Владика Ярослав: Щоб піти за Ісусом, треба бути вільним від усього

  21 січня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці, в м. Самбір. Під час богослужіння владика Ярослав уділив дияконські свячення брату Юрію Мартинюку і брату Юрію Мисіву, випускникам Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на тридцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)

Христос Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні можемо виокремититри важливі моменти: зустріч Ісуса із знатним чоловіком, з якої навчаємося важливості дотримання заповідей; навчання Ісуса про багатство та запитання слухачів: хто може спастися. Найбільш вражаючим у цій зустрічі є контраст між відкритістю цього знатного чоловіка до слів Ісуса на початку розмови та його закритістю на заклик Христа: «Продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною» (Лк. 18,22). Таким чином цей момент стає ще більш драматичним, бо коли той, хто вже змалку йде шляхом заповідей, став на дорогу спасіння, має бажання йти далі, чує заклик Ісуса, але, на жаль, не приймає його. Євангелист Лука, розповідає про цей драматичний момент, щоб продемонструвати, яким великим ризиком може бути багатство – мамона світу цього та формальне виконання заповідей для спасіння людини. Таким чином Євангельський уривок розповідає нам, що належить робити, щоб успадкувати «вічне життя», про яке згадується на початку і в кінці розповіді. Цей уривок про фундаментальну проблему кожної людини, тобто її спасіння в співвідношенні до її вільного вибору діянь. Священне Писання пригадує нам, що раніше з таким запитанням натовп людей звернувся до Йоана Хрестителя, а пізніше звернеться до апостола Петра, в часі П’ятидесятниці (пор. Лк.3,10.12.14; Дії.2,37). Те саме запитання поставив законовчитель Ісусові (пор. Лк.10,25). Тобто питання про умови та спосіб успадкування вічного життя не є новим. Учні ставилийого своїм вчителям. Це було класичне запитання у дискусіях і при обміні різними богословськими думками. Якщо багач очікував від Ісуса якогось нового твердження, то, очевидно, залишився розчарованим. Ісус відсилає його до заповідей, які стосуються ближнього. Однак дотримання цих заповідей не дають певності цьому чоловіку, тому що їх зберігання повинно бути у світлі першої заповіді: «Я – Господь, Бог твій, … нехай не буде в тебе інших богів крім мене» (пор. Вих.20,2-3). Господь не пригадує першої частини Декалогу, яка відноситься до любові щодо Бога (пор. Вих.20,2-11; Втор.6,5; 5,6-15), бо їх сповнюємо в нашому житті тоді, коли ідемо за Христом. Отже дотримання заповідей є обов’язковим, але тільки знати їх і формально виконувати не є достатнім. Життя – це любов до Ісуса, виражена з цілого серця, а також бажання йти за Ним. Це Небесний Отець веде нас до Ісуса, щоб ми були разом з ним (пор. Йо.6,44). Саме так віднаходимо нашу християнську ідентичність, бо без Бога ми загублені і перебуваємо поза власною ідентичністю. Цей «шляхетний» багач є подібний до людини, яка працює в поті свого чола на полі, але без радості і надії знайти скарб (пор. Мт.13,44). Ісус хоче просвітити його, щоб він звернув увагу на те, що скарб, який він так шукає, знаходиться перед ним. Ісус запрошує багатого чоловіка іти за ним, але він має стати вільним: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною» (Лк.18,22). Ісус запрошує багатого чоловіка іти за ним, але він має зректися всього. Коли багатство залишається, то тільки для того щоб його роздати, бо учень є покликаний до братерства. Однак, знатний чоловік, почувши це, «засмутився вельми». Замість прийняти одіж радості спасенних, багатий чоловік покрився смутком (пор. Пс.30,12). Цей стан є початком того, хто свідомо позбавляє себе трапези життя вічного (пор. Лк.14,24). Цей смуток є протиставленням великій радості тієї людини, яка знайшла скарб (пор. Мт.13,44). Щоб піти за Ісусом, треба бути вільним від усього. Вільним від грошей, влади, слави, різних вигод. Треба бути вільним від себе самого. А хто таким не є, залишається сумним, невдоволеним, бо земські речі ніколи не заповнять людського серця, завжди чогось буде бракувати. Апостол Павло називає надмірну прив’язаність до земних розкошів ідолопоклонством (пор. Кол. 3,5; Еф. 5,5). А Христос говорить: «Ніхто не може двом панам служити… Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт. 6,24). Прив’язаність і покладання на власне багатство, згідно зі Священним Писанням, є свого роду ідолопоклонством, тому що Божі чесноти віра, надія, любов закорінені вже не в Бозі, а в багатстві. Ісус не засуджує багатство і земні блага самі в собі. Серед учнів і близьких Йому людей був й заможний Йосиф з Ариматеї та інші. На дім Закхея зійшло спасіння, коли він вирішив роздати половину майна вбогим. Те, що Ісус засуджує – надмірна прив’язаність до багатства. Вважати нагромадження багатств основною метою свого життя Христос називає безумством (пор. Лк. 12,20). Багатство – це тільки загальна назва всіх тих пороків, які поневолюють людину. Багатство стає інструментом домінування над людиною, тому ніхто не може служити двом панам. Хто не зречеться всього, що поневолює людину, не може бути учнем Ісуса (пор. Лк. 14,33). Ісус не закликає знатного чоловіка викинути чи знищити його багатство, навпаки – не змарнувати, а роздати бідним. На цей епізод можна поглянути у світлі коротеньких притч про чоловіка, який знаходить скарб на полі, продає все і купує те поле та купця, який знаходить дорогоцінну перлину продає все, щоб її придбати (пор. Мт. 13,44-46). Для того, щоб успадкувати це більше багатство, яке прагне дати Христос, необхідно відмовитися від прив’язаності до земних скарбів, бо прив’язаність до грошей, говорить апостол Павло, корінь усякого лиха (пор. І Тим. 6,10). Ісус не вимагає від учня бідності в негативному сенсі, але в позитивному – Він хоче, щоб той використовував свої блага для підтримки тих, які потребують. Акцент робиться на даруванні й любові. Ісус бажає, щоб учень чинив діла милосердя. Відмова від багатств не є достатньою, якщо вона не є творчою, якщо не є зорієнтованою на вищі людські і духовні цінності. Христос дарує неспівмірно більше благо – Царство Боже. Прив’язаність до багатства чинить трудним або й неможливим вхід в Царство Боже. Стає перешкодою, щоб успадкувати життя вічне, якого прагнув багатий чоловік. Він не приймає Боже Царство, проповідуване Ісусом, бо воно вимагає любові ближнього, не дозволяє померти Лазареві перед дверима. Він не готовий поділитися своїм багатством з бідними та потребуючими. Коли слухачі Ісуса у відповідь на метафору про верблюда і вушко голки, засмучені, питають: хто може спастися, Господь відповідає: те, що неможливе в людей – можливе в Бога (пор. Лк.18, 27). Головним є не людина, а Бог, який спасає, Ісус не залишає нікого без надії, навіть цього багатого чоловік. Тому питання не в тому чи може багатий спастися, а який багатий може спастися. Багатим Ісус пропонує конвертувати свої земні багатства у скарби, що на небі (пор. Мт. 6,20; Лк. 16,9). Апостол Павло у настановах до Тимотея змальовує своєрідний портрет багатого християнина, перелічуючи, що він повинен робити чи не робити, аби спастися: «Багатим у цьому світі накажи, щоб не неслись думками вгору та не надіялися на нетривке багатство, лише - на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку; щоб добро чинили, багатіли добрими ділами, були щедрі, ділилися радо і тим робом збирали собі скарб – добру підвалину на майбутнє, щоб осягнули життя правдиве» ( І Тим. 6,17-19). Дорогі брати і сестри, щоб увійти в життя вічне – кінцеве і найвище благо людини, потрібно відректися від фальшивих скарбів, прив’язань і ставши на завершальний етап пошуку, знайти скарб на небі, і тим скарбом є сам Господь. Отож, якщо людина навчиться на перше місце у своєму пошуку ставити Бога і усвідомлювати Його як свій найбільший скарб, то її життя набере цілком іншого змісту. Тож застановімося і ми найперше над питанням знатного чоловіка, і поставмо його також від власного імені: «Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк.18,18). Християнське життя – це наслідування і любов до Ісуса (пор. Лк.5,11; 9,23), бо Він є нашим життям (Фил.1,21). У Старому заповіті слідували за законом. У сьогоднішньому Євангелії Ісус і нам пригадує основні заповіді, бо вони необхідні, але закон є лише вихователем, який провадить нас до Христа (див. Гал. 3, 23 – 25). Щоб досвідчити Царства Божого, мусимо вірити, що Отець усиновив нас у своєму Єдинородному Сині, а отже, ми – «співспадкоємці Христа» (Рим. 8, 17). Тепер ми слідуємо за Христом, Словом Божим, яке стало тілом. В ньому разом з людською природою перебуває повнота божества (пор. Кол.2,9). І саме Ісус перебуваючи разом з нами, дає нам можливість прийняти відвічну Божу любов, а також можливість відповідати взаємністю на цю любов. Тож просімо Небесного Отця, щоб вічний скарб добра, який відкривається нам у Його Сині Ісусі Христі і подається нам як дар Святого Духа, ми прийняли, цінували, багатіли в Ньому і стали здібними до Царства Небесного, бо тоді все інше ми здобудемо, як каже Христос: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все інше вам додасться» (пор. Мт. 6, 31-33). Отож неустанно молімо нашого Господа, щоби завітав зі світлом благовісті до наших сердець, до нашого многостраждального народу, щоб назавжди перемінив наше тривожне життя, захистив нас від агресора московії, наблизив перемогу і справедливий мир.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 21 січня 2024 року Божого,м. Самбір Детальніше...

У Дрогобичі відбулась зустріч різних поколінь Молодіжного братства, що діє при Катедральному соборі [фото]

  20 січня у Центрі душпастирства молоді Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ відбулась історична подія - зустріч молодіжного братства всіх поколінь, що понад 33 роки діє при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Детальніше...

Владика Ярослав: Хто не дякує Богові, а тільки випрошує в Нього дари, показує брак своєї віри

  14 січня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять дев’яту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)

Христос Рождається! Дорогі в Христі брати і сестри. Сьогоднішня євангельська благовість розповідає нам, як Ісус Христос у подорожі  до Єрусалиму проходить через Самарію. В одному селі вийшли Йому назустріч десять прокажених. Вони трималися здалека, бо за тодішнім Мойсеєвим законом їм не було дозволено зустрічатися з людьми, оскільки проказа була заразливою недугою (пор. Лев. 13,14). Прокажені за часів Ісуса Христа мешкали поза людськими оселями, на відлюдді. Вони стояли здалека перед брамою села і піднесено кричали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» (пор. Лк. 17,13). Заклик «Господи Ісусе, змилуйся над нами» відомий в Церкві як «молитва серця». Згодом це благання буде повторене від першої особи незрячим (Лк. 18,38), і це є кульмінаційним пунктом, до якого євангелист Лука хоче нас допровадити. Це т.зв. «Ісусова молитва», що поєднює нас із Господом у подорожі нашого життя. Небесний Отець завжди чує крик вбогого, бо в ньому чує голос Свого Єдинородного Сина. Тому молитва робить те, що є неможливим — вводить до Царства, яке є першим закликом до Отця (Лк. 11,2) і останнім проханням до Сина (Лк. 23,42). Прокажені є першими, які звертаються до Ісуса на ім'я. Крім них тільки незрячий (Лк. 18,38) і розбійник на хресті (Лк. 23,4) вимовляють ім'я Ісус, що означає «Бог спасає», як каже Священне Писання: «Бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (пор. Мт. 1,21). До Нього ми з повною довірою звертаємо наше благання «Помилуй нас», бо Ісус є милосердям Отця. Ціна помилування є взивання Його імені.Це благання об'єднує нас дорогою, що веде до Отця. «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» —  каже святий Лука (пор. Ді. 4,12). Прокаженні називають Ісуса Наставником, а значить визнають Його владу і довір’яють, що Господь може їх оздоровити. І, як каже святе Євангеліє, Ісус змилосердився над ними і промовив: «Ідіть і покажіться священикам» (пор. Лк. 17, 14). Цей момент пригадує нам сирійця Наамана, генерала сирійського царя (9 ст. до Р.Х.), який, будучи прокаженим, звернувся до пророка Єлисея в Ізраїлі, на його слово сім разів занурився в ріці Йордані і очистився (пор. ІІ Цар. 5,1-16). Перед тим Ісус сам згадував про цю подію з історії Ізраїля кажучи: «Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак, ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана» (Лк. 4,27). Таким чином Господь прагнув сказати, що «Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині» (Лк. 4,24). Ісус згадав цей момент з історії Ізраїля, аби показати, що як тоді, так і тепер, здавалося б далекі народи насправді здатні почути Боже Слово й увірувати. Ісус десятьом прокаженим не дає такої вказівки як пророк Єлисей Нааману. Однак піти до священиків означало піти до Єрусалиму, адже священики служили саме там. «І сталось, як вони йшли, очистилися» (пор. Лк. 17, 14). Ми очищуємось, через послух Божому слову, яке наказує нам іти у святу подорож до Єрусалиму. В цій подорожі не є так, що ми спочатку стаємо праведними, а потім можемо іти за Ісусом. Порятунок не є умовою, а наслідком слідування за Господом. Ісус випередив нас у цій подорожі і в цей же час йде разом із нами. Також Він став останнім з усіх, щоб взяти на себе всю нашу гріховність і винести її на хрест. Там довірив Отцеві своє синівське життя, тягар усіх браті і сестер, які увірують у Нього. Також сьогоднішнє святе Євангеліє вказує нам не тільки на конечність живої віри для одержання Божих ласк, але рівно ж пригадує нам про потребу виявити вдячність за одержані ласки. Ісус із докором зауважує: „Чи не десять оздоровилося? А де ж дев’ять?” І не знайшовся між ними, щоб повернутися і Богові хвалу віддати, ніхто інший, крім цього чужинця?” (Лк. 17, 17-18). Дякувати Богові може тільки справді віруюча людина. Бо той, хто не дякує Богові, а тільки випрошує в Нього дари, показує брак своєї віри. Прокажені були людьми молитви прохання, але вони не були людьми благодарення – прослави. Так само як багато з нас благає про милосердя, але коли воно приходить, то не спромагаємося на молитву подяки. Ми швидші на прохання, ніж на подяку, більш готові просити, ніж дякувати. Лише один із десяти повернувся подякувати. Чи це не типово? Усі ми знаємо, як просити. Навіть невіруючі звертаються до Бога в скрутну хвилину, але ми забуваємо дякувати. Цікаво зазначити, що слово «вдячний» походить від слова вдумливий, і ми не можемо по-справжньому бути вдячними, коли ми не задумуємося над отриманим даром. Спасіння вже прийшло для всіх (пор. Лк. 13,12). Однак воно діє лише при зустрічі зі Спасителем. Цей «один» із сьогоднішньої благовісті, повернувся щоб подякувати Богові є образом Церкви. Бо він «бачить» спасіння і «повертається» до Спасителя, «славлячи» Бога, «і припав лицем» до ніг Ісуса поклоняється Йому і «почав йому дякувати». Це є прийняття спасіння, яке починається з «бачення» власного зцілення, за яким слідує навернення до Ісуса, поєднане з поклонінням Богу і віддаванням Господу хвали і подяки. Спасіння, це не зцілення від прокази, але зустріч з Тим, хто зцілив нас. Спрага не втамовується склянкою води, але потрібно знайти джерело. Відповіддю на дарунок повинна бути вдячність тому, Хто дарує. Тільки зв'язок з Господом рятує нас. Його дари є звичайні засоби для того, щоб нав’язати сопричастя з Ним. Тому порятунок здійснюється між «вже» та «ще не вповні». Спасіння вже є подароване всім, але ще не всі його прийняли. Той єдиний, який повертається, щоб подякувати, є посланий, щоб принести благу звістку всім. Нехай відкриються очі сліпих і побачать світло! Сьогоднішня благовість веде до відкриття і прийняття дару. А дар є таким лише тоді, коли він знаходить руки, які його приймуть, і серце, яке ним радіє. Хто дякує, той розуміє, що Бог любить всіх людей, очищених Кров'ю Нового Завіту, через Жертву Ісуса Христа нашого Господа, якою всі були відкуплені. Тому любов до Христа спонукує в нас цю думку: коли Господь умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для себе, а для того, хто за них умер і воскрес (пор. 2 Кор. 5,15). Таким чином подяка робить людей новими, вона долучає їх до шляху Господнього як свідків Воскресіння. Богові воздавати хвалу – ось мета людини, яка таким чином реалізовується. Бо слава Бога оживляє людину, як каже святий Іриней. Тому вдячність є відповіддю на дар, на благодать, яку нам виявив Господь. Вдячність це постава, яка бачить дари і пізнає, як дуже ми є обдарованими. Святі люди вміють саме так підходити до життя, вони вміють пізнавати в усьому Божий дар. Говорити Богові «Дякую», означає передовсім признати, що все, що ми маємо і чим ми є, походить від Бога. Так як молимося на святій Літургії – „Всяке добре давання і всякий звершений дар з висоти є, що сходить від Тебе, Отця світла”... Бог є Дателем всього, на чому базується наше життя. Дякувати Богові означає бути віруючою людиною. Невипадково Ісус поєднує вдячність з вірою. Каже самар’янинові, котрий повернувся, щоб подякувати Йому за дар оздоровлення: «Іди, віра твоя спасла тебе» (пор. Лк. 17, 19). Свята Мати Тереза з Калькутти, яка поширювала в світі прекрасну справу гостинності й опіки над бідними, невтомно повторювала: «Ісус, присутній на Божественній літургії, вносить в моє серце Свою Любов, а я йду, щоб роздавати її бідним, яких зустрічаю на моєму шляху. Без Євхаристії я не змогла б жити ані одного дня!». А святий папа Йоан Павло ІІ багато разів звірявся: «Євхаристія є центром цілого мого дня». І з богослужіння черпав сили до того, щоб бути місіонером Євангелія цілого світу. Господь допомагав йому переносити довгу хворобу, не втрачаючи радості та надії, ще більше стаючи взірцем для наслідування для тих, хто терпить. Нам потрібно, щоб «серце» було піднесене до Господа, самі ми цього зробити не можемо, наші сили мізерні для того, щоб піднести серце до висот Бога. Горде переконання, що можемо це зробити самі, тягне нас додолу і віддаляє від Бога. Лише Бог має міць піднести нас угору, і саме Христос розпочав цю дію на хресті. Він зійшов у крайні низини людського життя – смерть, щоб витягнути нас догори, до себе, до живого Бога. Тому найвищим способом прослави Бога, який сьогодні має Церква, є Божественна  Літургія: Немає сильнішої молитви на землі, як Свята Літургії, яка сама по собі є молитвою благодарення. У Божественній Літургії ми дякуємо Богові за Його спасіння людського роду. Усе те, що Бог творив для людського роду, Він уприсутнює в Богослужінні. Тому так важливо долучитися до цієї молитви подяки. Пригадаймо Богові, за що ми маємо подякувати Йому в тій молитві прослави, щоб увійти в сопричастя з Ним і отримати дар спілкування та спасіння. Також дорогі брати і сестри, Божественна Літургія не повинна закінчуватися для нас відпустом. Подяка Богові у Христі, з Христом та через Христа повинна виробити в нас Євхаристійну поставу благодарення за «всіх і за все» – за приємне, радісне і бажане та за сумне, прикре і не бажане. Через кожну особу і кожну подію Господь чогось навчає нас і по особливому промовляє навіть тоді, коли це здається найменш ймовірним чи зрозумілим. Тож неустанно дякуймо Богові, Який просвічує і скріпляє наш народ і Українську державу у захисті життя.Просімо Господа, щоби завітав зі світлом благовісті до наших сердець, до нашого многостраждального народу, щоб назавжди перемінив наше тривожне життя, захистив нас від агресора московії, наблизив перемогу і справедливий мир. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 14 січня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Св. Йоан Хреститель закликає своє проповіддю до покаяння і хрещення

7 січня, у свято собору св. Йоана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м.Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Собор Йоана Хрестителя (2024)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Традиційно після великого свята Христова Церква молитовно вшановує тих осіб, які виконували головну роль в його подіях. У хрещенні Ісуса на Йордані особливу місію виконував святий Йоан Предтеча. Тому з найдавніших часів вірні збиралися наступного дня після Богоявлення, щоб прославити Йоана Предтечу. Від цього зібрання і саме свято називаємо Собором, тобто Зібранням. У цей день ми духовно пригадуємо і збираємо, «творимо собор» найважливіших подій з життя Йоана Хрестителя, які описані на сторінках Євангелій. Так ми можемо отримати «собор» чеснот цього великого святого і праведного мужа, аби їх наслідувати у власному житті. У сьогоднішньому святі Йоан Христитель прославляється Церквою як ангел і апостол, мученик і пророків печать, серед народжених пречесніший і Божого Слова Голос. Таким урочистим почитанням Церква хоче вказати на важливість цього святого для нас. Йоан Предтеча свідчив про Ісуса Христа, але до цього його провадить довга дорога, духовна мандрівка, про яку дещо нам розповідає Євангелії. Спершу настає зустріч Йоана з Месією за посередництвом найближчої людини – матері. Євангелист Лука розповідає, що «як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні» (Лк 1, 41). Ця зустріч є ще несвідома, але вона вже має вплив на майбутнє Предтечі. В материнському лоні він досвідчує на собі благодатне діяння близькості Бога. Далі має настати його особиста зустріч з Богом. Для цього він покидає світ, відходить на самоту, щоб в пустині почути Боже Слово, скероване особисто до нього. Перед тим, як зможе сказати, що Бог говорить іншим людям, мусить спершу почути, що Бог говорить до нього самого. З цієї точки зору цікавим є початок третього розділу Євангелія від Луки. Натхнений автор дуже детально описує обставини, серед яких Боже слово досягло Йоана: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиверія, коли Понтій Пилат був правителем Юдеї, Ірод – четверовласником Галилеї, ... за первосвященників Анни та Каяфи слово Боже було до Йоана, сина Захарії, на пустині» (пор. Лк. 3, 1-2). Слово Боже дуже конкретне, воно досягає Йоана у конкретних обставинах його особистого та суспільного життя. Йоан, в свою чергу, має навчитися чути цього Бога, Який промовляє до нього, розуміти Його Слово, проникатися Божими думками і Божими планами. Для унаочнення своєї проповіді Йоан використовував образи, які були добре відомі для його сучасників: прихід Месії буде схожий до того, як селянин бере лопату, щоб віяти зерно на току, відділяючи пшеницю від полови. Пшеницю він складе до своєї клуні, а полову спалить (пор. Лк 3,17-18). Тим Йоан звіщає, що незабаром Господь втрутиться в історію, й суд вже близький. Але чи готовий народ до цієї події? Тому Йоан і закликає людей до покаяння, без якого неможливо прийняти дари Месії Спасителя, що має прийти. Він хрестив, тобто омивав, у Йордані всіх, хто з вірою відгукнувся на його звістку. Це Йоанове хрещення було зовнішнім знаком внутрішньої переміни і навернення. Йоан Хреститель завдяки своїй проповіді із закликами до покаяння і хрещенню як знаку цього покаяння став відомим серед народу настільки, що священники з Єрусалиму відправили посланців спитати, хто він. Знаючи їхні месіанські очікування, Йоан відповів: «Я не Христос» (Йо. 1,20). Після інших запитань про свою особу він називає себе голосом вопіющого в пустині і відразу вказує на Христа, який вже є серед свого народу: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому не гідний розв'язати й ремінця сандалі» (Йо. 1,26-27). У цих словах Хрестителя чуємо заклик до пізнання Того, хто має прийти після нього. А коли Христос приходить на Йордан Йоан представляє Його словами: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Йо. 1,29). Таким чином Предтеча звіщає, що Ісус є Сином Божим, котрий знищить владу гріха. Йоан Хреститель є той, як чуємо з Євангелія, хто свідчить. Його свідчення походить від споглядання: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним» (Йо. 1,32). Йоан Предтеча засвідчує, що Святий Дух не тільки сходить на Ісуса під час Його хрещення в Йордані, але й надалі постійно перебуває над ним. Йоан Предтеча називає себе «голосом вопіющого в пустині», він є голосом Слова. Словом є сам Ісус Христос. Голос є інструментом слова, без слова голос не має сенсу. Тому вся місія Йоана Хрестителя звернена до Ісуса Христа. Ми також покликані бути тим голосом. І наше життя без Христа втрачає сенс так як голос без слова. Разом з Йоаном Предтечею цими днями ми стаємо свідками важливого дійства. Церква впроваджує нас в знаменну подію в житті Ісуса Христа – Його Хрещення у Йорданських водах. Весь християнський люд із великим подивом заглиблюється в таємницю Богоявління. І в цій незбагненій для людського розуму події відкривається нам важлива правда: Бог об’явився нам у людському тілі, щоб обновити й освятити нас і цілу Вселенну. Богослужіння свята представляють нам глибинну суть події Христового хрещення в Йордані – спасіння первозданного Адама, а в Адамі – всіх його нащадків. Таким чином усі ми, земні покоління від Адама і до сьогодні, святкуємо у торжестві Богоявління своє власне спасіння, а не лише споминаємо історію життя нашого Господа. Кожен християнин, подібно як і Христос, переживає своє Хрещення. Християнське Таїнство Хрещення, занурення чи обмивання водою в ім'я Пресвятої Тройці, є обмиттям з гріхів і народженням людини до надприродного життя, адже своїм хрещенням Христос освятив воду і вчинив її таїнственним знаком відпущення гріхів. Хрещальна вода стає для нас мініатюрою Йорданської ріки. У Хрещенні кожен із нас своїми власними вустами чи вустами хресних батьків зрікся диявола і пообіцяв служити Богові, йти за Христом і пронести своє обмите йорданською водою сумління чистим впродовж усього життя. Покаяння і віра в Христа Спасителя – це дві необхідні умови досягнення Царства Небесного. Святий Йоан Предтеча і нині взиває до нас, як колись закликав до ізраїльського народу: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство… Принесіть же плід, гідний покаяння» (Мт. 3, 2-8). Тому коли, знову ступаючи на шлях зла і гріха, ми порушуємо дану в Святому Хрещенні обітницю, у своєму милосерді Господь дає нам шанс через Таїнство Покаяння повернутися до Йордану та наново духовно пережити дотик його очищувальних вод прощення. Кожне Таїнство Сповіді може стати для нас новим Хрещенням: водою наших сліз або силою наших переживань і розкаяння перед Господом, воно знімає з нас гріховний тягар, який ми набули протягом життя. Але, виходячи з цієї очищальної купелі, маємо пам’ятати: ми очищуємося з наших провин для того, щоб надалі не втрачати присутності Христа у своєму щоденному житті. Дорогі брати і сестри! Сьогодні варто згадати і всіх тих, хто був в нашому житті дороговказами до Бога; згадати, щоб подякувати Богові за тих осіб. Сьогодні варто пригадати собі, що і ми можемо і повинні бути такими особами, щоб іншим вказувати на Бога в прямий, чи в посередній спосіб. Нехай молитвами і заступництвом Святого пророка, Предтечі і Христителя Господнього Йоана, нам буде дарована благодать служити таїнству Божого провидіння щодо нас, нашого народу і Церкви. Нехай постать святого пророка і предтечі Йоана Христителя заохотить нас до щирого наслідування його прикладу служіння правді, любові до Бога та людей. Неустанно молімо Бога за українське воїнство, наших дівчат і хлопців на фронті, з надією прямуймо у новий день нашої спільної історії визволення та утвердження нашої державності і свобод.Нехай благодатна близькість Бога наповнює наше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 7 січня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: У Богоявлінні ми переживаємо одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – об’явлення таїни Пресвятої Тройці [фото]

6 січня, у свято Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа (2024)

«Це Син мій любий,що його я вподобав» (Мт. 3,17) Христос Рождається!Дорогі в Христі брати і сестри! Зовсім недавно ми раділи приходу в світ Сина Божого у Вифлеємську ніч, а кілька днів тому святкували Його обрізання і найменування. Сьогодні ж ми споглядаємо ці події з перспективи тридцятирічного земного життя Ісуса Христа. І хоча ми ще повернемося до дитячого періоду Ісуса на свято Стрітення, однак швидко залишаємо період укритого Його життя у Вифлеємі, Єгипті та Назареті, щоби стати на поріг месіанської діяльності Спасителя. У свято Хрещення Господнього ми з радістю вслухаємось у слова Євангелія: «Ти — мій Син любий, тебе я вподобав» (Лк. 3,22). Голос Небесного Отця підтверджує здійснення пророцтв про Спасителя. Рівно ж у наших серцях звучать слова архангела, звернені до Марії: «Дух Святий зійде на тебе, й сила Вишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1,35), а також слова східних мудреців: «Ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись» (Мт. 2,2). Тепер, коли ми вже пережили таємницю Різдва Господнього та Богоявлення, хочемо закликати і свідчити іншим людям, щоб і вони пізнали у Христі Еммануїла – Бога з нами. Сьогоднішнє свято запрошує нас задуматися над Євангельською благовістю про Ісуса, який разом із юрбою паломників спускається до берега Йордану, щоби прийняти хрещення від Йоана. Всі євангелисти описують цю подію: «Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього» (Мк. 1,9-10). Ісус прибув на Йордан з Назарету, де провів роки «укритого життя». Його прихід був проголошений Йоаном, який на берегах Йордану закликав до «хрещення на відпущення гріхів». І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом» (Мк. 1,7-8). Пророцтво Йоана завершувало довгий період підготовки, що тривав упродовж Старого Завіту. До берегів Йордану, де Йоан закликав до покаяння як підготовки до приходу Царства Божого, тягнулися натовпи людей, щоб слухати його голосу. Ісус, який скоро повинен був приступити до виконання своєї місії, бажав подати їм приклад власною поставою покори. Він ішов із натовпом грішників, які приходили, щоб прийняти Йоанове хрещення. Предтеча, однак, упізнав Його і не бажав хрестити Його: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт 3,14). Ісус повторив своє прохання, сказавши: «Так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт 3,15). Приймаючи хрещення від Йоана, Ісус, хоча і вільний від будь-якого гріха, хотів уподібнитись до нас – скривджених і принижених гріхом людей, які потребують очищення. Цим жестом Ісус, Воплочене Слово, хотів показати нам силу свого спасительного і хрещального діяння, щоб у Ньому і через Нього могло статися наше спасіння. Відтоді розпочинається Його публічна спасительна місія, яка характеризується стилем тихого і смиренного слуги, готового до цілковитої самопожертви (пор. Іс. 42,2-3). Колись пророк Ісая взивав до Бога: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов» (Іс. 63,19). У момент хрещення Ісуса на Йордані, Бог, здається, відповідає на цей пророчий заклик і виконує цю молитву зішестям на Христа Святого Духа у вигляді голуба. Це видима ознака того, що молитва пророка була почута і що його пророцтво здійснилося. «Це Син мій любий, що його я вподобав», – ці урочисті слова звучать під час хрещення Ісуса Христа над Йорданом (Мт 3,17). Вони запрошують нас знову пережити момент, коли хрещений Йоаном Ісус виходить з вод річки і Бог Отець об’являє Його як свого Єдинородного Сина, як Агнця, який бере на себе гріх світу. З неба звучить голос Отця, а Святий Дух у вигляді голуба сходить на Сина Божого. Таким чином у Богоявлінні ми переживаємо одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – об’явлення таїни Пресвятої Тройці: Бог Отець, початок і джерело життя та святості, який промовляє з небес над Йорданом; Бог Син, Слово Отця, який прийшов у світ, щоб звільнити його від гріха і смерті, приймає хрещення від Йоана Предтечі; Бог Дух Святий, Життя Податель, який своєю силою підтримує життя і діло спасіння, у вигляді голуба витає над Йорданськими водами. Унікальність сьогоднішнього свята полягає у тому, що ця незбагненна для людського розуму Трійця Божественних Осіб об’являється людям на ріці Йордані при Йоановому хрещенні. У Різдві Христовому, яке ми відсвяткували кілька днів тому, у цьому земному світі з’являється Друга Особа Божа – Син Божий. З’являється скромно, при невеликій кількості людей, у яслах, на сіні… Нині ж свята Церква за допомогою богослужінь таїнственно переносить нас із Вифлеєму на ріку Йордан, де об’являється Таїнство Пресвятої Тройці. Об’являється не потаємно, а дуже торжественно й урочисто. Варто згадати і про голуба, який під час хрещення Ісуса в Йордані з'явився як символ Святого Духа. У символіці хрещення голуб асоціюється з водою і, на думку деяких Отців Церкви, нагадує про те, що сталося після потопу, який теж інтерпретується як символ християнського хрещення. У Книзі Буття читаємо, що Ной «випустив голуба з ковчега. І повернувся голуб до нього надвечір зі свіжозірваною оливковою галузкою у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили» (Бут. 8,10-11). Таким чином голуб символізує відпущення гріхів, примирення з Богом та оновлення Завіту. Це те, що звершується вповні в Новому Завіті завдяки Ісусу-Спасителю і Святому Духу. Наша літургійна та іконографічна традиція проводить дуже слушну паралель між трьома основними сходженнями Сина Божого – в печеру (вертеп), де Він народився; у води Йордану, де Він хрестився; і до аду, в глибини підземні, куди Він зійшов у своєму воскресінні. Подія сходження Ісуса у води Йордану завершує попередній етап скритого життя Ісуса та започатковує Його публічне служіння, Його проповідь, Його боротьбу, Його шлях до Єрусалиму і Голгофи. Вона стає початком нашого визволення від гріха і влади смерті. Над Йорданом Господь являє себе як «Христос», тобто як «помазаний» Богом Отцем через Духа Святого. Його місією є проповідувати убогим добру новину про спасіння (пор. Іс. 61,1-2). Він хрестить людей Святим Духом (Мт.3,11), тобто передає їм «вогонь» життя Божого (Лк.12,49-50). Це вповні звершиться через Його пасхальну таїну смерті і воскресіння, учасниками наслідків якої стають ті, хто приймає Таїнство Хрещення. Наша Церква в дуже урочистий спосіб святкує хрещення Ісуса в Йордані. Сьогоднішнє свято богослужбовою мовою називається «Богоявлінням», що означає одкровення Бога, Ісуса Відкупителя, Сина Божого, а також чудове об’явлення великої таїни Пресвятої Тройці. На згадку про хрещення Ісуса після Божественної Літургії відбувається урочисте освячення води. У роздумах над цією подією богослужбові тексти свята підкреслюють, що воно було необхідне, щоб вода, доторкнувшись до безгрішного тіла Ісуса, ніби набрала благодатної сили. Повний простоти та строгий обряд хрещення Йоана був закликом до покаяння за гріхи, відкривав розум і серце для прийняття таємниці спасіння. Тайна ж Хрещення у християнській традиції не тільки звільняє людину від первородного гріха, але впроваджує нас в божественне життя, тобто робить нас синами Божими в Його Єдинородному Сині і дає дар Духа Святого. Омивання людей в ім'я Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа – єднає всіх охрещених з Ісусом, запроваджує і приєднує до Христа, зобов'язує відкинути спокуси і свідчити перед світом таємницю безмежної любові, якою Бог нас обдаровує. Дорогі брати і сестри! Таким чином сьогодні Бог об’являє нам особливу благовість, ми є улюблені діти, яким Бог дарував найвищу гідність. У Богоявлінні Син Божий йде на зустріч усім нашим викликам які переживаємо в часі оборонної війни проти ворога московії. Нехай Він наповнить наші серця миром та дарує свободу Україні. Приходьмо до Христа зі своїми стражданнями, сльозами, але також і з надією, що з нами Бог. Нехай Господь, Який у водах Йордану стає солідарним з нами, дасть нам перемогу над усілякою неправдою, ненавистю та ворогами життя земного і вічного. Не даймо, щоб гріх нас принижував, звільнімося від усякого зла, яке нас обтяжує, щоби відчути слова Бога Отця: «Ти син мій улюблений, ти дочка моя улюблена, в тобі моє благовоління». Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 6 січня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Дубрівка на Самбірщині [фото]

1 січня, у свято Обрізання Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Василія Великого у с. Дубрівка на Самбірщині. З нагоди храмового свята єпископ відслужив Архиєрейську Літургію у співслужіння о. Богдана Добрянського (декана Самбірського), о. Любомира Григеля (адміністратора парафії) і священиків Самбірського деканату. Єпископ також здійснив чин освячення накупольного хреста. Детальніше...