SDE

Справа Синьої Бороди

№5 (243) травень 2015 _ Ігор БРИНДАК
Друк E-mail
Ілюстрація до казки Шарля Перро «Синя Борода»
Можливо, багато хто з нас читав у дитинстві казку Шарля Перро «Синя Борода». Але не всі, мабуть, знають, що у головного антигероя казки був реальний історичний прототип. Тому варто поглянути з висоти сьогодення на цього персонажа. Маємо на увазі історичного, а не казкового. Бо, як виявляється, у цій історії є деякі повчальні моменти, що стосуються й наших днів.

Як вважає більшість дослід­ників, свою казку Шарль Перро написав на основі легенд і пере­казів, якими була оповита справа маршала Жіля де Ре. Отож, хто такий Жіль де Ре? Французький лицар (1404-1440), учасник Сто­літньої війни, у 1433 році за свої військові подвиги (варто сказати, що вони у нього були реальними, а не вигаданими) отримав від ко­роля Карла VII звання маршала і великі землеволодіння у Бретані. Він не одружувався аж шість ра­зів, як це подано у казці, і не вби­вав своїх дружин. Однак лицаря звинуватили в інших злочинах. У 1440 році його було заарештовано за звинуваченням у сатанізмі. Вів його справу королівський суд, але також паралельно розслідував ді­яльність Жіля де Ре й інквізиційний трибунал. Остаточно, крім участі у сатаністичних оргіях, колишнього маршала звинувачували у риту­альних убивствах аж 140 дітей, а також у гомосексуалізмі. За ви­роком суду його повісили, а потім спалили у тому ж таки 1440 році.

А до чого ж тут синя борода? Згідно з розповідями очевидців, упродовж останніх років життя Жіль де Ре носив чорну бороду, яка мала темно-синій відтінок. Через це його місцеві селяни й назвали - Синя Борода. На сьо­годні є ряд істориків, які твердять, що Жіль де Ре був звинувачений фальшиво і приписуваних йому злочинів не скоював. У 1992 році була здійснена спроба його реа­білітації, яка так і не увінчалась успіхом, бо юристи не змогли до­мовитися, який орган повинен про­вадити цю реабілітацію. На разі справа Жіля де Ре залишається дискусійною в історичній науці.

Дехто з читачів, напевно, запи­тає, для чого про цю історію пише церковний часопис? Уся справа в тому, що в біографії Жіля де Ре був ще один цікавий момент, але вже доведений, а саме: у 1429­1430 роках він був особистим охо­ронцем Жанни Д’Арк. У багатьох людей ця інформація, напевно, шокує: як свята могла мати сво­їм помічником такого страшного чоловіка? По-перше, вище вже йшлося про те, що питання про­вини Жіля де Ре залишається від­критим. А по-друге, припустімо, що усі приписувані йому злочини на­справді мали місце. Але чи могло це бути перешкодою для святості Орлеанської Діви? Ні, бо вона не здійснювала цих злочинів, і не підтримувала їх. Хочеться наголо­сити,що коли відбувався реабілі­таційний процес Жанни, а також, коли проходила її беатифікація і канонізація, то питання про реабі­літацію Жіля де Ре навіть не під­німалося. У його провині ніхто не сумнівався. Однак у той же час ніхто не бачив у цьому перешкоди до канонізації Орлеанської Діви, тому що святий ще не означає всевидючий або всезнаючий. Так, Жанна мала від Бога пророчий дар і не раз знала такі речі, про які чисто природнім шляхом дізнатися неможливо (про це конкретніше див. «Анекдот чи воля Царя небес­ного?, «ЖВ», №10-2006 р.). Але й тут слід пам’ятати слова зі Святого Письма: «Частинно знаємо і час­тинно пророкуємо» (І Кор. 13, 9). Тому якщо навіть хтось і має про­рочий дар, то це ще не означає, що Бог відкриває йому всі таємни­ці, а тільки ті речі, які необхідні для того часу і тих осіб.

І ще одне уточнення: свої зло­чини Синя Борода не здійснював у той час, коли виконував свою службу при Жанні Д’Арк, а вже піс­ля її смерті.

А тепер перейдемо від справи Жіля де Ре до дещо ближчої істо­рії. У наш час дуже багато робиться спекуляцій довкола сексуальних скандалів у Католицькій Церкві. Зрозуміло, що це є злочини і з цими явищами потрібно боротися. Інаша справа, що багато хто використо­вує ці скандали не для боротьби з явищем як таким, а для боротьби з Церквою. Одні посилаються на факти, що мали місце, як головний аргумент проти канонізації Папи Івана Павла ІІ, а інші - як на аргу­мент проти святості Католицької Церкви загалом. Спробуємо розі­братися, наскільки логічними є ці аргументи. Однак на початку хоче­мо зауважити один момент. Деякі мас-медіа гарно вміють смакувати скандальними фактами в Като­лицькій Церкві, але при цьому за­бувають вказати одну деталь: який все ж таки відсоток духовенства був причетний до цих речей? Хоча ніяким секретом це не є - 0,2% (див. «Скандал вокруг сексуальных домагательств в Католической Церкви», https//ru.wikipedia.org//... скандал_вокруг_се...).

Зрозуміло, що від того зло не перестає бути злом. Але, як ба­чимо, масштаби зовсім не ті, які намагаються подати. Чи можуть ці скандали бути закидами проти канонізації Івана Павла ІІ? Як ми вже побачили, справа Синьої Бороди не стала перешкодою у ка­нонізації Жанни Д’Арк. Тим паче, що Жіль де Ре був одним із її охо­ронців. А з тих духовних, хто був причетний до сексуальних скан­далів, жоден з Іваном Павло ІІ безпосередньо не співпрацював. Крім того, багато з тих злочинів мали місце ще до початку понти­фікату «Слов’янського Папи». А твердження, начебто і сам Папа, і кардинал Йозеф Ратцінгер - май­бутній Папа Венедикт XVI умисно приховували ці злочини, виявили­ся фальшивими і вже давно були спростовані.

А чи можуть ці факти бути ар­гументом проти святості Церкви? За такою логікою можна звинува­тити і самого Ісуса Христа. Адже всі знають, що одним із Його апос­толів був Юда-Іскаріот, який не лише вкінці став зрадником, але й, будучи апостолом, займався злодійством (Йо. 12, 4-6). До речі, сам Юда становив 8,3% від числа всіх апостолів. Як бачимо, навіть більший відсоток у порівнянні із новітньою ситуацією.

І вже зовсім нерозумно ви­глядає використання сексуальних скандалів як аргумент проти віри в Бога загалом. У США найбільше звинувачень у справі педофілії було висунуто не проти свяще­ників, а проти вчителів. Тоді не будемо посилати дітей до школи, поставимо під сумнів сферичність земної кулі або той факт, що два помножити на два означає чоти­ри, адже усього цього навчають педагоги, серед яких також мо­жуть траплятися злочинці.

Тепер уявімо собі ще й таку ситуацію: у колективі, де хтось із нас працює або навчається, зна­йдеться чоловік, який здійснить ганебний, а то й протизаконний вчинок. Ніхто з нас не дасть гаран­тії, що такого ніколи не станеться. А якщо станеться, то як би ми себе почували, коли б після того пальцями показували на нас, на­чебто ми у цьому винні? То ж якщо нам це не подобається, тоді при­гадаймо відоме «золоте прави­ло»: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чи­ніть і їм - це ж бо закон і пророки» (Мт. 7,14). А також: «Яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7,2). Ці цитати взяті з Євангелія, але вони вва­жаються універсальними прин­ципами. Люди різних переконань, включаючи й атеїстів, твердять, що з цими словами погоджують­ся. А якщо так, то звинувачувати загал через провини одиниць аж ніяк не личить. Це стосується і справи Синьої Бороди, і недавніх скандалів у Католицькій Церкві, і багатьох інших проблем.

Великий піст

pist

 

Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори