Почнемо зі Святого Письма. Ні для кого не є секретом, що велика кількість прислів'їв, приказок, фразеологізмів, які є в нашій мові, походять з Вічної Книги. Це, зокрема, такі: «Заборонений плід солодкий», «Козел відпущення», «Валтасарів бенкет», «Підставити ліву щоку», «Умити руки», «Шлях від Савла до Павла», «Книга за сімома печатями» і т.д. Окремі епітети, які люди присвоюють один одному, теж мають біблійне походження. Наприклад, Йов – чоловік, що багато настраждався, Самсон – сильна людина, Соломон – мудрець, Ірод – жорстокий чоловік, Юда – зрадник, Хам – невихована людина. Тому, хто читав Святе Письмо, не потрібно пояснювати вище згадані епітети чи фразеологічні звороти.
Але можуть бути деякі інші приказки, загалом добре відомі, але рідко хто знає їхнє походження. Наприклад, усі чули такий вислів «Де Макар телят не пас». А пов'язаний він із життям Святого Макарія Єгипетського (300-390). Цей великий подвижник в молодості був пастухом. Пізніше, ставши монахом, він вибрав життя у пустелі. Свої аскетичні подвиги Макарій здійснював у місцях, майже не придатних для людського проживання, таких, що характеризуються несприятливими кліматичними умовами. Тому пізніше такі місця стали називати «Там, де Макар телят не пас».
Напевно, усі наші читачі переглядали кінострічку Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка» і пам'ятають відомий вислів «Memento more», який у цьому фільмі жартома переклали як «моментально в море». Насправді ж ця крилата фраза у перекладі з латинської означає «Пам'ятай про смерть». Автором цього вислову був Філіп де Рансе – племінник знаменитого кардинала Рішельє. У 1663-му році Філіп де Рансе заснував чернечий орден трапістів. Головним гаслом цієї монашої спільноти і є якраз слова «Memento more». Кожен трапіст має їх нашитими на рукавах свого габіту. Трапісти мають один із найбільш суворих монаших статутів у Католицькій Церкві. Вони зберігають постійну мовчанку, харчуються тільки рослинною їжею, сплять у трунах, не роздягаючись. На фоні цього стає цілком зрозумілим, чому їхнім гаслом є саме цей вислів.
А тепер перейдемо від прислів'їв, приказок та фразеологізмів до речей більш матеріальних. Хто добре пам'ятає шкільні уроки з хімії, той повинен знати таку вибухову речовину як бертолетова сіль. А її назва походить від імені монаха-францисканця отця Бертольда Шварца. Він увійшов в історію як перший європеєць, який у 1313-му році винайшов стрільний порох. Прийнято вважати, що винахід цей належить китайцям. Але отець Бертольд зробив це незалежно від них. Правда, вийшло це у нього зовсім випадково і не для мілітарних цілей. Цей чернець виготовляв ліки. І для цього він експериментував з різними речовинами. Бажаючи винайти новий препарат, він змішав разом вугілля, селітру і сірку. Ця суміш вибухнула. Так європейцям відкрився стрільний порох.
Тепер перейдемо до біології. Хто любить собак, той, мабуть, чув про породу сенбернар. Ця назва перекладається з французької як «святий Бернард». Вона стосується великого подвижника віри Святого Бернарда з Клєвро. Особисто до цієї породи собак святий не мав ніякого відношення. І назва породі була дана через віддалені причини. Однак, читачам буде цікаво дізнатися, як це сталося. Отже, Святий Бернард з Клєвро (1090-1153) був великим реформатором релігійного життя Середньовіччя. Він заснував 68 монастирів ордену цистерціанців, зупиняв війни і запобігав церковним розколам. Мав такий великий авторитет, що до його голосу прислухалися папи і королі. Щоб усунути різні негативні явища у Церкві, цей подвижник двічі здійснював подорожі до Риму, де зустрічався з тодішніми понтифікати Інокентієм ІІ і Євгеном ІІ. В часі цих подорожей святий Бернард переходив через два невідомі раніше гірські перевали в Альпах. І згодом, уже після його канонізації, їх назвали Великий Сен-Бернар і Малий Сен-Бернар. Але місцевість навколо цих перевалів була дуже небезпечна. Там часто гинули люди, і тому вчені для допомоги гірським рятувальникам вивели окрему породу собак, які допомагали знаходити людей під завалами снігу. Відтоді й знають породу собак сенбернар.
Подібно до сенбернарів з'явилася назва фіакри. Так колись називались кінні екіпажі. А стали їх так називати від 1638-го року. Справа була ось у чому. Тодішній французький король Людовік ХІІІ і його дружина Анна Австрійська дуже довго не могли мати дітей. Для держави з монархічним устроєм відсутність спадкоємця на трон становила дуже велику проблему. Тому народження дитини очікували не лише король з королевою, але й увесь народ. І, власне, перед 1638-м роком чернець із паризького монастиря Малих Отців брат Фіакре (прізвище його не зберег-лося) отримав видіння. Згідно з цією візією королівській родині обіцялося народження первістка через вшанування чудотворного марійського місця Котіґнац на півдні Франції. Королева Анна прислухалася до поради монаха і, як наслідок, у 1638-му році у королівській родині народився син – майбутній король Людовік ХIV. Вістка про появу на світ престолонаслідника викликала велику радість у народі, і паризькі перевізники до своїх екіпажів прикріпили портрети брата Фіакре, через якого Бог передав своє послання королівській родині. З тих пір ці кінні екіпажі і називають фіакрами.
Лікарям і анатомам добре відомий такий орган в людському тілі як протока Стенсена. Нею слина із слинної залози переноситься в ротову порожнину. А відкрив цю протоку в людському організмі блаженний Нільс Стенсен (1638-1686). Це була людина незвичайної біографії. У свій час він був відомий як один з найкращих лікарів Данії. Крім медицини й анатомії Стенсен провів ще цілий ряд досліджень у хімії, геології і кристалографії. На вершині своєї слави він досить серйозно зацікавився ще й богослов'ям. Грунтовне вивчення Святого Письма, церковної історії і творів Отців Церкви призвело до того, що Нільс Стенсен вирішив стати католиком. Оскільки на його батьківщині державною релігією було лютеранство, то він був змушений покинути її. Після приєднання до Католицької Церкви Стенсен став священиком, а далі і єпископом. На церковній ниві він відзначився не менш активно, ніж у природничих науках. Через триста років після його смерті (1988) Папа Іван Павло ІІ проголосив Нільса Стенсена блаженним.
Медичній науці відоме водолікування методом Кнайпа. Не всі, правда, знають, ким був автор цього методу. Отець Себастіян Кнайп (+1897 р.) був католицьким священиком у Баварії. Упродовж багатьох років мав серйозні проблеми зі здоров'ям, з якими тодішня медична наука не могла дати ради. Тоді отець Кнайп розробив власну методику лікування водою і здоровим харчуванням. Він не лише подолав власні недуги, але й не-одноразово надавав медичну допомогу своїм парафіянам. З часом його стали відвідувати люди з усієї Німеччини. Варто наголосити, що цим відвідувачам отець допомагав лікувати не лише тіла, але й душі. Написана ним книга на тему водолікування тільки за життя автора витримала 60 перевидань. Незважаючи на власні відкриття, при написанні книги священик постійно радився з фаховими лікарями. Тим самим він ще раз довів можливість співпраці віри й науки.
До всіх наведених вище фактів хочеться додати ще три, але вже загальновідомі. Так, зокрема, кирилична абетка, якою користується ряд слов'янських народів, бере свою назву від святого Кирила. Він, як відомо, із рідним братом Методієм проповідував Євангеліє слов'янам. Григоріянський календар бере свою назву від Папи Римського Григорія ХІІІ (його понтифікат тривав від 1572-го до 1585-го року), який його запровадив. Закон Менделя в генетиці названий на честь отця Грегора Менделя – чеського ченця ордену Святого Августина. Саме цей монах і відкрив згаданий вище закон і став засновником генетичної науки.
Як переконуємося, багато речей навколо нас, навіть цілком буденних, є в незвичний спосіб пов'язаних з тими або іншими релігійними діячами. З одного боку, це спростовує ряд міфів про релігію і Церкву, а з іншого – нагадує нам, що й шлях до святості дуже часто може лежати через звичайні щоденні речі, які кожен із нас здатен обернути на славу Божу.
