SDE

«Живій Воді» - двадцять років

№5 (243) травень 2015 _ о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ
Друк E-mail
Ілюстрація
Кожний ювілей - це добрий привід для певних підсумків, уза­гальнень. Найперше вартує напи­сати про період становлення. Це щось подібне, як у Богдана-Ігоря Антонича: «Росте Антонич, і росте трава...» Рік 1995-й. Самбірсько-Дрогобицька єпархія починає іс­нувати і розвиватися, і разом із нею починає про себе заявляти наше скромне видання, якому до­лею було визначено мати статус єпархіального. Газета звертаєть­ся до людей першими єпископ­ськими посланнями, повідомлен­нями про події у єпархії та поза її межами, зведеннями про номі­нальні призначення священиків на парохії, добірками новин з життя окремих парохіяльних спільнот, євангелізаційними та катехизаційними матеріа­лами. Блаженної пам’яті Вла­дика Юліян Вороновський, засновник і видавець газети, своєю поставою надихає на добру роботу, дозволяє тво­рити, провадити журналістські пошуки і, як колишній полігра­фіст, намагається не залиши­ти поза своєю увагою будь-які деталі, пов’язані з друком га­зети, вихід у світ якої він бла­гословив як духовний батько.

До речі, не беруся суди­ти про інших наших читачів, але саме Кир Юліян був од­ним із тих, хто читав «Живу Воду» від першої сторінки до останньої. І це не мо­гло не тішити... При всьому тому, що саме читачі, прості і щирі у спілкуванні, завжди допомагали редакторському колективу творити лице газе­ти, ми як видання прагнули вийти поза межі уподобань виключно наших номіналь­них парохіян. Тому вдалося достукатися до серця і розу­му студентів, увійти в певні кола наукової інтелігенції, заохотити до читання чима­ле коло педагогів.

Два десятки років перебу­вання в інформаційному полі України - не є аж такий вели­кий здобуток, якщо оцінювати його чисто кількісними параме­трами.

«Жива Вода» ніколи не вирізняла­ся великим тиражем, вона так і не спромоглася стати передплатним ви­данням, а справа розповсюдження залишається прерогативою єпар­хіальних деканів і священиків, які у ставленні до нашого видання часто сповідують принцип: «І нести важко, і кинути шкода». Бо ж багато інших обов'язків є у наших священиків. Але вони встигли полюбити газету, а по­при те навчили шанувати друковане слово й тих, хто з рамена єпископа є їхньою паствою. Тож слід подякувати найперше духовним отцям за те, що вони підтримують «Живу Воду» вже від самих початків її існування.

Якщо вже бути точним, то най­більший наклад ми мали якраз на пограниччі двох тисячоліть. А спе­ціальний номер, присвячений при­їзду в Україну Папи Івана Павла ІІ, став рекордним. Тоді, наприкінці червня 2001 року, «Жива Вода» ви­йшла накладом 10 000 примірників. Не без присмаку певного розчару­вання констатую, що теперішній тираж - майже втричі менший. За плечима редакції - досвід співпра­ці з друкарнями Дрогобича і Стрия, Львова і Тернополя. Наші дописувачі (а серед них є насправді чимало зна­них у читацьких середовищах імен) слідкують за тим, що відбувається у релігійному житті України у всіх його проявах. Вони бувають учасниками мистецьких акцій, музейних виста­вок, досліджують архівні джерела, долучаються до благодійних акцій. А це якраз дозволяє зробити газету більш читабельною.

Що ще змінилося?..

Розширилася географія читачів нашого видання. Змінилося коло до­писувачів. За двадцять років газету встигли прочитати Папа Іван Павло ІІ і професор Дмитро Степовик, львів­ські студенти і дрогобицькі семіна­ристи, учасники велелюдних прощ і багатотисячних протестних мітингів... Про неї знають у Криму і на Закарпат­ті, в Києві і в Мюнхені, в Австралії і в США. Вона зайняла місце в катало­гах загальноукраїнських видань, чер­гового номера чекають у громадських читальнях і державних бібліотеках. Але найперше вона приходить до наших читачів-мирян у містах і селах Бойківщини. Вона стукає у двері по­мешкань звичайних бойків, аби до­нести правду про людей, які творили героїчну історію нашого краю. Вона будить свідомість читачів, розповіда­ючи про новітніх героїв України. Вона вчить поважати трагічну минувшину Української Греко-Католицької Церк­ви, вчить любити сьогодення і бути готовим, щоб належно зустріти ви­клики майбутнього. Разом із «Живою Водою» до відновлених монастирів і новозбудованих храмів прийшли со­тні, а навіть і тисячі паломників, щоб на Кальварії і в Грушеві, у Зарваниці і в Самборі стати свідками чуда, свід­ками особливої благодаті, яку отри­мує кожен, хто щиро просить.

З її сторінок до читачів зверта­лися парафіяльні священики і відо­мі богослови, знані в Україні і поза її межами політичні й громадські ді­ячі і представники творчої інтеліген­ції, ватиканські дипломати і архиєреї різних християнських конфесій. Щиро дякуємо їм за те, що вони не знехтували можливістю поділитися своїми роздумами, своїм досвідом богошукання і практикою християн­ського свідчення. Водночас дякуємо тим, хто подбав про технічне пере­оснащення нашої редакції, хто задля вчасного виходу газети у світ виконує копітку комп'ютерну верстку, стоїть за друкарським верстатом, сидить за кермом автомобіля і поспішає вчасно привезти черговий тираж. Але най­перше дякуємо читачам.

Слід констатувати, що у порівнян­ні з початками 90-х років минулого століття зазнала певної трансформа­ції суспільна опінія щодо можливостей релігійної газети бути актуальною і ці­кавою. Тож розуміємо, що і надалі му­симо змагати за «свого читача». Сьо­годні він, цей читач, не позбавлений можливості отримувати великий обсяг інформації завдяки найновітнішим мас-медійним засобам, а тому є більш вимогливим. Він претендує на право мати свою думку і висловити її, він, як і кожна людина, хоче бути почутим. Нас, видавців, це зобов'язує робити усе, щоб не залишитися на узбіччі до­роги, що веде до істини. Потрібно як ніколи бути відкритим до діалогу. «Ісус Христос - вчора, сьогодні і повіки той Самий», - читаємо в Посланні апосто­ла Павла до євреїв (13:8).

Виходячи з цього і належно виконуючи настанови церковно­го проводу, намагаємося робити усе, щоб правда про Спасителя не лише була почута у найвіддаленіших куточках Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а проросла у серцях наших вірних добрими справами, свідченням віри, надії і любові. І нехай Господь, який се­ред інших у своїй земній мандрів­ці зустрів самарянку і розповів їй правду про живу воду, допоможе й нам творити щиру молитву і, чита­ючи єпархіальну газету, Богові «у дусі і правді поклонятися».

о. Іван ГАЛІМУРКА, головний редактор часопису львівської Архиєпархії УГКЦ «Мета».

Двадцять років - це вік зрілості, вік усвідомлення власної гідності. Час виходу, зро­стання і вдоскона­лення випав Вам, друзі, надзвичай­ний. Про цей час говорить Господь: «Багато пророків і царів хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули» (Лк. 10, 24). Це - час національного зриву, це - час воскресіння нашої Церкви, це - час становлен­ня нашої Держави. У цих обставинах гартува­лася Ваша журналістська позиція, формував­ся Ваш християнський дух, кристалізувалася Ваша громадянська ідея. З нагоди Вашого чудового ювілею ми, працівники часопису «Мета» курії Львівської Архиєпархії, щиро здоровимо Вашу редакцію, котру від початків очолює і надихає власним прикладом о. Ми­хайлоБучинський. Нехай Ваша «Жива вода» ніколи не маліє, нехай живить парохіян Вашої єпархії життєдайним словом Божої правди і оживляє тих, хто ще не зумів прийти до на­шого Спасителя. ХРИСТОС ВОСКРЕС!

 

Леся ФЕДІВ, журналістка, кореспондент газети «Жива Вода» у 1995-1997 роках.

... Згадуючи роки праці в редакції «Живої води», відчуваю вдячність - за можливість чи не щодня спілкуватися зі світлої пам’яті Владикою Юліяном, за надійне плече колег по редакції - пе­редусім головного редактора отця Михайла Бучинського, за зустріч із непе­ресічними людьми, які стали героями моїх матеріалів. Вдячна за досвід, який отримала, працюючи в «Живій воді» - професійний, життєвий, духовний.

Не так багато газет витримують випробування часом. Га­зети живуть доти, доки вони потрібні читачеві. Тому 20-річчя «Живої води» - це досить поважний ювілей. Тож нехай процвітає «Жива вода», хай більшає в неї читачів, а натхнення і запал ні­коли не полишають редактора, авторів, коректорів, версталь­ників - усіх причетних до творення газети.

о. д-р Михайло ДИМИД

«Час даний нам Богом для того, щоб ми навчалися з Нимспілкуватися!

Газета «Живавода» намага­ласяпротягом двадцяти років вказувати нам сотки різних способів спілкування із Богом! Подавати приклади різних проявів Божого промислу, який завжди діє, де і як хоче і зокрема в широкому світі поза стіна ми храмів - це є особлива роль християнських мас-медіа. Лише із таким відкритим духом ми зможемо рости я індивідууми і як спільноти, ми зможемо зустрічати інших, слухати думки які відмінні від наших. Такі зустрічі нам допоможуть скористатися із дарів які Бог нам передає через інших. Лише тоді ми станемо багатшими і краще будемо спілкуватися із нашим Сотворителем також у своїй Церкві. І надалі бажаю газеті «Жива вода» бути таким справжнім помічником Духа Святого».

Великий піст

pist

 

Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори