Публікації за темою: Ярослав (Приріз)
03 серпня 2022
Слава Ісусу Христу!
Високопреосвященний Владико Ігоре!
З нагоди сімдесятої річниці Ваших уродин прийміть найщиріші вітання та найкращі побажання від духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
Кожен Ювілей – добра нагода благодарити Господа за дар життя. Своє життя Ви, дорогий Митрополите, посвятили служінню Богові і своєму народові. Відповівши на Боже покликання «во время люте», коли наша Церква була в катакомбах. Ви ревно трудились і свідчили перед ордою московії, що наша Церква жива і врата більшовитсього аду її не подолали.
Все ж, коли споглядаємо на Ваш життєвий шлях, бачимо, як мудро Господь приготовляв Вас до цього пастирського завдання. Ви протягом усього свого монашого та священичого покликання змагалися за життя і за обнову Церкви. Робили це передусім вступаючи до монашого Чину Найсвятішого Ізбавителя в темні роки переслідувань. Цей крок означав тоді готовність до самопожертви включно з жертвою власного життя. Але завдяки тому, що були саме такі як Ви особи, наша Церква могли перетривати і підготувати фундамент для прийдешньої відбудови церковного життя. Що й сталося на початку 90-их років минулого століття. Саме тоді Ви знову прийняли на себе завдання відбудови Провінції ЧНІ, коли перейняли від блаженної пам’яті Кир Филимона Курчаби уряд Настоятеля Провінції. Своєю терпеливістю, уважністю та мудрістю Ви зуміли згуртувати розсіяних братів через переслідування, творячи з них дійсно апостольську спільноту. Дбали про освіту, духовний зріст спільноти братів у монашестві, про відбудову домів Провінції. По нині з вдячністю згадуємо ті славні вівторки, коли всі ми збиралися, щоб ділитися тим, чим ми були і чим жили. Певного часу один співбрат звернув увагу на Ваш цінний дар кажучи: отець Ігор Возьняк завжди вмів вислухати. І дійсно, Ви завжди мали час і серце для кожного співбрата.
Таким чином Господь проложив Ваш життєвий шлях відповідальними стежками людської історії. Він покликав Вас також до благодатного Архипастирського служіння та доручив Вам важливі завдання у Божому винограднику. Жертовно виконуючи їх, Ви здобули любов, повагу і вдячність Люду Божого.
Тож у день, коли Ви відзначаєте 70-ліття Ваших уродин, я приєднуюсь до всіх привітань, які линуть на Вашу адресу, і молю Господа, аби благословляв усі Ваші добрі починання та архипастирські труди на теренах нашої рідної Львівської митрополії та всієї УГКЦ в Україні та на поселеннях. Сердечно дякую Богові за Ваше життя і служіння, яке Ви звершуєте у твердій вірі і непохитній надії за допомогою мудрого і виваженого слова та світлого і гідного до наслідування прикладу любові Бога, Церкви і свого народу.
Нехай Милосердний Господь допомагає Вам відкривати нові горизонти перед нашою Церквою, облагороджувати наше зболене суспільство переконливим архипастирським словом та у непрості часи війни московії правдивим подвижницьким свідченням вміло провадити Божий люд до спасіння. Бажаю Вам, дорогий Владико, у архиєрейському служінні і надалі відчувати супровід Святого Духа та материнську опіку Пресвятої Богоматері Неустанної Помочі, щоб Ви змогли якнайповніше сповнити Божий задум щодо Вас, бо у цьому й полягає справжнє щастя кожної людини. Нехай Господь посилає Вам міцне здоров’я, духовний мир і щедру благодать на дорогах Вашого життя і служіння на многії і благії літа!
+ Ярослав
м. Дрогобич,3 серпня 2022 року Божого
Детальніше... 03 серпня 2022

3 серпня Високопреосвященному владиці Ігору, Митрополиту Львівському, виповнюється 70 років. З цієї нагоди владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, привітав ювіляра від грона духовенства й вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
Детальніше... 02 серпня 2022

31 липня владика Ярослав, єпископ Самірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич.
Детальніше... 01 серпня 2022
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях.
Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки.
В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячізвертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях.
При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!».
Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності.
У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі».
Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», – каже Cвященне Писання (пор. Мт 13,58).
Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті.
Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33).
Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі.
Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного.
Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив.
Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення.
Всі ми потребуємо Божого змилування, коли наш народ потерпає від зухвалого та жорстокого агресора московита, коли бойові дії ведуться на землі, в повітрі і на морі, ми благаємо у Господа про особливу підтримку для наших воїнів, тому наслідуймо євангельських сліпців у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй наш народ, нашу державу, наше воїнство, терплячий і страждаючий наш Божий люд, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом». З вірою молимось, трудимось і боремось, за ради майбутнього України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
31 липня 2022 року Божогом. Дрогобич
Детальніше... 04 липня 2022

3 липня у м. Рудки на Самбірщині відбулась проща до Рудківської ікони Пресвятої Богородиці. У храмі Пресвятої Євхаристії владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у співслужінні о. Івана Заяця (декана Рудківського), о. Богдана Ванівського (адміністратора храму) і священиків Рудківського деканату.
Детальніше... 27 червня 2022

26 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирські відвідини парафії с. Бісковичі на Самбірщині. У цей день вірні святкували 30-ліття першої Божественної Літургії після виходу УГКЦ з підпілля і 25-ліття освячення місцевого храму. Єпископу співслужив о. Богдан Добрянський, декан Самбірський, о. Тарас Войтко, адміністратор парафії, і священики Самбірського деканату.
Детальніше... 27 червня 2022
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогоднішнє євангельське читання описує перші дні прилюдного месіанського служіння Сина Божого. Дізнавшись про ув’язнення Іродом Йоана Хрестителя, Ісус Христос вперше виступив зі словами: «Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4,17). Після цієї проповіді відбулось покликання чотирьох рибалок – Петра, Андрія, Якова та Йоана до апостольського служіння. Коли Ісус проходив вздовж Галилейського озера, про що розповідається у сьогоднішньому Євангелії, Петро й Андрій, а також сини Заведея вже знали Ісуса. Про це нам говорить євангелист Йоан (пор. Йо. 1, 38-42). Ісус звертається до них: «Ідіть за мною», Господь не пояснює, до чого кличе їх, лише говорить дещо незрозумілі слова: «Зроблю вас рибалками людей» (пор. Мт. 4,19). Ми чули, як вони, покинувши човен, сіті, свої родини, пішли вслід за Ісусом. Для них розпочалось інше життя: життя людей, які навернулися і довірились цілковито Тому, Кому посвятилися.
Читаємо у Євангелії: «Ісус побачив…» (пор. Мт. 4,21). Погляд Ісуса охоплював і багатьох інших людей, які там були, але щодо цих братів-рибалок Його погляд стає для них вибранням і покликанням. Це покликання відбувається під час щоденної праці цих людей. Ісус не говорить їм змінити професію, а тільки об’єкт ловитви, однак це буде тільки в майбутньому. Щоб це здійснилося, галилейським рибалкам потрібно буде слідувати за Ісусом, щоб навчитися від Нього проголошення Царства Божого. Таким чином покликання перших учнів відбувається у чотири етапи: побачив; покликав; залишили все; пішли слідом за Ісусом. Два перших кроки стосуються – Бога, два другі – людей.
Покликанню учнів передує Божий погляд. Що означає «побачити»? В грецькому оригінальному тексті воно означає доконану дію і походить від слів «пильно дивитись», «шукати». Бог дивиться інакше, ніж ми. Людям впадає у вічі зовнішнє, а Бог бачить внутрішнє. Він бачить свій образ в людині. Він бачить, ким ми могли б бути. Ісус дивиться поглядом любові і глибокої довіри. Погляд цей має міжособовий характер і спрямований до конкретних осіб. Люди бачили у євангельських рибалках звичайних людей, а Ісус побачив у них своїх друзів – апостолів, попри їх людські слабкості й упадки.
Апостоли були покликані, щоб після Вознесіння Господнього продовжити справу спасіння людського роду, яку започаткував Ісус Христос через своє воплочення, народження, хресну смерть та воскресіння. Саме ця ціль – спасіння людства – проходить основною віссю через все земне життя Сина Божого та через ціле Священне Писання. І першим кроком людини на цьому шляху є навернення. Навернення зі злої дороги, навернення до Бога, відкинення гріха…
Апостоли виконали доручення, яке отримали від свого Божественного вчителя. Вони проповідували Його Слово. Хрестили людей, розбудовували Церкву Христову по всій землі. І завдання поширення Христової Благовісті не закінчилося зі смертю останнього Апостола. Це завдання для всіх нас, це покликання всіх християн. Першими, хто приніс радісну звістку про воскресіння Христове були жінки-мироносиці. Усіх нас – жінок, чоловіків, молодь, дітей – Господь закликав до поширення Євангелія, до свідчення життям віри у Його Ім’я, бо християнство – це не лише культ, обряд та дотримування певних норм і правил. Це, перш за все, життя кожного з нас у Христі Ісусі. І до нас, як і до Апостолів, звернені слова: «Ходи за мною». Тож маємо добре усвідомлювати, який обов’язок беремо на себе.
Хто Він, що каже і нам сьогодні: «Іди за мною»? Він Той, Хто твердить, що рівний з Богом Отцем. «Я і Отець – одно» (пор. Йо. 10,30). «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14,9). «Я – дорога, правда і життя» (пор. Йо.14,6). Коли Бог творив світ, то також дивився і бачив, що все створене ним було добре. Він створив людину на свій образ (Бут 1, 27) і хоче бачити у ній свою подобу (Бут 1, 26). Внаслідок гріхопадіння людина відійшла від Бога, почала ховатися від нього (Бут 3, 8). Творець же ж шукає її, його погляд біжить до людини. Він шукає зустрічі з поглядом людини, і коли два погляди зустрінуться, то означатиме, що людина побачила свій Первообраз, до якого вона хоче уподібнюватися. Людина в Ісусі Христі є покликана уподібнюватися до свого Творця, ставати богоносною.
Ісус «покликав»: «Ідіть за мною» (пор. Мт. 4,19). Кожна людина є покликана Богом до життя, і це становить фундаментальну частину її особовості й ідентичності. Кожне покликання завжди є даром самого Бога. Гарно говорить про покликання як Божий дар пророк Єремія: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (Єр. 1,5). Про це говорить сам Ісус Христос до своїх учнів: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав» (Ів. 15,16). Ці слова об’являють нам правду про те, що кожне покликання є особистим даром, яким Бог обдаровує кожну людину зокрема. Ще перед народженням, Бог Творець дає людині покликання, приготовляє для неї місію.
У наш час можемо почути: «Проблема нинішнього світу в тому, що у нас немає єдиного великого лідера». Але ж ми, християни, маємо найвеличнішого лідера у світі – Господа Ісуса Христа. У сьогоднішньому Євангелії Він закликає нас зробити Його нашим лідером: «Іди за мною». Він каже: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (пор. Мт.16,34).
Сьогодні багато людей не знають, куди вони ідуть. Той, Хто каже: «Іди за мною», знає, куди він іде. Ісус прямує до Отця. Він хоче запросити нас із собою. Він прийшов, аби запровадити нас на небеса перед лице Отця. Він прийшов, аби дати нам прощення і мир як з Богом, так і з самими собою, аби донести нам любов Отця. В Ісуса для нас є завдання, мета, яку ми повинні досягти, як у цьому світі, так і в іншому, в який прийдемо. Тому не біймося іти за Ним.
Наша справжня мета – не просто вірити в Ісуса, але свідчити Його своїм щоденним життям, бо «не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі», – каже Ісус (Мт. 7,21). Сьогодні люди передусім хочуть відчути зміст і сутність свого життя. Єдиний спосіб відчути це – іти за Ісусом. Якщо ми шукаєте шлях до прощення, то Ісус є тим шляхом, бо Він забирає наші провини від нас. Якщо ми шукаєте шлях до миру, то тим шляхом є Він, який сказав: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Йо. 14,27). Якщо ми шукаємо шлях до справжньої свободи, то тим шляхом є Ісус, який сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо.8,31-32).
Хтось може подумати, що він не достойний того, аби іти за Ним. А рибалки були вартими? Був вартий гонитель Савло? Був вартий Петро? Ісус прийшов, як Спаситель, аби зробити нас вартими. Бог не обирає досконалих. Він виправляє тих, кого обрав. Так сталось зі Савлом, якого Він обрав, аби слідувати за Ним, і він став Павлом – великим апостолом. Так сталось зі стрімким і нерішучим Петром, який був обраний, аби іти за Ісусом – він став стійким і рішучим провідником Християнської Церкви. Слова «Іди за мною» визначають, що Ісус більш зацікавлений майбутнім, ніж минулим. Ці слова спрямовані тим, хто впав і хоче підвестись; тим, хто хоче вийти з болючого минулого до щасливого майбутнього, вийти з темряви до світла, тощо.
Коли Ісус проходив мимо, Він сказав до рибалок: «Ідіть за мною», вони відразу кинули свої сіті і пішли за ним. Це було їхнє духовне народження, це був перший крок до спасіння, до прощення, миру, любові, правдивої свободи. Це був перший крок до небес. Так може статись і з нами, якщо ми скористаємось цим запрошенням нашого Господа, кожний особисто і як народ в цілому. Бо Господь промовляє до кожного з нас особисто через сьогоднішнє Євангеліє: «Іди за мною». Тож у ці дні коли Україна, її народ, збройні сили України переживають широкомаштабну військової агресії московії, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу, вкладаємо своє життя і майбутнє України у Божі руки. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
26 червня 2022 року Божого,с. Бісковичі, Самбірський деканат
Детальніше... 27 червня 2022

25 червня у каплиці Дрогобицької духовної семінарії владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію з нагоди завершення навчального року, вручення дипломів випускникам та уділення їм нижчих свячень. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Юрію Бойчуку.
Детальніше... 21 червня 2022

19 червня, в Неділю Всіх Святих, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Олегу Цимбалюку, судді Церковного трибуналу Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
Детальніше... 21 червня 2022
Кожний, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Отцем Моїм Небесним (Мт. 10, 32)
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!
У цей святковий недільний день вітаю вас, любі молільники, як асамблею Божого люду, які прибули на євхаристійну молитву у Святому Дусі через Сина до Небесного Отця, благаючи в цей важкий час війни єдиним серцем і устами: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!», бо це Бог дарує перемогу над злом і смертю. Перемога України стане перемогою Божої сили над безумством московійської орди, тому в Бозі наша надія, і від Нього буде наша перемога, адже про неї неустанно благаємо Господа.
Богу дякувати, ми в покаянні й молитві пережили Великий піст – час духовної віднови; відсвяткували Христову Пасху – таїнство нашого спасіння; зовсім недавно, минулого тижня, таїнственно пережили Святу П'ятдесятницю – празник Превятої Тройці, а сьогодні святкуємо ніби підсумок усієї історії спасіння, її плід – Собор усіх святих, що від віку Богові вгодили. Святих знаних і незнаних, тих, які прославлені, і тих, які не прославлені, − усіх святих, які своїм земним життям удостоїлися бути з Богом.
Ще тиждень тому ми були свідками того, як Зісланням Святого Духа на апостолів народжувалася Церква, а сьогодні споминаємо тих, завдяки яким вона просіяла і прославилася. Минулої неділі сповнилась дана жінці-самарянці Христова обітниця послати воду живу (пор. Йо. 4,10), а сьогодні ця вода зродила буйні пагони – святих Божих угодників. Понад дві тисячі років тому Святий Дух зійшов на апостолів, і вони скріпилися «силою з висоти», вийшли із замкненої горниці, де ховалися «страху ради юдейського», та пішли виконувати Христову заповідь: «Ідіть і навчайте всі народи…» (Мт. 28, 19). Зійшов Святий Дух, і зерно Христової проповіді, впавши на ґрунт серця дванадцятьох, проросло не в тридцять, не в шістдесят, навіть не в сто (пор. Мт. 13, 8), а в багатосот мільйонів разів. Церква Христова виросла з маленької єрусалимської спільноти в багатомільйонну Вселенську Христову Церкву, що ось уже дві тисячі років продовжує проповідувати Слово Боже, незважаючи на всі переслідування, бо «ворота адові її не подолають» (пор. Мт. 16, 18).
І ця Церква, як ми співали в сьогоднішньому тропарі, «прикрасилася кров’ю мучеників, як багряницею і виссоном», прикрасилася страстотерпцями, ісповідниками, преподобними, праведними, чудотворцями… Святі є дорогоцінними каменями в золотій короні Церкви. Кожне людське покоління, кожен народ додає до цієї корони власні коштовності, залічуючи до лику святих своїх синів і дочок. Преподобний Симеон Новий Богослов порівнює лик святих із ланцюгом, до якого з кожним поколінням приєднуються нові ланки. Кожна з них є індивідуальністю, яка поєднана з попередніми вірою, добрими справами та любов'ю. Золотий ланцюг християнської святості бере початок від апостолів і доповнюється в наш час. Не є винятком й український народ: наших святих Божих угодників споминатимемо в четверту неділю після Зіслання Святого Духа. Наш народ – народ мучеників та ісповідників. Небеса наповнені святими, яких видала українська земля, бо герої не вмирають.
Сьогодні, вклоняючись святим, ми вшановуємо Отця, чиїми дітьми вони є, вшановуємо Христа, Який живе в них, вшановуємо Святого Духа, благодать Якого на них спочиває. Почитання святих − це ще одна нагода замислитися над нашим покликанням до святості. «Ви маєте ставати святими й бути святими, бо Я − святий», − каже Господь ще у Старому Завіті (пор. Лев. 11, 44). Він сподівається, що ми приймемо це запрошення й будемо жити, виконуючи Його заповіді, щоб Боже ім'я прославлялося в наших серцях, думках, словах і вчинках. Ми, як і святі, теж є Божими дітьми, бо Він нас сотворив; Христос теж живе в нас, бо ми «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися» (Гал. 3, 27); на нас теж перебуває благодать Святого Духа, бо ми отримали Його у святій Тайні Миропомазання. Тож сьогоднішня неділя закликає кожного з нас наслідувати шлях святих Божих угодників. Бути святим − це наш обов'язок, а не привілей.
Кожен християнин покликаний до святого життя. Без цього покликання не може бути правдивого змісту життя, правдивої цілі в житті, а отже, не може бути щасливого вічного життя. «Святими не народжуються − святими стають», − каже одна давня приказка. Кожен прямує до святості власною дорогою. Ми маємо мучеників та ісповідників, які власними стражданнями засвідчили свою вірність Христові; маємо преподобних і праведних, які преподобилися Богові своїм подвижницьким життям; маємо й безсрібреників, які заслужили вічну славу своїм земним служінням. Є безліч знаних святих – щодня ми споминаємо когось із них у церковному календарі. А скільки ж то є святих незнаних! Побожних скромних осіб, які щодня ходили і ходять до церкви, сповідаються і причащаються. Добрих матерів і батьків, які вершать подвиг святості в родинному житті. Монахів і монахинь, які подвизаються в монастирях. Та ми знаємо тільки невелике число з них, бо Господь сподобив прославити їх ще тут, на землі. Про всіх інших дізнаємося тільки на небі.
Святість, дорогі у Христі, не можна ототожнювати із втечею від навколишніх проблем, від життєвих труднощів. Святість – це не відмова від людей, від життя з ними, тому ставати святими можемо не тільки в монастирях, але й удома, на роботі, на навчанні… Слово «святий» походить від єврейського слова «кадош», що означає відмежування, відокремлення від усього, що погане і зле, від того, що йде від лукавого, а не від Бога. Тому шлях святості – це уникання зла і творення добра, це вміння відрізняти правду від неправди, зло від добра, чисте від нечистого. Згадаймо слова сьогоднішнього апостола: «Тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам» (Євр. 12, 1).
Дорогі у Христі! У наших богослужіннях ми наділяємо Пресвяту Богородицю багатьма титулами. Ми називаємо її «Пресвятою», «Всесвятою», «Благодатною»… Чи задумувались ми коли-небудь, що це означає? Мучеників, преподобних, праведників ми називаємо «святими», а Богородицю – «Пресвятою». Це не випадково. Пречиста Діва є найпершою святою, бо Святий Дух зійшов на Неї ще у Благовіщенні: «Дух Святий зійде на Тебе, й сила Всевишнього Тебе отінить» (Лк. 1, 35). Вона є найбільшою святою, бо на відміну від усіх інших людей – Непорочна, тобто недіткнена гріхом наших прародичів Адама і Єви. Вона є найвищою святою, бо фізично носила у Своєму лоні Того, Кого ми можемо носити тільки таїнственно – у Святій Тайні Євхаристії.
Ми називаємо Богородицю Матір’ю Божою, але називаємо Її і Матір’ю нашою та сміливо прибігаємо до Неї в наших скорботах, болях і нуждах, бо знаємо, що маємо в Її особі надійний Покров, Помічницю і Заступницю. Наш народ пам’ятає про це, тому завжди з великою повагою ставиться до Пресвятої Богородиці. Як багато храмів присвячено Їй по всій Україні, скільки Богородичних ікон зберігаємо по наших домівках, скільки маємо чудотворних місць, де Вона наділяє нас особливою ласкою за посередництвом Свого Сина! Лише в нашій єпархії маємо Грушів, Самбір, Биличі та інші місця Її прослави. Отож не біймося звертатися до Неї, приходьмо з нашими болями й печалями, а Вона обов’язково допоможе нам.
Просімо Святого Духа, щоб зіслав на нас Свою благодать, просімо Його, щоб провадив нас до святості. Це шлях непростий, не все на ньому вдається одразу. Це шлях щоденної жертви й самопожертви, шлях щоденного освячення. Та нам під силу долати його, бо перед нами протоптали його святі Божі угодники, пам’ять яких сьогодні святкуємо. Ми зможемо дійти до цілі нашого життя – до святості, бо на цій дорозі маємо надійну Помічницю і Заступницю – Пресвяту Богородицю.
У ці дні, коли Церква прославляє Собор усіх святих, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, усі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять їх на дусі наші молитви, нехай всенародна підтримка додає наснаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви та щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
19 червня 2022 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше...