, щоб дати простір Сину Бога Живого: «Йому треба рости, мені ж маліти» (Йо. 3, 30). Постава Йона Хрестителя – це постава пророка. Ми знаємо і часто називаємо його як пророка. Але Христос нам говорить, що Йоан більше ніж пророк (пор. Мт. 11,9). Йоан Предтеча народився у священичій сім’ї. Окрім того, що його батько Захарія священик, також і мати Хрестителя – Єлисавета ­– з дочок Арона (Лк. 1,5), тобто зі священичого роду. Тому Йоан Хреститель продовжує це старозвітнє священиче служіння, але щоб вказати на Того, чиє священство є вищим, вічним, за чином Мелхіседека (пор. Євр. 7,11-17). Ще одним моментом, який слід підкреслити, є те, що євангелист Йоан проводить паралелі між особами Христа і Йоана Хрестителя. З біблійної точки зору посланець має такі самі характеристики, як і той, у чийому імені він говорить. Ось чому особа Предтечі описана євангелистом так само, як і Особа Ісуса Христа. Останні слова з опису народження Хрестителя вражають своєю подібністю з тими словами, що той самий Євангелист Лука згодом скаже і про самого Христа. Про Йоана він каже: «Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві» (Лк.1,80), а про Христа говорить так: «Хлоп'я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому... Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей.» (пор. Лк 2,40.52). Можна навіть провести паралелі між проповіддю Йоана про навернення і першими словами Христа. Про Хрестителя Євангеліє говорить: „І він перейшов усю землю Йорданську, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів” (Лк.3, 3 – 18). Про проповідь Ісуса знаходимо такі слова: «Із того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 4,17). Таким чином Предтеча виступає як проповідник спасіння, попереджуючи місію Христа. Саме тому він такий важливий для історії спасіння. Ось чому його особі Церква приділяє такого великого значення. Цим портретом Предтечі показано образ не тільки того, хто попередив Христа, проповідуючи Його, але й того, хто Його наслідуватиме, проповідуючи Його смерть і воскресіння. Хреститель посвячений своєму Господу. Так само буде посвячений Господу і справжній учень, який наслідуватиме свого Вчителя у любові і вірі. Це – досконале наслідування, що охоплює весь період існування, від народження до смерті, як і Йоан Хреститель, який з материнського лона був покликаний до мучеництва за справедливість. Особа Йоана Хрестителя повинна стати прикладом і для кожного з нас. По-перше, на його прикладі ми бачимо, що Всемогутній Бог «потребує» слабкої людини, яка б готувала Його прихід. Саме тому кожен з нас може і повинен бути у цьому світі Господнім посланцем, пророком і свідком Слова. Проповідувати Христа є завданням кожного вірного, і у цьому сенсі Йоан Хреститель є ідеальним прикладом до наслідування. По-друге, Йоан Хреститель є взірцем, як саме слід проповідувати Христа і правду – жертовною і цілковитою самопосвятою. Дорогі брати і сестри, молімо Предтечу Господнього Йоана, щоб він і в нас, як колись в народі юдейському, приготував шлях Спасителеві. Очистьмо свої душі від гріхів, бо таке благовоління Боже. Всі ми однаково покликані до повноти християнського життя і до досконалості в любові. Саме тому кожен з нас може і повинен бути у цьому світі Господнім посланцем і свідком Слова. Свідчити Христа є завданням кожного віруючого, й у цьому значенні Йоан Хреститель є ідеальним прикладом. Наслідуймо смиренну поведінку Йоана Хрестителя, тоді ціле наше життя буде спрямованим на те, щоб давати можливість зростати у собі й у світі Господеві, а самому, маліти. В цьому нехай допоможе нам Господь молитвами Пречистої Владичиці нашої Богородиці, святого Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана і всіх святих, що стоять біля престолу Божого і невпинно моляться за душі наші. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 7 липня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Почуття недостойності не принижує людину, а збільшує віру в Божу силу зцілення

2 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангеліє четвертої неділі після П’ятидесятниці розповідає про оздоровлення слуги сотника з Капернауму. Ісус простує однією з вулиць міста, за ним ідуть люди, римський сотник наближається до Ісуса і висловлює Йому своє прохання, що стосується хворої людини, яка не могла прийти сама (пор. Мт. 8, 5-6). Мабуть, цей сотник чув про силу Ісуса, чув про те, що Ісус оздоровляв хворих людей. Цей римський військовий, звичайно поганин, мав під своєю владою воїнів, але ця посада не створила для нього жодних перешкод поважати своїх підвладних. Коли один з його слуг важко нездужав, представник римської влади упокорюється перед Ісусом, учителем із Назарету, і просить у Нього допомоги для слуги. Цю подію записав також і євангелист Лука (пор. Лк. 7,1-10). Він звернув увагу на деякі описові деталі, а саме на те, що той слуга був дорогий для сотника. Лука також розповідає, що юдейська старшина наполегливо просила за сотника: «Він достойний, щоб ти йому зробив це…» (пор. Лк. 7,4). Вони просять за сотника-окупанта, який мав слідкувати, щоб не було повстання, тому що він був достойною людиною, поважав народ, серед якого жив. Для євангелиста Луки було важливо підкреслити те, що бути милим Богові не залежить від крові чи раси, але від страху Божого і любові до ближнього (пор. Ді. 10, 35).  «Коли Господь Ісус пообіцяв, що прийде у дім сотника, щоб вилікувати його слугу, той відповів: Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. Називаючи себе негідним, він виявив свою гідність, щоб Христос увійшов не тільки в стіни його дому, але і в його серце», –  каже святий Августин. Почуття недостойності не принижує людину, а що більше: збільшує віру в Божу силу зцілення. Сотник має це довір’я у Христове Слово, до якого євангелист хоче нас допровадити. Це є певне досвідчення Божої сили також і за Його відсутності. Сотник, який не може піти до Ісуса, вже Його навіть не просить, щоби прийшов  — він вірить в успішність Божого слова. Ось це кінцевий пункт віри сотника: змушений крайньою потребою, почувши від інших про Ісуса, свідомий неможливості прийти до Нього, прибігає до посередництва інших, а проінформований, що Ісус надходить, він бачить свою убогість. З цієї зустрічі народжується безмежна віра у Боже слово. У такому місці потреба людини зустрічає Божу силу. «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає» (Мт. 8,8). Ісус на ці слова сотника відповідає, що ні в кого в Ізраїлі Він не знайшов такої віри (пор. Мт.8,10). Святий Іван Золотоустий, коментуючи цей уривок пише, що віра сотника була набагато більшою від тієї, яку мали ті, що спустили розслабленого через покрівлю (пор. Мк 2,1-12; Лк 5,19). «Він ясно знав, що достатньо і одного веління, щоб лежачий встав, тому вважав зайвим приводити його», –  каже святий Йоан Золотоустий. Як сотник прийшов до такої віри? Не читав Писання, не знав Закону, пророцтв. Можемо сказати – зі щоденного досвіду свого життя як гідної людини. Він знав, що означає мати владу, дати наказ, він знає про силу слова. Його піддані виконували його слова, але його слово було безсилим, щоб оздоровити слугу. Проте він вірить у силу Ісусового слова. «Погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що від віри; Ізраїль же, що шукав закону праведности, не досяг закону праведности», – каже апостол Павло (Рим 9,30-31). Сотнику не потрібно було, щоб Христос приходив до хворого, йому достатньо було лише Його слова. Своєю вірою цей сотник виявляє силу Божого слова. І наша віра має базуватися на цьому Слові. Це те Слово, яким Бог творить, об’являє Себе і яким спасає. Ця подія відбувається після нагірної проповіді, в якій Ісус з Божественною владою навчає словом, а опісля тим самим словом діє – зціляє. «Він послав своє слово й вилікував їх, і врятував їх із могили» - каже Псальмоспівець (Пс. 107, 20). Його слово є живе і діяльне. Він сам є Словом Отця. Сотник потребує цього слова, яке стало подією спасіння. І це є своєрідна притча про Слово, яке відходить і приходить є дане і прийняте, вимовлене і виконане. Почуте слово сотника провадить до його виконання також і на площині людській. Слова Господа неможливо не почути, а воно доконує те, про що мовить, адже Йому все цілком послушне. Якби хтось не хотів слухати слова свого начальника – сотника, був би визнаний за винного, і дійшло б до його покарання. Невиконання слова Господа не веде до покарання. Вже саме невиконання Його слова є карою, яка провадить того, хто його не почув, до поганого самопочуття і болючого очікування Господа милосердя, Який є терпеливим і ніколи не забирає свого благословення. Таким добрим посередником між Ісусом і поганами є апостол Павло, вчитель любови, який буде поганам голосити Ісуса, буде заступатися перед Ним за них і допровадить їх до того, що досвідчать сили Його спасительного слова. Власне, завдяки вірі Ізраїля поганин має доступ до Божої обітниці. Бо віра є єдиною для всіх! Звідси і походить місійна свідомість Церкви у євангелиста Луки. Поганин не іде до Христа. Не може! Не є гідний! То Христос хоче піти до нього і прибуває із силою свого слова через посередництво Ізраїля, спільноти Божого люду. Пізнання Ісуса походить від інших за посередництвом слухання, так само й у доступі до Нього є посередниками інші. «Висилання старших юдейських», які є наче міст між Ісусом і поганином, є характерним для євангелиста Луки. Ізраїль виконує функцію тайни спасіння для поган, щоб кожна людина побачила спасіння Боже (пор. Лк 3, 6). Необхідно підкреслити, що чудо відбувається за відсутності Ісуса, завдяки вірі поганина у силу Божого слова, почутого лише через ізраїльських посередників. Це є стан поган, які приходять до віри через пасхальні події, слухаючи Слово за посередництвом Церкви. Ісус голосив спасіння вбогим через своє слово, проте тепер воно є діяльніше і діє навіть за Його відсутності, довершуючи спасіння кожного, хто його приймає із вірою, у покорі та довірі. Ісус не говорить: «Нехай твій слуга буде здоровий», але говорить: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» (пор.Мт.8,13). Те, що в цю хвилину відбулося оздоровлення, говорить, що сотник був людиною віри, отже належить до нового народу Божого, що покликаний прийняти спасіння. Це віра, яка приводить до оправдання, а отже і до спасіння. Так сталося з Авраамом, який увірував, і йому це було пораховано за оправдання (пор. Рим. 4,9), і була дана обітниця його нащадкам. Це віра сотника веде до оправдання, а отже і до спасіння, так як віра Авраама. Тому правдиві нащадки Авраама – це, насамперед, ті, що увірували. Люди, які на прохання сотника, були посередниками у місії оздоровлення, свідчать, що воно здійснилося. Сталося це завдяки вірі сотника в Ісуса Христа. Слово Ісуса є зерном, яке може бути прийняте і може вирости лише у землі віри. Без віри зерно Слова не може перемінитися у «дерево», а його сила залишиться безплідною. Євангельська благовість про сотника служить для оживлення нашої віри. Описуючи цю подію, євангелисти запевняють нас, що Боже Слово безперечно є дієве, але лише для того, хто має віру: «…все можливо тому, хто вірує» (пор. Мк. 9, 23), бо для Бога немає нічого неможливого (пор. Лк 1, 37). Хто немає такої віри, може завжди кликати разом із батьком глухонімого: «Вірю Господи, поможи моєму невірству» (пор. Мк. 9, 24). Плекаймо й ми таку віру і впевнено прямуймо з нею шляхами нашого життя. Дорогі у Христі, в четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу. Це свято постало рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який таким чином закликає нас вшанувати праведних синів і дочок українського народу, які просіяли святістю. Невипадково ми святкуємо його невдовзі після дня П’ятидесятниці, адже саме завдяки Зісланню Святого Духа ми маємо плоди діяльності Його благодаті серед українських християн. Коли ми у цей день говоримо про «всіх святих», то маємо на увазі не лише офіційно проголошених Церквою святих через особливий процес канонізації, не тільки тих преподобних, мучеників, святителів, ісповідників, безсрібників, чудотворців, яких бачимо на іконах і до яких молимося під час богослужінь. До всіх святих українського народу належать і незліченна кількість невідомих святих наших братів і сестер у Христі, які добре сповнили шлях свого християнського вдосконалення: гідно несли свій монаший подвиг, були зразковими священиками, взірцево виконували своє мирянське покликання. Це ті тисячі людей, які жили поруч з нами та у важких економічних і політичних обставинах не втрачали  людського обличчя, не йшли на компроміс зі своїм сумлінням, протиставилися багатьом спокусам, віддали життя своє за ближніх, виявивши найбільший прояв любові. Це та незліченна кількість християн, які сумлінно сповняють Божі й церковні заповіді, Христові блаженства, не уявляють свого життя без Святих Таїнств Церкви... Багато є святих, яких життя та подвиги Церква поки що не встигла дослідити, а тому вони не є проголошені чи канонізовані. Молімося сьогодні, щоб Господь і їх прославив славою святих і вони стали відомі цілому світу. Серед таких – мученики й ісповідники ХХ ст., яких було багато серед нашого народу, але які, на жаль, поки-що не проголошені святими чи блаженними. З-поміж них – два великі мужі нашої Церкви: Праведний Митрополит Андрей (Шептицький) та слуга Божий Патріарх Йосиф (Сліпий). Молімося за їх прославу і якнайшвидшу беатифікацію та канонізацію. Просімо нашу небесну Матір, прославлену у чудотворній іконі Неустанно Помочі, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Молімося до Богоматері «в молитвах невсипущої і в заступництвах незамінного уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він простягнув свою могутню десницю і захоронив народ наш, бо Господь є Богом миру, і ми знаємо, що не від людини приходить перемога, і не зброя вирішує все, а Божа сила. Боже, подаруй Україні мир, звільни Україну від загарбника-окупанта. Подаруй українському військові та українському народові перемогу над супостатом, бо Твоя є сила і слава навіки. Амінь!   + Ярослав 2 липня 2023 року Божого,м. Дрогобич  Детальніше...

Владика Григорій у Биличах: До святості кожна людина має свою дорогу [відео]

11 червня, у Неділю Всіх Святих, відбулась загальноєпархіальна проща до с. Биличі на Старосамбірщині. Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника, о. Павла Коляси (декана Добромильського), о. Володимира Нестера (адміністратор відпустового місця) та священиків єпархії. Щорічно участь у прощі беруть тисячі вірних, з яких чимало прибувають до Билич пішки. Детальніше...

Блаженніший Святослав у Дрогобичі: Сьогодні ми дякуємо за перші три десятиліття плодів Духа Святого, які Господь Бог вилив на наш народ через Самбірсько-Дрогобицьку єпархію

5 червня, у Понеділок Святого Духа, на подвір’ї Катедрального собору Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич, Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ, відслужив подячну Божественну Літургію з нагоди 30-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Предстоятелю співслужив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, єпископи Священного Синоду УГКЦ та численне духовенство єпархії. Участь в молитві взяли тисячі вірних та представники органів державної влади. Детальніше...

Владика Ярослав у Самборі: Самбірсько–Дрогобицька єпархія народилася як плід локальної П’ятдесятниці в українському народі [фото]

4 червня, у свято Зіслання Святого Духа, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, з нагоди 30-літття заснування Самбірсько-Дргобицької єпархії відслужив Божественну Літургію у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці, в м. Самбір. Єпископу співслужив о. Богдан Добрянський, декан Самбірський, о. Володимир Коркуна, адміністратор парафії, та священики Самбірського деканату. Після завершення богослужіння владика Ярослав освятив відреставрований пам'ятний хрест, який 2 липня 1989 року встановила громада УГКЦ у Самборі з нагоди 1000-ліття Хрещення Руси-України та першого привселюдного богослужіння. Детальніше...