Для мене це дуже суттєва різниця. Адже "стати" не завжди означає "бути кимось". Проблемі "буття" у філософії відведено дуже багато книжкових полиць. Однак інколи жодна наукова книга не дасть відповіді на ключові запитання про покликання і призначення. Без Святого Письма ми б і взагалі осліпли у таких питаннях.
Тимчасовий успіх (стати кимось), одноразове везіння ще не свідчить про стрімке внутрішнє переконання, стабільність та цілеспрямованість. Це - тільки перший крок до основних випробувань та різного роду спокус.
Вибір професії (ми так гадаємо) залежить від нас. Інколи людина може обрати вигідну, перспективну спеціалізацію. Сучасний світ вимагає щоразу більшого, як вони висловлюються. Рух комп’ютерних та інформаційних технологій, самої цивілізації спонукає обирати потрібну комусь професію. Комусь, але чи нам самим? А що, якщо наш "вибір" зовсім не наш? І таке буває дуже часто у нашому житті. Інколи батьки чи родичі приймають рішення про майбутнє своєї дитини. А коли у їхньому житті іде щось не так, то звинувачують довкола всіх: державу, владу, систему освіти, навіть дипломованого спеціаліста, тільки не себе...
Цікаво, а як би мало бути в ідеальному варіанті? Звичайно, однозначної відповіді не буде, але натяки, навіть прямі поради треба шукати не в пошукових системах всесвітньої павутини, а хоча би в народній мудрості. Колись наші предки дуже цікаво визначали майбутню діяльність немовляти. Перед дитям клали різноманітні атрибути: гроші, книгу, знаряддя праці тощо. До чого тягнулася дитина, що забажала взяти перше у руки - в тому напрямку далі і виховували (торговцем, ремісником, вчителем, лікарем...). У чомусь вони були праві, бо придивлялися і прислухалися до нової маленької людини, яка з’явилася в сім’ї, визначали її природу, сутність та свідомість, а не переконували cхилятися до виключно прибуткових занять. Зараз чомусь ми забуваємо про і без того ледве чутний внутрішній голос совісті чи покликання... На жаль, ми дуже часто духовно глухі і неуважні до такого поклику. Ми його навіть не хочемо чути, закриваємо йому рота, а собі вуха. Звичайно, це все відбувається у невидимий спосіб, і часто ніхто цього не бачить, окрім нас самих. Тому назовні нам залишається не що інше, як робити все по інерції попередніх вчинків, інколи забуваючи про власну гідність, вбиваючи свої високі мрії, щоб нас не засміяли, не дай Боже, наші родичі чи знайомі. Так ми вбиваємо у собі видатного письменника, художника, музиканта, священика. Ці професії навіть гріх назвати професіями, бо вони щоразу стають зовсім не популярними, а ще менше прибутковими. Це і не можуть бути просто професії, бо, щоб стати музикантом, скульптором, поетом, потрібно бути обдарованим відповідними талантами. І для чогось вони ж нам даються! Це - покликання.
Так, безперечно, але ж сьогодні ми дуже часто бачимо парадоксальні речі. На різних реаліті-шоу, де шукають талановитих осіб, трапляються надзвичайно обдаровані співаки, скажімо, за професіями лікарі, продавці, а то і прибиральниці. В той час як на афішах, у концертних залах промоутери "розкручують" не тільки бездарність на високих підборах, але і нас з вами! Чому людина з талантом до співу та добрими артистичними якостями заробляє собі на життя продажем шкарпеток на базарі, ремонтує мобільні телефони або взагалі кладе плитку у Португалії? Що ми зробили зі своїм народом???
Знаю такі випадки, коли молоді балерини після закінчення навчального закладу якщо навіть і знайдуть роботу, не можуть забезпечити себе однією зарплатою. Тоді вони ночами танцюють дещо інше, але вже у нічних клубах, де платять значно більші гроші, і високим мистецтвом це назвати не можна...
Знаю, що випускники музичних закладів добре вміють ремонтувати фасади у Варшаві, знаються на французьких стелях, працюють на будівельних фірмах, а до того часу вони могли бути лауреатами музичних міжнародних конкурсів... У цей же час на наших весіллях грають не фахові музиканти, а добра апаратура і фонограми з інтернету.
Можна продовжувати цей список абсурду нашого сьогодення до безкінечності. Можна звинувачувати знову державу, владу, хабарників... От тільки ми втрачаємо час!
Цей невпинний потік і називається Життям. Давайте його проживемо цікаво! Давайте будемо мріяти і досягати своєї мети! Давайте будемо прислухатися до внутрішнього голосу і не прикриватися від нього. Давайте не відмовлятися від сміливих, високих мрій зробити цей світ трохи кращим! Але ж як ми зробимо це, якщо самі не станемо кращими? Тому просто немає часу на нарікання, заздрість, образи... Давайте допомагати одне одному не просто стати, а бути кимось все життя. Батьки, допоможіть у цьому своїм дітям, і вони будуть вдячні вам все життя! Вчителі, надихайте учнів, і вони присвятять вам колись плоди своєї праці, передадуть ваш досвід наступним поколінням.
Можливо, хтось ще дуже юний прочитає ті слова і колись зробить свій правильний вибір, вибір на все життя - не просто стати, а й бути кимось. Він чи вона мусять пройти на своєму шляху ще дуже багато вишколів і різних випробувань. Буде дуже важко, але і цікаво водночас! Їх будуть відмовляти найближчі люди, насміхатися рідні на близькі, малювати перспективу великих грошей та кар’єрного росту у зовсім іншому напрямку, спокушувати найдорожчим, що у них є... Якщо вони не зламаються, то стануть ближчими до своєї мрії і дуже щасливими, бо послухали тихий внутрішній голос справжнього покликання. Ось тоді, хто зна, може, і всі інші зрозуміють, що бути собою, бути там, де потрібно, бути на своєму місці і присвятити своє Життя і свій час улюбленій справі - це і є велике Щастя!
Бажаю всім знайти своє місце і покликання! Тоді маємо величезні шанси стати і бути великим народом, щасливою країною і з вдячністю возносити молитви у блакитне небо.
