SDE

Доля тих, що вірять в реінкарнацію

№3 (206) квітень 2012 _ с. Міхаела ПАВЛІК
Друк E-mail
Ілюстрація
Інкарнація
Роздуми польської черниці про одне з підставових тверджень індуїзму побудовані на основі власних спостережень. Властиво, йдеться не стільки про догматичні речі, як про мораль, відносність та суб'єктивність якої очевидна і залежна від певних обставин. Кілька наведених прикладів не є достатніми для того, щоб заповнити прогалину в нашій обізнаності з релігіями Сходу. Проте вони є переконливими, якщо порівнювати християнство з цими, власне, релігіями на предмет гуманності. Під терміном «реінкарнація» («метемпсихоза») розуміємо погляд, що душа після смерті свого тіла переходить в інше тіло: рослинне, тваринне або людське. Цей погляд є підставою поганських релігій Сходу, а також окультизму і гностицизму. Вже звідти він дійшов до сучасної теософії, антропософії, програм Нью Ейдж, а також різних сект.

Багато хто з католиків вважає, що віра в реінкарнацію не має впливу на щоденне життя людини. Може так здаватися, якщо її трактується лише на рівні людської цікавості. Однак практика життя показує, що вочевидь це проявляється там, де така віра стає фундаментом, на якому базуються норми поведінки усього суспільства. Прикладом може бути кастова система в Індії. Я побачив це на власні очі.

Якось до мене прийшов один хлопець. Стан його був важким, адже з голоду він у джунглях обгризав кору якогось дерева, а також наївся шкідливих для здоров'я плодів. З'ясувалося, що суамі (лорд), у якого той працював кілька тижнів, не платив йому належно. Знаючи, що індійська конституція забороняє затримання зарплатні працівникам, я після роботи пішла з хлопцем до суамі. Однак хлопець не смів висувати якихось вимог своєму працедавцю як такий, що належить до касти «нечистих». Він не мав навіть права ввійти до помешкання людини з вищої, так званої чистої касти. Я сама увійшла в дім суамі.

Коли я нагадала про зарплатню для працівника, суамі зміряв мене здивованим поглядом і сказав, що це його справа. Тоді я, пославшись на індійську конституцію, відповіла, що це не лише його справа, але й обов'язок, адже за роботу потрібно платити. Той відповів, що не керується конституцією, адже вона є справою людською, а його зобов'язує дхарма (кастовий обов'язок) разом з кастовим правом, яке, як ствердив він, є «відвічним космічним правом». Силою цього права він, як людина з вищої касти, тобто з досконалішою душею, може довільно трактувати шудру (члена найнижчого стану) як втілення «звірячої душі в людській істоті». Почувши таку відповідь, я пробувала промовляти до його сумління, вважаючи, що сумління є незалежним від будь-яких поглядів. «Чи знаєш, - запитала я його, - що ще трохи, і той хлопець помер би з голоду?!» А суамі на те відповів: «І що б сталося?! Був би уже новонародженим у вищій касті! Навіщо ти затримала його у цьому ганебному втіленні. Чим швидше він помре, тим краще для нього!»

Будучи здивована такою відповіддю, я запитала: « А звідки знаєш, може, б він народився у ще гіршому втіленні?» Тоді той чоловік з усмішкою відповів: «Та ні! Напевно, він би відродився у вищій касті, бо був відданим слугою і ревно виконував свою дхарму, а це є гарантією вищого втілення!»

Я не могла переконати цього визнавця ведичної віри, що він вчинив зле... Як той, що вірить в реінкарнацію, він вибрав вигідний для себе її варіант. Щоб зрозуміти мене, він повинен би повірити у правду про людину на основі вчення Ісуса Христа. Але його віра в реінкарнацію та права дхарми були причиною неуспішності мого втручання, тож хлопець належної йому зарплатні не отримав...

На зворотному шляху, киваючи в бік робітників, що працювали на фермі, я запитала хлопця: «Чи усі вони працюють безкоштовно?» Я почула відповідь: «Ні, деяким оплачують...» Тоді я сказала: «Несправедливим є оте ваше космічне право, якщо суамі одним платить, а іншим ні, хоч усі виконують ту ж саму працю»...

«Та ні!» - відповів хлопець. «Суамі мають божу свідомість, тож знають, яким було наше попереднє втілення... Напевне попередні життя тих, що отримали зарплатню, були більш досконалими, ніж моє...» - закінчив він зі смутком розмову.

Аби ніхто не подумав, що це лише якийсь окремий випадок з південного регіону цієї країни, то процитую подібне, описане отцем Верлінде. Якийсь час він був буддистом, тож зі своїм гуру часто подорожував Індією. Ось його спогади: «Пам'ятаю одну подорож з гуру на північ Індії. Ми вийшли з авто і йшли понад берегом Ганду до місця, де індуси звершували абляцію. Ми переходили через село, мешканці якого спільно заводили свої монотонні ведійські пісні. І ось у напівтемряві я наткнувся на щось, що нагадувало людське тіло. Я здивувався, подивився під ноги і побачив у блідому світлі чоловіка, що лежав на голій землі, тремтів і тихо стогнав. Нахилившись над ним, я хотів допомогти йому, але почув голос гуру: «Ходи, залиш його...» Бачачи моє хвилювання, він додав: «Така є його карма». На якусь мить я оторопів, але згодом, будучи послушним гуру, я пішов за ним, ніби автомат, понад святою рікою, де люди творили омовіння, зберігаючи цілковиту байдужість, за кільканадцять метрів від місця, де самотньо конав той чоловік. (...) Допомога завадила б йому в пережитті його карми у тому конкретному втіленні і змусила б очікувати на кару у наступному житті. Реакція оточення насправді не випливає так з байдужості, як з притаманного фаталізму. (...) Пам'ятаймо, що на самому початку своєї діяльності Мати Тереза викликала на себе обурення з боку частини релігійної влади, яка звинувачувала її в перешкоджанні права карми, а тим самим у порушенні гармонії дхарми» (о. Йозеф Марія Верлінде, «Заборонений плід. З асраму до монастиря», видавництво М, Краків// 1999).

Працюючи в Індії як медсестра серед людей, яких вважають за «нечистих», часто я була трактована членами найвищої касти як «нечиста», адже торкалася «нечистих». Я особисто не вважала це проявом погорди у ставленні до мене, а радше як результат їхньої щирої віри у те, що я «наелектризована» нечистою енергією тих людей, яким я служила. Навіть один з брахманів дуже щиро радив мені позбутися цієї роботи, щоб з таким забрудненням моєї духовної енергії після смерті не втілитися в якесь бридке звірятко... Коли я розповідала про цей факт у Польщі моїм знайомим, то вони стверджували, що то лише на селі могли дотримуватись таких поглядів і звичаїв. Не вірили, щоб мешканці міст теж так мог-ли підходити до служби хворій людині. Процитую також ще один текст о. Верлінде, який описує ситуацію в місті, ілюструючи такий самий погляд: «Це сталося в Делі, куди гуру приїхав з викладами. Ми мешкали в люксусовому готелі у новій частині міста. У готельному ліфті, користаючи з присутності гуру, одна дівчина запитала його, чи добре чинить вона, що оволодіває фахом медсестри. «Абсолютно ні! Спілкування з хворими послабить твою вібрацію». (...) Служба здоров'я в Індії не позбавлена престижу, але таку роботу не можуть виконувати особи з високим рівнем розвитку, адже вони повинні уникати товариства слабких і терплячих. Не можна змішувати делікатних енергій адепта з простяцькими енергіями людей, спричинених злими вчинками...»

Люди, які щиро вірять в реінкарнацію - незалежно від того, яку мають освіту і де мешкають, – усі прикрі випадки (як свої, так і чужі) пояснюють як наслідок своїх попередніх втілень. Їх спосіб мислення наступний: Хтось тебе обікрав? Очевидно, в якомусь з попередніх втілень ти теж когось обікрав і ефект твого вчинку повернувся до тебе – що посіяв, те й пожинаєш!... Якщо терпляче переживеш заслужене нещастя, то звільнишся від карми – наслідків своїх злих дій, – і після смерті приймеш нове тіло, розпочнеш щасливе життя; інакше й надалі будеш терпіти. Немає сенсу допомагати терплячому ані перейматись ним. Якщо тепер позбавити його терпіння, то він повинен буде відбути процес очищення у наступному втіленні. Тож, помагаючи йому, тим самим продовжуємо його терпіння.

Усе це стосується соціальної консеквенції віри в реінкарнацію. Але поряд з тим вартує взяти під увагу наше духовне життя. Відомо, що кожен помре, тож важливо знати правдиву відповідь на підставове питання: що нас чекає після смерті? Як осягнути вічне щастя? У галузі знань про духовне життя найважливішу роль відіграє авторитет Бога. Він об'явив людині підставове знання на цю тему і керував нею записом, що знаходиться в Біблії. Хто уважно, без упередження і надмірного запалу, читає, то помічає, що віра в реінкарнацію не має в ній найменших підстав. Водночас у світлі сучасних знань про людину і духовний світ віра про перевтілення душ теж не має жодних підстав. Якщо попри це усього, хтось стверджує, що особисто пережив «повернення назад» своєї свідомості і мав «огляд» своїх попередніх життів, нехай візьме під огляд свою помилковість і можливість піддаватися впливам, спричиненим роздвоєнням свідомості, гіпнозом, сугестією чи галюцинаціями. При теперішніх знаннях в ділянці фізіології нервової системи (особливо мозку) подібного типу «огляди» належить пояснювати змінами у функціонуванні мозку, а не реінкарнацією душі, тим більше, що віра в реінкарнацію перечить тому, що на цю тему промовляє Бог. твою вібрацію». (...) Служба здоров'я в Індії не позбавлена престижу, але таку роботу не можуть виконувати особи з високим рівнем розвитку, адже вони повинні уникати товариства слабких і терплячих. Не можна змішувати делікатних енергій адепта з простяцькими енергіями людей, спричинених злими вчинками...» Люди, які щиро вірять в реінкарнацію - незалежно від того, яку мають освіту і де мешкають, – усі прикрі випадки (як свої, так і чужі) пояснюють як наслідок своїх попередніх втілень. Їх спосіб мислення наступний: Хтось тебе обікрав? Очевидно, в якомусь з попередніх втілень ти теж когось обікрав і ефект твого вчинку повернувся до тебе – що посіяв, те й пожинаєш!... Якщо терпляче переживеш заслужене нещастя, то звільнишся від карми – наслідків своїх злих дій, – і після смерті приймеш нове тіло, розпочнеш щасливе життя; інакше й надалі будеш терпіти. Немає сенсу допомагати терплячому ані перейматись ним. Якщо тепер позбавити його терпіння, то він повинен буде відбути процес очищення у наступному втіленні. Тож, помагаючи йому, тим самим продовжуємо його терпіння. Усе це стосується соціальної консеквенції віри в реінкарнацію. Але поряд з тим вартує взяти під увагу наше духовне життя. Відомо, що кожен помре, тож важливо знати правдиву відповідь на підставове питання: що нас чекає після смерті? Як осягнути вічне щастя? У галузі знань про духовне життя найважливішу роль відіграє авторитет Бога. Він об'явив людині підставове знання на цю тему і керував нею записом, що знаходиться в Біблії. Хто уважно, без упередження і надмірного запалу, читає, то помічає, що віра в реінкарнацію не має в ній найменших підстав. Водночас у світлі сучасних знань про людину і духовний світ віра про перевтілення душ теж не має жодних підстав. Якщо попри це усього, хтось стверджує, що особисто пережив «повернення назад» своєї свідомості і мав «огляд» своїх попередніх життів, нехай візьме під огляд свою помилковість і можливість піддаватися впливам, спричиненим роздвоєнням свідомості, гіпнозом, сугестією чи галюцинаціями. При теперішніх знаннях в ділянці фізіології нервової системи (особливо мозку) подібного типу «огляди» належить пояснювати змінами у функціонуванні мозку, а не реінкарнацією душі, тим більше, що віра в реінкарнацію перечить тому, що на цю тему промовляє Бог.

с. Міхаела ПАВЛІК,
«Мilujcie sie», №4 // 2011
Переклад з польської

Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори