Не авва і не старець Григорій – про діамант та гній
№6 (165), червень-липень 2014 _
о. Тарас РИСЕЙ
Портрет
Григорій Сковорода
Хто з українців не чув у житті про мандрівного філософа 18 століття – Григорія Сковороду? Напевно, таких не знайдеться… А хто коли чув, що і йому, немов християнському святому, написане «Житіє»? Ось невеликий уривочок з нього:
«Вставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав».
Тридцять років ходив із села у село і… не розлучався зі Святим Письмом. Любив повторювати таке: «Вірити в Бога не значить — вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його законом».
Тим не менше, його не любили: ні тогочасні державники, ні церковники... Але всі інші, зрештою, слухали мудреця залюбки. Може послухаєш і Ти? Ось його одна з історій:«Отой самий Гній, у якому в давнину Езопів півень вирив дорогоцінний камінчик, дивувався Діаманту і з цікавістю питав: “Скажи мені, будь ласка, звідки увійшла в тебе ціна така велика? І завіщо тебе так вшановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи і є, власне, творець краси й користі, але при всьому тому ні десятої частки не маю шаноби в порівнянні з твоєю”. “Сам не знаю,— відповів Діамант. – Я так само, як і ти, є земля і значно гірший за тебе. Вона є перепалена сонцем жужіль. Але в сухих моїх водах величною красою відбивається блиск сонячного світла, без сили якого всі твої удобрення надаремні, а рослини мертві...”».
А хто не погодиться зі мною, що людина – істота, яка у просторі розміщена вертикально? Її ногатий низ впирається у землю, піддаючись закону гравітації, а головатий верх – спрямований до синяви неба. Немов якась ракета, що готується от-от полетіти. Ще трішки, і на табло з’явиться відлік: 10, 9, 8, 7, 6, 5, 4, 3, 2, 1, 0… І творіння Боже, під бурні овації невидимих сил, звершить свою місію в ім’я технологічного прогресу (хоч цього не покажуть по телевізору)!
А може, зворотній відлік для людини вже прозвучав у моменті народження на світ? Можливо, вибравшись із лона матері, чоловік крок за кроком, рік за роком мав здійматися увись, але землю полюбив більше, аніж Небо, гріх визнав другою природою, а святість оголосив дивацтвом?
Один знайомий мені священик зустрів на своєму шляху дуже схожу до вищезгаданого екземпляра людину… Вона сиділа на вершині гори щойно винесеного зі стайні «запашного» гною. У руках цього чоловіка була саперська лопатка, якою він завзято працював, нікого не помічаючи. Отець стурбовано глянув на чудного і поспішив запитати, що він там робить. А почув зовсім неочікувану відповідь: «Я архео-о-олог. У мене є мрі-і-я – відкопати скарби! Ще трішки і я доб’юся успіху, бо і в Біблії пише: шукайте – знайдете!» Ох-ох, як часто людина прив’язується до гною солодкавих пристрастей, забуваючи, іншу важливу євангельську фразу: «Де твоє серце – там будеш і ти». Амінь.
