Майбутній владика прийшов на світ 27 листопада 1923 року в місті Хирів (теперішній Старосамбірський район Львівської області). Батьків звали Осип і Катерина. Батько працював робітником на залізничній колії. У свій час брав участь у Першій світовій війні на боці Австрії. Початкову освіту Івась здобув у Хирові. Пізніше навчався у гімназії міста Самбора, а закінчив гімназійну освіту в Перемишлі. По закінченні гімназійної освіти відкрив покликання до священства. Але у розпалі була Друга світова війна і пов'язана з нею зміна кордонів. Тому бажання навчатися в духовній семінарії наразилося на ряд труднощів. Канонічно територія, де проживав Іван, належала до Перемишльської єпархії. Але Перемишль знаходився по інший бік кордону. Деякі знайомі священики радили Іванові вступати у Львівську семінарію. Він спочатку й сам думав так зробити. Але перед тим ще вирішив порадитися з о. Миколою Цариком, який раніше викладав у Перемишльській семінарії, а на той час служив парохом у Добро-милі. І о. Микола таки порадив Іванові йти вчитися у Перемишль. Як показав перебіг наступних подій, ця порада виявилася дуже слушною, бо Львівську семінарію згодом ліквідували. Перемишльську ліквідували також, але з цього міста над Сяном майбутньому єпископові вдалося вирватися на Захід. Отож, у жовтні 1944-го року Іван таємно переходить радянсько-польський кордон, добирається до Перемишля і починає студії в семінарії. Однак у Польщі ускладнюється політична ситуація. Починаються насильницькі депортації українців, вбивства священиків, і молодий семінарист Іван Хома, після року студій за порадо віце-ректора о.Голинського вирішує продовжити студії у Римі. Однак легально туди поїхати вчитися не було можливості. Знову нелегальний перехід кордону, цього разу польсько-чехословацького. Далі - відвідини Пряшева, зустріч з майбутнім священно-мучеником блаженним Павлом Гойдичем, короткі студії у Пря-шівській семінарії. А ще - нові подорожі, нові пригоди.
Про шлях майбутнього владики до Вічного міста можна було б зняти захоплюючий пригодницький фільм. Та незважаючи на труднощі, своєї мети таки досягнув. І вже в лютому 1946 року розпочав студії в Папському університеті Атенея Урбаніяна, а проживав і відбував формацію в Українській колегії св. Йосафата, якою опікувалися оо. Васи-ліяни. 29 червня 1949 року Іван Хома отримав єрейські свячення з рук Архиєпископа Івана Бучка. У 1951 році він закінчив богословські студії, отримавши докторський ступінь. Майже відразу преосвященний Іван Бучко взяв о. Івана Хому до себе на працю в канцелярію, де він займав посади другого секретаря і архівара. У 1959 році Папа Іван ХХІІІ надав отцю Івану титул прелата. Настав 1963 рік, рік дуже важливий для Української Греко-Католицької
Церкви. Бо саме в цьому році стараннями діячів української діаспори, папи Івана ХХІІІ і президента США Джона Кеннеді було звільнено з сибірських концтаборів преосвященного Йосифа Сліпого. Після звільнення йому не дозволили повернутися на Україну, а відразу відправили за кордон, до Риму. Починається новий етап в історії діаспорної Церкви, а заодно і новий етап в житті о. Івана Хоми. Після прибуття Кир Йосифа до Вічного Міста владика Іван Бучко звільняє о. Хому від обов'язків свого другого секретаря і направляє для допомоги вчорашньому в'язню совєтських таборів.
При Блаженнійшому Йоси-фові отець Іван Хома служив канцлером і першим секретарем. Крім того, з 1960 року він був секретарем Українського Богословського Наукового Товариства. З 1969 року викладав історію Вселенської та Української Церков у Малій духовній семінарії у Римі, яка була під опікою отців-салезіян. Пізніше викладав церковну історію в Українському Католицькому Університеті ім. Климента папи. А ще з 1960 по 1997 рік був редактором часопису «Богословіє». Як бачимо, він провадив титанічну діяльність. І варто додати, що праця отця Хоми в канцелярії Кир Йосифа не обмежувалася чисто формальним заповненням паперів. Отець Іван був довіреною особою, близьким радником Блаженнійшого. Багато проектів вони розробляли спільно, в тому числі і стосовно проголошення українського патріархату. В 1977 році Блаженнійший висвятив отця Івана Хому на єпископа. Ці свячення не були узгоджені з Ватиканом, і тому упродовж тривалого часу владика Хома й надалі продовжував служити як священик (подібно як і ще двоє висвячених Кир Йосипом владик: Степан Чміль і Любомир Гузар).
У вересні 1984-го року Блаженнійший Йосиф Сліпий упокоївся в Господі. Владика Іван і надалі продовжував справу свого великого наставника. Він написав багато наукових творів і монографій. З конспектів своїх викладів уклав «Нарис історії Вселенської Церкви», який згодом став підручником у багатьох духовних семінаріях у діаспорі, а пізніше і в Україні. Господь дав можливість владиці побачити на власні очі і воскресіння Української Греко-Католицької Церкви, і незалежної Української Держави. Саме він був тим, який сповнив слова заповіту свого вчителя і наставника Кир Йосипа Сліпого: «А як воплотиться наше видіння і востане на волі наша свята Церква і наш український народ, занесіть мою домовину, в якій я спочину, на рідну українську землю і покладіть у храмі Святого Юра у Львові біля гробниці слуги Божого Андрея». Бо саме владика Іван Хома в 1992 році очолив перевезення мощей Блаженнійшого з Риму до України. А заодно після довгої перерви ще раз побачив рідну землю і відвідав деяких ще живих родичів. У 1996 році папа Блаженний Іван Павло ІІ визнав уділені ще в 1977 році єпископські свячення Івана Хоми й іменував його титу-лярним єпископом Патарським. У 1998 році тодішній Глава УГКЦ Мирослав Іван кардинал Лю-бачівський призначив владику Івана апокризарієм УГКЦ в Римі. Незважаючи на свій вік, владика праці не припиняв. У роках 1998-2000 очолював комісію з відзначення 2000-літнього ювілею християнства в Українській Гре -ко-Католицькій Церкві. 3 лютого 2006 року владика Іван Хома відійшов у вічність. Поховали його в крипті собору св. Софії в Римі. Залишив по собі пам'ять як ревний побожний душпастир і щирий патріот свого народу. Діаспорний професор Леонід Рудницький писав про владику Хому наступне: «У нашій пам'яті владика Іван залишився як добра, лагідна і праведна людина глибокої віри і непохитної надії» (цит. за Людмила Осьмак, «Історія життя Івана Хоми», Слово № 34/37, 2008-2009, с.30).
У 2010 році на малій батьківщині владики місті Хирові колишню школу-інтернат було перейменовано у гімназію ім. Івана Хоми. Це був вияв пам'яті і вдячності краян. А творчий доробок покійного владики, напевно, ще багато послужить для богословів та істориків.
