Зокрема, ми довідалися про те, що за традиціями народів Сходу (Близького і Далекого) іздавна такий спосіб висловлювання, повторення окремих слів двічі змушує звернути більшу увагу на потрібний фрагмент, а потрійна репетиція вказує на особливу важливість такого мотиву. Згодом античні філософи застосовували той та ряд інших подібних прийомів в ораторському мистецтві для володіння увагою своєї аудиторії. Ще однією сильною формулою запам’ятовування і глибшого усвідомлення важливої інформації є форма діалогу. Діалог – це не просто розмова двох сторін. Це – переказування змісту способом залучення співрозмовника до спільного умовиводу, пошуку істини через активне спілкування, а не пасивне слухання.
Вникнувши у суть тих основних філософських категорій, можна по-новому відкрити для себе начебто відомі нам знання чи поняття. По-новому глянути на таку нам уже звичну і знану недільну Літургію. Отож, ми продовжуємо наші дослідження.
Пропоную вникнути тепер у зміст і форму Ектенії, котра іде відразу після закінчення проповіді. Вона не така, як перша (Велика), котрою розпочиналася Служба, і не така, як наступні. Тому зупинимося на ній і розглянемо її детальніше. Ця Ектенія зоветься ще Ектенією усильного благання, давня її назва була Ектенія сугуба. Ще одна її популярна назва – «Потрійна Ектенія». І тут криється пояснення. Вона характерна тим, що фраза «Господи, помилуй» співається не один раз, а тричі. Якщо провести аналогію із формулою повтору, про яку йшлося вище, то увага зосереджена тепер є на самій просьбі, а те, про що ми просимо виголошує священик. Знову ж таки, завдяки попередній інформації ми можемо легко встановити форму діалогу в ектеніях, але діалогу незвичного… Це не є буквальний діалог між священиком і людьми чи хором, який можна помітити зовні. Це – тільки поверхня айсбергу. Пірнувши відважно в глибину, можна пізнати невидиму форму і аж тоді – сам зміст. Незвичним цей діалог є тому, що він відбувається насправді між Господом і людьми, тільки на чолі із священнослужителем, а зовсім не між священиком і людьми, як може це видатися зі сторони. Вміння побачити цю відмінність – це прерогатива віруючого і свідомого християнина.
Структура Потрійної Ектенії.
Сама Ектенія усильного благання розпочинається двома звичайними короткими «Господи, помилуй».
Диякон (священик): Промовмо всі з усієї душі і з усієї мислі нашої промовмо.
Хор (люди): Господи, помилуй.
Диякон (священик):Господи Вседержителю, Боже отців наших, молимось Тобі, вислухай і помилуй.
Хор (люди):Господи, помилуй.
Починаючи із наступного виголосу священнослужителя кожне прохання буде потрійним.
Диякон (священик):Помилуй нас, Боже по великій милості Твоїй, молимось Тобі, вислухай і помилуй.
Хор (люди):Господи, помилуй (3 рази).
Наступні прошення є про церковну ієрархію, згадуються зверху усі церковні сани, починаючи від Папи, далі – Патріарха, Митрополита, Єпископа, якщо служиться в монастирях, то згадують у молитвах Протоігумена, Ігумена і т. д. При цьому обов’язково називають їхні імена. Далі – просять про народ, про державу, правління і військо. Інколи на Богослужіннях додають особливі прошення (на прохання вірних, наприклад, за здоров’я, мир тощо). На завершення – у молитві просять про присутніх на даній Літургії.
Завершується Ектенія Усильного благання, як і всі, – відповіддю «Амінь».
Зі змісту виголосів бачимо, що на Літургії згадуються в молитвах усі без винятку, навіть ті, котрі фізично не можуть бути присутні з різних причин. Однак найбільшим благом є брати активну участь у Службі, бути присутнім у повному розумінні того слова.
Рекомендації церковному регенту.
Що стосується місії регента у Потрійній Ектенії, то вона досить відповідальна. У першу чергу він має дуже уважно слідкувати за ходом Літургії. Адже у тій Ектенії дуже часто можуть появлятися додаткові виголоси, на котрі потрібно властиво відповідати з хором. Тому цей нюанс потрібно завжди враховувати під час добору репертуару. Було б дуже добре, щоб кожен виголос був «оздоблений» інакше, тобто завжди добре мати в запасі кілька резервних варіантів «Господи, помилуй» потрійного. При цьому слід дотримуватися однієї тональності. Це – дуже важливо. Використання «міксу», скажімо, двох потрійних Ектеній, але різних композиторів – не приймається. Так виглядає непрофесійний підхід до справи, котрий, на жаль, досить часто зустрічається у практиці церковних хорів. Пояснення категоричності в доборі однотипної ектенії дуже просте і логічне: усе має звучати злагоджено, в одній тональності, в одному темпі. Інакше можна не тільки самому «згубитися» у співі, але і «згубити» самого диякона чи священика такою різкою переміною акордів і різноманітностей тонального настрою. Тому метою церковного регента є завжди дбати про «музичний» комфорт на Літургії, але при тому він має бути настільки ідеальним, що стає непомітним. Натомість природно виникатиме потреба взяти участь у незвичному діалозі «…з усієї душі, з усієї мислі нашої…»
