На Алеї Героїв у Дрогобичі владика Ярослав освятив нові портрети полеглих воїнів [фото]

24 серпня, у День Незалежності України, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, разом із місцевим духовенством відслужив панахиду за полеглими воїнами в часі російсько-української війни та освятив 11 портретів полеглих Героїв. Детальніше...

У День Незалежності владика Ярослав очолив молитву за українське військо і справедливий мир

24 серпня, у День Незалежності України, владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав у День Незалежності: Молімося за нашу спільну перемогу, працюймо для розквіту нашої землі та для блага нашого народу

24 серпня, у День Незалежності України, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, звернувся зі словом до духовенства, монашества та вірних єпархії. Детальніше...

Звернення преосвященного владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, з нагоди 34-ої річниці відновлення Незалежності України (2025)

Всечесні і преподобні отці! Преподобні сестри! Дорогі в Христі брати і сестри!Слава Ісусу Христу! 24 серпня 2025 року Божого відзначаємо велике національне свято – відновлення Незалежності України. Про день, який стався 34 роки тому, мріяли мільйони синів і дочок українського народу. Українська незалежність – вимолена вірними, оспівана поетами й кобзарями, здобута довготривалою віковою боротьбою та скроплена кров’ю найкращих синів і дочок України. Відзначаючи 34-роковини відновлення Незалежності України, ми схиляємо голови у пам’ять про тих, хто поклав своє життя за волю і кращу долю нашої Батьківщини впродовж багатьох століть, зокрема й за час новітньої збройної агресії московії супроти нашої держави. Наша Батьківщина не постала 34 роки тому, її історія сягає прадавніх часів, а традиції державотворення беруть початок із десятого століття, коли паросток нашого народу був прищеплений до животворної лози християнської віри. З тих пір український народ утверджував свою духовність, культуру, освіту, державність, прямуючи дорогою християнських цінностей, якою є Господь наш Ісус Христос, Котрий сказав про Себе: «Я є дорога, правда і життя» (Йо.14,6). Євангельські істини були настільки глибоко закорінені у свідомості українців, що виражалися переконанням: краще вмерти вільним, аніж жити рабом; краще зберегти гідність, жертвуючи собою, ніж втратити власне майбутнє та майбутнє народу, йдучи на компроміси зі злом і неправдою. Як християни, ми знаємо, що зло не має в собі буття, але здавна уособлювалося в образі тиранів, диктаторів і воплочувалося у виді антигуманних систем фашизму, більшовизму, а тепер – рашизму. Тоталітарні режими здійснювали злочинства через війни, агресії, геноциди проти народів і злочини проти людяності. Нажаль, сьогодні Україна переживає непрості часи російської збройної агресії, але ми знаємо, що Господь допоможе нам з гідністю подолати всі ці випробування. Пам’ятаймо, що Бог на боці тих, хто відстоює правду, справедливість та добро. Сьогодні, всюди, де б’ється українське серце, до неба лине молитва за Україну, щоб у цей непростий час український народ зміг вистояти духовно, морально і фізично, перемагаючи видимих і невидимих ворогів. Молімося за нашу спільну перемогу; працюймо для розквіту нашої землі та для блага нашого народу. Небесна поміч була необхідна для відновлення незалежності нашої держави, вона вкрай потрібна й сьогодні – як у боротьбі з видимою небезпекою північного агресора, так і з прихованими загрозами світоглядного характеру, що, прикриваючись красномовними гаслами, підступно намагаються знищити споконвічні українські моральні устої і таким чином підрізати коріння української державності. Тепер, у період новітніх випробувань і викликів, які переживаємо, саме на нас із вами Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу самим взяти відповідальність за наших сучасників і за майбутні покоління, як це зробили герої – воїни Небесної сотні й тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність, соборність і кращу долю України. Перед лицем теперішніх загроз і викликів об’єднуймося в обороні дару української незалежності, яку ми отримали від Бога зусиллями та молитвами наших предків. Улюблені брати і сестри, щиро вітаю Вас, у це свято національного Великодня! У 34-ту річницю Незалежності України дякуймо Богові, нашому Творцеві і Визволителеві, за дар свободи для нашого народу. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Божа мудрість хай веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви і щоденної праці на славу Божу та дочасне і вічне добро рідного народу. Нехай Пресвята Богородиця заступається за всіх нас своїм небесним Покровом, а всі святі землі української вимолюють для нас благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа! Слава Ісусу Христу! Слава Україні! + Ярослав Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький м. Дрогобич   Детальніше...

У Дрогобичі владика Ярослав (Приріз) висвятив чотирьох священників [фото]

23 серпня 2025 р.Б. у катедральному храмі Пресвятої Трійці в м. Дрогобичі відбулося священниче рукоположення випускників Дрогобицької духовної семінарії. Таїнство Священства з рук владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, отримали Василь Хомин, Юрій Губик, Василь Когут та Назар Городиський. Владиці співслужили декан Трускавецький о. Петро Івасівка, декан Самбірський о. Богдан Добрянський, декан Мокрянський о. Степан Гладьо, декан філософсько-богословського факультету УКУ о. Юрій Щурко, о. Роман Андрійовський та численне єпархіальне духовенство. Детальніше...

У Дрогобичі відбулася ювілейна проща родин СДЄ [фото]

16 серпня, з нагоди ювілейної прощі родин СДЄ, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі у співслужінні священників, які опікуються родинними рухами та душпастирством сімей. Детальніше...

Слово з нагоди ювілейної прощі родин СДЄ (2025)

  «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28) Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми зібралися тут, у цьому святому храмі, як паломники надії, наче велика родина Божих дітей. Кожен із нас проходить свій життєвий шлях – зі своїми радощами і болями, сумнівами та очікуваннями. Та в цьому місці благодаті, на цій ювілейній прощі, ми особливо усвідомлюємо, що не є самотніми, бо належимо до великої Божої сім’ї, яку об’єднують одна віра, одна любов і одна надія у Воскреслого Спасителя. Цьогорічна проща має особливий вимір, адже відбувається у ювілейний рік надії. Традиція таких років, започаткована Папою Боніфацієм VIII ще у 1300 році, триває вже понад сім століть. Згідно з усталеним звичаєм, Ювілей оголошується кожні 25 років. У 2025 році Божому блаженної пам’яті Святіший Отець Франциск присвятив цей рік саме чесноті надії, яка, за словами апостола Павла, «не засоромить» (Рим. 5, 5), і запросив до його святкування не лише вірних Римо-Католицької Церкви, але й Східні Католицькі Церкви. Для нас, українців, слово «надія» сьогодні набуває особливого значення. Ми живемо в час, коли темрява війни, невизначеності та страху прагне проникнути у серця, і саме тоді Господь нагадує: «Я – ваша надія» (І Тим. 1, 1). «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Християнська надія не обмежується тимчасовими прагненнями, вона спрямована передусім на вічне життя з Богом. Як зауважив Папа Венедикт XVI: «Бог є підставою надії – не будь-який бог, а Бог, який прийняв людську подобу та полюбив нас „до кінця“ (Ів. 13, 1): кожного особисто й усе людство разом» (пор. Spe Salvi, 31). Щоб глибше зрозуміти зміст Ювілейного року, варто пригадати його біблійні витоки (Лев. 25). Це був період звільнення, прощення боргів і відновлення справедливості. Згідно Священного Писання, принципи і приписи ювілейного року стосуються повернення до витоків, відновлення справедливості, здійснення милосердя, звільнення від рабства, прощення боргів і примирення. Це час надії та відродження, повернення додому та відновлення сімей, оновлення відносин з Богом та ближніми, – час подяки Господу та втішання Його дарами. У Новому Завіті Христос сповнює і довершує сенс цього старозавітного звичаю. У Євангелії від Луки розповідається про Його першу прилюдну проповідь у Назареті, де Він виріс. Проповідь починається словами, якими Господь проголошує сповнення Божої обітниці, сповіщеної пророком Ісаю: «Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене… оповістити рік Господній сприятливий» (Лк. 4, 18-19). А тоді проголошує: «Сьогодні збулося це писання у ваших вухах» (Лк. 4, 21). У цих словах відкривається глибина: справжній Ювілей настав у Христі. Господь не лише сповіщає благодатний час, але й здійснює його – звільняє людство від гріха у Пасхальному Таїнстві, зцілює хворих, відновлює справедливість, відкриває Царство Боже. Саме ця свобода, яку дарує Христос, є непохитною основою нашої надії: «На це бо й трудимося та боремося, бо ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних» (1 Тим. 4, 10). Тож старозавітний ювілей був лише прообразом майбутнього визволення, яке прийшло в особі Ісуса. Він звільняє не лише від зовнішніх тягарів, але й від найбільшого рабства – гріха і смерті, повертає не просто землю, а небесну спадщину задуману Отцем. Це особливо важливо для родин. Християнська сім’я – місце, де Божа благодать і надія передаються з покоління в покоління. Ісповідник віри Патріарх Йосиф у своєму «Заповіті» наголошував: «Батьки, християнська родина – це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їхнього зросту і сили! І тому заповідаю вам: збережіть, а де її розхитано – відновіть в українському народі справжню християнську родину, як незгасне вогнище життя і здоров’я Церкви та Народу!». Тому Ювілейний рік надії – це не лише подія для Церкви загалом, але й конкретне запрошення до кожної сім’ї: дозволити Богові зняти різні тягарі, відновити мир у наших домівках та пробудити любов, яка є джерелом справжньої надії та свободи. Дорогі брати і сестри! На початку Господь сотворив людину не для самотності, а для спільноти. У книзі Буття читаємо: Бог створив людину на «свій образ і свою подобу» (Бут. 1, 26), «чоловіком і жінкою сотворив їх», благословив і сказав: «Будьте плідні й множтеся, наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Перша спільнота, створена Богом, – не народ, не місто, не військо, а родина. Це показує, що сім’я є основою всього людського буття, місцем, де людина вчиться любові, довірі, прощенню та самопожертві. Нещодавно під час Синоду Єпископів у Римі наша Церква звернула особливу увагу на тему «Душпастирство родин в умовах війни». Християнська сім’я покликана бути привілейованим простором зростання у вірі, святості та любові. У Посланні Синоду читаємо: «Батьки – це перші ікони Божої любові й доброти для своїх дітей. Яке це велике і святе покликання – бути тими, через кого Господь об’являє Себе дітям!». Отці ІІ Ватиканського собору називають родину «домашньою Церквою» – місцем, де передається не лише культура чи традиції, але й віра, надія та любов. Тут діти вперше чують про Бога, бачать приклад молитви, взаємно поваги, пізнають добро. Родина є школою людяності, де кожен навчається жити так, як задумав Творець. Сьогодні ж християнська родина переживає серйозні виклики. Війна розділяє тисячі домівок: батьки далеко від дітей, матері живуть у тривозі, багато сімей втратили дім і змушені починати життя наново. Війна руйнує не лише будівлі, але й відчуття безпеки, що так необхідне всім нам. Паралельно з цим триває менш помітний, але небезпечний ідеологічний тиск. Гендерна ідеологія, що намагається стерти відмінність між чоловіком і жінкою, применшує значення подружжя як союзу між чоловіком і жінкою, проникає через медіа, інтернет і нажаль навіть через освітні програми. Те, що було очевидним для всіх культур упродовж тисячоліть, нині ставиться під сумнів. Якщо християнська родина не буде міцною у вірі, ці ідеї здатні деформувати світогляд нового покоління. Додаються й інші виклики: споживацька культура, культ успіху, пріоритет кар’єри та комфорту над сімейними цінностями. І навіть у наших сім’ях зростає спокуса жити «поруч, але окремо», кожен у своєму телефоні, кожен у своєму світі, без глибокого спілкування і справжнього слухання одне одного. А залежності – алкоголь, наркотики, азартні ігри, інтернет – руйнують родину зсередини, підриваючи довіру та породжуючи зневіру. Перед лицем цих викликів може з’явитися відчуття безсилля. Але наша надія – не в політичних змінах чи економічному зростанні, а у Воскреслому Христі (1 Тим. 1, 1). Лише особистий зв’язок із Тим, Хто є Господом життя, дає справжню силу. Якщо ми хочемо, щоб родина вистояла, щоб діти виросли в любові – потрібно довіритися Христові. Усі наші плани, стратегії та амбіції без Господа залишаться порожніми. Лише Господь Бог може зцілити глибокі рани та дарувати справжній мир, що «перевищує всяке розуміння» (Фил. 4, 7). У сьогоднішньому Євангелії, яке ми щойно почули, Христос промовляє: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28). У цих словах відкривається серце Бога, яке б’ється в унісон із серцями своїх дітей – свого творіння. Це не просто заклик, а обітниця: кожен, хто відчуває тягар життя, запрошений до зустрічі з Тим, Хто є єдиним і справжнім джерелом миру і життя. Втома, про яку говорить Христос, охоплює не лише фізичну слабкість, але й глибоку духовну та емоційну виснаженість. Для українських родин ці слова звучать особливо близько: роки війни, тривога за майбутнє дітей, розлука з близькими, економічна нестабільність. Часом здається, що ці тягарі неможливо зняти. Проте Христос показує інший шлях: не втечу від проблем, а перенесення їх у Його руки, де вони отримують новий сенс і нову перспективу. Коли Ісус каже: «Візьміть ярмо Моє на себе» (Мт. 11, 29), Він не обіцяє звільнення від відповідальності, але пропонує інший спосіб її несення. У біблійному образі ярмо – це знак єдності: двоє, з’єднані одним ярмом, ідуть поруч, ділячи навантаження. Христове ярмо – це союз із Ним, у якому Він бере на Себе головну вагу, залишаючи нам лише те, що можемо понести з Його допомогою. У цьому розкривається суть християнської надії: ми ніколи не йдемо життєвою дорогою наодинці, але у сопричасті з Тим, Хто переміг смерть і воскрес. У світлі Ювілейного року надії ці слова набувають особливого значення. У біблійній традиції ювілей був часом звільнення і відновлення: борги прощалися, раби отримували свободу, земля відпочивала. Церква зберегла цей символ як знак того, що Бог прагне визволити нас від тягарів гріха, страху та зневіри. Тож ця проща є нагодою стати перед Христом зі всіма нашими болями і почути Його тихий, але всемогутній голос: «Я — твоя надія» (І Тим. 1, 1). Господь Бог не дає ілюзій, що війна закінчиться завтра чи всі труднощі зникнуть. Але Він запевняє, що Його мир і присутність сильніші за будь-яку бурю. Для родини це означає, що навіть серед тривог можна виховувати дітей у довірі до Бога, плекати взаємну підтримку, будувати любов, яка віддзеркалює любов Отця. Християнська надія – це не мрія чи утопія, а впевненість, що в історії нашого народу й у долі кожної сім’ї останнє слово завжди належить Богові. Тому сьогодні, відповідаючи на заклик Ісуса, ми у цьому святому місці приносимо Йому всі наші тягарі. Бо лише в Ньому, у лагідному та смиренному серці Спасителя, людська душа знаходить справжній відпочинок і силу йти далі – з надією, яка «не засоромить» (Рим. 5, 5). Коли ми сьогодні роздумуємо над словами Христа, неможливо не згадати про тих, хто в особливий спосіб жив цією довірою до Бога у своєму щоденному житті. Найяскравішим прикладом цього є Пресвята Родина – Ісус, Марія та Йосиф. Святий обручник Йосиф є справжнім образом чоловіка й батька. Він не вимовив жодного слова, записаного в Євангелії, але його життя стало красномовною проповіддю вірності та відповідальності. Йосиф без вагань прийняв Діву Марію і Дитятко Ісуса, довірившись Божому проведінню, навіть коли все навколо здавалося незрозумілим. Він охороняв і забезпечував свою сім’ю, працюючи теслею, показуючи, що праця – це не лише обов’язок, а й спосіб служіння. У часи небезпеки, як-от втеча до Єгипту, Йосиф виявив рішучість і мужність, оберігаючи тих, кого йому довірив Бог. Для сучасних батьків він є прикладом того, як бути духовним провідником у родині: молитися з нею, разом шукати Божої волі, і бути готовим жертвувати власним комфортом заради безпеки й добра своїх близьких. Пресвята Діва Марія – зразок материнської любові, смирення та відданості. Вона прийняла вістку архангела без запитань про власне майбутнє, сказавши: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову» (Лк. 1, 38). Її життя було глибоко пронизане молитвою і довірою, навіть тоді, коли вона не розуміла всього, що відбувається. Тепер, коли світ часто підмінює справжню любов емоційними чи матеріальними сурогатами, Пресвята Богородиця показує, що материнство – це передусім духовне служіння: провадити дитину як дар життя до Бога, виховувати її в чеснотах, підтримувати у випробуваннях, бути присутньою серцем і молитвою. Ісус Христос обрав шлях послуху Своїм земним батькам. Євангеліє свідчить: «був їм слухняний» (Лк. 2, 51). Це – приклад для сучасної молоді: послух і повага до батьків є виявом зрілості й любові. У Назареті Ісус навчався ремесла, працював, пізнавав Святе Письмо, «зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Лк. 2, 52). Для дітей та юнаків це приклад того, що справжній розвиток – це гармонія між фізичним, інтелектуальним і духовним зростанням, а не гонитва лише за зовнішніми успіхами, комфортом та безтурботністю. Пресвята Родина жила у світі, який мав свої труднощі: римська окупація, економічна нестабільність, різні небезпеки, тощо. І все ж у їхній сім’ї панували мир і любов, бо вони черпали силу з Божої присутності. Їхнє життя було прикрашене спільною молитвою, спільне святкуванням релігійних свят, працею на користь одне одного і ближніх. Так само християнська родина покликана бути «домашньою Церквою» – місцем, де Бог шанується, де любов до Нього та одне до одного стоїть на першому місці, а всі інші речі впорядковуються відповідно до цього. Дорогі брати і сестри, дорогі наші родини! Повертаючись сьогодні додому після цієї ювілейної прощі, несімо зі собою передусім живу рішучість будувати свої родини на Христі. Плекаймо молитву у наших домівках так, щоб діти зростали, чуючи не лише новини світу, але й слова Божого миру. Навчаймо їх не боятися труднощів, бо з Христом будь-який тягар стає легшим. Будьмо уважними один до одного, особливо в часі випробувань. Пам’ятаймо: найкраща спадщина, яку можемо залишити дітям, – це не лише освіта чи матеріальний добробут, а міцна віра, приклад жертовної любові та довіра до Бога, що не минає навіть у важкі часи. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.   + Ярослав 16 серпня 2025 року Божого,м. Дрогобич     Детальніше...

У Самборі відбулася ювілейна проща до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці [фото]

15 серпня, у празник Успення Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора. У співслужінні о. Богдана Добрянського, декана Самбірського і адміністратора парафії, о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, та місцевого духовенства архиєрей очолив святкову Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2025)

У Різдві дівство зберегла Ти, в Успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя. I молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.Тропар свята Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, зібралися ми сьогодні на цьому святому місці у древнього Самбора, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення − і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого воїнства; молити, щоб Пресвята Богородиця захистила їх Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над російським агресором і справедливий мир для України. Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, яка від апостольських часів засвідчує, що коли Діва Марія закінчила Своє земне життя, Її тіло було покладене до гробу. Згідно з переданням, апостол Тома, запізнившись, прагнув попрощатися з Пречистою Дівою Марією, але коли апостоли відкрили гробницю, Її тіла у гробі вже не знайшли, бо в день Успіння тіло Пресвятої Богородиці разом із душею було взяте Ісусом Христом на небо. Святий Йоан Дамаскин пояснює нам це таїнство прослави Пречистої Богородиці, кажучи: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм народженні, зберіг Її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби Та, що в обіймах Своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, Яка бачила Свого Сина на хресті та серце Якої прошив меч болю, що його не зазнала Вона при народженні Ісуса Христа, оглядала Його, що сидить по правиці Отця». Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята «Успення» глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і вселитися в оселі Небесного Отця. Завершенням Її земного життя став перехід до вічного блаженства. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало. Сьогодні свята Церква у своїй богослужбовій мудрості дарує нам свято Успення Пресвятої Богородиці як вінець і торжество Її земного життя. Ця подія не лише завершує шлях Пречистої на землі, а й відкриває двері вічності, де смерть переможена, а життя торжествує. Успення Богородиці – це пасхальне таїнство Діви Марії, у якому ми бачимо сповнення надії всього людства, бо Та, Яка носила у Своєму лоні Життя, не могла залишитися у владі тління. На відміну від звичайного людського відходу, Успення Пречистої – це не трагічний кінець, а славний перехід. У церковній іконографії й богослужінні Пресвята Діва зображується як Та, що засинає, а Її Син приймає Її душу в обійми – немов немовля. Це глибокий духовний образ: Та, що колись носила Його у Своєму лоні, тепер сама приймається Ним у вічність. Вона спочиває тілом, але пробуджується у світлі нетлінного життя, і вже як Мати і Заступниця супроводжує людство дорогою спасіння. Сьогоднішнє свято відкриває перед нами сутність християнської надії: смерть не є для нас кінцем, а лише дверима, через які входимо в Божу повноту життя. Надія християнина – не в утечі від смерті, а у сприйнятті її як переходу до зустрічі з Творцем і вічністю. І в цьому ми наслідуємо Пресвяту Богородицю. Успення є не лише богословською іконою воскресіння Богоматері, а й промовистим свідченням дієвості чесноти надії. У житті Пречистої не було ілюзій. Вона пізнала втрату, вигнання, нерозуміння, біль розлуки та саму Голготу. І саме в цих обставинах Її надія визрівала: не як втеча від дійсності, а як тривале вкорінення у волі Божій. Її «Так» у день Благовіщення стало початком шляху, на якому надія була вибором – щоденним, свідомим, глибоко особистим. Надія Богородиці – це не наївна віра в щасливе завершення, а стійка впевненість у Божій вірності, що визріває у молитві, у смиренному прийнятті подій, які перевищують людське розуміння. Саме тому Її смерть не була поразкою, а перемогою, а Успення – вершина шляху, що був пройдений з надією на Бога. Ми, смертні, часто боїмося невідомого, і цей страх паралізує нас. Але в образі Діви Марії ми бачимо, що можливо пройти через страх, тримаючи серце відкритим для Бога. Вона не уникала болю, але не дозволила болю зруйнувати свою довіру до Отця. Її надія – це світло, яке ніколи не згасло, навіть тоді, коли згасало світло земного життя. Згідно з Переданням, апостоли були чудесно зібрані біля ложа Богородиці в момент Її відходу. Це глибоко символічна сцена: Церква – в єдності, зібрана навколо Марії. Вона не вмирає на самоті, Її останній земний момент – у спільноті, в любові, в молитві. І цей образ показує нам: кожен, хто є у Церкві, ніколи не є сам. Церква як спільнота живе під покровом Богородиці. У кожному поколінні ми збираємося навколо Неї «особливо з Пресвятою, Пречистою, Преблагословенною, Дівою Марією»: у молитві, у благоговінні, у надії. Тож у цей святковий день Божий люд возвеличує Її словами кондака: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали, бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну». Її материнство не завершилося в Назареті чи на Голготі – воно триває і сьогодні. Вона поруч з нами, як Заступниця, як Мати Надії, як провідниця в дорозі до воскресіння і життя вічного. Останній земний подих Марії став першою нотою пісні Її небесної прослави. В Її тілі і душі, які були піднесені, ми бачимо нашу надію: бо ми не створені для смерті. Успення не є ізольованою подією, це початок великого майбутнього – Божого задуму для всього людства. Христос воскрес, щоби воскресити всіх, а Богородиця – перша у цій славі. Її життя – це шлях надії, що дозріває у вірності, а смерть – мить переходу, що наповнена світлом і життя. Сьогоднішнє свято спонукає нас також поглянути на наші страхи, тривоги, втрати – і побачити їх не як безвихідь, а як період, в якому може дозріти наша надія. Діва Марія навчилася надіятись не тоді, коли все було добре, а тоді, коли було важко. І саме така надія –вистраждана, глибоко вкорінена в Божому Слові (яке пильно зберігала у своєму серці) – стала дверима до Її прослави. Тож погляньмо сьогодні на Богородицю не тільки як на ту, що вже перебуває у славі, а як на Матір, що йде нам назустріч, аби підтримати, втішити, повести. Її погляд звернений до кожного з нас, особливо до тих, хто шукає у Неї опори, світла, розради. У Її руках – розпростертий над нами покров, і відкрите материнське серце, яке пульсує Божою надією. Сьогодні перед чудотворною іконою тут, у Самборі, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де наша людська сила є неспроможною. У ці важкі часи війни ми повинні звертатися до Марії з молитвою і надією. Вона є нашою Небесною Матір’ю, яка не залишає свого народу у часі випробувань. Ми можемо знайти у ній захист і допомогу, бо Вона завжди поруч з нами, заступаючись перед Богом за наш народ. Нехай же Пресвята Богородиця, Мати Надії, стане для нас провідницею у вірі, заступницею у випробуваннях, взірцем у стражданні. Хай Її шлях – від Назарету до Успення – стане і для нас дорогою світла і довіри до Бога. Бо там, де Вона вже є, – ми покликані бути, і якщо будемо з Нею – не втратимо надії. Нехай божественна благодать торкне кожного з нас і наповнить відчуттям близькості Христа і Його Небесного Царства! Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 15 серпня 2025 року Божого,м. Самбір   Детальніше...

Владика Ярослав: Паломництво до Пацлавської чудотворної ікони Матері Божої – це шлях до джерела нашої Надії [фото]

10 серпня відбулася ювілейна проща до Української Кальварії у селі Губичі на Старосамбірщині. З цієї нагоди Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Павла Коляси (декана Добромильського), о. Михайла Николина (декана Старосамбірського), о. Євгена Карпінця (адміністратора відпустового місця) та священників Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Після Літургії владика уділив повний відпуст з нагоди Ювілейного року. Богослужіння молитовним співом супроводжував хор «Canticum» Дрогобицького фахового коледжу імені Василя Барвінського під керівництвом диригента Богдана Бондзяка. Детальніше...