Проповідь на відкриття Ювілейного 2025 року Божого

«Нехай же Бог надії сповнить вас усякою радістю та миром у вірі,щоб ви збагатились у надії, силою Духа Святого»(Рим.15, 13) Христос Рождається!Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри! У 2025 році, згідно з більш ніж 700-річною традицією Вселенської Церкви, відзначатиметься Ювілейний рік. Папа Франциск присвятив цей Ювілей – чесноті надії, яка, за словами апостола Павла, «не засоромить» (Рим. 5, 5). Таким чином надія є головним посланням майбутнього ювілейного року, який за давньою традицією Папа проголошує кожні 25 років. Хоча ювілейний рік був встановлений для ізраїльського народу, його принципи перейняла Церква, бо вони мають універсальне значення і є актуальними для сучасного суспільства. Тому ювілейний рік слід розглядати як цінну нагоду для поглибленої молитви та відновлення наших стосунків з Богом, з ближніми та з усім створінням. Про встановлення ювілейного року читаємо у старозавітній книзі Левіт (Лев. 25). Це був період звільнення, прощення боргів і відновлення справедливості. Він символізував Божу турботу про свій народ і нагадував про необхідність милосердя та співчуття до ближніх. Ювілейний рік був також часом відпочинку для землі. Це нагадування про те, що вся земля належить Богові, і ми є лише її тимчасовими управителями. Як сказано в Псалмі: «Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці» (Пс. 24, 1). У Новому Завіті Ісус проголошує сповнення ювілейного року. У Євангелії від Луки розповідається про Його першу прилюдну проповідь у Назареті, де Він виріс. Проповідь починається словами, якими Господь проголошує сповнення Божої обітниці, сповіщеної пророком Ісаю: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк. 4, 18-19). Цими словами Господь Ісус не лише проголошує ювілейний рік, але й втілює його сутність у своєму служінні. Господь звільняє людей від гріха у Пасхальному Таїнстві, зцілює хворих, відновлює справедливість і проголошує Царство Боже. Свобода, яку дарує Христос, є основою нашої надії. Людське серце не знаходить спокою від утисків та образ, доки не наблизиться до Бога. Це те, що сказав Господь: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Господь неначе каже: наблизьтеся до надії, яка є в Мені, і віддаліться від багатьох хибних шляхів, і ви знайдете спочинок від утоми і страху. Надія на Бога підносить серце, тоді як страх його розбиває. Тож Господь вчить, що людина – не споживач дива, а його співтворець, помічник Господній (Пор. 1 Кор. 3, 9). Таким чином, весь ювілейний рік має стати для нас паломництвом і пізнанням Живого Бога: часом поглиблення віри, плекання надії та практикування любові. Надія – це провідна нитка, що пронизує все Священне Писання. Через події у Старому завіті Бог поступово розкривав свій задум спасіння людини, не даючи їй загинути після гріхопадіння. Ця надія, закорінена в Божій вірності та любові, підготувала ґрунт для приходу Месії та повного здійснення Божих обітниць у Новому Завіті, де надія набуває нового, глибшого значення через життя та Пасхальне Таїнство Ісуса Христа. Особливо глибоко тема надії розкривається у посланні апостола Павла до Римлян, в якому він представляє надію як фундаментальну основу нашого спасіння: «Бо ми надією спаслися» (Рим. 8, 25), підкреслюючи, що надія – це невід'ємна складова нашого спасіння. Апостол народів також розкриває джерело нашої надії: «Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5). Ця надія не є плодом людських зусиль чи позитивного мислення, а даром Божої любові, яку ми отримуємо через Святого Духа. Вона ґрунтується на непохитній Божій вірності та Його незмінній любові до нас. Історія України, як і Божого народу в Старому Завіті, сповнена випробувань і боротьби за свободу. Ювілейний рік для нас – це джерело надії на справедливість і мир. Вдивляючись у минуле України, ми можемо знайти багато паралелей з біблійними подіями, які допомагають зрозуміти наше сьогодення і зміцнити нашу надію. Як ізраїльтяни виходили з рабства, так і Україна прагнула звільнення, знаходячи Божу допомогу. Одним із найважчих періодів в історії становлення Ізраїлю був час суддів, які вели народ у важкі часи. В Україні також були культурні, громадські, політичні та духовні лідери, які підтримували національну і духовну ідентичність та боролися за свободу. Протягом багатьох століть українці плекали надію на відновлення державності, подібно як єврейський народ чекав на Месію. Про мету і цінності у цій боротьбі євреям нагадували пророки… А хіба не пророчими в українській історії були слова Тараса Шевченка та праведного митрополита Андрея Шептицького! Згадаймо тут хоча б Тарасове «І на оновленій землі врага не буде, супостата…» та «Колими діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись», а також митрополита Андрея «Як будувати Рідну Хату». У світлі цих паралелей, ювілейний рік нагадує нам про Божу вірність та Його постійну допомогу і захист, провіщені через пророка Ісаю: «Не бійся, бо я з тобою! Не тривожся, бо я – Бог твій! Я додам тобі сили, я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею моєю» (Іс. 41, 10). Сьогодні, коли ми стикаємося з агресією та стражданнями, ми повинні черпати силу та надію із цих давніх біблійних та історичних прикладів. Вони нагадують нам, що Бог ніколи не залишає свій народ і що після випробувань завжди приходить відновлення та відродження. У цей ювілейний рік надії ми особливо гостро відчуваємо зв'язок з нашим минулим і його значення для нашого майбутнього. Спадщина Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Митрополита Іларіона, свщм. Йосафата Кунцевича та інших святих і праведних українського народу нагадує нам, що надія – це не просто почуття, а дієва сила, яка спонукає нас до творення, єднання та невпинного руху вперед. Історія Христової Церкви в Україні – це історія воскресіння, відродження та невгасимої надії. Вона нагадує нам, що з надією та єдністю ми здатні подолати будь-які випробування та побудувати краще майбутнє для нашого народу та всього світу. Спираючись на цей досвід, ми можемо бути свідками надії для всіх народів, які прагнуть миру та справедливості. Дорогі брати і сестри! Сьогодні, коли Україна протистоїть російській агресії, Священне Писання та історія нашої Церкви нагадують нам про те, що навіть у важкі часи є надія на перемогу та відродження. Наше відродження після десятиліть переслідувань є могутнім знаком надії для всіх, хто страждає від несправедливості та утисків. У ці дні слова апостола Павла набувають особливого значення: «Ісус Христос, наша надія» (1Тим 1,1). Господь є джерелом, силою і метою нашої надії та основою християнського життя. У сопричасті з Ним ми, християни, отримуємо досвід незмінної любові Бога як впевненості у тому, що ми «улюблені Богом» (1 Сол. 1,4). У цей ювілейний рік надії не зважаючи на втому, підтримуймо одне одного у випробуваннях (пор. Гал. 6, 2). Кожен з нас має відкритися на харитативне служіння воїнам, пораненим та сім’ям, що втратили своїх рідних на війні, або не мають відомостей про своїх рідних. В особливий спосіб заохочую підтримати наших воїнів, які захищають нашу свободу. Всіх вірних нашої єпархії і людей доброї волі закликаю не втомлюватися молитися за наше військо та підтримувати його усіма можливими способами. Наші захисники віддають своє життя та здоров'я заради нас, заради нашого спокою і заради нашого майбутнього. Ми повинні зробити все можливе, щоб підтримати не лише військових, а й їхніх близьких, які переживають за них, чекаючи на їх повернення. У Ювілейний рік надії Церква запрошує кожного з нас зробити своєрідне паломництво до наших ювілейних храмів. Відпустовими святинями у нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії, у яких можна отримати повні ювілейні відпусти, – є Катедральний собор Пресвятої Трійці в місті Дрогобичі та Прокатедральний собор Покрову Пресвятої Богородиці в місті Самборі. Закликаю всіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ взяти діяльну участь у відзначенні ювілейного 2025 року, проживаючи його як час відновлення в живій вірі, зростання в жертовній любові і зміцненні непорушної надії на щедрі Божі благодаті для нашого боголюбивого українського народу, процвітання Української Греко-Католицької Церкви та розвиток Самбірсько-Дрогобицькій єпархії. Улюблені у Господі! Надія у Христі (пор. 1 Тм. 1, 1) – це жива сила, що спонукає нас до змін і до боротьби. Пам’ятаймо, що надія на Бога – це здатність бачити за межами цього світу, бачити далі за рамки болю і смутку, з якими ми стикаємося у сьогодні. Це – впевненість у тому, що Христос воістину воскрес, і з Ним відродиться кожен, хто покладає на Нього усі свої сподівання. У цей ювілейний рік не просто мріймо про краще, а живімо у надії, діймо з любов'ю, підтримуймо тих, хто поруч, і беззастережно довіряймо Богові, з Яким для нас усе можливо! Нехай Господь зміцнить кожного з нас, скріпить наше воїнство, поблагословить наш народ довгоочікуваним справедливим мир та допоможе нам відбудувати наше суспільство на засадах справедливості та братерської любові, за молитвами Пресвятої Богородиці та всіх святих і праведних яких видала українська земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 29 грудня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Катедральному соборі відбулись дияконські свячення [фото]

27 грудня, у свято св. первомученика Стефана, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення брату Юрію Маціборку, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на свято первомученика та архидиякон Стефана (2024)

Христос Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! Упродовж оцих радісних святкових днів Христового Різдва, ми в різний спосіб звеличуємо це Таїнство, яке хоч і сталось вже понад дві тисячі років тому, проте світло Вифлеємської Зорі, яка всьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сіяти крізь віки, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. І вже віддавна, відколи Світло Христової Істини просвітило й українські землі, наш боголюбивий та працьовитий народ оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках, якими ми взаємно вітаємось в цих днях. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості віруючих людей, висловлена у віршах пісень про воплочення та народження Божого Сина. Вони звеличують свято, нагадують нам про його зміст, але і повчають нас, закликаючи наші серця вчинити яслами для Божого Дитятка, зігріти Його любов’ю та милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Господь приходить до нас. У колядках переспівується Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про прості ясла, які приймають величного Царя – Творця вселеної. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним Дитятком, щоб кожен з нас зміг Його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зорею і прийшли поклонитись Божому Синові та принесли Йому дари. Таким чином ми споглядаємо як Бог увійшовши через Різдво в людську історію, щоб її змінити і наповнити сенсом, Він і сьогодні входить у наше тривожне життя, щоб преобразити своєю присутністю наше майбутнє. Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть є пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Стефана, що загинув, бо свідчив про Господа Ісуса, якого відкинули «будівничі» Ізраїля. Але Його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла над темрявою, істини – над оманою. Про життя первомученика Стефана нам відомо досить небагато. Святе Письмо, мабуть, виступає єдиним джерелом, з якого можна почерпнути відомості про святого. Священне Писання називає архидиякона Стефана «чоловіком, сповненим віри та Духа Святого» (пор. Ді. 6,5). Архидиякон Стефан не був з числа Христових апостолів, але є першим великим свідком Господа. Зрештою, слово «martire», яке ми перекладаємо як «мученик», етимологічно має значення «свідок», тобто говорить про тих братів і сестер, хто своїм життям показує нам Ісуса Христа, який переміг зло милосердям. Діяння Апостолів говорять нам насамперед про те, що святий Стефан був одним із семи дияконів, яких для єрусалимської громада апостоли настановили для здійснення служіння милосердної любови (пор. Ді. 6.5-6). Це означає, що його перше свідчення було дане не словами, але відбувалося через любов, із якою він служив потребуючим. Стефан не обмежувався несенням допомоги, але тим, кого зустрічав, говорив про Христа, ділився вірою у світлі Божого слова та апостольської науки. Це становить другий вимір його свідчення: прийняти Євангельську благовість і переказувати його красу, розповідати про те, як зустріч з Ісусом перемінює людське життя. І для Стефана це було до такої міри важливим, що він не піддався залякуванню погрозами. Великому божественному успіху його проповіді спротивилась ненависть єврейських законовчителів. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і Його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії, святий Стефан демаскує всю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували. Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це не миттєва реакція, це – багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерти. Завдяки цим божественно людським чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж покинути вчення свого Спасителя. Вороги Бога побили його камінням на смерть, однак він був свідомий, за що і за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. А Христос не забарився нагородити тих, хто з любов'ю до Нього віддає своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, згідно з Писанням, була переходом у щасливість Царства – перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: «Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога» (Ді. 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам. Таким чином, крім милосердної любові та благовіствуванням, найбільшим свідченням святого Стефана було поєднати любов і оголошення Доброї новини. Це тоді коли він свідчить у момент смерті, коли за прикладом Ісуса простив своїх убивць: «Господи, не постав їм цього за гріх»”! (пор. Ді.7.60),  прощення підтвердження любов’ю. Отже, і ми можемо покращити своє свідчення, — через нашу любов до ближніх, через вірність Божому слову та через прощення. Таким чином мучеництво Стефана є посланням до наших днів, щоб і ми, як він, витривали силі Духа до кінця нашого життя. Це є кличем нинішнього свята – бути людьми, сповненими мудрості та сили, бути людьми відданості, людьми, які відважно можуть йти проти течії часу. Задля Бога і спасіння ближніх не соромитися та не боятися давати вірогідне свідчення своєї віри. Варто наголосити, що празник святого первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, аби віддати своє життя за всіх людей, заради свідчення їм іншого, богоподібного, християнського життя. А святий Степан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, робить Богу те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі. Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши спочатку від гріха – схвалення цього вбивства – до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Таким чином, Церква запрошує сьогодні подібно кожного з нас стати духовними учнями святого Стефана. Церква-Мати подає нам до наслідування приклад того, як є важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб Його берегти в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків. Звертаючи увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва всіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Йоана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого воплоченого Бога. Так євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому «Домі Хліба» Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людиноненависницького «Ірода» – радянського більшовизму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й зламати боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, «бо з нами Бог»!. Дорогі у Христу! І сьогодні наша Батьківщина занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців, як про це влучно зазначив відомий американський історик Тімоті Снайдер: «Якби українці не оборонялися, ми б говорили про них зовсім з інших позицій… Але саме українці та їхній спротив дали нам можливість інакше подивитися не лише на Україну, а й на світ, у якому ми живемо». Наші воїни – брати і сестри захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Колись вивчатимуть на уроках історії про цю безмежну любові до своєї Батьківщини та християнських цінностей, які ми сьогодні відстоюємо найвищою ціною власного життя. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Тож через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, що дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, яку заохочує нас Церква розважати та свідчити. Дякуймо, що перебуваємо у правдивій Церкві – божественно-людській спільноті мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь. + Ярослав 27 грудня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Ми величаємо Пресвяту Богородицю, через Яку незбагненний та одвічний Бог приходить на землю, змінюючи історію всього людства [фото]

26 грудня, в свято Собору Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Прокатедральному соборі м. Самбора. Детальніше...

Проповідь на Собор Пресвятої Богородиці (2024)

…Пречиста Діво, богоневісто Владичице!Ти преславним своїм народженням Бога Слово з людьми з'єдналай впалу нашу природу з небесною злучила.(Молитва до Пресвятої Богородиці, Мале Повечір’я) Христо Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! Cвяткуючи Різдво Господа нашого Ісуса Христа, ми разом із небесними ангелами та видимим і невидимим світом линули до новонародженого Ісуса, який спочиває у вертепі на сіні, оповитий любов’ю Марії і Йосифа. Наші духовні очі були звернені до постаті Сина Божого, Який народився в людському тілі. Сьогодні ж, згідно з християнською традицією, після величного свята, ми молитовно вшановуємо тих, хто був найбільш поруч цього великого Таїнства. Із перших віків Церква в день після Різдва збиралася соборно, тобто разом, щоб подякувати Пречистій Діві Марії та віддати Їй шану як Божій Матері. Саме тому це свято називається Зібранням, або Собором. Тож сьогодні ми величаємо Пресвяту Богородицю, через Яку незбагненний та одвічний Бог приходить на землю, змінюючи історію всього людства. Завдяки Їй «Слово сталося тілом і замешкало між нами» (Йо. 1, 14). У свято Собору Пресвятої Богородиці ми звеличуємо Діву Марію, Яка зачала від Духа Святого та народила нам Бога у плоті. Вона є взірцем досконалої віри та надії на Бога. Людина, яка надіється на Господа, відкриває простір для Його дій у своєму житті та світі. Пречиста Діва Марія, покладаючи свою надію на Бога, у Благовіщенні сказала: «Нехай мені станеться за Твоїм словом» (Лк. 1, 38). Її слова стали початком великого чуда. Сьогодні Вона об’являє людству єдинородного Сина, приймаючи Божий задум із повною довірою. Вона у надії відкрила своє життя для Божого задуму, і Бог через Неї діяв у світі. Не менш важливою є постать святого Йосифа, який також надіявся на Бога, долаючи сумніви, які спокушали його серце. Уві сні ангел запевнив його: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 20). Споглядаючи ікону Різдва Христового, ми зауважуємо біля Йосифа постать чоловіка, який щось шепоче йому на вухо. Це образ спокусника, що намагається посіяти сумніви у його серці, змушуючи довіряти не словам ангела, а власним почуттям та страхам. Проте Йосиф надіється і покладається на Бога і таким чином долає сумніви диявола. Пізніше, рятуючи життя Ісуса і Марії, Йосиф знову послухав ангела, обравши шлях вигнанця, і тим самим рятує Святу Родину: «Устань, візьми Дитятко і Його Матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його вбити» (Мт. 2, 13). Йосип, Марія та Ісус переживають драматичний досвід біженців, позначений страхом, непевністю та труднощами. Ця історія перегукується із сучасними реаліями, коли багато українських сімей були змушені шукати порятунку далеко від рідних домівок, як колись Свята Родина скривалася в Єгипті. Сьогоднішнє свято показує нам Богородицю не лише як Матір Спасителя, але й як взірець надії. Вона є «для безнадійних єдина надія». Ці слова розкривають Її як прибіжище для тих, хто втратив будь-яку надію. Її шлях – це не лише подорож, але й духовне випробування. Уявімо собі: мати з Дитятком на руках і Йосиф, які шукають безпечний шлях у ворожому світі. Її мовчазна покора є свідченням того, як цілковита надія може стати основою для подолання труднощів. І в нашому житті трапляються моменти, коли здається, що майбутнє – похмуре і непевне. У такі миті нам потрібна надія, яку ми знаходимо у прикладі Богородиці. Вона не запитувала: «Чому це трапляється зі мною?» чи «Чому Бог допускає страждання?». Натомість вона приймала обставини з довірою у Боже провидіння. Подібно до Пресвятої Богородиці, і ми повинні стати носіями надії, бо і через нас Господь може діяти у світі, змінюючи наші серця і життєві обставини. Марія є також взірцем надії для світу, який часто охоплений страхом і сумнівами. Її життя свідчить про те, що надія – це не пасивне очікування, а активна довіра до Бога. Вона показує нам, що Бог є з нами навіть у вигнанні, серед небезпек та скорбот. Її материнська любов до Ісуса відображає Божу любов до кожного з нас. Через Марію та Її незламну надію на Бога ми бачимо, як Господь здійснює Свій задум спасіння. Воплочений Господь обрав належати до родини, яка пережила вигнання, аби ніхто не почувався виключеним з Його люблячої близькості через загрози, схожі на ті, що йшли від Ірода. Бог є там, де людина в небезпеці, там, де вона страждає, де переживає відторгнення та покинутість. Водночас Господь є і там, де людина мріє, сподівається повернутися на батьківщину у свободі, де вона планує своє життя, виборюючи гідність для себе та своєї родини. Дорогі в Христі брати і сестри! Наближаючись до завершення цього року, ми часто замислюємося, як швидко промайнув цей час. Для когось він міг здатися коротким, для інших – нескінченно довгим, залежно від пережитих подій і викликів. Однак усі ми з нетерпінням очікуємо нового початку, адже він приносить не лише оновлену надію, але й сповнює радісними сподіваннями. У 2025 році, згідно з більш ніж 700-річною традицією Католицької Церкви, відзначатиметься Ювілейний рік. Папа Франциск присвятив цей Ювілей чесноті надії, яка, за словами апостола Павла, «не засоромить» (Рим. 5, 5). Сьогодні, йдучи стежками цього неспокійного світу, ми не в змозі знайти справжнього миру, допоки не зміцнимося в надії на Бога. Саме тому християнська чеснота надії є наскрізною ниткою послання Папи Франциска, який проголосив 2025 рік ювілейним і запросив до участі в ньому не тільки вірних Римо-Католицької Церкви, а й Східні Католицькі Церкви. Зростання в надії допомагає нам бачити присутність Бога у кожної миті нашого життя. Християнська надія спонукає нас до активної співпраці з Богом, поєднуючи свої зусилля із Божою благодаттю. Яскравим прикладом співпраці з Божою волею є Пресвята Богородиця. Її згода стала початком таїнства спасіння. Наші предки добре розуміли виняткову роль Матері Божої у Божому задумі, тому плекали до Неї глибоку побожність. Ще князь Ярослав Мудрий віддав нашу землю під Її святий покров, а церковні й державні провідники неодноразово поновлювали цю посвяту. Будучи «надією безнадійних», Богородиця-Оранта століттями провадила наш народ, опікувалася ним і молилася за нього, допомагаючи долати випробування. Слухаючи розповіді про народження Ісуса під час різдвяних богослужінь, ми можемо зауважити, що навіть Діва Марія не до кінця розуміла всього, що відбувалося. Хоча Євангелія не описують Її внутрішні роздуми, зрозуміло, що вона завжди зберігала віру і надію на Бога. Євангелист Лука зауважує: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Її приклад нагадує нам, що надія не означає відсутності труднощів, але надіє дає сили йти вперед, довіряючи Божій волі. Завершуючи цей рік, ми часто задаємося питанням: що нас чекає в новому році? Звісно, ми не знаємо, що принесе майбутнє, але можемо бути впевненими, що Бог нас не залишить. Хоча початок нового року часто пов’язаний із тривогою через невідомість, наша християнська надія дає впевненість, що Бог завжди поруч. Цю впевненість ми літургійно виражаємо на різдвяних Богослужіннях: «Надіятися буду на Господа, і Він спасе мене: Бо з нами Бог». Особливо тепер, коли наш народ потерпає від війни, політичної невизначеності та інших викликів, ми прагнемо сподіватися на краще у 2025 році. Християнська надія, яку споглядаємо у сьогоднішньому святі в особі Пресвятої Богородиці, є глибокою і справжньою. Відтак наша надія повинна бути не в ілюзіях про безтурботне життя, а в переконанні, що Бог дасть нам силу вистояти перед усіма випробуваннями. Надія не означає відсутності труднощів чи гарантованого вирішення всіх проблем. Наша християнська надія не є марною, а ґрунтується на вірі в Бога, який протягом історії неодноразово визволяв свій народ і відновлював справедливість. Сьогодні, коли ми потерпаємо від жахіть російської збройної агресії, маємо черпати силу та надію із численних уроків історії спасіння та нашої національної історії, які нагадують нам, що Бог ніколи не покидає свого народу і що після випробувань завжди настає відновлення та відродження. Християнська надія є джерелом сили, яка допомагає піднятися, подивитися вперед і вірити у завтрашній день, навіть коли не розуміємо всіх причин нашого страждання. Наслідуючи надію Пресвятої Богородиці, пам’ятаймо, що надія є тією рушійною силою, яка відкриває перед нами перспективи духовного зростання та надає сенс нашому життю. Улюблені в Господі! Готуючись до наступного Ювілейного 2025 року Божого, ми маємо не тільки глибше осмислити чесноту надії, а й виявити її в наших діях і служінні на благо Церкви та нашого народу. Тому «нехай цей ювілейний рік стане для нас часом оновлення нашої віри, зміцнення нашої надії та поглиблення нашої любові до Бога і ближніх. Хай він стане для нас часом серйозних роздумів, зважених рішень і благословенних дій. Хай він принесе довгоочікуваний мир на нашу землю та допоможе нам відбудувати наше суспільство на засадах справедливості та братерської любові. У сьогоднішній день, присвячений Пресвятій Богородиці, просімо в Неї миру і спокою для нас і нашої Батьківщини України. Благаймо, щоб Вона покрила нас Своїм чесним омофором – знаком постійного піклування й заступництва. Молімося, щоб Її присутність у нашому повсякденному житті була непохитною. Незважаючи на важкі часи війни для нашого народу та держави, не забуваймо, що завдяки молитві до Всевишнього та заступництву нашої Небесної Матері зможемо перебороти всі негаразди, бо коли ми з Богом, хто може нас перемогти. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 26 грудня 2024 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії привітали вірних з Різдвом Христовим [відео]

25 грудня, в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Цього ж дня в Прокатедральному соборі м. Самбора різдвяні богослужіння очолив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. У день Різдва Христового в храмах Самбірсько-Дрогобицької єпархії зачитувалось різдвяне послання владики Ярослава. Детальніше...

Владика Ярослав: Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі

22 грудня, в неділю Святих Отців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2024)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Свята Церква поступово приготовляє нас до великого свята літургійного року – Різдва Христового. Це приготування розпочали ми ще місяць тому – передріздвяним постом Пилипівкою. Минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї згадуємо Святих Отців. Рівно ж сьогоднішня неділя перед Різдвом Христовим є завершальним етапом підготовки до великого свята народження в тілі Господа нашого Ісусу Христа, величної подію в історії спасіння, якою започатковується Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт був угодою між Богом і Його народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягарів гріха, мовлячи до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо гріхопадіння прародичів зробило людській рід особливо уразливим до зла. Цю людську трагедію cвятий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є воланням усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. За рiзних обставин цією вірою Отці Старого Завіту жили i перемагали. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі, як про це описує апостол Павло: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40).   В сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Святий євангелист Матей поділяє книгу родоводу Ісуса Христа на історію очікування в чотирьох періодах: говорить про час до Авраама, відтак час між Авраамом та Давидом, між Давидом і часом Вавилонської неволі, а далі – до народження на землі Спасителя світу. Іншими словами, святий Матей наче вводить нас таким прологом в Таїнство народження Ісуса Христа, показує Хто є Той, Якого ми очікуємо побачити у Різдвяну ніч у бідному вертепі в яслах на сіні, і дає відповідь – це є Месія. Він є Той, хто сповнить усі сподівання і очікування всієї історії старозавітного Ізраїля. Він є Той, хто буде сповненням обіцянки Бога Авраамові, що у його потомстві будуть благословенні всі народи. Він є Той, хто народиться з дому Давида, як «паросток з пня Єсея», буде сповненням того завіту, який уклав Бог з царем Давидом, кажучи, що потомок його отримає царство, «якому не буде кінця». А пророк Ісая, який був благовісником слова Божого в часи Вавилонської неволі, сповіщав прихід Спасителя не тільки для Ізраїля, але й для цілого світу. Іншими словами, Той, Хто має народитися, є сповненням надії, походить з дому царя Давида, є Месією, в якому Господь Бог сповняє все те, що Він говорив і обіцяв протягом усієї історії Старого Завіту. Прихід Месії засвідчують більше 300 незвичайних пророцтв у Старому Завіті, що стосуються Його життя і діяння. У цьому родоводі Ісуса Христа ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді людина відверталася  від Бога. Коли ж народ виявляв знаки покаяння, Бог продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. У темряві різдвяної ночі народжується світло життя – Дитятко Ісус, і осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч нашого сьогодення і хоч як лякав би нас морок, неодмінно настає світанок, і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають. Дорогі у Христі! Кілька років тому світ належно не відреагував на акт російської агресії та анексію Криму. Московія повірила, що може робити все, що заманеться, однак зустріла спротив народу України. Вже третій рік як Україна занурена у полум’я оборонної війни від повномасштабного нападу російського агресора. Наше життя радикально змінилося. Тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці часто поглинає пітьма. В цей спосіб московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців. Наші воїни – брати і сестри захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця, і Він завжди допоможе нам! Бо ж у Євангелії від Йоана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі тягарі. Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він Сам – Господь наш Ісус Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог!  З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. Однак, часто ми сприймаємо Ісуса виключно як історичну постать минулого; як того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». Тож у ці дні війни агресора московії проти нашого народу, як ніколи, ми потребуємо пам’ятати, що «Бог з нами», Він близько до кожного з нас, і Його правда переможе! Нехай наш воплочений Спаситель у своєму Різдві надасть змісту і сенсу всім нашим зусиллям захистити життя, цілісність і суверенітет нашої держави. Нехай здійснить усі наші очікування, які ми в молитві до Нього представляємо. Нехай це Різдво буде моментом великої радості всього народу, якої в нас ніхто не зможе забрати. Тож не переставаймо бути носіями Доброї новини надії, любові та радості. З особливною вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, наше воїнство, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому ми святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні, яка стоїть, молиться і бореться. Нехай у цей радісний Різдвяний час благодатна близькість Бога наповнює ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові та своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 22 грудня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2024)

Надіятися буду на Господа,і Він спасе мене: Бо з нами Бог.Велике Повечір’я Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Цими днями святкуємо величну подію Історії спасіння – Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Приготовані сорокоденним передріздвяним постом,ми нині радіємо, босповнилися тисячолітні прагнення старозавітних праведників та біблійні пророцтва. Нашими літургійними гимнами та різдвяними колядками приєднуємося до ангельського славословʼя, яке провістило народження Спасителя: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14). З радістю, як пастушки, які линули до вифлеємського вертепу, ми приходимо до наших храмів, щоби прославляти прихід Того, Хто визволить світ від рабства гріха й мороку смерти. У цей день Син Божий приходить до нас в образі немовляти, щоб замешкати в яслах нашого серця, у наших родинних домівках, на нашій земній Батьківщині та перебувати з нами як Еммануїл – «Бог з нами». У тиші вифлеємської ночі Боже Світло просвітлює наш світ, і «не пойняла його темрява» (Йо.1, 15).Нині, попри різні труднощі та випробування, український люд радіє, бо «народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло», «Хлоп'ятко нам народилося, Сина нам дано; влада на плечах у Нього, і дадуть Йому ім'я: чудесний Порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9, 1.5). Ось чому, святкуючи подію Воплочення Споконвічного Слова, уже дві тисячі літ християни переживають велику духовну радість. Чудо й сила християнської віри в тому, що подія Христового Різдва дарується нам сьогодні у всій своїй повноті, як і дві тисячі років тому. «Христос рождається»і стає подібним до нас, щоб нас зробити подібними до Себе.Народження Христове на землі відбувається постійно в тих, хто вперше відкриває для себе Христа. А згодом, ставши християнином, людина впродовж усього свого життя покликана дійти «до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4, 13). Таке внутрішнє Різдво Христове – у яслах людського серця – має справжнє та дієве значення для кожного з нас. «Христос рождається» − і дарує світові надію. Він запевняє, що ми маємо на Кого сподіватися. Господь завжди готовий прийти на допомогу. Важливо лише усвідомити, що ми потребуємо Спасителя, і впустити Його у своє життя.Християнська надія не виключає страждань, випробувань і труднощів світу цього. Різдво Христове − це нетільки радість від споглядання усміхненого Божого Дитяти в яслах, Якому поклоняються мудреці і служать ангели. Це також утеча Святого Сімейства на чужину, хвилювання через намагання Ірода вбити Ісуса. «Христос рождається», приходячи з небесних висот у земну долину смутку й печалі, щоб обтерти наші сльози, зцілити душевні й тілесні рани, «принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув'язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених, звеселити зажурених» (Іс. 61, 1–3). Незбагненний, недоступний і нестворений Бог приймає людську природу, щоб бути зі Своїм земним створінням; воплочується, щоб з'єднатися з людством; упокорюється, щоб розділити його біль, угамувати спрагу спасіння. Дорогі у Христі! Чеснота християнської надії, над якою Церква закликає нас по-особливому роздумувати впродовж наступного Ювілейного 2025 року Божого, так потрібна сучасній людині, яка може знеохотитися, спостерігаючи навколо себе ілюзорний блиск аморальности, зухвалости, підступу, обману й інших пороків, які, здавалося б, повністю поглинули наш світ. Український народ у ці дні має особливий привід для зневіри, бо вже понад десять років потерпає від російської воєнної агресії, яка несе смерть і руйнування. По обох берегах Дніпра-Славутича, нашого українського Йордану, як колись на Святій Землі, через злочини сучасного ірода-богоборця «чути голос, плач і тяжке ридання», багато українськихматерів-рахилей«плачуть за дітьми своїми й не хочуть, щоб їх втішити, бо їх немає» (пор. Мт. 2, 18; Єз. 31, 15). Чимало українських сімей змушені шукати порятунку далеко від рідних домівок, як колись Свята Родина скривалася в Єгипті. У цих непростих обставинах нехай стануть для нас повчальними уроки надії з Історії спасіння. Наш християнський оптимізм черпає натхненняу ХристіГосподі (1 Тим. 1, 1) – не тільки розп'ятому йпомерлому, а й воскреслому і прославленому.Памʼятаймо, що зло насправді вже переможене воскреслим Христом, і символом цієї перемоги став Хрест Голготи. А біля витоків Христової Пасхи, як торжества добра над злом і правди над брехнею, лежить сьогоднішня різдвяна подія. Тому наша радість віднародження Божого Дитяти підсилюється радістю, яку несе воскреслий Господь. «Христос рождається», щоб розірвати кайдани гріха і смерти.І морок навіть найтемнішої ночі неспроможний загасити світло різдвяної зорі, яка відблискує світ Сонця Правди – Христа. Крізь темряву важких і скорботних днів нашого життя цей зоряний блискпровадить нас, як колись мудреців, до нашого Спасителя та Утішителя. І до нас крізь тисячоліття лунає голос Господнього ангела: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк. 2, 10−11). Улюблені в Господі! Прийміть найщиріші вітання й побажання з нагоди Різдвяних свят! Нехай свято Різдва Христового скріпить нашу християнську надію! Радість і світло різдвяної зорі хай осяє наші душі та серця світлом Христовим. Нехай Слово Боже втілиться в кожному з нас, нехай воно увійде в наше буття й перемінить його. У ці дні постараймося, щоб кожного серця торкнулася радість Різдва Христового: згадаймо тих, хто далеко від нас; діяльно, морально та молитовно підтримаймо хворих, нужденних, засмучених, зневірених. Памʼятаймо, що сьогоднінашої особливої турботи потребують воїни, які мужньо захищають нашу Батьківщину, і наші співвітчизники, які були змушені покинути власні домівкита знайшли притулок серед нас. Дозвольмо, щоб упродовж Ювілейного 2025 року Божого Цар Всесвіту провадив нашими словами, ділами та помислами, являючи через нас Свої невичерпні щедроти Божественної любови, милости й істини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + Ярослав Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичіпри Катедральному соборі Пресвятої Трійціу празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,6 грудня 2024 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Кожне запрошення від Бога є актом любові та милосердя, що руйнує будь-які бар'єри

15 грудня, в неділю Праотців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...