Владика Ярослав: Мовчанка Бога має на меті поглибити нашу віру

9 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на сімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня євангельська благовість говорить нам, що  Христос направився в сторони Тиру та Сидону, Він йде в напрямку до краю, де проживали погани, щоб дати початок проповіді Євангелія всьому світу, а не лише вибраному народу. Тир і Сидон – найбільші торгівельні фінікійські міста, які знаходились на березі Середземного моря. Сидон був батьківщиною Єзавелі (пор. 1 Цар 16, 31), й ми знаємо як її страхітливу діяльність змальовує автор Першої книги Царів. В цих землях й трохи далі на північ жили  ханаанеї – древні народи, які колись населяли Обіцяну землю а пізніше були вигнані на північ в Фінікію. Римський історик І ст., Йосиф Флавій пише, що фінікійці завжди ворогували з ізраїльтянами, а найбільше мешканці Тиру. Отже, як бачимо, жінка належала до народу, який був для Ізраїля ворожим. По богословське можемо сказати, що ці міста представляють царство зла, несвободи, не спасіння – це один світ. І бачимо другий світ – світ віри – представлений Ісусом і Його учнями. Також бачимо жінку ханаанянку (євангелист Марко вказує на її походження: сирофінікійка (пор. Мк 7, 24)), яка залишає світ поганства, виходить і йде в напрямку світу віри. І цей світ віри в Ісусі Христі теж немовби розриває минулий ексклюзивізм, тобто певну закритість у собі як наслідок зосередження на боговибраності Ізраїля і виходить назустріч оцьому поганському світу. Не говориться, що Ісус прийшов у котресь з тих міст, говориться тільки, що вийшов з території Ізраїля (пор. Мт. 15, 21). Жінка також вийшла з тих міст (пор. Мт. 15, 22). Отже, вони зустрічаються десь на півдорозі між територією Ізраїля і поганською територією. Обидвоє виходять… Це не просто констатація факту, оцей вихід – це щось більше: Бог, який виходить до людини, на територію її упадку, але й людина повинна вийти зі свого гріховного становища назустріч Богові. Ханаанейка називає Христа Господом і сином Давида. Так звертаються до Ісуса в Євангелії від Матея люди віри: це учні (за винятком Юди. Мт 26, 25 пор з Мт 26,22), сотник, два сліпці. Ісуса Христа часто називали «Сином Давида» (пор. Мт.1,1) і від цього месіанського імені сам Христос ніколи не відмовлявся, хоча воно й неповністю відкривало таємницю Його Особи. Виконуючи обітниці, дані Давидові, Ісус проголошує, що він вищий від Давида: Він його Господь (пор. Мт.22,42-45). Він – Бог, який прийшов пасти і рятувати свій народ. Ханаанейка ще, мабуть, цього до кінця не усвідомлювала, але напевно чула про Ісуса, про чуда, які Він чинив у Галилеї. Вона звертається До Ісуса через страждання дочки. Нещастя дитини стало нещастям матері: «Змилуйся надо мною…», материнська любов спонукала її звернутися до чужоземця; ця любов спонукала її бути наполегливою навіть тоді коли зустріла мочання. Рушійною силою в серці цієї жінки була любов, і немає нічого сильнішого і ближчого до Бога як любов. Чому Ісус на перший погляд виглядає нечутливим? На ці й подібні запитання існують  різні біблійні пояснення. Христос не відзивається до ханаанянки не тому, що не хоче їй допомогти, але для того, щоб виявити й укріпити її віру. Вона чула про Нього як про чоловіка, який оздоровляє людей і прийшла до нього як до цілителя. Але Ісус хоче, щоб вона побачила в Ньому щось більше ніж досконалу людину. Він бажає, щоб вона побачила в Ньому Бога. В цьому мовчанні є також наука для учнів, Ісус спонукає учнів переосмислити їхнє ставлення до інших народів. Позаяк євреї негативно ставилися до поган та через їх аморальне життя називали їх псами, то Ісус відповідаючи жінці на повторне благання про допомогу іронічно стверджує те, що відображало спосіб думання учнів: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам». Учні просять Ісуса за неї не із співчуття, але щоб жінка отримала те, що благає і залишила їх в спокої. Але Христос її не відсилає, у Нього була інша мета Його мовчання. Часом і нам здається, що просимо, з глибини душі взиваємо, а Бог ніби не чує. Насправді Бог чує, але оця мовчанка Бога має на меті поглибити нашу віру. Ханаанейка не відвертається після Христової відмови, але ще більш наполегливо благає про допомогу і тим самим виявляє свою непохитну віру в те, що Ісус може їй допомогти. Слова Ісуса приводять нас до здивування, але ханаанейку ні. Раввіністична традиція вживала до поган термін «пес». Можливо, і тому цей термін появляється в тексті сьогоднішньої Євангелії, хоча в дуже лагідній формі – «щенята». Євангельський текст залишається записаним в раввіністичній традиції єврейського світу, бо Христос зауважував: «Я посланий лише до загиблих овець дому Iзраїля». Євангелист Марко ці слова передає так : «Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам» – наголошує на першочерговості Ізраїля як вибраного народу. У Матея, натомість, є цілковита закритість. Жінка приймає те, що не належить до вибраного народу, кажучи: «Так Господи». Вона готова згодитися тільки на крихти. У розповіді про чудо помноження хлібів говориться, що зібрали кусків дванадцять повних кошів (пор. Йо. 6, 13). Жінка інтуїтивно відчуває, що на бенкеті царства хліба всім буде удосталь. Це знає і Господь, але Він є послушний планам, Небесного Отця, який визначив певний час. Інтуїція жінки підказує, що цей час уже наближається і так виявляється її віра. Сьогоднішнє Євангеліє піднімає також тему вибрання ізраїльського народу і покликання до спасіння всіх людей. Ізраїльський народ – це вибраний Богом народ. В Ісусі Христі цим народом стає Церква, яка складається з багатьох народів. Це питання було особливо актуальне для ранньої Церкви: на яких умовах погани беруть участь у новому народі Божому, зібраному довкола Ісуса. Чи вони повинні для спасіння переймати усі приписи старозавітнього Ізраїля, чи віра в Христа дозволяє переступити цей крок Божої педагогії і відразу брати участь у спасінні Христа Господа? Первісна Церква мала багато труднощів із тими, які хотіли спасіння, бажали спасіння, змагали за спасіння, але за походженням не були ізраїльтянами. Однак вона усвідомлювала, що чудо оздоровлення дочки жінки-ханаанейки є не просто жестом зі сторони Господа, але має й інше, глибше значення, яке торкалося євангельської місійної діяльності Ісуса, що проливала на неї нове світло. У цьому чуді оздоровлення Христос дав взірець всезагальної місії Церкви і Свою відкритість на всі народи. Дорогі брати і сестри, сьогоднішня євангельська розповідь розкриває нам багато аспектів релігійного життя, найважливішим серед яких є віра і спасіння людини. «Без вiри неможливо подобатися Богу» (Євр. 11, 6). Віра – джерело благодатного життя, вірою пізнається істина, віра уздоровлює, вона проганяє страх, вірою ми спасаємося. Віра – це не тільки знання молитов чи катехизму. Віра – це насамперед синівська довіра нашому Небесному Отцеві, надія на Нього, пам’ять про Нього в усіх наших ділах, сумнівах та успіхах, це вірність Йому в моменти скрути та важких випробуваннях. Це настійливість у молитві, як у цієї жінки-ханаанейки. Віра – це милосердя і співчуття до наших ближніх, коли в них ми покликані бачимо Христа. Віра пізнається у ділах, нашим життям ми свідчимо про Того, в Кого ми віруємо. Саме наші вчинки свідчать про те, чи ми можемо іменуватись християнами. Тому-то віру жінки-ханаанейки Христос ставить у приклад навіть для апостолів – «О жiнко, велика твоя вiра! Хай тобi буде, як бажаєш» (Мт.15, 28). Спасіння, яке приносить  Христос, прзначене для всіх людей, воно пророковане пророком Ісаєю, (пор. Іс. 56, 3-5) й є історичною місією Ісуса Христа. Отож критерій приналежності до Божого люду незнаходяться в площині расовій чи культурній, а знаходиться в площині здатності пізнання Бога і Його спасіння. Таким чином, жінка- ханаанейка стає, взірцем християнина, який молиться Богові з довір’ям і впевненістю, що його віра не підведе, оскільки вона оперта на довіру до великої Божої любові. Таким чином спасіння, є завжди Божим даром, але відкриття на нього є наслідком віри і постійної молитви людини. Євангелія сьогоднішньої неділі показує нам шлях віри, який повинен бути продовженим навіть тоді, коли втрачена надія. Шлях віри повинен долати нездоланні перешкоди, шлях віри відкидає своє вивищення, приймає смирення, шукаючи користі ближньому. Так виплекана віра, що підкріплюється неустанною молитвою, є завжди ефективною і актуальною та приносить спасіння людині. Тож нехай ця євангельська розповідь спонукає нас задуматись над нами самими, над нашою вірою, над нашим молитовним та богослужбовим життям та свідченням. Сьогодні також і ми молимось до нашого Спасителя, як ця ханаанейка за наше воїнство, за справедливий мир. Ми бачимо, що ворог нашого народу мобілізує всі свої ресурси: земні, людські, військові, проти нашого народу. Але ми уповаємо не на людські сили, але на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити в Божій любові і захищає у ній свій народ і свою Батьківщину є непереможний. Ми молимося сьогодні за справедливий мир в Україні, за наших захисників, волонтерів, за людей доброї волі які солідарні з нами в протистоянні агресору, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла. А наша віра в перемогу принесла свої плоди. Як каже апостол і євангелист Йоан: «І ось та перемога, яка перемогла світ – віра наша» (пор. 1 Йо. 5, 4-5). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!   + Ярослав 9 жовтня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Дорога за Ісусом Христом – єдиний шлях життя і спасіння, всі інші – людські [фото]

2 жовтня, у неділю після Воздвиження, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Стрілки на Старосамбірщині, де місцева громада церкви св. мученика Євстахія святкувала 230-у річницю освячення храму. З цієї нагоди єпископ очолив Архиєрейську Літургію у співслужінні о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, о. Романа Шибуньки, декана Висоцького, о. Василя Дригинича, адміністратора парафії, і священиків Старосамбірського деканату.  Детальніше...

Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, Церква подає до нашої уваги уривок з Євангелія від Марка. У ньому євангелист передає нам слова нашого Господа: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за мною». Тут ми бачимо тематику «наслідування Христа», яка є виразно присутньою в новозавітних текстах Священного Писання. Наприклад, у апостола народів Павла знаходимо цей вираз, коли він говорить: «Будьте моїми послідовниками, як і я - Христа» (1Кор.11,1). А в іншому місці: «І ви заходилися наслідувати нас і Господа, прийнявши слово посеред численних утисків, з радістю Святого Духа» (1 Сол.1,6). Однак сам вираз не є найважливішим. Найважливішим є факт, що ціле життя і діяння Христа є увінчане хресною жертвою з любові «за братів» залишається триваючим взірцем і ідеалом. Схиляє воно не лише до пізнання, але, перш за все, до наслідування. Христос, врешті-решт, промовляє в світлиці до апостолів, після того як вмив їм ноги: «Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив» (Йо. 13,15). Промовляючи ці слова, Христос має на думці не лише подію миття ніг, але й ціле своє життя, яке вважає покірною послугою. Кожний з учнів приймає виклик, щоб іти слідом за Сином Чоловічим, який «прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт.20,28). Саме в світлі цього життя, тієї любові, тієї убогості, врешті-решт, тієї жертви – «наслідування» Христа стає вимогою для всіх його учнів і послідовників воно стається наче «основою» євангельського, християнського «етосу». Наскільки важливі для нас сьогодні слова Христа: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за мною»? Для людей ХХІ століття, від яких ми дуже часто чуємо нарікання, про постійні проблеми, і деколи сприймаємо їх не так, як заповідав нам Христос. А Він до нас каже, щоб ми взяли свій хрест на себе, не чужий, не Його хрест, а свій! Дорога за Ісусом Христом – єдиний шлях життя і спасіння всі інші – людські. Люди багато дізналися, багато здобули, подолали, проникли в далекі та важкодоступні місця, спускалися на дно моря і піднімалися в космос, розщепили атом, але це не зробило людське життя щасливішим, радіснішим, мирним. Ось чому Господь говорить нам ці слова: «Яка користь людині, коли вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить?» (пор. Мк. 8, 36). Поміркуймо про це: чого б людина не досягла, якщо її душа одночасно духовно не зростає у досконалості, не стає шляхетнішою, не просвітлюється, ‒ усе буде марно. І зараз ми це добре усвідомлюємо, знаючи, що навіть матеріальний добробут не може зробити людей кращими та щасливішими. Потрібно, щоб людина оживотворювалась Божою правдою, просвітлювалась Його благодаттю – тоді вона буде щасливою. Ісус Христос нас запевнив: «Пізнайте правду, і правда визволить вас!» (Йо. 8, 32). Отож Христос промовляє до кожного з нас „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого”. Господь не каже, що йти за Ним означає безболісно і безтурботно жити, але стверджує необхідність зречення від себе та несення свого хреста, щоби могти зватись Його послідовниками. Це означає, що людина повинна зректися в першу чергу всього, що пов’язане з гріхом, із користолюбством та життям тільки для себе. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов’ю віддає себе на службі ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, той ще більше здобуде. „Відректися себе” означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радостями, труднощами та успіхами, але й інших, у яких також свої радості та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і їхнім життям. Наступний заклик Христа – це „взяти свого хреста”. Тут хрест – не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, що зустрічають нас в житті. Це також праця, яка вдосконалює людину, праця на благо родини, Церкви, суспільства, тому що хрест – це щоденний подвиг в ім’я Бога, ближнього, в ім’я свого народу. Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій – тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, котрі стрінуть нас на цьому шляху. Очевидно, що мусимо також молитися, щоби терпеливо зносити свої хрести, щоби Господь, за своєю волею зменшив наші скорботи чи полегшив страждання наших ближніх, близьких та рідних. І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос – це „йти слідом за Ним”. Слідувати за Христом – означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом – це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий. Це також значить завжди бути готовим відповісти „так” на Божий поклик, навіть якщо приходиться іти хресним шляхом, крізь приниження та наругу. Дорогі у Христі! Сьогодні ми освятили оновлений ваш храм у 230-ту річницю. Наші предки спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину “храмом Духа Святого” (пор.1 Кор. 6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують оновлення, бо в минулому столітті десятиліттями їх нищив комуністичний режим, а у ХХІ столітті вони наражаються на небезпеку з боку невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі святого великомученика Євстахія ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, Який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово кожної неділі і свята, бо воно, каже апостол, є “корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий” (2 Тим. 3, 16–17). У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк. 24, 30−31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойно освяченому престолі. Пам’ятаймо про потребу частого й гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є “ліком безсмертя”, який не лише захоронює від смерти, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. У райському саді Едему, під деревом, стояла жінка, Єва (пор. Бут.3). Спокушена сатаною, вона тягнеться до чогось, від чого застерігає Бог, за намовою спокусника вона бажає стати як Бог. Однак це є початок смерті, яка в ній зароджується (пор. Бут.3,6-7; Як.1,15). На Голготі, під хресним деревом, стоїть інша жінка, Марія – Богомати (пор. Йо.19,25-27). Вона послушна Богові, бере глибоку участь в жертві, яку Син складає з самого себе Отцеві за життя світу; а приймаючи довіреного Їй Ісусом апостола Йоана, Вона стає Матір’ю всіх людей по вірі в Її Сина. Тому сьогодні особливо молімося до Пресвятої Богородиці за справедливий мир в Україні і світі! Молитовно та матеріально підтримуймо українських воїнів – звитягів, які захищають нас від ворожих нападів! Вони – наші легіони, які стали справжньою скелею на захисті незалежности й суверенітету України, проходячи найгарячіші етапи новітньої російської збройної агресії проти нашої Держави. Їхня сила духу, терпіння та виваженість слугують для нас прикладом, як треба любити свою країну, пишатися її історією, захищати її майбутнє. Молімося, борімося і працюймо для захисту нашої Батьківщини та майбутнього блага нашого народу! Пам’ятаймо, що Бог є на боці тих, хто бореться за правду, справедливість, добро і мир! Дякуємо всім небайдужим до воскреслої ходи українського народу, яку він відновив у суверенній Українській Державі понад тридцять років тому. На жаль, каїн-московит спричинив нам чергову Голготу, щоб перешкодити осягнути мету – вільну, квітучу, соборну Українську Державу. Улюблені брати і сестри, сьогодні заношу молитви за всіх жертводавців цього храму. Складаю щиру подяку всім парохіянам, особливо вашому отцеві Василеві (Дригиничу), при цій нагоді заохочую всіх вас, щоб цей храм, якому 230 років, і надалі завжди виконував своє правдиве призначення: щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом, щоб у ньому ви завжди могли зріти близькість неба, близькість Царства Божого. Нехай у цих стінах постійно панує дух навернення й оновлення в частому прийманні святих тайн Покаяння та Євхаристії. Нехай у ньому кожна душа знаходить наснагу для очищення та духовного поступу. Сьогодні це запорука справжнього відродження як наших родин, парохії, так і всієї нашої Батьківщини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 2 жовтня 2022 року Божого,с. Стрілки, Старосамбірський д-т Детальніше...

Владика Ярослав: Свято Воздвиження стисло передає пасхальне таїнство Христа

  27 вересня, у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Архиєрейську Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.   Детальніше...

У с. Орява на Сколівщині відсвяткували 140-ліття місцевого храму [фото]

21 вересня, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Орява на Сколівщині, громада якої святкує цьогоріч 140-ліття місцевого храму. З цієї нагоди єпископ відслужив Архиєрейську Літургію у співслужінні о. Романа Качали, декана Тухольківського, о. Володимира Дашинича, адміністратора парафії, і священиків Тухольківського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2022)

«Різдво Твоє Богородице Діво, радість звістило всій вселенній,бо з Тебе засяяло сонце правди, Христос Бог наш,що зняв прокляття, подав благословення,знищив смерть і дарував нам життя вічне».(Тропар свята)   Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому празнику Різдва Пресвятої Богородиці Церква свідчить про те, що прихід Діви Марії у світ – це радість не тільки для праведних Йоакима та Анни, які довго й терпеливо очікували благословення Божого, але всієї вселеної, пояснюючи причину цієї радости словами: “бо з Тебе засяяло Сонце правди, Христос Бог наш”. Тому сьогодні всі ми радіємо, що у світ прийшла Пречиста Діва, Яка, як співає наша Церква, “вводить Христа у вселенну”. Нині радіє небо і земля, бо з народженням Марії започаткувалося відкуплення людського роду, Вона-бо принесла нам порятунок, життя та вічне щастя, бо Вона стане Богородицею, Кивотом Нового Завіту, Матір’ю Христа Спасителя, Який знищив смерть і дарував нам життя вічне. З благословенним Різдвом Пресвятої Богородиці з’явилося на землі найпрекрасніше сотворіння, архитвір Божої всемогутности, Цариця ангелів – народилася Діва, єдина захищена від первородного гріха, Яка стане “чеснішою від херувимів”. Народилася Та, Яка вмістить у Собі Невмістимого Бога, Вона буде одночасно і Дівою, і Богородицею, Яку “ублажатимуть усі роди”, бо через хресну смерть Свого Божественного Сина стане й нашою Матір’ю. “День Різдва Пресвятої Богородиці, – каже святий Іван Дамаскин, – є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю обновився весь людський рід: смуток праматері Єви перемінився в радість”. Різдво Пресвятої Богородиці є першим великим святом на початку церковного року, бо все почалося з Різдва Марії, Яка стане Матір’ю Божого Сина та всіх християн. Любі брати і сестри, у сьогоднішній празник Різдва Пресвятої Богородиці хотів би звернутися до всіх Вас із пастирським словом заохоти як до постійної прослави Матері Божої і Матері всього людства, так і до того, щоб у своєму житті ми намагалися ревно черпати із багатства чеснот Її боговгодного життя. Пресвята Богородиця подивляє нас Своїми духовними скарбами, гідними наслідування. Чесноти Богородиці та благодать Святого Духа ставлять Її вище за всіх, не тільки святих і праведних людей, але навіть небесних сил. Її віра та всеціле віддання Божій волі, терпеливе й мужнє перенесення всіх життєвих труднощів, материнська турбота, а головне – безумовне смирення та покора – це ті чесноти, які наповнюють все життя Пресвятої Діви Марії. Тому стараймося у своєму житті йти за тією світлою зорею − нашою Небесною Матірʼю. Як колись, так і сьогодні основними запитаннями для кoжнoго є: як “бути людиною”? як навчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на них можемо почути у храмі, бо храм − це місце зустрічі людини з Богом. Дорогі у Христі! Сьогодні ми освятили новий престіл у 140-ву річницю вашого храму. Наші предки спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину “храмом Духа Святого” (пор.1 Кор. 6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують оновлення, бо в минулому столітті десятиліттями їх нищив комуністичний режим, а у ХХІ столітті вони наражаються на небезпеку з боку невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі Різдва Пресвятої Богородиці ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, Який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово кожної неділі і свята, бо воно, каже апостол, є “корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий” (2 Тим. 3, 16–17). У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк. 24, 30−31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойно освяченому престолі. Пам’ятаймо про потребу частого й гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є “ліком безсмертя”, який не лише захоронює від смерти, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Цей храм має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, – утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Увійшовши у гріб, у якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідти вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите в цьому храмі має спонукати й нас розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з храму, несімо євангельську вістку в наші домівки, виховуймо наших дітей і внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами, поширюймо її в місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Сьогодні особливо молімося до Пресвятої Богородиці за справедливий мир в Україні і світі! Молитовно та матеріально підтримуймо українських воїнів – звитягів, які захищають нас від ворожих нападів! Вони – наші легіони, які стали справжньою скелею на захисті незалежности й суверенітету України, проходячи найгарячіші етапи новітньої російської збройної агресії проти нашої Держави. Їхня сила духу, терпіння та виваженість слугують для нас прикладом, як треба любити свою країну, пишатися її історією, захищати її майбутнє. Молімося, борімося і працюймо для захисту нашої Батьківщини та майбутнього блага нашого народу! Пам’ятаймо, що Бог є на боці тих, хто бореться за правду, справедливість, добро і мир! Дякуємо всім небайдужим до воскреслої ходи українського народу, яку він відновив у суверенній Українській Державі понад тридцять років тому. На жаль, каїн-московит спричинив нам чергову Голготу, щоб перешкодити осягнути мету – вільну, квітучу, соборну Українську Державу. У ці надважкі часи війни ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона прийняла під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. О Діво милосердна, Яка Своєю стопою розчавила голову змія-спокусника, допоможи, щоб і ми день за днем змогли здійснювати хрещальні обіцянки, якими ми відреклися сатани, його справ і спокус, та змогли дати перед світом радісне свідчення християнської надії в ці важкі часи нашого випробування. О Діво ласкава, Своїм омофором захисти свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Твій материнський покров. До кінця нашого життя оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові. Улюблені брати і сестри, сьогодні заношу молитви за всіх жертводавців цього храму. Складаю щиру подяку всім парохіянам, особливо вашому отцеві Володимирові (Дашиничу), при цій нагоді заохочую всіх вас, щоб цей храм, якому 140 років, і надалі завжди виконував своє правдиве призначення: щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом, щоб у ньому ви завжди могли зріти близькість неба, близькість Царства Божого. Нехай у цих стінах постійно панує дух навернення й оновлення в частому прийманні святих тайн Покаяння та Євхаристії. Нехай у ньому кожна душа знаходить наснагу для очищення та духовного поступу. Сьогодні це запорука справжнього відродження як наших родин, парохії, так і всієї нашої Батьківщини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав с. Орява, Сколівський деканат21 вересня 2022 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Св. Іван Хреститель знаменує зміну епох в історії людства – кінець Старого і початок Нового Завіту

11 вересня, у день Усікновення чесної глави св. Івана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на тринадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Притча, яку представляє нам сьогоднішнє Євангеліє, має драматичний характер, бо розповідається в ній про насилля і смерть. На думку святого Йоана Золотоустого ця притча підсумовує історію спілкування та відношення Бога і людини впродовж усього Старого Завіту. За словами пророка Ісаї, виноградником Бога є дім Ізраїля – вибраний Божий народ, який Господь собі насадив, яким піклується та який захищає (пор.Іс.5,2-3,7). Господь Бог не просто насадив цей виноградник, але Він довірив його людині і впродовж історії посилає до неї своїх посланців, тобто пророків – тих, хто несе Його слово. Бог очікує від людини плідної діяльності у цьому винограднику, тому що той виноградник не є власністю людини, але власністю Бога. Кожний, хто покликаний до праці у винограднику, у свій час повинен віддати його Власнику плоди. Ми не маємо права привласнити собі ані Його власність, ані плоди. В образі виноградника Церква вбачає себе. В документі Отців ІІ Ватиканського собору Світло Сходу Церква є представлена як рілля та будівля Божа (пор.1Кор.3, 9). Цей новий виноградник покликаний Небесним Отцем, щоб приносити плід відкуплення та спасіння в кожній хвилині, в кожному місці, в кожній людині. Отож притча про Божий виноградник, про його управителів, про його справжнього Господаря і Власника є надзвичайно важливим Божим Словом для нас сьогодні. Через розп’ятого і воскреслого Христа ми, християни, увійшли у цей Божий виноградник, стали новим вибраним Божим народом – Церквою Христовою, яку «ворота пекельні не подолають» (пор. Мт.16,18). І кожен християнин, кожен, хто став членом новозавітного Божого народу, членом Христової Церкви, є управителем у Божому винограднику… Кінець притчі є сповнений надії, тому що смерть сина господаря виноградника є праобразом смерті Христа, через страждання якого світ отримує спасіння. «Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт. 21,37). Однак, орендарі виноградника вбили і його. Про ту саму істину говорить апостол Павло в посланні до Римлян: «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рим.8, 32). Христос не лише був «посланий», як читаємо в євангелиста Йоана (Йо. 3,16), але Він був «виданий» як жертва «за всіх нас» (Рим.8, 32). Отець «послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1Йо.4, 10). Цю саму правду проголошує і Символ віри: «Задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес». Цілий Новий Завіт проголошує правду про посланництво Божого Сина Отцем, яке об’являється в месіанській місії Ісуса Христа. Особливо виразними з цього приводу є численні записи в Євангелії від Йоана, які ми повинні виокремити в першу чергу. В розмовах з своїми учнями і противниками Ісус промовляє: «Бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він мене послав» (пор. Йо.8, 42; Йо.8, 16). «Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить» (Йо.8, 18; Йо.7, 28-29). «Діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо.5, 36). «Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене і діло його вивершити» (Йо.4, 34). Багаторазово, як ми це бачимо в Євангелії від Йоана, Ісус говорить про себе (в першій особі), що Він є посланий Отцем. Ця ж істина по-особливому підкреслена в Архиєрейській молитві Ісуса, в якій Він молиться до Отця за своїх учнів, підкреслюючи: «Вони […] справді збагнули, що від тебе я вийшов і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо.17, 8). Продовжуючи цю молитву, в переддень своїх страждань, Ісус промовив: «Як послав єси мене у світ, так посилав і я їх у світ» (Йо.17, 18). Синоптичні Євангелія також підкреслюють цю правду. Згідно синоптиків Ісус говорить, що: «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий» (Лк.4, 43). Свідчення про те, що Ісус є посланий Отцем, в особливий спосіб представляє притча про орендарів виноградника. Орендарі виноградника в жорстокий спосіб поводяться зі слугами, яких посилає господар виноградника, «щоб взяти від них плоди, йому належні» (пор. Мт.21,34), тому що багатьох слуг господаря вони побили і вбили. Врешті-решт, господар вирішує послати до орендарів виноградника свого сина: «Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: «Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт.21,37). Однак орендарі виноградника змовилися між собою кажучи: «Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. І, схопивши його, вбили та викинули з виноградника» (Мк.12, 6-8). Оповідаючи цю притчу, Ісус виразно підкреслює і використовує вислів зі псалма 118 (117) про камінь, який відкинули будівничі: власне саме цей камінь став головним на розі, тобто каменем наріжним (пор. Пс.118, 22). Правда про Ісуса Христа, Сина Божого, посланого Отцем для відкуплення світу, для спасіння і визволення людини, яка перебувала під владою гріха (а з ним і під владою темряви) є центральною благовістю Євангелія. Ісус Христос є Єдинородним Сином Отця (пор. Йо.1, 18), який, щоб виконати своє месіанське післанництво, «не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. [...] ставши слухняним аж до смерті» (пор. Фил.2, 6-8). В цій добровільно прийнятій ситуації як людина, як слуга Бога, Христос голосить: «Отець бо більший, ніж я» (Йо.14, 28), а також: «Я постійно те чиню, що до вподоби йому» (Йо.8, 29). Цей добровільно прийнятий послух Сина Отцеві, підпорядкування себе Йому, є як антитеза до непослуху першого Адама, залишається виразом найглибшої єдності між Отцем і Сином, відблиском тринітарної єдності: «Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню …» (Йо.14, 31). Навіть більше того, така власне єдність, причиняючись до спасіння людини, об’явила правду про Бога, який є Любов’ю: об’явила раз і назавжди саму сутність Бога. Об’явила найглибше джерело і сенс спасіння світу і людини: «Життя, яке є світлом людей» (пор. Йо.1, 4). Ісус у цій притчі говорить дуже важливу річ про себе. Притча каже нам, що вкінці Бог прислав свого Сина. Він посилав слугу за слугою, посланця за посланцем. Зараз приходить не слуга чи посланець, але Сам Син – Бог в Особі! Притча містить найпрозоріше твердження, яке Ісус зробив про свою особливість. Він більший навіть за найвеличніших, хто був перед Ним. Вони приносили Божі послання; Він приніс самого Бога. Вони об’являли Божі плани; Він відкрив Боже серце – Чоловіколюбця. Вони казали людям, що хоче Бог; Він показав їм Бога в Собі. Євангелист Марко так це виразив: «У Нього був один улюблений син: Він послав Його до них» (пор. Мр. 12, 6). А автор Послання до євреїв каже: «Багаторазово і багатьма способами Бог говорив коли до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина...» (Єв. 1,1-2). Ось останнє слово Бога, Його останнє запрошення, Його останній аргумент. У свої останні дні, перед розп’яттям, Ісус використовує цю притчу, щоб зробити кришталево зрозумілим провідникам Ізраїлю, хто Він є і яка Його місія. Бог не є «відсутнім» господарем, який давно створив цей світ для себе, а потім покинув і забув, навпаки Бог постійно присутній, турботливий, люблячий, терпеливий, щедрий, який посилає посланця за посланцем, а вкінці присилає свого Сина, щоб дарувати нам небо. Дорогі брати і сестри! Отці Церкви містагогійно оповідають, що цим Божим виноградником є наше життя, особисті дари і таланти, які Господь Бог кожному з нас дав. Але нам важливо зрозуміти, що ми не є господарями цього виноградника в особистому, родинному та суспільному вимірі, а лише його управителями, які повинні плекати, розвивати Божі дари нашого життя і плоди у свій час приносити Богові. Сьогоднішня благовість також говорить нам про Бога, Який є милосердний, терпеливий, щедрий і довірливий, але і справедливий. Орендарі думали, що вони зможуть вбити сина господаря і забрати виноградник. Вони напевно думали, що власник надто далеко або він помер. Багато людей і сьогодні так думають про Бога, живуть так ніби Його немає, але Він живий і повновладний. День розрахунку завжди прийде, про це говорить нам Боже слово. Отець Небесний помістив нас у свій виноградник з довірою, і одного дня коли Він прийде, то матиме право очікувати від нас плодів нашого життя, в яке Він інвестував дари відкуплення свого Єдинородного Сина Ісуса Христа.   Дорогі в Христі! Сьогодні Христова Церква також звершує спомин Усікновення чесної глави Йоана Хрестителя, тобто його смерті. Про те, як закінчив свій земний шлях цей останній зі старозавітних пророків, нам розповідає Євангелист Марко. Цей пророк знаменує зміну епох в історії людства – кінець Старого і початок Нового Завіту. Його земною місією було приготувати прихід Месії, який іде, щоб узяти на себе гріхи світу. Йоан Хреститель, пророк і предтеча, має бути для нас взірцем до наслідування у наші нелегкі часи. Він не боявся свідчити перед царем Іродом, вказуючи на його аморальне життя та лицемірство. Нехай ця відвага пророчого голосу Предтечі надихає і нас у щоденному житті до щирої праці та вірність Богові та Україні, а особливо у ці непрості часи, коли захищаємо нашу Батьківщину від російського агресора. У цій нашій боротьбі також бачимо як Господь діє через наш народ який жертовно бореться за принципи свободи, гідності і незалежності своєї країни, за яку найкращі сини і дочки навіть віддають своє життя, і це важливо, щоби кожен із нас це також усвідомлював. Бо незалежність України – це не лише екзистенційна потреба, але це ключ до безпеки та процвітання Європи та світу і головна перешкода для російських неоімперіалістичних і реваншистських ідей, які сягають далеко за межі України. Тож нехай Святий Дух просвічує нас, щоб благодать Божа не була у нас марною, приносьмо достойно і з радістю плоди нашого навернення, плоди щирої молитви, праведного життя. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 11 вересня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Люди завжди потребуватимуть Бога

4 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...