Священики і багато хто з мирян, спостерігаючи за спалахом весільної активності влітку і восени 2011 року, зауважили, що однією з причин її є певне небажання молодих людей розпочинати спільне життя у році наступному, тобто 2012. Хтось із молодят відкрито говорив про це, а хтось пояснював у якийсь особливий спосіб з надією, що його чи радше їх, молодят, краще зрозуміють. Мовляв, високосний рік, тож краще застерегти себе від чогось небажаного. Що насправді мали б знати майбутні подруги чи, скажімо, їхні батьки і домочадці, визначаючись із датою вінчання і маючи твердий намір зробити усе можливе для забезпечення щасливого майбуття тих, хто створює сім'ю. Християни, зважаючи на те, що Церква має свій обрядово-літургійний порядок, а також приписи, які регламентують життя людини у всіх його проявах, повинні старатися поступати суголосно із законами Божими. Упродовж останніх років зусиллями єпископів, священиків, належно вишколених мирян на багатьох парафіях або ж у спеціальних центрах провадиться приготування до вступу в подружній стан. І таким темам як покликання жити в сім'ї, подружжя як Таїнство, канонічні перешкоди для вступу у шлюб, наслідки розлучення, народження та виховання дітей та багатьом іншим відводиться належне місце на цих, безперечно, дуже важливих курсах.
Що стосується терміну «високосний», то це є спотворене латинське словосполучення, результат додавання двох слів: (двічі) і (шостий), тобто двічі шостий. Спочатку саме так було названо 46 рік після Різдва Христового, адже Юлій Цезар наказав після шостого березня додати ще один день – друге шосте число. Назва прижилася, при тому, що в Юліанському календарі, як знаємо, зайвий день додається один раз на чотири роки після 28 лютого. Зі всією очевидністю можна стверджувати, що поняття «високосний рік» є виключно календарним. І суть його випливає радше з колізій із визначенням точного календарного часу, але аж ніяк не з чогось особливого і надприродного. Тож чи потрібно переконувати себе та інших у тому, що високосний рік є, мовляв, невдалим для будь-яких справ, зокрема, якщо йдеться про укладання шлюбу. Той, хто тремтить перед нібито фатальною безперспективністю високосного року, насправді поповнює гріх, адже забобонність якраз і полягає в тому, що природним предметам і явищам приписується особливе, надприродне значення. Невірство, маловір'я, нашіптування злого – ось що породжує забобонність людини. «Диявол, намагаючись відхилити нас від творення благих вчинків і пригасити душевну ревність, навчив людей щастя і нещастя приписувати дням» (Святий Іван Золотоустий). За визначенням швейцарського фольклориста Едуарда Гофмана- Шрайєра, забобонність чи хибна, спотворена віра – це «віра в дію і сприйняття незрозумілих з точки зору законів природи сил, притому, що останні не закорінені в самій релігійній історії».
Попри вельми активні старання душпастирів вплинути на свідомість молодих людей, які складають потенційну когорту завтрашніх наречених, а згодом і подругів, вони, оті молоді і щасливі, постійно відчувають не лише вплив, а й навіть тиск, агресію негативу. Навіть поверхневий перегляд телепередач чи, скажімо, огляд популярних друкованих видань дає підстави стверджувати, що у суспільстві триває відверта або напівзавуальована боротьба проти християнського вчення у питаннях шлюбу. Участь астрологів у всіляких шоу, нейтральна, цілком ліберальна позиція у ставленні до розлучень, пропаганда досвіду «подружнього» життя якихось знаменитостей (на кшталт «він вже втретє одружується» або «вона має вже п'ятого чоловіка»), промоція усього, що спотворює суть покликання до подружнього життя – це лише невелика частка тих чинників, що є міною сповільненої дії у намаганнях молодих людей знайти своє щастя. Таке тло є цілком придатним для того, щоб давала свої плоди людська забобонність. Тому кожен християнин, який у всьому покладається на Бога, повинен вести боротьбу зі злом. Тим злом, що нашіптує молодим людям нехтувати правилом віри і спокушає поклонятись нібито чомусь великому і значимому, а насправді – мізерному і ницому.
