Забудьте торг життя на мить,
Втишіться, Господь з вами.
Чи чуєте?... Вона летить
Надземними шляхами!
Вона, колядка... Боже мій,
Спішіться, сестро, брате,
Назустріч гості дорогій –
Йдіть і ведіть до хати!...
Богдан Лепкий
Мабуть, понад усе я прагнула відчути оце невимовне щастя, яке пережили ті, що побачили новонародженого Ісуса першими. Маленькою я ще не зовсім розуміла, де мені шукати цей Вифлеєм, щоб зустрітися з Богом особисто, та які дари можу Йому принести? Батьки завжди говорили мені, що цю радість в серці, яку нам звіщає новонароджений Христос у Різдвяну ніч, потрібно розділити з усіма ближніми, тому колядка є дуже цінним подарунком для Ісуса. А й справді, вже згодом зрозуміла, що колядка має здатність зачепити найпотаємніші струни людського серця, немає ж бо нічого величнішого за прославу Бога на землі...
І от нарешті настав той день, коли я пішла колядувати вперше. Перед тим звісно дуже хвилювалася, водночас в маленькому дитячому серці панувала якась невимовна радість. Я усвідомлювала, що до нашої хати разом з ангелами сьогодні завітає величне торжество і так тішилася, що нарешті сама зможу разом з царями зі Сходу принести Ісусові і свій маленький подарунок – мою першу коляду. Таємничо-радісні усмішки ангеликів на ялинках та лапаті сніжинки на віях допомагали зрозуміти, що сьогодні я стала особисто учасницею тих подій, про які нещодавно лише читала у кольоровій Біблії. У моїй голові вимальовувалося картинка, як Діва Марія співала маленькому Ісусові колискову, як старенький Йосиф в той час шукав якогось хмизу в лісі, щоб розпалити вогонь і зігріти Святу Родину. Я чула кришталево-милозвучний спів мільйонів ангелів, з якими сьогодні вперше разом співала: «Слава во вишніх Богу і мир всім на землі!». Але найважливішим залишалося те, що всі ці різдвяні події були не просто згадкою про історію народження Ісуса Христа. Цього Святого Вечора усе це відбувалося насправді, у моєму серці, адже я вперше віднайшла той Вифлеєм, про який так багато чула, та несла Богові також і свій маленький подаруночок. І це було дивовижно!
Цього прекрасного Святвечора, коли я колядувала вперше, ноги зовсім не відчували втоми, а ця ніч стала чи не найсвятковішою у моєму дитячому житті. Я поверталася разом із царями додому і відчувала маленьким серцем, що Ісусові вельми сподобався мій скромний подарунок – моя перша коляда. А уже зранку, йдучи з батьками до Церкви на святкову Літургію вчорашніми слідами, які за ніч злегенька притрусив білий сніжок, уявляла собі, як новонароджене Дитятко лагідно усміхається до мене. І від того ставало дуже тепло і затишно на душі, незважаючи на морозець, який добряче пощипував щічки...
Пройшло вже чимало часу з того дня, коли я вперше пішла колядувати...Але я і до сьогодні не забуваю про те, що саме колядками, які линуть від щирих сердець, приносимо один із наймиліших подарунків для Бога. Адже коляда – це не просто традиція, це щось набагато більше. Це насамперед можливість прославити Христа за те, що став одним із нас, щоб вже ніколи не розлучатися з людиною, щоб подарувати істинне щастя кожному на землі! І сьогодні я безмежно люблю ходити колядувати, тому що у колядці зустрічаємо новонародженого Христа разом із тими постатями, які побачили Його у вертепі першими, бо саме колядка – це і є наш найперший різдвяний подарунок для Господа!
