Першими християнство в Японію принесли португальці. За однією з версій, у 1543 році троє португальських купців - Антоніу да Мота, Франсішку Зеймоту і Антоніу Пейшоту зазнали краху на кораблі неподалік від південного берега острова Кюсю. Діставшись до берега, вони зустріли теплий прийом місцевих жителів. Це були перші європейці, що зійшли на берег Японії. Відтоді контакти японців з португальськими купцями стали постійними. Вслід за купцями з’явилися перші місіонери. У серпні 1549 року в порт Кагосіма прибув св. Франциск Ксав'є (Ксаверій), якого відправив на місію особисто св. Ігнатій Лойола. Святий Франциск Ксав'є, якого часто називають «апостолом Азії», став першим єпископом Японії. Його супроводжували єзуїти Коме ді Торрес, Жуан Фернандес і охрещений японець Ядзіро, на помешканні якого і розташувалася перша християнська спільнота. Він же був першим перекладачем місії. Згодом членів спільноти прийняв місцевий князь Сімадзу Такахіс, в особі якого місія знайшла надійного захисника і покровителя. Християнська спільнота в Кагосі- ма швидко зростала, у 1551 році св. Франциск Ксав'є зі своїми супутниками відправився в Кіото, де на той час перебувала столиця сьогуна - фактичного правителя країни. У Кіото місія не досягнула великих успіхів. Місто було розорене чисельними міжусобицями, і його мешканці більше турбувалися не про духовні проблеми, а про хліб щоденний. Тим часом у більш благополучній Південно-Західній частині Японії місія робила значні успіхи. На острові Хонсю в місті Ямагуті було побудовано першу церкву. Спільнота нараховувала вже понад 555 людей. Наприкінці 1551 року святого Франциска Ксав'є викликало керівництво ордену. Його скерували в Китай для вирішення проблем, що там постали у місцевої місії. Святий Франциск і там не шкодував сил. Перевтома від постійної важкої праці і виснаження організму від поганого харчування призвели до хвороби, а згодом і смерті святого. Йому так і не вдалося знову повернутися в Японію. За два роки перебування святого Франциска Ксав'є в Японії християнська спільнота виросла до 2000 людей. Цей період був першим підготовчим етапом християнізації Японії, який передував стрімкому розповсюдженню християнства у країні. Освоєння місіонерами японської мови, особистий вплив святого Франциска Ксав’є і надзвичайний ентузіазм підготували базу для подальших успіхів місії. Перед 1581 роком в Японії було вже понад 150000 місцевих католиків і 200 церков. Тодішній правитель Ода Нобунага влаштовував при дворі в Кіото публічні богословські диспути за участю буддійських монахів і католицьких священнослужителів. У дискусіях завжди переконливо перемагали християни, на радість самого Нобунагі та всіх його придворних, що не дуже любили буддійське духовенство. Успіх християнства не був аж таким неочікуваним.У порівнянні з буддизмом, з його вченням про життя як страждання і необхідності безконечних перевтілень або неймовірних аскетичних подвигів для досягнення стану нірвани (розчинення особистості в абсолюті), християнство виглядало більш ніж привабливо.
Після смерті Ода Нобунага у 1582 році до влади прийшов Хідзьосі Тойотомі, який спочатку також симпатизував християнам. У перші роки його правління місіонерська діяльність не лише не заборонялась, але й навпаки, заохочувалась. Центрами розповсюдження християнства у цей період стали міста Сакаі, Фісіма, Дзесіма і Нагасакі. У Нагасакі було відкрито училище і типографія, де Святе Письмо і найкращі твори європейської християнської літератури перекладалися японською мовою і друкувалися латинською графікою. Християнство приймали найбільш освічені і знатні люди, серед них практикуючий лікар Хідзьосі на ім'я Манасе Досан, якого вважали одним із найбільш відомих представників японської інтелектуальної еліти.
Потрібно, однак, визнати, що християнізація дуже часто носила поверхневий характер і була радше прийняттям більш прогресивної європейської цивілізації, ніж християнства як такого. Мердок у своїй «Історії Японії» писав: «Західна сукня стала настільки звичною, що випадково зустрівши натовп придворних, важко було відразу визначити, хто вони - португальці або японці. Наслідуючи португальців, деякі пристрасні прихильники моди заучували «Pater noster» и «Ave Maria». Посилено продавалися хрестики і вервиці. Усі, включаючи самого Хідзьосі та його племінника, виходили на прогулянку, вішаючи на шию ладанки і розп'яття, що було даниною моді, але зовсім не знаком благочестя. У 1583 році ревізор ордену єзуїтів єпископ Алессандро Валіньяні і чотири японські феодали відправились у Рим до Папи Григорія ХІІІ. Посольство висловлювало надію християнської частини населення Японії на швидке навернення всієї країни. І ця надія мала під собою серйозні підстави. На цей час при 26 мільйонному населенні у Японії нараховувалося понад 700 000 католиків і близько 300 тисяч таких, що бажали прийняти хрещення.
Однак стрімке розповсюдження християнства поступово стало викликати неспокій правителя країни. Південні «християнські» феодали, які збагачувалися завдяки торгівлі з португальцями, зауважували прагнення до незалежності від сьогунату. При цьому особливо фанатичні неофіти з числа японських аристократів силою примушували своїх підданих хреститися і переслідували буддистів, руйнуючи буддистські храми і знищуючи реліквії. Ці факти не могли не викликати невдоволення Хідзьосі. До того ж, португальські пірати, незважаючи на протести місіонерів, таємно захоплювали японців прибережних поселень для продажу в рабство. Відповідальність за це, через не зовсім зрозумілі причини, також було покладено на японських християн та їхніх пастирів. Ніяких фактів, які б свідчили про причетність місіонерів до подібних операцій, немає. Так чи інакше, вночі 18 червня 1587 року Хідзьосі прийняв рішення про заборону місіонерської діяльності на підвладних йому територіях. Офіційними обвинуваченнями проти християн були вживання до їжі м’яса буйволів і конини, небажання брати участь у церемоніях синтоїстського культу й утиски буддійського духовенства. Наступного дня було підписано наказ про видворення усіх місіонерів у 20-денний термін. Зрештою, за свідченням сучасників, Хідзьосі був надто імпульсивною людиною, напад люті швидко пройшов, і місія відновила роботу. У 1590 році із Риму повернулося посольство на чолі з Алессандро Вальяні.
З посольством прибули ще 17 місіонерів-єзуїтів. У той же час з Філіппін у Японію проникають місіонери з інших чернечих орденів: францисканці, домініканці, августинці. З 1582 по 1597 рік кількість японських християн зросла вдвічі й досягла, за деякими даними, 2000 000 людей. Однак незабаром черговий напад люті Хідзьосі дав поштовх новим гонінням на християн. За однією версією, гнів сьогуна був викликаний намовляннями його приватного лікаря Сеякуіна Дзенсо - фанатичного буддиста.
За іншою - доносом, у якому повідомлялося про п’яного португальського моряка, який кричав з борту судна про пекельні муки, які чекають Хідзьосі після смерті, якщо він не зробить християнство єдиною релігією в Японії. Як би там не було, Хідзьосі, ніби скажений, наказав заборонити сповідування християнства у країні. 6 іспанських францисканців, 3 португальських єзуїтів і 17 японських католиків було того ж дня схоплено у столиці. їх по-звірячому змасакрували і провезли для залякування в Нагасакі, де їх було розіп’ято на хрестах. Це було одним із останніх діянь Хідзьосі.
У 1603 році до влади прийшов новий правитель Токугава Ізясу. На початку свого правління він скасував антихристиянські укази свого попередника, бажаючи мати підтримку населення, зокрема й християнського, яке населяло острів Кюсю і західну частину Хонсю. Однак, як лише влада сьогуна почала зміцнюватися і посилилася централізація країни, було взято курс на самоізоляцію Японії від решти світу. Християни, як представники чужоземної культури, також попали під переслідування у 1614 році. У 1633 році японцям без офіційного дозволу було заборонено покидати межі країни. Заборонялося повертатися усім, хто на тої час мешкав поза країною. У 1637 році в Самабара, неподалік від Нагасакі, спалахнуло повстання проти політики сьогунату. Майже всі повстанці були християнами.
Токугава скерував для придушення повстання 200-тисячну армію, але 30 000 повстанців, заховавшись у фортеці Хара, упродовж багатьох місяців витримували облогу. Тільки прихід із моря голландської ескадри і обстріл замку з гармат зумів зламати опір повстанців. Усіх, хто залишився живим, було страчено. У 1638 році з країни було вислано всіх португальців, а в 1641 році заборонено всі контакти з іноземцями. Сповідування християнської віри каралося смертною карою. Нащадки страчених християн протягом семи поколінь вважалися підозрілими. Щорічно вони повинні були приходити у визначений буддійський храм і відрікатися від Христа. При цьому їх заставляли топтати ногами християнські ікони. Такий стан зберігався впритул до падіння сьогунату у ХІХ столітті. Після початку гонінь тисячі японських християн втікали за межі країни. Хвиля еміграції була скерована на південно-східну Азію: на Філіппіни, Яву, Тайвань. Перед 1635 роком у цьому регіоні проживало вже від 80 до 100 тисяч японських католиків. Незважаючи на жорстоку заборону, християнський вплив проникав у Японію і в період самоізоляції. Християнська література попадала в Японію здебільшого із Китаю. Там її перекладали китайською мовою і нелегально доставляли на острови через дрібних китайських торговців. Перекладами займалися о. Матео Річі в Пекіні іо.Жюль Алені в Фудзяні. Літератури було досить багато, тож у 1630 році в Нагасакі було засноване спеціальне відомство, яке стежило за її вилученням і знищенням.
Християнство наклало глибокий відбиток на культуру Японії. Той, хто бодай один раз почув Благу Вістку Христа, навряд чи зможе забути про неї, навіть свідомо виганяючи її зі свого життя. Незважаючи на знищення всього, що хоч якось було пов’язане з християнством, збереглися твори мистецтва на євангельську тематику, до наших днів дійшли пісні і балади, що оспівують подвиги японських мучеників за віру. Вплив християнства відчув на собі і японський театр. До нового «відкриття» Японії у ХІХ столітті християнську віру пронесли із покоління в покоління члени таємних спільнот.
Тепер сповідування християнства в Японії офіційно дозволено. У Нагасакі побудовано найбільший у Японії собор. Однак і досі місія зіштовхується з багаточисельними забобонами, які культивувалися японським урядом протягом 200-річного періоду самоізоляції. Та все ж, всупереч різним труднощам, японська католицька спільнота з оптимізмом дивиться у майбутнє, і, можливо, Країну Сонця, що сходить, колись вважатимуть християнською оазою в Азії.
Переклад з російської за матеріалом www.apologia.ru
