Спочатку нагадаємо зміст притчі. «До чого прирівнюємо Царство Боже – або у якій притчі ми його проявимо? Воно – немов зерно гірчичне, що коли сіється у землю найменше з усіх насінь, що на Землі. А як посіявши виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатися».
У даному випадку Ісус розповідав притчу, а не читав лекцію з ботаніки. У притчах немає необхідності дотримуватися точних біологічних законів. Тому, якщо в наш час відомі рослини, в яких зерно менше, ніж гірчичне, а ріст більший, то це до суті притчі не має ніякого відношення. Крім того, у своїх притчах Спаситель посилався на ті явища чи предмети, які були добре відомі саме людям його середовища. Словосполучення «гірчичне зерно» у даному випадку є перекладом, і ми не знаємо, яку саме рослину Спаситель мав на увазі. Одні вважають, що, можливо, це одне з дерев, насіння якого в Палестині вживали як приправу, інші твердять, що це таки справжня гірчиця, яка в цих краях досягає набагато більших розмірів, ніж в наших. Звернімо увагу на ще один момент притчі: говориться, що гірчиця є більшою «понад всю городину», а не всі дерева загалом.
А тепер, власне, про суть притчі. На самих початках Церква Христова налічувала тільки 120 осіб (Ді. 1, 15). На даний час число лишень католиків у світі досягає майже мільярда. Що, загалом, переважає число визнавців будь-якої іншої релігії, християнської чи не християнської. Ось таким чином притча про гірчичне зерно сповнилась на наших очах.
Щоправда, з цієї притчі хтось може зробити висновок, що правда є завжди за більшістю, але це хибна думка. Євангеліє з цього приводу говорить ось що: «Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері, розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері, й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт. 7, 13 - 14). На перший погляд здається, що ті слова суперечать притчі «Про гірчичне зерно», але, насправді, суперечності тут немає. Просто мова йде про різні речі. У притчі «Про гірчичне зерно» йдеться про Церкву, причому вона мала стати найбільшою не одразу, а поступово. А в Мт. 7, 13 – 14 говориться про людський вибір між добром і злом, який стосується всіх людей, незалежно від їх конфесійної приналежності. До того ж, не слід забувати, що і в наш час число всіх християн є все одно меншим, ніж людей різних нехристиянських переконань.
Притча «Про зерно гірчичне» є також дуже співзвучною з іншою Євангельською притчею «Про закваску»: «Царство небесне схоже на закваску, що її бере жінка і кладе до трьох мірок муки, поки все не скисне» (Мт. 13, 33). Тобто мова йде про те, що Церква остаточно охопить весь світ, одночасно змінюючи його.
Обидві притчі є дуже пророчі і ми можемо в цьому наочно переконатися.
