Ігор ГРУБЕР: «У паломництво до Святої Землі потрібно вирушати за покликанням душі»
SDE

Ігор ГРУБЕР: «У паломництво до Святої Землі потрібно вирушати за покликанням душі»

№7 (221) липень 2013 _ о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ
Друк E-mail
Єрусалим
Упродовж останніх років українці багато подорожують. Щораз більше наших співвітчизників відвідують інші країни, знайомляться з побутом, культурою, історією як близьких географічно, так і дуже віддалених від нас народів. Серед різних маршрутів є один, відправитися у мандрівку за яким мріє кожен християнин. Тих, хто схиляє голову перед Христом-Спасителем, він приваблює найбільше, адже веде до Святої Землі. Безумовно, на карті світу можна знайти багато пунктів, багато місць, позначених особливим колоритом, забарвлених неповторною екзотикою. Але християни різних конфесій понад усе прагнуть побачити Вифлеєм і Назарет, Оливну гору і Тавор, Ріку Йордан і Тиверіядське море... Про паломництво до Святої Землі розповідає Ігор Гоубер, лікар-стоматолог із Трускавця.

- Пане Ігоре, Ви вже не вперше побували за кордоном. У чому, на Ваш погляд, полягає суттєва різниця між туристичною мандрівкою і паломництвом?

- Це зовсім різні речі. Для участі у паломництві має бути те, що ми називаємо покликом душі. Я давно збирався побувати на Святій Землі, але завжди щось перешкоджало. Тож тепер, коли мені запропонували відправитись у таку подорож, я сказав собі і своїм рідним, що поїду. Це питання навіть не обговорювалося. Такі поїзди - не для розваг, навіть не для пізнавання, хоч, як розумію, тут можна збагатитися дуже важливою інформацією.

- Про кожне з місць, відвіданих Вами, про кожну побачену пам’ятку там, де воплотився, проповідував, страждав, помер і воскрес Спаситель, можна розповісти багато цікавого. Та все ж, що Вам запам’яталося найбільше? Що найбільше вразило? Можливо, легше на це питання відповісти тепер, коли трохи уляглися емоції, і тому можна зробити якийсь аналіз усього, що дало Вам це паломництво?

- Зазвичай, так воно й буває, що з плином часу людина, переосмисливши усе побачене, почуте і пережите, по-інакшому усе це сприймає. Після такої поїздки змінюється багато в людині. Сама людина стає іншою. Звісно, кожен із нас по-своєму уявляє ці місця, ці святині. Скажімо, ще з дитинства у нас місце народження Ісуса Христа асоціюється з шопкою, зі стаєнкою. Насправді ж усе це відбулося у печері. Людина, побачивши святі місця, починає по-справжньому роздумувати над біблійними подіями. Якщо відповідати буквально, то надзвичайно вразив храм Благовіщення Пресвятої Богородиці у Назареті зі специфічними просторово-геометричними формами інтер’єру, величною зовнішністю. Та й взагалі, вражав фактично кожен відвідуваний нами храм. Загальне убранство, велика кількість лампадок, наприклад, у храмі Різдва Христового створюють якусь неповторну атмосферу. Це щось таке, що відрізняється від наших церков, до яких ми звикли. У храмі Різдва Господнього ми почули молитву арабською мовою, яку провадили монахи. На превеликий жаль, на відправу у мелхітському храмі ми не потрапили через транспортні

розв’язки. І ще одна цікава деталь. На зовнішній стіні одного з храмів викладені мозаїчні панно із зображенням Богородиці з Дитятком-Ісусом. Для кожного з віруючих цей сюжет досить відомий. Але у цьому випадку на цих панно показано, як ті чи інші народи уявляють собі Матір Божу й Ісуса. Скажімо, на одній мозаїці вони обоє зображені із розкосими очима, на іншій - темношкірими.

- Як я розумію, в принципі Ви вже давно були готові до такої подорожі. Пригадайте, як тепер, коли постала можливість втілити мрію у життя, Ви готувалися до цього. Ви налаштовувалися внутрішньо чи читали якісь довідники?

- Хоч я вже давно почав думати про подібну подорож, та все ж тепер, коли ймовірна можливість починала ставати реальністю, приготування тривало упродовж досить короткого часу. Звісно, хотілося перед тим більше прочитати про Святу Землю. Виношую плани про паломництво разом з дружиною. Тому постараюсь перечитати ще раз Біблію, осягнути якомога більше духовної літератури, щоб там абсолютно по-іншому все сприйняти і як губка все всмоктати, засвоїти. Готуючись до паломництва, я спілкувався з товаришами, які вже побували на Святій Землі, почув їхні враження. Власне, один із товаришів був захоплений тим, як йому, одному з групи паломників, читають біблійну розповідь про якусь подію з життя Ісуса Христа, і він, прочанин, стоїть на тому місці, де ця подія відбулася. Тепер подібне сталося зі мною. Не може не вразити факт живої особистої присутності у тих місцях, які пов’язані з місією Спасителя. Словами я не здатен передати те, що пережив і відчув.

- Приїхавши додому, Ви, мабуть, вже не раз читали Святе Письмо. Чи змінився характер цього читання?

- Тепер, коли беру до рук Біблію, перед очима відразу постають місця, відвідані на Святій Землі. Уява відтворює тамтешні ландшафти, архітектуру храмів ... Повертаючись у думках до тих благословенних днів, проведених там, починаєш краще розуміти, глибше усвідомлювати, що ти не є випадковим на цьому світі. Пробуєш переосмислити сенс життя, стараєшся збагнути, що Господь тими чи іншими словами хоче сказати тобі особисто. Дякуєш за використану можливість підійти впритул до того, що стосується тебе безпосередньо. Богом дана можливість побачити на власні очі місця Його реальної, історичної присутності - це насправді великий дар з неба. Дуже важливою з вірою прийняти це, не розтратити, а примножити. Водночас, аналізуючи окремі моменти і паломництво взагалі, про яке ми ведемо бесіду, ловлю себе на думці і зупиняюсь перед одним з парадоксів. Наш маршрут пролягав так, що серед майже напівпустельної землі, серед нагромадження каміння, серед відданих на поталу самих собі теренів деколи зустрі-чалися мальовничі оази зі соковитою зеленню, з реліктовими деревами. Українці, що пишаються своїми чорноземами, не без підстав можуть вважати цю землю бідною. Але якою багатою вона є насправді! Божий промисел уготовив їй особливе місце. Тут Всевишній вручив Мойсеєві декалог, тут відбулося Воплочення Господнє, тут Христос страждав, помер і воскрес. Звідси починалася земна Церква, членами якої є ми з вами.

- Досить часто паломники, здійснюючи подорожі на Святу Землю, покладаються виключно на себе, своїх товаришів. У тому є певний сенс, адже людина, перебуваючи там, докладає власних фізичних, інтелектуальних, духовних зусиль, стає причетною до усього, що пережив наш Спаситель. Однак важливим є духовний провід під час таких паломництв. Що Ви думаєте з цього приводу?

- Я, власне, хотів наголосити на тому, що їхати у таку подорож потрібно лише з духовними особами. Самому пізнати багато дуже важко. Навіть екскурсовод, який опікувався нашою групою, - а я зрозумів, що він був єврейського походження, - представляв здебільшого свою точку зору. А ось наші отці, особливо отець Юрій Саквук зі Львова, дуже добре доносили інформацію. Самостійно цього досягнути неможливо. По-друге, було добре організовано подорож: належно розподілено час, відтворено хронологію. Духовні настанови, великий обсяг інформації, щоденні молитви і богослужіння, сповідь і причастя ... Це надзвичайно важливі речі для кожного паломника. Я б нікому не радив відправлятися у таку подорож без духовних провідників.

- Єрусалим - це місто, яке вважають для себе святим представники відразу кількох релігій. На Святій Землі у різний час перетиналися шляхи-дороги багатьох народів. Чи теперішні протистояння між палестинцями і євреями не вносили дисонанс у загальний характер паломництва, учасником якого Ви були разом з іншими прочанами?

- Про загальну ситуацію нас інформували, але чогось такого, що могло вагомо відбитися на нашому настрої чи, скажімо, кардинально змінити маршрут, не було. Єдине, що ми могли бачити - це були блок-пости і люди зі зброєю. Можливо, ми побували на прощі саме в такий, відносно тихий час. Мене вразило інше: перетин стількох релігій в одному місті. Так, Єрусалим насправді є святим містом, адже таким воно віддавна є для юдеїв, християн і мусульман. Де ще можна побачити таке сусідство, як у Єрусалимі: стоїть Стіна Плачу, а неподалік, на горі, мусульманська святиня, побудована на тому місці, де, як вважають визнавці ісламу, Аллах надиктовував Магомету рядки з Корану. У Палестині ми були вражені тим, що, наприклад, по один бік вулиці живуть мусульмани, а по інший - християни. На будинках, де мешкають християни, - хрест або ж ікона Юрія-Змієборця, а на будівлях з протилежного боку - якась мусульманська символіка чи атрибутика. Думаю, що навіть якщо й спалахують конфлікти, то у них не зацікавлені ті, хто прагне, щоб сюди, на Святу Землю, приїжджало якомога більше паломників.

- Чи не було якихось митарств із оформленням документів, коли Ви готувалися до подорожі?

- Можу сказати, що жодних проблем не було. Слід відзначити посилений контроль на летовищі, чи, скажімо, в автобусі. У салон могли зайти люди з автоматами. Але це все робилося для нашої ж безпеки. Вразило те, що зі зброєю багато жінок в уніформі. Не всім, мабуть, відомо, що в Ізраїлі представниці слабкої статі також відбувають військову повинність. Цікаво, що зброю там зберігають не у зброярнях, а забирають після щоденної служби додому. Це ж яка повинна бути свідомість народу! Не уявляю, що було б, якщо б нашим військовослужбовцям дозволяли таке робити. Це свідчить про те, що громадяни Ізраїлю повинні бути готові до боротьби у будь-який момент, і тому зброя у них напоготові. І ще одна особливість: Ізраїль як держава кордонів не має. Є лінія припинення вогню. Такий стан пов’язаний із тим, що від моменту створення держави її не визнали офіційно ісламські країни. Тобто сусіди не визнають Ізраїлю. Так принаймні нам пояснював ситуацію екскурсовод.

- Вельми вдячний Вам за цікаву розповідь. Принагідно бажаю нових подорожей і постійного відчуття присутності Бога у Вашому серці.

- Дякую навзаєм.

Розмовляв о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Теми: інтерв'ю

Інші публікації за темою
Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори