В уявленні більшості людей пророчий дар – це здатність передбачати майбутнє. Але у християнському розумінні він означає щось набагато ширше. Якщо уважно читати про життя і діяльність біблійних пророків, то можна зауважити, що провіщення майбутнього – це менша частина з того, що вони писали або говорили. Основне їхнє служіння полягало у тому, щоб вказувати шлях до Бога, тобто нагадувати Божі заповіді, перестерігати перед ідолопоклонством та іншими гріхами, попереджувати про наслідки беззаконня і т. д. Навіть якщо біблійні пророки і провіщали майбутнє, то саме в контексті вище згаданих дій. Та й саме староєврейське слово «набі», яке перекладається як «пророк», буквально означає «той, що передає». У даному випадку мається на увазі, що передає звістку від Бога. Тому, коли нижче йтиметься про пророче служіння Митрополита Андрея Шептицького, то братиметься під увагу саме цей, ширший контекст пророкування, а не тільки дар передбачати майбутнє.
Ще один важливий момент. Святий апостол Павло пише: «Частинно знаємо і частинно пророкуємо» (І Кор. 13, 9). Це означає, що навіть коли людина й має пророчий дар, навіть якщо вона й свята, то це не означає, що вона є всезнаючою і непомильною, як Господь Бог. У біблійні часи пророцтвом вважалося те, що пророк говорив від імені Бога. Якщо воно не збувалося, то він вважався лжепророком (див. Втор. 18, 22). У звичайних життєвих справах і правдивий пророк міг помилитися (пор. ІІ Сам. 7, 2-17). Все це можна віднести до Митрополита Андрея Шептицького. Він сам визнавав, що іноді в житті допускався помилок. Не слід також забувати, що Владика Андрей регулярно, а в певні періоди й щоденно, приступав до святої Тайни Сповіді.
Чому Бог посилав і посилає людству пророків? Тому, що наслідки наших вчинків, як добрих, так і злих, як правило наступають не відразу, а трохи згодом, або ж узагалі значно пізніше. І це, власне, теж є завданням пророків. Вони покликані вказати: те, що ми робимо, повернеться до нас у майбутньому. І то не тільки у земній перспективі, але й у вічній. І навіть якщо пророки провіщали якісь великі події в історії, то саме для підтвердження того, що вони говорять про вічність, про взаємини людини з Богом, є також правдою. У цьому, власне, і є велика різниця між правдивими пророками і тими, хто себе за таких видає. Як згодом переконаємося, і ця ознака правдивого пророка була притаманна Андрею Шептицькому.
У грудні 1941 року, тобто у розпалі Другої світової війни, Митрополит Андрей Шептицький написав своє знамените послання «Як будувати рідну хату». Воно неодноразово перевидавалося в діаспорі, а згодом і в незалежній Україні. На відміну від інших його послань, воно стосувалося не лише сучасного автору покоління, але й майбутнього. Бо вже на самому початку послання він пише: «Навіть тоді, коли той дар із неба молитвами отримаємо і на нього заслужимо вірним і совісним зберіганням Божих заповідей, знайдеться пребагато великих внутрішніх труднощів, які треба буде вже нам самим побороти, очевидно, не без помочи Божої благодати». Дар, про який згадує Митрополит, - це незалежна Україна. Тобто послання «Як будувати рідну хату» стосувалося життя в уже незалежній державі і тих проблем, з якими ця держава зіткнеться. Цікаво, чи правдиво передбачив Митрополит ці проблеми? Серед іншого у цьому посланні є такі слова: «Коли всі засади Євангелії є в народі загальноприйняті, коли бодай велика більшість громадян живе християнським життям і поступає по велінні християнських чеснот, коли нарід своїм життям і молитвою заслугує на благословенство і поміч неба і коли в народі Церква свобідно виконує Богом дане післанництво, себто проповідає Євангеліє і освячує нарід та за нього молиться, ті труднощі, що зв'язані з верховним проводом, розв'язуються мирно і за Божою ласкою корисно для загального життя. Але коли тих умовин немає, а тому немає і Божого благословенства, на поверхню суспільного життя висуваються одиниці, не здібні на провідників, які тим самим приносять радше шкоду, ніж хосен, бо, замість дбати про загальне добро, вони шукають тільки заспокоєння свого власного самолюбства, себто понад загальне добро ставлять своє власне добро. І тоді мусять впровадити в будову хати безконечні непорядки. А що не можуть до того самолюбства признатися, мусять свій провід сперти на обман, на брехню, на публічну «опінію загалу», яку самі через пресу викликають і обробляють, а не приймають як об'єктивний від них незалежний факт... Замість давати народові мудрий провід, що здійснює мету загального добробуту і щастя, вводять у суспільне життя роздори, домашні війни, нічим не обмежену партійність і відзначаються шаленою захланністю на гріш, безсоромним хабарництвом, легковаженням людської одиниці». Коментарі, як кажуть, зайві. А трохи далі йдуть такі слова: «... Є в душі українця глибока та сильна воля мати свою державу та попри ту волю знайдеться може рівносильна і глибока воля, щоб та держава була конечно такою, якою хоче її мати чи партія, чи кліка, чи група, чи навіть одиниця. Бо як же пояснити те фатальне ділення поміж собою, ті спори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу. Як пояснити психіку таких численних гарячих патріотів, яких праця має визначний руїнний характер?»
Якось автору цих рядків потрапив до рук примірник часопису «Галицька зоря» за перше листопада 1990 року, тобто за рік до проголошення незалежності нашої держави. Там була вміщена стаття відомого публіциста Мирослава Мариновича «Уроки Шептицького». Серед іншого автор писав таке: «Відсутність Шептицького стає особливо помітною, коли читаєш його твори. Пропонований вам уривок із його праці «Як будувати рідну хату» ..., якщо не звертати увагу на мовні розбіжності, написаний наче сьогодні. Однак дата його написання – грудень 1941, час для України аж надто вогненний». Дивно, але пройшов двадцять один рік, і це послання набрало ще більшої актуальності.
Вище йшла мова про пророцтва у широкому значенні цього слова. А тепер поглянемо на вужче, тобто таке, як його більшість людей і розуміють. Серед тих, хто близько знав Митрополита і дожив до відродження УГКЦ та незалежної Української держави, був отець Йосиф Кладочний. Він упокоївся у Бозі в 1994 році, але перед відходом у вічність встиг розповісти багато цікавого журналістам та історикам. Свідчення отця Кладочного важливі тим, що він був особисто присутній при кончині Митрополита, себто 31 жовтня і 1 листопада 1944 року. Його свідчення опублікував львівський історик Петро Шкраб'юк у книзі «Виноградник Господній». І власне, як згадує отець Йосиф, перед смертю Митрополит Шептицький сказав такі слова: «Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої та буде обнімати цілий наш народ. Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з'єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка тривала вічно. Прощаюсь з вами. Будьте сильні і стійкі у вірі, витривалі і ревні у служінні Господу Богу! І більше мого голосу не почуєте, аж на Страшному Суді» (Петро Шкраб'юк, «Виноградник Господній»., Львів – Місіонер // – стор. 193). Як згадує далі отець Кладочний, після цих слів Митрополит півдня ще був живий, але він уже нічого не говорив.
Можливо, дехто, поглянувши на рік видання книги «Виноградник Господній», задасть запитання: «А чи не маємо ми часом справи з ошуканством?» Тут мається на увазі пророкування заднім числом. Справа, до речі, дуже важлива. Як відомо, останнім часом доводиться чути, що ті чи інші особи майже стовідсотково передбачили ряд подій з майбутнього, але чомусь їхні передбачення стали відомими лише після того, як ці події відбулися. Це стосується не тільки всім відомого Нострадамуса, але навіть й деяких святих людей, яким іноді приписують те, чого вони насправді не говорили. Тому завжди вкрай необхідно з'ясувати, де і коли вперше було оприлюднено те або інше пророцтво. У нашому випадку мало місце посилання на розповідь отця Йосифа Кладочного, наочного свідка. А може, він його сам вигадав вже після легалізації УГКЦ і проголошення незалежності України? Тоді погляньмо на ще одну цитату: «Коротко перед смертю Великий Митрополит сказав до тих, що були коло нього: «Більше не почуєте мого голосу...» Митрополит бачив теперішнє переслідування, але він також прорік, що Українська Церква, поставлена у передовій лінії у змагання за з'єдинення, вийде з тої проби ще здібніша до життя і ще сильніша». Що стосується цих слів, то вже ніхто не може сказати, що вони були записані заднім числом, адже були опубліковані у канадійському часописі «Логос» т.12, книга 2 за квітень-червень 1961 року на сторінці 93. Це була цитата з доповіді отця Маврикія Гордільйо «Митрополит Андрей Шептицький – великий апостол церковної єдности», а сама доповідь була виголошена в Папському інституті Східних студій в Римі 8 травня 1960 року, тобто ще на рік швидше. Взагалі про вищезгадане пророцтво Митрополита Андрея в українській діаспорній літературі писалося неодноразово. Серед інших інформацію про нього можна знайти у таких джерелах, як «Київські і Галицькі Митрополити» авторства отця Іринея Назарка (видане у Римі в 1962 році, стор. 239) та «Історія Римських Вселенських Архиєреїв» авторства отця Ізидора Нагаєвського (том ІІІ, стор. 408), виданого у Римі в 1979 році. Також воно є співзвучне зі словами заповіту наступника Митрополита Андрея Блаженнійшого Йосифа Сліпого: «А як воплотиться наше видіння і востане на волі наша Свята Церква і наш український нарід, занесіть мою домовину, в якій я спочину, на рідну українську землю і покладіть у храмі Святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея» (цит. за «Сучасність» // №11(283), 1984. - стор. 28). Це прохання було виконано у серпні 1992 року. Звернімо увагу на всі дати видань і переконаємося, що в ті роки ніщо не обіцяло ані настання незалежної України, ані легалізації УГКЦ, ні тим паче її поширення по всій території України. Так що гіпотеза про пророкування заднім числом відпадає. До речі, хочеться зауважити, що пророцтво Митрополита Андрея про майбутнє України ще не сповнилося. Наша держава ще не є такою, якою її бачив Митрополит Андрей. Значить, це ще попереду і залежить від наших молитов.
Отож, як ми переконалися, пророчий дар у Митрополита Андрея Шептицького був. І використав він його згідно з Божими планами, в першу чергу вказуючи людям на вічність. Його слова дають нам підстави для оптимізму, а заодно вони є підтвердженням, що й УГКЦ, й українська незалежність не є історичним непорозумінням, а складовими частинами Божого плану. Слова Митрополита є також спонукою до дії. Він не просто казав, що буде, але й говорив, що потрібно робити, якщо ми бажаємо щастя для себе, своїх дітей і свого народу. Усе залежить тільки від того, чи прислухаємося ми до його слів, чи ні.
- УГКЦ вшановує 80-у річницю смерті митрополита Андрея Шептицького
- Владика Ярослав в Архикатедральному соборі св. Юра: Український народ мав у особі Митрополита Андрея свого найкращого представника – Князя української Церкви, проповідника, Мойсея далекоглядного [відео]
- Сто років тому митрополит Андрей Шептицький освятив у Старому Самборі церкву Різдва св. Івана Хрестителя [фото]
- У с. Верхнє Синьовидне на Сколівщині представлено мистецьку програму присвячену праведному митрополиту Андрею [фото]
- У Старому Самборі вшанували пам'ять митрополита Андрея Шептицького
