Служіння ближньому – дияконія – в житті УГКЦ

Посинодальне послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2016 року до духовенства, монашества і мирян Що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили (Мт. 25, 40). Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні брати і сестри в монашестві! Дорогі браття і сестри в Христі! Зібравшись на Священному Синоді в Брюховичах біля Львова 4−11 вересня 2016 року Божого, ми, єпископи УГКЦ, зосередили особливу увагу на дуже важливому аспекті християнського життя, а саме на служінні ближньому – дияконії, тобто на соціальному служінні Церкви. Це служіння випливає з нашої природи як дітей Божих і проявляється на всіх рівнях життя кожного Христового учня: в особистому та сімейному житті, у парафіяльній спільноті, у кожній єпархії та на всецерковному рівні. У сучасному контексті війни та вимушеного переселення багатьох наших співвітчизників із Криму та Донбасу тема служіння ближньому стає особливо актуальною. Тому в цьому Посинодальному посланні бажаємо подати кілька думок для глибших роздумів і вказати деякі напрями для служіння ближньому в нашій Церкві. Кожен із нас уже в перший момент християнського буття одержав особисте доручення служити ближньому, навіть якщо більшість із нас цього моменту не пам’ятають, бо були ще немовлятами. Адже наприкінці Чину Хрещення священнослужитель подав нам запалену свічку, кажучи такі слова: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся у всьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг/могла світло вийти Йому назустріч зі всіма святими й увійти беззаборонно у чертог небесної слави Його і царювати з Ним у безконечні віки. Амінь». Цi «добрi дiла», якими ми покликанi просвiчуватися, – це дiла милосердя, через якi ми даємо ближньому в потребi можливість пережити присутнiсть всемилостивого Бога у своєму життi. Саме тепер, завершуючи Ювiлейний рiк Божого милосердя, ми маємо слушну нагоду пригадати собi, що милостивий Господь спiшить допомагати іншим людям нашими ногами, пiдтримує хворих i немiчних нашими руками, вислуховує скривджених нашими вухами, потiшає засмучених нашими устами, несе слабких на наших плечах, пригортає інших до Себе нашими серцями. Іншими словами, покликання кожного християнина – бути іконою Божої доброти й любові у світі. А обіцянка, дана нам у Таїнстві Хрещення про царювання з Господом у безконечні віки, припускає, що ми вже тут, на землі, відчуваємо свою «царську» відповідальність за дияконію. Уже на сторінках Старого Завіту натрапляємо на численні слова та заклики, якими наш Творець вимагає особливої уваги до бідних, котрими є ті, що позбавлені елементарних матеріальних засобів для прожитку, – чужинці, вдови та сироти: «Бо Господь, Бог ваш, Бог над богами й Господь над володарями, Бог великий, могутній і страшний, що не зважає на особу й не бере дарунків, що творить суд сироті й удовиці та милує чужинця, даючи йому хліб і одежу» (Втор. 10, 17–18). Вибраному народові Господь подає чіткі інструкції щодо ставлення до убогих: «Справді, вбогі ніколи не переведуться на землі, тому то я тобі й заповідаю: щедро розтулюй свою долоню для свого брата, для нужденного й для вбогого в твоїй землі» (Втор. 15, 11). Господь бажає, щоб Божий народ був чутливим до потреб своїх нужденних братів і сестер і щоб віддавав Йому прославу жертвою та милостинею для потребуючих. У Книзі Товита читаємо: «Роби милостиню з того, що маєш. А коли милостиню робиш, око твоє нехай не буде скупим. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе» (4, 7-8). У Книзі пророка Ісаї уже говориться про діла милосердя як про світло, яке просвічує душу і все довкілля доброчинця: «…коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь» (58, 10). А в Приповідках читаємо: «Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і Він йому відплатить за його добродійство» (19, 17). У Новому Завіті велика частина знаків і Господніх чудес є ділами Божого милосердя. Коли учні Івана Хрестителя питають Ісуса, чи Він є Месія, то чують відповідь: «Ідіть і сповістіть Іванові про те, що чуєте і бачите: сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується добра новина» (Мт. 11, 4–5). Тож Христос дає зрозуміти, що можна пізнати, ким Він є, за Його ділами, і закликає своїх апостолів творити те саме: «Істинно, істинно говорю вам: Хто в Мене вірує, той так само діла робитиме, що їх Я роблю. А й більші від них робитиме, – бо Я вже йду до Отця Мого» (Ів. 14, 12). Отож Господь заповідає нам усім виходити назустріч тим, хто відчуває потребу в нашій допомозі: «Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся» (Мт. 5, 42). Він вказує нам, що кожне діло милосердя, зроблене ближньому, немовби зроблене Йому: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Там само 25, 40). Водночас застерігає нас, щоб, чинячи діла милосердя, ми не були марнославними та честолюбними: «Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Там само 6, 1–4). Милостиня була складовою частиною життя Церкви апостольських часів. У Діяннях апостолів говориться про Тавиту, яка була «повна добрих діл та милостині, що чинила» (9, 36), і про сотника Корнилія, що «чинив народові великі милостині й завжди Богові молився» (Ді. 10, 2). Святий Павло заохочував Церкви в Коринті та Галатії допомагати братам у потребі: «А щодо збірки на святих, то робіть і ви так, як я був наказав Церквам галатським. Першого дня тижня кожний з вас хай відкладає в себе, збираючи, що може заощадити, щоб збірок не робити тоді, коли сам прийду. А коли прийду, пошлю тих, що їх ви вважатимете, з листами, щоб вони віднесли ваш дар у Єрусалим» (1 Кор. 16, 1–3). В іншому місці св. Павло писав: «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо» (2 Кор. 9, 6-7). Новий Завіт особливим чином поєднує дві найбільші заповіді: любові до Бога і любові до ближнього. Пише-бо св. Іван Богослов: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від Нього: хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (1 Ів. 4, 20-21). Коли ми хочемо любити Бога, то мусимо виявити цю нашу любов через добре ставлення і турботу про ближнього. Коли ми в храмі вчимося любити Бога, слухати Його Слово, освячуємося Святими Таїнствами, отримуємо Господню любов, то це для того, щоб, виходячи із храму, ми віддавали те, що отримали: служили «літургію після Літургії», чинячи діла милосердя. Ми ніколи не будемо вповні християнами, якщо лише прийматимемо, братимемо щось від Бога. Наше покликання любові − служити Богові через служіння потребуючій людині. Християнське життя, як свідчення безкорисливої любові та уваги до іншої особи, має стати нашим повсякденним стилем життя, а не лише епізодичною благочинністю, яка не породжує справжньої відповідальності. Про незамінність і важливість дияконії в житті Христових учнів свідчить увесь досвід і наука Церкви від початків і аж до нинішніх днів. Так, у своєму Першому посланні до коринтян св. папа Климент (+99 р.), повчає, що спасіння, дане через віру в Ісуса Христа, не звільняє християн від добрих діл: «Отож що будемо робити, браття? Чи ми станемо лінивими в доброчинності та припинимо практику любові? Боже борони, щоб ми обрали такий шлях! Радше спішімо з усією силою та готовістю ума чинити всяке добре діло» (33, 1). Особливим чином св. Іван Золотоустий (349−407 рр.) закликав заможних християн столичного Царгорода до дияконії: «Чи ти насправді хочеш віддати шану Тілу Христовому? Тоді не нехтуй Ним, коли Він нагий. Коли ти (у храмі) Його вшановуєш шовковими шатами, не занедбуй Його надворі, коли Він гине від холоду та нагості» (До Євангелія від Матея, Гомілія 50, 4). У наш час римські архиєреї постійно нагадують про особливу місію Церкви, яка полягає в служінні ближньому. Вельми промовистим щодо цього є навчання теперішнього Єпископа Рима, Папи Франциска, який закликає Церкву йти на периферії, щоб занести світло Божої любові й Божого милосердя всюди, де люди зазнають страждання, смутку й недолі: «Скільки ж ситуацій невпевненості й страждання у нинішньому світі! Скільки ж ран на тілі багатьох, які вже не мають більше голосу, бо їхній крик ослаб і згас через байдужість багатих народів. Церква покликана обмивати ці рани оливою потішення, перев’язувати милосердям і лікувати їх солідарністю й належною увагою. Не впадаймо в байдужість, яка принижує, у звичку, яка присипляє дух і не дозволяє відкрити новизну, у цинізм, який нищить. Розплющмо наші очі, аби побачити біду світу, рани стількох братів і сестер, позбавлених гідності. Відчуймо себе провокованими, чуючи їхнє волання про допомогу. Наші руки нехай потиснуть їхні руки, притягнімо їх до себе, аби вони відчули тепло нашої присутності, приязні й братерства» (Булла «Обличчя милосердя», 15). Святіший Отець Франциск, як справжній учитель віри, не тільки закликає до вразливості щодо убогих. Він сам перший дає приклад жертовного служіння вбогим і знедоленим, зокрема і в ставленні до українського народу. Це засвідчив збір пожертв, проведений в усіх католицьких парафіях Європи, який разом із щедрим особистим даром Святішого Отця став основою гуманітарної акції «Папа для України». Цей безпрецедентний жест милосердя і співчуття, який виявив до нас Папа Франциск, спонукає нас до глибокої вдячності, а водночас до щедрості й жертовності стосовно тих, хто зазнає несправедливості і кривди. Українська Греко-Католицька Церква впродовж своєї тисячолітньої історії постійно давала приклад жертовного служіння рідному народові, особливо в буремні часи утисків, бездержавності й поневолення різними супротивними потугами, як рівно ж і в період внутрішньодержавних та суспільних криз.  Як не згадати велике діло соціального служіння Галицьких митрополитів, зокрема Йосифа Сембратовича (1821−1900 рр.), який своєю діяльністю практично викоренив недугу алкоголізму серед мешканців тогочасної Галичини. Знаменно, що своє Пастирське послання, присвячене протидії пияцтву та алкоголізму, митрополит назвав «О достоїнстві чоловіка», підкреслюючи цим, що будь-яка невпорядкована пристрасть чи залежність руйнує самі підвалини людської гідності й самоповаги, а відновлення фізичного та морального здоров’я повертає людині її первісну гідність і красу. Особливого розвитку соціальне служіння Церкви набуло за митрополита Андрея Шептицького. Священики очолювали кооперативний рух у селах і містах, сестри-монахині засновували дитячі садки – захоронки. Сам митрополит докладав величезних зусиль до відродження української науки й мистецтва, а своїм пророчим словом утверджував серед вірних здоровий спосіб життя, захищав інститут сім’ї, дбав про виховання молоді в дусі євангельського патріотизму і любові до ближнього. Упродовж свого довголітнього архиєрейського служіння праведний Андрей Шептицький часто звертав увагу на незамінність діл милосердя як вияву живої віри і любові: «Свою християнську любов треба ділами доказувати! Всяке тут говоріння пусте, коли за ним не йдуть діла!» (Пастирське послання «Найбільша заповідь», 1901 р.). За його словами, «нема певнішого способу заслужити на Боже милосердя, як милосердя стосовно ближніх» (Пастирське послання на Великий піст, 1929 рік). Митрополит Андрей розумів, що в ділах милосердя Євангеліє стає видимим, а наша віра осягає спасенну конкретність. У часи комуністичного режиму, коли на матірніх землях Церква була переслідувана, ми відчували велику солідарність і щедру підтримку з боку наших вірних на поселеннях. Там українці, згуртовані навколо своїх пастирів під проводом ісповідника віри патріарха Йосифа розбудовували не тільки церковне життя, а й соціальне служіння: школи, гімназії, вищі навчальні заклади, жіночі й молодіжні організації, будинки для людей похилого віку тощо. Наші парафії ставали місцем дуже активного громадського життя, плекаючи в душах вірних любов до Бога і до рідного стражденного народу. Вийшовши з підпілля, наша Церква в Україні почала відбудовувати свої структури – парафії, монастирі, навчальні заклади, і відразу посіла активну громадянську позицію, чим здобула авторитет не лише серед власних вірних, а й серед усіх людей доброї волі в Україні. Захист ненародженого життя, рух за тверезість, душпастирські програми подолання недуги корупції, підтримка сімейних цінностей, регулярні відозви за чесність і прозорість політичних процесів, капеланське служіння в українському війську, у в’язницях та лікарнях, духовний супровід мирних змагань народу за власні права й свободи – ось далеко не повний перелік тих ділянок, в яких Церква підносила свій голос на захист гідності людини й гармонійного розвитку всього суспільства на основі Божого закону. Окремо слід згадати нинішні страждання, спричинені війною в Україні. Важкі випробування, які випали на нашу долю, показали також небувалу жертовність і самопосвяту нашого народу в Україні та на поселеннях сущого. Ми дякуємо Богові за ці благородні пориви української душі, свідками яких ми стали за останні три роки змагань за кращу долю рідного народу. Проте ще надовго залишатимуться закликом до милосердя, солідарності й чинної любові тисячі вбитих, десятки тисяч важкопоранених, мільйони біженців і переселенців. Ми не маємо права звикнути до їхнього страждання, стати нечутливими до їхніх зойків, проходити байдуже попри їхню недолю. Навпаки, нехай виявом нашої живої віри  стане ще більша солідарність із постраждалими від війни і нехай ця солідарність набере практичного виміру, залежно від потреб конкретної родини чи людини та відповідно до можливостей парафіяльної спільноти. Українська Греко-Католицька Церква покликана здійснювати дияконію як на рівні поодиноких членів, так і на рівні спільнот, до яких ми належимо: християнських сімей, братств, сестрицтв, парафій, монастирів і релігійних згромаджень, єпархій, митрополій і всієї нашої помісної Церкви. Основне, щоб кожний відчув особисте покликання послужити ближньому  і в такий спосіб дати йому пережити Божу любов у своєму житті. Святий Дух у різний спосіб промовляє до нас: когось Він спонукає допомагати потребуючим, які живуть поруч, а когось запрошує до спільної дії, щоб допомогти братам і сестрам, котрі живуть далеко від нас. Передумовою впорядкованого служіння спільноти часто виступає певна організація. В Україні на національному та єпархіальному рівнях добре розвинулася діяльність «Карітасу», організації, яка діє під патронатом і за сприяння церковної ієрархії та яка своїм послідовним свідченням віри й реальним задоволенням потреб нужденних заслужено здобула повагу й довіру не тільки серед вірних Церкви, а й серед багатьох інших громадян. Та все ж ми не маємо права перекладати цей обов’язок служіння лише на якісь структури: державу, соціальні служби чи навіть на згадану щойно церковну організацію. Чинити діла милосердя повинні всі без винятку члени Церкви: єпископ, священик і мирянин, чоловік і жінка, старший і молодший, багатий і бідний. Служіння ближньому – це не привілей найбільш заможних серед нас, а завдання кожного з нас, бо ми завжди можемо знайти таких, що в гіршій ситуації ніж ми. При цьому жертвувати слід з відповідним настроєм, тобто з відчуттям любові до людини, створеної на образ і подобу Бога. Здійснюючи доброчинну діяльність, церковні благодійні організації та групи не мають обмежуватися простим збиранням чи розподілом коштів і речей чи продуктів, а повинні завжди виявляти особливу увагу до особи, яка опинилася в потребі, та виконувати в християнській спільноті вельми цінну виховну функцію, плекаючи в людях соціальну відповідальність, готовність ділитися, повагу, любов та милосердя в дусі Христового Євангелія. Благодійність Церкви, хай на якому рівні вона здійснюється, не може перетворюватися просто на ще один різновид організованої соціальної допомоги. Діла милосердя – це жест любові та щирої уваги, скерований до тих, які потребують нашої допомоги, це нагода дати іншому можливість зустрітися з живим Христом. У рамках програми «Жива парафія» закликаємо кожну парафіяльну спільноту цього року зосередити особливу увагу на дияконії як «зустрічі з живим Христом». У парафії є багато конкретних форм для такого служіння: відвідування хворих, допомога бідним, годування голодних, захист сиріт, підтримка тих, які терплять несправедливо, миротворча діяльність, потіха засмучених, захист ненароджених дітей і т. п. Слід пам’ятати, що насамперед ми несемо відповідальність перед тими потребуючими, які живуть серед нас. А відтак, по змозі, парафія повинна підтримувати харитативну діяльність Церкви на регіональному, національному та міжнародному рівнях.   Якщо цього ще не зроблено, у кожній парафії належить створити харитативну групу чи парафіяльний осередок «Карітасу», які б ставили собі за мету залучати вірних до свідчення милосердної Божої любові, чи то стосовно членів самої парафіяльної спільноти, чи то «у світі». За підтримки єпархіального «Карітасу» такий осередок має бути відповідальним за підготовку всієї парафіяльної спільноти до реалізації обов’язку перетворити віру на конкретні діла милосердя. Він також повинен виховувати осіб та групи, які постійно компетентно працюватимуть у Церкві у сфері благодійної діяльності. Утім, щоб виявити милосердя і любов до ближнього, не треба йти далеко. Часто ті, хто спраглий нашої уваги, доброти, підтримки, розуміння і любові, є поруч із нами: у сусідньому будинку, на тій самій сходовій клітці, під одним дахом. Передусім маємо глянути милосердними очима на членів своєї родини. Сім’я є місцем зростання у вірі, школою служіння і любові. Невипадково святий Павло пов’язує стан віри зі станом взаємної підтримки і турботи одне про одного в родині: «А коли хтось про своїх, особливо ж про домашніх, не дбає, той віри відцурався: він гірший, ніж невірний» (1 Тим. 5, 8). Навпаки, сім’я, в якій панує дух взаємної любові й підтримки, стає джерелом милосердя, що напуває потоками любові багатьох людей із ближчого і дальшого оточення. Саме до цього скерована і благодать, яку отримує подружжя в день вінчання, засновуючи християнську сім’ю як домашню Церкву – спільноту Божої любові й взаємного служіння. Це служіння, починаючись у родині, поширюється далеко за її межі. Гарно про це говорить молитва з Чину вінчання: «І дай їм від роси небесної з висот і від достатку земного, наповни їх доми пшеницею, вином і оливою, і всяким добром, щоб вони подавали потребуючим». Вірні УГКЦ покликані також брати участь у різних доброчинних і волонтерських заходах, яких з’явилося чимало в цей час воєнного лихоліття. Будь-яка добра ініціатива може стати конкретною відповіддю на крик брата чи сестри в біді. Церква підтримує кожний вільний вияв турботи охрещених про поодиноких осіб та цілі групи, які перебувають у потребі. Тому ми, як пастирі Церкви, завжди вітаємо ці ініціативи як одну з форм участі всіх вірних у харитативному посланництві Церкви. Дорогі браття і сестри, пам’ятаймо, що бідний Лазар завжди стоїть при воротах нашого дому, подібно як це описано в євангельській притчі. Відкриймо, отже, наші серця йому і проявімо йому Божу любов і милість, якщо не спільною дією Церкви, то приховано й непомітно для людей, щоб нас могли стосуватися слова Господні: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене... Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт. 25, 34–36. 40). Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Від імені Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святих преподобної Параскеви Терновської та мучеників Назарія, Гервасія, Протасія й Келсія, 27 жовтня 2016 року Божого Детальніше...

Представники ректорату ДДС взяли участь у Програмі розвитку управлінських навичок

З 17 по 21 жовтня у Патріаршому центрі у м. Львові відбувся перший модуль програми принципів адміністрування, духовної формації, управління персоналом та фінансового менеджменту. У цьому заході, який пройшов в атмосфері спільної молитви, інтенсивного навчання, дружнього спілкування та взаємного пізнання, взяли участь настоятелі духовних семінарій УГКЦ з України та з-за кордону, а також ієрархи УГКЦ. Захід відбувся за ініціативи самих ректорів та з благословення і за участю Блаженнішого Святослава, Глави й Отця УГКЦ. Детальніше...

У Дрогобичі відбулась святкова академія з нагоди 20-ліття Дрогобицької духовної семінарії [фото&аудіо]

14 жовтня, на празник Покрова Пресвятої Богородиці, в Дрогобичі, в приміщенні Муздрамтеатру ім. Юрія Дрогобича, відбулась святкова академія з нагоди 20-ліття заснування Дрогобицької духовної семінарії. На заході були присутні владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, духовенство єпархії, викладачі, працівники, студенти і випускники семінарії. На свято завітали численні гості, серед яких ректори навчальних закладів УГКЦ і представники вищих навчальних закладів м. Дрогобича. Детальніше...

Глава УГКЦ закликає духовенство долучитися до Дня молитви за мир, проголошеного Папою Франциском

Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, відповідаючи на заклик Святішого Отця, закликав єпископів, душпастирів і богопосвячених осіб УГКЦ 20 вересня 2016 року провести День молитви за мир. Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава та єпископів УГКЦ у Польщі з проханням про молитву за жертв польсько-українського протистояння

Всечесні отці! Преподобні сестри! Дорогі брати і сестри! Другого червня 2016 року група українських релігійних, культурних і політичних діячів та Глави Українських Церков звернулися з відкритим Зверненням до проводу Польської Держави, духовних і культурних діячів та всього польського суспільства, в якому, згадуючи Волинську трагедію, смерть невинних братів і сестер, написали: «Убивство невинних людей не має виправдання… Просимо прощення і рівною мірою прощаємо злочини і кривди, вчинені щодо нас, – це єдина духовна формула, що повинна бути мотивом кожного українського і польського серця, яке прагне миру й порозуміння… Доки житимуть наші народи, доти нам болітимуть рани історії. Але житимуть наші народи лише тоді, якщо, попри минуле, навчимося ставитися один до одного як рівні побратими». Уже багато років католицькі ієрархи польського і українського народів зустрічаються, підписують спільні декларації, щоб минуле, зокрема трагічні часи Другої світової війни, не стали каменем спотикання на дорозі до християнського співжиття наших народів. Восени 1987 року, коли у Східній Європі ще панував тоталітарний комуністичний режим, у Римі зустрілися римо-католицькі єпископи з Польщі і греко-католицькі ієрархи з діаспори, оскільки Церква в Україні перебувала ще в підпіллі. Примас Польщі кардинал Юзеф Глемп сказав тоді: «Ми є винуватцями перед Богом, бо ми грішні; ми винуватці перед братами, бо замало в нас любові. Ми винуватці перед вами - брати-українці, бо не вміли втілювати в життя правди, яка випливає зі святого Хрещення» (Промова в українській Колегії святого Йосафата, 17 жовтня 1987 року). Кожна Церква, вірна своїй місії, мусить беззастережно прийняти вчення Спасителя, що перед тим як приносити жертву Богові, потрібно спершу миритися з братом, який відчуває себе скривдженим (див. Мт. 5, 23-24). П’ятнадцять років тому, 27 червня 2001 року у Львові, перед Божественною Літургією за участю Папи Івана Павла ІІ, під час якої проголошено блаженними 28 синів і дочок нашої Церкви, Блаженніший Любомир Гузар, будучи вірним Христовому навчанню, скерував до Святішого Отця ось ці історичні слова: «Може, комусь буде видаватися дивним, незрозумілим і суперечливим у такий момент прославлення Української Греко-Католицької Церкви згадування про те, що історія минулого століття нашої Церкви знала й темні і духовно трагічні моменти. Вони полягали в тому, що деякі сини й дочки Української Греко-Католицької Церкви, на превеликий жаль, свідомо і добровільно заподіяли кривду своїм ближнім із рідного чи інших народів. За них усіх у твоїй присутності, Святіший Отче, від імені Української Греко-Католицької Церкви прошу прощення в Господа, Творця і Батька нас усіх, як також у тих, кого ми, сини і дочки цієї Церкви, у будь-який спосіб скривдили». Дорогі в Христі! Майже 30 років люди доброї волі з обох наших народів хочуть достукатися до сердець усіх поляків і українців, щоб відкрити їх до прощення і примирення. Сьогоднішній момент у політичній історії Польщі і Європи видається особливо несприятливий для тих, хто не ідеалізує свого минулого. Давній ворог польського і українського народів, що може панувати над нами лише розділяючи нас, прагне роз’ятрити рани минулого, спровокувати новий виток напруги і ненависті між нами та зруйнувати наше спільне європейське майбутнє. Саме тому в цей Святий рік Божого милосердя прагнемо, щоб, за словами святого Папи Івана Павла ІІ, милосердне «прощення, отримане і дароване, було тим лікувальним бальзамом», котрий може оздоровити нашу історичну пам’ять та загоїти рани минулого. Очікуючи відповіді на звернення українських діячів, які запропонували встановлення спільного дня пам‘яті за жертвами нашого минулого і віри в неповторення зла, просимо, щоб у неділю, 10 липня, під час вшанування жертв Волинської трагедії 1943 року відправити панахиду за всіх, хто протягом століть загинув внаслідок польсько-українського протистояння. У заупокійних молитвах нашої традиції є такі слова: «Я образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні. Ущедри Твоє створіння, Владико, і очисти Твоїм милосердям, і бажану батьківщину подай мені, і вчини мене знову жителем раю». Хай правда про Божий образ, якого не може знищити найтяжчий гріх, дає силу кожному християнину перемагати ненависть у собі. Хай надія на Боже милосердя спонукає всіх до наслідування Чоловіколюбця.  + СВЯТОСЛАВ, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, Отець і Глава УГКЦ + ЄВГЕН (Попович), Архиєпископ і Митрополит Перемишльсько-Варшавський  + ВОЛОДИМИР (Ющак), Єпископ Вроцлавсько-Гданський Київ-Перемишль-Вроцлав, 4 липня 2016 року Божого   Усім отцям-душпастирям нашої Церкви в Польщі та Україні доручаємо прочитати це Звернення вірним у неділю, 10 липня, після кожної Божественній Літургії та просимо відправити панахиду за поляків і українців, які протягом століть загинули внаслідок протистояння між нашими народами. Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів на Страсний четвер

Всесвітліші, всечесні та преподобні отці - дорогі співбрати в Христовому священстві! Любі брати-семінаристи! У Святий і Великий четвер, день, коли наш Господь і Спаситель на Тайній вечері установив Святі Таїнства Євхаристії та Священства, душею і серцем полиньмо до джерела нашого священства – Ісуса, Сина Божого і Слуги Господнього. Саме сьогодні, коли бачимо Його крайнє упокорення, коли споглядаємо із благоговійним трепетом, як Він умиває нам ноги перед своїми страстями, зачерпнімо з цього джерела силу Духа Святого для оновлення нашого священичого служіння.  Кожен із нас, хто отримав Святе Таїнство Священства, став учасником служіння самого Ісуса Христа. Щоразу, коли прагнемо відкрити для себе зміст цього Христового Священства, прислухаймося до голосу нашого найвищого Архиєрея, який каже нам цього святого дня: «Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив. Істинно, істинно говорю вам: слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто його послав. Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете» (Ів. 13, 15–17). Ісус Христос говорить до нас не лише в момент нашого покликання чи священичих свячень. Його пастирський голос супроводжує нас упродовж усього нашого служіння. Господь промовляє до нашого священичого сумління через болі, страждання і потреби нашого народу. Це Він кличе нас на передову, де віддають за Україну своє життя найкращі сини і доньки нашого народу. Це Його голос веде нас до вимушених переселенців і просить нас бути повсякчас присутніми серед тих, хто постраждав від війни. Це живий Христос, наш Первосвященик за чином Мелхіседека наказує нам бути голосом правди в нашому суспільстві, захисниками християнської родини, провідниками нашого народу у відбудові української державності на твердих підвалинах Божого закону, – бути непримиренними до морального зла і зіпсуття. У всіх цих закликах нашого Божественного Вчителя відображається суть Його і нашого священичого покликання, як про нього висловився Господь Ісус в родинному місті Назареті: «Дух Господній на Мені... оповістити рік Господній сприятливий». Ось тому-то,  дорогі співбрати, учасники небесного покликання, мусимо сприйняти як скеровані особисто до нас слова з Послання до євреїв: «Коли ви сьогодні почуєте його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці сварки… Глядіть же, брати, щоб у когось із вас не було серця лукавого в невірстві і щоб воно не відступило від живого Бога, а, навпаки, підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «сьогодні», щоб хтось із вас не став запеклим через обманство гріха. Бо ми стали учасниками Христа, якщо додержуємо до кінця твердо нашу віру, як на початку» (3, 7–8, 12–14). Цього року наш народ відзначатиме 25-ту річницю Незалежності України. У зв’язку з цим слід наголосити, що саме в цей час, в оце наше «сьогодення», про яке ми чули в Посланні до євреїв, в особливий період боротьби і змагання за свободу, гідність і достойне майбуття, наш люд дуже потребує чути голос своїх священиків, котрі були б прикладом чесності та не боялися викривати всяке зіпсуття в нашому суспільстві, особливо те, яке звемо корупцією і зловживанням владою і яке нищить нашу незалежність. Щодо цього народного лиха Катехизм «Христос – наша Пасха», який ось уже п’ять років маємо як настільну книгу кожного священнослужителя, навчає: «Одним із виявів зловживання державною владою в корисливих цілях є корупція та хабарництво. Вони руйнують державу та спотворюють суспільні відносини. Рівень корупції є своєрідним показником морального стану суспільства в цілому та кожної окремої особи як члена суспільства. Корупційну дію вчиняють як ті, що вимагають хабара та приймають його, так і ті, що пропонують хабар та дають його» (п. 967). «[Корумпована] влада втрачає своє призначення, перестає бути представником і захисником громадян, перетворюючись на загрозу для них. Християнин не може брати участі в корупційних діях і не повинен мовчати, коли це роблять інші» (п. 966). У зціленні від цього морального зла особлива роль належить Христовому священикові. Це вам, дорогі отці і браття, наш Господь доручив дбати про спасіння людських душ. Особливим джерелом звільнення від гріха корупції як усього суспільства, так і кожної особи зокрема, є Святе Таїнство Сповіді. Разом із владиками нашого Синоду скеровую до вас такий заклик-прохання: «Душпастирі нехай чувають над сумлінням своїх вірних та під час уділення Таїнства Покаяння звертають увагу каяників на гріх корупції, пояснюючи його велику небезпеку, яка в деяких випадках може навіть стати перешкодою для спасіння їхньої безсмертної душі». Тут прагну подати вам, а радше пригадати, кілька практичних душпастирських принципів, які можуть бути корисними під час уділювання Святого Таїнства Покаяння, зокрема у випадку гріхів корупції. Передусім належить пам’ятати, що гріх корупції, подібно як і гріх крадежу, може бути тяжким або легким залежно від великої або малої матерії такого вчинку. З’ясовуючи стан сумління пенітента, слід мати на увазі, що особиста відповідальність за цей гріх може бути більшою або меншою відповідно до повноти усвідомлення та добровільності вчинку, як також певних обставин, які впливають на нього. Проте корупція завжди є об’єктивним моральним злом, за яке винен у ній несе особисту моральну відповідальність. Накладена у Сповіді покута за гріх корупції повинна бути відповідною до його важкості, повноти усвідомлення та добровільності, а також кількості вчинених гріховних проступків. Коли особа, що приступає до Святого Таїнства Сповіді, свідомо і добровільно відмовляється покаятися у вчиненому гріху корупції чи не виявляє жалю за цей проступок, не постановляє виправитися та уникати цього гріха в майбутньому, то сповідник не може уділити такій людині благодаті розрішення та не повинен допускати її до Святого Таїнства Євхаристії. Душпастирям слід рівно ж мати на увазі, що гріх корупції за своєю природою часто пов’язаний із нанесенням поважної шкоди як поодиноким особам (наприклад, у разі несправедливого судового вироку), так і всьому суспільству (створення аморальних структур гріха в державі, деморалізація молоді через поширення корупційних схем чи сприяння їм, хабарництво в навчальних закладах). Тому необхідною передумовою для дійсного розрішення є готовність пенітента зробити все, що в його силах, щоб виправити завдану кривду. Без вияву такої готовності, особливо в разі поважної шкоди, яка настала внаслідок гріховних дій, священик не повинен уділювати розрішення. Великою бідою українського суспільства є те, що сумління навіть віруючих українців не цілком чутливе до гріха корупції та наче приспане цим моральним злом навіть у тих, хто вважає себе практикуючим християнином. Отож сповідник повинен остерігатися поблажливості та фальшивого виправдання вчинків особи, що кається у такого типу діяннях. Перед священнослужителем постає особливе завдання правильно інформувати пенітентів про моральне зло корупції, всіляко заохочувати їх до безкомпромісності стосовно цього явища та давати мудрі поради, як уникати цього гріха в майбутньому. Саме ви, достойні отці-душпастирі, повинні подавати особистий приклад у протидії корупційним вчинкам. На цьому наголошував Блаженніший Любомир у своїх повчаннях: «Особлива відповідальність лежить на священиках, які, несучи до людей Боже Слово, покликані бути для них моральним прикладом і взірцем. Грошолюбство пароха може завдати його парафіянам духовну травму, яку важко буде загоїти. І навпаки, життя священика в євангельській правді стає опорою для всіх слабосилих» (Послання на Великий піст 2008 р).  Ось чому ваше особисте життя, ваші наміри, думки та життєві горизонти мають скеровувати наших вірних до євангельських ідеалів правди і добра, на основі яких зможе преобразитися і все наше суспільство. Насамкінець хотів би застерегти перед ще одним виявом корупції, який не має права на існування в нашому церковному житті. Христова Церква, починаючи від служіння самого апостола Петра, вважала особливим злочином і гріхом проти першої Божої заповіді симонію. Коли хтось, будучи заплямований гріхом корупції, торгує святими речами чи через хабарництво шукає церковних урядів, то зневажає Духа Святого, що діє в Церкві, підриває в людей віру в Бога та прирікає на вічну погибель власну душу. Церковне право виразно каже, що призначення уряду чи зречення його, здійснене через симонію, є недійсним на підставі самого права (пор. ККСЦ, кан. 946, 968). «Хто, вживаючи симонії, уділяв свячення або його прийняв, повинен бути позбавлений духовного стану; якщо ж уділяв або прийняв інші Святі Тайни, вживаючи симонії, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки» (ККСЦ, кан. 1461). «Хто уряд, служіння або інше завдання в Церкві, вдаючисть до симонії, одержав, надав, або яким-небудь чином присвоїв, або незаконно утримує, або передав іншим, або виконує, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи великої екскомуніки» (ККСЦ, кан. 1462). Відчуваючи особливу відповідальність перед Богом за долю Церкви і народу, кличу вас, дорогі отці і браття, властивими нам духовними та просвітницькими засобами активніше долучатися до широкого антикорупційного руху задля очищення і морального оздоровлення нашого суспільства. Ми маємо численні приклади в нашій історії, що саме наше духовенство, на заклик своїх владик, ставало провідником морального оздоровлення українського народу і рятувало його майбутнє. Достатньо згадати лише рух тверезості, який очолила наша Церква в Галичині наприкінці 1860-х років на заклик митрополита Йосифа Сембратовича. Тоді вдалося врятувати від погибелі великі маси народу саме завдяки тому, що священики перейнялися цією справою, невтомно трудилися для викорінення пияцтва та подавали добрий приклад власним життям. Я щиро вірю, що святих і ревних пастирів і сьогодні не бракує в нашій Церкві, – не бракує священиків, які чують голос Христа, що кличе до цього великого та непростого завдання, та не затвердіють серцем, як про це говорить Послання до євреїв, але і в наш час будуть готові прийняти цей пастирський виклик і встануть до боротьби з корупцією, що є найгрізнішим внутрішнім ворогом нашої молодої держави. У це свято Христового Священства хочу від усього серця ще раз привітати вас, наші священнослужителі, подякувати всім тим, які чесно і віддано здійснюють своє священиче служіння, не шукаючи людської похвали, але тільки прагнучи спасіння повірених їм душ. Дякую нашим військовим капеланам та всім душпастирям, які посеред лихоліть війни несуть народові Добру новину, утверджуючи в серцях людей надію і віру у всепереможну силу любові. Дякую вам, що віддано молитеся правило Часослова за Божий народ, навчаєте його словом Божественного Євангелія та освячуєте гідним уділенням Святих Таїнств. Дякую, що разом зі своїм народом тішитеся його радостями і вболіваєте над його болями. Дякую, що разом зі своїми родинами терпите матеріальні нестатки та опікуєтеся потребуючими. Сам Господь, який бачить вашу жертву, винагородить вас сторицею і через вас благословлятиме нашу Церкву і наш народ. Нехай всемилостивий Господь у цей Святий рік Божого милосердя наповнить вас своєю благодаттю, підтримає всі ваші добрі починання та довершить у святості всяке благе діло.  Пресвятая Богородице, Двері Милосердя, покрий нас своїм святим омофором! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святої преподобної Марії Єгипетської, 14 квітня 2016 року Божого Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава з приводу тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи

Я кличу сьогодні проти вас на свідків небо й землю; життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству. Втор. 30, 19 Дорогі в Христі! Двадцять шостого квітня минає 30 років із часу аварії на Чорнобильській атомній електростанції, яка призвела до найбільшої в історії людства соціально-екологічної атомної катастрофи. Внаслідок вибуху реактора і радіаційного забруднення безмірних просторів постраждали мільйони людей. Сотні тисяч були змушені покинути свої домівки, тікаючи від нищівної дії радіації, багато хто втратив здоров’я і навіть життя. Мільйони людей ще й сьогодні живуть на забруднених територіях. Особливо від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС постраждали ліквідатори, які ціною свого здоров’я та життя зупинили поширення вбивчої радіоактивної хвилі і не допустили атомної катастрофи ще більш глобальних масштабів. Пам’ятаючи про цей їхній жертовний чин, у вдячності й пошані має нині схилити перед ними голову весь наш народ і цілий світ. Навіть через три десятки років від цієї трагедії мусимо з жалем припускати, що Чорнобиль ще довго буде «плодоносити» на нашій землі і в сусідніх країнах. Нині ми можемо побачити лише верхівку айсберга багатогранних медичних, соціальних, економічних та екологічних проблем, які фокусуються в долях постраждалих. Їхній біль стає ще дошкульнішим на тлі суспільної байдужості та недостатніх зусиль з боку державної влади. Справді, багато постраждалих від Чорнобильської катастрофи почуваються забутими і залишеними сам-на-сам зі своїми хворобами, проблемами та щоденними викликами. Самотність у болі є подвійним болем. Радіація отруює навколишнє середовище та нищить людське тіло, натомість байдужість руйнує душу людини, заподіюючи смерть таким фундаментальним почуттям, як милосердя, співчуття і солідарність із стражденними. А без цих почуттів людське середовище перетворюється на пустелю, в якій майже неможливо жити. Святіший Отець Франциск проголосив 2016 рік Роком Божого милосердя, що є особливим імпульсом для пробудження приспаного плином часу і байдужістю сумління та вияву чесноти солідарності стосовно всіх потребуючих, а зокрема – постраждалих від наслідків Чорнобильської аварії. Кожен зрілий християнин, кожен свідомий громадянин і кожна відповідальна громадська чи державна інституція повинні зробити все від них залежне, щоб простягнути руку дієвої допомоги тим, хто донині несе хрест наслідків цієї техногенної катастрофи. До чинної любові й солідарності з постраждалими закликаю особливо духовенство і мирян нашої Церкви. Ревною молитвою, захистом справедливих прав постраждалих, щирою людською підтримкою маємо виявити їм нашу близькість і християнське милосердя. Проте пам'ять про Чорнобиль означає не лише плекання вдячності ліквідаторам і турботу про захист прав постраждалих. Вона передбачає рівно ж відповідальне ставлення до Богом даного створіння. Трагедія тридцятирічної давнини чітко показала, якою загрозою для людства може стати технічний прогрес, поставлений на служіння ідеології та позбавлений етичних і моральних принципів. Господь дає людині велику владу над створінням, проте цей дар передбачає і неабияку відповідальність, – відповідальність за природні ресурси та навколишнє середовище, яке є нашим спільним домом і має бути затишним та безпечним помешканням для прийдешніх поколінь. Одначе навіть поверховий погляд на хижацьке ставлення до природи, на засміченість наших річок, полів і доріг, на безоглядне вирубування лісів і карпатських схилів дає підстави ствердити про наявність у нашому суспільстві руйнівної моральної вади – невдячності супроти Творця і гідної кари безвідповідальності перед наступними поколіннями. Справжня і жива пам’ять – це вироблення постійно діючих механізмів захисту та надання належної соціальної опіки всім, хто постраждав від цієї мегакатастрофи. Навіть більше, пам'ять про це атомне лихо вимагає відповідної політики у сфері енергетики, щоб вона керувалася пріоритетом етики над технікою і стояла на служінні гарантуванню основоположних прав та оправданих потреб людей, а не загрожувала їх благополуччю і життю. Відповідно, необхідно розвивати та впроваджувати більш сталі та безпечні для людини й довкілля джерела енергії. Дорогі в Христі! Двадцять шостого квітня об’єднаймося в молитві за упокій душ усіх, хто став жертвою Чорнобильського лиха, благаючи, щоб воскреслий Спаситель прийняв їх у свої вічні батьківські обійми. Водночас прохаймо Господа зіслати на нашу землю свого Святого Духа, який оживляє і відновлює обличчя землі (пор. Пс. 104, 30). Нехай цей Дух воскреслого Христа торкнеться наших сердець, наповнить їх страхом Божим, пошаною природи і любов’ю одне до одного. Нехай усіх нас береже своєю материнською опікою Пресвята Богородиця – Цариця і Мати української землі! Благословення Господнє на вас! + СВЯТОСЛАВ Дано у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, в Лазареву суботу, 23 квітня 2016 року Божого Детальніше...

Пасхальне послання Блаженнішого Святослава (2016)

Христос воскрес! З дівственного лона з’явився первенець – Христос, якого, як людину, Агнцем названо і непорочним, бо не зазнав гріховної скверні. Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься. Пісня 4 Канону Пасхи Дорогі в Христі! Сьогодні ми знову по всій Україні й на поселеннях вітаємо одне одного зі світлим святом Воскресіння Христового. «Христос воскрес!» - цей благовісний привіт для нас, християн, є початком і кінцем нашої проповіді, серцевиною нашої віри, основою нашої надії та звершенням нашої любові. Хоч це вже третій рік, коли ми зустрічаємо Христову Пасху в контексті нового для українського народу хресного ходу - війни і знущання з боку сил зла, цей день щоразу оновлює нас у радості й надії Божих дітей, упевнених у Господній перемозі над диявольськими підступами, брехнею і злобою. З дівственного лона з’явився первенець – Христос, якого, як людину, Агнцем названо. Яка незбагненна глибина Божого милосердя до людини! Господь «не одвернувся до краю від створіння свого, яке Він створив, і не забув діла рук своїх» (див. Анафора Літургії Василія Великого). У переломний момент людської історії Творець Всесвіту тихо, без великого розголосу увійшов в людську історію в спосіб нечуваний і неочікуваний. Єдинородний Божий Син став первенцем Діви з Назарета, щоб як єдиний святий і непорочний, без гріховної плями, принести себе в жертву спасіння нашого ради. Чи потребує Господь Бог людської жертви? Зовсім ні! Це ми, що створені на Божий образ і подобу, маємо потребу посвятитися Йому, упорядкувати своє життя згідно з Божими заповідями, визнати, що все, чим ми є, належить Йому. Єдиний, хто був здатний принести таку досконалу жертву Небесному Отцеві, - Богочоловік, Ісус Христос, непорочний Агнець, який, хоч сам невинний, від імені всього людства віддав себе Богові і своїм воскресінням із мертвих простелив нам шлях до вічного життя. Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься. Старозавітна Пасха згадує знаменну подію, коли Господь визволив свій вибраний народ з єгипетської неволі, а смертоносний ангел обминув кожний дім, двері якого були позначені кров’ю пасхального ягняти. Власне, перше значення єврейського слова «песах», яким було названо свято, вказує на образ Божої кари, яка «обходить», «обминає». Тож коли ми співаємо, що Христос - наша Пасха, то звеличуємо Того, через кого маємо можливість уникнути наслідків наших гріхів, але якщо твердо вирішимо вийти з дому неволі гріха і пристрастей, якщо покаємось і підемо слідами Його Євангелія. Він бо спас нас своєю кров’ю! «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти, передбаченого перед заснуванням світу і об'явленого, ради вас, останніми часами» , - читаємо в Першому посланні апостола Петра (1, 18-20). Це слово спасіння, одначе, сприймає не кожен. Говорити про Ісуса Христа - Агнця на хресті розп’ятого, у сучасних обставинах так само проблематично, як це було в часи ранніх християн. Усвідомлюючи це, святий Павло казав: «Бо слово про хрест - глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу!» (1 Кор. 1, 18-19). Хоча Христове Євангеліє проповідується вже майже дві тисячі років, часто стається так, що світ, навіть той, який вважає себе християнським, далі розуміє тільки мову багатства, сили, зброї та влади. Прояви безумства сильних світу цього ніколи не зникають з арени історії. Навпаки, набирають різних форм: імперій, рейхів, союзів, федерацій - на чолі з людьми, які ставлять себе на місце Бога, а власну ницість накидають іншим як мірило істини. Проте водночас у кожному поколінні знаходяться ті, що бачать Божі шляхи, ті, що вміють бути тихими Божими агнцями історії свого народу, ті, що наслідують Божу покору, лагідність і дух жертви, ті, що усвідомлюють - що хрести й терпіння не тільки минають, але що без них немає воскресіння. Такими в нинішніх обставинах є тисячі синів і дочок нашого народу, які жертвують своїм життям за нашу свободу і незалежність. У воскреслому Ісусі, нашому невинному Агнцеві, відкривається нам пасхальна цінність їхньої чистої жертви, що виводить нас з дому неволі, - відкривається нам зміст терпіння всієї України на зорі нового тисячоліття. Найчастіше саме в слабкості та немочі проявляється Божа сила і мудрість. Тому важливо не дати себе ні звести, ні знеохотити в нашій борні, бо те, проти чого ми боремося, - це прояви нечистого духа, який трясеться, валиться на землю, піниться і качається, бо знає, що в крові пасхального непорочного Агнця настав йому кінець (пор. Мр. 9, 17-27). Воскреслий Христос, який через страждання і смерть переводить нас у воскресіння та життя вічне, приходить до нас сьогодні, показуючи рани на своєму прославленому тілі. Як колись до наляканих апостолів, каже до нас, своїх учнів: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших?» (Лк. 24, 38). Скільки ми вже пережили «неможливого», що стало можливим для тих, хто твердо тримався віри у воскреслого Господа! Сімдесят років тому лукавий уже не вперше задумав розіп’яти наш народ і загнати нашу Церкву в гріб. Однак вона, на подив усього світу, воскресла і стала сильнішою ніж будь-коли у своїй історії. На Львівському псевдособорі 1946 року ворог намагався в насильницький спосіб відірвати нас від єдності з Наступником апостола Петра. Проте сьогодні ми є живими свідками того, як кров мучеників та ісповідників нашої Церкви запечатала навіки це католицьке єднання і стала силою невмирущості й воскресіння України, знаком єднання її народу та рушієм оновлення її суспільства. Саме в такому свідченні віри у воскресіння можливе і справжнє єднання Церков України, відновлення єдиної Церкви київського християнства, яку передав нам у спадок рівноапостольний князь Володимир. Дорогі в Христі! Воскреслий Господь кличе нас до досконалості. Утім, джерелом усякої досконалості є лише Він сам - наш Спаситель, який робить довершеним та справді цінним і тривким плід нашого зусилля. Коли нам ще далеко до досконалості, коли наша держава ще не є такою, про яку ми мріємо, не сміймо відмовитися від нашого зусилля - будувати, жити і змагатися за Бога і Україну, бо Христос -наша Пасха! Вітаю всіх вас з нинішнім святом, чи, краще, з нинішньою духовною перемогою Ісуса Христа над ворожою силою і над царством зла. Ще раз усім вам, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої сердечні вітання. Щиро зичу вам благословенних свят Воскресіння Господнього, смачної свяченої трапези та світлої пасхальної радості! Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 20 березня 2016 року Божого Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до молоді

…Хабар губить серце (Екл. 7, 7). Дорога в Христі українська молоде! Квітна неділя є традиційною нагодою звернутися до вас окремим словом. Проте бажаю відразу вас запевнити, що ви завжди є в моєму серці та молитвах і під особливою опікою нашої Церкви, надто тепер, коли випробування, що їх зазнає наша країна вже понад два роки, вимагають від кожного з нас жертовності, відданості та віри. Ми є очевидцями справді історичних подій, величезних змін і викликів. Ба більше, ми отримали справжнє благословення бути співтворцями цих змін, відчути відповідальність за своє життя тепер і за майбутнє, що спільно будуємо. Багато поколінь перед вами щиро прагнули  посідати особисту відповідальність за розвиток українського суспільства, проте вповні не могли її здобути, а вам, молоді люди, вона дана як дар, як великий скарб, що ним ви покликані добре розпорядитися. Сьогодні наша Церква відзначає Торжественний в’їзд Христа в Єрусалим. У цьому святі так символічно і виразно відкривається таїнство Господнього служіння та людського буття: слава і жертва. Прославлений людьми через те, що воскресив Лазаря, Христос входить у Святе місто, щоб страждати і показати славу, яка досі людям була не знана. Саме молодь звернула особливу увагу на новину про Христовий вхід до Єрусалима: ось Той, хто несе зміну; ось Той, хто може здійснити наші мрії; ось Той, Хто веде до свободи! Він таїнственно визволяє від чужої влади і влади фарисеїв, від фальшивої релігії та неправди. Проте свобода чи визволення від іноземного поневолення або внутрішнього гніту не є остаточним завданням. Христос звільняє для вищої мети: для живого спілкування з Богом, будування стосунків з іншими, буття собою, свідомого вибору добра. Саме у свідомому виборі добра, а не в уявній незалежності від усього, полягає справжня свобода. Перед молодими людьми в Україні часто постають питання: що означає дотримуватися Господніх заповідей? Як пристосувати приписи, дані дві тисячі років тому, до свого життя? Сьогодні хочу роздумати над темою, яку цього року наша Церква обрала центральною для свого суспільного послання. Ідеться про боротьбу з гріхом корупції, який, як вірус, поширився на всі сфери нашого життя. Звернімо увагу, що однією з перших дій Христа після входу до Єрусалима було очищення храму – центрального осередку життя ізраїльського люду, місця не лише релігійного, а й суспільного значення. Господь викидає з нього різного роду торговців. Адже там, де йдеться про речі основоположні, про святість, не місце для торгу. Ми можемо тут сміливо провести паралель із важливими суспільними засадами. Бо суспільні правда і справедливість є також речами фундаментальними та принциповими і не можуть бути предметом торгівлі. Корупція руйнує суспільну свободу. Це духовне і моральне поневолення суперечить гідності людини, відбирає майбутнє, викривлює стосунки між людьми. Для корумпованої особи інші люди є просто засобами для досягнення вигоди. Така особа не вміє любити. Папа Франциск каже: «Скорумпований не знає ані братерства, ані приязні, для нього існують лише співучасники». Окремим видом зла, яке багато з вас відчувають найгостріше, є корупція в освіті.  Вона приносить вам моральне спустошення та безнадію. Коли дитина із шкільної лави починає усвідомлювати, що формула успіху – це обман і хитрість, а не талант і праця, то її відчуття справедливості притуплюється. Згодом таке розуміння, що справедливості не існує, а закон можна порушити – учень чи студент несе далі. Христос, який сьогодні входить до Єрусалима, каже нам, що не тільки можливо, а й вкрай потрібно творити простори чесності, вчитися не піддаватися спокусі. Молодь, яка стала рушієм багатьох змін, що їх ми переживаємо зараз, має бути в авангарді звільнення від корупції, насамперед в освіті. І з радістю можемо ствердити, що часто так і є. Однак боляче спостерігати, коли багато з тих, що стояли на Майдані і були готові померти за майбутнє країни та за чесні правила гри, зараз готові йти на компроміси із власним сумлінням заради досягнення якихось маленьких цілей чи тимчасових полегшень. Дати хабар і дістати кращу оцінку, заплатити і отримати готову дипломну роботу, схитрувати і скласти іспит, не докладаючи зусиль… Дорогі молоді люди, ви варті найкращого! Бажайте великого! Не дозволяйте нікому применшувати свої мрії чи амбіції! Вчіться! Працюйте! Будьте чесними! Не давайте хабарів та не мовчіть, коли їх у вас вимагають! Корупція боїться світла і публічності. Для того щоб отримати добру оцінку чи диплом, не потрібно багато – просто чесно вивчіть предмет. Щоб отримати добре місце роботи – просто докладіть зусиль. І так, непомітно для себе, складаючи іспит за іспитом, ви складатимете іспит з життя.  Не бійтеся того, що спочатку почуватиметеся безсилими і вам кричатимуть навздогін: «Дивак! Ускладнює собі життя». Такими самими диваками в очах фарисеїв виглядали молоді люди, які стелили свій одяг перед Ісусом, що входив у царське місто, та зрізали молоде гілля з дерев, вигукуючи: «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!» Спротив корупції викликає шалену протидію тих, хто не бажає змін. Так само і законовчителі вимагали від Ісуса, щоб молодь замовчала. Одначе Його відповідь була: «Якщо вони замовкнуть – каміння кричатиме!» Якщо замовкне сьогодні перед неправдою молоде серце – заволає до Бога сама українська земля!  У корумпованому суспільстві важко відразу змінити всю систему. Ефективною є тактика малих кроків, а принциповість навіть у дрібних речах виховує чуйність. Добро захоплює і поширюється. Ваш маленький чесний вчинок може зворушити навіть найбільш скорумповане серце, а приклад надихнути інших бути стійкими до спокус. Принципова меншість здатна змінювати правила взаємостосунків – ми були свідками цього на українських майданах. Щоб долучатися до змін, які перевершують нас самих, а не залишатися на рівні особистої боротьби, необхідно об’єднуватися. Шукайте однодумців, і будьте певні, що серед ваших ровесників знайдуться тисячі тих, хто скаже: «Я не даю і не беру хабарів!» Цим ви допоможете відновити довіру і дух спільності, які руйнує корупція в нашому суспільстві. Церква завжди вас підтримає в цьому русі чесності. Проте звільнення від корупції не є самодостатнім – це лише свобода «від» чогось: від залежності і поневолення неправдою та злом. Свобода лише як можливість вибору ще не є справжньою. Людина покликана не просто обирати, а обирати добро! Християнська свобода є свободою «для»: для істинної любові, для зросту, для успіху, для перемоги та побудови кращого майбуття. Популярна нині теорія, яка говорить, що головна цінність свободи полягає в самій можливості вибору, нівелює поняття відповідальності за здійснений вибір. Щоб стати господарем власного життя та співтворцем Божої волі – треба бути готовим нести за них відповідальність. Бути вільним – означає обирати благо для суспільства, будувати вільну і незалежну Україну. Оновлення суспільства – це дар від Бога, що актуалізується через наш вибір. Ми не маємо права залишити після себе зіпсоване суспільство. Саме молодь має той дар, щоб спонтанно вибрати добро, Бога і закон, як ті молоді люди, що побачили в Христі справжнього Спасителя і Месію при вході до Єрусалима. Дорогі в Христі молоді друзі! У цей Святий рік Божого милосердя зичу всім вам оновитися в любові нашого милосердного Бога. Дорогою до свята Пасхи Господньої заохочую вас приступити до Таїнства Божого милосердя – Сповіді – і стати причасниками Його любові у Святому Таїнстві Євхаристії. Із нетерпінням чекаю зустрічі з вами під час традиційної Всеукраїнської прощі до Зарваниці та на Світовому дні молоді у Кракові! Благословення Господнє на вас!   † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при  Патріаршому соборі Воскресіння Христового, в Акафістову суботу, 16 квітня  2016 року Божого   Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 24 квітня цього року. Детальніше...

Заклик Блаженнішого Святослава долучитися до збірки, проголошеної Святішим Отцем для гуманітарної допомоги в Україні

Всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям Української Греко-Католицької Церкви в Україні Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі отці, як ви вже знаєте, Святіший Отець Франциск, Папа Римський, виявляючи турботу та солідарність зі страждаючим від військової агресії народом України, виступив із закликом провести в неділю, 24 квітня, у всіх католицьких храмах Європи збір пожертв для гуманітарної допомоги в Україні. Цей заклик Вселенський Архиєрей проголосив у Неділю Божого милосердя, 3 квітня 2016 року, зокрема кажучи: «Моя думка лине до всіх народів, найбільше спраглих примирення та миру. Зокрема, маю на увазі тут, у Європі, драму тих, хто переносить наслідки насильства в Україні: тих, які перебувають на теренах, охоплених військовими діями, які вже викликали тисячі смертей, і понад мільйон тих, хто були змушені залишити ці території з огляду на важку ситуацію, яка й далі триває. Це, насамперед, стосується похилих віком осіб та дітей. Крім того, що я постійно супроводжую їх своїми думками та молитвою, я вирішив виступити з ініціативою гуманітарної підтримки на їхню користь. З цією метою у неділю, 24 квітня, в усіх католицьких церквах Європи буде проведено спеціальну збірку. Заохочую вірних приєднатися до цієї ініціативи своїми щедрими пожертвами. Цей жест милосердної любові, крім полегшення матеріальних страждань, має на меті висловити мою особисту та всієї Церкви близькість і солідарність. Висловлюю щире побажання, щоб це змогло допомогти без подальших зволікань сприянню мирові і пошані до права на цій землі, що зазнала дуже багато випробувань». Сприйнявши з глибоким зворушенням та щирою вдячністю цей батьківський жест Святішого Отця, закликаю всіх душпастирів та вірних УГКЦ активно долучитися до цієї збірки та провести її у Квітну неділю, 24 квітня, згідно з практичними вказівками та розпорядженнями єпархіальних єпископів. Збір пожертв для гуманітарної допомоги відбуватиметься в Україні та в Західній Європі – на заклик Святішого Отця, як рівно ж – на наше прохання – у всіх греко-католицьких парафіях Північної та Південної Америки і Австралії. Кошти, зібрані в рамках цієї збірки, стануть нашим церковним вкладом у вселенське діло милосердя для стражденних братів і сестер в Україні. Нехай Господь прийме кожну лепту, складену з любов’ю, та винагородить кожному жертводавцеві сторицею на цьому світі і вічним блаженством – у прийдешньому! Благословення Господнє на вас! + Святослав Детальніше...