Пошук родинного коріння
Дуже часто в нашому житті відбуваються події, які ми не можемо уявити чи передбачити. Напевно, вони мають для нас якийсь сенс або ж стають корисними і повчальними. Так, насправді, Боже провидіння провадить нас до нашого добра...
Виїхавши в Грецію на постійне місце проживання, я заснувала тут сім'ю. Одним словом, пустила коріння на новій і чужій для мене землі. Земля грецька, але ж приїхала я з України, яка назавжди для мене залишатиметься рідною. Декілька років тому я почала шукати своїх родичів. Пошуки тривали довго. Інформацію я збирала поступово, єднаючи докупи немов тонкі і короткі ниточки. Боялась, щоб часом не розірвати їх, намагалась звити у гарний клубочок, який, мабуть, розкрутять мої діти і внуки. Клубочок, згорнутий історіями рідних людей, їхніми долями, життям, працею і бажанням залишити якийсь спадок для майбутніх поколінь. Клубочок з минулого, який подає приклад і благословляє нас.
Рід мій походить зі славної Лемківщини, а мої предки народилися у селі Полонна Сяніцького повіту (теперішня Польща). У 1946-1947 роках люди насильно були вивезені з рідної української землі, оскільки перейшла до польської влади. Село моїх пращурів уже не існує, але є ще люди, які пам'ятають про нього та його мешканців. Я писала листи, телефонувала, випитувала адреси, виписала українську газету «Наше Слово», яка друкується в Польщі. Саме в цій газеті я й натрапила якось на своє прізвище – Ананевич. Згадувались Ананевич Степан і Микола, які проживають у Канаді. Пошуки продовжувались. Дізнавшись номер телефону Степана Ананевича, я порозмовляла з ним і довідалась, що це мій стрийко, двоюрідний брат мого дідуся Павла Ананевича. Радість була великою, адже стрийко Степан від 1946 року нічого не знав про нашу родину і також вів пошуки. Телефонні дзвінки почастішали, ми почали листуватися, а якось влітку стрийко Степан відвідав Україну і свою колись давно загублену рідню. Ми обмінювалися інформацією про наших родичів, розказували навзаєм про їхні і свої долі, пізнавали нових і молодих осіб з нашої родини, обмінювалися їхніми адресами, наводили нові зв'язки. Якось в одній із розмов стрийко Степан запитав мене, чи я знаю бодай щось про отця Омеляна Йосафата Ананевича. Я ж навіть не знала, що він з нашої родини.
- Так, так. Це наша родина. Батько отця Омеляна,- сказав мені стрийко,- був рідним братом мого дідуся Якова, а твого прадідуся. Він ще наприкінці вісімнадцятого століття виїхав з села Полонна на Івано-Франківщину. Там одружився, мав семеро дітей, був мером міста Коломия. А найстарший його син – це отець Омелян Йосафат Ананевич, який у 1911 році, будучи священиком, виїхав в Аргентину. Потім він перебрався у Бразилію, де заснував Згромадження Сестер Катехиток Святої Анни.
- О, як цікаво! А що ще вам відомо, - перепитувала я стрийка.
- На жаль, більше нічого не знаю.
Якось вів пошуки, але так нічого більше й не довідався.
Стрийко, однак, сказав, що має родинну фотографію отця Омеляна, а також книжку з проповідями його авторства. Через деякий час стрийко Степан вислав мені з Канади книжку і світлину. З фото на мене дивилася шляхетна сім'я: батько, матір і семеро дітей – три сини і чотири донечки. Найстарший син, у чорній священичій рясі і з благородним обличчям, серйозним і виваженим поглядом – це отець Омелян Йосафат Ананевич. Фотографія, мабуть, зроблена перед виїздом отця до Аргентини.
Cім'я Ананевичів під час їхнього проживання у Коломиї
(отець Омелян - третій зліва, у нижньому ряду - батьки священика)
Друковане слово як ключ до розуміння істини
Книга, яку уклав отець Омелян у 1954 році, вийшла під назвою «Ціла наука Католицької Церкви у проповідях». Вона пристосована для вірних візантійського обряду. У ній чотириста сторінок, вміщено 210 проповідей. Є гомілії на кожну заповідь Божу, на великі релігійні свята. Також є у ній проповіді про гріхи і чесноти, про обіти, про Сповідь та інші Святі Таїнства.
Я читала подаровану мені книгу кожної вільної хвилини. Головне, на мою думку, те, що я отримала відповіді на ті питання, які часто ставила собі і не відразу знала, як їх пояснити для того, щоб у майбутньому більше не робити помилок. Мені видалося, що отець Омелян знав про мої запитання і наче старався розтлумачити, пояснити для мене відповіді у своїх проповідях. Саме відтоді я почала більше уваги приділяти своєму духовному життю. З особливим натхненням я продовжувала шукати будь-яку інформацію про життя і діяльність отця Омеляна Йосафата Ананевича. Як і мені, подібну фотографію стрийко Степан вислав і моїй рідній сестрі Лілі. Вона також долучилася до пошуків. З часом вона вислала мені книгу «Квіти Святого Франциска». Її переклав з італійської мови і написав у 1955 році вступ до неї отець Йосафат Омелян. В інтернеті ми натрапили на статтю про Згромадження Сестер Катехиток Святої Анни, які працюють і провадять свою місію у Львові, а мешкають у Брюховичах. А ще рідний брат стрийка Степана, Петро, та його жінка Євгенія, які проживають у Польщі, вислали мені молитовник «Прийдіте поклонімося». У ньому на 88 сторінці є молитва «За посередництвом о. Омеляна Й. Ананевича». Тепер я чекала слушного моменту, щоб поїхати в Україну і зустрітися з черницями.
Чернеча обитель дарує особливий спокій
Кілька років тому голова української діаспори в Греції Галина Маслюк запросила мене на Світовий конгрес української діаспори, який відбувався у Львові. На конгрес я поїхала з сестрою Лілею. Будучи у Львові, ми вирішили відвідати Згромадження Сестер Катехиток Святої Анни. Красу природи і спокій, який витав у повітрі, неможливо передати на словах – це треба відчути і побачити. Як ми згодом переконалися, у Брюховичах, цьому затишному львівському передмісті, є як чоловічі, так і жіночі монастирі та чернечі доми. Саме тому, мабуть, Брюховичі володіють якимось особливим спокоєм, особливою благодаттю, адже кожен куточок цього містечка просякнутий молитвою монахів і монахинь, які благають Всевишнього за усіх українців та увесь рід людський. У чернечій обителі нас зустріла привітлива сестричка. Дізнавшись про мету наших відвідин, порадила їхати до Львова, адже сестра-настоятелька Даліла знаходиться там, у церкві Святої Анни. Саме вона могла нам найбільше посприяти у пошуках інформації про отця Омеляна Йосафата Ананевича. У храмі Святої Анни розпочиналася вечірня Служба Божа. Люди заповнювали храм, було дуже багато молоді. Ми звернули увагу на двох молодих хлопців у військових строях. Вони тихенько зайшли, вписали на карточках намірення на відправу, а потім, приклякнувши, почали молитися. Нас дуже втішило побачене. Бо ж якщо юнаки, що захищають нашу Батьківщину, моляться за рідних і благають про Божу благодать, то будьмо певні, що вони зможуть захистити нас і нашу віру.
Після завершення богослужіння прийшла сестра Даліла і запросила нас до будинку, де проживають сестрички. По дорозі ми краще познайомились з настоятелькою. У будинку нас зустріла з усмішкою на устах сестра Галина. Черниці запропонували нам поїсти. А коли ми, подякувавши за гостинність, відмовилися, то вони почастували нас печивом і чаєм. Сестра Даліла дуже втішилася, що познайомилася з родичами засновника їхнього згромадження. Вона повела нас з Лілею до каплички, де на столі була фотографія отця Омеляна Йосафата. На знимці він був у монашій рясі. Настоятелька подарувала нам фотографії, диск з піснями у виконанні Сестер Катехиток Пресвятої Анни «Пісня Любові». Окрім того, нам запрезентували також книжечку «Шляхом любові». У ній розповідається про заснування і діяльність згромадження, біля витоків якого стояв наш родич. З книжечки, у якій описана історія цієї чернечої спільноти, я буду черпати подальшу інформацію.
Наталія АНАНЕВИЧ в оточенні монахинь
Душпастир, який ревно працював над порятунком людських душ
Отець Омелян Йосафат Ананевич, засновник Згоромадження Сестер Катехиток Святої Анни, народився у Галичині 26 липня 1888 року. Його батьками були Григорій і Анна Ананевич (Беднарчук). Прийнявши Тайну священства, 11 травня 1911 року через руко положення Преосвященного Григорія Хомишина, єпископа Станиславова, ще того самого року разом з отцем Іваном Сенишиним він виїжджає на місійну працю до Аргентини. Тут він провадить душпастирство в провінції Місіонес і організовує церковне життя, головно в Азарі та околицях.
У 1917 році о. Омелян переїхав до Бразилії й осів у Маллеті. Там упродовж тривалого часу він працював разом з о. Петром Процьковим, обслуговуючи, окрім самого осідку, також такі місцевості розлогої парафії, як Дорізон, Серра де Тігре, Флувіополіс, Вера Гварані, Круз Машадо та інші. Цей душпастир ревно працював над спасінням людських душ. Він разом зі своїми сподвижниками старався прививати молоді любов до рідного обряду. Парафіянами отця Омеляна були люди, розкидані по далеких колоніях і місцевостях (так званих "вісіналах"), віддалених від центру та ізольованих через бездоріжжя. Часто для того, щоб привезти священика до хворого, висилали підводу з кіньми. Відчутною була потреба у вчителях. Діяли вже Сестри Служебниці, але їх було замало, щоб обслужити всі колонії. Часто катехизація дітей відбувалася на приватних помешканнях. З цих наук користали й дорослі. Побудував багато церков та каплиць у тодішній маллетинській парафії. У 1925 році разом з о. Петром Процьковим вони заснували Товариство свв. Кирила і Методія, яке мало на меті вишкіл і виховання молодих єпархіальних священиків. Першими плодами цього почину були отці Володимир Ханейко і Петро Бусько.
У 1928 році отець Ананевич організував на Вера Гварані першу ланку Марійської Дружини, як теж у 1933 році влаштував у Маллеті похід «Українська Молодь – Христові!», подібно як це було у Галичині того ж самого року. Щорічно в листопаді влаштовував поминання наших полеглих, виголошуючи патріотичні проповіді при цих нагодах.
Святий почин завжди потребує благословення
Коли у 1930 році українців-католиків у Бразилії відвідував Преосвященний Костянтин Богачевський, який на той час був Апостольським Екзархом для українців у США (у 1958-1961 був Митрополитом Філадельфійським УГКЦ), отець Омелян представив йому свою ідею створити місцеве згромадження катехиток для кращої обслуги наших людей. Владика Костянтин погодився й поблагословив ці плани. Отак, за стараннями о. Омеляна 24 травня 1932 року постало у Маллеті Згромадження Сестер Катехиток Францисканок ІІІ Чину, яке у 1945 році прийняло назву Сестер Катехиток Святої Анни. Потребувалось заохотити побожних дівчат і дати їм належну підготовку. Щораз, відвідуючи з відправами різні місцевості, отець Омелян пояснював людям сутність духовного життя, особливості чернечого покликання, переконував у корисності плодів праці богопосвячених осіб. У короткому часі до нього зголосилися Марія Водоніс, Домитиля Жовта і Катерина Худик. Вони виявили бажання присвятити своє життя служінню Богові. Для того, щоб забезпечити їхній необхідний вишкіл і духовну формацію, отець звернувся з листом до провінційної настоятельки французького згромадження Сестер Святого Йосифа в КажуруКуритиба. Він попросив прийняти згаданих вище дівчат на навчання, отримавши на це позитивну відповідь. Перебуваючи у школі Сестер Святого Йосифа, дівчата-українки щонеділі відвідували збори членів Третього Францисканського Чину. Отець Ананевич старався всіляко підтримувати їх. Згодом до нього зголосилися ще Катерина Водоніс і Софія Беднарчук. У липні 1932 року, закінчивши свій побут у Куритибі, дівчата прибули до Маллету і поселилися у невеликій винайнятій хатині. Їм допомагали місцеві мешканці. Кандидатки поступово вводили у практику спільнотне життя: разом молилися, робили розважання, провадили стисле мовчання у призначені години дня. Саме у той час пані Доротея Хома, учителька місцевої урядової школи, приходила до сестер. Давала уроки португальської мови, прививала навички педагогічної роботи. А отець Омелян робить усе для того, щоб отримати дозвіл від місцевої церковної влади на створення нового згромадження. У травні 1932 року він отримав офіційного листа від латинського єпископа Понта Гросси, Дон Антоніо Мазаретто з апробатою на заснування української галузки Третього ЧинуСв. Франциска. 17 вересня цього ж року у парафіяльній маллетинській церкві пресвятого Серця Христового він довершив обряд одягнення в темно-коричневі чернечі строї трьох кандидаток, які при тім прийняли нові імена: с.Францішка (Марія Водоніс), с.Моніка (Катерина Худик) і с. Вернардета (Домитиля Жовта). Цього ж дня вступила на кандидатуру Анна Добровольська (пізніше с.Агнета). У 1945 році Згромадження Сестер Третього чину Св. Франциска змінило свою назву. Відтепер воно офіційно іменувалося як Згромадження Сестер Катехиток Св. Анни. Молитовні практики і спільнотне життя було більше адаптоване до східної духовності. Однак Сестри Катехитки Св. Анни затримали францисканський габіт аж до 1964 року.
Відійшов у Божі засвіти священик, але справа його продовжує жити
Сам отець Ананевич провадив згромадженням недовго: у 1938 року він виїжджає до Сполучених Штатів Америки, щоб здійснити давнє бажання – стати монахом Францисканського Чину. В цьому чині він прийняв нове чернече ім'я Йосафат і склав торжественну професію
22 вересня 1945 року. Як францисканин українського обряду, він ще довго душпастирював між нашими вірними в Америці. Хоч фізично знаходився далеко, та духом ніколи не покидав своє згромадження. Він часто писав до сестер та завжди заохочував їх до вірності і витривалості.
Отець Омелян упокоївся у Бозі 3 травня 1964 року. Його поховали в Сиберствілле (США) між своїми співбратами на францисканському кладовищі цього містечка. Він відзначався справді чеснотливим життям, а його головними прикметами були простота й убожество, милосердя до убогих, ревність в апостолуванні. Він постійно дбав про покликання до духовного стану: багато наших дівчат скерував до згромадження сестер Святого Йосифа, а хлопців - до Братів Маристів. Головною ж його заслугою було заснування ще одного згромадження для Церкви українського обряду – Сестер катехиток Святої Анни. Спільноти згромадження, заснованого отцем Омеляном, діють у Бразилії, в США, Італії і в Україні. Ще у 1951 році цей священик звернувся до інокинь з пророчими словами: «Тодіто ми, францискани, поїдемо на Україну і ви, сестри, також... і там маєте сповнити свою велику місію». Через чотири десятиліття ці слова збулися. 30 березня 1991 року разом з Блаженнійшим Мирославом Іваном кардиналом Любачівським приїхали й сестри Леокадія М. Водонос таЛукія Е. Сандак. Своє служіння на землі пращурів вони розпочали з праці у митрополичих палатах на Святоюрській горі. Згодом приїхало ще кілька сестер. А потім спільнота поповнилася дівчатами з України. Тепер сестри працюють на Божу славу і моляться за посередництвом отцяєромонаха Омеляна Йосафата Ананевича.
Підготувала до друку Наталія АНАНЕВИЧ
