SDE

Самі ж кажете...

№3 (241) березень 2015 _ Ігор БРИНДАК
Друк E-mail
Ікона
Пресвята Богородиця Гваделупська
У часі Великого посту віруючі люди наново переживають євангельські розповіді про Страсті Христові. І, зокрема, відповідь, яку дав Спаситель членам синедріону на запитання: «То значить ти Син Божий?» (Лк.: 22,70). Ісус, як відомо, відповів: «Самі ж кажете, що я» (там же). Суть цієї відповіді є така: ви самі своїми словами визнаєте, хто я. Церква, яку заснував Хри­стос, неодноразово була об’єктом різних звинувачень. Але, як не дивно, часто трапляється, що самі звинувачення свідчать на користь Церкви. Про це, власне, й піде мова у публікації.

Антиклерикалізм іноді має властивість набирати парадок­сальних форм. Хто жив у радян­ські часи, той, мабуть, пам’ятає, що в тодішній літературі Україн­ську Греко-Католицьку Церкву по­стійно звинувачували в ополяченні українського народу і, одночасно, в підтримці, як тоді говорили, укра­їнських буржуазних націоналістів. А цих, останніх, звинувачували в тому, що вони вбивали поляків. Погодьтеся, що дуже дивним ви­глядає поєднати усе це разом.

А тепер перейдемо до ближ­чих нам часів. Ще у 1990-х роках у нашій державі стали активними прихильники відродження до­християнської слов’янської релігії. Агітуючи за старі чи точніше старі-нові культи, вони часто засто­совували такий аргумент. Мовляв, християнство нам, українцям, не підходить, бо воно проповідує лю­бов до ворогів, підставлення лівої щоки тощо. Начебто саме тому український народ був постійно кимось поневолений. Але в той же час література апологетів старої релігії робила і цілком протилежні закиди: хрестові походи, релігійні війни і тощо. Як не дивно, вина за ці речі приписувалася не окремим особам, а Церкві і християнству взагалі. Тобто християни одно­часно винуваті і в тому, що не бо­рються, і в тому, що борються аж занадто.

Хтось може подумати, що такі парадокси є властивими тільки для нашого часу. Ні, вони мали місце і раніше. Ось що писав ще у 1908 році англійський письменник Гілберт Кейт Честертон: «В одній і тій же атеїстичній брошурі я про­читав, що у християнстві немає єд­ності (один говорить одне, другий - інше) і що йому бракує свободи дискусії (а в той же час лише різни­ця думок тримає світ). В одній і тій же розмові один і той же вільноду­мець, мій приятель, звинувачував християнство в антисемітизмі і в єврейському походженні (Г.К. Чес­тертон, «Вечный человек». - Мо­сква., Издательство политической литературы// 1991., стор 422). Цей же автор навів багато інших поді­бних закидів, які остаточно взаєм­новиключають один одного. Так що, як бачимо, немає нічого нового під сонцем.

Однією з улюблених тем анти­клерикальної, а особливо - антикатолицької пропаганди, є історія ко­лонізації Америки. Загалом, автор цих рядків неодноразово торкався цієї проблематики, тож поверта­тися до розвінчання міфів немає потреби. Для повноти картини на­веду лише думку двох сучасних істориків. Отож, спочатку - Тімур Давлетшин: “Слід визнати, що для латиноамериканських індіанців, підкорених іспанськими і порту­гальськими колонізаторами, доля виявилася набагато щасливішою, ніж доля північноамериканських ін­діанців, винищених майже повніс­тю. Причина в тому, що Північну Америку підкорювали протестан­ти,причому крайнього напрямку з їхнім старозавітним поглядом на поган. Себе вони вважали Новим Ізраїлем, а індіанців - хананеями. САме цим було виправдане їхнє винищення. Колоністи ж Півден­ної Америки (католики) такого вчення не дотримувалися, тому зуміли співіснувати з тубільцями. В цьому велика заслуга єпископа Бартоломе де Лас-Казаса і його однодумців, які боролися про­ти поневолення індіанців” (Тим­урДовлетшын, «Иерей Даниил Сысоев об испанских конкистадо­рах» - www.k-istine.ru...patriotism. davletshin-02.ht...).

А тепер - Алєксандр Бушков: “Якщо повернутися в Америку, то сміливо можна сказати, що іс­панцям і португальцям все ж було властиве деяке сумління, продик­товане католицьким вихованням. Звірства проти індіанців, що гріха таїти, у період завоювання мали місце, але були викликані в осно­вномутим, що з конкістадорами прибуло багато кримінального елементу, за яким на батьківщині плакала шибениця. Принципо­ва різниця в тому, що іспанці й португальці бачили в індіанцеві людину - власника такої ж без­смертної душі, як і вони самі... В той же час пуритани (різновид ан­глійського протестантизму кальві­ністського напрямку - прим. І.Б.) індіанців за людей взагалі не вва­жали, тож ставилися до них, як до тварин” (Бушков Александр, «Неизвестная война». - Москва., Олма- медиа Групп// 2008., стор. 53). Тут варто уточнити. І серед протестантських богословів у той час були люди, які виступали на захист індіанців. Як наприклад, пастор Роджер Вільямс. Але оскільки у пуритан не існува­ло централізованих ієрархічних структур, то кожен з таких благо­дійників був змушений чинити по­одинці без можливості будь-якого впливу на верхи. Тому реальних змін вони досягнути не могли Роджер Вільямс добився лише того, що заснував окрему коло­нію «Провіденс» (майбутній штат Род-Айленд), де до індіанців став­лення було досить людяне. Інша справа - в Іспанії.

Лас-Казаса підтримав авторитетний університет Саламанки, яким тоді опікувалися монахи-домініканці. А пізніше завдяки їм Папа Павло ІІІ, який у 1537 році видав буллу «SublimusDei», де заявив, що індіанці так ж самі люди, як і білі з такою ж самою безсмертною душею. Варто визнати, що і в Іспанії траплялися богослови, які стверджува­ли, що начебто індіанці не зовсім люди. Але, як відомо, в католицизмі не можна тлумачити Святе Письмо всупереч науці Церкви. Тому після пап­ської булли такі теорії вже не проголошувалися.

І ще один фактор, який вплинув на звільнення ін­діанців. Це було об'явлення Пресвятої Богородиці (1531 рік) у Гваделупе (Мексика). Вона з'явилася у мексиканському національному строї і називала себе захисницею індіанців. Пізніше це чудо було визнано Церквою. Конкретніше про це див. («Та, що наступає на змій», («Жива Вода»., № 3, 2009). Масові паломництва, які відбувалися у Гваделу­пе, теж змінили ставлення європейців до індіан­ців. Тому історія Латинської Америки промовляє радше на користь клерикалізму, аніж антиклери­калізму.

Популярно є в наш час закидати Церкві втру­чання у політику. І було б зрозуміло, якщо б такі звинувачення були зумовлені, скажімо, передви­борчою агітацією. Але ж ні, звинувачення бувають і за те, що Церква підіймає свій голос проти коруп­ції, невиплати зарплатні, абортів, побиття мирних мітингувальників і т.д. Усе подається як втручання в політику. Але, як не дивно, до сьогодні звучать звинувачення Папі Пію ХІІ, якому закидають саме те, що він під час Другої світової війни у політику, власне, не втрутився.

Однак деякі борці із «втручанням Церкви в політику» можуть робити вже досить специфічні звинувачення. Так, наприклад, сучасний київський публіцист Микола Сенченко звинувачує Ватикан у тому, що він ... організував розвал комунізму (див.: Н.И. Сенченко, «Тотальная дезинформация чело­вечества». - Киев., Фон-Стебеляк // 2013., стор. 92). До речі, як виглядає із загального контексту, автор цієї статті вважає себе віруючим і навіть християнином. Однак у той же час він звинува­чує Католицьку церкву у розвалі комунізму. Але в цьому випадку важливе не це. Про те, що велику роль у розвалі комунізму і радянської системи ві­діграв Папа Святий Іван Павло ІІ, говорили і рані­ше. Згадував це і колишній радянський керівник Михаїл Горбачов. А він, як відомо, тоді перебував при владі, тому був у курсі справ. Правда, він ні­якого звинувачення у бік Папи не робив. До речі, те, що закидають Папі Івану-Павлу ІІ, звучить не вперше. Відомо, що в римські часи деякі поганські філософи звинувачували Церкву в занепаді Рим­ської імперії. Саме з цієї причини святий Авгус­тин Гіппонійський (+430 р.) написав трактат «Про Боже місто». У Середньовіччі німецькі імператори вели війну з папством, вважаючи його загрозою для своєї імперії. Наполеон тримав в ув'язненні Папу Пія VN, бо бачив у ньому небезпеку для сво­єї влади і, відповідно, для своєї імперії. Список цей можна продовжити. Але цікаво, що якраз про це явище згадується у Святому Писанні: «За ча­сів тих царів небесний Бог здвигне царство, що не розпадеться повіки, і його влада не перейде до іншого народу; воно повалить і погромить усі ті царства, а само стоятиме повіки» (Дан. 2, 44). Під царствами, які згадуються у Книзі Даниїла, розуміються саме імперії. Тому ті, хто звинувачує Католицьку Церкву у розвалі імперій, тим самим визнають, що вона заснована Богом і що буде існувати до другого пришестя Христового. Крім того, ті звинувачення підтверджують також прав­дивість Святого Писання, бо ніхто ж не скаже, що вищезгадане пророцтво записане заднім числом.

Подібних закидів можна пригадати ще бага­то. Найкращий аналіз їм у свій час дав вже згаду­ваний вище англійський письменник Честертон:

«І тут одного прекрасного дня дивна думка врази­ла мене, неначе удар грому. Мені прийшло в голо­ву ще одне пояснення. Уявіть собі, що ви чуєте плітки про невідомого вам чоловіка. Один каже, що той занадто високий, інший - що занадто низь­кий. Один закидає йому огрядність, інший - худор­лявість. Одні називають його темним брюнетом, інші - світлим блондином. Можна подумати, що він дуже дивно виглядає. Але можна вирішити й по-іншому: він такий як треба. Для гігантів він закороткий, для карликів - задовгий. Ненажери вважають його худим, старі денді - товстим. Шве­ди, світлі як солома, назвуть його темним, негри - світлим. Коротше кажучи, це просто нормальна людина. Тому, можливо, і християнство нормаль­не,а його критики помиляються кожен на свій лад» (Г. К. Честертон, «Вечный человек». - Мо­сква., Издательство политической литературы // 1991., стор 423).

Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори