SDE

Тріумф і трагедія християнства в Японії

№8 (246) серпень 2015 _ Юзеф ДРЕМЛЮГ
Друк E-mail
Wikipedia
о. Юзеф ДРЕМЛЮГ
Cьогодні, в епоху всезагального захоплення Сходом, східною філософією і східними релігіями, мало хто знає, що в історії' існував період, коли християнство отримувало верх над східними релігіями в Китаї, Японії, країнах Південно-Східної Азії. Не насильницькими методами, а простою доступною проповіддю християнство витісняло буддизм, синтоїзм і даосизм, розповсюджуючись на великій території упродовж неймовірно короткого часу. Сьогоднішня розповідь - про час тріумфу християнства в Азії на прикладі Японії середини XVI - початку XVII століть.

Першими християнство в Японію принесли португальці. За однією з версій, у 1543 році троє португальських купців - Антоніу да Мота, Франсішку Зеймоту і Антоніу Пейшоту зазнали краху на кораблі не­подалік від південного берега острова Кюсю. Діставшись до берега, вони зустріли теплий прийом місцевих жителів. Це були перші європейці, що зі­йшли на берег Японії. Від­тоді контакти японців з пор­тугальськими купцями стали постійними. Вслід за купцями з’явилися перші місіонери. У серпні 1549 року в порт Кагосіма прибув св. Франциск Ксав'є (Ксаверій), якого від­правив на місію особисто св. Ігнатій Лойола. Святий Фран­циск Ксав'є, якого часто нази­вають «апостолом Азії», став першим єпископом Японії. Його супроводжували єзуїти Коме ді Торрес, Жуан Фер­нандес і охрещений японець Ядзіро, на помешканні якого і розташувалася перша хрис­тиянська спільнота. Він же був першим перекладачем місії. Згодом членів спільноти прийняв місцевий князь Сімадзу Такахіс, в особі якого місія знайшла надійного за­хисника і покровителя. Хрис­тиянська спільнота в Кагосі- ма швидко зростала, у 1551 році св. Франциск Ксав'є зі своїми супутниками відпра­вився в Кіото, де на той час перебувала столиця сьогуна - фактичного правителя кра­їни. У Кіото місія не досягнула великих успіхів. Місто було розорене чисельними між­усобицями, і його мешканці більше турбувалися не про духовні проблеми, а про хліб щоденний. Тим часом у більш благополучній Південно-За­хідній частині Японії місія ро­била значні успіхи. На острові Хонсю в місті Ямагуті було побудовано першу церкву. Спільнота нараховувала вже понад 555 людей. Наприкінці 1551 року святого Франциска Ксав'є викликало керівництво ордену. Його скерували в Ки­тай для вирішення проблем, що там постали у місцевої місії. Святий Франциск і там не шкодував сил. Перевтома від постійної важкої праці і виснаження організму від по­ганого харчування призвели до хвороби, а згодом і смерті святого. Йому так і не вдало­ся знову повернутися в Япо­нію. За два роки перебування святого Франциска Ксав'є в Японії християнська спільно­та виросла до 2000 людей. Цей період був першим під­готовчим етапом християні­зації Японії, який передував стрімкому розповсюдженню християнства у країні. Осво­єння місіонерами японської мови, особистий вплив свя­того Франциска Ксав’є і над­звичайний ентузіазм підго­тували базу для подальших успіхів місії. Перед 1581 ро­ком в Японії було вже понад 150000 місцевих католиків і 200 церков. Тодішній прави­тель Ода Нобунага влаштову­вав при дворі в Кіото публіч­ні богословські диспути за участю буддійських монахів і католицьких священнослу­жителів. У дискусіях завжди переконливо перемагали християни, на радість само­го Нобунагі та всіх його при­дворних, що не дуже любили буддійське духовенство. Успіх християнства не був аж таким неочікуваним.У порівнянні з буддизмом, з його вченням про життя як страждання і необхідності безконечних перевтілень або неймовір­них аскетичних подвигів для досягнення стану нірвани (розчинення особистості в абсолюті), християнство ви­глядало більш ніж привабли­во.

Після смерті Ода Нобуна­га у 1582 році до влади при­йшов Хідзьосі Тойотомі, який спочатку також симпатизував християнам. У перші роки його правління місіонерська діяльність не лише не заборонялась, але й навпаки, за­охочувалась. Центрами роз­повсюдження християнства у цей період стали міста Сакаі, Фісіма, Дзесіма і Нагасакі. У Нагасакі було відкрито учи­лище і типографія, де Свя­те Письмо і найкращі твори європейської християнської літератури перекладалися японською мовою і друкува­лися латинською графікою. Християнство приймали най­більш освічені і знатні люди, серед них практикуючий лі­кар Хідзьосі на ім'я Манасе Досан, якого вважали одним із найбільш відомих пред­ставників японської інтелек­туальної еліти.

Потрібно, однак, визнати, що християнізація дуже часто носила поверхневий харак­тер і була радше прийняттям більш прогресивної європей­ської цивілізації, ніж християн­ства як такого. Мердок у своїй «Історії Японії» писав: «Захід­на сукня стала настільки звич­ною, що випадково зустрівши натовп придворних, важко було відразу визначити, хто вони - португальці або япон­ці. Наслідуючи португальців, деякі пристрасні прихильники моди заучували «Pater noster» и «Ave Maria». Посилено продавалися хрестики і вервиці. Усі, включаючи самого Хідзьо­сі та його племінника, виходи­ли на прогулянку, вішаючи на шию ладанки і розп'яття, що було даниною моді, але зовсім не знаком благочестя. У 1583 році ревізор ордену єзуїтів єпископ Алессандро Валіньяні і чотири японські феодали від­правились у Рим до Папи Гри­горія ХІІІ. Посольство вислов­лювало надію християнської частини населення Японії на швидке навернення всієї краї­ни. І ця надія мала під собою серйозні підстави. На цей час при 26 мільйонному населенні у Японії нараховувалося по­над 700 000 католиків і близь­ко 300 тисяч таких, що бажали прийняти хрещення.

Однак стрімке розповсюдження християнства посту­пово стало викликати неспо­кій правителя країни. Південні «християнські» феодали, які збагачувалися завдяки тор­гівлі з португальцями, заува­жували прагнення до неза­лежності від сьогунату. При цьому особливо фанатичні неофіти з числа японських аристократів силою приму­шували своїх підданих хрес­титися і переслідували буд­дистів, руйнуючи буддистські храми і знищуючи реліквії. Ці факти не могли не викликати невдоволення Хідзьосі. До того ж, португальські пірати, незважаючи на протести місі­онерів, таємно захоплювали японців прибережних посе­лень для продажу в рабство. Відповідальність за це, через не зовсім зрозумілі причи­ни, також було покладено на японських християн та їхніх пастирів. Ніяких фактів, які б свідчили про причетність місі­онерів до подібних операцій, немає. Так чи інакше, вночі 18 червня 1587 року Хідзьосі прийняв рішення про заборо­ну місіонерської діяльності на підвладних йому територіях. Офіційними обвинувачення­ми проти християн були вжи­вання до їжі м’яса буйволів і конини, небажання брати участь у церемоніях синтоїстського культу й утиски буд­дійського духовенства. На­ступного дня було підписано наказ про видворення усіх місіонерів у 20-денний термін. Зрештою, за свідченням сучасників, Хідзьосі був над­то імпульсивною людиною, напад люті швидко пройшов, і місія відновила роботу. У 1590 році із Риму повернуло­ся посольство на чолі з Алес­сандро Вальяні.

З посольством прибули ще 17 місіонерів-єзуїтів. У той же час з Філіппін у Япо­нію проникають місіонери з інших чернечих орденів: францисканці, домініканці, августинці. З 1582 по 1597 рік кількість японських хрис­тиян зросла вдвічі й досягла, за деякими даними, 2000 000 людей. Однак незабаром черговий напад люті Хідзьосі дав поштовх новим гонінням на християн. За однією вер­сією, гнів сьогуна був викли­каний намовляннями його приватного лікаря Сеякуіна Дзенсо - фанатичного буд­диста.

За іншою - доносом, у якому по­відомлялося про п’яного порту­гальського моряка, який кричав з борту судна про пекельні муки, які чекають Хідзьосі після смерті, якщо він не зробить християнство єдиною релігією в Японії. Як би там не було, Хідзьосі, ніби ска­жений, наказав заборонити спо­відування християнства у країні. 6 іспанських францисканців, 3 пор­тугальських єзуїтів і 17 японських католиків було того ж дня схо­плено у столиці. їх по-звірячому змасакрували і провезли для за­лякування в Нагасакі, де їх було розіп’ято на хрестах. Це було од­ним із останніх діянь Хідзьосі.

У 1603 році до влади при­йшов новий правитель Токугава Ізясу. На початку свого правлін­ня він скасував антихристиянські укази свого попередника, бажа­ючи мати підтримку населення, зокрема й християнського, яке населяло острів Кюсю і західну частину Хонсю. Однак, як лише влада сьогуна почала зміцнюва­тися і посилилася централізація країни, було взято курс на само­ізоляцію Японії від решти світу. Християни, як представники чу­жоземної культури, також попали під переслідування у 1614 році. У 1633 році японцям без офіційного дозволу було заборонено поки­дати межі країни. Заборонялося повертатися усім, хто на тої час мешкав поза країною. У 1637 році в Самабара, неподалік від Нага­сакі, спалахнуло повстання проти політики сьогунату. Майже всі по­встанці були християнами.

Токугава скерував для при­душення повстання 200-тисячну армію, але 30 000 повстанців, за­ховавшись у фортеці Хара, упро­довж багатьох місяців витримува­ли облогу. Тільки прихід із моря голландської ескадри і обстріл замку з гармат зумів зламати опір повстанців. Усіх, хто залишився живим, було страчено. У 1638 році з країни було вислано всіх португальців, а в 1641 році забо­ронено всі контакти з іноземцями. Сповідування християнської віри каралося смертною карою. На­щадки страчених християн про­тягом семи поколінь вважалися підозрілими. Щорічно вони пови­нні були приходити у визначений буддійський храм і відрікатися від Христа. При цьому їх заставляли топтати ногами християнські іко­ни. Такий стан зберігався впритул до падіння сьогунату у ХІХ сто­літті. Після початку гонінь тисячі японських християн втікали за межі країни. Хвиля еміграції була скерована на південно-східну Азію: на Філіппіни, Яву, Тайвань. Перед 1635 роком у цьому регі­оні проживало вже від 80 до 100 тисяч японських католиків. Не­зважаючи на жорстоку заборону, християнський вплив проникав у Японію і в період самоізоляції. Християнська література попада­ла в Японію здебільшого із Китаю. Там її перекладали китайською мовою і нелегально доставляли на острови через дрібних китай­ських торговців. Перекладами займалися о. Матео Річі в Пекіні іо.Жюль Алені в Фудзяні. Літерату­ри було досить багато, тож у 1630 році в Нагасакі було засноване спеціальне відомство, яке стежи­ло за її вилученням і знищенням.

Християнство наклало глибо­кий відбиток на культуру Японії. Той, хто бодай один раз почув Благу Вістку Христа, навряд чи зможе забути про неї, навіть сві­домо виганяючи її зі свого життя. Незважаючи на знищення всього, що хоч якось було пов’язане з християнством, збереглися твори мистецтва на євангельську тема­тику, до наших днів дійшли пісні і балади, що оспівують подви­ги японських мучеників за віру. Вплив християнства відчув на собі і японський театр. До нового «відкриття» Японії у ХІХ столітті християнську віру пронесли із по­коління в покоління члени таєм­них спільнот.

Тепер сповідування християн­ства в Японії офіційно дозволено. У Нагасакі побудовано найбіль­ший у Японії собор. Однак і досі місія зіштовхується з багаточисельними забобонами, які куль­тивувалися японським урядом протягом 200-річного періоду самоізоляції. Та все ж, всупереч різним труднощам, японська ка­толицька спільнота з оптимізмом дивиться у майбутнє, і, можливо, Країну Сонця, що сходить, колись вважатимуть християнською оазою в Азії.

Переклад з російської за матеріалом www.apologia.ru

Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори