SDE

Вінчані на любов… Сім’я як дорога через Хрест до Воскресіння

№4 (143), квітень 2012 _ о. Василь НЕСТЕР
Друк E-mail
Ілюстрація
Таїнство Подружжя
На одній із передподружніх наук священик попросив молодят зобразити у символах своє майбутнє подружнє життя. Безхмарне небо і яскраве сонечко, сплетені сердечка і усміхнені амурчики... і ще багато інших відомих нам «валентинівських» піарних символів у яскравих тонах лягли на папері «розмальованого майбутнього». Слова «любов» і «щастя» чи не в кожному малюнку ще більше підкреслювали мрії і бажання про це омріяне «колись».

І, певна річ, не всім став зрозумілий жест священика, який вкінці підняв угору хрест і сказав, що це є найкращий символ і дорога подружнього життя... Якщо ж ми не готові іти цією дорогою, то з часом стане зрозуміло, що ці багатосимвольні поняття «любові» і «щастя» так і залишаться на папері і в цьому мрійливому «колись».

Більшість молодих людей не уявляють собі, що, так легко промовляючи слово «люблю» до шлюбу, буде набагато важче іти цією дорогою справжньої любові у подружньому житті. Доказ – вражаюча статистика розлучень: кожна друга подружня пара впродовж п'яти спільних років життя розлучається. Люди не готові взяти на себе оцей хрест відповідальності і самопосвяти. Ще б пак, на кожному кроці нав'язується нам егоїстична і смертоносна культура мислення і життя - псевдосвобода в питаннях дошлюбної чистоти, подружньої моралі, взаємної вірності, відповідальності за дітородження і т.д.

А що з хрестом? Європа щоразу показує нам нові вражаючі і без сумніву диявольські приклади, що про нього найкраще забути, взагалі не згадувати... Тим більше в місцях публічних або виховних, наприклад, у школі, в державних установах... Забрати його не тільки зі стін, ба навіть із грудей віруючого християнина, а ще краще взагалі викинути із свідомості, щоби не нагадував людині про оцю безмірну жертву Бога задля спасіння людини, щоби не промовляв, не вчив розбещену людину. Тому і сучасне подружжя щораз менше хоче дивитися на хрест, який не тільки відкриває дорогу до неба, але є тим безкінечним і найкращим вчителем справжньої любові, в тому числі любові між чоловіком і жінкою. Адже після шлюбу найкраще виявляться наша готовність до жертви, до діяльної любові, до дарування себе, свого часу, своїх переживань, праці над собою задля щастя і добра тієї єдиної і найкращої для нас особи, яку подарував нам Господь. Це не завжди легко. Оповідають про одного так званого «нового українця», який перед шлюбом підійшов до священика, щоби домовитись із ним про опущення із шлюбної присяги слів: «...не залишу тебе аж до смерті». Церква говорить про любов, вірність і чесність подружню як важливі складові подружнього життя, які подруги свідомо і добровільно присягають одне перед одним, перед всією Церквою і, найважливіше, перед Богом на все життя. Неможливо любити якийсь час, і любов подружня не є статичною даністю, вона розвивається, поглиблюється впродовж усього життя. Що найважливіше, ця дорога єднання і любові у подружжі не основується тільки на згоді і бажанні чоловіка та дружини, але насамперед на Господній силі. У молитві під час вінчання священик просить Божого заступництва для молодят: «З'єднай їх в однодумності, вінчай їх на любов, злучи їх в одне тіло, даруй їм потомство і радість у дітях». Отже, не тільки власними зусиллями, але найперше Божою Силою і благодаттю скріплюємо і будуємо подружню любов.

Одна пані дуже нарікала на свого чоловіка, оповідаючи, як багато вона зробила для нього, щоби він змінився, але виглядає, що нічого не допомагає. Сподіваючись від священика почути про якісь особливі методи його навернення, спілкування з ним, вона почула просту пораду: «Почніть молитись за свого чоловіка, а його попросіть молитися за вас кожного дня принаймні один раз «Отче наш» і «Богородице Діво». «І що, справді помагає?», - здивовано відреагувала віруюча жінка.

Саме молитва може стати тим джерелом нової сили і натхнення у подружньому житті, через яке Господь допоможе нам іти дорогою справжньої любові, дорогою через Хрест до Воскресіння. Недаремно в кінці Таїнства Вінчання священик накладає на молодят вінці як символ мученицького подвигу молодих на землі з одного боку, а з іншого – царську славу і нагороду їх у небі.

Такої нагороди бажаємо кожному християнському Подружжю в нашій Єпархії та Україні, щоби обидва подруги не боялися цієї дороги хреста, жертви і відповідальності одне за одного, згадуючи слова присяги: «Так мені, Боже, допоможи, в Тройці святій Єдиний, і всі святі».

banner

Про часопис
"З любов’ю у світ" – єпархіальний молодіжний часопис – заснований у грудні 1999 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 7000 примірників. За час існування часопису його редакторами були: о. Василь ПОТОЧНЯК та о. Василь ГОЙ. «З любов’ю у світ» - це часопис, який твориться молоддю для молоді. Автори часопису у своїх матеріалах розкривають теми духовного життя, стосунків у родині та виховання дітей. Історична рубрика знайомить читача з глибинами життя нашого народу. Щомісяця до редакції надходять питання на різноманітні теми. Ґрунтовні відповіді на ці запитання читачі дізнаються у черговому номері часопису.

Редактор:
о. Олег КЕКОШ

Адреса:
вул. Шевченка, 29/1
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324450110
Ел. пошта:
lubysvit@sde.org.ua

^ Догори