Наша Свята Софія

Послання Блаженнішого Святослава з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим  Мудрість розумного – свій шлях знати. Приповідки 14, 8 Дорогі в Христі! Вступ 1. Пильно проймаючи поглядом століття, яке минуло з часу відродження соборності українського народу та його держави, ми споглядаємо предвічний Божий задум щодо них і нашої святої Церкви. Ми відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. Ці новітні виклики спрямовані до всіх людей. Людство входить у цілковито незвіданий – невідомий і тривожний, але сповнений надії – етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних. Особливо ж гостро ці нові виклики відчуваємо ми, діти і спадкоємці Київської Церкви.  2. У новітньому контексті нашого духовного та культурно-національного буття щиро запрошую кожного скерувати очі власного серця і ума до Божественної Премудрості. Цю Премудрість у Різдві Христовому предвічний Отець являє світові у своєму воплоченому Сині та відкриває у Святому Дусі. У цій Божественній Софії, Премудрості Божій, ми бачимо глибоку мудрість нашого національного та державного буття – Софії Київської, що є іконою та воплоченням Премудрості Божої. Софія, Премудрість Божа, прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. Ідеться про євангельські цінності та моральні принципи, що осяяли культуру наших предків і стали міцними підвалинами для об’єднання українського народу та розвитку нашої державності. Дивовижним втіленням, непорушною святинею Премудрості Божої стала Свята Київська Софія, собор, що донині є промовистим символом первинної цілісності й повноти єдиної та неподільної Київської Церкви.  3. Упродовж тисячолітньої історії ця мудрість залишалася фундаментом софійної цивілізації київського християнства, основою державотворчих прагнень нашого народу, колискою його моралі. Отож збагнути нашу мету й відповідальність у новітній час - означає зробити Софію Київську видимою, живою та діяльною. Ця Премудрість є дороговказом для особистого життя, способом здійснення морального та політичного вибору. Саме вона, за силою і діянням Святого Духа, є джерелом національної снаги та відповіддю на актуальні запити сьогодення, на нові виклики: тобто проектувати, втілювати цю Божу Премудрість нашими вчинками в нові часи – означає прокладати українському народові шлях у майбуття. Софія Київська – християнський фундамент українського народного буття 4. У своїх спасенних стражданнях, смерті та воскресінні наш Спаситель здійснив остаточну перемогу над самою смертю та її причиною, гріхом, і  дарував світові мир, що перевершує всяке розуміння (пор. Фл. 4, 7). Премудрість Божого задуму виявилася в незбагненній красі жертовної любові самого Творця. Адже Він через власного Сина у Святому Дусі довершив таїнственне спасіння людства, визволивши його з полону гріха та вічної смерті. Церква Христова – таїнство Божої звитяги, що покликане крізь віки лунати переможним співом, сягаючи водами святого хрещення та животворною благодаттю всіх часів і народів. Ми, християни, – відгомін Його перемоги, живий образ Його відвічної та всеблагої Премудрості, яка раз і назавжди замешкала поміж людьми, торуючи шлях окремій людині та цілим народам до незглибимих обширів Божої любові через сповіщення людству Христа розп’ятого – «Божої могутності і Божої мудрості» (1 Кор. 1, 24).  5. «Безвісною ж бо до часу і затаєною Премудрість Божа була од ангелів і людей, не як не існуюча, а як прихована, щоб виявитись наприкінці віку»[i], – писав був київський митрополит Іларіон. Коли ж для нашого народу настала визначена Божим промислом «повнота часів» (Гал. 4, 4), відгомін тієї спасенної проповіді залунав на київських пагорбах. Він сягав глибини сердець наших пращурів, просвітлював їхні уми та скріплював волю, з множини формував єдність і цілісність. У хрещальних водах Володимирової купелі Премудрість Божа воплотилася в тіло нашого національного буття – стала кров’ю і плоттю історії українського народу. Звідси щедро почало бити єдине джерело Світла та Істини для об’єднаного Божою благодаттю люду. Із цього джерела наші предки черпали знання, і це дозволяло їм формувати передане нащадкам розуміння себе та світу. Із цього джерела зродилася наша тотожність – церковна, національна та державна. Завдяки цьому джерелу сформувалися ціннісні засади організації особистого та суспільного життя. На них упорядковувалися господарство, навчання та виховання молоді. Нові засади визначили ставлення до родини, нужденних і чужинців, розуміння справедливості та краси, суспільної відповідальності й турботи про спільне благо. Тут гартувався ратний дух українського війська та формувався ціннісний кодекс українського воїна – захисника рідної землі. Звичне та буденне набувало виміру сакрального та Богом явленого.  6. У сяйві Премудрості Божої, втіленої в долю нашого народу, формувалися засади внутрішнього устрою українського суспільства, етичні принципи його інституційної організації, зрештою – самі засади нашої державності. Звідси походить наше усвідомлення соціальної справедливості та покликання влади служити інтересам народу й захищати його добробут. У лоні Софії Київської сформувалися наша культура, наша книжна мова, визначився напрям нашого розвитку. Київська Церква не була заручницею політичних інтересів державної влади чи слугинею могутніх світу цього, бо не грішила обожненням світського правління. Вона залишалася душею і сумлінням свого народу, навчаючи його оцінювати земну владу відповідно до того, наскільки ця влада служить Божій правді та вічному закону Творця. Саме так, у світлі Софії Київської та добра Божого люду, була оцінювана «Руська правда» великого князя київського Ярослава, недаремно званого Мудрим. Та сама Церква і понині збирає в єдине ціле дітей однієї Істини, однієї Мудрості, однієї Софії. Так на кручах Славути-Дніпра Божа Премудрість «дім собі збудувала» (Прип. 9, 1), заклала в серцях наших пращурів непохитні ціннісні основи для впорядкування нашого сьогодення та побудови спільного майбуття. Премудрість Божа стала Мудрістю – Софією – Київською, що сформувала основи нашої цивілізації.  7. Упродовж століть звідси силою і діянням Святого Духа випливали струмки Божественної благодаті, що зрошували й навколишні землі. Саме звідсіля, із Софії Київської, життєдайні промені Божої Премудрості просвітили всі околиці Київської держави. Прийнявши, однак, благодать хрещення, не всі вони стали здатними цілком преобразитися глибиною Божої Премудрості і так, як у Києві, у її світлі будувати свою церковну тотожність та суспільні інститути. Навіть коли вони імітували, а часом і посідали собор Премудрості Божої в Києві, своє буття визначали агресивністю кочовиків-завойовників, за словами апостола Павла: «Маючи вигляд благочестя, сили ж її відреклися» (2 Тим. 3, 5).  Київська Церква – ікона Божественної Премудрості 8. Нерукотворним храмом Божої Премудрості на берегах древнього Борисфену стали душі наших пращурів, серцем софійної цивілізації – престол київських митрополитів. Храм Святої Софії Київської, Премудрості Божої, втілив у собі мудрість наших предків, осяяну Божою істиною, і став «дивом і славою на всі навколишні країни»[ii]. Упродовж століть тут звершувалося таїнство спасіння нашого народу. «Ріки води живої» (Ів. 7, 38) текли з цього храму до серця й розуму кожного українця. Наші прадіди отримали благодать із духовної спадщини святого всехвального апостола Андрія Первозваного, святих слов’янських просвітителів Кирила та Методія, блаженної Ольги, княгині Київської. У визначений Провидінням час завдяки усвідомленій волі святого рівноапостольного великого князя Володимира наші пращури стали учасниками хрещальної купелі. Відтоді Божественна Премудрість – одвічна Істина – просвітлює наш шлях. А собор Святої Софії залишається вірним свідком освяченої цією благодаттю єдності Київської Церкви. 9. Неподілена Київська Церква, перебуваючи в повному сопричасті зі стародавніми Церквами Рима та Царгорода, стала для нас вірним шляхом до вселенського братства християнських народів. Її народження не було затьмарене братніми роздорами. Її містична пам’ять несе в собі повсякчасний літургійний спомин неподіленого розбратом християнства першого тисячоліття. Її місія – вірно втілювати в собі Божий задум спасіння людини поміж «єдиним Божим народом у краю на київських пагорбах»[iii], як про це нам пригадував Блаженніший Любомир, та служити вселенській єдності всіх християн. Її євангельський благовіст мелодійно лунав у повній симфонії з голосами стародавніх апостольських Церков, аби єдина Істина неподільної Христової Церкви просвітлювала цілий світ, вірно виконуючи заповідь самого Спасителя «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). Софія бо – символ нездоланної єдності та мудрості, що сягає високо понад мури тимчасових непорозумінь і роздорів.  10. Софійна Церква – свята земля примирення та порозуміння, завжди відкрита до вселенської єдності розпорошених по світу дітей Божих. Бо Премудрість Божа не знає меж, вона єдина та обіймає всіх і все, «простягається від краю і до краю та керує всім доладно» (Мудр. 8, 1). Саме тому сьогодні, як і тисячоліття тому, наша Київська Церква залишається в повному сопричасті з намісником апостола Петра, покликаним самим Спасителем служити єдності Його Вселенської Церкви та цілісності відкупленого Божого люду. Разом із єпископом Рима наша Церква перебуває в сопричасті з іншими Східними Церквами. У цьому відкривається особливе екуменічне покликання нашої Церкви – свідка неподіленого християнства та мучениці наших часів. 11. Ісповідник віри, довголітній в’язень сталінських таборів патріарх Йосиф Сліпий залишив невмирущий маніфест ідентичності нашої Церкви як спадкоємниці та правонаступниці повноти київського християнства. Цим маніфестом є величний собор Святої Софії у Римі, золотий ювілей освячення якого ми святкуватимемо 2019 року. Зведення римської Софії разом із заснуванням Українського католицького університету є свідченням живої та діяльної Софії Київської, виявленої в самому існуванні Української Греко-Католицької Церкви-мучениці як в Україні, так і на поселеннях. Безсмертне послання патріарха Йосифа «Urbi et оrbi» (Вічному місту і світу), викарбуване на фронтоні університету: «Істина й любов до науки собирає в розсіянні сущих». Будуючи собор Святої Софії в Римі, освячуючи його разом зі святим папою Павлом VI, цей подвижник Христової віри споглядав Софійський собор у Києві як материнський храм нашої Церкви, в якому молилися і його великі попередники. Київський храм патріарх Йосиф бачив видимим собором невидимої Софії, церковної та національної мудрості, що перетривала тисячоліття в тілі й крові його рідної Церкви, а сьогодні переможно сяє на всю Україну та весь світ. Патріарший собор у Римі є промовистим символом вселенськості Софії Київської, втіленням жаги українського серця до повноти єдності в Христі, дарованої нашому народу в хрещальній купелі князя Володимира. Він є знаком невмирущості осяяного Божою благодаттю українського духу – того самого, що його власним життям втілював патріарх Йосиф.  12. Великий ісповідник віри смиренно заповідав своїм нащадкам: «Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і постануть на волі наша Свята Церква і наш Український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю… Якщо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого собору Святої Софії»[iv]. Патріарх Йосиф відчував, що Божественна Мудрість нагадує про завдання відновити первісну єдність нині поділеної Київської Церкви. Лише тоді ми побачимо воістину оновлений собор Святої Софії в Києві. Доки цієї єдності ще немає, жодна із Церков-спадкоємниць цієї Церкви не може одноосібно посідати стародавній собор Премудрості Божої, Софії Київської. Він має радше бути місцем зустрічі всіх нащадків софійної Київської Церкви, бути нагадуванням, закликом, будителем і надією на наше поєднання в Христі. 13. Через проповідуване слово Премудрість Божа проникала до серця кожного, формуючи нерозривну єдність, нездоланну спільність великої родини, поглядом зверненої до непорушної святині – Софії Київської. Наша Церква словом і ділом навчала своїх вірних дітей відважно брати на себе відповідальність за долю всього народу, за нашу державу. Вона завжди була державницькою та державотворчою, безупинно наголошуючи на ціннісних принципах функціонування державних і суспільних інститутів, обґрунтування яких шукала значно глибше – у скарбниці Премудрості Божої. Натхнений її мудрою традицією, праведний митрополит Андрей Шептицький писав: «Церква, зрозуміла як інституція чисто національна, що обіймає тільки один народ і відлучає його від усіх інших, стає орудником до піддержування роздору, підсичує національні пристрасті та допомагає до гніту інших націй. Вона веде до боротьби, а не до миру; до розлуки, а не до з’єднання, отже й не є Христовою»[v]. Софійне мислення нашої Церкви повсякчасно скеровувало її синів і доньок до подолання внутрішніх непорозумінь, до об’єднання зусиль, до консолідації українського народу, гуртуючи навколо завжди дійсних євангельських цінностей. Софія – мудрість втіленої в особисте та суспільне життя Істини, що творить архітектуру історичного буття народу, дозволяє в гаморі поколінь і цивілізацій закріпити інституційне оформлення його самобутності, «збудувати Рідну хату»[vi]. 14. У затишку софійної традиції київського християнства сформувалася особлива літургійна, богословська, духовна та канонічна спадщина. Ця багата духовна культура все ще, на жаль, мало вивчена та досліджена. Сьогодні ми разом із нашими православними братами, співспадкоємцями Київської Церкви, покликані заново відкрити цей наш спільний скарб, досліджувати та розвивати його як дорогоцінний фундамент нашого духовного єднання. Київському благочестю понад усе властива увага до серця людини як її найглибшого виміру, в якому сконцентровані здатність відчувати та осмислювати дійсність і приймати рішення під натхненням Святого Духа. Саме там Премудрість Божа трудиться над відновленням у людській істоті затьмареного колись первообразу. Відтак серце людини, як і навколишня дійсність, вимагає ціннісно-орієнтованого розвитку. Ідеалом сформованої за таких умов аскези стає фізична праця, що дозволяє людині відчувати себе ближчою до сотвореного світу та водночас спонукає приймати відповідальність за нього. Із людського серця – «безодні, усіх вод і небес ширшої»[vii] – Премудрість Божа сягає всього внутрішнього світу людини усвідомленим відчуттям відповідальності за іншого. Важка праця стає ціннісним ідеалом, знаряддям соціального служіння.  15. Відповідальність за спільне благо та служіння нужденним залишаються двома визначальними рисами соціального виміру київського благочестя. Ми знаходимо численні свідчення про них у житіях великих святих нашої землі, зокрема преподобного Теодосія Печерського та інших подвижників із «Києво-Печерського патерика». Цей вид благочестя формує властивий нашій духовній культурі образ відновленої Духом Святим людської особистості – святця як носія та свідка Божественної Премудрості. Молитва, праця та вчинки милосердя дозволяють людині стати живим втіленням незбагненної Мудрості самого Творця. Першим плодом софійної святості є духовний подвиг святих мучеників братів Бориса та Гліба. Із глибин цього особливого дару для нашого народу Божественна Премудрість проклала собі шлях до сердець незліченних мучеників за єдність Христової Церкви – як у часи гоніння Київської Церкви в Російський імперії, так і в часи комуністичного терору ХХ століття: їхня «мученицька кров свідчить перед небом і землею про непохитну вірність Богові»[viii]. У серці, в якому замешкала Божа Премудрість, євангельські принципи стають життєвими орієнтирами для нашого сьогодення, а звідтіля, з келії власного серця, прямують у широкий світ, щоб його преобразити, привести людське суспільство у відповідність до об’явлених цінностей. Так упродовж століть Київська Церква, вірна своїй спасенній місії, освячує Божою благодаттю серце кожного українця та всього народу, яскраво сяючи перед світом дивовижною іконою Божественної Премудрості.   Софія Київська – ціннісна парадигма побудови державності та суспільних інститутів українського народу 16. Етика суспільних відносин, сформована в контексті софійної логіки нашої історії, визначає особливе місце для провідника народу. Функція державної влади та суспільного проводу в київській традиції набуває властивих саме їй ознак. У «Повчанні» Володимира Мономаха легко помітити: великий князь не керується у своїй діяльності лише власним інтелектом і загальнолюдським досвідом. Він шукає Божих орієнтирів, мудро визнаючи примат Божественного Промислу над власною волею. Влада – це передусім служіння, що спонукає до турботи про довірений Богом люд, особливо ж про вдів і сиріт, про убогого та немічного. Лінощі – чи не найбільший із гріхів. Кожна людська діяльність має бути невтомною й осяяною Божою благодаттю. Саме тому князь звертається в молитві до Бога з проханням зміцнити його серце мудрістю. Моральні та богословські чесноти лежать в основі його особистого життя та суспільного служіння: «А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе»[ix]. Князь не узурпує влади, дарованої йому Всевишнім для захисту рідної землі та забезпечення добробуту підлеглих. Він покликаний мудро нею розпоряджатися задля миру та злагоди в країні. У нашій софійній системі цінностей саме Божий народ залишається носієм Божої Премудрості, а відтак – голосом, здатним нагадувати князеві про його священну місію та застерігати від зловживання владою. 17. Упродовж століть світло Христового Євангелія щедро осявало кожен вимір життя та побуту нашого народу. Слово Боже закладало ціннісні засади суспільних і державних інститутів, поглиблювало розуміння свободи та гідності людської особи, прав і обов’язків громадян, відповідальності влади, допомагало узгоджувати громадську та господарську діяльність із об’явленими істинами. Важливим відгомоном Божої Премудрості в історії українського народу, підхопленим Київською Церквою, є беззаперечна повага до знань. Митрополит Андрей якось відзначив: «Всі українці високо цінують науку та освіту»[x]. Сам митрополит і його наступники докладали чималих зусиль, щоб в українському народі не згасла жага до мудрості. Адже знання провадять до глибшого розуміння себе самого та довколишнього світу, дозволяють людині плідно взаємодіяти з дійсністю. Наука та освіта допомагають народові захистити свою самобутність, вберегти власну душу, творити квітуче майбуття. Просвіта є запорукою економічного розвитку та соціального прогресу. Однак лише тоді, коли керується істинними цінностями. «Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом», – писав Григорій Сковорода[xi]. Входячи в людську дійсність, Божа Премудрість просвітлює уми та скеровує людську волю до правильної дії, допомагаючи мудро керувати довіреним їй скарбом Божого творіння. 18. Особливим чином наш народ і його Церква стали свідками воплочення у власну історію Премудрості Божої в невимовних стражданнях і гоніннях, з вірністю та гідністю перенесених заради Христа та Його справедливості. Ми – Церква мучеників за Божу Істину. Випробовування, що рясно спадали на долю українського народу, ставали місцем об’явлення Божої сили та мудрості. Вони зіткали нашу самобутність, визначили нашу ідентичність. Ми бо не проповідуємо мудрість цього світу, а власною історією автентично звіщаємо «мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу» (1 Кор. 2, 6). Це та сама таїна Божественного задуму, що явилася світові з висоти хреста та осяяла його світлом Христового воскресіння. Це та мудрість, що дарує повноту життя і долає саму смерть.  19. Світлої пам’яті патріарх Йосиф Сліпий у своєму пастирському посланні до духовенства нашої Церкви, написаному ще в Красноярському краю, порівнює історію Церкви Христової з «хрестоносним походом» праведників і мучеників за Божу Істину. «А серед того хрестоносного походу окремий ряд становлять визнавці нашої Греко-Католицької Церкви… Там бачите і Ваших дідів і прадідів, батьків і кревних, численних Ваших духовних дітей, друзів і знайомих… За тими гідними, достойними і святими предками ступаєте і Ви зі своїми важкими хрестами, падаєте під ними не раз і не два, щоби знову повстати. Всі вони у Вашій боротьбі за Церкву та її єдність, у двиганні Вашого важкого хреста духом і молитвою з Вами!”[xii] Софія Київська – це також мудрість нашого народу, що об’являється в час страждань і надає силу переобразити біль і смуток гонінь у невимовну радість вірності Христові, у духовну звитягу над силами страху та мороку, у тріумф воскресіння. Наша Церква завжди усвідомлювала свою місію перед власним народом і цілим світом сповіщати Євангеліє “і то не мудрістю слова” (1 Кор. 1, 17), а любов’ю до хреста Господнього, який для нас, що спасаємося, є “сила Божа”».  Софія Київська – дороговказ до вічної мети дітей Української Церкви та народу 20. Свою славнозвісну «Молитву про Божу мудрість» праведний митрополит Андрей Шептицький завершує проханням: «Дай мені ту мудрість, що мені та моєму народові найбільше недостає. Дай мені мудрість правдивого вдоволення, правдивого щастя»[xiii]. У цих словах наш великий праведник ніби звертає очі власного серця в те майбуття, яке ще слід вибороти молитовним подвигом і спільною наполегливою працею. Тут виявилася вся мудрість українського народу, котрий крізь столітні випробування дивиться вперед і впевнено прямує до повноти свого покликання бути «знаменом, піднятим перед народами» (Іс. 11, 12), бути народом Божим, що нездоланною надією торує шлях до власної обіцяної землі, до повноти Божої любові та миру. І дороговказом йому на цьому шляху зоріє Премудрість Божа, втілена в його історію, – наша Софія Київська.  21. Софія Київська – мудрість народу, що народився у благодатних водах Володимирового хрещення. Відтоді євангельські цінності лягли в основу властивого нам світогляду, стали нормами організації суспільного побуту. Плекання української родини як домашньої Церкви, що зберегла наше церковне життя впродовж років найсуворіших переслідувань, передавання віри батьків майбутнім поколінням як найдорожчого національного скарбу та навіть сам процес державотворення в нашій історії пройняті сяйвом Божої Премудрості. Її світло вчить нас любити свій народ і його соборну державу, а водночас збуджує свідомість того, що ми, за словами апостола Павла, є небесними громадянами і тут, у цьому світі, постійного місця не маємо, а смиренними паломниками прямуємо до нашої Небесної Батьківщини (пор. Фил. 3, 20). Саме ця висока мета й покликання кожної людини дозволяють нам правильно оцінювати дочасне життя та добре готуватися до вічності. На шляху до Небесної Батьківщини ми покликані втілювати Софію Божу в нашу українську дійсність, будувати справедливий світ, творити цивілізацію миру та любові.  22. Дорогі в Христі брати і сестри! Упродовж своєї тисячолітньої історії наша Церква та наш народ уповні пережили у своєму тілі досвід пасхального таїнства нашого Спасителя. Ми пройшли крізь важкі терпіння, неодноразово пережили смерть і воскресіння. Перемогу та радість воскресіння ми бачимо на власні очі у вільній, незалежній та соборній Україні. Сьогодні, вкотре дивлячись в очі завойовникам, ми запитуємо в Господа: «Для чого Ти нас воскресив? Яким є Твій Промисел щодо нас?» На ці запитання Божественна Премудрість дає нам відповідь нашою власною Софією Київською! Сьогодні ми, як і тисячу років тому, щоразу глибше усвідомлюємо себе як помісна і водночас глобальна Київська Церква – Церква українського народу в єдності з наступником апостола Петра, як невід’ємна складова соборної Вселенської Церкви з місією об’єднання всіх християн. Ми впевнено прямуємо до повноти Божого Царства. У наших витоках – наші цінності, наш спосіб мислення та діяльності, наша традиція та стратегія розвитку, наш досвід. Наша спільна пам’ять, наше вповні відкрите серце та дружня рука, простягнута до православних братів, наш шлях у майбуття, наша мудрість – це наша Софія, Софія Київська.  23. Ця Мудрість Церкви та народу є запорукою нашої перемоги, нашої снаги та невмирущості. Саме вона в силі й благодаті Святого Духа проведе нас через відповідальний вибір у цьому році, оновить і зміцнить нашу державу та забезпечить перемогу й мир, розвиток і процвітання українського народу. Софія Київська є тією внутрішньою силою, яка без тривоги та страху веде наш народ у майбутнє особливим цивілізаційним шляхом. За своєю природою вона є універсальною – великою цінністю людства, що допомагає всім народам входити в нову епоху не з порожніми руками, а з Вічною Мудрістю, яка лежить в основі історії. Наша Софія Київська є її автентичним відблиском, вічним сяйвом Божественного Промислу, що відкриває нам істину про людину та її призначення у всесвіті. Пресвята Богородице, Престоле Премудрості, Київська Оранто та наша Нерушима Стіно! Веди нас, небесних громадян, дорогами цього земного буття до нашої Небесної Батьківщини! + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у cвято Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа та Святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської, 14 січня 2019 року Божого [i] Іларіон Київський. Слово про закон і благодать / Іларіон Київський // Філософська думка. – 1988. – № 4. – С. 89–101. [ii] Там само. [iii] Блаженніший Гузар Любомир. Один Божий народ у краї на київських пагорбах: Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва, 13 квітня 2004 року // Благовісник Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира кардинала Гузара. – 2004. – № 4. – Львів: Друкарські куншти. – С. 161–168. [iv] Патріарх Сліпий Йосиф. Завіщання// Будьмо собою! Життя і Заповіт патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Видавництво УКУ, 2017. – С. 70. [v] Митрополит Шептицький Андрей. Правдива віра: Пастирське послання до вірних на Буковині // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Артос, 2013. – С. 22. [vi] Митрополит Шептицький Андрей. Наша Державність. Як будувати рідну хату. – Львів: Артос, 2010. [vii] Сковорода Григорій. Книжечка про читання Святого Письма, названа «Жiнка Лотова». У 2-х т. // Трактати, діялоги, притчі, переклади, листи / За ред. Олекса Мишанич. – Т. 2– Київ: УНІГУ & НАН України, 1994. – C. 34–60. [viii] Стихира з Вечірні Неділі всіх святих українського народу. [ix]Повчання Володимира Мономаха (за Лаврентіївськимсписком) // Золотеслово. Хрестоматія літератури України-РусиепохиСередньовіччяІХ–Хстоліть. Кн. 2 / Заред.проф.ВасиляЯременка. –Київ: Аконіт, 2002. [x] Митрополит Шептицький Андрей. Божа Мудрість, І том // Твори морально-аскетичні. Том XLV-XLVII. – Рим: Видання УКУ імені Св. Климента Папи, 1978. [xi] Сковорода Григорій. Розмова, названа алфавіт, або буквар миру. – Київ: Наукова думка, 1983. – С. 200–249. [xii] Патріарх Сліпий Йосиф. Пастирське послання до духовенства «Про становище духовних та вірних Української Греко-Католицької церкви після 1946 року та закликом бути стійкими під час переслідувань» // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Артос, 2013. – С. 104. [xiii] Митрополит Шептицький Андрей. Молитва про Божу Мудрість//Молитовник “Прийдіте поклонімся”. – Львів: Свічадо, 2004. – С. 74. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2019)

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим Бо хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру (Іс. 9, 5). Христос народився! Славімо Його! Дорогі в Христі! Сьогодні небо і земля сповнюються світлом радості та миру. Ангели й люди, усе сотворіння вітає народженого в людському тілі Христа-Спасителя. Усі ми разом із пастирями та мудрецями спішимо до вбогого вертепу, щоб разом із Марією та Йосифом вклонитися воплоченому Богові, який спочиває в яслах на сіні. Спішимо прийняти любов і мир, які Господь приносить із собою у світ ненависті та насильства. Євангельська розповідь про Різдво Христове передає нам вустами ангела Благу Вість: «… ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). У різдвяних колядках і богослужіннях цієї таїнственної ночі чуємо, як велика сила небесного війська хвалить Бога й промовляє: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Цей ангельський спів про славу на висотах і мир на землі сповіщає нам, що здійснилося пророцтво Ісаї про Месію - Князя миру (Іс. 9, 5). Усе людство, очікуючи народження Спасителя, сподівалося на початок нової ери у своїй історії, - нового часу, коли Месія, як Князь миру, поверне гармонію в стосунки між людьми, усуне всяке насильство людини над людиною; уже не так, як Його прабатько Давид, буде переможцем у війні, але як Син Божий здолає саму причину воєн і ворожнечі - людський гріх, оте лихо, що є найбільшим спотворенням райського щастя. Людина створена Богом для миру, що є ознакою присутності й дії Святого Духа (пор. Гал. 5, 22-23). Незважаючи на свою впалу через гріх природу, людина постійно прагне цього миру, хоч не завжди вміє його осягнути. Невипадково наша Божественна Літургія, закликаючи до встановлення і укріплення благословенного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа, відразу молиться за мир з висот для всього світу і добрий стан святих Божих Церков. Саме нинішнє свято нам сповіщає, що Христос - Князь миру і що Божа могутність об'являється в мирі. Утім, коли ми чуємо слово «князь», відразу думаємо про людину, яка має владу і силу. Ми зустрічаємо «князів», добрих і злих, у різних сферах людського життя: політично-суспільній, трудовій, сімейній і навіть церковній. Однак з євангельської перспективи та у світлі прикладу Христа як Князя миру, стає очевидним, що Божа влада – це служіння, а Божа сила – це безмежна і безкорислива, вірна і жертовна любов Господа до свого створіння. Людина зможе жити в мирі і стати служителем миру для інших лише тоді, коли прийме народженого сьогодні Князя миру у своє серце, у свій внутрішній духовний світ, в особисте і суспільне життя. Святий Павло пише в Посланні до ефесян: «Він наш мир» (Еф. 2, 14). Отож найвищий прояв Божої всемогутності, прояв сили і влади Князя миру – це не приниження іншого через несправедливість і насильство, а служіння ближньому в безкорисливій любові задля миру! Часом у щоденному житті нам видається, що сильним є той, хто може принизити іншу людину. Однак насправді такий прояв сили – це насильство. Тож стоячи перед яслами Князя миру, ми починаємо розуміти, що насильство – це завжди аргумент слабкого, який хоче видати себе за сильного, це поведінка боягуза, що просто лякається іншої людини, навіть найслабшої. Христос зазнавав насилля практично з моменту народження. Цар Ірод, якого в історії називають великим, насправді був малим боягузом: боявся за свою владу, почувався невдахою перед обличчям Бога у немічній Дитині. Щоб утримати владу і пов’язане з нею багатство, вдався до насильства: наказав убити вифлеємських малят, дітей власного народу! Та Божий мир завжди сильніший за людське насилля, тому саме він перемагає. Стратегію підступного нападу, агресії чи сліпого насильства як шляху до запевнення своєї влади обирає безсилий і слабодухий, бо нічим іншим не може переконати чи повести за собою. Натомість запорукою справжньої перемоги і тривалого миру часто стає людська слабкість, одягнена в Божу силу. Згадаймо, як об’явив Господь Апостолові народів: «Моя сила виявляється в безсиллі» (2 Кор. 12, 9). Немічне Боже є сильнішим від позірно могутнього людського. Ірода незадовго після народження Господа Ісуса поховали, а Христос – Князь миру – живий вчора, сьогодні і навіки! (див. Євр. 13, 8). Дорогі в Христі! Святкувати Різдво – це сповнюватися миром із небес і сказати «ні» насильству. Приймімо новонародженого Спасителя як Князя миру в наші родини і станьмо, за прикладом святого Йосифа та Богородиці Марії, носіями і хранителями миру. Уникаймо будь-якого насильства – у словах і вчинках – передусім у родинному колі, у стосунках чоловіка і жінки чи батьків і дітей. Відкидаймо культуру смерті, яка допускає вбивство невинних ненароджених і заохочує, як це буває в деяких країнах світу, важкохворих або старших людей вкорочувати собі віку під маскою так званої «солодкої смерті», що є насправді нічим іншим, як викликом проти Бога і злочином проти святості й недоторканності людського життя. Нехай залунає прабатьківська колядка в наших школах та інших навчальних закладах, запобігаючи проявам насильства серед дітей. У суспільстві, в якому живемо, не дозволяймо, щоб сліпе фізичне чи моральне насильство було засобом політичної боротьби. Представники політичних сил, які заохочують до насильства і розпалюють конфлікти, насправді є слабодухими і ніколи не будуть здатними послужити спільному благу нашого народу. Хоч би де ми жили: в Україні, яка в недалекому майбутньому обиратиме президента і парламент, чи в країнах наших поселень – підтримуймо тих, хто йде до влади не з метою панування, а щоб служити і має силу протистояти насиллю, утверджуючи справедливий і тривалий Божий мир. Святкуймо сьогодні Різдво Христове та будьмо носіями небесної радості й миру, перемагаймо насильство і страх, як в особистому житті, так і на всіх фронтах війни, наслідки якої кожний із нас сьогодні дуже глибоко переживає. Чужоземній агресії протиставмо, як це роблять захисники рідної землі на Сході України, жертовність нашої любові, дієву солідарність із жертвами агресії, витривалість у молитві, якою спільно прикликаймо Божий мир на нашу землю, у наші родини і серця! Нехай сповняться на нас слова пророка Ісаї: «Не чути буде більше про насильство в твоїм краю та про спустошення й руїну в твоїх межах. Ти зватимеш твої мури спасінням, славою – твої ворота» (Іс. 60, 18). Дорогі браття і сестри! Оцим різдвяним словом вітаю кожного з вас, батьків з дітьми, старших із молоддю, що сьогодні, як домашня Церква, приймаєте до своїх родин новонародженого Христа. Спішу з благовістю радості й миру до тих, хто є на заробітках – далеко від свого дому та від близьких, обіймаю вимушено переселених братів і сестер, що тужать за рідною стороною, та всіх, хто сьогодні носить на своєму тілі й у душі рани війни та насильством. Особливо вітаю з Різдвом Христовим наших військових, які є оборонцями миру та переможцями війни. Лину думками та молитвою до холодних тюрем, де страждають наші військовополонені й в’язні сумління, до лікарень, де одужують поранені в боях за нашу Батьківщину, до домівок, де вбиті горем українці переживають втрату своїх рідних внаслідок війни. Господь миру є з усіма нами! Хай різдвяна зоря сяє нам своїм світлом, а в кожній хаті дзвінко лунає пісня-коляда: Ангели співають: «Слава» восклицають, На небесах і на землі Мир проповідають. Усім бажаю справжньої радості дітей Божих, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року! Христос народився! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 (6) грудня 2018 року Божого Детальніше...

«Боже Слово і катехизація»

«Боже Слово і катехизація» Послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2018 року до духовенства, монашества і мирян Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов'язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії (1 Кор. 9, 16). Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні брати і сестри в монашестві! Дорогі браття і сестри в Христі! Після свого славного триденного воскресіння наш Спаситель Ісус Христос передав своїм апостолам особливу місію: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 19-20). Бути християнами означає бути учнями Ісуса Христа, єдиного Учителя, носіями Його Духа, вістунами Його Доброї Новини та свідками Істини, якою є Він сам. Як член Церкви Христової, кожен християнин покликаний зростати в Ісусовому учнівстві: Силою і діянням Святого Духа щоразу глибше пізнавати свого Божественного Учителя, який присутній у спільноті Церкви, та ділитися своїм досвідом із ближніми.  Здійснюючи своє запевнення - «Я з вами по всі дні аж до кінця віку», воскреслий Христос перебуває в Тілі своєї Церкви у Святих Таїнствах та Божому Слові. Щоразу, коли ми читаємо Святе Письмо, маємо нагоду слухати Слово нашого Вчителя, який нас навчає Своїм Духом Святим, виховує, провадить до всякого доброго діла. Святіший Отець Франциск у своєму Апостольському повчанні «Радість Євангелія» підкреслює нерозривний зв'язок між Божим Словом та навчанням і передаванням віри, тобто катехизацією: «Вивчення Святого Письма має бути дверима, відкритими для всіх віруючих. Основне, щоб об’явлене Слово глибоко збагатило катехизацію і всі зусилля з передавання віри. Євангелізація вимагає близькості зі Словом Божим, а це зобов’язує, щоб єпархії, парафії і всі католицькі організації забезпечували ґрунтовне і постійне вивчення Біблії, а також сприяли особистому і спільнотному молитовному читанню Слова Божого» (п. 175). Читаючи Боже Слово, роздумуючи над ним і молячись ним, ми зустрічаємо Христа, пізнаємо і приймаємо Його. Саме це і є завданням катехитичного служіння – не тільки привести людину до зустрічі з Ісусом Христом, а досягти того, щоб вона, пізнавши Його, повірила в Нього, жила в єдності з Ним і, за словами апостола Павла, дозрівала до повноти Христа. До апостолів, які, простуючи з Єрусалима до Емауса, розмовляли і сперечалися між собою про те, що сталося, Ісус наближається, супроводжує їх і пояснює їм Писання (пор. Лк. 24, 13 – 35). Cучасна людина також потребує такого супроводу віри протягом усієї своєї земної мандрівки за Христом. Церква здійснює цей супровід у різний спосіб, зокрема й за допомогою катехитичного служіння. «Метою катехизації – основного діяння Церкви – є навчати й виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом та церковною спільнотою»(Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», 54). Постійна та безперервна у віковому сенсі катехизація дітей, молоді, дорослих і літніх осіб – необхідна якість живої парафії як місця зустрічі з живим Христом. Прагнемо підкреслити, що бути учнем Христовим – це завдання всього нашого життя. Ось чому навчання і передавання віри (катехизація) – це не лише підготовка дітей до першої Святої Сповіді та урочистого Святого Причастя, а постійне і безперервне зростання у вірі всіх вірних Христової Церкви – дітей, молоді, дорослих. Відповідальність за проголошення Божого Слова та катехизацію Розглянувши стан проголошення Слова Божого та катехитичного служіння, дякуємо Богові за все добро та рясні плоди, які приносить благовість Христового Євангелія в пастирському служінні нашої Церкви як в Україні, так і в різних країнах світу. Хочемо висловити визнання і вдячність священикам, богопосвяченим особам, катехитам, батькам - усім, хто щиро присвячує себе проголошенню Божого Слова та бере участь у навчанні і передаванні святої віри. За християнське виховання своїх вірних відповідає вся Церква, бо, як матір, вона дбає про народження до нового життя в Христі та зростання у вірі кожної людини. Уся Церква покликана ділитися своєю вірою та проповідувати Євангеліє спасіння, але кожен виконує цю місію відповідно до місця свого служіння в церковному Тілі. Ми прагнемо, щоб усі вірні, сповнені радістю зустрічі з живим Христом і належності до церковної парафіяльної спільноти, жили та ділилися вірою у воскреслого Христа. Сім’я – домашня Церква, батьки – перші вихователі віри Висловлюємо щиру вдячність батькам, бабусям і дідусям, хресним, які передають живий скарб віри з покоління в покоління. Ми пам’ятаємо, що впродовж важких десятиліть комуністичного режиму саме наші сім’ї були тим простором дії Святого Духа, не підвладним атеїстичній пропаганді, - простором, де плекали і зберігали віру в Бога та вірність Христовій Церкві. У всі часи, незалежно від зовнішніх обставин, сім’я, як домашня Церква, була, є і буде першим середовищем плекання і передавання віри. Тому і сьогодні скеровуємо погляд і увагу на сім’ю, щоб допомогти їй, а передусім батькам, поглибити своє духовне життя, щоб вони були здатними передавати дар святої віри своїм дітям і внукам. У цьому важливому завданні батькам повинні допомагати хресні батьки, дідусі, бабусі, їхні родичі, друзі, школа, парафіяльна спільнота. Кажемо «допомагати», бо замінити сім’ю в цьому відповідальному завданні не може ніхто. Дорогі родини! «Ваша домівка є першою і найважливішою школою, де ваші діти мають навчитися любити Бога і людей. Якою буде та школа, таким буде й навчання», – казав праведний митрополит Андрей (Християнська родина, 13). По-християнськи виховуйте дітей, створюйте в сім’ї особливу атмосферу спільної молитви – моліться разом перед святими іконами, святкуйте неділі і свята, беручи участь зі своїми дітьми в парафіяльній Божественній Літургії. Святкуючи разом, плекайте християнські родинні звичаї та традиції, виховуйте в дітей християнські погляди на життя та розвивайте в них відчуття належності до церковної парафіяльної спільноти і свого народу. Дорогі батьки! Ви є першими вчителями віри для своїх дітей, виховуйте їх прикладом власного життя і словом молитви. Звіщайте їм Євангеліє, читайте Слово Боже, твори про життя святих і наших новомучеників, які є взірцями віри, прийнятої, пережитої і засвідченої. Починайте день ранковою молитвою, а завершуйте вечірньою, заохочуючи дітей словами: «Ходімо молитися». Свідчіть свою віру власним життям. Вчитися мови віри Апостол Павло в Посланні до римлян твердить, що «віра із слухання, а слухання через слово Христове» (10, 17). «Букварем», з якого вивчаємо мову віри, є Святе Письмо і Катехизм нашої Церкви. Тому заохочуємо, щоб Святе Письмо та Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» були настільними книгами в кожній родині. Про читання Святого Письма в родині наш праведний митрополит Андрей навчає: «Треба, щоб кожний християнин ясно здавав собі справу з користі читання і знання Святого Письма. Святе Євангеліє є предметом, що хату освячує і стягає на неї благодать, бо є предметом віри й любові жителів хати. Воно стереже їх перед злом, показує їм дорогу, підносить їх серця до неба, очищує плями їх душ. Я не вагався б сказати, що воно лікує рани їх тіл. Звичай читати Святе Письмо кожного дня, хоч би хвилинку, повинен стати звичаєм кожної християнської родини. Те читання повинно бути щоденним кормом людей. Воно ж кормом здоровим, цілющим, скріпляючим...»(Про почитання Святого Хреста). Священик від імені єпископа є головним катехитом і учителем віри  у парафії Звертаємося до вас, дорогі отці, браття у священстві. Допоможіть нам добре організувати та якісно і з відчуттям святого обов’язку забезпечити весь процес християнського навчання і виховання дітей, молоді та дорослих, щоб донести Слово Боже і правди віри до всіх вірних. З ревністю і запалом проголошуйте Боже Слово, підтримуйте і провадьте вірних до його розуміння та молитви з ним. Створюйте в парафіях біблійні гуртки, заохочуйте вірних до практики молитовного читання Святого Письма у церковній спільноті та сім’ї. Ретельно, з молитвою готуйте свої проповіді, ґрунтуючись на Божому Слові, щоб воно було «живим і діяльним» у житті вірян. Організовуйте та особисто супроводжуйте в парафії групи вивчення Катехизму УГКЦ, щоб читання цієї книги провадило людей до зустрічі з воскреслим Христом, живило їхню віру, давало їм відповіді на проблеми сьогодення та надихало їх до служіння. Ви, дорогі священики, є відповідальними за якість катехитичного служіння в парафії. Дбайте, щоб християнське навчання було пристосоване до віку кожного. Супроводжуйте дітей, молодь, дорослих у їх постійному зростанні у вірі. Разом із катехитами плануйте катехитичні зустрічі й різні заходи, зважаючи на поступовість і систематичність навчання та виховання у вірі. Пам’ятайте про важливість передавання християнської віри відповідно до способу спілкування сучасних людей, тому залучайте до процесу християнського навчання і виховання новітні методи й засоби. Дбайте про катехитів, про їх початкову та постійну формацію, підтримуйте їх служіння духовно і матеріально. Плекайте катехитичну справу і заохочуйте до цього інших, пробуджуйте і підтримуйте запал до служіння, щоб ваша парафія справді була місцем зустрічі з живим Христом, зростання у вірі та передавання її наступним поколінням. Катехити – «надійні помічники  священиків у катехитичному служінні» Звертаємося до вас, дорогі катехити – миряни й богопосвячені особи, і складаємо вам щиру подяку за віддане служіння в парафіях. Ви – надійні помічники для священиків у місії християнського навчання і виховання поколінь вірних нашої Церкви. Церква високо цінує ваше покликання і служіння. Ваше покликання передавати віру в живого Христа походить із радості особистої зустрічі з Ним і належності до церковної парафіяльної спільноти. Ваше бажання ділитися цією радістю з іншими, допомагати їм пізнати Христа є відповіддю на прагнення сучасної людини, яка шукає «Дорогу, Істину і Життя». Допоможіть сучасній дитині, молодій і зрілій людині зустріти Ісуса, пізнати Його науку, живитися Божим Словом і Пресвятою Євхаристією. Від імені Церкви пробуджуйте, надихайте і підтримуйте запал до пізнавання Слова Божого і правд віри, до життя ними. Плекайте особисту молитву та провадьте до молитви тих, кого виховуєте. Дбайте про свою постійну формацію, щоб краще послужити Божій справі та відповісти на сучасні виклики. Проявляйте активність і творчість у своїй парафіяльній спільноті. Будьте людьми молитви та свідчення християнського життя. Парафіяльна спільнота Звертаємося до всіх вірних нашої Церкви, адже до передавання віри покликані всі члени церковної спільноти. Від сумлінності виконання цього права і обов’язку кожним християнином залежить розвиток парафії, Церкви та суспільства. Парафіяльна спільнота повинна дбати про духовно-моральний розвиток кожного її члена, а також проповідувати Євангеліє всім людям. Ця спільнота має бути натхненницею і рушієм катехизи та основним місцем її проведення. Тому плекайте покликання до богопосвяченого життя, священичого та катехитичного служіння. Цінуйте осіб, які звіщають Боже Слово, провадять до зустрічі з Христом, виховують і супроводжують у вірі. Моліться за них, виявляйте їм сприяння та підтримку. Пізнавайте щоразу глибше Слово Боже, дозвольте йому змінювати вас. Читайте Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», щоб пізнавати правди віри та жити ними. Діліться радістю зустрічі з воскреслим Христом, беріть активну участь у спільнотному і молитовному житті парафії. Свідчіть свою віру прикладом життя в особистій, сімейній, професійній і суспільній сферах. Щодня живіть вірою, молитвою і ділами милосердя. Пресвята Богородиця – Мати й Учениця Ісуса, яка почула Його Слово і повірила в Нього, прийняла і дарувала Його світові. Вона завжди є для нас прикладом того, як бути учнями Христа і вести до Нього інших, щоб завдяки нашому свідченню віри люди, які сьогодні взивають: «Хочемо бачити Ісуса» (Ів. 12, 21), – могли пізнавати, приймати Його і жити в єдності з Ним. Хай Пресвята Богородиця провадить нас у місії слухання Божого Слова і втілення його в щоденне життя, щоб ми дедалі глибше пізнавали науку Христову, зростали у вірі та передавали її іншим з радістю і запалом. Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при ПатріаршомусоборіВоскресінняХристового, у день Святих мучеників Парамона та Філумена, 12 грудня 2018 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії в неділю 23 грудня 2018 року Божого. Детальніше...

Глава УГКЦ попросив підтримати започатковану Блаженнішим Любомиром благодійну ініціативу «Андріїв гріш»

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав звернувся до всіх вірних та людей доброї волі, які бажають допомогти тим, що страждають від війни в Україні, скласти свої пожертви для фонду «Андріїв гріш», який започаткував світлої пам’яті Блаженніший Любомир. Детальніше...

Телебачення, оркестр, часопис, школа аніматорів, театр з ходулями – як у Дрогобичі заохочують молодь до Церкви [відео]

Молодіжна комісія Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ опікується творчою молоддю, яку об'єднала віра в Бога та любов до творчості. Під крилом Церкви для молодих людей створили власне телебачення, оркестр, часопис, школу аніматорів. Вони організовують молодіжні прощі та фестивалі, а їхня незмінна візитівка – театр «Глорія» з ходулями та вогняним шоу. Детальніше...

Проголошення свята Матері Божої Неустанної Помочі

Вих. ВА 18/222 На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви СВЯТОСЛАВ Зважаючи на поширення серед наших вірних культу Матері Божої Неустанної Помочі, з урахуванням норми кан. 40, § 1 Кодексу канонів Східних Церков (ККСЦ), Синод Єпископів УГКЦ, що відбувся в престольному граді Львові 3–12 вересня 2017 року Божого, відповідно до припису кан. 880, § 2 ККСЦ, установив свято Матері Божої Неустанної Помочі (н. 7). Ми, владою нам даною, нашим декретом вих. ВА 17/454 від 11 грудня 20017 року Божого, подали це до відома Божого люду, постановляючи також його святкування в першу неділю липня. Патріаршій літургійній комісії було доручено опрацювати богослужбові тексти цього свята. Укладений Патріаршою літургійною комісією відповідний літургійний текст був переданий Отцю і Главі Церкви УГКЦ для ознайомлення та проголошення. Відповідно до приписів розділу «Літургійні тексти» Інструкції щодо подання літургійних текстів, їх перевидань і перекладів (пор. Благовісник Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ 2013 року, с. 114), владою нам даною затверджуємо і проголошуємо ad experimentum терміном на три роки Службу свята Матері Божої Неустанної Помочі. Наголошуємо, що Патріарша літургійна комісія збирає всі зауваження і доповнення до затвердженого ad experimentum літургійного тексту. Опрацювавши їх, подає остаточний варіант цього тексту Отцеві і Главі УГКЦ на затвердження, для якого потрібна також згода Синоду Єпископів УГКЦ. Цей декрет набирає чинності 21 червня 2018 року Божого. † СВЯТОСЛАВ о. Микола Сулима, канцлер Курії Верховного Архиєпископа УГКЦ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого священномученика Теодота, єпископа Анкирського, 20 червня 2018 року Божого Детальніше...

«Самбірсько-Дрогобицька єпархія народилася як плід П’ятдесятниці у синодальному діянні нашого народу!» — Блаженніший Святослав [фото&відео]

Святий Дух є учителем істинної молитви! Він допомагає нам відкрити справжню красу, а також вчить нас тому, що людина передусім має на меті у своєму житті бути образом і подобою Бога. Ми відкриємо сенс слова життя, місії й служіння лише тоді, коли будемо об’являти Небесного Отця. Детальніше...

Звернення Синоду Єпископів КГВА щодо виборчого процесу в Україні

До тебе, Господи, я прибігаю; не дай мені осоромитися повіки...Бо ти - скеля моя й моя твердиня,і ради імени твого веди мене та керуй мною (Пс. 31, 2.4). Дорогі в Христі! Трохи менше ніж рік залишається до чергових виборів Президента України і дещо більше від року до обрання нового складу найвищого законодавчого органу нашої держави – Верховної Ради України. Однак уже сьогодні спостерігаємо, як суспільство втягують у новий вир передвиборчих перегонів, міжпартійних дискусій і полеміки, так що внаслідок політичних протистоянь опиняються під загрозою основні принципи державного буття нашого народу. Це спонукає нас, єпископів Української Греко-Католицької Церкви, звернутися до виборців і політиків не напередодні самих виборів, як ми це зазвичай робимо, а заздалегідь, оскільки саме зараз закладається фундамент і принципи того, як відбуватимуться ці вибори та яким, відповідно, буде їх результат. Конституція України, на якій новообрані Президент України та депутати Верховної Ради складають присягу на вірність українському народові, підкреслює відповідальність кожного високопосадовця «перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями». Утім, не менша відповідальність за долю рідної держави і народу лежить на кожному свідомому громадянинові, на кожному з нас, виборців, які за рік вирушатимемо до виборчих дільниць, щоб обирати Главу Держави та депутатів нашого Парламенту. Це усвідомлення особистої відповідальності за процеси, які відбуваються в країні, та за її майбутнє приходило до нас поступово: після періодів ейфорійного захоплення окремими особами, з якими народ пов’язував вирішення проблем – загальнонаціональних і мало не особистих, побутових, неминуче наставав етап розчарування і зневіри, наслідком якого була узурпація влади кланами та потоптання фундаментальних прав і свобод громадян аж до пролиття крові власного народу. Особливо поглибилося розуміння відповідальності кожного громадянина за долю Батьківщини в останні роки: доказом цього є героїчна посвята наших захисників, жертовність волонтерів, солідарність широких верств суспільства з тими, хто безпосередньо постраждав від воєнної агресії на Сході України. Майбутні вибори слід розглядати саме в цьому ширшому контексті дедалі більшого усвідомлення всіма українцями власної відповідальності «перед Богом, перед власним сумлінням, перед попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями» нашого народу. Тому ці вибори стануть виявом або зрілості та відповідальності, або ж, навпаки,  інфантилізму та легковажності нас, як виборців і громадян. В обох випадках наслідки для країни та її майбутнього будуть дуже важливими. Тому, свідомі нашої відповідальності перед Господом та перед рідним народом, ми, як віруючі люди, прагнемо підготуватися до зрілого вибору за допомогою смиренної та витривалої молитви до Бога, благаючи Його, щоб зіслав на наш народ дар Свого Святого Духа, аби Він просвітив нас і скерував на дорогу істини, мудрості та справжнього добра. Ми віримо, що Дух Святий, який є Духом істини, навчає нас відрізняти добро від зла, істину від фальші, справжні цінності від лукавого словоблуддя. Бо немає найменшого сумніву, що сили зла намагатимуться повернути свої втрачені позиції і при цьому не гребуватимуть жодними найбруднішими та найпідступнішими методами. На декілька з небезпек, які можуть чигати на нас у ході прийдешньої передвиборчої кампанії, прагнемо звернути вашу увагу. Першою небезпекою вважаємо дешевий політичний популізм. Поодинокі кандидати, зважаючи на війну, яка триває в країні, і непросту соціально-економічну ситуацію, не скупитимуться на щедрі передвиборчі обіцянки про швидке й безболісне вирішення всіх проблем, як-от: завершення війни, рішуче економічне зростання, покращення нашого життя «уже наступного дня після виборів» тощо, насправді не будучи здатними їх виконати чи навіть цілком не бажаючи цього робити. У таких обіцянках немає щирості й правди, і це лицемірство відчувають люди, вживаючи нашу прадавню народну мудрість: слова ласкаві, та думки лукаві. Тож не даймо себе заколисати солодкою брехнею і фальшивими надіями, справжньою метою яких є не добро народу, а влада, власна вигода і збагачення. Друга небезпека походить від нас самих і полягає у спокусі збайдужіння та знеохоченні виборців, у так званій «втомі» - від довгого шляху до свободи, на якому раз у раз натрапляємо на перешкоди. Хочемо наголосити, що християнська чеснота витривалості в доброму є незамінною не тільки в особистому духовному житті, а й у суспільно-політичному. Слушно зауважував свого часу праведний митрополит Андрей, що інколи буває легше в одному героїчному пориві віддати своє життя за добру справу, ніж щоденною муравлиною працею будувати краще майбутнє для себе, для своїх дітей і внуків. Якщо ж виникає у нас така «спокуса  втоми», то подумаймо, наприклад, про те, що наші захисники на фронті мають набагато більше підстав, ніж ми, «втомитися» і опустити в розпачі руки від перебування в стані постійної напруги і життєвої небезпеки. Однак вони не впадають у зневіру, а витривало, день за днем, виконують свій святий громадянський обов’язок, захищаючи мирне небо над нашою землею і спокій кожного з нас. Не забуваючи ні на мить про жертву наших воїнів-захисників, нехай ніхто з нас не посміє легковажно поставитися до свого виборчого обов’язку. Навпаки – підходьмо до нього з усією серйозністю і відповідальністю. Готуймося до виборів не в переддень їх проведення, а далеко наперед, уже на етапі першого знайомства з кандидатами через прискіпливе вивчення їхніх програм та, що ще важливіше, критичну оцінку їхніх дотеперішніх дій. Делегуючи певного кандидата до органів державної влади, рекомендуємо виборцям - для моральної впевненості у своєму виборі - перевірити, зокрема, пункти його програми щодо: ставлення до християнських цінностей, наприклад до охорони людського життя від моменту зачаття до природної смерті; трактування інституту подружжя як нерозривного союзу чоловіка і жінки; російської агресії і захисту територіальної цілісності нашої Батьківщини. Не менш важливими є питання соціальної справедливості - захисту найбільш вразливих верств народу та пропозиція конкретних і реалістичних кроків для змін на краще в нашому суспільно-політичному житті. Тож приглядаймося до кандидатів і щиро запитуймо самих себе та їх: чи справді вони люблять Україну і народ, який претендують представляти?    А третя небезпека – це радикалізація суспільства, часто підсилена агресивними висловлюваннями та діями окремих осіб, які, прикриваючись патріотичними гаслами, закликають до насилля, зокрема із застосуванням зброї, та пропагують сліпу ненависть як засіб для вирішення внутрішніх проблем і викликів. Ми переконані, що в наш час, коли щодня надходять тривожні звістки з фронту, коли гинуть наші найкращі дочки й сини, така поведінка є не просто антихристиянською, безвідповідальною, а провокаційною і деструктивною, бо ескалація насильства всередині країни руйнує нашу незалежну державу. Такі дії гратимуть на руку тільки нашим ворогам, чого в жодному разі не можна ані схвалити, ані виправдати, ані допустити. Ми розуміємо, що самої активної громадянської позиції для проведення справедливих виборів не достатньо. Компетентні державні структури повинні створити на всіх етапах виборчих перегонів належні умови чесності, прозорості та об’єктивності. Ідеться, зокрема, про необхідні зміни до виборчої системи, які б слугували вдосконаленню виборчого процесу. Зараз у Верховній Раді України триває робота над новим виборчим законодавством, без якого існує небезпека дискредитації виборів як важливого засобу демократичних перетворень. Ми нині маємо унікальний шанс створити такі справедливі виборчі правила, за яких гідність людини стане центром політичної системи, а спільне благо - метою політичного процесу. Закликаємо народних обранців ухвалити таку виборчу реформу, яка б дозволила Парламентові стати справді представницьким органом усіх громадян країни та дала можливість найдостойнішим політикам і політичним силам потрапити до нього внаслідок чесного і прозорого змагання. Ми рішуче відкидаємо і засуджуємо будь-які спроби підкупу виборців і членів виборчих дільниць. Такі злочинні дії, поза кримінальною відповідальністю, яку тягнуть за собою, є з моральної точки зору важким гріхом і актом зневаги гідності як поодиноких громадян, так і всього народу. Закликаємо політичні сили та кандидатів не організовувати проплачених мітингів, а виборців  не брати в них участі, бо такого роду заходи не мають нічого спільного зі справжньою демократією, а є, радше, способом маніпуляції суспільною думкою через зловживання тяжким матеріальним становищем громадян і явним прикладом корупції. Представників засобів масової інформації закликаємо служити Істині, не ставати знаряддям обману чи маніпуляції виборцями, але об’єктивно та неупереджено представляти кандидатів, висвітлювати їхні програми та оцінювати їхні дії, сприяючи таким чином утвердженню правди та даючи свідчення гідного виконання своїх професійних обов’язків, за найвищими стандартами журналістської етики. Наприкінці не можемо оминути нашою увагою кандидатів на високі державні посади. Наполегливо закликаємо їх не сприймати владу як інструмент вирішення своїх бізнес-проектів, кланових інтересів чи фінансового забезпечення себе і своєї родини. Державна влада покликана бути не засобом для особистої наживи, а способом служіння рідному народові, спільному благу та захисту прав і свобод кожного мешканця нашої Богом благословенної землі.  Каже пророк: «О ви, що обертаєте у полин правосуддя і що кидаєте на землю справедливість... Добра шукайте, не зла, щоб могли жити і щоб Господь, Бог сил, був з вами, як то ви кажете. Ненавидьте зло, любіть добро, встановіть у брамі справедливість, - може, Господь, Бог сил, змилується над своїм народом» (пор. Амос 5, 7. 14-15). Перебуваючи у Зарваниці, під покровом Богородиці - Матері України, проголошуємо період усильної молитви за чесні та справедливі вибори 2019 року. Закликаємо душпастирів, богопосвячених осіб і вірних мирян УГКЦ молитися, особисто та спільно, у наміренні прийдешніх виборів. До молитов за Україну, які ми здійснюємо щодня о 21:00, просимо додати в понеділок моління за вибори 2019 року. Після кожної недільної та святкової Літургії, перед молитвою «Боже, великий, єдиний», заохочуємо спільно помолитися один раз «Отче наш», «Богородице Діво» і «Слава Отцю…» за чесні та справедливі вибори в Україні наступного року. Стоячи перед ликом Зарваницької чудотворної ікони Богородиці, віддаємо наш народ під Її материнську опіку. Благаємо Її, щоб Вона була, особливо цього року, нашою Одигітрією- Провідницею, дорогою правди, служіння і добра, аби прийдешні вибори наблизили нас до того ідеалу «Рідної хати» митрополита Андрея – Української Держави, про який мріяли наші предки і який обстоюють наші захисники сьогодні. Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Києво-ГалицькогоВерховного Архиєпископства УГКЦ † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святих священномученика Симеона тапреподобного Стефана, єпископа Володимира-Волинського,10 травня 2018 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної  Божественної Літургії в Неділю святих отців І Вселенського Собору, 20 травня цього року. Детальніше...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава (2018)

Високопреосвященним і преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви! Христос воскрес! Богоотець Давид перед отіненим ковчегом граючи веселився.Ми ж, народ Божий, святий, прообразів здійснення бачивши,Веселімось у Бозі, бо воскрес Христос як всемогутній. Пісня 4 Канону Воскресної утрені Дорогі в Христі! Сьогодні в усій Україні та на поселеннях християни сповнюються невимовною радістю. У ту мить, коли вперше чуємо наше традиційне великоднє привітання «Христос воскрес!», у душі кожного з нас, від наймолодшого до найстаршого, відбувається якась глибока зміна. Ми відчуваємо, як зникають усі проблеми і виклики нашого життя, як змиваються всі турботи та кожна журба, наче «тане віск від лиця вогню». Оця радість є плодом Святого Духа та правдивим знаком, що воскреслий Господь присутній у наших серцях. Богоотець Давид перед отіненим ковчегом граючи веселився… У шостій главі другої книги Самуїла читаємо, як цар Давид на початку свого правління постарався, щоб ковчег Завіту був перенесений до столиці, до Єрусалима. У цій реліквії зберігалися таблиці Божого закону, переданого Мойсеєві: вони вважалися найціннішим посіданням Ізраїлю. Ковчег був запорукою непереможності старозавітного народу та сили його царя. Тому Давид зустрічав його з великою радістю, з танцями. Ця Божа присутність серед свого народу і відчуття з боку людей священного обов’язку жити за Господніми заповідями пізніше дозволять Псалмоспівцеві промовити: «Над праведником сходить сонце, над щирим серцем – радість. Радуйтеся, праведні, у Господі, і прославляйте Його святе ім’я» (Пс. 97, 11-12). Наша Пасхальна утреня бачить у поведінці царя прообраз нинішньої пасхальної радості. І хоч прообраз-ковчег зник у часи вавилонської навали в VI столітті до Христа, воскреслий Господь присутній вічно серед нас: «Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Уже не прообраз чи провіщення якогось непевного та неосяжного майбутнього, а сам Христос, який воскрес із мертвих, приходить до нас, своїх учнів, як джерело нашої сили і перемоги над злом. У Воскресінні, у новині про Його перемогу над смертю, – вершина радості і здійснення всіх пророцтв і прагнень людини. Веселитися в Бозі - означає дозволити перемозі воскреслого Господа проникнути в мене, звершитися в моєму особистому житті. Ідеться не про якесь тимчасове почуття, а про дійсну участь та причастя Христового Воскресіння. Святий апостол Павло пише: «Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою Його смерті, то будемо і подобою воскресіння» (Рим. 6, 5). Святкувати Пасху – це значить воскреснути разом із Христом, перемогти в Ньому і з Ним. Тож наша радість у Ньому та з Ним не скороминуща емоція, а постійний стан того, хто живе вірою у воскреслого Господа. Ми ж, народ Божий, святий, прообразів здійснення бачивши… Сучасна людина в теперішньому світі не вміє радіти – вона тішиться лише тим, що має, і здебільшого плаче від того, що хотіла б мати, але не посідає. Сьогодні існує ціла індустрія розваг, яка «продає радість», пропонує «купити радість» у вигляді порожніх і хвилевих веселощів, насилля чи наркотиків, обіцяє швидке задоволення без відповідальності, пробує заманити втечею у віртуальну дійсність чи земне багатство. Людина шукає радості, але в цих речах її не знаходить. Бо радіти без Бога неможливо. Веселощі без Бога – це примара, яка швидко розсіюється; це залежність, яка так само швидко поневолює та відбирає силу. Як часто в нинішньому суспільстві в ролі «торговців радості» виступають безвідповідальні політики, новоявлені месії. Порожніми гаслами вони апелюють до ницих людських бажань. Коштом крові та сліз невинних скривджених людей чи цілих народів обіцяють радість «для вибраних», які належать до штучно створеного ними «міра», і розраховують, що чинитимуть беззаконня, а все «на всіх язиках» – перефразуємо слова великого Кобзаря – буде мовчати. Але така радість збудована на піску кумирів, брехні та насильстві, тому неминуче раніше чи пізніше завалиться під власним тягарем. Ми, натомість, покликані будувати своє щастя і свою радість як свята спільнота дітей Божих. Жити Господньою радістю нелегко, особливо в нинішніх обставинах. Часто ставимо собі запитання: чи можемо ми сьогодні радіти? чому ми страждаємо? чому з нами це сталося? чи має сенс наша боротьба, кров і страждання, смерть і розруха? Без пасхального таїнства ці запитання залишилися б без відповіді. Однак сам воскреслий Христос відкриває нам зміст людського страждання – перемінюючи його в пасхальній ході на радість у Господі. Святий Максим Ісповідник писав: «Якщо Бог терпить у тілі, коли Він стає людиною, чи ми не повинні радіти, коли терпимо? Оце спільне терпіння відкриває нам Царство. Бо істинно промовив той, хто сказав: якщо страждаємо разом з Ним, то разом з Ним і прославимося (пор. Рим. 8, 17)». Стражденний і воскреслий Господь присутній у кожній людині, яка зазнає терпіння, аж до кінця світу, - у кожному людському болю, у кожній пролитій сльозі та краплі крові, - і Він вводить нас у своє Воскресіння, даруючи нам радість у ньому. Хто терпить в ім’я любові до Бога і ближнього, той вміє веселитися в Бозі, радіти істинною та вічною радістю Воскреслого. Веселімось у Бозі, бо воскрес Христос як всемогутній Отож дивімося на наші теперішні страждання, особисті, сімейні, місцеві, всенародні, у світлі пасхального ходу за воскреслим Христом, переходу в радість, руху в надії на цей світлий день, створений Всевишнім. Пасха Господня відкриває нашому народові істину, що наша боротьба - це вхід у Його радість. Наша любов до Батьківщини, що кличе нас до самопожертви в ім’я її свободи і незалежності - це насправді дорога до Воскресіння. Наш непереможний дух дає свідчення перед світом, що не треба боятися перед смертоносною брехнею та насильством, бо «воскрес Христос як всемогутній»! Сьогодні сам Господь нас потішає – перемінює наш смуток на радість, як це сталося із жінками-мироносицями. Вони йшли до Господнього гробу плачучи, а повернулися сповнені істинною радістю в Бозі. Ішли в темряві безнадії, а отримали світло Воскреслого і звістили апостолам й усьому світові, що Христос воістину воскрес. Нехай перемінить нас це «чудо, чудо всіх чудес», а через нас - наше суспільство і країну, хоч би де ми жили. Дорогі в Христі браття і сестри! Хай перемога Ісуса Христа над смертю і злом розвіє наші сумніви та відновить у наших серцях надію і радість. Усім вам, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої сердечні вітання разом із щирими молитвами. Усім військовим та їхнім сім’ям, усім переселенцям, усім, що плачуть на окупованих територіях і в Криму, усім полоненим і ув’язненим сумління свого ради і ради любові до України, усім хворим і стражденним, тим, що на далеких заробітках за кордоном, - кожному з вас зичу передусім радості Божої! Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості! Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у п’яту неділю Великого посту, 25 березня 2018 року Божого   Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до молоді на Квітну неділю

Ось я, бо ти кликав мене. 1 Сам. 3, 5 Дорога в Христі молоде в Україні та на поселеннях! Квітна неділя, день тріумфального в’їзду Христа в Єрусалим, традиційно для нашої Церкви є нагодою звернутися до вас з особливим привітом і молитвою. Цю можливість ціную дуже високо, бо відчуваю привілей і відповідальність промовляти до всієї нашої молоді - усіх соціальних груп, країн і культур, об’єднуючись із вами і творячи велику церковну родину. Упродовж цього року вся наша Церква, в Україні та у світі, особливо уважно намагається слухати свою молодь, щоб мати змогу промовляти до всієї Католицької Церкви від її імені. Адже в жовтні представники Вселенської Церкви з різних країн та континентів зберуться в Римі на Папський Синод, присвячений темі «Молодь, віра та покликання». У контексті цієї загальної уваги до молодої людини у сучасному світі звертаюся до вас - безтурботних школяриків і перевантажених студентів; до вас - щасливих і часто невиспаних матусь і татусів маленьких дітей; до вас - зайнятих і переважно втомлених батьків школярів і студентів; до вас - турботливих бабусь і дідусів; до вас - тих, хто прийшов сьогодні до церкви; і до вас - усіх, хто готовий мене слухати. Пояснюючи, чому Церква зосереджується на молоді і що означає цей Синод, Папа Франциск сказав: «Мета [Церкви] є супроводжувати молодих людей в їхній життєвій мандрівці до зрілості таким чином, щоб через вибір покликання вони змогли відкрити свій план життя і вміли його втілити з радістю, відкриваючись до зустрічі з Богом та іншими людьми і активно долучаючись до побудови Церкви й суспільства». Зустріч є серцевиною життя і навчання Христа на землі. Уважно читаючи Новий Завіт, бачимо цілу вервичку зустрічей, мережу людей і стосунків, постійний пошук людини за Богом і рух Бога до людини. Євангелисти описують земну подорож Ісуса Христа як невпинне прямування до Єрусалима, яке урочисто завершується саме сьогодні, цього святкового дня. Проповідь Христа, Його вчинки та жести часто не сприймалися Його сучасниками. Оздоровлювати в суботу? Говорити з митником? Споживати страви з грішниками? Називати себе Сином Божим і відпускати гріхи? Усе це звучало як щоразу більший і більший виклик. Величний вхід до Єрусалима став викликом для всіх: для суспільства, яке звикло до ролі безправної, безголосої колонії під владою Римського імператора; для релігійного істеблішменту, книжників і фарисеїв, які узурпували право говорити від імені Бога, хоч уже безнадійно віддалилися від Його Духа; для влади, яка змирилася з маріонетковим статусом і погрузла в корупції; для людей, що звикли жити у страху. Вони розгубилися перед кризою, перед цим «викликом», ім’я якого – Христос, і якому молодь сьогодні співає «осанна» та проголошує Царем Ізраїлю. Тому не знаходять іншого виходу, як відвернутися від Нього, знищити Його, позбувшись загрози тодішньому ладу. Не стало перепоною навіть те, що Христос був Тим, про кого говорили Закон і пророки. Під час входу Ісуса до міста саме молодь приймає цей виклик – визнає Христа як Бога, як Месію, який приносить свободу, відкриває живе спілкування з Господом Богом. Цей виклик стає для молоді покликанням – до нових стосунків з Богом, –покликанням до Любові та справжнього і повного Життя. Дорогі молоді українці, чи ви готові сьогодні у своїх обставинах відповісти на виклик до нового життя, до нового майбутнього? Шукайте свою творчу відповідь, як саме бути християнином у сучасному світі! Своїм входом до Єрусалима Христос не просто кидає виклик – Він і сьогодні кличе кожного з нас іти за Ним. Як і два тисячоліття тому, саме молодь покликана відповісти на цей заклик, а не просто спостерігати. Дозвольте мені від імені Церкви також кинути вам виклик – частіше бути з Богом, присвячувати Йому більше свого часу та уваги, довше приватно молитися, заглиблюватися у Святе Письмо. Роздумуючи над проповіддю Христа, багато почуєте про дію: Він сам перебував у постійному русі – між містами і людьми, і своїх послідовників, зокрема й нас, закликає до діяльної віри та любові до Бога й ближнього. Бути християнином – це дія. Це означає іти за Христом, відповісти на Його фундаментальний поклик, розділити з Ним життя, смерть і воскресіння. Бо шлях нашого Спасителя – це життєва історія кожної віруючої людини. «Бери свій хрест і йди за мною», – кличе Христос своїх учнів у всі часи. Сучасний світ часто бачить у цих словах лише смирення і страждання, які відкидає, натомість не помічає присутніх у закликові сили і перемоги. У людській природі закладено прагнення перемагати, – перемагати чи в дитячій забаві, чи в серйозних проектах у дорослому віці. Хрест Господній – це символ найвеличнішої, найважливішої перемоги в історії людства, – перемоги над гріхом і смертю. І розділити радість саме від такого тріумфу закликає нас Ісус Христос. Кожна людина повинна поставити собі основне питання: як розпізнати, до чого Бог мене кличе? Що саме я маю зробити в житті, щоб бути щасливим? Як використати даровані мені таланти, здібності та вподобання? Як правильно скласти в мозаїку почуття і відчуття, які Господь мені подарував? Ким я маю бути? Лікарем? Музикантом? Підприємцем? Що маю робити? Їхати на місії аж до краю Землі? Захищати свою країну зі зброєю в руках? Бути волонтером на Сході? Як змінювати свою країну? Як робити світ кращим? Як жити по-справжньому? На ці та безліч інших запитань мають сьогодні відповісти молоді люди в Україні та в усьому світі, який стає дедалі мінливішим, швидшим, з безліччю глобальних можливостей, загроз і проблем. Світ налягає, очікуючи відповіді, Бог же кличе – Він є викликом, що дарує нам особисте життєве покликання. Христос кличе, але кожна людина повинна розпізнати цей заклик, зрозуміти свою роль, здійснити окреме життєве завдання. Христос запрошує, але відповідь людини - завжди особиста. Покликання – це і є твоя відповідь, дорога молоде, на Божий заклик. Не знайти цієї відповіді – означає змарнувати життя, прожити не своє життя, написати чернетку життя, так і не засмакувавши його вповні. Христос же звертається до кожного з нас словами: «Я прийшов, щоб [ви] мали життя і мали його вповні» (Ів. 10, 10). Отже, основне покликання, яке скеровує до нас Господь Бог, – це покликання до повноти життя, а його реалізація – відповідь кожного. Завдання всієї спільноти Церкви – батьків, вчителів, наставників і вихователів –допомогти молодій людині знайти власну відповідь на Божий заклик, відкрити у собі дані Богом таланти, розпізнати своє покликання, яке вписане в душі. Розпізнання покликання передбачає його відкриття, інтерпретацію та вибір. Без вибору, тобто дії, навіть найвеличніше покликання, найсміливіша мрія, найяскравіше життя не можливі. А вибір передбачає відвагу – відповісти на поклик, не злякатися глибокої води, неприступної гори чи невідомої дороги, тобто труднощів, нерозуміння і перепон. Зокрема йдеться про особливе покликання, яке сучасний світ заглушує, до священичого чи монашого стану, а також про покликання бути добрим батьком чи матір’ю. Дорогі дівчата і хлопці, майте відвагу відповісти на виклик – здійснити Богом дане вам покликання! Майте сміливість відповісти на поклик Христа! Будьте собою! Коли зрозумієте, відкриєте, розвинете своє покликання, не бійтеся стати на цю дорогу. Беріть на себе відповідальність! Недаремно в нашій мові слово «відповідь» має той самий корінь, що й «відповідальність»: не можна бути тихо і бездіяльно відповідальним. Довіряйте Богові, який перший вам довірив, перший вас полюбив. Сьогодні Христос торжественно в’їжджає до Єрусалима, щоб здійснити своє покликання - померти за нас, аби дати нам життя вічне. Шукаючи свою відповідь, своє покликання, дозвольте Йому бути поруч із вами! Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, в Акафістову суботу, 24 березня  2018 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 1 квітня цього року. Детальніше...