Перед нами рефлексія на тему особливої ектенії – Ектенії перед Святим Причастям (Прохальна ектенія). Вона є приготуванням до моменту зустрічі з Христом у вигляді Святих Таїн. Кожен виголос священика спонукає до налаштування своїх думок і почуттів, а кожна акламація-відповідь є дуже простою і добре нам знайомою: «Господи, помилуй».
Структура
Прохальної Ектенії.
Виголоси священика подаю свідомо для ще глибшого проникнення у літургічний текст:
«Всіх святих пом’янувши, ще і ще в мирі Господу помолімся.
За принесені й освячені чесні дари Господу помолімся.
Щоб чоловіколюбець Бог наш, прийнявши їх у святий і пренебесний, і мисленний свій жертовник, як приємний запах духовний, зіслав нам божественну благодать і Дар Святого Духа, помолімся.
Щоб ізбавитися нам від усякої скорби, гніву й нужди, Господу помолімся”.
Після тих слів священик має тиху молитву, котру люди, зазвичай, не чують, бо у цей час хор співає наступну акламацію. Авторство молитви належить святому Іоану Золотоустому:
“Тобі вручаємо все життя наше і надію, Владико чоловіколюбче, і просимо, і молимо, і благаємо: сподоби нас причаститися небесних Твоїх і страшних таїн, цієї священної і духовної трапези, з чистою совістю, на відпущення гріхів, на прощення прогрішень, на спільність зі Святим Духом, на насліддя царства небесного, на сміливість перед Тобою, не на суд і в осудження”.
Коли служиться Літургія святого Василія Великого, то на цьому місці знаходиться текст його молитви замість вищепредставленої. Опісля священик знову голосно виголошує:
“Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю”.
Хор (знову): “Господи, помилуй”.
Загалом ця Прохальна ектенія складається з 5 акламацій «Господи, помилуй». Після п’ятої дещо змінюється ритм ектенії. Тепер на кожен наступний виголос (усього їх 6) хор відповідатиме «Подай, Господи».
Отож, Прохальна ектенія продовжується.
Священик:
«Дня всього звершеного, святого, мирного й безгрішного у Господа просім.
Ангела миру, вірного наставника, хоронителя душ і тілес наших у Господа просім.
Прощення й відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просім.
Доброго і пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просім.
Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім.
Християнської кончини життя нашого, безболісної, бездоганної, мирної і доброго одвіту на страшнім судищі Христовім просім».
Після такого логічного і послідовного «ланцюга» у цьому незвичному діалозі залишається ще одна просьба:
«Єдність віри і причастя Святого Духа випросивши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо».
На цю останню репліку звучить зовсім інша відповідь.
Хор: «Тобі, Господи».
Підсумовуючи вище написане, звернімо увагу на те, як плавно цей літургічний текст переходить з одних формулювань виголосів на інші. Змінюється закінчення з «Господу помолімся» на «…у Господа просім». Разом з тим змінюється відповідь хору з «Господи, помилуй» на «Подай, Господи». Змінюється також ритмічна пульсація всієї ектенії, але незважаючи на це, зберігається єдність і цілість, послідовність думок та усіх молінь, котрі лунають на Богослужінні. Створюється певний клімат завдяки саме такому укладу голосів, клімат, котрий дуже сприятливий для близької уже появи найрідніших слів віруючого християнина – слів молитви «Отче наш».
Поради
церковному регенту.
Парадоксально, але з музичної точки зору саме прості фрагменти створюють (чи можуть створити) незручності виконання. Причиною музичного дискомфорту є комфорт у словах, у діалозі між священнослужителем та вірними. Щоб він зазвучав рівномірно і в міру цілісно, між обома сторонами співпраці має бути присутній аспект слухання і старання відповідати властивою манерою і властивим тоном. Це все досягається тонким музичним чуттям, але не тільки. Це - також риса чуттєвості, риса людська і глибоко душевна, але така споріднена з музикою!
Якщо розглянути це все через призму богослов’я, то цей діалог має ще глибший зміст і ще вищу ціль. Насправді це - літанія до Господа, котру очолює священик, а за ним усі вірні. Лідер і група. Вони одного і того ж просять, одного прагнуть, одного очікують і одному Богові вірять, що Він їх помилує і Він же Той, хто подасть. На завершення – ми всі себе і своє життя доручаємо Христу і Богові, як знак безмежної віри, довіри, любові та смирення.
З платформи єдності та спільного служіння треба аналізувати цю ектенію. Вона має бути нерозривним молитовним потоком з прохань і акламацій, котрі всі разом творять благодатний ґрунт для Господньої Молитви.
Репертуар, котрий добиратиме регент, має відповідати не тільки його індивідуальному смаку. Музичний фрагмент повинен бути доречним у контексті попередніх та наступних частин. Іншими словами, ектенія має «пасувати» не тільки місцю в Літургії, вона має пасувати ще і хорові, бути зручною хористам, але теж і священикам. Їхні можливості музикування обов’язково потрібно враховувати. Найкраще володіти простішим варіантом ектеній, а більш вишуканим в разі якогось свята чи хорошого провідника в особі священнослужителя.
Знаючи структуру цієї ектенії («Господи, помилуй» - 5 разів, «Подай, Господи» - 6 разів і «Тобі, Господи»), потрібно дібрати відповідні зразки, щоб музична думка була закінченою. Адже акламацій «Господи, помилуй» є непарна кількість, що треба теж враховувати, якщо ектенія має розвиток в сторону гармонічної каденції. Іншими словами, 5-та відповідь хору має завершуватися розв’язаним стійким акордом, інакше думка буде обірвана. Те саме стосується акламацій «Подай, Господи». Тут простіше – може бути комбінація (тому що парна кількість) 2х2х2, або 3х3. Часом автори музики до Літургії, знаючи її будову, допасовують мелодику і гармонію до конкретної структури і пишуть 6 оригінальних до кожного виголосу музичних фраз, керуючись послідовністю думки і основного задуму Служби Божої. Такий варіант зустрічається щоразу частіше, але, щоб він мав право на достойне виконання, необхідний тандем зі священнослужителем.
Церковний регент має дивитися на цю нескладну музику не як звичайний музикант, хай високоосвічений, бо це не кінець можливої освіченості. Тут треба брати до уваги весь контекст Служби Божої, вміти створити і втримати цей клімат, вміти керувати ним до певної міри. Пам’ятаємо, що це співпраця ще з отцем, часом кількома. Якщо священику складно підлаштуватися під тональність, запропоновану регентом, то доведеться цілий хор достосувати до його виголосів. Часом це вдається, однак і професіоналізм церковних співаків полягає в тому, щоб завжди бути пильним та чуйним під час будь-якої ектенії. Однак краще, щоб ця гармонія була пов’язана з музичними здібностями священнослужителя, що важливо у його багатогранній місії. Тоді справді відчувається комфорт і свобода співу, досягається єдність, потрібна форма, тоді і молитви-виголоси та акламації до них стають органічними у повній панорамі Богослужіння.
Коли ми уже постановили взятися за цю справу, коли взяли на себе цю невидиму ношу, то повинні з усіх сил старатися, щоб не порушити великої традиції, щоб не зіпсувати естетичний смак іншим, не обірвати молитовного стану, врешті-решт. Церковний регент і співак відповідальні не лише за свої персональні мольби. Їх служіння простягається набагато далі.
Ті, що займаються літургійним співом, забезпечують усім вірним і слухачам відчуття єдності, ведуть за собою через молитовний потік наші думки, прагнення, наші просьби.
Ті, що моляться, співаючи, відчувають уже на землі божественну благодать і її «приємний запах духовний».
Ті, що співають не тільки голосом, а моляться ще у своєму серці, готують благодатний ґрунт для Доброго Сіяча, а тоді…
«І сподоби нас, Владико, зі сміливістю, неосудно сміти призивати Тебе, небесного Бога Отця, і мовити…»
