SDE

Владика Михаїл (Гринчишин): «Саме християнство зробило Європу Європою»

№4 (206) квітень 2012 _ Владика Михаїл (Гринчишин)
Друк E-mail
Владика Михаїл (Гринчишин)
Наше минуле невід'ємно пов'язане з нашим теперішнім та впливатиме на наше майбутнє. Знаючи історію, людей історії, а саме їхні прагнення і вчинки, ми маємо перспективу «карлика на плечах гіганта» не лише краще бачити, але й творити історію, позбавлену значних помилок. Звісно, найкращою можливістю пізнання історії – сама зустріч із людьми історії. Людьми, «сивий волос яких» – ознака життєвого досвіду, мудрості. І коли за певних, незапланованих обставин тобі доводиться з такою людиною зустрітись, єдине, що виникає, – це поділитись про це з іншими. Саме така випадкова нагода трапились нам. Ми зустрілись із Владикою Михаїлом (Гринчишином), учасником Другого Ватиканського собору. Владика не лише особисто знав Патріарха Йосифа Сліпого, але й є постулятором у беатифікаційному процесі Митрополита Андрея Шептицького.

- Владико, Ви здійснюєте своє пастирське служіння для українців у Франції, країн Бенілюксу та Швеції. Відтак маєте гарну нагоду відчувати і бачити Європу зі середини. Якою вона є насправді?

- У Західній Європі свого роду відчувається нездорова ситуація з погляду на євангелізацію та християнство загалом. Це не Радянський Союз з його атеїзмом. Однак якщо ви вірите в Бога і практикуєте свою віру, то це є ваші приватні справи, які не повинні виходити на прилюдну арену. Європа секуляризована. Це вже не жорстокий радянський, але більш «рафінований» спосіб відвертати людей від віри в Бога. Це факт, і тому теперішній Папа Римський, як і його попередники, часто наголошує на цій проблемі. Ще за Папи Павла Шостого відбувся дуже важливий Синод тисяча дев'ятсот шістдесят четвертого року. Рік опісля видано цінний документ «Verbum Dei» (Слово Боже). Відтак Іван-Павло Другий продовжив цю тему, видавши окрему енцикліку «Redemptor hominis» (Відкупитель людини), в якій наголошує на потребі у Євангелізації світу, що поступово «скочується» в поганство. Теперішній Папа, Венедикт Шістнадцятий, продовжує лінію своїх попередників, створивши окрему комісію з питань Євангелізації. Головна їдея праці на цій ниві – допомогти Європі повернутись до своїх християнських коренів. Пригадую, ще Митрополит Андрей Шептицький в одному документі говорить про те, що саме християнство зробило Європу Європою. Без християнства – це був би цілком інший континент: інші вартості, інший стиль життя. Водночас Андрей Шептицький підкреслює також, що є різниця між християнською культурою Західної Європи і Східною, слов'янською Європою. Християнська культура Західної Європи є більш раціональною – їй притаманна «холодна логіка». Адже вона пережила Французьку революцію, Кальвіна, Цвінглі, Лютера. Ми від цього були вбережені. І тому Митрополит вказує, що між слов'янами-українцями та іншими культурами є також і літургійна відмінність. Літургія ввійшла у весь наш фольклор: коляди, що ми співаємо; свята вечеря; паска, яку їмо; святимо овочі й воду. Літургія увійшла в нашу християнську культуру. Натомість на Заході з цим гірша ситуація. Проте провід Церкви робить усе можливе для покращення ситуації, і особливу роль у цьому процесі можуть відіграти миряни. Важливо, щоб вони включилися в цю акцію і усвідомлювали свою відповідальність. Цього року припадає п'ятдесятиліття Другого Ватиканського собору, який свого часу багато уваги приділив питанню служіння мирян. Поряд з тим, на соборі було прийнято шістнадцять дуже важливих документів, частина з яких сильно дотичні до нашої Церкви.

- ІІ Ватиканський собор відбувався і завершився тоді, коли Ви вже були священиком...

- Так... Мені навіть випала нагода бути учасником двох сесій. Проте багатьох учасників собору вже немає серед нас. Ще є Венедикт Шістнадцятий (Йозеф Алоїс Ратцінгер), Владика Андрій Сапеляк і я. Історично склалося так, що в тисяча двісті сорок п'ятому році відбувся Ліонський собор у Франції, учасником якого був наш Архиєпископ Петро Акирович. На Соборі у Констанції тисяча чотириста четвертого року був Владика Григорій, також український єпископ. На Флорентійському соборі тисяча чотириста тридцять восьмого року був наш великий кардинал Ісидор, Київський митрополит. Завдяки його зусиллям було досягнуто певних домовленостей, проте їх до кінця не вдалось зреалізувати. Однак на Другому Ватиканському соборі вже було п'ятнадцять наших єпископів... На жаль, тільки з діаспори, бо усім відомо, де були наші єрархи в Україні – на засланні. На першій сесії Собору серед наших єпископів головним провідником був митрополит Максим Германюк – світла постать, розумна людина, визначний богослов, бібліст. Пригадую собі, як відбувався Собор: щоранку сесія розпочиналася зі Служби Божої, яка, звичайно, служилась в латинському обряді. Але почергово була надана можливість іншим конфесіям служити Літургію у власному обряді: раз - вірмени, раз - мелкіти, і наші. Літургію також Служив Йосиф Сліпий, а я був одним із співслужителів.

- На той час через свій резонанс та масштабність Собор отримав багато уваги від ЗМІ, породив великі очікування в середині Церкви. Чи справдилися Ваші сподівання від Другого Ватиканського собору?

- Думаю, що вони справдилися. Очевидно, пройшло п'ятдесят років, і ми ще не опанували усього того, що постановив Собор. Нам потрібно читати, студіювати ті всі глибинні речі – до того треба вертатися не раз. Цього року ми будемо відзначати п'ятдесятиліття Другого Ватиканського собору різними викладами, конференціями, дискусіями та виясненнями викладів. Передбачено, що будуть три акції: перша – в Українському католицькому університеті, де будуть конференції, вияснення, аналізи тих документів. Друга відбудеться в Римі. Третім аспектом святкування буде Синод Єпископів, який відбудеться в Канаді. Цього року також є століття від призначення першого українського єпископа в Канаді – Владики Никити (Будки), який беатифікований у дві тисячі першому році.

- Владико, вашим головним святителем на єпископській хіротонії був Йосиф Сліпий. Ви з ним зустрічалися в часі собору. Які Ваші спогади про цю постать?

- На соборі слухачами й учасниками також були представники Російської Православної Церкви. Але нашого не було, бо він сидів у тюрмі. Тому представники з України почали говорити про таку несправедливість, і це дійшло до Папи Івана Двадцять третього. Він разом із президентом США Джоном Кеннеді та іншими однодумцями почали «розрушувати» це питання, і за два місяці опісля до Риму приїхав Митрополит Йосиф Сліпий. Тоді я вже перебував Римі. І коли він приїхав, то мені було важко в це повірити. А через тиждень ми з нашим протоігуменом його відвідали. Зауважте, як колись Митрополит сказав: «Церква наша буде знищена, але вона відродиться». І в тисяча дев'ятсот дев'яностому році вона вийшла з підпілля і відроджується. Відтоді вже минуло двадцять років. Тепер вибрали нового Блаженнійшого, молодого, енергійного, інтелігентного, і, на мою думку, прийшов період розквіту. Вже є чотири митрополії. І багато інших гарних речей діється в нашій Церкві. Очевидно, що присутні ще деякі рештки радянщини. То ще треба змінити. Але потрібен час і зусилля.

- Владико, Ви є постулятором у справі беатифікації Андрея Шептицького. Як просувається питання проголошення?

- Спочатку постулятором справи митрополита Андрея Шептицького було назначено Владику Івана (Бучко), який свого часу у Римі був Єпископом-помічником митрополита Андрея... На жаль, беатифікаційний процес не міг відбутись в єпархії, де помер Митрополит, тому було запропоновано його провести в Римі. Наприкінці тисяча дев'ятсот п'ятдесят сьомого року мене назначено постулятором у справі беатифікації митрополита Андрея Шептицького. Роком пізніше, приїхавши до Риму, ми розпочали процес. Потрібно було надрукувати книжку та артикули. На той час помер папа Пій Дванадцятий, а його наступником вибрано кардинала Ронкалі, який обрав собі ім'я Іван Двадцять третій. Через декілька тижнів відбулась наша зустріч щодо справи Шептицького, на якій він сказав: «О! Я його знав! Особисто! То велика людина була. Його не розуміли. Його родина не розуміла. Він противився латинізації своєї Церкви, бо латинізація є шкідливою річчю. То є велика людина! Дав би Бог, щоб він скоро став святим!» Це вказувало на те, що Папа був добре поінформований про Андрея Шептицького. І парадокс: вже беатифіковано Папу Івана Двадцять третього, а нашого Митрополита – ще ні. Проте є підстави думати, що це буде за дватри роки. Недавно віце-постулятор отець Роман Тереховський здійснив поїздку до Америки, щоб перевірити головне чудо, яке ніби сталося за посередництвом Шептицького. Одна дівчина народилася з великими фізичними проблемами. Вона разом з родиною молилася до Митрополита Андрея і оздоровилась. Тому отець Роман також відвідав лікарів, зустрічався зі свідками та надіслав відповідні документи до Риму. Якщо Рим з цим висновком погодиться і підтвердить його, то можна сподіватися, що відбудеться беатифікація Митрополита Андрея. Попри те ми прагнемо, щоб відбулась беатифікація другої групи наших мучеників. Адже раніше було проголошено про беатифікацію наших двадцяти семи. Тепер підготовляємо справи інших двадцяти п'яти. Дав би Бог, може, при кінці 2013 року усе це станеться. Тому також слід про це молитися. Важкість справи Митрополита Андрея полягає у тому, що він був визначною людиною, яка майже півстоліття провадила нашу Церкву. За його життя декілька разів змінювалась політична ситуація: Австрія, Польща, більшовики і німці. А це все робить свій відбиток на тривалості провадження справи. Поряд із веденням справи Шептицького, ми почали друкувати його твори. Вже видано три «грубезні» томи. І зараз працюємо над четвертим. Видрукували усі його послання до тисяча дев'ятсот сорок четвертого року. А в останній том увійдуть документи, які раніше ще не друкувались. Поряд з тим у ньому міститиметься праця Шептицького про Митрополина Велямина Рутського. Саме у тридцятих роках Митрополит Андрей мав намір розпочати беатифікаційний процес Веньямина Рутського, який був ровесником Йосафата Кунцевича. Адже після смерті Кунцевича Митрополит наче перебував у його тіні, тому Шептицький вирішив це виправити. Та й сам процес вимагав біографії даної особи. Тому Митрополит Андрей працював над його біографією аж два роки - з тисяча дев'ятсот тридцять сьомого до тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого. Відтак його праця склала сто шістдесят сторінок.

- Ви згадали працю Митрополита Андрея Шептицького про Владику Велямина Рутського. Перечитуючи її, що Ви відшукали для себе, чим збагатились?

- Коли прочитав, то зрозумів, який тяжкий період переживала наша Церква. Наприклад: Рутський прагнув реорганізувати монашество, монаше життя. Майже всі монастирі тоді були в руках світських людей, які марнували і присвоювали собі церковне добро. І таких випадків безліч. Рутський працював над тим, щоб усе це впорядкувати, привести до ладу. І йому це вдалось. Від Рутського почалось відродження монашества у нашій Церкві. Митрополит Андрей зрозумів, що то не менша постать від Йосафата Кунцевича. А потім настали тяжкі часи: Україна була під Польщею, під Австрією, під Литвою, під Москвою... І тому та наша історія така різноманітна і повна трагічних моментів.

- Яким є теперішній стан УГКЦ за кордоном?

- Наша Церква там досить добре розвивається. Очевидно, наявна проблема асиміляції, бо ніхто цього не може змінити. Сильніша культура перемагає слабшу. От, наприклад, у Франції та «гуманістична культура» дуже сильна. Вона всіх «з'їдає». Наведу такий історичний приклад. Українці проживають у Югославії вже майже триста років. І вони далі зберегли там свою мову та культуру. Це сталось тому, що сербська культура була слабша. Інший випадок у Франції, Канаді, чи в Америці, де відчувається велика сильна культура. Але навіть і там... Скажімо, я народжений в Канаді, мої батьки походять з Тернопільщини. І там багато наших людей з України. Канада була нова країна, вона потребувала людей. Тоді давали за десять доларів сто моргів поля. На початку було дуже важко: мерзли, терпіли, страждали. Проте оскільки були фізично і психічно здорові, то все витримали, і сьогодні українці мають своє місце в Канаді. Вони опанували ту дичину і стали частиною тої країни. Українці в Канаді вже мали міністрів. Так що ми маємо таке сумісництво в Канаді. Очевидно, то вже є п'яте чи шосте покоління, яка не дуже володіє українською. Навіть у наших храмах здебільшого служать англійською. Як є три або чотири Служби Божі, то одна є українською мовою, а решта - англійською. І така сама ситуація в Америці.

- Владико, а які відносини української і російської діаспор у Франції?

- Ми не маємо ніяких офіційних взаємин, але російська еміграція там добре розвивається. Вони ще за царя туди приїхали і мають деякі свої посілості. Франція постійно була якось зачарована тою містичною і незнаною Росією. І до певної міри це триває й досі. Православні мають у Парижі свій університет святого Сергія. Приблизно два роки тому вони купили чи винайняли монастир, бо там бракувало покликань, і тепер мають свою семінарію. У самому Парижі православні мають великий центр. Також будуватимуть у Парижі та Страсбурзі нові храми. Так хочуть унаявнити свою присутність у цих містах. Що з того буде? Ми ще не знаємо. Але вони мають матеріальні засоби, і Путін їм помагає. У Парижі існує комітет богословів католиків і православних, який сходиться раз на рік. На ньому дискутують з різних проблем. П'ятнадцять років тому дуже актуальною темою були уніати. Тоді один з тих учасників, якого добре знаю, ствердив: «Ми про них говоримо, а їх тут немає. Чому їх немає?» І від того часу я ходжу на засідання. Так що є на тому рівні контакт, і ми стараємося жити в мирі та спокої.

Розмовляли
Дмитро Наконечний та Юля Гнатів

Про часопис
"Жива вода" – єпархіальна газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії – заснована у травні 1995 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 5800 примірників.  Із сторінок газети читач дізнається про актуальні новини церковного життя як в Україні, так і світі. Автори часопису роздумують над богословськими питаннями, діляться дослідженнями на історичну та суспільну тематики. Часопис друкує послання Глави УГКЦ та правлячого архиєрея, а також офіційні загальноцерковні та єпархіальні документи.

Редактор:
о. Михайло БУЧИНСЬКИЙ

Адреса:
вул. Трускавецька  2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324453034
Ел. пошта: zvoda@sde.org.ua

^ Догори