SDE

Невідомий Христос

№2 (264) лютий 2017 _ Мойсей СВЯТОГОРЕЦЬ
Друк E-mail
Монах Мойсей Святогорець
Монах Мойсей Святогорець видав багато книг, написав безліч публікацій, був учасником різних конференцій. Тридцять п’ять років він перебував на Святій горі Афон, де, зокрема, обіймав посаду старшого секретаря у Священному Кіноті Святої гори; двадцять років очолював редакцію святогірського журналу «Протат».

Протягом багатьох років був старцем у скиті святого великомученика Пантелеймона від монастиря Кутлумуш. А народився він в Афінах у 1952 році. Писав ікони, захоплювався поезією. Переставився до вічності 1 липня 2014 року.

Христос прийшов у світ як Відкупитель і Спаситель. Сьогодні, дві тисячі років після Його приходу, він залишається практично невідомим у світі, підробленим, реформованим, зміненим, фальшивим завдяки деяким або багатьом людям, які перебувають поруч із нами. Бог - не тиран, не начальник, не жорстокий, не страшний, не є недоступним, непримиренним і невідомим для християнської релігії, різних конфесій і багато-чисельних сект. Він не такий, що блаженно відпочиває на сьомому небі, не далекий, не важкий, не байдужий, не чужий. Христос - не бог гуманізму, раціоналізму, схоластики, західної філософії.

Він - Бог любові. Він верховний і перший засновник любові до ворогів, чужих, рабів, одиноких ув’язнених, бідних, бездомних, нагих, голодних. Він перший засновник любові до хворих, перестарілих, безробітних, маловартісних, різних, - усіх людей. Він благовістив - не просто на словах - єдність усім і світові, що переважає розум кожної людини. Він втілює велике жертвенне самоприношення. Він приймає людину безумовно, повністю, вільно, подає такою, що її любить Бог, і хоче, щоб вона стала святою. Він дає їй сенс і священну мету - божественне життя. Закликає усіх через самопізнання і братопізнання до бо-гопізнання і богоприйняття.

Він зовсім не любить уявного смирення, лицемірства, самодостатності, благочестивої маски і лжесвятості. Він по-особливому любить смирення, невинність, природність, чистоту, автентичність і достовірність. Він постійно застерігає викривати, критикувати, докоряти собі. Він закликає до постійних роздумів, до молитви, до покаяння,

до розчулення, до благоговіння і постійної пам’яті про смерть. Він хоче нашої прихильності і відданості, усієї нашої любові, щоб наше серце було порожнім від любові до чужих речей і щоб ми мали добрі, чисті, прямі й без тіні підозри помисли. Він не хоче бути випадковим і периферійним богом нужди, а Богом нашого буття, зосередженням нашого життя, - Тим, хто всюди є і все наповняє, Скарбом дібр і Подателем життя. Йому ніколи не подобалася схильність до самовиправдання, властолюбства, славолюбства, тілолюбства, користолюбства, людиноненависництва, небратолюбства, нелюбові до дітей. А ще йому ніколи не подобалися ані лукаві, ані утилітарні, ані індивідуалістичні, ані егоїстичні

умовності, з притупленням совісті, що людина нічого не може зробити з існуючим злом.

Він промовив строгі слова про тих, що творять і шукають скандалів, про тих, що дратівливі, про лицемірів, моралістів, які почитають Бога виключно у безплідних зовнішніх формах. Він Бог, який ніжно цілує і щиро обіймає ворогів, Який їсть разом із грішними митарями і розмовляє з блудницями. Не зважаючи на те, що він є Вчителем, він нахиляється і вмиває ноги своїм учням, говорить не стільки про вчорашній день, скільки про завтрашній, не дозволяє, щоб діставали ніж з піхви для помсти і надіється на покаяння блудниці. Він ніколи не робить різниці між людьми. Говорить однаково про грабіжників, про несправедливо обвинувачених, про багатих, про срібролюбних, про скупих, про жадібних і про немилосердних людей.. Також і про бідних, які стогнуть і мають велике бажання багатства. Він хоче, щоб люди були цілковито вільними. Він рішуче картає людей, які зловживають владою. Він поважає унікальність і сакральність неповторності людської особистості і не звертається до безликої маси. Віддає перевагу практиці над віддаленими ідеями, досвідові над теоретичними знаннями, живому прикладові мовчання над пафосними і красивими словами.

Вифлеємські пастухи були простими, небагатими і незахланними людьми, вночі вони стерегли своє стадо і першими дізналися про Його Воплочення. Мудреці зі Сходу, які насправді були досвідченими мудрецями та були подивовані знаменнями неба і величчю Бога, стали першими справжніми Його прихильниками. Простодушні і скромні юдейські жінки стали першими Його свідками Його триденного Воскресіння. Відома своїм бурхливим життям самарянка стає першою зворушеною слухачкою, зацікавленою не стільки таємницями свого особистого життя, скільки таємницями Бога. Цією самарянкою була рівноапостольна мучениця Фотина.

Христос продовжує обвинувачувати книжників і фарисеїв, Він засуджує їх, картає. Відмовляє їм у бажанні, щоб Ісус був таким, яким вони хочуть Його бачити: щоб Він не зцілював у суботу, щоб взагалі не зцілював, щоб був людиною, яка зловживає владою, щоб був винищувачем ворогів, поважав фарисеїв, а не докоряв їм, щоб Він був відповідальним, а вони безвідповідальними людьми, які шукають лише знамення без старанної особистої боротьби, без пошуку і самопожертви, без віри в те, що для досягнення святості потрібно попрацювати, і вона не є даністю.

Христос спотворений - особливо на Заході, але й не тільки там - в усміхненому начальникові на касі Фонду для бідних або у злому товаристві. Про Принесення Себе в жертву Господь говорить як про безкровну, таїнственну, духовну і живу Жертву заради життя світу, але не такого світу, який визначається фінансовим, соціальним і психологічним благополуччям. Всемогутній став немічним, згідно зі словами св. Єфрема Сирина. Тайну Боголюдини можна відчути тільки в богослуженні і в полум’яній молитві. Він став таким, як ми, щоб спасти нас, зцілити нас, подружити нас із Богом. Багатий став бідним, щоб збагатити нас Своєю бідністю, як чудово пише великий Павло до Коринтян. Він став людиною для того, щоб ми стали богами, підкреслює св. Атанасій Олександрійський.

Незважаючи на те, що віросповідання людини тепер не фіксується в документі, який засвідчує особу, тепер хочуть виключити й віровчення зі шкільної програми. Залишається тільки віра у Христа. Одна віра, але відносна і часто не визначена, абстрактна, вибрана з корисливою метою у випадку необхідності.

«Нам багато не потрібно! Ми ж не богослови», - такі слова можна почути від людей, які брали участь у зборі підписів за збереження фіксації віросповідання у грецьких документах, що засвідчують особу, і від людей, які завтра будуть збирати підписи за збереження віровчення у школах. Багато хто з фахівців, такі як вчителі, лікарі - вважають християнство корисним, безпечним, таким, що допомагає задовільнити матеріальні

й духовні потреби людини. Інші, згадуючи свою строгу матір або бабусю, коли виростуть, відкинуть Христа як непотрібного, обтяжливого, нудною, або збережуть пам’ять про Нього заради свого «здоров’я», або будуть згадувати під час свят Різдва Христового і Пасхи. (Звісно, деяким сувора мати або добра віруюча бабуся могла, навпаки, допомогти повернутися до Христа). Тепер почнуть знімати ікони із зображенням Христа зі стін у школах, судах і в лікарнях як непотрібні у вільному, віротерпимому, нерелігійному, атеїстичному суспільстві, - суспільстві без Христа. (Зрозуміло, найгіршим є викинути образ Христа із серця, це початок нового великого іконоборства).

Велика кількість добрих християн вибирає визначені, зручні для себе уривки із Євангелія і виключно по-своєму їх тлумачить, відповідно до своїх особистих потреб, вигод, зі своєю думкою і своєю епохою. Шукачі користі - лжевчителі - це не тільки відомі єретики, які узурпували Божу істину, затьмарили образ Його Божественного Лиця і небезпечно Його затуманили. Христос став подразником у суспільстві споживацтва. Це стає очевидним, коли починають говорити про аскезу, утримання, смирення. За спотворення образу Христа несуть відповідальність багато людей, але й ми несемо за це відповідальність. Христос говорить про любов, свободу і смирення. Світ постійно поступає деспотично, жадібно, зверхньо, корисливо і без внутрішнього спокою. Христос приймає як християн Своїх справжніх учнів, Його дітьми є ті, хто дійсно здатен любити. Любов є головною особливістю, емблемою, знаком віруючих, кращим свідоцтвом їхньої ідентичності. Христос заважає людям, тому вони знаходять причини, щоб обмежити Його, ізолювати, використати у виняткових випадках, не бажають, щоб Він був Главою їхнього життя. Життя без смаку з боку християн є «найкращою» проповіддю перед байдужими людьми. Коли й християни посилено борються за краще місце під сонцем, за почесті, славу, багатство, владу і визнання, вони не подають прикладу духовного зростання, єдності і зрілості Христа.

grushiv

Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори