Конкретніше Святе Письмо говорить наступне: «Смерть і ад повержено в озеро вогню» (Ап. 20, 14); «А диявола, що зводив їх, повержено в озеро вогню і сірки, де звір і лжепророк мучитимуться день і ніч на віки вічні» (Ап. 20, 10) і «Знищений буде останній ворог - смерть» (І Кор. 15, 26). Отже, в святому Письмі говориться про знищення смерті, але не про знищення пекла чи диявола. У пеклі, так само як і в небі, люди чи демони не зникають, вони перебувають у свідомості (Лк. 16, 19 - 31). Тільки на відміну від неба там зазнають не вічного блаженства, а вічних мук.
Правда, слід визнати, що в деяких місцях святого Письма кара в пеклі прирівнюється до смерті: «Заплата за гріх - смерть» (Рм. 6, 23); «Вони зазнають кари – вічної погибелі – віддалені від обличчя Господа і від Його слави й могутності» (ІІ Сол. 1, 9); «Той, хто згрішить, той помре» (Єз. 18, 4). З цих цитат деякі зробили хибні висновки, що остаточною карою є не пекло, а цілковите знищення. Але це помилкова думка. Слово «смерть» у Біблії має широке значення: як фізичну, так і духовну. Так, наприклад, у раю Бог сказав Адамові: «З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут 2, 16 - 17). Як ми знаємо з подальшого тексту, Адам після гріхопадіння відразу не помер, а жив ще 930 років. Так виглядало, що Боже попередження не подіяло, але це тільки у фізичному розумінні. В духовному ж Адам і справді помер одразу, тільки-но згрішив. У відомій всім нам притчі про блудного сина батько каже такі слова: «Бо цей син мій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк. 15, 24). Як ми знаємо із загального змісту притчі, блудний син не був мертвий у фізичному розумінні, а тільки в тому, що віддалився від батька. Тобто дуже часто в Святому Письмі смерть розуміється як віддалення від Бога. Саме в такому контексті слід розуміти і вищезгадані цитати, в яких говориться, що карою за гріх є смерть. Тому ніякого протиріччя між святим Письмом та вченням Отців Церкви немає.