Одного разу я поїхав на реколекції. Тема навчання була «Прощення», ми читали Святе Письмо від Луки 15:11-32 (притчу про блудного сина). Читаючи та розважаючи над Словом Божим і слухаючи слова духівника, приходили думки, які «розрухали» мою душу. Думка 1. Маєток. Що для тебе є маєтком? Що для тебе є найважливішим у житті? Які твої стосунки з батьком земним і Небесним? Чи Бог для тебе є справжнім скарбом? Думка 2. Марнотратство. Чи живеш марнотратно? Чи витрачаєш легковажно час, гроші, майно, відносини, тощо? Думка 3. «...Він (блудний син) спам'ятався, встав і пішов до батька...» - Таїнство покаяння. Чи твої відносини є «живими» - з твоїми батьками, рідними, друзями, вчителями, керівниками? Чи твоє серце відкрите на них? Коли останній раз ти відвідав своїх батьків? Коли останній раз був на сповіді? Чи ти примирився з Богом і твоїми ближніми?
На закінчення розважання та навчання духівник сказав: «...давайте встанемо і помолимось до Святого Духа, щоб показав нам хоча б одну особу в нашому житті, на яку ми гніваємось (або яка нас коли-небудь образила, принизила тощо) і щоб Бог дав силу пробачити...». Я собі міркував: «Напевно у моєму житті такої людини немає, на яку затаїв гріх непрощення». Ми почали молитись. Молитва звучала приблизно так: «Духу Святий, покажи мені хоч би одну особу, на яку я ображаюсь у своєму серці». І як тільки я почав молитись і просити Св. Духа, в уяві побачив свого п'яного батька, який мене, малого, ображав. Сльози горохом покотились по моїх щоках, я продовжував щиро молитись і промовляти слова молитви: «Боже, я пробачаю своєму батькові за те, що він мене ображав (перераховував все, що приходило мені на згадку), і пробачаю всім людям, які коли-небудь мене зранили в Ім'я Ісуса Христа, я благословляю свого батька і всіх людей в Ім'я Ісуса Христа, і хочу бачити свого батька і всіх людей в небі з Ісусом Христом і зі мною в обіймах на віки. Амінь». Такою молитвою можна перевірити, чи насправді я пробачив і хочу бачити цю людину на небі. Як тільки закінчив молитись, я відчув, як з мого серця впав великий камінь і мені стало зовсім легко, так, що хотілось співати. Того ж вечора я з пошти передзвонив додому. Я очікував почути голос мами, оскільки батька ніколи не було вдома в цей час або він був п'яний. І ось чую голос батька... я, дуже здивований, кажу: «Тату?».
«Я, сину».
«Тату, я тебе дуже люблю...».
«І я тебе».
Велика радість наповнила моє серце, я вперше у своєму житті свідомо сказав: «Тату, я тебе люблю». Через декілька днів я приїхав з реколекцій. Батько був тверезим, мати на роботі. Він приготував мені вечерю, ми спілкувались про те, як гарно минув час на реколекціях. Але я відчув, що десь глибоко в душі я хочу сказати: «Я тебе люблю», і не можу. Батько пішов спати, а я боровся з собою, щоб знайти силу сказати це «Тату, я тебе люблю». «Ісусе, допоможи мені, Ісусе, дай силу» - молився я. Десь за півгодини батько прийшов на кухню, йому не спалося, і спитав: «Ти нічого не хочеш мені сказати?». Я зрозумів, що сам Бог хоче цього від мене. Я обняв свого батька, кажучи: «Я був поганим сином (осуджував батька, не розмовляв з ним, гнівався на нього, навіть підняв руку на батька, коли був вже старший, і до реколекцій я цього не пам'ятав, Дух Святий витягнув це зло з мого серця, щоб зцілити мене), вибач мені, я тебе дуже люблю» (легко говорити це по телефону, важче це зробити, дивлячись у вічі). «Що неможливо людині, те можливе Богу». Ми обоє з батьком плакали, але це були сльози радості і примирення батька з сином. Я зрозумів, що тим блудним сином є не хто інший, як тільки я.
Минуло вже кілька років. Ми живемо в мирі, батько навіть залишив алкоголь. На роботі його співпрацівники дивувались і питали його: «Ти що, баптист?». Кілька разів батько ще «зривався», але було зовсім інше ставлення до нас, рідних. Він швидко йшов спати, нікого не ображаючи, а тільки нас перепрошував. Також зовсім інакшою була і моя реакція на п'яного батька, я казав: «Я все одно тебе люблю». Так робила вся сім'я. І це додавало батьку сили жити тверезо. Він почав знову ходити до Церкви, як колись, і Бог почав зцілювати всю нашу сім'ю.
Протягом цілого нашого життя в нашій душі, у нашому серці відкладаються всі події нашого життя, особливо зранення, приниження, біль, сварки і т.д., з якими треба розібратись і принести до Ісуса, щоб Він нас зцілив. Мабуть, більше запам'ятовується зле, ніж щось добре, бо добре сприймається як належне. А ще наші рідні, близькі і ті, що нас оточують, часто нас найбільше ображають. Я бачив гріх свого батька, а свої гріхи не бачив, Св. Дух відкрив їх мені і зцілив мене. Як часто ми бачимо скалку в оці нашого ближнього, а колоди у власному оці не бачимо! Христос є Той, Хто просвічує кожну людину, яка приходить на світ (Єв. Ів. 1:9). І тільки в Ісусі побачимо свої гріхи і зможемо любити Бога і ближнього. Прощення – це велика сила. Тому не вагайтеся, прощайте і не кажіть, нехай він (вона) перший(а), щоб цей бур'ян не пустив ще більше коріння. «Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві» – каже ап. Павло. Іншими словами, чимшвидше попрощайтесь з непрощенням. Прощення – це не емоції, це – рішення. Ісус на хресті терпів страшні болі, але Його рішення – «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять». Берімо приклад з Ісуса, Йому це подобається. Їдьте на реколекції, тоді більше шансів побачити чудо в своєму житті.
