SDE

«У нас нема зерна неправди за собою…»

№7 (196), серпень-вересень 2017 _ Марія ЛУПАК
Друк E-mail
Блаженніший Любомир
Такими словами звертається геніальний український поет Тарас Шевченко до своєї Долі. Гадаю, що цілком справедливо їх можна пристосувати до життя Блаженнішого Архиєпископа-емерита, світлої пам’яті Любомира Гузара. Той, хто для багатьох був втіленням життєвої мудрості, спонукав задуматись, випростати плечі і йти рівно, до слова якого прислуховувались навіть у Верховній Раді. Простота поведінки, виваженість у слові, висока культура спілкування, ясність думки… Слуга Божий, Носій Духа Святого, Людина Віри, Вірник, Мудрець, Наш Батько, Джерело миру, Великий Українець, Молільник за мир в Україні перед Престолом Божим, Незрячий український кобзар, Кобзар нової незалежної України, Химерний український Перебендя, Авторитет нації… -- далеко не повний список, якими тільки псевдонімами називали старенького сивочолого Любомира. Його життя – це вервичка сподівань, чекань, терпеливості, смиренності.

Коли 31 травня ввечері Україну і весь світ облетіла звістка про смерть Великого Сина нашого народу, кожен свідомий українець відчув якусь особисту втрату, біль в душі, самотність. Однак такий хвилевий настрій змінився радістю від того, що ми мали за честь жити в одну епоху з такою Людиною – у повній мірі того слова. «Хочу бути Людиною!» - девіз останніх років життя Любомира. Усвідомлюючи високу гідність людської особи, закладеної Творцем, він закликав кожного пізнати себе. З молодих літ, обравши священиче служіння, він рівно йшов нелегкими шляхами богопізнання. Здобуваючи освіту в Україні, в Австрії, у США, в Італії, Любомир, син Ярослава та Ростислави, став духовним провідником нації. Гузар був одним із 16 кардиналів, номінованих на папський престол. З-поміж його переваг відзначали ясність розуму, високу духовність, популярність серед кардиналів. Нагороджений різними орденами високого рангу, найціннішою нагородою була для нього увага народу. Людина, що уособлювала цілу епоху: голодомор 1932-1933 рр., Друга світова війна, радянський атеїзм, піділля УГКЦ, довгоочікувана і вимріяна століттями незалежність України… Вижити і залишитись Людиною – завдання, що виявилось не під силу багатьом.

Він умів точно окреслити головні пороки українців, закликаючи до усвідомлення власної свободи, гідності, національної ідентичності. Дотепно, деколи з гумором говорив, що найкращим спортом українців є нехтування законів, а самі ми є дуже лінивою нацією. Патріарх часто любив повторювати, що найбільшим добром для народу є мир. Відвічні християнські цінності стали для нього правилом життя. Людина, що мислила категоріями Істини, Добра, Краси. Не завжди важливо, скільки він говорив, але влучно і авторитетно з його уст звучало кожне слово. У світі спотворених ідеалів, викривлених дзеркал, у «великій країні малих людей» він умів знайти правильні орієнтири, правдиве світло – світло Євангелія. Розумів, коли є час діяти, а коли треба почекати (19 років пройшло з моменти єпископської хіротонії до часу початку виконання єпископського служіння).

Мудрість і ясність розуму, сполучена з простотою серця. Його звичайне «Чим можу послужити?» воднораз знімало усі видимі і невидимі кордони. Гузар не створював відчуття незручності для інших. Поводився абсолютно природно. Зрештою, як завжди. І в цій простій, цілком буденній для більшості людей ситуації увесь Гузар – справжній, щирий і відвертий. Великий, який вміє бути малим. Він майже нічого не бачить ціле десятиліття, а останні кілька років просить голосно говорити біля нього. Але при цьому розуміє все, що відбувається – краще, аніж ті, що добре чують і бачать. Він не кричить і не наказує. Але веде за собою тисячі людей дорогою любові й поваги до іншого. Проповідує любов навіть тоді, коли здається, що єдина зброя – злість і агресія. Навіть саме його ім’я – Любомир – поєднує дві чесноти – любов і мир, що вдало підкреслив наступник Любомира Блаженніший Святослав.

Коли стихають популістські гасла, не чутними стають галаси голосних, залишається правда. Японська мудрість каже: «Хто говорить голосно, того чують, хто говорить мудро, того слухають». Його слухали…

Сьогодні, коли після дня переставлення велетня української нації пройшло кілька місяців, запитаймо себе, що із спадщини, прикладу воістину святого життя, візьмемо собі для життя – весь народ і кожен зокрема.

Цитати Архиєпископа-емерита, Блаженнішого Любомира Гузара

Релігія – це не знання про Бога. Релігія – це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста.

Господь створив нас вільними. Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним – це означає бути відповідальним.

Немає жодного сумніву, що Господь Бог хоче, щоб усі спаслися. Кожного з нас Бог любить індивідуально, сильно та особливо.

Господь Бог мене створив і до чогось покликав, не викинув мене. Я, здійснюючи це Боже покликання, є собою, але в спільноті. Це робить мене мною.

Нема єдності, нема порядку, ми боїмося вірити, боїмося зробити той остаточний крок і віддати себе цілковито Богові. Ми весь час шукаємо різні виправдання – як зробити, щоб не зробити останнього кроку, остаточного кроку…

Бути багатим не є зле, не є гріхом, але багатство вимагає людської зрілості, бо бути багатим і свобідним – то не є така вже проста справа.

Для справжньої свободи людей ще треба виховувати, а наша сьогоднішня трагедія в тому, що такого виховання нема, бо свобода не дається просто так, за неї ще треба боротися і своє власне лінивство долати…

Бути вільним, розуміти свою людську гідність у всій повноті і намагатися жити згідно із цим – то є велике завдання. Є люди, які справді цього бажають і йдуть до цього. Але треба відрізняти їх від тих, хто хоче не свободи, а сваволі, тобто можливості робити все, що заманеться.

Треба, щоб усе суспільство взялося до роботи. Одна людина може створити багато проблем, але одна людина не здатна їх усі вирішити.

Господь дає нам ідеал єдності – Пресвяту Трійцю, один Бог у трьох особах. Так і людство – воно живе в безлічі виявів, але має бути одним.

Єдність – це є дар Божий. Та здається мені, що всі бажають його прийняти на власних умовах. Ніхто не хоче мінятися, кажуть – нехай цілий світ зміниться, але не примушуйте мінятися мене…

Хай у Вас все буде добре. Пам’ятайте, що любов – то основа всього у світі. Будуймо оази любові…

banner

Про часопис
"З любов’ю у світ" – єпархіальний молодіжний часопис – заснований у грудні 1999 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 7000 примірників. За час існування часопису його редакторами були: о. Василь ПОТОЧНЯК та о. Василь ГОЙ. «З любов’ю у світ» - це часопис, який твориться молоддю для молоді. Автори часопису у своїх матеріалах розкривають теми духовного життя, стосунків у родині та виховання дітей. Історична рубрика знайомить читача з глибинами життя нашого народу. Щомісяця до редакції надходять питання на різноманітні теми. Ґрунтовні відповіді на ці запитання читачі дізнаються у черговому номері часопису.

Редактор:
о. Олег КЕКОШ

Адреса:
вул. Шевченка, 29/1
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324450110
Ел. пошта:
lubysvit@sde.org.ua

^ Догори