Владика Ярослав у Бориславі: Господь Бог, з огляду на майбутнє Богоматеринство Пресвятої Богородиці, зберіг її святість, чистоту і непорочність недіткненою будь-яким гріхом [фото]

22 грудня, у свято Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Анни в м. Борислав. У співслужінні о. Романа Василіва (декана Бориславського) і священиків Бориславського, Трускавецького деканатів єпископ відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

У с. Медвежа на Дрогобиччині відсвяткували 150-ліття місцевого храму [фото]

19 грудня, у свято св. Миколая Чудотворця, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Медвежа на Дрогобиччині, де з нагоди 150-ліття місцевого храму відслужив Архиєрейську Літургію. Владиці співслужив о. Степан Гладьо (декан Мокрянський), о. Євген Вороновський (адміністратор парафії) і священики Мокрянського, Дрогобицького деканатів. Детальніше...

Проповідь у день святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Посеред великого числасвятих в мозаїці свят церковного року християни з особливою увагою вшановують святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця. Цьому Божому угоднику Церква у богослужіннях віддає особливу прославу 19 грудня та 22 травня, а також кожного четверга тижня, оспівуючи його велику любов до Бога та ближніх, називаючи його правилом віри, взірцем лагідності та великим заступником вірних. Із життя святого Миколая знаємо, що він народився близько 270 рокуБожогов місті Патарі, в Лікії, південно – західній області Малої Азії (сьогодні територія Туреччини). Юний Миколай, будучи даром у відповідь на невтомні молитви своїх благочестивих батьків Теофана та Нонни, які пообіцяли Богу посвятити свою дитину Йому на служіння, виховувався в особливих духовних обставинах. Його віруючі батьки зуміли передати сину свою глибоку любов до Бога та людей. Вони прищеплювали йому всі християнські чесноти, оберігаючи його душу від руйнівного впливу цього світу. Це допомогло йому вже в юнацькому віці стати досить зрілою духовною людиною. Про це красномовно свідчить його житіє, в якому говориться: «Будучи юнаком, він виявляв схильність до строгого стримування та усамітненого життя, віддалявся від світських забав та розваг, часто відвідував храми Божі і з любов’ю вивчав Святе Письмо під керівництвом свого родича Миколая, єпископа Патарського». Тому про юного св. Миколая справедливо стверджується: «Служачи Господу, юнак горів духом, а досвідченістю у питаннях віри був подібний духовному старцю, чим викликав подив та глибоку повагу вірних». Родина святого Миколая була досить заможною, проте багатства не стали перепоною для живої віри, правдивої побожності та доброго християнського виховання. Саме тому молодого юнака, який після смерті своїх батьків успадкував великий маєток, не манили матеріальні блага. Він радо ділився ними із потребуючими. Ціле своє життя святий Миколай відзначався євангельськими чеснотами сильної віри, гарячої любові до Бога та ближніх, особливо милосердям до вбогих, хворих, немічних та опущених. Недарма його ще за життя називали батьком сиріт, вдів і бідних. В образі святого Миколая бачимо правдиву поставу справжньої милостині: він не чекав, щоб вбогі приходили до нього, прохаючи про допомогу, а сам шукав їх з метою допомогти. Робив він це часто таємно, визначаючись великою скромністю, пам’ятаючи повчання Христа: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (пор. Мт. 6, 3-4). Часто на іконах святого Миколая зображають зі святим Євангелієм в руках, і це невипадково. Життя та служіння цього Божого угодника стали живим свідченням сповнення євангельських блаженств, котрі є суттю всієї Христової Благовісті, до яких впроваджує нас сьогоднішнє євангельське читання. Тому в тропарі празника св. Миколая співаємо: «Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши, положив ти душу за людей твоїх...”. З життєпису святого угодника Миколая бачимо, що любов та милосердя до ближнього – це не прояв якоїсь слабкості та дріб’язкових сентиментів, а постава зрілої та відважної людини. Відомо, що святий Миколай був ревним захисником Божої правди, коли державою ширилося єретичне вчення Арія, який спотворив віру Церкви в божество Христа. Відомо, що він як архієрей брав участь у І Вселенському Соборі в Нікеї в 325 році, де рішуче виступав проти аріанства. Переставився св. Миколай близько 345 року. Господь після смерті прославив його мощі даром творення чудес, і Церква величає його великим чудотворцем. Чудесні прояви його заступництва стали причиною поширення ще більшої слави про нього. Святого Миколая вшановують християни по всьому світі з особливою повагою. Наприклад, у Франції та Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько чотирьохсот храмів, названих на честь святого Миколая. В Україні храми з його іменем споруджували майже від самих початків запровадження християнства. Одним із перших храмів, побудованих рівноапостольною княгинею Ольгою у Києві, був саме Свято-Миколаївський храм. Його спорудили над могилою князя Аскольда, першого київського князя – християнина, якого у хрещенні назвали Миколаєм. У другій половині ХІ століття під загрозою нападу мусульман, які захопили Малу Азію, італійські купці, вважаючи святого Миколая великим покровителем й опікуном мореплавців, викрали мощі святого і перенесли їх у 1087 році до міста Барі на півдні Італії. З цим історичним фактом пов’язане свято, яке майже від часу його установлення існувало в нашій українській Церкві. Таким чином святий Миколай служив і служить символом єднання східних і західних християн. Святкові богослужіння вдало розкривають суть служіння св. Миколая. На Утрені цього свята співаємо такі слова: «Зійшовшись, звеличаймо: хворі – лікаря; ті, що в бідах – рятівника; грішні – заступника; бідні – скарб, терплячі – потішителя, подорожні – супутника, плаваючі – керівника, і всіх всюди радо випереджаючого». А тропар празника звіщає нам, що св. Миколай є правилом віри і образом лагідності, тобто він є зразком правдивої, а не примарної віри у Христа, а також зразком правдивої, а не вдаваної лагідності. Святитель став правилом віри, бо не нехтував постановами чи заповідями, що випливають із віри, а практикував віру в повсякденному житті. Також цей Божий угодник був образом лагідності, бо не дозволяв собі залишатися байдужим до людського горя. Образ святого Миколая – це живий приклад для наслідування. Це – взірець того, як належить поступати нам у нашому повсякденні. Часто і ми мусимо оглянутися довкола, щоб побачити тих, хто потребує помочі та розради у життєвих труднощах. Довкола нас так багато людей, зранених розпачем невдач і сповнених болем відкинення та самотності. Християнин покликаний до дару променіти любов’ю до кожного потребуючого, допомагаючи йому відродити в собі гідність людини за образом і подобою Божою. Доброчинність чи милостиня – це не одноразова допомога чи якась звичка, а велика чеснота, стан душі, порив чистого серця, яке в кожній людині вміє побачити образ Христа. Лише глибоко воцерковлену, практикуючу у вірі людину можемо назвати милостивим доброчинцем. Духом сьогоднішнього свята повинні бути перейняті всі ми – християни, ті, хто покликаний до побудови суспільного ладу, в якому має домінувати не влада авторитету та грошей, а справедливість і солідарність з тими, хто потребує оборони та захисту. Стараймося, щоб і наші парафії ставали щораз більше спільнотами осіб, сповнених правдивою християнською любов’ю та взаємопорозумінням, а не анонімною та ізольованою групкою людей. Нам ще так багато слід попрацювати, щоб у нас якнайбільше було таких родин, в яких плекалися б правдиві християнські чесноти любові до Бога та ближніх, звідки б також виростали нові угодники Божі. Свято Миколая, що є особливо радісним для дітей, відкриває перед ними важливу правду, що кожна людина – Божа дитина, котра постійно одержує від свого Небесного Отця чимало благ - як небесних, так і земних. Тому ми молимося на Божественній Літургії під час заамвонної молитви: «Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла». Особа, котра є відкрита на такий «дар з висоти», вміє ділитися ним з іншими. Така людина не зневірюється, не знеохочується, але молиться, працює та надіється на Божу поміч, завжди є на стороні правди та справедливості. І таких людей ми потребуємо у всіх ділянках нашого суспільного життя: чи то церковного та громадського, чи культурно–мистецького тощо. Дорогі брати і сестри, cьогодні Україна занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора, тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. В ці непрості часи з вірою і надією поручаймося заступництву угодника Божого Миколая Чудотворця, щоби Господь не переставав прихиляти милість до нашого народу, зміцнюючи нас в істинній вірі, захищаючи перед всякою ворожою силою. Бо ми бачимо, що ворог нашого народу мобілізую всі свої ресурси: земні, людські, військові, завдаючи нам надзвичайного болю. Але ми уповаємо не на людські сили, але на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити і живе в Божій любові, є непереможений. Нехай Господь за молитвами святого отця Миколая береже нашу батьківщину Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 грудня 2022 року Божого,с. Медвежа, Мокрянського деканату Детальніше...

Проповідь на двадцять сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні споглядаємо Ісуса Христа, який перебуває в суботу в синагозі. Відомо, що старозавітна синагога була місцем моління і навчання. І ось Ісус навчає в суботу. Особливістю є те, що навчає Він не тільки словами, але й cвоїми дуже промовистими вчинками. Слово, яке Він звіщає, показує себе живим і діяльним через певні знаки милосердя й оздоровлення, які супроводжують Його навчання. Євангелист Лука розповідає, що між людьми у синагозі Ісус побачив жінку, яка була багато років пригніченою, розбитою, зігнутою. Вона була внутрішньо поневолена владою злого духа. І ось Христос зцілює цю жінку дуже промовистим і особливим способом. Зокрема, святий Лука описує нам три характеристики цього жесту оздоровлення: Ісус Христос її побачив, покликав і поклав на неї свої руки. Цікаво, що коли людина відповідає на Божий поклик, коли вона віддає себе милосердю Божому, саме тоді вона може стати повноцінною людиною, може випростатися, звільнитися від поневоленого зла та споглядати свого Творця. Роздумаймо про розбитість сучасної людини і джерело її зцілення. Хвороби, терпіння і смерть прийшли в людське життя не тому, що так захотів Бог. Людина вибрала життя без Бога, тому все це прийшло як наслідки гріха. Людське життя є сповнене розбитості: розбиті країни, нації, міста, сім’ї, серця, мрії тощо. Ісус Христос прийшов поєднати ці зруйновані стосунки між людиною і Богом. Він хоче показати, як Бог бачить кожного з нас і діє в нашому житті. Він діє навіть тоді, коли ми цього зовсім не очікуємо і не сподіваємося. Він перший нас зауважує, бо ініціатива завжди належить Богові. За словами пророка Ісаї, Ісус «був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (пор. Іс. 53,5). Христове тіло було розіп’яте на хресті, щоб ми могли стати цілісними. Людина була створена для спільноти і дружби з Богом. Справді, Бог понад усе хоче бути нашим Приятелем, проте ця приязнь була розбита через людський гріх, який є причиною проблем і страждань у сучасному світі. До тих, хто перебуває в скорботі; до тих, хто скаржиться, бо життя було до них злим; до тих, у кого є спокуса вірити, що немає Бога на небі, принаймні Бога любові – до всіх цих людей приходить Ісус і показує свої руки. Більш промовисто, ніж будь-які слова, ці пробиті руки кажуть: «Я також страждав». Він плаче з тими, котрі плачуть. Але у Нього також є відповідь: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йо.16,33). Христос приносить мир. Він був розбитий, щоб зцілити нашу розбитість. Якщо б не було розп’ятого Спасителя, у Якого можуть знайти розраду ті, хто розбитий трагедіями свого життя, то що ми могли б їм сказати?! Як зміг би хтось промовляти до батьків, довгождана дитина яких народилася хворою? Як міг би душпастир говорити з незліченною кількістю страждаючих у світі, якщо б ми не мала розп’ятого Спасителя? Що ми робимо зі своєю розбитістю? Як колись, так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як бути людинoю? як нaвчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Відповіді на ці запитання ми можемо знайти у храмі, бо це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo земного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк 4,18). Цe означає, що Бог мaє вiдпoвiдь нa нaшe oснoвнe зaпитaння: «Я - путь, істина і життя!» (Ів.14,6). Іншими словами – «Я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя», бiльшe тoгo, «Я є ця дoрoгa», – каже Господь (пор. Ів. 14, 6). Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у глобальному світі панує науковий прогрес і технології. Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім і розбитим. Отож благовість християнської віри полягає в тому, що Господь Ісус займається «ремонтом» нашого розбитого життя. Він бере розбиті долі і знову робить їх цілісними, так як Він випрямив спину жінці у сьогоднішньому Євангелії. Хіба Він не сказав: «Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних» (Лк.5,32). Він прийшов, щоб зціляти людей з розбитими надіями, розбитим життям. Бог бере розбиті речі з нашого життя і перетворює їх у краще життя свого Божественного промислу. Бог може робити чудеса з розбитого серця і розбитого життя, якщо ми передамо Йому уламки. Народна приказка каже: «Бог може намалювати пряму лінію нашого життя – кривими штрихами». Наш Всемогутній Бог спеціалізується на відновлювальній хірургії розбитого життя. Він бере уламки розбитого життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, що приносить Йому прославу. «І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі» (Мт.4, 23-24). Дванадцять Апостолів продовжували в часі і просторі діло спасіння, бо ж Христос вислав їх, кажучи: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт. 28,19-20). Апостоли не тільки стали проповідниками Слова, але також і благовісниками спасіння народу в Христі Господі. Через це Христова Церква не тільки проголошує Добру Новину, але є носієм спасіння Бога через святі Тайни. Майстерня Великого Лікаря розбитих доль відкрита цілодобово, без вихідних, і не треба наперед домовлятися, щоб до неї доступити. Над входом до однієї майстерні був такий напис: “Ми ремонтуємо усе, крім розбитих сердець!”. У Христі Ісусі це звучало б так: “Господь ремонтує все, особливо розбиті серця”. Хіба Він не сказав: “Дух Господній на мені, бо Він послав мене зціляти тих, в кого розбите серце” (пор. Лк 4,18). У людському житті є деякі розбиті речі, які Бог вирішив лікувати через інших людей. Якщо ми розбиті, знайдімо справжнього приятеля – можливо духівника, який полегшить нашу розбитість. Бог діє через власне Тіло – Церкву; через неї Він приносить зцілення. Ми потребуємо людей і Бог їх нам дає. У цьому полягає суть Церкви. Бог помістив нас тут, щоб ми розділяли тягарі одне одного. Зцілення полягає у віднайдені когось, кому ми можемо довіритися і розповісти історію власної розбитості. Отже, знайди хворе серце і дозволь Богові скористатися тобою, щоб принести зцілення іншій розбитій людині. Ніщо так швидко не загоїть біль нашого серця, як допомога іншому. Спробуймо вийти поза обрій свого себелюбства. Бог створив нас у такий спосіб, що, допомагаючи іншим, ми зцілюємося самі. Наче дерево, яке плодоносить своїми зламаними гілками, так не раз Бог використовує нашу розбитість, надламаність для нашого зростання. Так, як Бог бере розламану землю і дає урожай, розламані хмари – і дає дощ, розмолоту пшеницю – і дає хліб, так Бог бере розбитих людей, таких як Апостол Петро, який гірко плаче, розбитий гріхом, і робить його святим, посудиною для більшої Божої слави. Згадаймо розбійника, розп’ятого біля Христа, – його життя було абсолютно розбите і поламане. Перед смертю він видихнув молитву: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство” (пор. Лк.23,42), і одразу Божа любов влилася в його серце, і він почув обіцянку: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї” (Лк.23,43). В житті кожного з нас є багато недоліків, але коли ми приходимо до Ісуса з розбитим, сокрушеним серцем, Він перемінить нас своєю любов’ю. “Жертва Богові – дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить” (Пс. 51,17). Іноді тільки тоді, коли ми є розламані, розбиті аж до відчаю, ми усвідомлюємо, наскільки ми є обмежені, як досконало надіятися на Бога. Іноді лише тоді, коли ми є розбиті, ми упокорюємося перед Богом, даємо Йому простір діяти у нашому житті. Дорогі брати і сестри, cьогодні Україна занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора, тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 18 грудня 2022 року Божого,м.Старий Самбір Детальніше...

Владика Ярослав освятив престіл в храмі св. Миколая, в Старому Самборі [фото]

18 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Миколая Чудтворця в м. Старий Самбір. З нагоди храмового свята єпископ освятив новий престіл, а також оновлений феретрон з іконами святого Миколая та Богородиці Неустанної Помочі. Відтак архиєрей відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Михайла Николина (декана Старосамбірського та адміністратора парафії), о. Богдана Добрянського (декана Самбірського), і священиків Старосамбірського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав: Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати

27 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом. Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми. І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї. Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра – і віра незвичайна. Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"». Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного. Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом. Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла. Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: «Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло». Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра, Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але і тут, на землі! Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті. Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір. Дорогі брати і сестри, вже дев’ятий місяців як на вашій землі московія розв’язала божевільну війна. По наших містах лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Наші міста безжалісно обстрілюють гради ракет які несуть біль, смерть, голод, спрагу і холод. Однак попри величезну трагедію, яку зараз переживаємо, наш народ не занепадає духом і не впадає у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, народ, що страждає, молиться і бореться, чинить опір рашистські московії. Тому сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного віруючого народу. «Тільки віруй», що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Молімося, нехай прийде воскресла весна, там де ми стоїмо до кінця і нас не зламає війна, бо наша віра єднає у Бозі серця, щоб Україна навіки жила, бо Україна це наша земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 27 лютого 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Дрогобичі вшанували пам’ять жертв Голодоморів [фото]

Поминальну молитву очолив владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ у співсужінні з владикою Василем Тучапцем, Екзархом Харківським та священниками дрогобицького деканату. У своєму слові Владика Ярослав звернувся до всіх присутніх:  Детальніше...

Владика Ярослав освятив храм св. архистратига Михаїла в м. Судова Вишня [фото]

  21 листопада у м. Судова Вишня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, освятив храм св. архистратига Михаїла. Відтак архиєрей відслужив у новоосвяченому храмі Божественну Літургію у співслужінні о. Володимира Пустельника (декана Судовишнянського), о. Михайла Чамарника (адміністратора храму) і священиків Судовишнянського, Мостиського, Бориславського деканатів. Детальніше...

Владика Ярослав: Сьогоднішнє Боже Слово показує нам Ісуса Христа, Який повертає гідність людині

  20 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...