Різдвяне послання Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ

«…в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди, і пізнавати Тебе – Схід з висоти…» Тропар Різдва Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим Дорогі в Христі! У цей святковий і радісний день Різдва Христового засилаю всім вам найщиріші вітання з нагоди цього великого празника християнської віри. Різдво – це день, коли вічний і невидимий Бог зволив увійти в людське життя як новонароджене Дитя. Різдво – це час, коли могутній та незбагненний Уседержитель, котрий тримає у своїх руках життя і долю всього, що існує, Сам зволив віддати себе людині, покластися в обійми своєї дівственної Матері та шукати захисту в Її обручника Йосифа. Різдво – це святкова хвилина, коли самотня сучасна людина відчуває трепет невимовної Божої близькості та уваги до себе, коли небо і земля, ангели й люди, небесні світила та земні звірята збираються в єдину родину довкола вифлеємських ясел, в яких сьогодні спочиває новонароджений Цар віків, та радісно співають: «Славімо Його!» …в ньому бо ті, що звіздам служили… Багато різних доріг ведуть сьогодні до убогої стаєнки у Вифлеємі Юдейському та сходяться перед таїнственними яслами, на яких спочиває новонароджений Христос-Господь. Про одну таку подорож, її початок, непросту дорогу та вінець розповідає нам сьогодні євангелист Матей. Ідеться про мудреців зі Сходу, ведених зорею. Коротка згадка про цих людей приховує в собі глибоку дійсність. Ці дивні подорожні, яких звемо також східними царями чи волхвами, що згідно з церковним переданням називалися Каспер, Мельхіор і Бальтазар, правдоподібно, були вавилонськими астрономами, високоосвіченими людьми свого часу. Спостерігаючи за рухом небесних світил та вивчаючи довколишній світ, вони дійшли висновку, що Всесвіт не є сумішшю випадковостей, навіть більше:усе, що існує, має якусь мету, до чогось прямує, на Когось очікує. Зрушені науковим пошуком, урешті-решт ці східні царі пішли за зорею, щоб дізнатися, куди вона прямує і де є Той, на кого чекає Всесвіт. Мудреці є уособленням людства, яке, основуючись на здатності людського розуму пізнати Істину, щиро її шукають, – того людства, яке має знання, але не має розуміння всього того, про що знає.   Дивним був шлях волхвів до Істини – до пізнання правдивого Бога: Творця і Спасителя світу. Дорогою вони, напевно, вступали до не одного земного правителя, зокрема й до царя Ірода,проходячи його володіння. Лише прибувши за зорею до Вифлеєма, знайшовши того Єдиного, до якого прямують і кому поклоняються і небесні світила, і земні істоти, вони у Христі-Ісусі збагнули зміст усього, що існує, зрозуміли сенс своєї подорожі: від служіння зорям прийшли до служіння Богові. «Господь наш Ісус Христос, – навчає св. Іриней, – Він є Словом Божим, який у повноті часів став людиною між людьми, щоб поєднати мету із їхнім початком, тобто людину з Богом» (Проти єресей 4, 20, 4-5).  Будучи приведені до віри в єдиного Бога самою зорею, вони поклонилися убогому Дитятку. Саме в цьому Маляті очима віри вони побачили всемогутнього Царя віків, склавши Йому в дарі золото; саме в Ньому впізнали незбагненного і вічного Бога-Творця,піднісши Йому ладан; саме в Ньому знайшли воплоченого Спасителя-Месію, Сина Божого, від віків помазаного Святим Духом, жертвуючи Йому дорогоцінне пахуче миро. …від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди… У день Різдва Христового кожна віруюча людина спішить до вифлеємського вертепу, щоб побачити в яслах на сіні маленького Ісусика та віддати Йому поклін і славу як своєму Богові та Спасителеві. Для того щоб гідно пережити цей празник, кожен із нас покликаний віднайти свою дорогу до Бога, який прийшов до людини у людському тілі. До цією особистої дороги віри кличуть нас сьогодні небесні ангельські хори, що благовістують цю велику радість світові співаючи: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир в людях благовоління!» Вифлемська зірниця запрошує нас стати поруч з мудрецями, що йдуть із дарами, та з вірою особисто зустріти Христа-Господа,який видимо присутній між нами. Це Різдво ми святкуємо в році, який Христова Церква проголосила Роком віри, який збігається із ювілеєм 1025-ліття Хрещення Русі-України, що його ми разом відзначатимемо всецерковною прощею на березі древнього Дніпра при Патріаршому соборі в Києві 18 серпня 2013 року. Метою цієї нашої спільної подорожі є відновити в українському народі дар Христової віри, яка була впродовж століть для нас силою і мудрістю, що допомогла нам не тільки піднятися на вершину культурних і загальнолюдський надбань, котрі лягли в основу християнської цивілізації на Сході Європи, а й не дала втратити з очей єдине Сонце правди – Христа-Господа, перед яким меркнуть і небесні світила, і земні володарі, що не навчилися Йому поклонятися. Христова віра є тим безцінним скарбом,за допомогою якого ми, подібно до євангельських мудреців, сьогодні можемо розпізнати у цій новонародженій Дитині нашого Царя, Творця і Спасителя, не втратити істинного змісту Різдва, а навпаки збагнути мету всього, що існує: правду про наше минуле, значення нашого сьогодення та шлях у майбутнє. Різдво – це особливе родинне свято. Наш Бог і Спаситель забажав покласти себе, як мале Дитя, в руки сім’ї: чоловіка і жінки, Йосифа та Пречистої Діви Марії. Святіший Отець Венедикт XVI, закликаючи сьогодні вірних Христової Церкви особливо дбати про передавання віри новим поколінням, ділитися своєю вірою із ближніми,покладає найбільшу надію на християнську родину. Адже сім’я, як домашня Церква, завжди була тим осердям, в якому від початків християнства передавалася віра в Бога від батьків до дітей. Нині її завдання не змінилося: Господь вкладає в руки родини віру Церкви, закликає батьків передавати своїм дітям власну віру в Бога, виховувати їх на добрих християн. На жаль, у сучасному світі не бракує ворогів, які з усієї сили намагаються знищити традиційну родину, а найголовніше – убити осердя передавання віри в нашому народі, подібно до вбивства вифлеємських дітей. Просімо сьогодні у новонародженого Спасителя, щоб кожен батько, на взірець св. Обручника Йосифа,захищав свою сім’ю, чував над збереженням у ній дару Христової віри,а мати особливо дбала про християнське виховання свої дітей. …пізнавати Тебе – Схід з висоти… Історичні обставини народження Ісуса Христа, можливо,належали до найважчих в історії старозавітного Божого народу. Хоча Ізраїль і потрапив до єдиного римського  простору, однак втратив свою незалежність і тисячі людей повинні були підкоритися перепису населення за наказом імператора Августа. Місцева влада була деспотичною, розмовляла із своїм народом мовою меча. Тому євангелист Матей пише: «Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: в Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішити, бо їх нема» (Мт. 2,17-18). Щоб врятувати життя родини, Йосиф із Дитятком та Марією змушені були обрати долю емігрантів та втікати до Єгипту. Але ці обставини суспільного розпачу наче лише акцентують на тому, що джерело різдвяної радості має неземне походження. Не земний володар, а Божественний Спаситель, Схід з висоти, є Той, хто народився і перетворив цю хвилю темряви, розгублення та плачу на центр і кульмінацію історії спасіння Всесвіту. Бо ж у цій Дитині, за словами апостола Павла, «спочиває вся повнота Божества» (Кол. 1, 19). Порівнюючи обставини нашого сьогодення, в яких небесне різдвяне світло пробивається крізь темряву нашої ночі та кличе нас святкувати народження Спасителя, ми віднаходимо багато спільного із часом народження Христа у землі Юдейській. Різдво Христове показує нам, що нашим Спасінням є не людина, а наш Бог, який приходить сьогодні до нас: це Спасіння само ніжно вкладається в наші обійми у вигляді маленької Дитини. Це про Нього пише пророк Ісая як про Еммануїла, що значить «З нами Бог», коли каже: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано, влада на плечах у нього, і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру»(Iс.9, 5). Спасителем був не тодішній імператор Август чи якийсь сучасний можновладець, а Христос-Бог. Лише Він є нашим Господом, Джерелом нашого життя, сили, вічного миру і щастя, - неземної різдвяної радості, що усуває страх, дає надію на світло життя: стає радістю всіх людей (пор. Лк. 2,10). Лише Ісус Христос, що навіки з’єднався із повсякчасною хвилиною людського життя, є тим Сходом із висоти, пізнавати якого силою християнської віри та поклонятися якому кличе нас сьогодні вся Вселенна. Дорогі в Христі! Нехай у своєму Різдві новонароджений Спаситель наблизиться до кожного із вас та завітає із своїм небесним світлом до кожної оселі, де чекають на Нього! Нехай неземна ніжність самого Бога зворушить та зігріє серце усіх нас: тих,хто вдома, і тих, хто в дорозі, тих, хто далеко від рідної землі, і тих, хто шукає саме в ній достатку, миру і злагоди для своєї родини. Нехай небесна радість від того, що Господь об’являється там, де людська влада й сила є безсилими,подарує нам віру й надію на кращу долю нашої України. Нехай різдвяна коляда стане для нас сьогодні, як і колись, могутньою силою,через яку ми будемо ділитися своєю вірою, обновляти наше суспільство та єднатися із всім Усесвітом, що прославляє сьогодні свого Творця і Господа. Христос рождається! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 19/6 грудня,у день Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця   Детальніше...

Глава УГКЦ розпочав святкування 100-ї річниці служіння в Україні отців редемптористів

21 листопада 2012 року, на свято Архистратига Михаїла, Архиєрейською Святою Літургією, яку очолив Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава Української Греко-Католицької Церкви, розпочалося святкування 100-річного ювілею служіння в Україні Чину отців редемптористів. Детальніше...

У Добромилі за участю Блаженнішого Святослава відбулись святкування з нагоди 130-ліття реформи василіянського чину [фото&аудіо]

18 листопада на Чернечій горі у м. Добромилі відбулись ювілейні святкування з нагоди 130-ліття реформи василіянського чину та 400-ліття з часу заснування Добромильського монастиря св. Онуфрія. Детальніше...

Про страх перед владою і страх Господній: Слово Глави УГКЦ до тих, хто не наважується діяти згідно з волею сумління

Дорогі в Христі! Молячись у Вічному місті, біля гробів святих апостолів Петра і Павла та мощів святого священномученика Йосафата, у колі єпископів Вселенської Церкви, щоб разом зі Святішим Отцем Венедиктом XVI розпочати Рік віри в Католицькій Церкві, думками і серцем лину до України, котра напередодні чергових виборів із тривогою вдивляється у власне майбутнє. Запрошую вас спільно поглянути на нинішню суспільну ситуацію в Україні у світлі Божого Слова, щоб воно розвіяло страх і безнадію, які так сильно проявляються в житті багатьох наших співвітчизників. Справді, страх і безнадія – це два почуття, які підживлюють одне одного, тоді як усвідомлення присутності Господа долає і одне, і друге. Це добре ілюструє Євангеліє 20-ї неділі по Зісланні Святого Духа, у якому вміщено розповідь про воскресіння померлого юнака, сина вдови з міста Наїн. Похоронна процесія, яка супроводжує бездиханне тіло юнака до гробу, є образом людини і людської спільноти, що несуть на нарах історії свої несповнені надії, нездійснені проекти, втрачені сподівання. Здається, ніхто й ніщо не зможе вже змінити цієї безвихідної і трагічної ситуації. Однак прихід Христа докорінно все змінює: Ісус бачить горе вдови, милосердиться над нею і воскрешає юнака. В Ісусі, який перемагає смерть, довершується визволення людини з фундаментальної неволі, якою є притаманний усім нам страх перед смертю. Господь визволяє всіх тих, «що їх страх смерти все життя тримав у рабстві» (Євр. 2, 15). Своєю всемогутньою правицею Він зупиняє похоронну процесію зневіри й страху, а своїм життєдайним Словом закликає померлого до життя: «Юначе, кажу тобі: встань!». Цим Словом Господь звертається до кожного із нас, закликаючи до обновленого життя, згідно з Його волею, яка взиває до нас голосом Церкви і голосом сумління. Дорогі в Христі! Щоразу, як Україна готується до чергових виборів, Українська Греко-Католицька Церква нагадує своїм вірним, а також людям доброї волі про три важливі речі: (1) вибори – це Божий дар, який ми зобов’язані шанувати шляхом активної в них участі; (2) слід голосувати за тих кандидатів, котрі своєю діяльністю найбільше довели, що дбають про загальне благо; (3) кожен виборець має моральний обов’язок голосувати чесно, тобто згідно з волею власного сумління. Проте очевидно: що дужче недобросовісні політики маніпулюють процесом виборів, то більше заклик Церкви голосувати чесно повисає в повітрі, оскільки зростає число людей, яким він видається наївним і утопічним. Надто багато людей, навіть усвідомлюючи незаконність і аморальність маніпуляцій, визнає за краще підкоритися владному тискові чи піддатися примітивному підкупу. Чому? Відповідь на це питання одна: СТРАХ, – страх, що за відмову коритися маніпуляціям тебе виженуть з університету; страх втратити роботу; страх перед карою, яку можуть застосувати за потуранням органів влади негідні та жорстокі люди. Такий страх морально ламає людину, оскільки нашіптує їй: «Усі ці загрози реальні, вони висять над тобою вже тепер. Ти маленька людина, ніхто тебе не захистить – тобі краще підкоритися». Таким є перший із можливих розв’язків, до якого може вдатися людина: дати себе зламати і слухняно виконувати те, що від неї вимагають. Як вона після цього почувається – залежить від уразливості її серця. Комусь вдається приглушити голос свого сумління, але здебільшого прості люди терплять від такого насилля і відчувають тягар гріха. Другий розв’язок – це махнути на все рукою і не йти голосувати. У такому разі людина начебто й не вчинила нічого проти своєї совісті. Але чи справді діяла вона згідно з власним сумлінням? Третій розв’язок – це не дати себе зламати, голосувати згідно зі своїми переконаннями, хоч якими вони є. Така поведінка вимагає духовної сили, відваги та усвідомлення власної людської гідності. Утім, часом виявити героїзм психологічно легше, коли ворог є видимим, а небезпека – прогнозована. Виявити ж героїзм перед авторитарною владою складніше, бо ворог не персоніфікований, а небезпека – розмита. Тут людину лякає радше уявлення про те, що може з нею статися. Пасивність і громадянське дезертирство в цьому разі видаються більш безпечними, ніж активний спротив. Чи є ліки від такого страху? Невже він стане фатумом нашої історії, який перекреслить майбутнє наше і наших дітей? Найперший лік від цього липкого почуття – міжлюдська солідарність. Адже страх живиться тим, що людина почувається самотньою. Він всесильний, якщо особа не знаходить опертя у своїй родині, серед друзів і загалом у спільноті. І навпаки, людина, яка відчула плече свого однодумця й усвідомила його солідарність, здивовано помічає, що страх її покидає. Навіть більше, на його місце приходить розкішне почуття побратимства. Тому згуртовані люди помножують свої сили. Ще один лік від страху – голос людського сумління. Він тихий, але набагато сильніший, ніж хтось із нас собі думає. Історія Церкви знає численні випадки раптових навернень і щирого каяття, причиною яких є лише одне: нестерпний докір сумління. Історія людської культури була б немислимою без цього осяйного преображення людини, за яким стоїть рішуче подолання нею власного страху. А в основі будь-якого подолання страху є перемога, що її здобуває в людині божественне над гріховним. Блаженний Папа Іван Павло ІІ, напередодні третього тисячоліття, коли багато-хто снував апокаліптичні сценарії, закликав увесь світ не боятися і переступити поріг надії! Це означає, що в людини, яка поклала свою надію на Господа, страх перед владою чи іншою земною загрозою поступається місцем визвольному страхові Божому. Хтось скаже: та це ж явна ілюзія чи парадокс. Адже страх насправді начебто не зникає, а просто замінюється на інший. Що ж, придивімося до цих двох почуттів ближче. Земний страх паралізує людину й позбавляє її миру в душі. Людина постійно перебуває в тривозі, що помножує страх. Натомість «Господній острах – життєдайний: насичений ним – у спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає» (Прип. 19, 23). Коли людина боїться, вона не зможе захистити навіть найріднішу їй особу, а тому зрікається любові та інших Божих заповідей. А страх Господній – це готовність виконувати Його заповіді, зокрема любити свого ближнього. І ця любов робить дива, бо «страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові» (1 Ів. 4, 18). Ось чому це не парадокс і не ілюзія, а навпаки: «початок мудрости – острах Господній» (Пс. 111, 10). Навіть більше, цим шляхом можна досягти тієї мети, якої ми саме й прагнемо: «милосердям і правдою покутується гріх, а острахом Господнім ухиляється зло» (Прип. 16, 6). Знаменно, що євангелист Лука зауважує, що всі присутні під час воскресіння юнака з Наїна «сповнилися страхом і прославляли Бога, кажучи: ‘Бог навідався до народу свого’» (Лк. 7, 16). Це – здивування і благоговійний острах людини, яка щойно стала свідком здійснення Христових слів: «У людей це неможливо, Богові – все можливо» (Мт. 19, 26). Тому не обманює людину Церква, коли пропонує сповнитися острахом Господнім, що означає довіритися Йому, відчути Його присутність біля себе і Його всеоживляючу десницю на собі, і тому позбутися земного страху та почуття самотності. Хто довіриться цьому великому почуттю, той перестане боятися і сповниться надією. А щоб відчути цю спасенну руку на своєму плечі, згадаймо молитву, з якою ми вже зверталися до Господа минулими роками. Благословення Господнє на вас! + СВЯТОСЛАВ Дано у Римі,при соборі Святої Софії,12 жовтня 2012 року Божого   Всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям доручаємо прочитати цей текст на Святій Літургії в неділю, 21 жовтня 2012 року Божого. МОЛИТВА ЗА СПРАВЕДЛИВІ Й МОРАЛЬНО ЧИСТІ ВИБОРИ Милосердний Боже! Стою перед Тобою в покорі й надії, складаючи на порозі Твого храму всі марноти свого життя й омиваючи свою душу цією молитвою від усякого бруду, щоб постати перед Тобою чистим і гідним Твоєї любові. Твої милосердя й любов потрібні мені повсякчас, але тим більше в ті вирішальні хвилини мого життя, коли мушу правильно скористатися Твоїм особливим даром – даром відповідальності за зроблений мною громадянський вибір. У час, який «вагітніє безправ’ям і породжує неправду» (Пс. 6, 15), подай мені точку опори, щоб не хиталася моя душа між добром і злом – і в маловірстві щоб не тонула в морі неправди. Ти, що так несхибно подолав спокуси, пошли мені здатність встояти перед їхньою притягальною силою й навчи розрізняти Твій тихий голос у гучному стоголоссі облуди. Ти, що офірував своє життя за нас, грішних, пошли мені мужність пожертвувати моїм малим благом, щоб утвердилося в нашій державі спільне і справедливе благо для всіх. Ти, чия душа також «жахалась і тривожилась» (Мр. 14, 33), прийди мені на поміч, коли я з тривогою в серці відмовлятимусь коритися лихій волі й не допускатиму, щоб моїм голосом і голосом мого ближнього маніпулювали на догоду чиїмсь корисливим інтересам. У час, коли Ти, Спасителю, блукаєш з нагими й бездомними, терпиш муки з хворими та несправедливо ув’язненими, бідуєш зі спраглими та голодними (пор. Мт. 25, 35–36), дай мені духовну силу виконати свій обов’язок перед Тобою і думати не лише про себе, а й про тих, з ким Ти сьогодні переносиш незаслужену кривду. Ти, що засіяв Царство Небесне з малого гірчичного зернятка (пор. Мт. 13, 31), пошли мені певність, що з мого маленького рішення, помноженого на правильне рішення моїх ближніх, зросте благодатне суспільство, оперте на правді, справедливості та моралі. Ти, що сам зазнав чудо Преображення, благослови мене на такий крок, який допоможе Тобі здійснити чудо преображення всієї моєї землі. Амінь. Детальніше...

Глава УГКЦ закликає любити Україну та розбудовувати український світ

«Заохочую всіх вас сьогодні взяти на себе відповідальність за дар Незалежності нашого народу, з посвятою працювати та гаряче молитися за Україну. Ми повинні сьогодні перейняти ті високі ідеали державотворення, якими горіли герої боротьби за державну незалежність та волю Церкви і народу. Детальніше...

Лист-привітання Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ із нагоди 21-ї річниці Незалежності України

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви «І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням».Бут. 12, 2 Дорогі в Христі! Цього року ми знову маємо нагоду святкувати День Незалежності України. Це святкування вкотре спонукає нас, віруючих християн, подякувати Господеві, нашому Визволителеві, за дар свободи для нашого народу. Адже це один з найбільших дарів, який був даний кожному з нас нашим Творцем у момент створення людини на Божий образ і подобу, та становить беззаперечне право кожної особи. У суспільному вимірі покликання до свободи виявляється у природному праві кожного народу на самовизначення та збереження своєї мовної й культурної ідентичності за допомогою власної держави. Державна незалежність України, вимріяна мільйонами наших попередників, окроплена кров’ю багатьох поколінь у боротьбі за здійснення цього споконвічного прагнення найкращих синів і дочок України, була вручена Господом Богом саме нам, їхнім нащадкам, 21 рік тому. Позбавлений власної державності, український народ упродовж століть перебував під загрозою втрати власної самобутності та й самого існування через асиміляторську політику чужоземних правителів із їхніми заборонами читати, писати і навіть молитися рідною мовою. Мільйонами людських жертв довелося заплатити українцям у кривавому ХХ столітті за спроби утвердження химерних ідей нацистського «нового порядку» та більшовицької «диктатури світового пролетаріату», які нехтували правами цілих народів, рас, релігійних спільнот, суспільних верств і самою гідністю людської особи. Гіркі плоди панування цих безбожних режимів та їхніх антигуманних ідеологій ми пожинаємо й досі. У ці буремні роки наша Церква завжди перебувала зі своїм народом. Вона була йому  матір’ю та вчителькою, порадницею та берегинею. Часто на захист сотень тисяч вбитих і депортованих, ув’язнених та катованих звучав лише голос її ієрархів – Митрополита Андрея, Патріарха Йосифа. Саме ця Церква-мучениця готувала своїх дітей до сприйняття Божого дару Незалежності, картаючи за помилки та гріхи, навчаючи любити Бога і ближнього, незалежно від його етнічного походження чи релігійної приналежності, допомагала кривди терпеливо зносити, а образу з усього серця прощати. Саме Церква вчила у вирі ненависті істинно любити, – любити Україну та уникати всякого зла. Зі своїм народом наша Церква є і сьогодні. Ми закликаємо наших синів і дочок, а також усіх людей доброї волі любити свою Вітчизну та розбудовувати український світ – як у рідній державі, так і поза її межами. Цей наш національно-культурний простір ми будуємо тоді, коли протидіємо будь-яким спробам асиміляції, коли допомагаємо своїм співвітчизникам у всякій потребі, коли плекаємо власну національну свідомість, культуру та мову, коли шануємо свої культурні й релігійні традиції. Так ми наповнюємо поняття українського державництва та патріотизму сучасним реальним змістом. Здобутою 24 серпня 1991 року Незалежністю ми сьогодні живемо, тому покликані її зберегти, примножити та розвинути в ім’я майбутнього нашого народу. На жаль, ми часто не усвідомлюємо, що кожний дар повинен бути належно сприйнятим тим, хто його вдостоївся. Разом із даром свободи й незалежності ми отримали й відповідальність за нього. Христос пригадує нам сьогодні, що «від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають» (Лк. 12, 48). Дорогі в Христі брати й сестри! У цей святковий День Незалежності нашої Батьківщини прийміть від мене сердечні вітання та молитву. Закликаю всіх вас сьогодні взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. Переймімо сьогодні та зробімо особистими ті високі ідеали державотворення, якими горіли герої боротьби за державну незалежність та волю Церкви і народу. Святкуючи цей день, відчуймо, що Господь, наш Творець і Визволитель, є з нами. Станьмо відповідальними за кожен отриманий нами Божий дар з вірою в те, що «коли Бог за нас, хто проти нас?» (Рим. 8, 31). Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,14 серпня, у день Святих сімох мучеників Макавеїв,і матері їх Соломонії, і старця Єлеазара Детальніше...

Лист-звернення про редакцію тексту катехизмових правд і щоденних молитов в УГКЦ

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,всесвітлішим, всечеснішим та преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, катехитам, директорам видавництв,дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви Слава Ісусу Христу! Уже рік минув від виходу друком Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха», який було представлено духовенству й мирянам у багатьох єпархіях нашої Церкви. Основне завдання Катехизму – доступно й зрозуміло викласти правди віри й вчення Церкви, подавши в такий спосіб усім вірним нашої Церкви, як в Україні, так і поза її межами, узгоджений і єдиний текст пояснення правд нашої віри та церковного вчення. Найближчим часом Катехизм буде перекладено й на інші мови, зберігаючи незмінними зміст віри й вчення Церкви. У зв'язку з написанням, редагуванням і перекладом Катехизму «Христос – наша Пасха» виникло питання – яке вже неодноразово піднімалося, зокрема катехитами, – про потребу узгодити тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд. Уся наша Церква працює над утіленням у життя Стратегії-2020, мета якої – «святість об'єднаного Божого люду». Одним із виявів єдності є наші Богослужіння, у яких усі разом беремо участь, але також й ісповідь віри, висловлена в коротких формулюваннях, які кожен вірний християнин мусить знати та ними жити. Це передусім стосується молитов, що їх батьки повинні навчати своїх дітей. На сьогодні, однак, існує багато розбіжностей у формулюваннях і текстах Щоденних молитов та Катехизмових правд, що ускладнює катехитичне навчання. Тому, дослідивши практику нашої Церкви в цих питаннях, у Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» подано узгоджені тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд. Під час редакції текстів було взято до уваги катехизми: Священномученика Йосафата, Митрополита Андрея, Патріарха Йосифа, Єпископа Бучка, Блаженнішого Івана-Мирослава Любачівського, а також Катехизм Католицької Церкви та Компендіум Катехизму Католицької Церкви. До узгоджених текстів Щоденних молитов та Катехизмових правд у Катехизмі УГКЦ додано ще й «Суспільний дороговказ віруючого», прийнятий Патріаршим Собором і затверджений Синодом Єпископів УГКЦ 2002 р., який доручено вивчити та якнайбільше розповсюдити серед вірних. Звертаю Вашу увагу на те, що від сьогодні в усіх наших молитовниках і катехитичних підручниках та передовсім у катехитичному навчанні й у молитовній практиці тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд повинні відповідати редакції, поданій Катехизмом УГКЦ «Христос – наша Пасха» 2012 року (додаток № 1). Хай цей крок буде виявом нашої єдності. Тому доручаю: – усім тим, що приготовляють до друку й видають молитовники та катехитичні підручники, зокрема видавництвам, у всіх виданнях дотримуватися усталеної редакції Щоденних молитов і Катехизмових правд, поданих у Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» (видання 2012 року); – усім церковним комісіям, монастирям, парафіям, які в тій чи тій формі використовують тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд, дотримуватися узгодженої редакції цих текстів; – отцям-парохам і всьому духовенству використовувати в усіх моліннях зредагований текст; – катехитам і вихователям навчати правд віри й молитов згідно з узгодженим текстом Щоденних молитов і Катехизмових правд; – усім вірним для власного добра й блага всієї Церкви знати узгоджені тексти молитов, правд Святої Віри та «Суспільного дороговказу віруючого». Благословення Господнє на Вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,дня 14 серпня 2012 року Божого. Детальніше...

Пастирське послання Синоду єпископів УГКЦ до вірних у час підготовки до парламентських виборів 2012 року

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви до вірних у час підготовки до парламентських виборів 2012 року «Коли матимете віру, як зерно гірчиці то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого».(Мт. 17, 20) Дорогі в Христі! Наближаємося до чергових парламентських виборів, проведення яких є характерною рисою демократичної системи. Можливість вибирати випливає із загальновизнаного основоположного факту свободи людської особи, котра, формуючи державну владу, не лише реалізує своє невід'ємне право, а й бере на себе громадянську відповідальність за цю владу. А обов'язком чинної влади є забезпечити умови для вільного волевиявлення суспільства. Бо ж у демократії воля народу - закон для влади, а в диктатурі навпаки: воля влади - це закон. Бажаючи бути співтворцями саме справедливого, демократичного ладу в нашій Батьківщині, нам слід дуже відповідально і зважено підійти до участі у виборах, оскільки через них ми здійснюємо своє фундаментальне право, гарантоване не тільки Конституцією, а й самим Творцем, - обирати шлях власного життя розвитку рідної країни, як також покликані втілювати в суспільне життя християнські цінності. Не прийти на вибори - означає самоусунутися від відповідальності за долю власної країни, відмовитися від християнського свідчення в суспільному житті, віддаючи свою долю і долю своїх дітей та внуків у випадкові, а часом і злочинні руки. Прийшовши на вибори, ми передусім виконуємо свій громадянський обов'язок, реально особисто стаючи співучасниками творення свого майбутнього, а окрім цього - не даємо нагоди нечесним на руку особам вкрасти наш голос та прикрити нашою відсутністю різного роду маніпуляції чи фальсифікації. Однак взяти участь у виборах - це тільки половина справи. Нам слід докласти всіх зусиль, щоб наш вибір був свідомим, зрілим, відповідальним, таким, що найкраще служитиме загальному благу українського народу і запевнятиме успішний розвиток нашої держави. Прицьому значення виборів належить розглядати не тільки у політичній, суспільній, а насамперед у моральній площині. У час виборів пізнається моральна зрілість як кандидатів на різні державні посади, так самих виборців. Так, вибори дають нагоду вшанувати народним визнанням тих, хто своїми професійними якостями та моральними чеснотами вартий такої довіри. Цим суспільство не лише довірливо вкладає свою долю в руки гідних людей, а й надає чеснотам обраної особи важливого для неї всенародного визнання. Проте вибори є також смиренним визнанням перед Богом людьми того, що у своєму виборі суспільство часом помиляється. А тому настає час, коли воно мусить виправити помилку. Так від керма влади усувають тих, хто не виправдав народних очікувань або не зумів переконати людей у правильності своїх поглядів та власній праведності. Опинившись знову поза владою, ці люди отримують шанс переглянути й удосконалити свою позицію. З релігійної точки зору така щира глибока внутрішня переміна окреслюється словом «навернення» та проявляється назовні як видима зміна не просто сліз, а - реальних дій, які кожна людина може побачити і перевірити. Тому, роблячи свій вибір, ми повинні дивитися найперше на діла тих, хто претендує на нашу довіру і на наш голос. Не можна дати себе звабити різного роду передвиборчими обіцянками та гаслами, які хоч з об'єктивної точки зору можуть бути цілком оправданими і потрібними, в устах нечесних політиків стають засобом маніпуляції, підступу та введення в оману. Вже апостол Яків, підкреслюючи небезпеку пустих слів та потребу виявлення ділами своєї віри, каже: «Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру» (Як. 2, 18). Подібно маємо зробити і ми чи то безпосередньо спілкуючись з кандидатами, чи аналізуючи їхні програми, запропонуймо їм відповісти на декілька простих, але суттєвих для кожної порядної людини запитань: що доброго ти вже зробив для свого народу? Які суспільно значимі ініціативи ти дотепер запропонував і реалізував? Якщо ти дотепер був депутатом, чи належно виконував свій обов'язок перед народом, тобто чи робив свій вибір не за помахом видимої чи невидимої «руки», але згідно із власним сумлінням? Чи ретельно відвідував засідання, чи голосував сам, особисто? Чи не обманював своїх виборців, змінюючи свою політичну позицію, таким чином спотворював їхнє волевиявлення зловживав їхньою довірою? Чи ти не був причетний до корупційних дій? Чи ти своїми тезами не пропагуєш ненависті, екстремізму, а навпаки - пропонуєш шляхи укріплення української державності та консолідованості нашого суспільства? Окремо слід застерегти перед тими, хто намагається купити голоси виборців різного роду діями. Це може бути або прямий підкуп, або завуальована гід різні соціальні «доплати» заохота. Християнин у жодному разі не може продавати свого виборчого голосу, так само як не може купувати голосів виборців на користь якоїсь політичної сили, бо в такий спосіб стає прямим співучасником корупції та руйнує наше суспільство. Вже стало поганою традицію в житті нашої держави, що різні форми матеріальної допомоги чи підвищення соціальних виплат збігаються в часі з черговою передвиборчою кампанією. Так чиняться спроби підмінити реальні реформи зміни, яких дуже потребують різні сектори суспільного життя, їх імітацією. За цих обставин грошові виплати стають певного роду анестезією сумління виборців та принижують гідність без того приниженого та впокореного народу. Віддавати хоча б один голос таким особам чи політичним силам було б виявом великої легковажності та безвідповідальності перед лицем Бога, рідного народу і власного сумління. Особливо застерігаємо від спокуси начебто швидкого та ефективного покращення суспільно-політичних обставин життя країни шляхом насилля, ненависті чи проявів екстремізму під виглядом будь-яких гасел. У підготовчий період та в час проведення виборів мир спокій, стриманість мудра розважливість є тими необхідними умовами, за яких можливе справді вільне волевиявлення громадян. Спроби будь-якого тиску на виборця, прояви ненависті до того, хто думає інакше ніж я, є неприпустимими як для християнина, так і для кожного зрілого громадянина й влади демократичної країни. Благословенним є те суспільство, в якому зміна очищення органів влади відбувається плавно й безперешкодно. Тоді кожен лідер має можливість переконати інших у своїй здатності провадити людей та реалізувати свою програму. Суспільство ж може або сміливо довіритися тим чи іншим парламентаріям, або законно усунути їх від влади. І навпаки, великі нещастя насуваються на країну, коли цей важливий демократичний механізм спроби підмінити реальні реформи зміни, яких дуже потребують різні сектори суспільного життя, їх імітацією. За цих обставин грошові виплати стають певного роду анестезією сумління виборців та принижують гідність без того приниженого та впокореного народу. Віддавати хоча б один голос таким особам чи політичним силам було б виявом великої легковажності та безвідповідальності перед лицем Бога, рідного народу і власного сумління. По-перше, зло настає тоді, коли чинна адміністрація відмовляється в демократичний спосіб передати владу іншим, натомість вдається під час виборчого процесу до різноманітних фальсифікацій, створення перешкод, а навіть до прямого насильства та обману, які унеможливлюють фактичне волевиявлення народу. Керівники, які бачать у цьому свою силу, насправді виявляють цим свою слабкість і вразливість. Хай не буде так в Україні на цьогорічних виборах! Зупинити маховик розкручування фальсифікацій ніколи не пізно. Відновити справедливість передвиборчих змагань і забезпечити цивілізовані умови виборчого процесу можна і треба. Кожен керівник, який зрікається цього обов'язку, стягає на себе кару Неба і зневагу народу. По-друге, великим лихом для країни є зневіра народу у своїй спроможності змінити ситуацію на краще впадання в гріховну апатію. Це рівнозначно тому, якби селянин відмовився навесні засівати землю, побоюючись, що град поб'є його врожай. Віра робить нас усесильними - зневіра перетворює на іграшку зловорожих стихій. Віра дала змогу апостолу Петрові подолати навіть силу гравітації й піти по воді. Але тільки-но він втратив цю віру, то почав тонути, за що й почув від Спасителя докірливе: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31) З цими думками поручаємо Богові всіх, хто в той чи інший спосіб буде причетний до майбутніх виборів: владу закликаємо запевнити чесне, рівноправне і справедливе передвиборче змагання; учасників перегонів - пропонувати не порожні гасла, а реальну програму оздоровлення суспільства та реформування різних секторів суспільно-політичного життя, як рівно ж - висувати людей справді гідних довіри, професійних, морально чесних сумлінних; усіх громадян - проявити зрілість, виваженість відповідальність в аналізі програм кандидатів та в здійсненні свого вибору. Запрошуємо священнослужителів, чернецтво та всіх мирян нашої Церкви до ревної молитви за наш народ за Україну, за проведення чесних справді демократичних парламентських виборів, прохаючи словами великого Митрополита Андрея: «Просимо Тебе, Царю Небесний, Духу правди, любови справедливости, до Тебе підіймається наша молитва! Зігрій і просвіти наш уми й серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, благослови наш труд і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої вітчизни й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь». Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 24 липня 2012 року Божого, у день Переставлення блаженної Ольги Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії в неділю, 29 липня, а впродовж усієї виборчої кампанії після кожної Літургії щодня молитися три рази «Отче наш» і «Богородице Діво» за Боже благословення для нашого народу і успішне проведення парламентських виборів. Ці молитви можна поєднати з вищезгаданою молитвою Митрополита Андрея (Шептицького). Детальніше...

Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ до Перемишлян

Українська Греко-Католицька Церква та Комітет із вшанування пам'яті Блаженного Священномученика Омеляна Ковча з великою шаною запрошують Вас взяти участь у Всеукраїнській Прощі  духовенства та мирян УГКЦ, присвяченій пам'яті Блаженного Священномученика Омеляна Ковча, яка відбудеться  за участі Глави Української Греко-Католицької Церкви 11 травня 2012 року у місті Перемишляни: 09.30 – 10.20  Урочисті молебень та академія (Церква Св. Миколая)09.30 – 10.20  Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ (Церква Св. Володимира)11.00 – 13.00  Архиєрейська Божественна Літургія (Центральна площа)      13.30 – 13.45  Чин освячення пам’ятника Блаженному Священномученику Омеляну Ковчу13.45 – 14.15  Церемонія ВІДКРИТТЯ ПАМ'ЯТНИКА Омеляну Ковчу Детальніше...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви Христос воскрес! «Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє,нехай же святкує увесь видимий світ і невидимий,Христос бо воскрес – радість вічна!»Воскресна Утреня, Канон Пасхи У цей урочистий день Воскресіння Христового Його Церква, сповнена небесним світлом, оспівує Господа, який переможно виходить із запечатаного гробу. «Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява», – проголошує у цю пасхальну ніч євангелист Іван (Ів. 1, 5). Як темрява не може зупинити чи обмежити світла, так само смерть і гріб не змогли втримати Джерело життя – нашого Спасителя, який наповняє сьогодні Всесвіт своїм світлом і своєю благодаттю. «Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє!» Сьогодні радість і веселість об'єднує небо і землю в єдину пасхальну Літургію, в якій звучать і наші великодні піснеспіви. У своєму воскресінні Спаситель, який перемагає смерть, повертає єдність душі й тіла людській істоті, а разом із цим збирає воєдино все видиме і невидиме створіння, що було відчужене між собою через гріх людини. Гріх є найбільшим нещастям людини, бо позбавляє її приязні з Богом, вносить поділ і розбрат у суспільство, завдає страждань всьому створеному. Про це свідчить святий Павло, коли в Посланні до римлян каже: «Очікуючи визволення від рабства тління, на свободу слави дітей Божих... усе створіння понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (пор. Рим. 8, 21–22). Воскреслий Христос сьогодні приносить дітям Божим довгоочікувану свободу, а разом з ними єднає в одне ціле весь Усесвіт. Ось чому цього дня небеса та земля разом достойно радіють і веселяться! Своїм переможним виходом із гробу Господь усуває всі перепони до єдності Всесвіту зі своїм Творцем. Виходячи з Аду, він ламає ворота смерті – те, що відділяло людину від Джерела життя, її Творця, і сповнює її безсмертям. Сьогодні з нами «нехай же святкує увесь видимий світ і невидимий»! Змістом і глибинною основою пасхальних святкувань є спільне переживання єдності всього світу в Христі. У цьогорічному святкуванні Пасхи Господньої ми, вірні Української Греко-Католицької Церкви, покликані ще і ще раз відкрити для себе воскреслого Христа як непорушного каменя єдності нашого народу. Святкуючи сьогодні перемогу нашого Спасителя над смертю, зруйнуймо світлом Його воскресіння всі поділи і ворожнечі, видимі й невидимі, які розбивають наше суспільство в його громадському та церковному житті. Божественний Спаситель попереджає нас: «Кожне царство, розділене в собі, запустіє» (Мт. 12, 25). Воскреслий Христос у своєму тілі подолав протистояння, незгоди і суперечності, які загрожують людині, окремим народам і всьому людству. Він і нашому українському народові прагне принести мир і поєднання. Однак ми мусимо відкрити свої руки, щоб прийняти цей дар із рук воскреслого Спасителя. Відкрити руки означає: позбутися власних амбіцій, самолюбства, користолюбства; поставити добро народу понад власні інтереси чи інтереси політичних партій; бути готовим вийти назустріч ближньому там, де йдеться про загальне благо. Осяяна світлом Христового воскресіння віруюча людина не може дивитися на іншу людину через призму ненависті чи помсти, вона готова пробачити навіть ворогові і примиритися з ним. Хто не здатний до прощення, той не зрозумів того великого послання, яке приносить нам Спаситель із гробу – послання єдності та миру. Увесь видимий і невидимий світ сьогодні навчає нас, що неможливо пережити всю повноту великодньої радості, живучи в полоні власної відокремленості: особистої, національної чи навіть політичної. Вповні святкувати Пасху Господню та відчути всеохопну радість зустрічі з Воскреслим ми можемо лише разом, зруйнувавши силою Спасителя все, що нас роз'єднує. Про це пише апостол Павло: «Він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка було перегородою, тобто ворожнечу, своїм тілом... щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами» (Еф. 2, 14 – 15). Наше пасхальне побажання – щоб як у єдності й мирі Христовому святкує сьогодні все видиме й невидиме, так само щоб у мирі та єдності скріпився сьогодні благодаттю та життям Воскреслого весь український світ! «Христос бо воскрес – радість вічна!» Цьогорічний Великдень ми переживаємо, вдивляючись у невмирущу постать слуги Божого Патріарха Йосифа (Сліпого). Він, як незламний етнарх – батько нашого народу, не пішов на компроміс із злом і тому об'єднав у своїй постаті різні середовища українського світу: в'язнів сталінських концтаборів, вірних переслідуваної «мовчазної» Церкви та всіх українців «у розсіянні сущих», які, за дивним Божим промислом, принесли нашу Церкву в різні континенти Земної кулі. Його визволення із ув'язнення близько півстоліття тому, подібно до переможного виходу воскреслого Христа із гробової темниці, промінням пасхальної радості освітило, пробудило і зібрало воєдино весь український світ. У його особі ми сьогодні бачимо, що жодні людські перепони та військові кордони не здатні стримати всеохопну та об'єднавчу могутність вічної радості Христа, якою живе і зростає Його воскресла Церква. Дорогі у Христі! У цей світлий празник Воскресіння Христового хочу завітати із пасхальним привітом до оселі кожного з вас. Нехай слова найдавнішої апостольської проповіді «Христос воскрес!» залунають сьогодні всюди, де б'ється українське серце, та покличуть його до радості та єдності із своїм братом і сестрою. Поділімося нині свяченим з усіма, хто потребує, та донесімо цю радість до кожного, хто сумує. Нехай світло Христа, який переможно виходить із гробу, просвітить кожного з нас, дасть силу та впевненість, зміцнить у вірі, надії, любові та дарує свій мир. Христос воскрес! + Святослав Детальніше...