Обіймімо дітей, як Ісус
«Дитина, направду, втілює радість не лише своїх батьків, але також і радість Церкви й усього суспільства. На жаль, сьогодні багато дітей із різних кінців світу страждає і перебуває в небезпеці: вони голодні й бідні, вони помирають від хвороб та недоїдання, вони є жертвами війни, їх покинули батьки, вони приречені залишатися без оселі, без власного родинного тепла, вони страждають від насильства й наруги дорослих. Як же ж нам не подбати про таку велику кількість дітей, які страждають, а особливо, якщо ці страждання спричинили дорослі?» – звертався до світу св. Іван Павло ІІ. На жаль, діти і справді часто змушені страждати через егоїстичні ігри дорослих. Лише в Україні майже всі діти, а це – вісім мільйонів, страждають останніми місяцями від страху, психологічного насильства і переживання, адже з екранів телевізорів не зникають новини про бойові дії в країні. Окрім того, багато дітей вже потерпіли через те, що втратили своїх батьків, які захищали Україну у нерівних битвах… Цей біль українських дітей сьогодні є також болем самого Христа, який особливо любить дітей і горе сьогодні тим, хто, чинячи беззаконня, завдає страждань оцим найменшим друзям Бога. Ми сьогодні у цих нелегких історичних умовах маємо обов’язок подбати насамперед про дітей, які потребують підтримки і захисту. Ми маємо обіймати їх часто, як Ісус, обіймати у наших сім’ях. Бо обійняти дитину – це також оберігати завжди чистоту та безпосередність її дитячого серця. Обійняти дитину – це присвячувати їй більше свого батьківського часу, не даючи їй можливості шукати найкращого друга лише у комп’ютерних іграх. Обійняти дитину – це читати їй на ніч історії, які вже з дитинства збагачуватимуть її серце і разом роздумувати з нею про мораль, а не просто увімкнути їй мультики по телевізору. Обійняти дитину – це дати зрозуміти їй від народження, що вона – неповторна для своїх батьків, незважаючи на те, що вона вміє робити, а що їй, можливо, ще вдається гірше, аніж у її однолітків. Бо навчити дитину любити можна лише даруючи їй свою батьківську любов. Обійняти дитину – це зрештою дати їй шанс на життя, це дозволити їй народитися… І звісно, сьогодні в Україні не можемо забути і про тих дітей, чиї батьки стали героями, загинувши за Україну…
Ми обіймаємо дітей, коли з самого малечку приводимо їх до їхнього Друга – Ісуса, бо повністю довіривши життя дитини Богові, можемо бути певні, що ця дитина перебуватиме завжди у безпечній тіні крил Його ангелів і зможе долати у житті такі труднощі, у вирішенні яких навіть батьки залишатимуться безсилими. Ми обіймаємо дітей, коли вчимо їх любити усім серцем свою країну, бо сьогодні, як ніколи, бачимо, яким важливим, яким необхідним є розуміння відповідальності кожної людини перед своєю країною. Це почуття відповідальності перед Україною, небайдужості, чуйності до ближніх найперше в дитині закладають батьки своїм власним життям, яке має стати для дитини орієнтиром.
«Дитина – це та дорогоцінна чаша, яку життя дало тобі на зберігання і розвиток в ньому творчого вогню», – писав польський педагог Януш Корчак, звертаючись до батьків. Так, це Бог вибирає батьків, довіривши їм нове життя. Саме батьки починають закладати ті цеглинки добра у новий будинок, у внутрішній світ своєї дитини. Бог доручає батькам цю святу місію виховання, співпрацюючи разом з ними, і благословенні ті, які, не побоявшись, з радістю приймають цей виклик.
«Будьте, як діти…»
У сучасному світі люди щодня мають безліч справ, у них завжди не вистачає часу… Люди увесь час поспішають, вони – заклопотані, у них немає вільної хвилинки, щоби подивитися на небо, щоб так по-дитячому захоплюватися красою того, що створив Бог. Христос радить дорослим брати приклад з дітей. «Ісус покликав дитину, поставив її серед них – і каже: «Істинно кажу вам: якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18, 2). Не тільки діти вчаться у батьків, батьки також вчаться у дітей. Діти вчать нас довіряти. Як спокійно спить немовля на руках матері чи батька, воно знає, що перебуває у безпеці, що ті, які люблять, – поруч. Так, як маленька дитина довіряє своїм батькам, так людина має довіряти своєму Небесному Отцеві і не розчаровуватись, якщо щось складається не так, бути певним, що Батько – поруч і ніколи не покине, якщо довіришся Йому. У дитини ми можемо навчитися наполегливості. Коли вона хоче, щоб батьки їй щось купили, вона часто про це нагадуватиме, допоки не отримає омріяний нею дарунок. Дитина не втомлюється просити, так само і дорослій людині не потрібно втомлюватись випрошувати у Бога того, що є для неї необхідним, що є корисним для душі. Не можна переставати вірити у здійснення своїх мрій, діти ніколи не перестають мріяти. «Котрий із вас, батьків, коли син проситиме в нього хліба, дасть йому камінь?... Отак, коли ви вмієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більш Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у нього просять?» (Лк, 11,11). А як дитина щиро дивується, як захоплюється тим, на що дорослі вже не звертають уваги, як вона вірить у чудеса…
«Страшно постаріти, постаріти – в сенсі втратити вміння дивуватися, припинити пошук, не бачити цього світу очима дитини, не чудуватися дивами цього світу, цієї землі, цих рослин, цього сонця, цього снігу», – писав Жан Ваньє. Діти вчать нас також щиро молитися. «Яку надзвичайну силу має молитва дітей! Це добрий зразок для дорослих: молитися просто і в цілковитій вірі – це молитися як діти», – зазначав св. Іван Павло ІІ. Часто Бог промовляє через дитяче серце, тому що воно чисте. Діти вчать нас зберігати серце світлим, щоб до нього прийшов замешкати Бог. І коли дитина падає і завдає собі болю, вона довго не вагається, до кого їй звертатися за допомогою, вона швидко підіймається і біжить в обійми мами або тата, які висушать її сльози і вилікують рану. Немає такої рани, яку не зміг би вилікувати Небесний Отець. Він завжди чекає з відкритими обіймами на свою улюблену дитину… Малюк ніколи не засне, допоки не скаже батькам «на добраніч» і не поділиться з ними своїми відкриттями та досягненнями за прожитий день. Бог також хоче, щоб кожна людина щодня розмовляла з Ним і ділилася враженнями, сумнівами і радостями, зверталася за порадою, тому що є її Отцем, який любить і бажає добра.
«Наскільки важливими є діти в очах Ісуса… Усе Євангеліє можна прочитати як «Євангеліє дітей»: «якщо ви не станете, як діти, не увійдете в Царство Небесне». Хіба ж Ісус не вказує на дітей, як на зразок, навіть для дорослих. У дітях є щось таке, чого не мають права згубити люди, які воліють увійти до Царства Небесного. Призначені до Неба люди – прості, як діти, і як діти повні довіри, багаті на добро і чистоту», – писав Іван Павло ІІ. Тож ми повинні завжди оберігати світло дитячої душі. Ми повинні плекати те світло у собі, вже будучи дорослими.
