Слід визнати, що в ІІ і ІІІ століттях, крім загальновизнаних Євангелій, існували і деякі інші, які не були визнані як канонічні. Чому визнали одні і не визнали інші, про це мова йтиме пізніше. Спочатку хочеться зробити акцент на іншому. Як правило, у тих фільмах і книжках, де йде мова про так звані «засекречені Євангелії», робляться часто закиди в бік Церкви, що вона начебто тоталітарна організація, яка постійно щось приховує від власних віруючих та від широкого загалу в цілому. А також наводиться думка, що традиційний канон Святого Письма не є повним. Тому розглянемо саме ці закиди.
Стосовно тоталітарного характеру Церкви і того, що вона начебто постійно щось приховує, то автор цих рядків свого часу давав на це відповідь (Див. «Церковні секрети». // Жива вода. № 4. 2010. Ця стаття є також на сайті Дрогобицької духовної семінарії на сайті часопису Дивенсвіт. Постійна адреса статті - http://dds.edu.ua/articles/2/rizne/658-church-secret.html). Тому зацікавлених відправляю до цієї статті.
Тепер щодо канону Святого Письма. Не забуваймо обітницю, дану самим Спасителем: «Небо і земля перейдуть, але слова мої не перейдуть» (Мт. 24, 35), а також слова Гамалиїла: «Коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться, коли від Бога, - ви не зможете звести їх зі світу – щоб ви часом не стали противниками Бога» (Ді. 5, 38 - 39). Тому, власне, той факт, що ті так звані таємні Євангелія загубилися, довший час про них нічого не знали, і є доказом того, що вони не є від Бога. Та і в наш час, у кого вони викликають зацікавлення? Або у вузькопрофільних спеціалістів, або просто у любителів сенсацій. Щоб хтось будував на них своє духовне життя, змінював себе чи змінював світ, такої інформації ми не маємо. Не подають цю інформацію і ті, хто сам роздмухує ці сенсації. Чого зовсім не скажеш про канонічні Євангелія.
Тепер, щоб ми правильно зрозуміли, чому саме ті Євангелія, про які ми знаємо, вважаються канонічними. Для цього варто зацитувати слова подвижника віри з V століття св. Вікентія Лиринського (+ 450 р.): «Отож, коли вперше виникне гнилизна якого-небудь шкідливого блуду і для своєї користі буде викрадати які-небудь слова із Святого Закону і пояснювати його підступно і фальшиво, то при тлумаченні Канону негайно слід вибрати судження предків… але судження слід вибирати тільки тих отців, які жили, вчили і перебували у вірі та у вселенській єдності. А також свято і мудро удостоїлися або з вірою спочити во Христі, або блаженно померти за Христа. А вірити їм слід згідно наступного правила: або все, що всі вони, або їхня більшість, одностайно приймали, зберігали, передавали відкрито, часто без застережень, так, як би попередньо узгодили між собою, то це слід вважати безсумнівним, правдивим і беззаперечним» (Див. Святой Викентий Лиринский. Памятные записки Перегрина. – М. 1999. – С. 51 - 52).
Згідно цього критерію, якщо візьмемо твори будь-яких осіб, відомих святістю їхнього життя, то вони визнавали тільки такий канон, який ми всі знаємо. Вони могли згадувати про інші Євангелія, але ніколи їх не ставили на один рівень із канонічними.
А на завершення публікації доречно навести слова св. апостола Павла: «Коли хтось вам проповідує іншу Євангелію, ніж ту, що ви прийняли, – нехай буде анафема» (Гал. 1, 9).