Фільм Стена Лейтена розповідає про той період, коли у Сполучених Штатах Америки ще офіційно існувало рабство. Головним героєм є темношкірий раб на ім’я Том, прізвище його не згадується. Через борги господаря Тома розлучили із власною дружиною та дітьми та перепродавали від одного власника до іншого, допоки через систематичні знущання він не загинув.
Незважаючи на такий трагічний фінал, фільм все ж таки сповнений оптимізму. Бо Том зумів допомогти іншим невільникам отримати свободу. Також головний герой показаний як глибоко віруючий християнин, який постійно зберігає при собі Біблію, в кожну вільну хвилину намагається її читати і видно, що саме це допомагає йому у найважчі хвилини зберігати людську гідність.
У фільмі піднімається питання не тільки героїчної самопожертви, але й деякі інші. Наприклад, те, що більшість рабовласників не є якісь люди із маргінесу, а, навпаки, особи освічені та інтелігентні, але, в цей же час, для них взяти людину, розлучити із власною родиною і продати в невідомо чиї руки є нормою. Як вам така фраза: «Ми живемо у вільній країні, а Джордж мій раб. Тому я що хочу з ним, те й роблю». Цієї цитати у фільмі немає, проте вона є в романі авторки. Однак, також належала особі цілком гуманній та освіченій. Це все актуально і в наш час. Хоча рабства, бодай офіційного, немає. Але, на жаль, є інші серйозні суспільні пороки: аборти, корупція і т.д. І біда навіть не в тому, що ці явища існують, а в тому, що велика кількість «добропорядних» громадян не бачать в цьому нічого злого, фактично, готові сказати те саме: «Ми живемо у вільній країні….» і виправдати будь який порок.
Головним антиподом Тома у фільмі виступає плантатор Саймон Легрі, який показаний пияком, розпусником і садистом. Однак, що, думаю, здивує глядачів, своє жорстоке ставлення до рабів він прикриває… релігією. Бо на зауваження Тома, що це гріх, відповідає: «Ти читаєш Біблію, а там що написано?» І після цього наводить відповідну цитату. Над цим моментом варто застановитися.
Вся справа в тому, що коли Гаррієт Біччер-Стоу писала свій роман, рабство ще офіційно не було скасованим. Письменниця брала участь у різних акціях за його скасування. І вона не раз стикалася із ситуацією, коли окремі рабовласники чи работорговці на свою користь наводили ті або інші цитати із Біблії. Ця проблематика була висвітлена в романі, а потім і в фільмі. І на перший погляд виглядає, що рабовласники були праві. Бо це ми з катехизму знаємо, що десята Божа заповідь звучить: «Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого». А в Писанні вона подана дещо ширше: «Не зазіхатимеш на дім ближнього твого, не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані чого-небудь, що належить ближньому твоєму» (Вих. 20, 17). Тобто, посилаючись на цю заповідь, прихильники рабства твердили, приблизно, наступне: «Як є гріхом бути невдоволеним, що хтось має дім, поле, вола, осла і т.д., то так само має бути гріхом невдоволення, що хтось має раба чи рабиню, бо про це все разом записано в десятій Божій заповіді». Посилались також і на Еф. 6, 5: «Раби, слухайтеся панів сьогосвітніх і з страхом та пошаною», та деякі інші. До речі, подібні аргументи висували свого часу і в царській Росії, коли піднімалось питання про скасування кріпосного права.
То що ж тоді виходить? Що рабство чи кріпосне право є цілком законними з християнської точки зору? І що насправді грішили не ті, хто володів чи торгував невільниками, а ті, хто боровся за їхню свободу? Ні, будьмо спокійні. Це далеко не так. Вище уже згадувалося, що Том також постійно читав Біблію, але дійшов до зовсім інших висновків, та й сама авторка роману була дружиною протестантського пастиря. Вона читала Святе Писання регулярно і також зробила інші висновки.
Але ситуація, з якою зіштовхнулись герої фільму в XIX столітті, повторюється і в наш час, хоча також в іншому контексті, бо чи не вперше ми чуємо закиди на зразок: «А в Церкві все неправильно», «Церква не дотримується всіх заповідей», наприклад, використовує ікони, а є заповідь: «Не сотвори собі кумира», благословляє воїнів, а є заповідь «Не вбий» і т. д.
Слід пам’ятати, що саме Писання перестерігає від того, щоб Його пояснювати самовільно: «А насамперед знайте, що ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення» (ІІ Петра, 1, 20). Це щось подібне, як в державі є Конституція і є Конституційний суд. І у випадку якогось непорозуміння не кожен, хто вміє писати й читати, дає тлумачення законів, а Конституційний суд. Так само й Бог: не просто дав людям свої Заповіді, а й заснував Церкву і зіслав їй Святого Духа, щоб вона Писання і Заповіді пояснювала. Правда, існує одна різниця: Конституційний суд – це установа людська й іноді може скластися така ситуація, про яку говорить відоме народне прислів’я: «Закон як дишло, куди повернеш, туди і вийшло”, а Церква є установою Божою, тому до неї таке прислів’я не застосуєш.
Якщо ж вже згадалося про Церкву, то варто розібратися ще з однією проблемою, дотичною до нашої теми. Бо іноді в антиклерикальній літературі можна зустріти твердження, що наче б то раніше римські папи видавали документи, в яких благословляли торгівлю людьми. Але навести конкретні цитати з цих документів чомусь ніхто не поспішав. Тому поглянемо, що ж насправді було написано в цих документах: «Ми настирливо попереджуємо і закликаємо вірних у Господі християн будь якого становища, щоби у майбутньому ніхто не смів нікому докучати, позбавляти його власності, перетворювати в раба чи подавати допомогу чи підтримку тим, які подібними речами займаються, чи брати участь у нелюдській торгівлі темношкірими рабами, наче б то вони не люди, а тварини яким би це не здійснювалося чином: бо порушують права, справедливість і людяність, коли купують, продають, а також змушують людей до важкої праці… Отож ми, в силу своєї апостольської влади, засуджуємо всі вищезгадані звичаї, як негідні імені християнського. Тією ж владою ми не дозволяємо і суворо забороняємо будь-якій особі, духовній або світській осмілюватись захищати як дозволену цю торгівлю темношкірими, під яким це б не було приводом чи оправданням». Це уривок із Апостольської Конституції римського папи Григорія XVI (InSupremoApostolatus («На вершині апостольській») від 3 грудня 1839 року). Крім того, у цьому ж документі папа Григорій XVI також згадує подібні документи своїх попередників, в яких також засуджувалася работоргівля: Пія ІІ (1462), Павла ІІІ (1537), Урбана VIII, (1639), Бенедикта XIV (1741) і Пія VII (1815) (див.: WWW.Una.Voce.ru/ library/authors_list.html). Отож, як бачимо, реальність була дещо інакшою від тої, яку намагаються представити.
Правда, слід визнати, що в історії були богослови різних конфесій, які дійсно виправдовували рабство, а то й самі мали рабів. Так само як і в різних конфесіях були богослови, які боролися з цим явищем.
Повернемося до фільму. Крім питання рабства в ньому не менш активно піднімається питання свободи. І то в різних аспектах. Коли Том помирає, то говорить: «Я вільний». Із християнської точки зору тут все зрозуміло: хто не піддався злу, хто зберіг свою гідність, той і є вільним і отримує таку свободу, якої не відбере ніхто. Це і є головна думка фільму. І це істина, яка важлива для будь-якого часу та для будь-якого суспільства.
На завершення публікації хочеться дати одну пораду нашим читачам: якщо після перегляду стрічки ви захочете перечитати роман Гаррієт Біччер-Стоу українською мовою, то читайте його у перекладі Ілони Полоскіної, бо старіші переклади робили ще у радянський час і хоча перевидавалися в часи Незалежності, залишилися сильно відцензурованими. Багато християнських моментів в них було усунено. А загалом як книга, так і фільм навчать нас багатьох позитивних речей.
