Навіть автор цих рядків у час написання своїх роздумів перед монітором також, напевно, перебуває у певній зоні комфорту. Якби не вона, то б не зміг писати, а радше займався б питанням пошуку комфортабельної зони. Стану-місця, яке на відміну від зони покриття мобільного зв'язку для кожного є різним. Для когось вона асоціюється з певним місцем, для інших - вона відстань чи певний стан людини. Проте, незалежно від психофізичних властивостей нашої комфортабельності, вона також охоплює і духовну сферу, заторкує релігійне «я» людини. Гадаю, саме завдяки духовно-релігійній сфері можна краще окреслити розуміння цієї зони. Нехай читач не сприймає це за аксіому, а радше за теорію комфортності. Звідки такі рації. Гадаю – з практичного життя. Якщо комфорт тлумачитимемо лише у психофізичній площині, то з'являється добра нагода для великого суб'єктивізму. Адже для когось комфортною є мала відстань (родина, закохані, сім'я), для інших – навпаки, чим віддаленіше, тим краще дискутувати, вести переговори, вирішувати певні питання і не допускати до «власної фортеці». Коли ж розуміти комфорт як ознаку стабільності, зручності тощо, тоді знайдуться люди-екстремали, які вкажуть на зовсім інший спосіб життя, і для них це буде комфортно.
Де ж тоді комфорт? Лише у зручному кріслі, на великому дивані та усіх побутових вигодах, машині класу люкс, великій кімнаті, можливості не дивитись на ціни, коли здійснюєш якусь покупку? Чи, можливо, це стан людини? Гадаю, не занурюватимемось у філософські роздуми про приємність, а можемо ствердити, що це стан, коли мені добре, приємно та є бажання творити і ділитись. Відтак навіть відмова від такого фізичного комфорту сприятиме не лише можливості налагодити та покращити власне життя, але й допомогти іншим це зробити. У релігійному житті я б зону комфорту пов'язав із відстанню між мною і Господом. Не так у стосунках, як станом життя з Ним, перебування мене у Бозі, і Бога в мені. На перший погляд, виглядає якось складно, але простота цих речей якраз є найочевиднішою. Якщо живу за Божими Заповідями (моїми правилами руху на дорозі життя), прагну стати блаженним, живу Святими Тайнами, або живу по-Божому, то й Господь поруч зі мною, а я з ним. Коли ж навпаки, тоді я в пеклі. Саме пекло і є моїм дискомфортом, який вже зараз можу відчувати. Закритість від інших, ненависть до інших, а перш за все до себе. Якась постійна дратівливість та фанатична незадоволеність навіть своїми маленькими успіхами. Цей дискомфорт як постійний стан невизначеної підвішеності. Начебто ти є, щось робиш, навколо тебе щось діється, але воно якесь не те. Воно не породжує гармонії, умиротворення, не поширює добро.
Як і кожна людина, люблю комфорт, бо до нього легко звикнути, навіть не докладаючи значних зусиль. Сів у зручне крісло, добре сидиться, і тобі вже комфортно. Ти відпочиваєш, твій організм відпочиває, і з'являється добра нагода подумати про добрі чи приємні речі. Тому й не люблю пекла як дискомфорту. Правда, щоб увійти в зону комфорту, потрібно багато працювати. Навіть саму зону можна поділити на підзони, по яких ти поступово рухаєшся до центрального і вічного комфорту. Можливо, таке твердження звучить гедоністично, але як тоді пояснити слова апостолів в часі Христового Преображення, коли вони йому кажуть: «Добре нам тут бути?» Чи не про духовний комфорт вони думали? Для кожного з нас також потрібен навіть земний комфорт, зокрема для українців. Звісно, що не весь «комфортний пакет», а певні сегменти, щоб до кінця не втратити себе. Бо, залишаючи зону комфорту, тіло з душею бунтують і вимагають покращення умов для них. Таким поштовхом твориться певна цивілізація, людський добробут та облаштовується людський лад. І тут не стоятиме питання потреби «трошки потерпіти», щоби щось само налагодилось. А, навпаки, спонукатиме до практичного дієвого способу творення справедливого суспільства. Це буде нагодою до
поступового зникнення різноманітних деградаційних радикальних рухів, після діяльності яких суспільство вельми нужденно потребуватиме таких людей, як повоєнна Німеччина – Конрада Аденауера та Людвіга Ерхарда. Саме суспільно зорієнтована діяльність взаємопідтримки та командної праці вносять нове розуміння комфорту як поваги один до одного, взаєрозуміння.
Якою є твоя зона комфорту? Риторичне запитання до себе і до того, хто дочитує останній абзац. Чи вона розумітиметься під гаслом «моєї хати з краю», «на все волі Божої», «інші краще зроблять» чи «виїжджаю звідси, бо там краще»? А можливо, разом почнемо дбати про свій внутрішній духовний комфорт, яким поступово «заражатимемо» душу й тіло. Водночас не забуваючи, що комфорт настає лише тоді, коли ми покидаємо свою зону комфорту, щоб осягнути більшого. Про це пишеться у підручниках вдосконалення людини чи розвитку бізнесу. Про це можемо прочитати у життях святих чи Святому Письмі. Звісно, самим буде важко це робити, тому є інші люди та Божа благодать. А в часі невдач у нас є Утішитель, якого наш Спаситель послав нам після свого Вознесіння – Святий Дух.
